Основні течії в буддизмі

2. Основні течії в буддизмі

Структура і зміст Трипітаки. Канонізація буддизму як теологічної системи відбулася на соборі у Кашмірі (II ст. н.е.) у вигляді Трипітаки – святої книги буддизму. Трипітака ("три кошики мудрості") увібрала в себе основні приписи буддизму та його філософію.

Першими послідовниками Будди були аскети, що збиралися невеликими групами подалі від міст. Вони заснували перші буддійські громади, вступаючи до яких адепти буддизму відмовлялися від власності, вбиралися в бідний одяг жовтого кольору і мали право володіти лише необхідним – кухлем для води, бритвою і посохом. Переважно життя їх проходило в мандрах, жебруванні. їсти вони мали право лише вранці. А в післяполуденний час не мали право класти до рота ані крихти. В місцях, де буддисти перечікували сезон дощів, поступово утворилися монастирі, на місцях поховань найша-нованіших монахів будувалися пам'ятники – ступи. Поступово складався устав монастирського життя, монахи майже постійно жили при монастирі, суворо дотримуючись вимог уставу, підкоряючись загальним зборам сангхи (монастирської громаді) й обраному настоятелю. Саме монастирі стали осередками буддизму, який не мав церковної структури. Монастирі були своєрідними університетами і бібліотеками. Тут переписувалися давніми святими мовами (санскритом та палі) святі тексти, що й увійшли до Трипітаки. Лише в XV ст. остаточно затвердився канон Трипітаки, яка складається з трьох книг. Перша з них – Віная-Штака, або книга Уставу, тут викладається устав громади буддистів, основні моральні приписи буддизму, спільні для всіх буддистів: не вбивай, не кради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч, а також вимоги, обов'язкові лише для монахів: не співай та не танцюй, не вживай їжу в недозволений час, не стяжай (заборона мати власність), не спи на зручній постелі, не вживай речей, що мають яскравий колір та інтенсивний запах. Монастир можна було залишити, але ті, що вирішили присвятити релігії життя, готувалися до обряду посвячення, до ординації. Випробування були суворими, вони гартували дух і волю.

Поступово в буддизмі з'явилися й жіночі монастирі. Але, на відміну від чоловічих, вони розташовувалися поблизу поселень.

Другою частиною буддійського канону є Сутра-Пітака, де викладається суть доктрини (вчення про "чотири шляхетні істини" та шлях спасіння), а у третій книзі, що має назву Абідхарма-Пітака, викладається філософія буддизму.

Під час правління імператора Ашоки (III ст. до н.е.) буддизм став офіційною державною ідеологією.

3. Релігійна література буддизму

Північний та південний буддизм. Буддизм ніколи не був єдиною доктриною, в ньому завжди було багато шкіл, сект, течій. Це врешті привело до розколу. На межі І-II ст. після IV буддійського собору оформилися дві головні гілки в буддизмі: школа північного буддизму Махаяна ("Широкий шлях до спасіння", "Велика колісниця") та південний буддизм – Хінаяна ("Вузький шлях до спасіння", "Мала колісниця"), центром якого став Цейлон.

Хінаяна є чернецькою формою буддизму. Тут найбільшого значення надають особистим зусиллям по визволенню від сансари. Ця школа буддизму набула канонічного оформлення у І ст. н.е. Поширена ця школа у тих країнах, куди мігрувало населення Східної Індії – у Шрі-Ланці, країнах Індокитаю (крім В'єтнаму). В цій школі вважається, що шлях до нірвани несумісний з повсякденним життям, що він вимагає чернецького зречення. Послідовники цієї школи буддизму проводять певний час у монастирі, вони можуть повернутися до мирського життя, але потім знову можуть піти до монастиря. Тому особливістю буддизму хінаяни є вільний вступ чи вихід із монастиря, тоді як в інших релігіях людина стає ченцем на все життя.

Школа Махаяни, базуючись на основних принципах буддизму, внесла до доктрини багато нового, що наблизило її до простих людей. Монахи вважаються тими, що йдуть шляхом Бодхісатви, тобто відмовляються від власного спасіння задля спасіння інших людей. В буддизмі Махаяни поновилася концепція про пекло та рай, що її не було у ранньому буддизмі, рай став вважатися закономірною винагородою за благочестя, а пекло – покаранням за гріхи.

Культ бодхісатв призвів до появи пантеону святих, від яких можна чекати заступництва. Поряд з великим Буддою Шак'ямуні з'явилися й інші, починаючи з містичної фігури Адібудди – Будди будд, що стоїть на початку перероджень. Ці будди та бодхісатви набули імен, біографій, функцій. Поряд з цим була розроблена власна космогонія. Виникає культ поклоніння скульптурним зображенням будд та бодхісатв. Врятуватися може не тільки чернець, (як у Хінаяні), але й будь-який мирянин, що творить молитви і заклинання, звертається за допомогою до ченців і віддячує їм. Монах звертається до бодхісатв, які можуть покращити карму людині. Матеріальний світ є ілюзією, справжнім світом є нірвана. Будди тут набувають рис божества, бодхісатви вважаються еманацією будд.

Трансформація буддизму махаяни у Китаї. Буддизм Махаяни швидко поширився в Китаї. Японії, Кореї, В'єтнамі, але з самої Індії зник. Вин не міг протистояти традиціям кастового поділу суспільства і тому не визнавався простими індійцями, не витримав конкуренції з індуїзмом. Як світова релігія, буддизм набрав силу поза Індією. В II ст. він проникає до Китаю. Здається, ця релігія, що відкидала цінність земного життя як ілюзорного, суперечила традиційним китайським цінностям, що дуже шанували саме земне життя. Але соціальне життя в Китаї завжди було нестабільним, тому буддійський заклик сховатися від нього за стінами монастирів не міг не видатися привабливим. На початку IV ст. в Китаї вже було понад 180 монастирів, а на кінець V ст. їх було вже 1800 із 24 тис. монахів. Трансформація буддизму на китайському ґрунті вимусила цю релігію пристосуватися до соціальної структури Китаю. Народний буддизм дуже наблизився до даосизму: даоський та буддійський монахи разом виконували обряди, брали участь у ритуалах та святах. Крім будд Матреї (будда майбутнього) та Амітаби, що були центральними фігурами в китайському буддизмі, з'явилася бодхісатва Авалокітешвара – богиня Гуань-інь, покровителька всіх нещасних (цікаво, що в буддизмі поза Китаєм Авалокітешвара є мужчиною). Вищі верстви китайського суспільства цікавилися передусім філософією буддизму, нехтуючи його обрядністю. Так виник Чань-буд-дизм (яп. – Дзен).

Назва "чань" пішла від санскритського "дхіана" (медитація). Так звалася індійська буддійська школа, практика якої полягала в тому, що вважалося, ніби у стані трансу людина здатна знайти осяяння, істину, як це сталося з самим Гаута-мою. Сутри дхіани було перекладено китайською, вони стали відомі в буддійських монастирях. Вони доповнилися уявленням про осяяння внаслідок інтуїтивного поштовху. В чань-буддизмі раціональність китайців було напластовано на містику індо-буддрізму. Тому були відкинуті традиційні канони буддизму. Вважалося, що не треба прагнути нірвани – не треба обмежувати себе в ім'я непевної перспективи стати буддою чи бодхісатвою. Треба звернутися до життя й жити зараз, поки ти ще живий. З китайською тверезістю й раціоналізмом стало вважатися, що жити слід для себе, що слід побачити і осягти істину, що навколо тебе – у красоті природи, у радості, що ЇЇ приносить праця, а не намагатися досягти нірвани чи стати буддою. Справжня природа людини реалізується у недіянні.

Але мова йшла не про чуттєві насолоди. Треба не шукати істину, бо вона поряд з тобою, треба лише вміти її знайти, побачити, зрозуміти. Істина є скрізь – у співах пташок, в чарівності природи, в розумній стриманості ритуалу, в медитації, в радості праці. Той, хто не бачить істини і Будди у всьому цьому, той не знайде їх ні на небі, ні в раю, ні сьогодні, ні в майбутньому. Тому для пізнання істини треба довго і наполегливо готуватися. Треба відкинути загальновідомі істини, бо немає нічого Святого понад раптове осяяння. Істина – це й є осяяння, воно приходить раптово, як поштовх, як внутрішнє осяяння, що не можна пояснити словами. До цього осяяння треба готуватися, але навіть підготовлена людина не гарантована, що вона пізнає істину. Треба чекати, виконувати вправи.

Визнавалося, що не тільки чернечий шлях, але й благочестя можуть наблизити до нірвани. Крім того в махаяні дуже шанованим є інститут бодхісатв – святих, що досягли нірвани, але відмовилися від власного спасіння заради людей.

Буддизм був єдиною світовою релігією, що розповсюдилася в Китаї (ані християнство, ані іслам ніколи не були там популярними), але він не став єдиною релігією в цій крайні, існуючи поряд з даосизмом та конфуціанством.

До Японії буддизм проникає в VI ст., розповсюджуючись у формі Махаяни. Він сприяв оформленню адміністративно-бюрократичної ієрархії, системи етики та права. В Японії буддизм зблизився з синтоїзмом, тут також знайшли місце численні секти буддизму, навіть ті, що прийшли до занепаду на материку. Дзен-буддизм практику медитації пов'язує з несподіваним просвітлінням, раптовим розумінням мудрості Будди через перетворення в індивідуальній свідомості. Саме вчення повинне передаватися безпосередньо "від серця до серця", досконалість Будди повинна бути досягнута через звертання до внутрішнього світу людини.

Тибетський буддизм. У VII-XIV ст. в районі Тибету виникає ще одна течія буддизму – ламаїзм. Його попередником в Тибеті була релігія бон з її культом сил природи, ламаїзм багато наслідував з цієї релігії. Загалом ламаїзм є синтезом місцевих культів з буддизмом Махаяни та Хінаяни. В кінці XVI ст. ламаїзм поширюється у Монголії, а в XVII – у Росії серед бурят, калмиків та тувинців.

Ознакою ламаїзму (від тіб. "лама" – вищий) є культ монаха – лами. Вищі лами набувають божественного статусу, тому що вони вважаються втіленням того чи іншого будди або бодхісатви, когось з відомих діячів буддизму, його святих чи героїв. Ця теорія втілень вищих лам – хубілганів стала основою сакралізащї вищого духівництва від далай-лами до настоятелів монастирів.

Всі буддійські тексти зібрані ламаїстами у збірку Ганджур, що нараховує 108 томів. До нього написано коментар Данд-жур, що вже складається 225 томів.

Ламаїзм не надає ваги досягненню нірвани як вищої мети спасіння її замінила власна космологія: будда буд Адібудда своєю духовною сутністю обіймає все, що існує, саме тому кожна людина має в собі частинку будди, а отже, володіє можливістю для спасіння. Навіть пекло та рай – лише тимчасове місце перебування, лише небагатьом судилася нірвана. Що ж робити? Передусім треба народитися людиною, а ще важливіше – народитися в країні ламаїзму, де твій друг та вчитель лама поведе тебе шляхом до спасіння. За допомогою лам людина покращує свою карму і врешті-решт може зробитися настільки доброю, що лише це забезпечить чергове переродження в Західному раю будди Амітаби чи поряд з божествами або святими.

Головною чеснотою ламаїзм вважає беззаперечну покору ламам. В ламаїзмі завжди надавали уваги іншим, більш простим та швидким методам досягнення мети – містиці та магії, що спрямована на протидію гніву богів та підступних дій злих духів. У звичай увійшло багаторазове повторення імені того чи іншого будди, магія слова переплелася з магією ритуалу. Широкого розповсюдження набули молитовні барабани, їх заповнюють сотнями аркушиків із записаними молитвами та текстами сутр. Ці барабани починають обертати, а кожен оберт дорівнює одноразовому читанню сутр, що їх заклали до барабану. До цієї ж мети веде постійне повторювання знаменитої молитви тибетців "ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ", що стала символом віри у ламаїзмі.

Ламаїстська доктрина, звеличивши далай-ламу, зробила Тибет сакральним центром буддизму. На знак протесту проти китайської окупації Тибету 14-й далай-лама разом з 100 тис. мирян та лам покинули Тибет і оселилися в пригімалайському районі Індії.

Висновки

Віровчення буддизму відкривало перед кожним, а не тільки брахманом, шлях до істини, а отже, й до спасіння, до нірвани. Нірвана – це не блаженне єднання з богом, бо таке єднання є тільки продовженням бажання жити. Нірвана є затухання неістинного бажання – жадання, ненависті, невігластва. Не треба чекати допомоги від світу, все – всередині людини.

Такими були ідеї раннього буддизму. Надалі вони будуть своїми послідовниками весь час переосмислюватися. Буддизм став поширюватися, але головним чином серед вищих, освічених верств суспільства – серед касти кшатріїв, вайшья, серед населення міст, воїнів та правлячої еліти, тобто серед тих, хто бажав позбутися влади брахманів.

Список використаної літератури

1.       Бодхи. Путь к ясному сознанию. – М.: Изд-во Бодхи, 2003. – 397с.

2.       Васильев Л.С. История религий Востока. – 7-е изд., испр. и доп. – М.: Кн.дом "Университет", 2004. – 703с.

3.       Голуб М.Ю., Другова О.Ю., Голуб П.Ю. Популярный словарь по буддизму и близким к нему учениям. – М.: Хроникер, 2003. – 334с.

4.       Гроховский П.Л. Введение в буддийскую каноническую литературу // История. Культура. Общество: Междисциплинарные подходы. – М.: 2003. – 4.1: Философия. Востоковедение. – С.285-318.

5.       Давид-Неэлъ А. Магия и тайны Тибета: Пер.с англ. – К.: София; М.: Гелиос, 2003. – 397с.

6.       Далай-лама XIV. Буддийская практика: Путь к жизни, полной смысла: Пер.с англ. – К.: София, 2003. – 206с.

7.       Коизе Э. Буддизм: сущность и развитие: Пер.с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 287с.

8.       Молодцова Е.Н. Буддизм как учение о космосе и его проявлении // Культура и время. – 2003. – №3/4. – С.66-69.

9.       Наднеева К. Буддизм махаяны в Республике Калмыкия: Учеб. пособие / Калм. гос. ун-т. – Элиста, 2002. – 4.2. – 91с.

10.    Нукария К. Религия самураев: Исслед. дзен-буддийской философии и практики в Китае и Японии: Пер. с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 245с.

11.      Томас Э. Будда: История и легенды: Пер. с англ. – М.: Центрполиграф, 2003. – 350с.