Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва

2.1. Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво має багато художніх творів різних жанрів, які аналізуються на уроках.

Під час бесід аналітичний розбір творів не повинен ускладнювати процес постійного сприймання. Школярів слід постійно підводити до розуміння специфіки мистецтва як одного з видів суспільної свідомості і відображення дійсності.

Не слід перевантажувати уроки великою кількістю знань, розбором більше 5-7 художніх творів. В процесі бесід необхідно широко використовувати технічні засоби навчання. Будь-який урок потребує особливої поєднаності роботи апаратури.

Методист Ю.Краснов рекомендує — використовувати прийом порівняння, який дає хороші результати в роботі з дітьми. Так, порівняння картин Левітана і Остроухова на осінню тему приносять велику користь. Особливе значення має художнє слово вчителя. Потрібно будувати бесіду і розповідь емоційно і коротко. Висновки і узагальнення потребують точності і ясності. Кожне нове, незрозуміле для дітей слово - художній термін - потрібно своєчасно пояснювати під час розповіді або бесіди. Важких професійних термінів краще не використовувати (композиція, колорит, образотворчі засоби), вони незрозумілі для учнів початкової школи і погано засвоюються.

Для глибшого розуміння художнього твору слід вказати учням на характерні особливості живописного зображення об’ємних предметів на площині, вказати на уміння художника показати глибину і простір. З цими поняттями учні вперше знайомляться на уроках малювання. Вони повинні зрозуміти, що глибина досягається вірним зображенням предметів на площині за законами перспективи, що аркуш паперу має два виміри, а предмети, зображені на ньому – об’ємні, тривимірні. Одні предмети написані на передньому плані, а інші - далі, треті - ще віддаленіші. Без глибини простору не можна розгорнути дію, передати зміст картини. Компонуючи предмети за величиною, формою і кольором, уміло розташовуючи їх, художник створює реальне зображення і вирішує основну задачу - викликати емоції глядача, діяти на його розум і серце засобами мистецтва [20; 4].

Процес ознайомлення з картиною живопису можна розділити на три етапи:

1 - емоційне, цілісне сприймання, детальний розгляд картини;

2 - осмислення його на рівні узагальнення;

3 - творче цілісне сприймання твору.

Ознайомлення дітей з живописом слід планувати за принципом ускладнення змісту художніх творів, їх виражальних засобів, а також методів роботи з дітьми. Наприклад, на першому етапі роботи можна знайомити з пейзажним живописом (зображення на картині місцевості). Пізніше - з жанровими полотнами.

На другому етапі дітей можна знайомити з явищами, які їм відомі з літературних творів чи з життя. В розвитку педагогічного процесу передбачається ускладнення не лише змісту картин, але й виражальних засобів.

Методи ознайомлення з мистецтвом слід ускладнювати поетапно - від методів, що дозволяють навчити дітей вичленяти щось одне в картині (що і як зображено), до методів, які сприяють цілісному і творчому сприйманню твору. Наприклад, на першому етапі дати мистецькознавчу розповідь педагога і детальні запитання, на другому - запитання узагальнюючого характеру - і уявне створення власної картини за назвою, даною художником. Звичайно, при цьому значне місце займає попередня робота, але слід пам'ятати, що основним прийомом ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом є мистецькознавча розповідь педагога.

Структура мистецькознавчої розповіді має бути приблизно такою:

- повідомлення назви картини і прізвища художника;

- що найголовніше в картині (виділити композиційний центр);

- як воно зображено (колір, будова, розміщення);

- що зображено навколо головного героя, як з ним з'єднані деталі (так іде заглиблення в картину, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору і способами виразності):

- що красивого показав своїм твором художник;

- про що думається, що згадується, коли дивишся на цю картину.

Використання такої структури розповіді можливе до тих пір, доки діти не почнуть адекватно відповідати на поставлені після розповіді питання за змістом картини і набудуть навичок монологічного мовлення під час відповіді на питання: “Про що картина?”

ЗРАЗОК РОЗПОВІДІ ЗА КАРТИНОЮ Т. Н. ЯБЛОНСЬКОЇ "ХЛІБ"

Перед нами картина Тетяни Нілівни Яблонської "Хліб". В ній розповідається про те, як з настанням жнив, коли дозріває зерно, всі гуртом виходять на збирання врожаю. Подивіться, яка сила, який розмах в їх руках! Ми бачимо тік, великі мішки золотої пшениці, уявляємо стрекотіння віялок, гудіння молотарки, машин, перекликання веселих голосів. Бачимо молодих жінок веселих, життєрадісних. Вони співають пісень. Посмішка від задоволення гарним врожаєм грає на їх губах. Великі копиці снопів як фортеця, стоять на току. Художниця яскравими фарбами наголошує: дивіться, радійте чудовому сонцю, золоту і аромату зерна. Дивишся на цю красу і ніби відчуваєш, як повіває від цієї краси запахом хліба, теплим золотим сонечком. Художниці вдалося показати симфонію радісної праці, вміло будуючи її у композиційному плані, зобразивши в центрі селянку. Вона тільки-но встромила дерев'яну лопату в золотаву гору зерна й заклично дивиться на глядача, немов би запрошуючи і його до роботи. Т.Н.Яблонська одягнула своїх героїнь у типові українські рясні спідниці з широкою лиштвою і яскравою, цвітастою підшивкою. І які ж вони гарні ці "рясні спідниці", як все по-справжньому святкове! І самі жінки набагато красивіші, стрункіші в них, ніж у міських вузьких спідницях. Інші постаті зображено в живому русі, Вони природно компонуються в мальовничі групи, створюючи загальну картину натхненної праці. Вглибині простір "замкнуто" масивною темною скиртою необмолоченого хліба. Золотисті тонни пшениці та білі й червоні плями жіночого вбрання надають картині яскравого, гармонійного колориту. В ній відчувається і пропахле сухим збіжжям повітря, і розмірений стукіт машин, і гомін та сміх збуджених людей.

Картина ця знаходиться у державному музеї українського образотворчого мистецтва. Дітям бажано розповісти і про художницю.

Тетяна Нілівна Яблонська народилася в Смоленську. З одинадцятирічного віку жила в Україні, де і стала художницею. Вона малювала багато картин про рідну землю, про життя людей. Праця селянок була їй добре відома і близька, оскільки у молоді роки сама працювала в полі. Адже сільськогосподарськими роботами після війни в основному займались жінки. Вона багато їздила по Україні, вивчала працю жінок, робила етюди і малюнки, які їй дуже допомагали в роботі над картинами; захоплювалась роботою в полі. Це і дало поштовх до написання картини "Хліб". Радість життя втілювала вона в художніх образах. І робила це за допомогою, перш за все, кольору.

На першому етапі роботи над картиною слід розвивати у дітей уміння самостійно аналізувати зміст картини, виділяти виражальні засоби, формувати уміння "читати", мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору. Дітей слід навчати аналізувати зображене на полотні. На основі аналізу формувати уміння сприймати цілісний, узагальнений образ картини.

Навчити дітей цілісно сприймати картину — процес більш складний, тому вимагаються різні методи і прийоми, залучення їх до образотворчого мистецтва. При цьому головне завдання вчителя полягає втому, щоб розвивати активне сприймання дітьми творів реалістичного мистецтва, зацікавлювати виразністю і красою творів, дати загальні поняття про художні засоби. Тобто, провести з дітьми на другому етапі роботи бесіду за картиною, її краще проводити на уроках образотворчої діяльності, на початку або під кінець уроку по 10-15 хвилин. Один раз на 2-3 місяці цьому можна відвести спеціальні уроки, на яких вчитель систематизує знання дітей, набуті під час розповідей і бесідах на практичних уроках. Дітей треба, перш за все, навчити розбиратись у змісті картини. Це нелегке завдання, тому що вони ще не вміють знаходити в картині головного. Пояснення змісту вони зводять до простого переліку зображених у творі предметів. Молодші школярі ще не підготовлені до самостійних, естетичних суджень. Тому перед вчителем стоїть важливе завдання — розвивати в них естетичне сприймання мистецтва за допомогою розповідей про форму, композицію, колір та інші засоби художньої виразності; дати дітям можливість відчути красу мистецтва.

Розвиток у дітей уміння розкрити художні якості твору — найвідповідальніша частина естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва. Вчитель повинен пам'ятати, що репродукції картин мають бути підібрані з урахуванням пори року, свят і змісту уроків малювання.

Демонструючи репродукцію, пояснюючи її зміст; вчитель залучає дітей до посильного аналізу картини шляхом навідних питань, які мають допомогти дітям розібратися не лише в тому, що зображено на картині, але і як зображено. Пропонуючи дітям картину, вчитель повідомляє: "Сьогодні, діти, ми з вами розглянемо картину художника (називає ім'я, по батькові, прізвище художника). Розглянемо її уважно (дається 1-2 хвилини для самостійного розгляду картини). Після цього дітям ставляться питання, які допомагають розкрити зміст картини:

— Що намальовано на цій картині, або кого ви бачите на ній?

— Що або кого ви бачите на передньому плані картини? На задньому плані?

— Що ви бачите на картині зліва, а справа?

— Яка пора року зображена на картині?

— Який час доби?

— Яке небо на картині?

— Як показав на картині художник природу (дерева, воду, поле, річку)?

— Що на картині показано близько і що далеко? Чому?

— Якими фарбами користувався художник, щоб намалювати свою картину?

— Яка вона — весела чи сумна?

— Чи подобається вам ця картина, чим і чому?

— Як би ви назвали цю картину (опитати 3-4 дітей)?

— Художник її назвав (дати назву картини, як її назвав художник).

В кінці такої роботи слід зробити художній, короткий опис картини і коротко розповісти дітям про художника.

Можна починати розгляд картини з постановки питань більш узагальнюючого характеру. Вони будуються із врахуванням більш високого рівня сприймання картини дітьми і їх уміння аналізувати твір.

Наприклад, «Про що картина? Чому так думаєте? Розкажіть, як би ви назвали картину, чому саме так? Порівняйте з авторською назвою (вчитель відзначає, хто із дітей найточніше назвав картину і уважно розглядав твір). Що красивого і дивного передавав художник в образах людей, пейзажі, предметах? Як він зобразив це в картині? Який настрій викликає картина? Чому вона викликає такий настрій? Що хотів сказати художник своєю картиною? Що він особливо виділив, щоб ми побачили це в картині?»

Вказані вище питання спрямовують увагу дітей не на перелічення зображуваного, а на встановлення зв'язку між змістом і засобами виразності. Вони сприяють розвитку уміння міркувати, доводити, аналізувати, робити висновки і узагальнення, Ці питання вчитель ставить в тому випадку, коли діти навчились уважно, детально розглядати картину і набули уміння аналізувати. Процес розуміння дітьми мистецтва неможливо будувати на навчанні сприйманню змісту картини чи її виражальних засобів, умінню бачити, що зображено на картині, розуміти, про що картина. Важливо, щоб твір мистецтва набув для дитини особистого смислу, щоб дитина мала своє ставлення до твору.

Як тільки діти навчаться виділяти те, що їм сподобалось у картині, можна ставити питання, чим вона сподобалась. Це дозволяє вчити дітей умінню встановлювати елементарний зв'язок між зображуваними предметами і явищами. Слід підводити дітей і до розуміння узагальнюючого запитання: "Чому сподобалась картина?"

Можна поступово вводити прийом порівняння. Спочатку давати для порівняння дві картини різних художників одного жанру, потім картини одного художника, але різні за своїм колористичним рішенням. Для порівняння можна давати картини різних художників, але однієї тематики. Це дозволить школярам глибше вникнути в зміст картин і по-новому побачити їх.

На уроках класифікації пейзажного живопису добре використовувати музику і поезію.

Уроки ознайомлення учнів з портретним живописом будуються дещо по-іншому як за структурою, так і за методами їх проведення. Це зумовлено особливістю портретного жанру. Адже портрет — де високе мистецтво. Перш ніж ознайомити дітей з цим видом мистецтва, вчитель повинен дати дітям уявлення про цей жанр, для чого художники створюють його і чому так важливо дивитися і бачити цей твір. В чому специфіка цього жанру? Портрет — це, перш за все, зображення чи опис будь-якої особи, чи групи осіб (людей), які існують чи існували в реальній дійсності. Цінність портрета залежить від того, наскільки глибоко художник зумів зрозуміти внутрішній світ портретизованої особи, передати його характерні риси. Показуючи людину розумною чи "недалекою", жорстокою чи людяною, хитрою чи простою, можна якби розповісти про все її життя. Своєрідні відмінні особливості портрета полягають втому, що портрет повинен переконливо і правдиво передати зовнішній вигляд зображуваної людини, відображати риси характеру людини і її душевний стан. В портреті відображаються загальні типові риси людей епохи, до якої належить портретизований. Цей жанр є найскладнішим в образотворчому мистецтві. Складність сприймання портрета полягає в самій суті цього виду мистецтва. З одного боку, художник розкриває перед глядачем образ людини, показуючи її внутрішній світ, висловлюючи свої думки. Глядач же самостійно намагається зрозуміти внутрішній світ людини, зображеної на портреті, погодитись чи не погодитись з художником, скласти свою думку про цей образ.

Художники відображають образ людини по-різному: в звичайних для даної людини обставинах, які допомагають нам дізнатись про його професію, інтереси, глибше розкрити внутрішній світ героя. (С.О.Гри-гор'єв "Сергійко", Н.Ярошенко "Портрет П.А.Сірепетової"). Портрет може бути написаний і на фоні пейзажу (природного чи міського), який теж доповнює уявлення глядача про почуття, думки, настрої, які показані в художньому творі (В.Л.Боровиковський "Портрет М.ІЛопухіної", І.С.Їжакевич "Тарас — пастух").

Інколи в портретах ми не знаходимо додаткових деталей, які б допомогли зрозуміти внутрішній світ зображеної художником людини. В цьому випадку глядач відчуває його через очі, міміку, обличчя, руки (К.Маковський "Портрет І.С.Тургєнєва"). Існують парні і групові портрети, які органічно зв'язані із сюжетом картини. Художник розкриває типовий образ через індивідуальність кожної людини (К.Савицький "Вісті з дому").

В чому специфіка сприймання жанру портрета? Головне в портреті — обличчя, особливо очі і губи. Якраз обличчя розкриває внутрішній світ людини. Доповнюють узагальнення про неї руки. По них можна визначити професію, риси характеру, здоров'я портретизованої людини, вони підкреслюють професійну і соціальну приналежність зображуваної людини.

В портретному живописі велике значення має і розмір полотна. Його вибір залежить від пози людини. В портреті П.Д. Коріна "Олександр Невський" полотно витягнуте, ніби підкреслює велич і могутність полководця. "Портрет Н. П. Кончаловської" написаний П.П. Кончаловським на полотні квадратної форми. Це зумовлено і позою жінки, і настроєм, переданим художником.

Особливість портретного живопису полягає в тому, що один художник показує риси конкретної людини, а інший — узагальнений образ сучасника, його соціальну приналежність, національність, вік, тобто створює відповідний тип.

У портреті завжди має бути абсолютна схожість, яка в мистецтві живопису досягається єдністю і гармонією зображень зовнішніх і внутрішніх якостей людини.

Незважаючи на те, що жанр портрету є складним для сприймання дітьми, робота по ознайомленню їх з жанровим живописом показала, що діти проявляють інтерес до портретів людей, намагаються зрозуміти переданий художником настрій за мімікою обличчя, руками. Наприклад, "Портрет Н.Л. Кончаловської" П.П.Кончаловського вражає своєю інтимністю, безпосередністю, ліричністю. В ньому звучить ставлення самого художника до зображеного образу. Портрет динамічний, рухи жінки невимушені, здається, що вона зараз одягне туфлі і випрямиться. В її обличчі стільки бадьорості, оптимізму. Складається враження, що вона лише на мить повернулась до нас і посміхається. Ще мить — і в картині все зміниться. Це приклад ліричного, інтимного портрета.

Світ дітей, зображених на портретах, близький дітям, викликає в них адекватні асоціації. Якраз зустріч з дитячими портретами дозволяє дітям глибше проникнути в світ почуттів дорослої людини. Розглядаючи портрети, діти посягають особливості рухів тіла: людини, пропорційність його частин. Ці знання вони пізніше переносять у власну діяльність.

Розглянемо портрет С.О.Григор'єва "Наташа Усенко".

Свою увагу, перш за все, звертаємо на обличчя і очі, в яких видно прояв змішаних почуттів дівчинки: подив, стриманість, бажання про щось розповісти, про щось дізнатися. Колір обличчя, платтячка підкреслює ніжність, задумливість, безпосередність, доброту дівчинки. Дивлячись на цей портрет, діти легко визначають її стан. Ця картина викликає у них асоціації із власного емоційного досвіду. Вони починають доповнювати картину епізодами, які могли б викликати такий стан у дівчинки.

Першу бесіду за портретом можна побудувати так. Вчитель пропонує дітям принести кілька своїх фотокарток, розглянути їх і розповісти про своїх товаришів за фото. Потім показати портрет і порівняти його з фотокарткою. Яка між ними різниця? Після порівняння вчитель може поставити декілька питань: "Навіщо художники пишуть -портрети? Навіщо люди дивляться портрети? Про що вони хочуть дізнатися?" Запропонувати дітям уважно вдивитися в портрет і розгадати "його таємницю". Після першої зустрічі бажано залишити його в класі, щоб діти дивилися на нього, відкривали "таємницю" зображеної людини, а потім, під час наступної зустрічі, розповідали нам про неї.

Бесіду про портретний живопис слід будувати на основі таких запитань:

— Хто зображений на картині?

— Що можете розповісти про цю людину?

— Що "розповіло" обличчя про людину? Чому художник зобразив її такою?

— Про що "говорять" очі?

— Яку таємницю в людині розкрила рука, одяг?

— Що ще зображено на картині? Що ці предмети розказали про людину?

— Чому такий тон картини? Чому одна частина обличчя темна, а друга — світла?

В ході бесіди слід широко використовувати пояснення, порівняння, прийом акцентування деталей, метод викликання адекватних емоцій, метод викликання дитячих емоцій з "входженя" в картину, метод музичного супроводу, ігрові прийоми. Це дасть можливість дітям зрозуміти духовний світ портретизованої людини, її характер, настрій.

Яким вимогам мають відповідати портрети, які використовуються в роботі з дітьми?

1. Доступність змісту портрета для дитячого сприймання.

Тематика картин обов'язково має бути співзвучною інтересу дітей, відповідати їх досвіду. Це можуть бути такі теми: "Діти" Б.Сєрова, "Дзига" І.Рєпіна, "Портрет сина" В.Тропітна, "Дівчинка в хустці" О.Венеціанова, "Знахарка" О.Венеціанова, "Казкові герої" В.Васнєцова, "Люди різних професій", "Жіночі образи портретного живопису".

2. Зміст портрета має носити виховний гуманний характер, сприяти формуванню морально-естетичних якостей, почуттів.

3. Яскраво виражений емоційний стан. Чим емоційніший, яскравіший, переконливіший твір, тим сильніше він діє на почуття і свідомість дітей, глибше розкриває сам зміст зображення.

4. Різновидність використання художником засобів виразу (колір, композиція, міміка, динаміка, ритм). Особливу увагу дітей до портрета приваблює динаміка (рух) людей, а також її кольорове зображення.

Щоб закріпити у дітей отримані емоційні враження, потрібно повернутися до їх розгляду, щоб викликати нові асоціації і стимулювати повторне їх виникнення. Цю роботу слід проводити у вільний від уроків час у різних формах: в дидактичних іграх і розвагах, через перегляд слайдів, читання книг із серії "Зустріч з картиною", під час екскурсій на виставку картин, індивідуальна робота з дітьми, робота з диференційованими підгрупами дітей, конкурс на кращу розповідь за картиною, вікторини про картини і художників.

Роботу по ознайомленню дітей з живописом бажано включати в курси педагогічного процесу: ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мовлення, художня література та образотворча діяльність.

Теми з мистецтва краще планувати так, щоб їх зміст і тематика збігалися з уроками образотворчої діяльності.

Один з уроків бажано повністю присвятити розгляду книжкової ілюстрації. Провести його краще до читання твору. Адже ілюстрація не лише прикрашає книжку, вона розкриває зміст книги, її кульмінаційні моменти, передає характер героїв і ставлення до них письменника.

Близький дитячому сприйманню і натюрморт. Це картини, героями яких є різні предмети домашнього вжитку: фрукти чи квіти, або їжа (риба, дичина тощо), це те, що створено людиною і природою. Художник виділяє з навколишнього світу предмет чи групу предметів і розкриває перед глядачем красу звичних для людей речей; він звертає увагу на об'єм, форму і кольорове поєднана одних предметів з іншими, висловлюючи тим самим своє ставлення до них.

Натюрморт — слово французьке, означає "мертва природа". Перший натюрморт з'явився в Голландії на початку ХVІІ ст. Голландці були у цей час одними з найбагатших у світі. Люди гостріше і тонше відчували навколишній світ, красу природи. Вони милувалися цими предметами, серед яких протікало їх життя, Це був період Ішандського мистецтва — особливого мистецтва натюрморту. Уміння бачити красу у звичайному було властиве голландським художникам. Дуже часто натюрморт: називався сніданком; "Сніданок з курчам”, "Сніданок з шинкою" тощо. Натюрморти, написані колись художниками, розповідають не лише про речі. Вони розповідають про життя і побут їх володарів, про їх звички.

В Голландії любили натюрморти скромні, з невеликою кількістю предметів.

Розглядаючи натюрморти, ми сприймаємо якості навколишніх предметів з естетичних позицій, бачимо те, чого раніше не сприймали.

 В результаті цього ми починаємо по-іншому ставитись до речей, які нас оточують, сприймаємо їх як цінність, створену руками людини та природою. Є в образотворчому мистецтві інший вид натюрморту. В ньому предмети говорять не про себе, а про свого господаря, ніби дають йому окрему характеристику. Дивишся на таке зображення і думаєш, що господар цих речей відійшов на хвилинку і незабаром повернеться, як, наприклад, а картині Петрова-Водкіна "Ранковий натюрморт". В цьому натюрморті художник не лише використав виражальні засоби, тут предмет об'єднується за практичним призначенням, один предмет з'єднаний з іншим за смислом, розміщення завжди правдиве. Виділяється композиційний центр, головний предмет показаний контрастом, світлотінню, кольором, розміщенням. Художник складає натюрморти з різнобарвних форм, матеріалів, фактури, кольору, тону, приводячи все це в рівновагу, підкоряючи єдиному ритму і колориту.

Для натюрморту художник відбирає відповідні предмети і відповідним чином розміщує їх. По тому, як вони розміщені, як використано кольори, ми зможемо впізнати манеру письма того чи іншого художника.

Якщо вдивляєшся в натюрморти А.Н.Герасимова "Троянди" і М.С.Сар'яна "Піони", то можна побачити різницю в манері виконання. Картина Герасимова написана соковитими мазками, які передають відтінки червоного і зеленого кольорів, широко використано світлотінь. Колір в картині наповнює полотно світлом і радістю.

У С.М.Сар'яна колір яскравий, але локальний (характерний для кольору предмета), конкретний, декоративний, дещо різко "звучать" жовті, сині, червоні кольори. "Піони" в натюрморті Сар'яна ніби виставляють себе напоказ. Тут художник вміло передає тонку гаму рожевого гамору.

В натюрморті А.М.Герасимова композиційний центр начебто зміщений, картина урівноважується двома букетами троянд, простір показано через відображення в дзеркалі і пейзаж за вікном. Все це яскраво, об'ємно, випукло, гармонійно. У натюрморті М.С.Сар'яна декоративний композиційний центр виділений яскравим букетом квітів у великій яскраво-жовтій вазі. Рівновага в картині досягається шляхом зображення художником синього підноса справа від води. Так через форму і колір шляхом контрастів художник досягає рівноваги і гармонії у своєму творі [13; 5].

Отже, методи і засоби розкриття понять, форма розповідей і бесід про образотворче мистецтво, про художників може бути різноманітною. Особливо, коли поєднувати активно ці форми роботи з використанням різноманітних технічних засобів, уроки можуть стати яскравими, щоб вдосконалювались і естетичні почуття, і розум школярів. Якщо навчити дитину бачити і розуміти красу, насолоджуватись нею, аналізувати, співставляти, що зробить такими свої стосунки з іншими людьми, мислити і створювати красу своїми руками, вона виросте гармонійно розвиненою людиною, любитиме свою роботу, творчість, захоплення, сім’ю. Виховати людину такою, розвинути в ній культуру естетичних почуттів, наповнити її життя радістю – важлива задача, яка стоїть перед педагогом.