Свята Трійця

2. Свята Трійця

Святість - це споконвічна властивість внутрішнього життя Святої Трійці. Всі члени Трійці є Особами, особистостями, суб'єктами. Їм властиві особистісне самостійна, невичерпна повнота й внутрішнє багатство. Вони звернені друг до друга. Ця зверненість, спілкування трьох іпостасей, повнота взаємного прийняття й відкритості. Кожне з осіб Трійці спрямоване до інших, здійснює себе в них. Вони абсолютно прозорі й проникний друг для друга. Особи Трійці з'єднуються між собою. Але з'єднуються, не зливаючись, один з одним перебуваючи й проникаючи друг у друга без усякого змішання й злиття (Іоанн Дамаскин).

Вони віддають себе один одному й приймають у себе іншого. Відбувається повна самовіддача, безперестанна віддача буття, абсолютний дарунок і зроблена жертва. Така повнота взаємопроникнення - це не змішання, не злиття, а зроблене взаємопроникнення, що сполучає зі зробленим збереженням власної ідентичності. Повне самозречення стає способом зберегти й затвердити себе в бутті за допомогою любові. Таким чином, таємниця внутрішнього життя божественної Трійці виражається в логіку троїчності, в естетиці Святій Трійці, проявляється як внутрішня духовна краса й інтелектуальна досконалість. Краса святості - це краса божественної Особистості, краса любові й самопожертви.

Саме властивість святості з'єднує в собі внутрішні й зовнішні виміри божественного життя, внутрішні, невидимі якості Божества, приховані глибини, таємні таємниці і його зовнішні, видимі, явні прояви, ієрофанії й теофанії, божественні енергії й дії. Святість Бога проявляється у світі як божественна влада, могутність і велич, недосяжне для людини, і тому грізне й жахаюче. Святість Бога з'являється як істина й правда, праведність і справедливість, суд і милість. Святість Бога є в мир як світло й краса, святе не може не бути гарним і прекрасним. Святість Бога виявляється у світі як благо, благодать, тобто благодатна, благословляюча сила, що дає життя. Святість Бога відкривається людям як добро й любов. У святому немає ніякої тьми, зла й гріха.

3. Божественна краса

Святість Бога виражається в божественній красі. Божественна краса - джерело всього гарного, прекрасного у світі й людині. Бог повідомляє, дарує всьому свою власну красу. Споконвічно божественний утвір - благе й гарне. «І побачив Бог, що це добре». Божественна краса - це творча причина, зміст і ціль усього гарного, зразок, ідеал і межа всього прекрасного. Знаходження святості, благодаті Духа Святого, перетворення - це шлях сходження людини до божественної краси.

Божественна краса показує Царство Боже й призиває до нього все суще. Божественна краса тягне, притягає до себе. Вона викликає почуття духовної радості й задоволення, насолоди й блаженства. І всі, хто не може залишитися байдужим, спрямовуються до божественної краси, при цьому освячуючись і перетворюючи. З людиною відбуваються реальні онтологічні зміни, міняється його внутрішній стан і положення в бутті, його онтологічний статус. Для цього повинні бути причини, що перевершують його буття, укорінені в бутті абсолютному й зробленому, тобто у понадбитії.

Краса - це не тільки естетична, але й онтологічна категорія, тому що вона пов'язана з божественною красою, з Богом як джерелом і підставою будь-якої краси. У красі природи або людини, особливо в моральній і духовній красі, проявляється, є присутнім, виявляється, як би просвічує краса божественна. Гармонія, досконалість і краса божественного утвору вкорінені в божественній природі, їхні підстави сховані в таємниці божественної сутності.

4. Слава Божа

Досить показове подання про славу Божою як прояві божественної сутності, як одночасному явищі надприродної влади й видимої краси. Поняття «слава Божа» явно має й онтологічний й естетичний зміст. Слава Божа з'єднує внутрішнє, потаєне, сховане, таємне із зовнішнім, виявленим, відкритим, видимим. Вічне, непізнаване й таємниче - зі справдженим, пізнаним й очевидним. Слава Божа - це внутрішня якість Бога, пов'язане із силою й могутністю, владою й величчю. Бог - є Господь, Творець і Вседержитель. «Тому що Твоє є Царство й сила й слава у віка» (Мф. 6, 13).

І одночасно слава Божа - це конкретне здійснення божественної волі у світі, реальне здійснення божественного промислу в історії, повне й зроблене виконання задуму Бога про світ і людину. Слава Божа - це невидиме, що стала видимим, реальність, що перевершує будь-які мрії, неможливе для людини, яке стало можливим для Бога. Слава Божа - це видиме й відчутне втілення, перетворення змісту й краси, прийдешня абсолютна реалізація в людині й людстві образа й подоби Божа. «...велике місто, святий Єрусалим, що сходив з неба від Бога. Він має славу Божу» (Откр. 21, 10-11).

5. Чудо

У передчутті цієї події, у передбаченні такого чуда, чекаючи цієї зустрічі людина прославляє Добродії, співає славослів'я «Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі». Чудо - це вторгнення вищої реальності в матеріальний світ, перетворення буття й саморозкриття сверхбитія, пресходження обмеженості й відносності людського існування, досягнення повноти й досконалості. Колись чудо стане явним, видимим, очевидним. «І небеса прославлять дивовижні справи Твої, Господи» (Пс. 88, 6).

Чудо - це онтологічний феномен, тому що показує зміни в реальності, у дійсності, у бутті. Будь-які трансформації, перетворення й перетворення - це саме дії й події, що відбуваються або відбуваються в бутті, що мають онтологічний вимір. Але чудо - це ще й естетичний феномен, тому що воно неодмінно пов'язане із красою. Чудесним ми називаємо щось гарне зовні, прекрасне, а ще щось гарне внутрішньо, щось дивне, дивне, що радує нас як своїм видом, так й особливим змістом, що має особливу цінність.

Однак чудо - це не тільки те, що чекає нас у майбутньому, чудеса вже траплялися в історії людства й дані нам зараз. Чудо - це не тільки предмет віри й сподівань, але це ще й щось самоочевидне для кожної людини, безперечне й безсумнівне в ньому самому. Для чуйного серця й тонкого розуму чудом є сама людина, його душу. «Славлю Тебе, тому що я дивно влаштований. Чудові справи Твої, і душу моя цілком усвідомить це» (Пс. 138, 14).

Людина не тільки спостерігач, очевидець і свідок божественних чудес. До того ж людина сам по собі - чудо. Людина - це чудо, що усвідомлює саме себе, тварина, що осягає в собі Творця. Чудом є сама можливість бачити й мислити це. «І ми бачили славу Його» (Ин. 1, 14-15). Може бути, у цьому і є призначення людини - бачити й прославляти чудеса Божі, красу утвору й «сяйво слави» (Евр. 1, 3). Тому й людина може й повинен бути причетний до святості Бога.

У вищому змісті святим є тільки Бог, що не має нічого загального з нечистотою, гріхом і злом. Однак можна говорити й про інший аспект святості, про святість чоловіка. Чоловіка недосконалого, створеного, несучого на собі наслідку гріхопадіння й який грішить зараз. Але, будучи особистістю й маючи волю волі, людина може вибирати між добром і злом, гріхом і покаянням, злочином і виправленням. І хоча людина не може стати святим по своїй волі й тільки за рахунок власних зусиль, все-таки неможливе по природі стає для нього можливим по благодаті. Якщо людина присвячує себе Богові, бажає прийняти Його й прагне служити Йому. Не будучи святим по своїй сутності, людина може стати святим за іншими підставами - по особистому виборі й своїх діях. «... за прикладом того, хто кликав вас Святаго, і самі будьте святі у всіх учинках» (1 Пет. 1, 15).

Тому що свято все, що виходить від Бога або служить Йому. Люди, предмети й місця, відділені для Бога, і в які (або на яких) перебуває Бог, називаються святими. У всім цьому проявляється святість Божа. Святість затверджується через Бога - Святого й Що Освячує. Людина, справа й час стають святі, коли Бог робить їх своїми, тим самим освячуючи. Не людина творить святість, вона виходить від Бога; оскільки Він святий, те й нам варто бути святими. Свята людина - відділений, що відсторонилася від зла, що цурається гріха, чистий, обраний Божий. Святими ми називаємо тих, хто став причасником божественної благодаті й освячення. «Будьте святі, тому що Я святий» (1 Пет. 1, 16).

І це дарунок Божий через заступництво Добродії й Рятівника нашого Ісуса Христа. «Святими ж називає тут не зроблених тільки в чесноті, але й всіх тих, які прагнуть до тієї досконалості, хоча ще й не досягли його. І цим ніщо не перешкоджає освячуватися через Причастя Святих Таємниць і щодо цього бути святими, подібно тому як і вся Церква... вони називаються святими заради Святого, з Яким вони мають спілкування і Який Тіла й Крові причащаються» 7. Святість - властивість Божа, що проявляється відносно людини.