Соціальна робота з колишніми засудженими

Зміст

Вступ

Розділ І. Підготовка ув'язнених до виходу на волю

1.1 Проблеми соціальної роботи із засудженими у виправних установах

1.2 Правова база підготовки засуджених до звільнення

1.3 Підготовка окремих категорій засуджених до звільнення

Розділ ІІ. Соціальна робота з людьми, що повернулись з місць позбавлення волі

2.1 Соціальні проблеми колишніх засуджених

2.2 Принципи соціальної роботи з колишніми ув'язненими

2.2 Етичні аспекти соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Висновок

Додатки

Вступ

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що у наш час, коли крива злочинності, у тому числі і рецидивної, неухильно рухається вгору, а пенітенціарні установи не виправляють, а лише готують до скоювання нових злочинів питання про соціальну роботу з особами, що знаходяться в установах виконання покарання, а також звільненими від покарання встає дуже гостро. Якщо людина не виправитися і не адаптується до нормального життя, то це приведе до нових девіантних наслідків і, найчастіше, до повторного здійснення злочинів. Тому дана проблема займає особливе місце в практиці пенітенціарної і пенітенціарної для поста соціальної роботи. Це пов'язано з тим, що вона орієнтована на виправлення засуджених, стимулювання їх подальшої законопокірної поведінки в умовах свободи.

Проблематика даної роботи виражається в трудності включеності колишніх ув'язнених в повноцінне соціальне життя суспільства.

Об'єктом роботи є особи що відбули покарання у вигляді ізоляції від суспільства. У простолюдді – колишні ув'язнені. У спеціальній літературі – особи, звільнені від покарання.

Предметом курсової роботи є адаптаційні проблеми осіб, звільнених від покарання і основні аспекти соціальної роботи з даною категорією осіб.

Мета: вивчення проблем звільнених від покарання і умов, сприяючих їх поверненню до нормального соціального життя, а також вивчення основних аспектів соціальної роботи з даною категорією людей.

Завдання: Відповідно до специфіки поставленої мети я виділив ряд завдань направлених на вирішення вище викладеної мети:

Ø  Виділити основні проблеми соціальної роботи з ув'язненими;

Ø  Систематизувати і проаналізувати вміст нормативно-правової бази по підготовці ув'язнених до виходу на свободу в установах виконуючих покарання;

Ø  Виділити особливості підготовки окремих категорій ув'язнених до звільнення;

Ø  Освітити соціальні проблеми осіб тих, що відбули покарання;

Ø  Розкрити принципи соціальної роботи з колишніми ув'язненими;

Ø  Визначити етичні аспекти соціальної роботи з особами, що відбули покарання;

Ø  Зробити узагальнюючі висновки по всій роботі.

Аналіз літератури: Проблеми соціальної роботи з колишніми ув'язненими висвітлені в різних джерелах інформації. Зокрема є інтернет-сайт, спеціально присвячений соціальній роботі, в пенітенціарній системі, створений в рамках проекту реформування пенітенціарної системи. У даному джерелі міститься різна література по соціальній роботі, як з ув'язненими, так і колишніми ув'язненими. Також аспекти підготовки ув'язнених до виходу на свободу розкриваються в н/п актах – кримінально-виконавчий кодекс, також в написанні даної роботи були застосовані коментарі до вищеназваного джерела. Є ряд літератури, в якій розкривається сучасний стан системи виконання покарання, так можна назвати навч. посібник Холостової Е.І., а також ін. автори по теорії соціальної роботи. Використовувалася також література по суміжних дисциплінах – Тітов Д.С. Соціальна геронтологія.

В цілому, на основі виконаного аналізу, можна стверджувати, що спеціальна література по теорії і методиці пенітенціарної соціальної роботи на сьогоднішній день у вітчизняній науці, хоча мало, але є.

Розділ І. Підготовка ув'язнених до виходу на волю   1.1 Проблеми соціальної роботи із засудженими у виправних установах

Пенітенціарна соціальна робота як самостійний вид професійної діяльності почала формуватися з 2001р. Це пов'язано з перетворенням кримінально-виконавчої політики у бік гуманізації, тобто дотримання прав засуджених, забезпечення оптимальних умов відбуття ними покарання, повернення в суспільство. Заходи соціальної дії на засуджених, разом з виправними, володіють величезним виховним потенціалом. Пенітенціарна соціальна робота - засіб виправлення, умова, мобілізуюча можливості, що все є в установи, для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Основні напрями професійній діяльності фахівця з соціальної роботи пенітенціарної установи, сприяючі ресоціалізації і соціальній адаптації засуджених, такі:

Ø  організація і забезпечення соціального захисту категорій, що особливо мають потребу, засуджених, задоволення їх базових потреб;

Ø  сприяння в забезпеченні прийнятних соціально-побутових умов попереднього висновку і від'їзду покарання, в здобутті допомоги профільних фахівців (психологів, медиків і так далі);

Ø  допомога в пошуку соціально прийнятного середовища, точки соціального інтересу (сім'я, праця, освіта, релігія, мистецтво і так далі);

Ø  виявлення соціально-позитивного потенціалу особи, допомога в соціальному розвитку: підвищення соціальної культури, зміна ціннісних орієнтацій, підвищення рівня соціального самоконтролю;

Ø  формування (підтримка, розвиток і зміцнення) соціальне корисних зв'язків між засудженими і зовнішнім світом (сім'єю, іншими соціальними інститутами);

Ø  організація заходів щодо підготовки до звільнення: відновлення трудових і професійних навиків, формування досвіду міжособових стосунків і спілкування, готовності задовольняти свої потреби некримінальним способом;

Ø  надання допомозі в рішенні питань трудового пристрою, житлово-побутових і інших соціальних проблем що звільняються і звільнених з виправної установи; сприяння у відновленні їх соціального статусу, здобутті законних пільг, соціально-правовій реабілітації;

Ø  сприяння інтеграції діяльності виправної установи з різними державними, суспільними структурами, організаціями по наданню необхідній соціальній допомозі засудженим в пенітенціарний і пенітенціарний для поста періоди.

Професійне завдання пенітенціарного соціального працівника - створення сприятливого середовища, що передбачає захист інтересів і прав засудженого всіма встановленими законом способами, сприяючої виправленню і поверненню його в нормальне суспільство.

Необхідно відзначити, що процес розвитку і становлення інституту соціальної роботи проходить в складних суперечливих умовах. До об'єктивних труднощів здійснення завдань соціальної роботи відносяться: неоднозначне відношення суспільства до кримінально-виконавчої політики і засудженим, низький рівень мотивації, підтримки співробітників і керівництва виправної установи, недостатня професійна компетентність співробітників групи соціального захисту засуджених і ін. Найбільш типовими стають наступні проблеми. - В умовах УЇС здійснюється репресивна дія на людину, що переступила закон. Пенітенціарна соціальна робота орієнтована на надання засудженим допомоги і підтримки, заснована на принципі людинолюбства, не дивлячись на те, що людейом виступає криміногенна особа, якою властиві стійкість асоціальних поглядів, звикання до негативної оцінки своєї поведінки, збочені уявлення про довколишню дійсність, моральні і правові норми суспільства. Соціальний працівник знаходиться в своєрідній "ніші": між злочином і покаранням, між світами "тюремного персоналу" і "тюремного контингенту", примусової ізоляції і нормального життя. - Відношення до гуманізації як умови реформування пенітенціарної системи не лише в населення, але і у самих співробітників також неоднозначно: особливо у зв'язку із зростанням злочинності і погіршенням кримінальних характеристик скоюваних злочинів. Громадська думка зводиться до того, що милосердя до небезпечних злочинців є не що інше, як жорстокість до їх жертв.

Таким чином, можна виділити ряд проблем актуальними, що є, для сучасної пенітенціарної системи соціальної роботи:

·  Спостерігається дефіцит висококваліфікованих в області пенітенціарної соціальної роботи кадрів. Система їх підготовки так само, як і сама пенітенціарна соціальна робота, знаходиться у стадії формування.

·  Відсутня система пенітенціарної для поста ресоціалізації і реінтеграції колишніх засуджених в соціальне середовище, необхідне формування системи міжвідомчої взаємодії. Вирішенню більшості проблем може сприяти вдосконалення наявного досвіду, освоєння нових технологій соціальної роботи із засудженими, формування науково-методичної бази і системи професійної підготовки.

1.2 Правова база підготовки засуджених до звільнення

Підготовка засуджених до звільнення – це система заходів щодо попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою засуджених, передбачаючих їх психологічну, етичну, правову підготовку, надання безпосередній допомозі у відновленні і розвитку соціально корисних зв'язків засуджених, вирішенні питань їх трудового і побутового пристрою після від'їзду покарання.

Засадничі норми соціальної роботи з ув'язненими закріплені в міжнародному законодавстві. Так в статті 3 Європейських конвенції по попередженню тортур і нелюдяного або принижуючого гідність звернення або покарання (Страсбург, 26 листопада 1987 року) вказано, що відповідно до положень статті 3 вказаних Конвенції "ніхто не повинен піддаватися тортурам і нелюдяному або принижуючому гідність зверненню або покаранню".

Соціальна робота із засудженими в УЇС Мінюсту є сама по собі багатоаспектним видом діяльності. Одним з найбільш важливих напрямів діяльності соціальної роботи із засудженими є їх підготовка до звільнення з місць позбавлення волі. Оскільки це напрям діяльності направлений на соціальну адаптацію засуджених, на те, аби повернути в суспільство "здорову" особу, підготовлену до умов життя, які існують в суспільстві; забезпечити його необхідним для нормальної життєдіяльності, роботою, житлом і так далі

Велике значення при організації діяльності старшого фахівця з соціальної роботи, і соціальної роботи в цілому, у виправній установі УЇС Мінюсту по підготовці засуджених до звільнення, має правове закріплення цієї діяльності. Підготовка засуджених до звільнення законодавчо закріплена в главі 22 кримінально-виконавчого кодексу, яка озаглавлена як "Допомога засудженим, таким, що звільняється від відбуття покарання, і контроль за ними".

Адміністрація ВК взаємодіє у вирішенні питань трудового і побутового пристрою осіб, що звільняються з місць відбуття позбавлення волі, з ОВД, опіки і опікування, управлінням охорони здоров'я, освітою, соціального захисту населення, комісією у справах неповнолітніх і захисту їх прав, утвореному органом місцевої самоврядності, і федеральною службою зайнятості населення по вибраному ними місцю проживання.

Організація і здійснення всіх заходів щодо надання допомозі в трудовому і побутовому пристрої осіб, що звільняються з ВК, очолюється на співробітників групи соціального захисту за участю начальників загонів, психологів, співробітників відділів (груп) спеціального обліку і інших зацікавлених частин і служб.

Підготовка до звільнення осіб, що відбувають покарання в ВК починається не пізніше, ніж за 6 місяців до закінчення терміну позбавлення волі. Вона включає наступне:

- проведення бесіди з кожним засудженим, в процесі якої з'ясовується, де ці особи мають намір проживати, працювати або вчитися після звільнення з місць відбуття позбавлення волі;

- роз'яснення засудженим законодавства про порядок надання ним сприяння в трудовому і побутовому пристрої, видачі паспортів і оформлення реєстрації. Одночасно їм роз'яснюється доцільність повернення в місце постійного мешкання і на ті підприємства, де вони працювали до засудження.

Незалежно від звернення або відмови засуджених від допомоги в трудовому і побутовому пристрої начальник ВК зобов'язаний за 6 місяців до звільнення направити запит в ОВД з проханням перевірити можливість трудового і побутового пристрою наступних осіб: Інвалідів I і II груп, що старезних, таких, що відмовляються повернутися до колишнього місця проживання, неповнолітніх, засуджених при особливо небезпечному рецидиві злочинів, судимих три і більше разу за скоювання будь-яких умисних злочинів, що підлягають узяттю під адміністративний нагляд по постанові комісії адміністрації ВК, що не встали на дорогу виправлення або не відмовилися від намірів продовжити злочинну діяльність.

В разі здобуття відповіді про неможливість трудового і побутового пристрою проживання, що звільняється по вибраному місцю, співробітник групи соціального захисту ВК ставить про це в популярність що звільняється і з його згоди приймає заходи до позитивного вирішення цих питань в інших місцевостях.

Засудженим, таким, що міститься в ГІК і ВК, а також засудженим, залишеним в в'язницях для виконання робіт по господарському обслуговуванню, можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі ВК тривалістю до семи діб, не рахуючи часу для проїзду туди і назад, для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою. Дозвіл виїзду за межі установи є важливим елементом підготовки до звільнення засуджених. Оскільки рішення питання про попередній пристрій по передбачуваному місцю проживання на місці більш продуктивно, ніж пристрій при посланні запитів. Дозвіл на виїзд за межі ВК дається начальником установи з врахуванням характеру і тягаря досконалого злочину, особи і поведінки засудженого. Так виїзди для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою не вирішуються: засудженим при особливо небезпечному рецидиві злочинів, засудженим, яким смертельна страта замінена в порядку помилування позбавленням волі, засудженим, до довічного позбавлення волі, засудженим, хворим відкритою формою туберкульозу, засудженим, які не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, від алкоголізму, наркоманії або токсикоманії, ВІЧ інфікованим засудженим.

Сам процес звільнення з виправної установи осіб, що відбули покарання, включає наступне:

·  Проведення бесіди начальником ВК з тим, що кожним звільняється від відбуття покарання.

·  Роз'яснення необхідності дотримання вимог чинного законодавства, недопустимості скоювання нових злочинів, обов'язку прибути до вибраного місця проживання і в 3-х денний термін з'явитися в ОВД для реєстрації (в разі відсутності паспорта – для його здобуття), а також в органи місцевої самоврядності і службу зайнятості для своєчасного пристрою на роботу або навчання.

·  Видачу особам, що звільняються з ВК, довідок про звільнення, одноразового грошового посібника за рішенням адміністрації, проїзних документів, продуктів харчування або грошей на дорогу дотримання до вибраного місця проживання, повернення особистих документів і речей.

·  Засудженим при особливо небезпечному рецидиві злочинів і особам, підметом встановленню за ними адміністративного нагляду, на оборотній стороні довідки про звільнення і її копію проставляється штамп "Підлягає документуванню за місцем проживання".

Для забезпечення контролю за своєчасним прибуттям до вибраного місця проживання осіб, що відбули покарання, здобуттям ними паспортів і оформленням реєстрації, а також вирішення питань доцільності постановки на один з видів обліку ВК направляють в ОВД сповіщення і повідомлення на: засуджених при особливо небезпечному рецидиві злочинів, судимих три і більше разу за скоювання будь-яких умисних злочинів, осіб, відносно яких комісією адміністрації ВК винесені постанови про необхідність встановлення адміністративного нагляду, осіб, які в період відбуття покарання не встали на дорогу виправлення або не відмовилися від намірів продовжити злочинну діяльність.

Сповіщення на того, що звільняється заповнюється фахівцями групи соціального захисту з врахуванням думки співробітників оперативного відділу, психологів, начальників загонів, вихователів і підписується начальником ВК або особою, що його заміщає.

При звільненні з місць відбуття позбавлення волі особі, відносно якої заздалегідь вирішено питання про працевлаштування, видається відповідний лист в службу зайнятості, підприємство або організацію.

При чому адміністрація виправної установи, забезпечує тих, що звільняються проїзними квитками або грошима для оплати проїзду, як правило, до місця мешкання їх до засудження. Якщо ті, що звільняються обирають інше місце проживання, що знаходиться від установи, на відстані, що перевищує дорогу дотримання до колишнього місця проживання, з них стримується різниця вартості проїзду до місця фактичного дотримання.

Інваліди, особи, старезного віку, що не мають дітей наступні в будинки інвалідів або старезні, вони забезпечуються квитками до місця знаходження установи.

Ті, що звільняються забезпечуються проїзними квитками або їм видаються гроші для оплати проїзду, як правило, в загальних вагонах пасажирських поїздів і каютах 3-го класу на судах пасажирських ліній по тарифах, що діють.

Якщо на потрібних напрямах в пасажирських поїздах і на судах пасажирських ліній немає загальних вагонів і кают 3-го класу, звільняється отримуються квитки або видаються гроші для оплати проїзду, а плацкартних вагонах пасажирських поїздів і в каютах 2-го класу на судах пасажирських ліній по тарифах, що діють.

Окрім цього, на якийсь час необхідне для проїзду до місця проживання, видається сухий пайок по встановлених нормах. Хворим, вагітним жінкам, годуючим матерям на дорогу дотримання видається набір сухих продуктів за призначенням лікаря в межах вартості продуктів, що входять в норми живлення, по яких вони харчувалися в ВК. Замість сухого пайка можуть бути видані гроші в сумі, що обчислюється від середньої вартості мінімальної норми живлення засуджених.

Звільнені слідують до місця свого проживання, як правило, у власному одязі або виданою в установі. В разі не відшкодування до моменту звільнення вартості одягу, виданого засудженим в установі, із засобів, що є на їх лицьових рахівницях, стримується її залишкова вартість, після чого вказаний одяг переходить в їх власність. За наявності у них власного одягу виданий ним одяг здають на склад, а за відсутності власного одягу звільняються в раніше виданому ним одязі.

1.3 Підготовка окремих категорій засуджених до звільнення

Підготовка ув'язненого включає підвищення загальноосвітнього рівня, професійне навчання або підвищення виробничої кваліфікації, заходи щодо охорони здоров'я, привчання до порядку і умов, встановлених в установі, надання допомозі у встановленні і підтримці соціально корисних зв'язків, формування в засуджених знань, необхідних в пенітенціарний і пенітенціарний для поста періоди.

Діяльність по підготовці засуджених до звільнення включає декілька етапів:

Ø  облік засуджених, таких, що звільняються після закінчення терміну відбуття покарання;

Ø  напрям запитів про прописку засудженого в ОВД і територіальних центрах зайнятості населення за декілька місяців до звільнення;

Ø  оформлення паспортів засуджених – це відновлення втрачених і обмін старих паспортів на нових. Поважно, аби засуджений при звільненні мав на руках паспорт, оскільки без нього неможливо влаштуватися на роботу, реєструватися за місцем проживання, а також брати участь в цивільно-правових операціях;

Ø  відновлення соціальне корисних зв'язків засуджених (напрям з цією метою запитів в ОВД, листування з родичами і ін.). Особливої важливості при цьому набуває взаємодія фахівця з соціальної роботи з начальниками загонів, а також співробітниками інших підрозділів ВК;

Ø  складання індивідуальних бесід з тим, що кожним звільняється, в процесі яких з'ясовуються життєві плани на майбутнє, а саме: про те, куди засуджений поїде, де планує жити, чи має намір працювати або продовжувати навчання, чи збирається відновлюватися в батьківських правах, з ким планує підтримувати стосунки і ін. Крім того, роз'яснюються порядок працевлаштування, прав і обов'язку громадян під час пошуку роботи, вияснюються питання побутового пристрою і др.;

Ø  оформлення соціальних карт на кожного засудженого з обов'язковою видачею її при звільненні на руки. У складанні соціальної карти беруть участь як фахівці адміністрації установи виконуючого покарання, так і інших служб. Карти складаються з метою забезпечення повного обліку осіб, що звільняються з установи, для вистави в органи місцевої самоврядності, установи зайнятості населення, соціального захисту населення, охорону здоров'я і інші установи і організації за місцем проживання;

Ø  оплата проїзду засудженого до місця дотримання при звільненні. При необхідності забезпечується супровід до поїзда і придбання проїзних документів;

Ø  розробка методичних матеріалів, що містять необхідну для тих, що звільняються інформацію по питаннях соціального обслуговування, медичного забезпечення, оформлення документів (паспорта, інвалідності, реєстрації за місцем проживання), працевлаштування, соціальної підтримки (Додаток №1). Даний методичний матеріал дозволяє тому, що звільняється з установи виконуючого покарання сформувати певні знання про соціальну дійсність.

Підготовка до звільнення включає декілька елементів: етична, психологічна, практична. Етична – націлена на активізацію етичних якостей людини, необхідних для його подальшого життя в суспільстві; психологічна – передбачає активізацію адаптивних здібностей засудженого, формування готовності жити і діяти відповідно до правових норм; практична – орієнтована на придбання знань і умінь, необхідних для автономного життя на волі, що дозволяють швидше включитися в ритм життя

Таким чином, можна зробити вивід, що під соціальною реабілітацією розуміється комплекс заходів (психологічних, педагогічних, соціально-економічних, власне соціальних), направлених на усунення або (наскільки це можливо повну) компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних відбуттям покарання в ВК.

Необхідно відзначити, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі різні категорії осіб: бомжі, літні і інваліди, жінки мають дітей у виправній установі, неповнолітні. З кожною з вказаної категорій існує своя специфіка по формуванню у них позитивної мотивації соціального функціонування поза стінами виправної установи.

Розглянемо деякі з них:

Обличчя без певного місця проживання. Відносно осіб, що не мали до засудження постійного місця проживання і роботи і відмовилися від допомоги в трудовому і побутовому пристрої після звільнення з місць відбуття позбавлення волі, прямують запити в ОВД, службу зайнятості населення по місцю мешкання їх родичів. За відсутності родичів прямують запити по місцю їх засудження або по місцю дислокації ВК.

У необхідних випадках ведеться листування з родичами засуджених про можливість їх спільного мешкання після звільнення.

Літні і інваліди. При підготовці до звільнення засуджених необхідно враховувати особливості таких категорій засуджених, як інвалідів I і II групи, старезних, вагітних жінок з дітьми, а також іноземних громадян.

Так на прохання звільняються з місць відбуття позбавлення волі засуджених, таких, що є інвалідами I і II групи, а також засуджених чоловіків старше 60 років і засуджених жінок старше 55 років, адміністрацією ВК прямують запити в органи соціального захисту для приміщення їх в будинки інвалідів і старезних.

Підготовка даної категорії засуджених до звільнення і адаптації до умов свободи є дуже важливим аспектом соціальної роботи з ними, оскільки йдеться про тих, хто старий, можливо, хворий і довгий час знаходиться в ізоляції від суспільства. Особливо складно адаптуватися тим, хто був засуджений на великий термін і відвикав від життя на волі.

Кожен засуджений літнього і старечого віку, інвалід повинен чітко уявляти, куди він їде після звільнення, що його чекає, які умови йому будуть створені і як він повинен себе в них вести.

Відносно старезних засуджених, в яких відсутні родичі, або ж вони відмовляються від їх прийому для постійного мешкання, також прямує запит в органи соціального захисту для вирішення питання про їх приміщення в будинки інвалідів і старезних незалежно від бажання засудженого.

З відома інваліда або старезного, який до засудження не мав постійного місця проживання, адміністрація виправної установи вирішує питання про його напрям в будинок інвалідів і старезних на території того суб'єкта, де розташована колонія. З цією метою не пізніше за два місяці до звільнення в орган соціального захисту представляються необхідні документи (особиста заява засудженого, виписка з медичної карти по встановленій формі і паспорт, характеристика за час перебування в установі).

Засудженим, таким, що є інвалідами I і II групи і що має потребу за станом здоров'я в сторонньому відході, вирішується виїзд за межі виправної установи для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою у супроводі родича або іншої особи (соціального працівника).

Спеціальну увагу необхідно приділяти психологічній і практичній підготовці засуджених літнього віку і інвалідів до звільнення з ВК. Перш за все, необхідно виявити серед них страждаючих різними соматичними захворюваннями і психічними розладами, таких, що не мають сім'ї і родичів, а також що не мають необхідного трудового стажу для здобуття пенсії. З цими особами проводиться підготовча робота по напряму їх в будинки старезних і інвалідів після звільнення з ВК. Поважно не лише оформити належним чином відповідні документи, але і розповісти засудженим, що є цими установами, який порядок життя там. Необхідно виявити також засуджених, таких, що мають право на здобуття пенсії, і прийняти своєчасні заходи по їх пенсійному забезпеченню після звільнення. Відносно тих, у кого немає такого права і кого не можна направити в будинки для старезних, за відсутності сім'ї і родичів мають бути прийняті заходи по їх побутовому пристрою або встановленню опіки після звільнення з ВК. Обличчя немічні і дряхлі, інваліди, не здатні після звільнення самостійно слідувати до місця свого проживання, повинні супроводитися співробітниками медичної служби.

Засуджені літнього і старечого віку, інваліди часто опиняються в соціальних притулках – установах, в яких проживають самотні старі люди, що не має по тих або інших причинах житла або можливості жити самостійно. У установах даного типа встановлений постійний контроль за порядком і пересуванням підопічних з боку керівництва, лікарів, чергового співробітника міліції. Тут діють спеціальні норми і правила поведінки, якою необхідно слідувати.

Відносно старезних засуджених, в яких відсутні родичі, або ж вони відмовляються від їх прийому для постійного мешкання, також прямує запит в органи соціального захисту для вирішення питань про їх приміщення в будинки інвалідів і старезних.

З відома інваліда або старезного, який до засудження не мав постійного місця проживання, адміністрація ВК вирішує питання про його напрям в будинок інвалідів і старезних на території того суб'єкта, де розташована колонія. У цих цілях не пізніше за один місяць до звільнення в орган соціального захисту представляються необхідні документи (особиста заява засудженого, виписки з медичної карти і паспорта по встановлених формах, характеристика за час перебування в установі).

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей у виправній установі. Підготовка до звільнення з місць відбуття позбавлення волі вагітних жінок, а також жінок, що мають при собі малолітніх дітей, проводиться співробітниками групи соціального захисту в контексті з медичними працівниками ВК. Приймаються заходи до встановлення їх родинних зв'язків, з'ясовується можливість реєстрації працевлаштування за місцем проживання родичів. У разі, коли жінок, що звільняються, не приймають родичі, до яких вони могли б поїхати на проживання, прямують запити в ОВД і управліннях соціального захисту населення як і раніше місцю проживання з проханням вирішити питання їх працевлаштування, забезпечення житловою площею, визначення дітей до дошкільних дитячих установ або удома дитяти.

Відносно жінок, що звільняються, мають при собі дітей, хворих гострими захворюваннями або із загостренням хронічних захворювань, співробітники групи соціального захисту спільно з медпрацівниками ВК сприяють в приміщенні таких дітей до лікувальних установ органів управління охорони здоров'я по вибраному місцю проживання.

Неповнолітні. Окрім особливостей підготовки до звільнення вище розглянутих категорій засуджених, також виділяють особливості підготовки неповнолітніх засуджених. Таким неповнолітнім засудженим надано право короткострокового виїзду за межі ВК для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою до місця проживання у супроводі родичів або інших осіб або працівника ВК.

Неповнолітні засуджені, підлягаючі звільненню з ВК, прямують, як правило, до місця проживання родичів або інших осіб, яким повідомляється про день звільнення неповнолітнього засудженого і пропонується прибути у ВК для зустрічі і супроводу його до місця проживання.

Якщо в неповнолітнього, що звільняється, немає родичів або інших осіб, або напрям до них недоцільно з педагогічних і профілактичних міркувань, адміністрація колонії направляє запит в орган опіки і опікування, підрозділи у справах неповнолітніх ОВД і комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, утворену органом місцевої самоврядності, по його колишньому місцю проживання з проханням вирішити питання пристрою такої особи на роботу або навчання і забезпечення його житловою площею.

Якщо напрям неповнолітнього до колишнього місця проживання недоцільний з педагогічних або профілактичних міркувань адміністрація ВК з врахуванням бажання що звільняється приймає заходи до його трудового і побутового пристрою в інших місцях, у тому числі по місцю розташування колонії. У необхідних випадках неповнолітній може бути направлений в школу-інтернат, або іншу учбово-виховну установу на державне піклування або переданий органам опіки і опікування.

Таким чином, можна зробити вивід, що в установах виконуючих покарання містяться різні категорії громадян, для яких підготовка до життя на волі є життєво необхідним заходом.

Розділ ІІ. Соціальна робота з людьми, що повернулись з місць позбавлення волі   2.1 Соціальні проблеми колишніх засуджених

Положення людини що відбув покарання є досить важким тому, що в період позбавлення волі він, повсякденно підкорявся строгим правилам тюремного розпорядку, втрачає здібність до самостійності, відвикає від необхідності піклуватися про себе, у всьому покладається на "передбачливість" адміністрації. І при виході "на волю" не завжди готовий проявляти досить енергії для того, щоб включитися в трудову діяльність, часом схильний йти по шляху найменшого опору, багатого злочинним рецидивом. Найяскравіше виділяється проблема працевлаштування (додатки №3). На особу злочинця, що відбув покарання, практично не можна впливати ефективно, не вносячи корективи до що безпосередньо оточує його соціальне середовище, не міняючи способи взаємодії з цим середовищем. Наслідком багатолітньої каральної практики держави з'явилося масове переконання в неминучості жорстоких репресій в боротьбі із злочинністю. Так, згідно одному з досліджень, від 30 до 55% громадян оцінюють нинішню судову діяльність як ліберальну, 73% виходять з того, що чим суворіше покарання, тим краще дотримується закон, 53% вимагають розширення рамок санкцій, що передбачають позбавлення волі (додаток №4). Це само по собі тривожно. Але куди тривожніше, коли буденна свідомість починає пов'язувати лавиноподібне зростання злочинності з процесами демократизації, убачаючи в цьому джерело всіх бід.

Той, хто скоїв злочин і що поніс за це кару чоловік відразу після звільнення опиняється в скрутних соціальних умовах. У перший же після "відсидки" час він, і без того принижений і ображений самим покаранням, незмінно вимушений зважати на положення гнаного і знедоленого. Помилкова моральність суспільства створює для нього, недавнього злочинця, особливі норми буття. Такий соціальний відгомін колишньої судимості. У нашій країні насилу, але все таки виникають і починають діяти центри, фонди, рухи, комітети, мета яких — не залишити без всесторонньої суспільної турботи наших синів, що заблукали, і дочок, полегшити таким, що всім викупає провину повернення до нормального життя. Словом, з'являється необхідне усвідомлення насущної проблеми, її масштабів і можливих наслідків.

Таким чином, зі всього вищесказаного можна виділити наступні основні соціальні проблеми колишніх ув'язнених в сучасному суспільстві:

·  Проблеми працевлаштування;

·  Проблеми культурної адаптації;

·  Проблеми збереження соціальних зв'язків з близькими, родичами і сім'єю;

·  Житлові проблеми і так далі

2.2 Принципи соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Принципи соціальної роботи є одночасно і елементами наукової теорії і засадничими правилами емпіричної діяльності. Вони діляться на загальнофілософські, загальнонаукові (організаційно-діяльнісні, соціально-політичні, педагогічні для психологотипу і ін.) і специфічні принципи соціальної роботи. До специфічних принципів соціальної роботи відносяться наступні принципи: універсальності, охорони соціальних прав, профілактики, соціального реагування, людейоцентризму, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, конфіденційності і толерантності . Названі принципи в повному об'ємі застосовні і соціальній роботі з колишніми ув'язненими. У теж час, соціальна робота з колишніми ув'язненими доповнюється такими специфічними принципами, як гуманізм, законність і справедливість.

Принцип законності в діяльності соціальних працівників з колишніми ув'язненими має глибокі моральні підстави. Соціальний працівник повинен сприяти приведенню колишнього засудженого до законослухніної поведінки.

Принцип справедливості містить вимогу відповідності між практичною роллю різних людей (соціальних груп) в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх правами і обов'язками, між діянням і подякою, працею і винагородою, правопорушенням і стягненням, заслугами людей і їх визнанням. Невідповідність в цих стосунках розцінюється як несправедливість. У філософській літературі прийнято убачати в справедливості два аспекти: що зрівнює і розподіляє. Перший пов'язаний з необхідністю забезпечення рівності громадян перед законом, другий аспект свідчить, що "покарання або інша міра кримінально-правової дії, що підлягає застосуванню до особи, що скоїла злочин, мають бути справедливими, тобто відповідати тягарю злочину, обставинам його здійснення і особи винного".

Якщо другий аспект більш реалізується в соціальній роботі з ув'язненими в установі, виконуючій покарання, то для діяльності соціальних працівників відносно колишніх ув'язнених важливий перший аспект справедливості оскільки людина викупає провину має повні права на суб’єктність.

В цілому, справедливість – це один з найбільш важливих принципів, який повинен забезпечуватися в діяльності соціального працівника з колишніми ув'язненими.

Гуманізм відповідно до понятійній традиції, що склалася у вітчизняній юридичній науці, має дві сторони. Одна сторона виражається в "мінімумі і м'якості репресії". Інша сторона захищає суспільство і допускається існування найсуворіших покарань, аж до страти. Зараз таке розуміння гуманізму явно застаріло, бо воно по суті виправдовує репресії періоду 30 – початок 50-х рр. ХХ століття, коли кримінальні покарання були найбільш суворі. Гуманізм сьогодні – це відмова від так званого "функціонального" підходу до засудженого, коли той розглядався лише як засіб досягнення кримінально-виконавчою системою економічних, фінансових, політичних цілей .

Гуманізм – це визнання за кожним можливості повернутися до законопокірного життя в суспільстві. Це визнання співробітниками кримінально-виконавчої системи, засуджених як рівних собі по їх людському єству і єству. Проте в той же час принцип гуманізму не означає загальнопрощеності, строгість режиму виконання покарання може навіть посилюватися, але подібні заходи не повинні вести до руйнування людського в людині, підривати здоров'я засудженого, перетворювати його на об'єкт маніпулювання. Принцип гуманізму відбивається в міжнародних документах про поводження із засудженими.

Таким чином, принцип гуманізму – це дієвий інструмент в руках соціального працівника всією своєю діяльністю покликаного спростовувати розхожу думку про те, що "в'язниця робить жахливою погану людину, а хорошого – поганим".

Соціальний працівник, що допомагає колишньому ув'язненому більш ніж фахівці, що професійно реалізовуються в інших секторах соціального захисту повинен орієнтуватися на принцип гуманізму в своїй роботі з людейом, оскільки саме він краще за інших розуміє всі наслідки для суспільства поводження із засудженими як з "нижчою істотою". Тому орієнтація суспільства саме на етично-гуманістичні принципи і проведення відповідно до них пенітенціарної політики є найважливішим завданням сучасного суспільства. І проводити в життя ці принципи повинен саме соціальний працівник через специфічний характер його професійної діяльності.

2.2 Етичні аспекти соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Декілька останніх десятиліть були ознаменовані процесами широкого поширення ідеї міжнародного гуманітарного права і вживанням прав людини на практиці. У вітчизняній академічній традиції соціальної роботи і соціальної політики проблема етнічних відмінностей стає предметом спеціального обговорення.

Як і всі об'єкти соціальної роботи, колишні ув'язнені вимагають особливого етичного підходу при роботі з ними. Одним з аспектів продуктивної соціальної роботи з ув'язненими є вживання адекватних ситуації професійно-етичних норм і правил.

Специфіка колишнього ув'язненого полягає в тому, що він перебував певна кількість часу (тривалість призначеного судом терміну) в обстановці в якій сформувалася складна субкультура яка "проникає" в свідомість ув'язнених за дуже короткий проміжок часу. До даної субкультури можна зокрема віднести принципи, правила поведінки, норми які в товаристві ув'язнених є нормою (додаток №5).

Все це настільки міцно засвоюється в ув'язненому, що, навіть вийшовши на волю їх місць позбавлення волі він продовжує слідувати цим нормам.

Тому встає резонне питання, – яким чином слід соціальному працівникові личити до ув'язненого, аби допомогти колишньому арештантові у вирішенні його соціальних проблем.

Для того, щоб осмислити процес спілкування соціального працівника і колишнього ув'язненого, поважно визначити його спрямованість, цінності, відповідно до якого воно повинне будуватися. Цінності соціальної роботи формуються відповідно до гуманістичної етики спілкування, а її вищою цінністю є людина. Етика міжособової взаємодії виключно складна. У основі її — головні принципи довіри і доброзичливості, пошана до іншої людини. Визнання цінності іншої людини може виражатися і в конкретних оцінках і навіть, якщо ця позитивна оцінка випереджає дійсні достоїнства людини, він старатиметься її виправдати, тобто виконати ту соціальну роль, яка йому наказує ззовні. Терпимість — також один з важливих принципів, що свідчить про культуру спілкування, про етичне кредо соціального працівника. Терпимість допомагає гуманізувати міжособові стосунки, зробити їх людянішими, доброзичливішими. Крім того, гуманістична етика спілкування орієнтується на такі етичні загальнолюдські цінності, як: довіра, відвертість, безкорисливість, милосердя, доброта, турбота, правдивість, виконання обов'язку і вірність слову. Спілкування передбачає і такі відчуття як товариство, співпереживання, відчуття провини, сорому, розкаяння. Ідеальне спілкування невіддільно від таких цінностей, як свобода, справедливість, рівність, кохання. Цінувати в спілкуванні треба не лише свою свободу, але і свободу іншого, пошана внутрішнього світу іншого.

Рівень культури спілкування і етика спілкування — близькі поняття. Вони визначаються не лише досконалістю окремих сторін або аспектів спілкування, вони передбачають гармонійне поєднання і розвиненість елементів культури спілкування. Підсумовуючи все вищесказане, хотілося б виділити основні етичні стандарти соціального працівника при роботі з особами, що повернулися з місць позбавлення волі. У західних соціальних працівників існує етичний кодекс, розроблені НАСР положення якого сповна застосовні при роботі з колишніми арештантами. До головних його положень відносяться:

— бути зразком особистої поведінки, в роботі керуватися в першу чергу інтересами людей;

— робити все, аби сприяти максимальній самостійності людей;

— поважати приватне життя людейа і тримати в таємниці всю інформацію, отриману в ході роботи з ним;

— у відношенні з колегами бути доброзичливим, шанобливим;

— в процесі роботи діяти відповідно до цінностей, моральних норм і призначення своїй професії;

— служити своєю професією що на благо оточує.

До етичних стандартів професійного спілкування соціального працівника можна віднести наступні:

1. Соціальний працівник не повинен брати участь в справах, пов'язаних з брехнею, обманом, підлогом;

2. Соціальний працівник повинен чітко розмежовувати свої заяви і дії як приватної особи і як соціального працівника;

3. Соціальний працівник повинен прагнути удосконалювати свої професійні знання і практичний досвід, ставити службовий борг над усе;

4. Соціальний працівник повинен направляти зусилля на попередження негуманних або дискримінаційних дій, направлених проти однієї людини або груп людей;

5. Соціальний працівник не повинен використовувати професійні стосунки для досягнення особистих цілей;

6. Соціальний працівник, що займається науковою або дослідницькою роботою, повинен проаналізувати і передбачити її можливі наслідки для людей, переконатися, що учасники дослідження добровільно беруть участь в нім, інформувати про це заздалегідь і не чинити на них тиску при цьому зберігати конфіденційність і поважати гідність учасників дослідження;

7. Соціальний працівник повинен захищати своїх підопічних від дискомфорту, шкоди, погроз, позбавлення яких-небудь прав;

8. Соціальний працівник, що аналізує всілякі випадки, може обговорювати їх лише з професійною метою і лише з людьми, професійно пов'язаними з ними;

9. Інформація, отримана в процесі дослідницької роботи повинна вважатися конфіденційною.

Що стосується безпосередніх етичних обставин соціального працівника перед людейом, то:

·  Інтереси людейа завжди мають бути на першому місці;

·  Соціальний працівник повинен працювати з людейом доброзичливо, лояльно, наполегливо, максимально використовуючи професійні навики;

·  Ніколи не використовувати взаємовідношення з людейом для досягнення особистої вигоди;

·  Ніколи не проявляти, не сприяти, не брати участь в будь-якій формі дискримінації на основі расових забобонів або у зв'язку з підлогою, віком, віросповіданням, національністю, сімейним станом, політичними переконаннями, розумовими або фізичними недоліками, або по якому-небудь іншій ознаці або особовим характеристикам, умовам, статусу;

·  Соціальний працівник повинен інформувати людейа про можливий ризик, права, можливості і обов'язки, що представляються йому соціальною службою;

·  Слід радитися з колегами, керівниками, якщо це може виявитися корисним для людейа;

·  Соціальний працівник може перервати роботу з людейом лише в особливих випадках, прийнявши при цьому заходи, аби нанести людейові як можна менший збиток;

·  Соціальний працівник повинен прагнути максимально давати можливість людейові самовизначатися, тобто приймати рішення з приводу своїх проблем, методів "лікування";

·  Соціальному працівникові не слід брати участь від імені людейа у дії, яке порушує або підриває цивільні або юридичні права людейа;

Що стосується такого важливого етичного моменту як конфіденційність, то соціальний працівник повинен:

·  поважати особисте життя людейа і зберігати конфіденційність всієї отриманої інформації;

·  інформувати людейа про кордони її конфіденційності в кожній конкретній ситуації, цілях здобуття інформації і її використання;

·  отримати згоду людейа на друкування, запис розмов, участь третьої особи;

·  у відношенні з колегами має бути шанобливий, справедливий, чесний, коректний;

·  Слід співробітничати з колегами для ефективного здійснення професійних інтересів. Відноситися з повагою до думок, кваліфікації, досягненням колег і використовувати відповідні канали для вислову думок із цього приводу. Якщо соціальний працівник заміщає колегу, то він повинен діяти з врахуванням інтересів, характеру і репутації цього колеги.

Соціальний працівник, керівний своїми колегами, повинен виконувати свої обов'язки в справедливій зваженій манері, оцінюючи їх діяльність відповідно до чітко сформульованих критеріїв.

Також поважно відзначити необхідність у формуванні етичного кодексу, який буде як "настільна книга" соціального працівника що реалізовується як в стінах установи виконуючого покарання, так і за ними з особами, що відбули покарання в цих установах. Тому я визнав необхідним помістити в додатку до даної роботи професійно етичний кодекс соціального працівника в пенітенціарній системі (додаток №2).

Професійно-етичний Кодекс соціального працівника пенітенціарної системи заснований на етичних принципах соціальної роботи, прийнятих Міжнародною федерацією соціальних працівників, - МФСР (Осло, жовтень 1994р.), Міжрегіональною асоціацією працівників соціальних служб і відображає гуманістичні традиції, накопичені у вітчизняній і зарубіжній соціальній роботі, фундаментальні принципи захисту прав і свобод людини і громадянина. Кодекс складений з врахуванням етичних стандартів, визнаних міжнародним і вітчизняним професійним співтовариством.

Призначення Кодексу полягає в тому, аби позначити етичні орієнтири, відзначити основні дороги до ухвалення рішень в проблемних ситуаціях, звести до мінімуму ризик здійснення помилок в процесі професійної діяльності, а також захистити від можливих неправомірних претензій до соціальних працівників.

Кодекс покликаний консолідувати професійне співтовариство соціальних працівників пенітенціарної системи.

Таким чином, можна зробити вивід, що реалізація етичних принципів в соціальній роботі з колишніми ув'язненими є необхідним аспектом, який повинен враховуватися фахівцем з соціальної роботи при формуванні суб’єктності даної категорії риски.

Висновок

У даній роботі були розглянуті основні аспекти соціальної роботи з такою категорією людей як колишні ув'язнені.

Необхідність позитивної соціальної інтеграції колишніх ув'язнених виражається в тому, що особи відбули покарання і злочини, що відбулися на шляху, скоюють нові злочини, породжують страх, тривогу і завдають збитку економічного життя.

Повернення в зовнішній світ може стати для ув'язнених небезпечним досвідом. Деякі з них є професійними злочинцями, але деякі, будучи рецидивістами, вважають, що повернутися до злочинного життя їх змусили обставини, оскільки по-іншому ним було не вижити. Багато хто з них стикається з реальними проблемами в наступних областях: безробіття, зловживання алкоголем або наркотиками, використання вільного часу, родинні взаємини, погляди, переконання і взаємини з іншими злочинцями.

При роботі з особами, що відбували покарання в місцях позбавлення волі соціальному працівникові необхідно керуватися повною мірою принципами соціальної роботи роблячи особливий упор на принцип законності і також на етичні принципи соціальної роботи.

Таким чином, поступова соціальна робота - засіб виправлення, умова, мобілізуюча що все є в установи соціального обслуговування можливості для виправлення і ресоціалізації колишнього засудженого.

Населення не завжди зацікавлене в наданні допомозі ув'язненим. Воно часто вважає, що люди, що не скоювали злочинів, повинні мати пріоритет. Проте служби соціальній адаптації можуть добитися наступних бажаних результатів на користь суспільства: скоротити тенденцію для колишніх ув'язнених повертатися до злочинної поведінки після звільнення, допомогти слабкішим злочинцям протистояти впливу сильніших, дозволити колишнім ув'язненим внести позитивний вклад до суспільного життя після звільнення, скоротити проблеми, які вони створюють для органів влади і суспільства в цілому, скоротити потреби у витрачанні засобів на діяльність правоохоронних органів.

Для того, щоб вирішити вказані проблеми необхідно, аби Управління федеральної служби виконання покарань і інші соціальні служби створили стійке партнерство: УФСІН повинен працювати в координації і за підтримки широкого спектру служб соціальній адаптації для звільнених ув'язнених. Існування зовнішніх служб є життєво необхідним для соціальної адаптації. Служба виконання покарань не в змозі надати такі послуги, які можуть запропонувати вказані служби. Охорона здоров'я, освіта, соціальний захист і послуги з працевлаштування грають життєво важливу роль. В той же час всі співробітники УФСІН, незалежно від своїх функціональних завдань, можуть в тій чи іншій мірі брати участь в роботі по соціальній адаптації.

Використана література

1.  Бех В. П. Сутність та зміст соціальної роботи // Нова парадигма. - Запоріжжя, 2002. - Вип. 24.

2.  Волков И. П. Социометрические методы в социально-психологических исследованиях. - СПБ: СПбУ, 2004.

3.  Городяненко В. Т., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В. та ін. / за ред. Городяненко В. Т. Соціологія: підручник для ВНЗ (затв. МОН України). - 2-е вид. - К. : Академія, 2005.

4.  Завацька Л. М., Платонова О. Г., Михайленко О. В., Янченко Т. В. Технології соціально-педагогічної роботи. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2005.

5.  Кабаченко Н. Радикальні підходи у соціальній роботі // Соц. політика і соц. робота. - 2004.

6.  Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений: Учебн. пособ. - Минск: ТетраСистем, 2000.

7.  Колотаевская Е. Становление и актуальные вопросы развития социальной педагогики в Украине // Соц. робота в Україні: теорія і практика. - 2003.

8.  Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003.

9.  Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. - М.: Калла, 2002.

10. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібник. -К. : МАУП, 2003.

11. Морено Дж. Социометрия. - М.: Финифть, 2007.

12. Ніколаєнко Л. Г. Методи соціологічного пояснення. - К. : ДАКККіМ, 2005.

13. Обучение практике социальной работы: Междунар. опыт и перспективы / Под ред. М. Доэла, С. Шардлоу; Пер. с англ. под ред. Б. Ю. Шапиро. - М. : Аспект Пресс, 1997.

14. Особливості соціальної роботи в різних сферах життєдіяльності // Проблеми педагогічних технологій. - Луцьк, 2004.

15. Павленок П. Д. Основы социальной работы - М. : ИНФРА, 1997.

16. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. - К.: Лібра, 1996.

Додатки

Додаток №1

Пам'ятка по соціальній адаптації для осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі (куди можна звернутися, соціальне обслуговування, медичне забезпечення, оформлення інвалідності, реєстрація за місцем проживання, працевлаштування, соціальна підтримка молодих громадян). – 2005.

Куди можна звернутися. аби

- отримати паспорт, обміняти паспорт старого зразка, відновити загублений паспорт – в паспортно-візову службу у відділі внутрішніх справ за місцем проживання;

- отримати роз'яснення і необхідну соціальну допомогу - в органи соціального забезпечення при адміністраціях районних муніципальних утворень або до фахівців з соціальної роботи в сільрадах;

- отримати поліс обов'язкового медичного страхування - у відділі кадрів або у працівника, що відповідає за кадрову роботу для працюючих громадян або в уповноваженій страховій компанії для непрацюючих громадян:

- отримати роз'яснення і необхідну допомогу по питаннях працевлаштування і перенавчання - в органи трудової зайнятості населення;

- отримати роз'яснення по житлових питаннях - до фахівців з житлових питань адміністрацій районних муніципальних утворень.

Громадянам, що проживають на території даної області, можуть надаватися наступні види соціального обслуговування відповідно до положень федерального законодавства: соціальне обслуговування вдома, соціальне обслуговування в стаціонарних установах, надання тимчасового притулку, організація денного перебування в установах соціального обслуговування, матеріальна допомога, консультативна допомога, реабілітаційні послуги.

Порядок і умови надання соціального обслуговування в державній системі соціальних служб області встановлюються Урядом області.

Одержувачі державної соціальної допомоги

1. Державна соціальна допомога у вигляді щоквартального соціального посібника надається окремим категоріям малоімущих сімей і малоімущих самотньо проживаючих громадян, середньостатистичний дохід яких по незалежних від них причинах нижче за величину встановленого в області прожиткового мінімуму. Перелік категорій щорік встановлюється Урядом області.

2. Державна соціальна допомога у вигляді одноразової матеріальної допомоги (грошові виплати, натуральна допомога) надається громадянам, що знаходяться у важкій життєвій ситуації:

1) малоімущим сім'ям і малоімущим самотньо проживаючим громадянам, середньостатистичнй дохід яких по незалежних від них причинах нижче за величину встановленого в області прожиткового мінімуму;

2) обличчям, яким потрібна допомога на задоволення мінімальних потреб, у тому числі: що виявився без коштів для існування, постраждалим від стихійних лих, що звільнилися з місць позбавлення волі, не мають житла і що не має можливості працевлаштуватися протягом напівроку, виявився в інших обставинах, що об'єктивно порушують життєдіяльність громадянина (його сім'ї), які він (його сім'я) не може здолати самостійно.

Порядок встановлення розміру державної соціальної допомоги