Еволюція релігійних вірувань первісних людей

Реферат на тему

Еволюція релігійних вірувань первісних людей

План

1. Фетишизм – віра в одухотвореність предметів і сил природи.

2. Тотемізм.

3. Дерево життя — невід'ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень

4. Магія в первісних віруваннях.

5. Генеза надприродного

6. Висновки

7. Використана література

1. Фетишизм – віра в одухотвореність предметів і сил природи.

Складовою первісного міфологічного комплексу є й фетишизм.

Фетишизм (франц. fetishe, від португ. feitico — амулет) — віра в те, що окремі предмети мають надзвичайні якості, та відповідне пошанування їх.

Фетишизм — форма найдавніших вірувань, у яких предмети неживої природи (каміння, кістки, пір'я тощо), а згодом і виготовлені людиною речі наділялися «чуттєво-надчуттєвими» якостями: здатністю зцілювати, запобігати хворобам, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні та ін. Такі речі ще мають назву амулетів (талісманів).

Фетиша'м не поклонялися, але їх шанобливо берегли. Гносеологічно фетиш мав своїм підґрунтям уявлення первісної людини про те, що зміни в природі, за аналогією з її власними вчинками, пов'язані з розумово-вольовою діяльністю і можуть бути спрямовані на людину та її довкілля.

Уперше цей специфічний спосіб олюднення природи описав французький дослідник Шарль де Бросс у книзі «Культ богів-фетишів» (1760), дослідивши первісні вірування африканських негрів, давніх єгиптян, греків та римлян. Фетишем, свідчив учений, міг стати будь-який предмет, що чимось уразив уяву людини: камінь незвичної форми або кольору, панцир черепахи, зуб тварини, пташиний дзьоб, шматок дерева тощо. Це могло бути що завгодно, але воно мало якось незвично виявити свою «силу». У праслов'ян ці вірування презентують, зокрема, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок із поховань заси-льнівського могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам'яної Могили, що на Мелітопольщині, тощо.

2. Тотемізм.

До первісних вірувань належать і тотемістичні уявлення.

Тотемізм (алгонкін., букв. — його рід) — уявлення або віра в існування «чуттєво-надчуттєвих« кровних (родинних) зв'язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем природи.

Люди вірили, що вони є братами і сестрами тварин, рідше — рослин, походять від спільного з ними предка, що тотемні тварини ставляться до них як до своїх родичів. Тотем видавався реальною істотою, яка завдяки особливим, «надчуттєвим» якостям робила свою конкретну справу: піклувалася про людей певного роду, надавала їм певну допомогу, навіть могла наділяти людей своїми визначними здатностями: орел — гостротою зору, ведмідь — силою тощо.

Уперше тотемістичні уявлення описав англійський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у 12-томній праці «Золота парость» (1911—1915). Природу тотемізму дослідник тлумачив неоднозначно. Спочатку він виводив тотемізм із анімізму. На його переконання, душа зі смертю людини покидає її тіло і змушена знаходити собі прихисток. Ним і стає тотемна тварина чи рослина. Пізніше Фрезер пояснював тотемізм як різновид суспільної магії, спрямованої на примноження тотемного виду.

Досліджував етнограф і зв'язок між тотемними уявленнями й екзогамією (звичаєм, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи). Учений прийшов до висновку, що тотемізм виник із незнання процесів зачаття. Первісний розум, на думку Фрезера, приписував причини зачаття будь-яким предметам, біля яких відчуваються перші ознаки вагітності. З цим процесом він і пов'язував появу індивідуального тотема.

За Фрезером, тотемізм двоаспектний: з одного боку, він є формою соціального об'єднання, як таємничий зв'язок між групою кровних родичів, з іншого — це релігійна система вірувань і практичних дій.

Тотемом було те, з чим людина була безпосередньо пов'язана у своєму житті (олень, вовк, орел, кабан тощо). Це міг бути і об'єкт, що привертав увагу якимись особливими рисами, наприклад черепаха кольору, що нагадував кров. Тотемів берегли. Інколи тотема-тварину могли й забити, аби колективно засмажити м'ясо, з'їсти його і в такий спосіб отримати від нього бажані риси (сміливість, силу, легкість тощо). Багато тотемних племен вірили, що після смерті кожна людина перетворюється на тварину їхнього тотема, а отже, кожна тотемна тварина — це померлий родич. Були й інші уявлення. Так, за свідченням Геродота, стародавні слов'яни — неври вважали, що кожен із них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людської подоби.

Згідно з Іпатіївським літописом (приблизно 1425) наші предки вірували і поклонялися не тваринам, а рослинам. Вони вшановували окремі гаї та ліси, забороняючи полювати в них, ловити птахів, рубати дерева тощо.

Священні гаї слов'янам замінювали храми. Навколишня природа для них була живою: вони вірили, що дерева і трави говорять між собою, з птахами і людьми. Предметом особливого пошанування був дуб, який вважали житлом таємничих сил, духів. Йому приносили пожертви. Герої багатьох українських народних казок часто по цьому дереву потрапляють у небесне царство, найчастіше це покійники. За давніми слов'янськими віруваннями, померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Звідси, на думку деяких дослідників, і походить фразеологізм «дати дуба», «врізати дуба» і т. ін.

За твердженням відомого українського релігієзнав-ця Бориса Лобовика (1923—1999), образ дерева життя у картині світу слов'ян домінував у системі вшанування природи.