Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

ПЛАН   Вступ Теоретична Частина Розділ І. Проблема психологічної адаптації та теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі І.1 Поняття та види адаптації людини І.2 Теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі Розділ ІІ. Психологія особистості засудженого, як чинник до успішної адаптації до умов позбавлення волі ІІ.1. Адаптація засуджених до умов позбавлення волі ІІ.2. Зміна психічного стану засудженого відповідно до етапів адаптації ІІ.3. Середовище засуджених та його вплив на адаптацію новоприбулих до виправної установи Практична Частина І. Організація та методи дослідження процесу адаптації до умов позбавлення волі ІІ. Дослідження провідних тенденцій динаміки психологічних змін засуджених під час пристосування до умов позбавлення волі ІІІ. Методика прогнозування поведінки засуджених, які знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі Висновки Додатки Список використаної літератури
Вступ

Одним із пріоритетних напрямків діяльності психологічної служби кримінально-виконавчої системи Мін'юсту України є психологічне забезпечення роботи із засудженими. У Концепції розвитку психологічної служби Мін'юсту України поставлені наступні конкретні завдання: надання психологічної допомоги засудженим у період їхньої адаптації до умов ізоляції, соціального середовища й режиму утримання; розробка рекомендацій з індивідуалізації процесу їхнього виправлення й ресоціалізації.

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі неминуче спричиняє істотні особистісні зміни в мотиваційній сфері засудженого, пов'язані з переоцінкою установок, ціннісних орієнтації, переконань і т.д. Всі ці зміни визначають пристосування засудженого до нових правил і норм, умовам життя. Таким чином, з моменту прибуття у виправну установу засуджений переживає складний період адаптації, який включає фізіологічні, психологічні й соціально-психологічні механізми. Даний процес багато в чому залежить від особливостей інтересів, ідеалів, переконань, життєвих планів, складеної системи відносин особистості засудженого, тобто підструктур спрямованості особистості, які визначають перевагу сфер життєдіяльності й лінію поводження в умовах відбування покарання, що представляє теоретичну й практичну значимість для виправлення й ресоціалізації засуджених.

Процес адаптації засуджених обумовлений особливостями мотиваційних підструктур спрямованості особистості, в остаточному підсумку визначає позитивну або негативну адаптацію в місцях позбавлення волі. При позитивній адаптації засуджений включається в групи позитивної спрямованості, адаптується до вимог режиму, бере участь у громадських організаціях колонії, загону, бригади. У цьому випадку можна вважати, що в нього проявляються й закріплюються позитивні інтереси, прагнення, переконання, відносини, цілі й життєві плани. При негативній адаптації засуджений входить у групи негативної або нестійкої спрямованості, що сприяє поглибленню й закріпленню кримінальної орієнтації особистості. Таким чином, мотиваційні підструктури, які складуться у засуджених припускають ту або іншу їхню адаптацію у виправній установі.

Актуальність дослідження. Політичні, економічні, соціальні перетворення на шляху побудови правової держави характеризуються, з одного боку, лібералізацією і демократизацією всіх сфер суспільного життя, що супроводжуються відповідними правовими реформами, а, з іншого, загостренням соціальних протиріч, міжетнічних, між групових і міжособистісних конфліктів. Все частішими стають акти насильницького протистояння, агресії, жорстокості. Саме через це зростає загальна значимість дослідження проблем правопорушної поведінки, особистості злочинця, психології засудженого, в тому числі проблем адаптації до умов позбавлення волі.

Результат досліджень осіб, що перебувають в місцях позбавлення волі, свідчать що наявність прямого взаємозв’язку між процесом адаптації до зазначених умов і настанням особистісних змін: зокрема, підвищується рівень агресії, частішають міжособистісні конфлікти та інші форми відхилень у поведінці.

Пошук засобів психологічного впливу на особистість, що перебуває у місцях позбавлення волі, набуває особливої гостроти, в зв’язку з тим, що ефективність виправного впливу прямо пов’язується з проблемою ресоціалізації засуджених.

Перспективним у цьому напрямку є дослідження проблеми адаптації засуджених до умов позбавлення волі, особистісних змін в умовах впливу пенітенціарного стресу.

Наукові дослідження у вітчизняній (В.Ф. Пирожков, О.І. Папкін, В.І. Поздняков і ін.) і закордонної психології (В. Франкл, V.R. De Rosia, L. Goodstene, A.U. Kirkpatrick, E. Zambl ін.) показують, що первісний період адаптації у виправній установі для засуджених є найбільш складним. На цьому етапі засуджені стикаються із численними труднощами, новими вимогами до їхнього поводження й вчинків. У цей період у засуджених формується певне відношення до режиму, представників адміністрації, конкретним засудженим і групам засуджених, виробляється стратегія поводження відбування покарання у виправній установі.

Система психологічного супроводу цієї категорії осіб, що включає діагностику й корекцію мотиваційної сфери, дозволяє, на наш погляд, позитивно розвивати процес адаптації засуджених до умов виправної установи, засуджених і персоналу.

У сучасній психології надається значна увага дослідженню делінквентної поведінки (О.Д. Глоточкін, Н.С. Гук, К.С. Лебединська, В.М. Оржихівська, О.В. Пирожков, В.М. Синьов, В.А. Худик,), зокрема дослідженню психологічного стану людини, позбавленої волі.

Натомість проблема адаптації до місць позбавлення волі, і як наслідок до особистісних змін у засуджених в умовах позбавлення волі, розробки засобів корекційного впливу на них залишаються до сьогодні недостатньо вивченими. Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психології, в тому числі і пенітенціарній, а також її вагомості у розв’язанні практичних завдань психологічної допомоги особистості, було визначено тему бакалаврського дослідження «Адаптація засуджених до умов позбавлення волі».

Об’єкт дослідження: процес особистісних змін, який відбувається внаслідок адаптації до умов позбавлення волі.

Предмет дослідження: аналіз адаптації засуджених до місць позбавленні волі, характеристика її етапів, динаміка особистісних змін у правопорушників в умовах позбавлення волі.

Мета дослідження полягає у теоретичному й емпіричному дослідженні змістово-процесуальних характеристик процесу адаптації засуджених до умов виправного закладу, особистісних змін в умовах позбавлення волі, а також у розробці програми психолого-педагогічних впливів, спрямованих на оптимізацію та полегшення процесу адаптації засуджених до умов закладів позбавлення волі.

Для досягнення поставленої мети дослідження були поставлені такі завдання:

1.      Проаналізувати і узагальнити теоретико-методологічні підходи до проблеми адаптації засуджених до перебування у закладах позбавлення волі;

2.      Визначити зміст і особливості протікання адаптації та динаміки психічних особистісних змін у засуджених до умов позбавлення волі;

3.      Розробити дослідницьку модель і засоби емпіричного дослідження, а також встановити провідні тенденції процесу адаптації до умов позбавлення волі та динаміки особистісних змін, які виникають у засуджених під час процесу адаптації до умов виправних закладів;

4.      Розробити й обґрунтувати експериментальним шляхом програму психологічної корекції та полегшення протікання процесу адаптації засуджених до умов позбавлених волі.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали:

Концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський, Л.С. Рубінштейн, Н.В. Чепелева ); положення про динамічність особистісних утворень (Л.І. Анциферова, К.О. Абульханова-Славська, І.С. Кон, П.В. Лушин, Л.Є. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, В.Т. Циба), зокрема, в умовах життєвої кризи (Л.І. Анциферова, Б.С. Братусь, У.Т. Короленко, Т.М. Титаренко); положення та принципи суб’єктно-діяльнісного підходу (Ю.А. Александровський, Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, А.В. Брушлінський, К.М. Гуревич, Є.О. Климов, В.І. Лєбєдєв, Б.Ф. Ломов, В.М. Оржехівська, В.О. Татенко), а також положення гуманістичної психології (Е. Берн, М. Еріксон, К. Роджерс), та основні засади теорії та практики психологічної допомоги (Б.Д. Карвасарський, О.Ф. Бондаренко, Ф.Є. Василюк).

Ступінь розробки теми дослідження. Питання адаптації засуджених до умов позбавлення волі розглядалися російськими вченими-пенітенціаристами О.Д. Глоточкиним (1974), В.Ф. Пирожковим (1974), О.С. Михліним (1975), О.І. Мокрецовим (1979), О.Г Перегудовим (1982), В.І. Поздняковим (1983) і ін. У закордонній психології проблемами адаптації ув'язнених до умов закладів позбавлення віолі займалися A.U. Kirkpatrick (1970), L Goodstene (1979), Е. ZambI (1984), V.R. De Rosia (1998) і ін. (Окремі аспекти процесу адаптації та мотиваційних змін особистості засуджених у вітчизняній пенітенціарній науці і юридичній практиці розробляли В.М. Бехтєрьов (1912), Л.М. Мерлін (1912), Л.Є. Владимиров (1912), М.Н. Гернет (1925), С.В. Познишев (1925), В.О. Внуков (1930), Ю.Ю. Бехтєрьов (1930), М.Н. Кесслер (1930), Б.С. Утевський (1930), О.Г.Ковальов (1968), Г.Г. Бочкарьова (1972), О.Д. Глоточкін (1974), В.Ф. Пирожков (1974), К.Є. Ігошев (1974), О.І. Папкін (1974), О.С. Михлін (1975), В.Г. Дєєв (1976), О.І. Зотова (1976), О.Р. Ратинов (1976), А.Р. Лурія (1977), К.К. Платонов (1977), Л.А. Висотина (1977), В.Н. Кудрявцев (1986), А.І. Ушатиков (1990), М.Г. Дебольський (1994), О.В. Наприс (1997) і інші.

У ході розв'язання поставлених завдань використовувались такі методи та методики дослідження: діагностика картини життєвого шляху (Є.І. Головаха, О.О. Кронік), методика "ціннісних орієнтацій" (М.Рокич), характерологічний опитувальник (К.Леонгард), діагностика показників і форм агресії Басса Даркі, методика оцінки динаміки особистісних трансформацій (Д.О.Олдхем, Л.Морріс), а також самооцінки мотивації схвалення (Д.Марлоу).

Організація і база дослідження. Дослідження проводилось з групою засуджених чоловіків віком 20-30 років, що відбувають покарання в виправній колонії посиленого режиму. На різних етапах дослідження взяло участь 345 осіб. Зокрема, на етапах констатуючого експерименту – 225; на етапі здійснення корекційної роботи у зв’язку з адаптацією до умов позбавлення волі — 80 осіб, з яких було сформовано дві групи: контрольну та експериментальну. Статистичне оброблення результатів здійснювалося за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10. Дослідження здійснювалось впродовж 2007-2008 років.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше обґрунтовано концептуальну модель трансформації різних психологічних особистісних характеристик, які виникають у засуджених під час адаптації до нових умов життя, а саме до умов позбавлення волі; розроблено і апробовано методику психологічної діагностики особистісних змін на різних етапах процесу адаптації, у розробленні програми психологічного впливу шляхом втілення ефективних засобів психокорекційної роботи.

Теоретичне значення дослідження полягає у з’ясуванні психологічних особливостей негативної трансформації особистості в період адаптації до умов позбавлення волі, та визначенні психологічних засобів впливу на особистість для запобігання цим змінам.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні діагностичного інструментарію виявлення психічних відхилень та змін в умовах адаптації та комплексного корекційного тренінгу, спрямованого на полегшення процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі та розвиток здатності до особистісних змін в цей період.

 Надійність і вірогідність результатів забезпечувалась застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження: достатньою репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, застосуванням методів математичної статистики, сучасних програм обробки даних.

Структура та обсяг дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох частин, перша, з яких — теоретична, складається з двох розділів, які поділені на підрозділи, друга — практична, складається з одного розділу та психологічного експерименту, висновків, додатків та списку використаної літератури, який налічує 41 найменування.

Теоретична Частина   Розділ І. Проблема психологічної адаптації та теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі   І.1 Поняття та види адаптації людини

Адаптація (від латинського слова adaptatio — приладжування, пристосування) — це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища. Проблема адаптації притягає останнім часом увагу багатьох дослідників і розглядається у фізіології, соціології, психології, педагогіці.

Це пов'язане з тим, що політична, економічна, соціальна й навіть екологічна ситуація швидко змінюється не тільки в нашій країні, але й у світі викликає в житті сучасної людини велику кількість стресів. І для того, щоб вижити в таких умовах, від кожної людини потрібна максимальна гнучкість у пристосуванні до нових умов життя. Зміни, що супроводжують адаптацію, зачіпають всі рівні: від молекулярного (мобілізація захисних сил організму) до морального (психологічна стійкість до різних впливів) і професійного (професійні навички, уміння, професійна орієнтація).

Ця проблема може бути розглянута на процесуальному й змістовному рівнях. Адаптація проявляється як механізм вхождення суб'єкта в різні об'єднання, формальні й неформальні групи. Адаптація може бути показником професійного навчання й розвитку людини (О.О. Головей, Є.А. Климов, О.Н. Коржова, К.К. Платонов, З.О. Решетова).

Проблема адаптації людини є однією з основних у системі сучасного психологічного знання. Проте, багато концептуальних положень довгий час розроблялися переважно у фізіологічно орієнтованих дослідженнях і акцент робився, насамперед, на фізіологічних і психофізіологічних закономірностях адаптації до окремих факторів зовнішнього середовища, до різних видів професійної діяльності або в цілому до екологічної системи.

Соціальна адаптація — інтегративний показник станів людини, що відбиває її можливості виконувати певні біосоціальні функції:

-   адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму;

-   адекватна система відносин і спілкування з навколишніми;

-   здатність до праці, навчання, до організації дозвілля й відпочинку;

-   здатність до самообслуговування й взаємообслуговування родині й колективі;

-   мінливість адаптивність поводження відповідно до рольових очікувань інших.

Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Цим обумовлене віднесення соціальної адаптації до одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Ефективність соціальної адаптації в значній мірі залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе й свої соціальні зв'язки.

Останнім часом у концептуальні моделі всі частіше включається людина як суб'єкт адаптації, тобто як усвідомлює й переживає зміни у своєму власному "Я", як активно й самостійно формує необхідні їй стратегії адаптації не тільки до динамічного зовнішнього світу, але й до освоюваних ролей і позицій, що тягнуть зміни "Я".

Питання про структурні й динамічні прояви адаптації до різних аспектів власного "Я", яке піддається змінам, все частіше зачіпає гуманістично-орієнтована психологія особистості, що включає адаптивність у феномен самоактуалізації й самореалізації.

Адаптація має кілька аспектів. Біологічний (загальний для людини й тварин) містить у собі пристосування організму до умов середовища, які змінюються і які є стійкими: температурі, атмосферному тиску, вологості, освітленості й ін.; фізичним умовам, а також до захворювання, втрати якогось органу або обмеженню його функцій. До прояву біологічної адаптації відноситься ряд психофізіологічних реакцій. Інакше кажучи, адаптація — це пристосування будови й функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Біологічні механізми адаптації вивчені поки недостатньо, але П.К. Анохін, І.А. Аршанський, К.М. Биков і ін. показали, що будь-які пристосувальні реакції в організмі здійснюються під контролем центральної нервової системи, де формуються спеціальні фтасціональні системи адаптації.

Отже, процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостаза: стійкості організму до перепадів температури, недоліку кисню, зміні барометричного тиску й т.п.

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні “оперативного спокою”), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу.

Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості й навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності (процесу), що дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби й реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальній діяльності людини, її поводженню, вимогам середовища. Психічна адаптація є суцільним процесом, що, поряд із властиво психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), містить у собі ще два аспекти: