Формуючий експеримент

2.2.     Формуючий експеримент

Під час проходження переддипломної педагогічної практики я намагалася виховати в учнів любов до рідної землі, до матерії, повагу до українських традицій та інших якостей майбутньої всесторонньо розвиненої особистості. Я регулярно проводила позакласну виховну роботу в якій застосовувала бесіду як основний метод роботи в своїй практиці.

Як відомо сім‘я є першоджерелом виховання дітей, тому я тісно співпрацювала з батьками застосовуючи бесіди про виховання.

Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки повинні усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. У статті 59 Закону України «Про освіту» зазначено, що виховання у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

М.Г. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне та емоційне мікросередовище, в якому розвивається і виховується людина від моменту її народження. В.О.Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави»[11].

На сім'ю, родину покладено найважливіші функції: репродуктивну (продовження людського роду), економічну (бюджет сім'ї), побутову (забезпечення житлом, ведення домашнього господарства), комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату), релактивну (організація вільного часу та відпочинку), виховну (формування особистості дитини, передача соціального досвіду). Наразі, на жаль, можна спостерігати відчуження батьків і дітей, зміну ціннісних орієнтацій молоді, втрату високих ідеалів української родинної педагогіки.

Сімейне виховання — це зусилля, які докладають дорослі задля того, щоб молодші члени сім'ї відповідали їхнім уявленням про те, якою повинна стати дитина, підліток, юнак чи юнка. Сімейне виховання полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім'ї соціального досвіду.

Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу — природного і надприродного, до суспільства, до самої себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, все­ляє віру у власні сили і краще майбутнє.

Як свідчать дослідження А.П. Баранова, О.І. Іванова, В.А. Сисенко та ін., сім'я:

• створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;

• формує характер, звички, ставлення до людей, праці, суспільства, природи тощо;

• дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних функцій.

Досвід показує досить наочно, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати ту роль у вихованні дітей, яку відіграє сім'я, не можуть ефективно функціонувати без участі і допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Про це слід пам’ятати класному керівнику.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати. Якщо вихователь не готовий одразу відповісти на запитання батьків чи надати їм кваліфіковану рекомендацію, він може перенести бесіду на інший день та ретельно підготуватися до неї. Неприпустимо тільки вказувати батькам на недоліки, помилки їхніх сина чи доньки. Потрібно запропонувати методи, за допомогою яких вони зможуть вплинути на дитину.

У ході першої індивідуальної бесіди з вчителем батьки мають відчути, що той вболіває за успіхи кожної дитини. Тому не варто запевняти батьків, що всі відповіді на свої запитання вони отримають на перших батьківських зборах.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схва­лення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Під час позакласної виховної роботи я проводила виховні години з використанням елементів бесіди. Під час такої роботи намагалася розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях письменників, видатних людей України, залучала учнів до скарбниці рідної мови, прищеплювала любов та повагу до них, намагалася сформувати відчуття прекрасного (Додаток 1).

Висновок

Бесіда – метод встановлення в ході безпосереднього спілкування психічних особливостей учня, що дозволяє одержати цікавлячу інформацію за допомогою попередньо підготовлених питань.

Бесіду також можна проводити з класом, коли вчитель задає питання всьому класу і стежить, щоб у відповідях була присутня думка всіх її членів, а не тільки самих активних.

Бесіда може бути і більш стандартизованою, і більш вільною.

У першому випадку бесіда ведеться по строго регламентованій програмі, зі строгою послідовністю пред'явлення чітко сформульованих питань. Це дає можливість точно фіксувати відповіді і порівняно легко обробляти результати.

В другому випадку зміст питання заздалегідь не планується, спілкування протікає вільніше, ширше, але це ускладнює організацію, проведення бесіди й обробку результатів. Така форма пред'являє дуже високі вимоги до викладача.

Існують також проміжні форми бесіди, що намагаються об'єднати позитивні якості обох зазначених типів.

При підготовці до бесіди дуже велике значення має попередня робота.

1.         Вчитель повинен ретельно продумати всі аспекти тієї проблеми, про яку він збирається говорити, підібрати ті факти, що, можливо, будуть йому потрібні. Чітка постановка мети бесіди допомагає формулювати чіткі питання й уникати випадкових.

2.         Він повинен визначити, у якій послідовності буде піднімати теми або задавати питання.

3.         Важливо правильно вибрати місце і час розмови. Необхідно, щоб по близькості не було людей, присутність яких могла б смутити, або, того гірше, уплинути на щирість співрозмовника.

При проведенні бесіди, особливо вільної, варто дотримувати наступних рекомендацій:

1.         Починати спілкування з тематики, приємної, цікавої для учня щоб він охоче почав говорити.

2.         Питання, що можуть виявитися неприємними для учня або викликати відчуття перевірки, не повинні бути зосереджені в одному місці, вони повинні рівномірно розподілятися по всій бесіді.

3.         Питання повинне викликати обговорення, розгортання думки.

4.         Питання повинні враховувати вікові й індивідуальні особливості учнів.

5.         Щирий інтерес і повага думки учнів, доброзичливе відношення в розмові, бажання переконати, а не примусити, увага, співчуття й участь не менш важливі, чим уміння переконливо й аргументовано говорити. Скромне і коректне поводження викликає довіру.

6.         Учитель повинний бути уважний і гнучким у бесіді, обирати непрямі питання більш аніж прямі, що часом неприємні учневі. Небажання відповідати на запитання повинне зустрічатися з повагою, навіть якщо через це упускається важлива інформація. Якщо питання дуже важливе, то його в ході бесіди можна задати ще раз в іншому формулюванні.

7.         З погляду результативності бесіди краще задати кілька дрібних питань, чим одне велике.

8.         У бесіді з учнями варто широко використовувати непрямі питання. Саме з їхньою допомогою вчитель може одержати цікавлячу його інформацію про сховані сторони життя дитини, про неусвідомлювані мотиви поводження, ідеалах.

9.         Ні в якому разі не можна виражатися сіро, банально або некоректно, намагаючись у такий спосіб наблизитися до рівня свого співрозмовника – це шокує.

10.      Для більшої вірогідності результатів бесіди найбільш важливі питання повинні в різних формах повторюватися і тим самим контролювати попередні відповіді, доповнювати, знімати невизначеність.

11.      Не слід зловживати терпінням учнів. Бесіда не повинна тривати більш 30–40 хвилин.

До безсумнівних достоїнств бесіди варто віднести:

-    Наявність контакту з учнями, можливість враховувати їх відповідні реакції, оцінювати їх поводження, відношення до змісту розмови, задати додаткові, уточнюючі питання. Бесіда може носити сугубо індивідуальний характер, бути гнучкою, максимально адаптованою до учня.

-    На усну відповідь затрачається менше часу, чим на письмовий.

-    Помітно скорочується кількість питань, на які не отримані відповіді (у порівнянні з письмовими методами).

-    Учні більш серйозно відносяться до питань.

У той же час варто враховувати, що в бесіді ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку дитини. Може статися так, що вона довільно або мимоволі спотворює реальне положення справ. Крім того, учень, наприклад, часто воліє сказати те, що від нього очікують.

Література

1. М.Д. Ярмаченко „Педагогіка”, Навчальний посібник, Київ, 1986 р.

2. Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999.

3. С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005.

4. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996.

5. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

6. Коротов В. М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. — М., 1*83.

7. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов педагогических Вузов в 2х книгах – М, 1999г.

8. С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005.

9. С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005.

10. Концепція національного виховання // Освіта.

11. Оксана Шквир. «Методика роботи класного керівника”. //Шкільний світ// Початкова школа, № 7 2004.

12. Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, фот., іл.: Альбом // Авт-упоряд. В.Х.Косян та ін. — К.: Рад. шк., 1991.

13. Королюк Н.І. Кобзарева пісня. — К.: Фонд мистецтв «Юні таланти», 1994.

14. Юнге К. Спогади про Шевченка, 1873.

Додаток 1

Тема: Музика в житті Т.Г. Шевченка.

Мета: розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г. Шевченка, залучити дітей до скарбниці рідної мови, прищеплювати любов і повагу до Шевченкового слова, формувати відчуття прекрасного; виховувати любов до рідного краю, української народної пісні, культуру слухання музики; розвивати усне мовлення, увагу, уяву, мислення, пам'ять.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений рушником, виставка книжок — видань творів поета, збірка хорових творів та пісень на вірш Тараса Шевченка «Зоре моя вечірня» (упорядник К. Войтек, В. Горбатюк), збірка віршів «Наша мова — солов'їна» (упорядник М. Слабошпицький), магнітофон, фортепіано, репродукції картин і портретів, музичні записи.

Форма роботи: Бесіда.

Напис на дошці: «Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це — українці. П.І. Чайковський».

ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

I. Організаційний момент.

Перевірка готовності учнів до уроку. Привітання.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

Звучить запис пісні Я. Степового на вірші Т.Шевченка «Утоптала стежечку».

— Ви слухали пісню «Утоптала стежечку». Про що ця пісня? (Відповіді дітей.) Музику написав Яків Степовий, а вірші — поет, портрет якого ви бачите. (Учитель демонструє репродукцію картини І.Кримського «Портрет Т.Шевченка», 1871.) Хто це? (Тарас Григорович Шевченко.) Що ви про нього знаєте?

Учні пригадують відоме їм з біографії поета пророки дитинства та юнацтва: смерть матері, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила», життя з мачухою, потім смерть батька, важкі, сповнені страху й приниження обставини навчання грамоти в дяків Г. Губського і П. Богорського, малювання — у живописця В. Ширяєва, перебування козачком у передпокоях пана Енгельгардта.

Учитель, вислухавши відповіді учнів, звертає їхню увагу на виставку книжок із творами Т.Г. Шевченка.

III. Ознайомлення з темою та метою виховного заходу.

— На світі є чимало поетів, віршам яких притаманна мелодійність. До таких поетів, без сумніву, належить Т.Г. Шевченко, про якого П.І. Чайковський сказав... (учитель зачитує вислів, записаний на дошці).

Сьогодні ми поговоримо про те, яке місце посідала в житті поета музика, особливо народна пісня, яке значення мала вона для творчості Кобзаря.

IV. Розповідь учителя з елементами бесіди та слухання музики.

— За багатовічну історію український народ створив неперевершену культурну традицію, скарби літописів, багатий фольклор з величним епосом козацьких дум, красою ліричних пісень, створив образну, співучу мову, наче призначену для поетів. Співучість і краса української народної пісні перелилися в чудові поезії Т.Г. Шевченка.

Велику невгасиму любов до народної пісні Т.Г.Шевченко проніс через усе своє життя. Вона з дитинства живила його мрії, звучала голосами кирилівських співаків, сумними переборами кобзарів і лірників. Подивіться на цю репродукцію (учитель демонструє репродукцію картини Т.Г.Шевченка «Сліпий») та пригадайте, що ви знаєте про кобзарів? Які пісні вони виконували? (Кобзар — народний співець і музикант, що грав на струнному інструменті — кобзі, ходив від села до села та співав пісні. У тих піснях розповідалось про історію нашого народу, про його долю, про надію на краще майбутнє.) Послухайте запис однієї з таких пісень. (Звучить запис «Пісні про Морозенка».) Малий Тарас любив, навіть більше за розповіді дорослих, слухати пісні. За свідченням сучасників, він мав надзвичайну пам'ять і пісень тих знав «силу без ліку». Хлопчик-козачок тихо стояв у кутку і, чекаючи наказів пана, наспівував сумні пісні. А коли чув від когось нову пісню, одразу запам'ятовував її слова та мелодію.

Учитель демонструє репродукцію картини М. Дерегуса «Малий Тарас слухає кобзаря», 1956.

Пісня стала найкращим другом Тараса. Вона була основою творчості та першою книжкою, з якої Т.Г.Шевченко довідувався про історію народу, його думки, почуття. Згодом про пісню поет писав: «Вона мене і порадить, і розважить, і правдоньку мені скаже».

Поясніть, як ви розумієте цей вислів. (Відповіді дітей.)

Т.Г. Шевченко постійно вводив народні пісні, або хоч окремі рядки з них, у чудове мереживо своїх оригінальних творів. У повісті «Близнецы» Тарас Григорович використав понад 20 народних пісень. Іноді досить було одного рядка, щоб надихнути поета на багато неперевершених строф.

Сучасники Т.Г. Шевченка, відзначаючи чудове виконання ним народних пісень, називали поета «наш соловей» (П.Куліш). За свідченням друзів, Т.Г. Шевченко мав тенор. А княжна Варвара Рєпніна (учитель демонструє репродукцію портрета В.Рєпніної роботи Г.Псьола, 1840), друг і шанувальниця таланту поета, розповідала, що співав поет із щирістю, так, що м'який, сповнений суму голос Кобзаря мимоволі проймав душу. Особливо любив Тарас Григорович «співати» свої вірші «Тяжко, важко в світі жити», «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови»[12].

Послухайте запис романсу В. Губаренка «Тяжко, важко в світі жити» та уявіть, що це співає сам Т.Г. Шевченко. (Звучить запис романсу.)

Поет постійно дбав про збереження українських народних пісень і часто записував їх у свої етнографічні альбоми. (Учитель демонструє репродукцію картини П. Носко «Т. Шевченко серед селян-кріпаківу Кирилівці».) Серед таких пісень значне місце посідали історичні. Кобзар свідомо ретельно збирав усе, що зберігало славну історію народу. Адже історична пам'ять народу завжди показувала ту найбільшу правду, яку часом не могли зберегти кращі історики. Ці пісні згодом давали поштовх творчій фантазії Тараса Григоровича та ставали історичною основою багатьох його творів («Гайдамаки», «Тарасова ніч»). З ними ви ознайомитесь у старшій школі.

Цінував поет і ліричні пісні. Які пісні називають ліричними? (Пісні, у яких висловлюються почуття автора до героя пісні, або розраховані на те, щоб викликати почуття слухачів.) Це рекрутські, бурлацькі пісні, пісні про дівочу й жіночу долю, про материнську любов.

Шевченкові дуже подобалися чумацькі пісні, які він чув з самого дитинства від свого батька. (Учитель демонструє фотографію літогравюри Г. Принцевського «Т. Шевченко слухає пісні», 1961.) Поет добре знав багатьох народних співаків, кобзарів, лірників, чудово описав їх у своїх літературних творах, закарбував їхні образи в живописних полотнах (Т.Г. Шевченко, «Сліпий»). Часто оригінальні вірші поета настільки наближалися до народнопісенного варіанту, що досить швидко переходили в народні пісні. Так, великого поширення набула пісня «Зоре моя вечірняя» з поеми «Княжна», яка була записана Т.Г.Шевченком від кобзаря.

Послухайте запис цієї пісні. Як ви гадаєте, за що її так полюбили люди?

Звучить запис пісні Г. Гладкого «Зоря моя вечірняя». Учитель вислуховує відповіді дітей і робить висновок.

Правильно, саме наспівність, мелодійність, музичність Шевченкових поезій, близькість до народнопісенної творчості зумовили їх надзвичайну популярність, стали причиною широкого музичного втілення в народній музиці. Недаремно відомий український композитор і вчений-музикознавець С. Людкевич писав про Т.Г. Шевченка: «Він не складав, а виспівував свої поезії, хоч і без мелодії».

За спогадами друзів поета, коли Тараса Григоровича було викуплено з кріпацтва й улаштовано на навчання до Академії мистецтв, він за роботою завжди тихенько наспівував, зачаровуючи товаришів і свого вчителя «великого Карла» (Карла Брюллова).

Учитель демонструє репродукцію картини Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюллова», 1947.

Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, Т.Г. Шевченко постійно перебував у гущі культурного життя столиці, відвідуючи театри, концерти, осередки творчої інтелігенції. Поет був знайомий із В. Бєлінським, В. Жуковським, І. Криловим, В. Стасовим, І. Тургенєвим, товаришував з С. Гулаком-Артемовським, А.Ф. Олдріджем, М. Щепкіним. Імена кого з цих діячів мистецтва вам знайомі? Хто вони за фахом?

Діти відповідають, а вчитель ілюструє їхні відповіді портретами діячів мистецтва: І. Тургенєв і В.Бєлінський — письменники, В. Жуковський — поет, І. Крилов — байкар, С. Гулак-Артемовський — композитор, співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Учитель підказує.

Айра Олдрідж — негритянський актор-трагік, гастролював у Росії та в Україні. Відзначався майстер­ним виконанням ролей у п'єсах В. Шекспіра.

Шевченко і Олдрідж були добрими приятелями. У них було багато спільного: обидва — чисті, чесні душі, обидва — справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один, щоб потрапити до театру, який він пристрасно любив і до якого вхід був заборонений «собакам і неграм», найнявся в лакеї до актора, другого відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки.

Учитель демонструє репродукцію картини Т. Шевченка «Портрет Айри Олдріджа», 1858.

Михайло Семенович Щепкін — видатний російський актор, якого теж свого часу викупили з кріпацтва. Велика щира дружба зв'язувала Шевченка і Щепкіна. «Какая живая, свежая, поэтическая натура. Великий артист и великий человек! И, с гордостью говорю, самый нежный, самый искренний мой друг! Я бесконечно счастлив» (Т.Г.Шевченко).

Учитель демонструє репродукцію картини В. Савина «Зустріч Т. Шевченка з М. Щепкіним у Нижньому Новгороді», 1939.

Володимир Васильович Стасов — музичний критик, цінував талант поета і вважав романси М. Мусогорського на вірші Т. Шевченка кращими з написаних композитором.

Усе своє життя Т. Шевченко творчо спілкувався з композиторами, артистами, поетами, художниками, істориками, філософами, яких знала не тільки інтелігенція мистецьких осередків Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а й уся Європа. Як свідчать літературні джерела, Тарас Григорович був добре обізнаний зі світовою художньою літературою та мистецтвом.

Дружба з артистами, співаками, композиторами впливала на світогляд поета, а його природна музикальність перелилася в чудові рядки його поезій та повістей. З музичних інструментів особливо любив Тарас Григорович віолончель. Тембр цього інструмента за своєю теплотою й виразністю наближається до звучання людського голосу. Як проникливо писав Т.Г. Шевченко саме про віолончель у повісті «Музикант». Читаємо: «Я вам, кажется, не писал еще о вилончели? Чудный, дивный инструмент!.. Боже мой, что за игрушка! Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет дивный инструмент... И если б я был два раза раб, то за этот инструмент продал бы себя в третий раз». Послухайте запис звучання цього чудового інструмента та скажіть, чому його тембр наближається до звучання людського голосу?

Звучить запис Па-де-де із балету П.І. Чайковського «Лебедине озеро».

Зворушливо. Т.Г.Шевченко пише про мазурки Ф.Шопена в повісті «Музикант»: «Не отнимая от струн, он заиграл одну из задушевних мазурок вдохновенного Шопена. Кончивши мазурку, он едва внятно проговорил: «Вот у нас свой бал». Проиграл он еще несколько музурок Шопена, одну другой лучше, одну другой задушевнее. К концу последней мазурки я заметил сквозь виноградные листья безмолвные лица многочисленных слушателей — то были горничные, лакей и форейторы приезжих господ. Они оставили окна, в которые глазели на немецкие танцы вымуштрованных господ и госпож и пришли послушать, как Тарас играет...».

Уявімо себе серед слухачів Тараса Федоровича. Ось одна з прекрасних мазурок Ф.Шопена.

Звучить мазурка Фа мажор Ф.Шопена у виконанні вчителя.

Т.Г. Шевченко добре знав конкретні твори кращих композиторів, В. Моцарта, Л. Бетховена, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, М. Глінки, О.Дрогомижського... У бесідах і листуванні з друзями він часто згадував імена скрипалів, співаків, піаністів. Поет мав про них свою думку, виявляв глибоке розуміння музичних творів і давав правильну оцінку їх виконавської майстерності.

В. Моцарта і Л. Бетховена Шевченко вважав геніальними композиторами.

Читаємо в «Щоденнику» від 17.04.1858 про М.І. Глінку: «Вечером в цирке-театре слушал оперу «Жизнь за царя»! Гениальное произведение! Бессмертньш Глинка!»; від 01.10.1857 про виставку в Нижньому Новгороді: «Маленький оркестр в антрактах играл несколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта прекрасно, может быть потому, что это очаровательное создание трудно играть не прекрасно».

Наведені приклади яскраво свідчать про те, що Т.Г. Шевченко був знавцем і шанувальником музики.

Звучить запис «Місячної сонати» Л. Бетховена. Один з учнів читає напам'ять вірш Вадима Скомаровського «Над Кобзарем».

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила «Кобзар»,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово[13].

Учитель показує дітям «Кобзар» Т.Г. Шевченка і демонструє репродукцію картини В. Касіяна ««Кобзар» став улюбленою книгою широкий мас», 1951.

Читати «Кобзар» народ став по-своєму: він почав його співати. І справді, важко назвати іншого поета, який би викликав своїми поезіями такий глибокий резонанс у творчості народу. Авторами пісень на Шевченкові вірші ставали музиканти, невідомі лірники й кобзарі. Поширеними ще за життя поета були в народі пісні на його вірші «Тяжко, важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови» тощо. Імена авторів деяких пісень, що з'явилися в пер­ші двадцять років після смерті поета, дійшли до нас. Так, автором музики до знаменитого «Заповіту» був полтавський музикант Г. Гладкий, пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» написав учитель латинської мови Д. Крижанівський, а «Думи мої, думи мої» — К.Борисюк[14].

Серед багатьох Шевченкових творів, музичне прочитання яких було започатковане ще в XIX столітті, особливе місце посідає «Заповіт». До втілення цього безсмертного твору Кобзаря неодноразово зверталися професіонали — і ті, хто жив в Україні, і ті, хто давно її покинув, композитори різних соціальних, національних, філософських, естетичних поглядів, які знаходили в цій полум'яній поезії відповідні ідеї та настрої (М. Лисенко, М. Вербицький, Г. Гладкий та ін.). Але «Заповіт» Г. Гладкого став улюбленою народною піснею, що передавалася з покоління в покоління в усній традиції. Подорожуючи по селах, музикознавці записували «Заповіт» Г.Гладкого, наче давно існуючу народну пісню.

Полум'яний «Заповіт» Т. Шевченка знайшов різні інтерпретації в музиці композиторів минулого і наших сучасників. І сьогодні він робить велике емоційне враження на слухачів, незалежно від їхньої національності, стверджує ідеї людської гідності й волелюбства. Послухаємо запис пісні Г. Гладкого «Заповіт» і спробуємо відповісти, чому ця пісня так впливає на людей.

Звучить запис пісні Г. Гладкого «Заповіт». Учні діляться своїми думками.

V. Підсумок виховного заходу.

— Тарас Григорович Шевченко — постать велична й унікальна. Серед світових геніїв важко назвати ім'я поета, вірші якого перелилися б таким широким потоком у музичні твори й охопили майже всі музичні жанри: пісні й романси, хорові мініатюри й розгорнуті хори, монументальні кантати, інструментальні п'єси, симфонічні поеми, опери, ораторії, балети. Інтерпре­тація поезії Т.Г.Шевченка в музиці розпочалася ще за життя поета й триває в наші дні. Досить нагадати, що на початку XX століття 227 поезій «Кобзаря» було втілено у 1500 музичних творах. Живе й могутнє слово Тараса Григоровича надихає до творчості багатьох композиторів у різних країнах — в Україні, Канаді, Росії, Америці, Франції... Але кожен із митців знаходить такі поетичні рядки, які найбільше торкаються саме його серця й збуджують невтомну думку.

Завдяки надзвичайній мелодійності та ритмічній віртуозності своїх поезій Т.Г. Шевченко здобув славу одного з наймузикальніших поетів світу. Народна пісня, любов до якої поет проніс через усе життя, стала матір'ю Шевченкової поезії. Вона виросла з фольклорної стихії, а потім продовжила побутування в усній народній творчій традиції.

Пісні на слова Т.Г. Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчість. Вони внесли в народні пісні свіжі мотиви, ідеї, збагатили їх новим змістом, розширили мелодійне звучання. Перехід Шевченкових поезій у народний репертуар триває, кожне покоління і самодіяльних митців, і композиторів-професіоналів поповнює його новими зразками.

Звучить запис пісні Д. Крижанівського на вірші Т.Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

[1] М.Д. Ярмаченко „Педагогіка”, Навчальний посібник, Київ, 1986 р.

[2] Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999.

[3] С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005.

[4] Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996.

[5] Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

[6] Коротов В. М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. — М., 1*83.

[7] Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов педагогических Вузов в 2х книгах – М, 1999г.

[8] С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. ст. 120

[9] С.Г. Карпенчук „Теорія і методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. ст. 122 – 123.

[10] Концепція національного виховання // Освіта.

[11] Оксана Шквир. «Методика роботи класного керівника”. //Шкільний світ// Початкова школа, № 7 2004. ст. 2.

[12] Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, фот., іл.: Альбом // Авт-упоряд. В.Х.Косян та ін. — К.: Рад. шк., 1991.

[13] Королюк Н.І. Кобзарева пісня. — К.: Фонд мистецтв «Юні таланти», 1994.

[14] Юнге К. Спогади про Шевченка, 1873.