Політичний устрій Запорізької Січі

2. Політичний устрій Запорізької Січі

Вищим органом влади Запорізької Січі була січова рада, яка обирала на рік уряд Січі, військову старшину, а також місцеві органи влади – паланкову і курінну старшину. Збройними силами козацької республіки біло Запорізьке Військо, ядро якого трималось у постійній бойовій готовності в куренях Січі.

Всім козакам, хто займав на Січі командні або військово-адміністратівні посади, надавалося звання «військового старшини». Вони жили в своїх куренях, користувалися особливою повагою. Під час походу або бойових дій вони очолювали команди або партії, їм підпорядковувалися полковники, що були в складі цих підрозділів.

Для керування кожною паланкою щорічно обирався радою полковник, а також осавул, писар, хорунжий, підосавул та підписар, яких називали паланкою або полковою старшиною.

Полковник одержував ознаку влади – пірнач, який він носив за поясом, а також значок, тобто невеликий прапор, який ніс полковий хорунжий попереду команди. Полковник паланки мав, крім цього, свою печатку. Похідний полковник призначався на кожні п’ятсот козаків.

Розглянемо, які обов’язки виконувала обрана військова старшина Запорізької Січі.

Кошовий отаман. Йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Влада його була необмеженою. Він вирішував долю кожного козака, затверджуючи судові вироки, в першу чергу смертні. Від імені товариства мав дипломатичні стосунки з іноземними державами. Мешкав кошовий отаман в окремому приміщенні (хаті) разом зі своїм кухарем.

Військовий суддя. Чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом. З допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі. Мешкав і харчувався у своєму курені. Символами влади судді були січова печатка та тростина.

Військовий писар. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Очолював Січову канцелярію, був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів в паланках та в похідних командах. Посаду військового писаря займали високоосвічені люди, обізнані на іноземних мовах і латині. Рідко переобирався. Мешкав в окремому приміщенні разом зі своєю канцелярією, до якої входили писарі різних рангів і кухар.

Військовий осавул. В його обов’язки входила організація і ведення прикордонної служби запорізьких земель, охорона зимовників та шляхів на Січ по Дніпру і на суші. Він проводив слідство та виконання судових вироків. Разом з обозним підтримував дисципліну й порядок у війську, в фортеці Січі та похідних таборах.

Для підвищення престижу влади кошового отамана, судді, писаря і осавула під час урочистих заходів та в бойовій обстановці кожного з них супроводжувала почесна варта, яку виділяли курені.

Військовий обозний. Очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час походу він або наказний обозовий керували побудовою таборів з возів, а також штурмом укріплення ворога.

Курінний отаман. Найбільшою повагою на Січі користувалася посада курінного отамана. Хто не був раніше курінним отаманом, не міг бути обраним на посаду кошового. Якщо суддя та осавул не займали раніше посади курінного отамана, то звання військового старшини за ними не зберігалося після їх звільнення з посад. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куреня. Без його дозволу ніхто не мав права відмикати курінну скарбницю, де зберігалися кошти куреня та особисті речі козаків.

Військовий довбиш. Був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан на раду.

Також на Січі були такі важливі особи як військовий пушкар, військовий тлумач (або драгоман), військовий кантаржій, отаман січової школи та інші.

У цей час, коли майже в усіх країнах Європи панували монархи, у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала вся повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми миру і війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством. Слід зазначити, що вже наприкінці XVI ст. виразно відчувався поділ на старшину та рядове козацтво, котрі вели між собою гостру боротьбу.

Висновки

Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що Запорізька Січ була єдиним і основним витоком української державності. Не дивлячись на сумнівну освіченість та віддаленість від таких понять, як політика та геодезія, розміщення Запорізької Січі та її політичний устрій були майже досконалими. Посада гетьмана, вершини козацької військово-адміністративної піраміди, була виборною, що свідчить як про демократизм, так і про республіканізм козацької держави.

Хоч Запорозька Січ і перестала існувати, вона залишила незгладимий слід у пам’яті народу. Запорозькі козаки уславили себе героїчною боротьбою проти чужоземних загарбників і обороною південних кордонів України. Запорожці завжди були з українським народом і в періоди національно-визвольних рухів разом з ним ділили радість перемог і гіркоту поразок. Козацтво, створивши Запорозьку республіку, виявило незвичайну сміливість і оригінальну творчу здібність в організації військової справи, відстоюванні нових форм соціального, політичного і економічного буття, у створенні своєрідної культури. Сам запорозький козак для українського народу став еталоном найкращих людських якостей, виразником національного духу. Непримиренність козацтва до поневолювачів, його героїзм будили й підтримували в народі надію на визволення, запалювали наступні покоління на боротьбу за кращу долю. І сьогодні, в часи нового національного відродження, історія запорозького козацтва надихає сучасних борців продовжувати змагання за вільну суверенну Україну. Дуже хочеться, щоб сучасне суспільство звертало більше уваги на свої витоки, щоб молодь цікавилась своєю історією, вивчала наукову літературу. І тоді через віки до нас долине шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит ворогів.

Хай козацькому роду не буде переводу!

Список використаної літератури

1. Мицик Ю.А. Як козаки воювали. – К, 1985. – 304 с.

2. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. – К.:Генеза – 608 с.

3. Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка/ – К.:Дніпро, 1992. –

495 с.

4. Шамрай М.Г. Українська козацька держава: посібник зі спецкурсу для студентів історичного факультету. – Черкаси: вид. від ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2005. – 306 с.