Розташування об’єкту озеленення

2.1 Розташування об’єкту озеленення

 

 Місто Миколаїв розташоване на лівому березі р. Дністер, за 38 км на південь від обласного центру міста Львова, є адміністративним центром. Територія міста витягнулась з заходу на схід . знаходиться в природній улоговині.

Через місто з півночі на південь пролягає автострада міжнародного значення Львів-Стрий-Ужгород-Чоп та Львів-Стрий-Чернівці. Таким чином, економіко-географічне положення м. Миколаєва досить вигідне, що позитивно позначається на його господарському розвитку.

Об’єкт дослідження знаходиться в центральній частині міста Миколаєва.

Рис.1. Схема центральної частини міста Миколаєва 2.2 Природні умови району дослідження

 

Клімат. Клімат Миколаївського району відповідно до його географічного положення є помірно-вологий, перехідний від морського помірного до помірно континентального. Протягом року переважає помірне морське повітря з Атлантики, яке приносить взимку відлиги, хмарність і снігопади, а влітку - прохолоду й рясні дощі. Іноді проникають арктичні повітряні маси. Взимку вони викликають ясну морозну погоду, а влітку й восени - прохолодну з опадами.

Сумарна сонячна радіація за рік становить 93 ккал/см2 , ефективне випромінювання-23 ккал/см2, а радіаційний баланс-4о ккал/см2.

Середньорічна температура +7,9 С. Абсолютний мінімум - 32,2 С, а абсолютний максимум - +37 С. Середньомісячні температури коливаються від -3,8 С в січні до +18,4 С у липні. Опадів випадає 650-700 мм на рік, з них у зимовий період - 150 мм (11%). Найбільше число опадів випадає у липні, серпні й вересні - по 83,1 мм (44 %).Літом опади випадають у вигляді зливових дощів, які сильно впливають на режим рік. Річні й місячні суми опадів часто коливаються. Сніговий покрив на території району дуже нестійкий. Більш-менш стабільний він у другій половині листопада та сходить в середині березня. Проте в цьому проміжку часу внаслідок частих відлиг висота снігового покриву часто зменшується. Бувають дні , що сніговий покрив зовсім зникає, а потім знову поновлюється. Висота снігового покриву в середньому 10 -12 см, інколи 25-40см.

Насичені вологою повітряні маси переносяться західними й південно-західними вітрами, які переважають протягом року. Рідше вітри дмуть із півдня, півночі й сходу. На напрям вітрів у значній мірі впливають Карпатські гори.

Середня швидкість вітрів 6,8-10,8 м/с. Абсолютна вологість повітря досягає свого максимуму наприкінці липня.

У районі добре виражені пори року із певними ознаками вітрового режиму, ходу температури, кількості опадів, хмарності, умовами для сільськогосподарських робіт.

Довго тривалість періоду з температурою вище +5 С складає 205-210 днів , а з температурою вище +10 С – 135-160 днів. Без морозний період триває 150-160 днів. Середні дати перших осінніх приморозків найбільш припадають на першу декаду жовтня, а найбільш ранні – на другу декаду вересня.

Глибина промерзання грунту: максимальна – 61-70 см, мінімальна – 25 см, середня – 38 см.

Достатня кількість годин сонячного тепла, відсутність різкого перепаду температур повітря, а також невелика річна амплітуда температур, відсутність сильних вітрів протягом року сприяють вирощуванню сільськогосподарських культур та використання території району як зони відпочинку.

Рельєф. У геоморфологічному відношенні територія Миколаївського району ділиться рікою Дністер на лівобережну частину – горбисте Опісля та правобережну – рівнинне Передкарпаття.

Опісля являє собою частину Львівського плато з абсолютними висотами в межах району 340-405 метрів, яке характеризується розчленованим рельєфом, наявністю горбистих гряд, розмежованих широкими долинами річок.

На площинах розвитку пісковиків схили ступінчасті, а там , де виходять на поверхню піски – пологі.

У західній частині горби круто обриваються в заплаву р.Зубри. Передкарпаття являє собою рівнину, частина якої заболочена й часто заливається весняно-літніми водами внаслідок повеней і паводків. Рівнинне Передкарпаття на південному заході обмежене різким уступом – смугою передгір’я Карпат. Абсолютні висоти поверхні рельєфу тут коливаються від 240 до 300 метрів.

Північна частина в значній мірі розчленована ерозією річкових долин. Форми рельєфу мають характер плоско вершинних горбів, витягнутих у широтному напрямі. В деяких місцях низовини плавним переходом з’єднуються з платформенними височинами.

Рельєф району не становить труднощів для розвитку сільського господарства, прокладання транспортних шляхів. Територія району рівнинна. Це сприяє будівництву промислових підприємств, сільськогосподарських приміщень, житлових будинків тощо.

Територія міста Миколаєва витягнута з заходу на схід і розташована у природній улоговині, яка утворена текучими водами.

Геологічна будова. На території Миколаївського району з північного заходу на південний схід простягається дві геологічні структури: південно-західна окраїна Східно-Європейської платформи та Перед карпатський прогин.

 У геологічній будові району характерні верхньокрейдяні, верхньо - і середньоміоценові та четвертинні відклади. Відклади верхньокрейдяного віку представлені ясно-сірими мергелями, які перекриті зеленуватими глауконітовими пісковиками та кремовими мергелями, а верхньо - і середньо міоценові – глинами, пісковиками та вапняками.

Потужність товщі глауконітових пісків 25-30 метрів. Верхня частина міоцену – тридцятиметровий шар вапняку, який покритий сірими глинами з прошарком пісковиків. Потужність глин від 8 до 10 метрів.

Четвертинні відклади представлені комплексом елювіальних, озерно-елювіальних і делювіальних відкладів. Елювій , який складається із щебеню і пісковиків, лежить шаром від 1,2 до 2 м на Корінних породах міоцену.

Озерно-алювіальні відклади розповсюджені в долинах річок і представлені сіро-голубими глинами, пісками й галечниками. Сучасний алювій складає заплавні тераси річок та представлений пісками, супісками та суглинками потужністю від 2 до 6 метрів.

Гідрологічна характеристика. Внутрішні води району представлені річкою Дністер та її притоками: Щирок, Зубра, Верещиця, Летнянка. Нежухівка, Бредниця, Колодниця, Іловець. Річки, які протікають через територію району, належать до басейну Чорного моря. Долини рік переважно заболочені, їх осушують меліоративними системами.

Усі річки живляться за рахунок атмосферних опадів і підземних вод, що виходять на поверхню у вигляді джерел.

Замерзають річки вкінці грудня, льодохід починається на початку березня. Бувають весняні, літньо-осінні паводки, які повторюються декілька разів у рік після випадання великої кількості опадів. Під льодом ріки бувають 2-3 місяці. Товщина льоду – 12-55 см. Річкові долини мають широкі заплави та озеро видні розширення.

Ставки мають різну площу - від 1,0 до 5,4 га.

Підземні води в районі та їх запаси тісно пов’язані з геологічною будовою, літологічним складом порід, фізико-географічними особливостям.

Підземні води приурочені до відкладів четвертинного, третинного мезозойського й палеозойського періодів. Водоносні горизонти палеозою та мезозою залягають на великій глибині, мають переважно підвищену мінералізацію. Води четвертинних відкладів поширені в обмеженій кількості. Водоносним шаром є алювій терас річкових долин. Високе залягання ґрунтових вод часто сприяє заболоченню. Глибина залягання ґрунтових вод коливається в межах 0,5-2м.

Живлення верхньотортонського водоносного горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, а також за рахунок водоносного горизонту нижньотортонських відкладів.

Водоносний горизонт нижньотортонських відкладів приурочений до вапняків, пісковиків і пісків. Це води переважно гідрокарбонатного-кальцієвого типу.

Грунти та земельні ресурси. Ґрунтовий покрив є різноманітним, що зумовлено умовами рельєфу, зволоженням і мозаїчністю материнських порід. Ґрунтоутворюючими породами є мергелі, вапняки, суглинки, пісковики, піски. На території району поширені такі основні типи грунтів: дерново-підзолисті, дерново-глеєві, сірі опідзолені й опідзолені чорноземи, торфоболотні, лучні, лучно-болотні та торфовища.

Дерново-підзолисті, піщані, глинисто-піщані складають основний фонд орних земель. Ці грунти поширені на понижених рівнинних ділянках з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Вони характеризуються низькою природною родючістю, мають мало гумусу, кислі, орний шар невеликий. Грунти цього типу використовуються під посіви сільськогосподарських культур та під сінокоси.

Дерново-глеєві грунти займають територію терас Дністра і Зубри. Вони сформувались на алювіальних-делювіальних суглинисто-піщаних відкладах. Глибина оглеєння коливається від 30 до 100 см.

Сірі опідзолені грунти в основному використовуються під кормові угіддя. Поширені вони в заплаві річки Нежухівки. Кормові угіддя на даних грунтах у дощові періоди настільки перезволожуються, що вимокає вся рослинність.

Світло-сірі, сірі та темно-сірі опідзолені грунти, які займають значну площу району, поширені на підвищених елементах рельєфу. Вони легко піддаються змиву. Ці грунти потребують мінеральних та органічних добрив, а також вапнування.

Чорноземи опідзолені поширені на півдні району, мають стійку структуру.

Лучні, лучно-болотні, торфово-болотні та торфовища поширені на понижених елементах рельєфу в умовах підвищення рівня грунтових вод.

Низинні торфовища розвинулись в умовах надмірного зволоження під пологом болотної рослинності. По мірі розвитку торфовищ їх верхній шар поступово мінералізується, торфовища у верхньому шарі добре гумусовані.

Рослинний світ. Територія району знаходиться на межі природних зон мішаних і широколистяних лісів, а те, що ліси трапляються не на всій площі, є наслідком діяльності людини (вирубування, випалювання).Ліси займають площу понад 16925 га, в тому числі 3350 га експлуатаційних. Ліси представлені широколистяними, хвойними й мішаними угрупуваннями. Основними лісоутворюючими породами є дуб, бук. Крім цих порід росте ялина, сосна, вільха , осика, клен, липа, явір, ясен, береза, верба, в’яз, які не мають експлуатаційного значення. Велику шкоду лісам завдають надмірні вирубки, які перевищують розрахункову лісосіку. Внаслідок чого тільки невелика частина лісів є пристигаючи ми, інші – молодняки та середнього віку, а понад 500 га потребує відновлення.

Територія, яка знаходиться під лісами, складає 6,7 % від загальної площі району.

У підліску ростуть кущі ліщини, шипшини, ожини, барбарису, бузини чорної, вовчі ягоди, глоду звичайного, малини, терну.

На луках ростуть злаки (костриця, стоколос, тимофіївка, тонконіг), вологолюбне різнотрав’я (осока волосиста, копитняк, подорожник, барвінок, вороняче око), а також кульбаба конюшина, дзвоники, звіробій, конвалія, чебрець, суниці лісові та інші.

Болотна рослинність представлена сфагновим мохом, мохом зозулин льон, злаковими, осокою, очеретом, хвощем, росичкою.

Росте багато декоративних і екзотичних порід, які акліматизувались.

Тваринний світ. Фауна району багата й різноманітна. Із птахів найбільш поширені куріпки, яструби, дятли, шпаки, дикі гуси, дикі качки, кулики, лиски, білі лелеки, курочки, перепілки, сови, рябчики, синиці, ворони, сороки, горобці, чайки, лебеді шипуни, зозулі, деркачі, дрозди, іволги, журавлі, ластівки, жайворонки, граки, снігурі, стрижі, дикі кури та інші.

Серед ссавців широке розповсюдження мають землерийка, бурозубки, білки, зайці, кроти, тхори, лисиці, дикі свині, пацюки, миші, їжаки, горностаї.