Косово у складі Югославії

1.2 Косово у складі Югославії

Територія Косова спочатку була частиною Королівства сербів, хорватів, і словенців у 1918-1945 рр., а з 1929 р. у складі різних провінцій. Албанська держава включала в себе більшу частину албанських територій. Природно, що на Балканах, де особливо в період османського панування мали місце великі міграції та змішування різних народів, мов та релігій, не було можливості провести чіткі етнічні кордони.

Області, права на котрі заявляла великоалбанська пропаганда, ніколи не входили в склад албанської держави. Однак деякі албанські політичні лідери, які втратили деякі свої привілегії після розпаду Порти, не бажали миритися з кордонами нових держав на Балканах. Вони відразу ж розгорнули підривну діяльність, ціллю котрої було зумовити розпад цих держав, перш за все Сербії та Греції [49, 360].

На першому місці була фашистська Італія. Але окрім Італії третій Комуністичний Інтернаціонал, штаб квартира котрого знаходилася у Москві, також притримувався схожих поглядів. «Косовський комітет», члени котрого знаходилися на великоалбанських позиціях, на початку 1920 р. встановив зв’язки з Комінтерном; в грудні 1921 р. один з лідерів цієї організації Барам Цурі , зустрівся з радянським представником у Відні та провів з ним переговори по проблемі Косово та Метохії, він також передав радянському дипломату меморандум з викладеною програмою Комінтерну [49, 363].

В період між двома світовими війнами частина албанців, котра залишалася жити в югославській державі, виявляли сеціоністські устремління, які у відкритій формі підтримали, напередодні другої світової війни фашистські сили в Європі, перш за все в Італії та Германії. Фашистська Італія надавала безпосередню допомогу албанським терористам в Югославії після Першої світової війни. Керівники цього албанського руху Хасан Пріштина та Мустафа Кроя отримували допомогу від італійського уряду спочатку в розмірі 50 000 лір в місяць, пізніше приблизно 200 000 лір в місяць, а в вересні 1927 р. – значно більшу суму [22, 377].

В міжвоєнний період комуністичний рух, очолюваний Комінтерном, в своїх планах приділяв увагу діяльності албанських іредентистів. В 1928 р. албанськими емігрантами в СРСР було засновано Комуністичну групу Албанії. Зокрема, в резолюції, котра була прийнята на четвертому з’їзді Комуністичної партії Югославії, котрий проходив в Дрездені у 1928 р., наголошувалося, що партія висловлює солідарність з революціонерами робочими та селянами, «з албанським національно – революційним рухом в особі Косовського комітету та закликає робочий клас надавати будь яку допомогу в боротьбі розділеного на частини пригноблюваного народу за створення незалежної і об'єднаної Албанії» [22, 379]. Дещо пізніше, в середині 1937 р., Комуністична партія Югославії засновує Обласний партійний комітет Косово та Метохії.

З 1939 р. підривна діяльність фашистської Італії, котра була направлена проти Чорногорії та Югославії, стає ще більш активною. Як відомо, 7 квітня 1939 р. Італія окупувала та анексувала Албанію. Граф Чано уже в липні 1939 р. надав інструкції албанським емігрантам щодо проведення акцій в Епірі, в Косово та Метохії. Щодо цього він полюбляв повторювати «… косово – албанський ірридентський рух це – ніж, приставлений до серця Югославії» [22, 380]. Саме в цей час у Римі в 1939 р. було засновано бюро з організації албанського «ірридентського» руху в Югославії, а уже в січні 1940 р. лідер Албанської фашистської партії в Скадарі Коль Біба зробив заяву, що найближчим часом будуть анексовані деякі частини Югославії та Греції.

З початком другої світової війни, та нападом на Югославію фашистських сил 6 квітня 1941 р. розпочався розділ Югославської держави, котрий супроводжувався включенням більшої частини Косова та Метохії в створену фашистами в Албанії — Велику Албанію. Мустафа Кроя, прем’єр – міністр уряди в червні 1942 р. відвідав Косово і Метохію і відкрито заявив, що « необхідно докласти зусилля до того, щоб в найближчий час всіх сербів старожилів з Косово вигнати … Потрібно всіх сербів проголосити колоністами, і за це з допомогою албанських та італійських урядів заслати в концентраційні табори Албанію. А сербів переселенців потрібно убити.» [21, 340] . Місцеві албанці за допомогою своїх одноплемінників з Албанії і з допомогою фашистських сил, розпочали масові злочини проти сербів, більшість їх було вигнано зі своїх земель.

У роки Другої світової війни велика частина Косова була включена до складу італійського протекторату Албанія. В період італійської окупації албанські озброєні формування розвернули боротьбу за вигнання сербів з території краю. В цей період були скоєні злочини над не албанським населенням (сербами, євреями, ромами та інш.). 100 000 сербів були виселені. За 1941 — 1945 рр. у Косово і Метохію було переселено приблизно 100 тис. албанців. Це відповідало планам італійських міграційних служб, що планували переселити 100 тис. албанців. У Косові і Метохії фашистська влада наділяла албанців землею і роздавала їм будинки сербів, яких було вбито або вигнано [40, 47].

Албанська ірридентська діяльність в міжвоєнний період, мала значну підтримку з боку фашистських держав, котрі були зацікавлені в знищенні щойно створеної югославської держави (Королівства Югославії), котре вони називали продуктом «версальської системи». Після виходу фашистської Італії з війни, територія знаходилась під прямим контролем Німеччини.

Уряд королівської Югославії намагався допомагати поверненню сербів в Косово і Метохію. Значна кількість сербських сімей повернулося, було немало і нових переселенців. Сербська влада вела боротьбу з радикально налаштованими елементами серед косовських албанців.

Наприкінці 1943 р. було створено Другу албанську лігу. Восени 1943 р. албанські партизани визволили від гітлерівських окупантів м. Дебар — центр населеного албанцями району Югославії і підняли над ним червоний прапор із двоглавим орлом — державний прапор Албанії. У результаті відбувся перший албано - югославський конфлікт. Йосип Броз Тіто вважав цей акт проявом екстремістського вирішення територіально-національного протиріччя і запропонував плебісцит: спочатку треба звільнити ці райони від окупантів і місцевих зрадників, а потім народи самі вирішать, чого вони прагнуть і куди хочуть іти. Але плебісцит не відбувся.

У квітні 1944 р.–було створено 21-у Добровольчу дивізію СС «Скандерберг», що була укомплектована мусульманами з Албанії та їхніми співвітчизниками з Косова. На головних уборах військовослужбовці дивізії носили символ Скандерберга середньовічного національного героя, який прославився у боротьбі проти османських завойовників, а на рукавах — його герб: двоглавий чорний орел на червоному тлі [49, 380].

Дивізія "Скандерберг" виявилася небоєздатною, її солдати грабували населення, а не воювали з партизанами, масово знищували цивільне сербське населення. У цей час деслов’янізація та етнічні чистки набрали форми геноциду. Саме тоді албанці стали етнічною більшістю у краї Косово і Метохії [49, 382].

Після звільнення Косова, партизанами була створена Автономна Косово-Метохійська область (серб. Автономна Косовсько - Метохійска область), як частина Демократичної Федеральної Югославії, з 1946 р. — Народна Республіка Сербії в складі Федеративної Народної Республіки Югославія.

Після війни Тітто, сподіваючись на входження до складу Югославії Албанії, в обмін на передачу їй Косова і Метохії прийняв 400 тис. біженців з Албанії, і переселив з Косова і Метохії в інші регіони Югославії 200 тис. сербів. Одночасно розширювалася самоврядування провінції. Після Другої світової війни уряд Соціалістичної Федеральної Республіки Югославії прагнув до об'єднання з Албанією, як і з деякими іншими країнами, при головній ролі Югославії.

Щоб створити привід для об'єднання з Албанією, Тіто дозволив албанцям, які в ході Другої світової війни виявилися на території Югославії, залишитися в Косово. Історично албанці давно проживали в Косово, але не складали істотної частини населення аж до початку XX століття.

Отже можна зробити висновок, що визволившись з під гніту Порти, Косово потрапило під гніт Югославської держави, так і не отримавши самостійності. Можна сказати що і на цьому етапі історії, про благополуччя, чи самостійність краю мало хто думав. Адже більшість албанських політичних лідерів, намагаючись повернути собі привілеї, не бажали миритися з новими кордонами на Балканах.

І саме в цей період починають проявлятися албанські сеціоністські устремління. Косово знову стає ареною політичною боротьби великих світових держав. Саме в цей час розпочинаються масові вигнання, зі своїх домівок сербів, та заселення територію краю албанцями. Починає розвиватися та набувати радикальних форм націоналізм, серед косовських албанців. Сербська влада намагалася вести боротьбу з ними, але безрезультатно. Албано – сербські протиріччя починають набувати гострих форм, які в майбутньому грозили перетворитися у збройні сутички.

РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК АЛБАНО – СЕРБСЬКИХ ПРОТИРІЧ