Аналіз наукової спадщини М. Костомарова

Вступ

Микола Костомаров - український і російський історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1876 р.), один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства, автор історичних досліджень «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Бунт Стеньки Разіна», «Північноросійське народоправство», «Російська історія в життєписах її найголовніших діячів» та інших робіт.

Вклад М.І. Костомарова в історичну науку був величезний. Яскраву оцінку творчості М.І. Костомарова зробив визначний історик та політичний діяч XX ст. М.С. Грушевський, називаючи його трибуном, агітатором та полемістом. Історичний критицизм вченого "з особливою приємністю звертався на скидання з місць старих канонізованих фетишів: псевдонаукових догм, загально визнаних національних легенд, офіційно освячених героїв. З не меншим завзяттям... він розбивав ідеологічні підстави старорежимної царської Росії — розвінчану офіційною тріадою "православия, самодержавия и народносте" Миколаївську Росію..." [див.: 1, с.111 ].

«О.О. Кізеветтер виділяє в творчості М.І.Костомарова декілька напрямків. В більшості історичних досліджень увага зосереджена на вивченні побуту народних мас та спрямована проти перебільшення історичної ролі окремих діячів, зокрема І.Сусаніна та Д.Донського". Найбільш значні дослідження історика присвячені подіям та епохам, в яких на першому плані стояли масові народні рухи — "Богдан Хмельницкий", "Рунна", "Мазепа", "Гетманство Виговского", "Гетманство Юрия Хмельницкого", "Смутное время Московского государ-ства", "Бунт Стеньки Разина" та ін. Ці праці та їхня ідейна спрямованість викликали гарячу полеміку з М.П. Погодіним, І.Є. Забеліним та С.М.Соловйовим. [див.: 5, с.6]

Блискучу оцінку творчості М.І. Костомарова дав його сучасник, відомий дореволюційний історик В.О. Ключевський: "Русская история была для него музеем, наполненным коллекцией редких или обыкновенных предметов. Он равнодушно проходил мимо последних и останавливался перед первыми, долго и внимательно любовался ими. Чрез несколько времени читающая публика получала прекрасную монографию в одном или двух томах и прочитывала ее с наслаждением, отнимавшим всякую охоту спрашивагь, как и из каких материалов построена ота привлекательная повесть. Так накопился ряд исторических образов, оторванньїх от исторического прошедшего и связавшихся неразрывно с их автором. Мы говорим: это костомаровский Иван Грозный, костомаровский Богдан Хмельницкий, костомаровский Стенька Разин..." [див.: 4, с.177-178].

Актуальність дослідження. Добрі слова про вченого-подвижника історії сказали його визначні сучасники М.Г. Чернишевський, Д.Л. Мордовцев, О.М. Пипін, В.І. Семевський. Роботи історика високо цінили О.І. Герцен, К. Маркс, Ф.І. Писарєв, О.М. Горький та ін. Досліджували його спадщину й в пізніші часи (В.О. Замлинський, П.М. Попов, М. Лук, Ю. Пінчук, К.Б. Лемещенко). Саме тому необхідно дослідити наукові праці вченого з точки зору сучасної історіографії, щоб виключити можливі помилки та по-новому оцінити, застосувати усі досягнення.

Мета дослідження – аналіз наукової спадщини М. Костомарова, встановлення особливостей історіософської концепції вченого.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

Проаналізувати основні події, етапи життєвого шляху М.Костомарова.

Встановити особливості погляду М. Костомарова на роль народу в історії.

Дослідити науково-громадську діяльність М.Костомарова.

Проаналізувати дослідження М.Костомарова, присвячені українському козацтву.

Розділ 1. Життєвий шлях М. Костомарова

Костомаров Микола Іванович [літ. псевд. Ієремія Гапка;4(16).5.1817-7(19).4.1885] - видатний український історик, етнограф та письменник. Народився у Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько-Української губернії (нині Ольховатського р-ну Воронезької обл.). У 1832 Костомаров позбувся кріпацької залежності. Вчився у Воронезькій гімназії. В 1836 закінчив історико-філологічний ф-тет Харківського ун-ту. В грудні 1837 склав іспити на звання кандидата, після чого вступив на військову службу юнкером до Кінбурнського драгунського полку. [див.: 2, с.357 ]. Залишивши полк, знову прямує до Харкова, щоб доповнити свою історичну освіту. Почався новий період життєвого шляху молодого Костомарова. Юнак слухає лекції, вивчає історичні твори, осмислював прочитане. Весну 1838 р. він провів у Москві, відвідуючи лекції в університеті і працюючи в бібліотеках. Вже в цей час історія стала для нього «улюбленим до пристрасті предметом». Велику роль в його становленні зіграло спілкування з такими відомими літераторами і ученими, як філолог-славіст І. Срезневський, український поет і професор російської історії Харьковського університету П. Гулак-Артемовский, письменник Гр. Квітка-Основ’яненко, поет і фольклорист О. Метлинський. Під враженням від повістей Гоголя Костомаров й сам починає писати літературні твори. Вже в 1838 р. він видав під псевдонімом Ієремія Галка свій перший літературний твір — драму «Савва Чалий», написану українською мовою. Наступного року вийшла збірка віршів «Українські балади», трохи пізніше — «Гілка». [див.: 18, с.221]. В 1840 Костомаров розпочав підготовку до складання іспитів на ступінь магістра історичних наук, які успішно витримав і одержав дозвіл писати дисертацію. Першу дисертацію «Про причини і характер унії в Західній Росії» подав до захисту в 1841, але з огляду на протест церковної влади її було вилучено й знищено. У 1844 успішно захистив другу дисертацію: «Об историческом значений русской народной поэзии». [див.: 2, с.357].

«Весною 1843 р., подавши в Харківський університет на захист дисертацію, Микола Іванович розпочинає роботу над історією Визвольної війни 1648 —1657 рр. і вивченням життя і діяльності її головних героїв. Ця тема стане найважливішою в його житті» [5, с.13].

Протягом 1844-47 К. вчителював у Віденській та 1-й Київській гімназіях, а згодом був ад'юнктом кафедри російської історії в Київському інституті шляхетних дівчат. У Києві Микола Іванович зближувався з представниками української інтелігенції М. Гулаком, О. Марковичем, В. Белозерським, П. Кулішом, Т. Шевченка. Незабаром в їх колі зародилася і розвинулася ідея створення суспільства, метою якого була б реалізація ідей слов'янської єдності на принципах рівноправ'я народів, ліквідації кріпосного права, релігійній і соціальній свободі. Такою організацією і стало Кирило-мефодієвське товариство. Костомаров розробив його основні програмні, викладені як в «Статуті і правилах», так і в «Книзі буття українського народу», відозвах «Брати українці», «Братья великоросіяни і поляки» [див.: 18, с.222]. У 1847 Костомарова заарештовано і відправлено до Саратова, де був змушений служити чиновником у губернському статистичному комітеті. З 1857 за згодою уряду переїхав до Петербурга, де у 1859-62 був екстраординарним професором ун-ту [див.: 2, с.357]. Про його майстерність лектора, про глибоку науковість лекцій і багатство їх фактичного матеріалу буквально з перших же днів серед студентів ходили легенди. Майже кожна лекція ученого закінчувалася овацією. Його слухачами були не лише студенти, але і колеги, друзі-історики, письменники, митці. Багато з них, у тому числі Т. Шевченка, М. Чернишевський, М. Добролюбов, І. Тургенев, В. Белозерський, П. Куліш, М.Ге, В. Стасов, О. Пипін, збиралися по вівторках у Костомарова вдома, обговорюючи питання історії і сучасності. Разом з деякими колишніми членами Кирілло-мефодієвського товариства Микола Іванович заснував журнал «Основа», на сторінках якого публікувалися матеріали, присвячені історії і культурі України. Деякі свої роботи надрукував в «Основі» і сам учений («Дві російські народності», «Межі народної південноросійської історії» і ін.).

У 1860-85 - член-редактор Археографічної комісії, один з організаторів журналу «Основа» і редактор збірника «Акти Южной и Западной России». З 1861 по 1865 р. Костомаров написав і видав більше 200 робіт, серед яких такі крупні дослідження, як «Північноросійське народоправство», «Лівонськая війна», «Смутний час Московської держави», «Останні роки Речі Посполитої», «Руїна», «Мазепа», три томи «Російської історії в життєписах її найголовніших діячів», а також багаточисельні повісті, розповіді, нариси, дослідження в області фольклору. Велику роботу вів учений і як член Археографічної комісії. Їм були розшукані і оброблені численні історичні документи, що увійшли до багатотомного видання «Акти, що відносяться до історії Південної і Західної Росії». М. І. Костомаров був також редактором трьох випусків «Пам'ятників старовинної російської літератури». Він підготував до видання і відредагував твори Т. Шевченко (1866 р.), брав участь в публікації «Російської історичної бібліотеки», журналу «Вісник Европи», в багатьох історичних з'їздах [див.: 18, с.224].

Оцінюючи науковий доробок Костомарова Рада Київського ун-ту в 1864 присвоїла йому вчений ступінь доктора російської історії. В 1876 К. було обрано чл.-кор. Російської Академії Наук, 1869-почесним членом сербського ученого Дружества, а у 1870 - членом Південно-Слов'янської Академії. Помер К. у Петербурзі. Похований 11(23).4. на Волковському кладовищі. [див.:2, с.357].

Розділ 2. Наукова діяльність М.І. Костомарова