Навигация
Перебудова Успенського собору
45051
знак
0
таблиц
12
изображений
2.4 Перебудова Успенського собору
Найдавніші відомі зображення Успенського собору Києво-Печерської лаври бачимо на вже згаданих гравюрі Тимофія Петровича на титулі книги "Бесіди на 14 послань св. апостола Павла" 1623року (західний фасад), гравюрі із зображенням Верхньої лаври у книзі А. Кальнофойського "Тератургіма" 1638року (східний фасад) та на рисунку А. ван Вестерфельда 1651 року (південний фасад). Перші два зображення фіксують стан собору до Могилянської реконструкції, останнє - відразу після неї. Західний фасад собору після реконструкції найкраще поданий на гравюрі Афанасія К. 1677 року до лаврського видання "Пречисті акафісти" (гравюри Іллі до Києво-Печерського Патерика 1661 року значно схематичніші).
Аналізуючи малюнок А. ван Вестерфельда, Ф.Л.Ернст вбачав у формах покриття собору близькість до восьмискатних дахів, характерних для середньовічної архітектури Кавказу, Новгорода та Пскова. З цим важко погодитись. Насправді опущеність східних кутів собору - це риса його первісної архітектури, що йде від константинопольської школи. На неї звернув увагу О. І. Комеч [8; c. 210 ], вказавши на помилку, допущену М.В.Холостенком у його відомій реконструкції первісного вигляду Успенського собору: в дійсності центри всіх малих закомар, крім двох східних (на південному та північному фасадах), знаходилися та тому ж рівні, що й центри великих закомар (а не були опущені, як вважав М.В.Холостенко) [13; c. 107-170].
Для західного фасаду це добре видно на гравюрі Тимофія Петровича та інших лаврських гравюрах XVII століття, для південного - на малюнку А. ван Вестерфельда, який безпосередньо підтверджує міркування О. І. Комеча (центри малих закомар, що примикають до великої з різних боків, розміщені на різній висоті). Саме опущеність східних кутів собору і призвела до появи своєрідного покриття цієї його частини.
Форма завершення головної бані собору - двоярусна, причому її силует вже не ренесансний, як у Софії Київській, а ближче до бароко. Такої ж форми маківки з'явилися над головною абсидою, над східними частинами каплиць біля східних кутів собору. Декоративні маківки прикрашають також південний та північний фронтони на головному трансепті. На склепінні головного нефу по обидва боки від головної бані вміщено іще дві бані з двоярусним завершенням, які, можливо, збереглися в ході всіх наступних перебудов. Таку саму барокову форму має й баня на більш ранній (показана вже на гравюрі 1638 року) споруді в південно-західному кутку лаврського двору. Цей самий стиль виявляється і у формах розірваного фронтону на західному фасаді собору (він показаний на гравюрі 1677 року; проіснував, судячи з гравюр лаврських видань, до кінця XVII століття) [10; c. 23-32].
Таким чином, складається враження, що перебудова Успенського собору була витримана не в стилі ренесансу, як перебудова Софії Київської, а мала риси раннього бароко.
2.5.Спорудження дзвіниць, архітектурний ансамбль Лаври у 18 столітті
У 1754-1761 роках (за архімандрита Луки Білоусовича, що управляв Лаврою в 1752-1761 роках) на захід від церкви Різдва Богородиці зводиться дзвіниця (на зображеннях ансамблю на Дальніх печерах 1638-1703 років дзвіниці взагалі не було). Це двоярусна споруда з високим складним завершенням. Нижній ярус трактований як цоколь. На осі захід – схід (яка продовжує головну вісь церкви Різдва Богородиці) розміщений проїзд. Арки проїзду обрамлені пілястрами, на які спирається профільована дуга. На південному та північному фасадах у центрі знаходиться вікно з бароковим наличником. Вище арок проїзду та вікон на всіх стінах, крім західної – вікна овальної форми (на західному фасаді на місці вікна – живописна вставка). Центральні поля фасадів нижнього ярусу обрамлені сильно виступаючими лопатками. Іще чотири лопатки, що нагадують контрфорси, розміщені по кутах споруди, продовжуючи в плані її діагоналі. Грані лопаток та стіни між ними (крім центральних полів) оброблені горизонтальним рустом. Завершується перший ярус карнизом складного профілю. Другий ярус починається вузькою горизонтальною смугою, що є наче продовженням першого ярусу. Вище тіло дзвіниці залишається в плані квадратним, а на лопатках, як на п’єдесталах, розміщено шістнадцять колон коринфського ордеру: по одній над парами лопаток у середній частині стін та по дві – над кутовими лопатками. Кожна колона притулена до пілястра, також завершеного капітеллю. В середніх полях стін – отвори, декоровані так само, як проїзди першого ярусу. Другий ярус завершується сильно виступаючим розкрепованим карнизом, який повторює план споруди. Над центральною частиною дзвіниці піднімається триярусний бароковий верх з вишуканим силуетом. Висота верху майже дорівнює висоті стін. Над парами колон на кутах – шпилі. Верх завершений фігурним хрестом, шпилі – рипідами. Вся поверхня стін, крім лопаток першого ярусу та колон над ними, вкрита вишуканим ліпним орнаментом неглибокого рельєфу. Особливо пишно прикрашені східний та західний фасади. Над арками першого та другого ярусів і на балюстрадах другого ярусу – живописні вставки.
Пропорційний лад споруди змушує згадати попередні барокові київські дзвіниці, зведені до Великої лаврської дзвіниці, а саме дзвіниці Софійського (до надбудови), Михайлівського Золотоверхого та Видубицького (до надбудови) монастирів, Іллінської та Добромикільської церков на Подолі. Всі вони, як і дзвіниця на Дальніх печерах, лише трохи вищі від своїх храмів (перші три) або навіть нижчі від них (дві останні), всі вони мали або мають розвинене завершення, висота якого сумірна з висотою стін. З іншого боку, за вишуканістю архітектурних форм та декору аналізована споруда не має собі рівних і є одним з вершинних досягнень пізнього українського бароко на землях Гетьманщини. Можна іще додати, що кутові контрфорси з баштами-шпилями, розвернутими під кутом 45° щодо площин фасадів, навіяні аналогічними архітектурними елементами Андріївської церкви. З іншого боку, поєднання ярусного барокового верха зі шпилями на кутах унікальне для архітектури Гетьманщини і навіяне, мабуть, західними зразками (завершення вежі Корнякта у Львові, 1695р.).
Рис.6.Невідомий художник. Перспект Києво-Печерської фортеці й частини форштадту з московського боку. 1783р. Фрагмент.
Рис.7. Невідомий художник. Краєвид з-за Дніпра Києво-Печерської фортеці та частини форштадту, починаючи від Видубицького Георгіївського і закінчуючи Миколаївським монастирем. 1784-1798рр. Фрагмент.
Дзвіницю на Дальніх печерах збудував відомий лаврський майстер Степан Дем’янович Ковнір. Автором проекту К.Щероцький та пізніше Б.Крицький вважали самого Ковніра, П.Курінний – І.Г.Шеделя, В.Шиденко та П.Дарманський – П.І.Неєлова, Г.Логвин, С.Кілессо та П.Білецький – І.Г.Григоровича-Барського, причому С.Кілессо твердить, що ця остання атрибуція підтверджується архівними документами.
РОЗДІЛ 3. АРХІТЕКТУРНІ СТИЛІ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ ПЕРІОДУ (19-20 ст.)
3.1.Аархітектурні споруди першої половини 19ст.у стилі класицизму
Кінець доби бароко приблизно збігся в часі з остаточним скасуванням гетьманщини (1764р.) та знищенням Запорізької Січі (1775р.), а також ліквідацією в 1786 році ставропігії Лаври і виборності її архімандритів. Після цього Лавра виявилася повністю інтегрованою в імперську структуру російської церкви. Будівництво на її території тепер велося в стилі класицизму.
На Дальніх печерах після перерви в кілька десятиліть активні будівельні роботи почалися у 1809 році (за священноархімандрита Лаври митрополита Серапіона Александровського, який обіймав цю посаду в 1803-1822 роках) [9; c. 102].
Серед споруд того часу були будинок намісника під високим дахом із заломом. В центрі північного фасаду – ганок під трикутним фронтоном. Корпус келій, також під високим дахом із заломом Церква Зачаття Ганни з дерев’яною західною частиною Маківки церкви Зачаття Ганни, церкви Різдва Богородиці і дзвіниці розташовані на одній прямій, що наче продовжує лінію схилу наддніпрянського пагорбу.
В 1809 році було перекладено старі (1679р.) стіни церкви Зачаття Ганни, що дали тріщини (в ході ремонтних робіт склепіння з банею 1760-х років було оперте на дерев’яні стовпи і залишилося неушкодженим). Перебудована і розписана заново церква була освячена 9 грудня 1811 року. Виконував ремонтні роботи майстер В.Ф.Серіков з Калузької губернії. Автором проекту був військовий інженер, капітан Олександр Іванович Якушкін (1749-1823рр.; в 1811 році постригся в ченці під ім’ям Арсенія, пізніше був блюстителем Дальніх печер, похований біля північної стіни церкви Зачаття Ганни). Очевидно, нові стіни охопили й об’єм дерев’яного притвору 1784 року. В результаті церква отримала видовжений прямокутний план із напівкруглим вівтарем, до якого з півдня та півночі примикають дещо нижчі прямокутні прибудови. На південному та північному фасадах прибудов – композиції з трьох вікон: середнього з напівкруглим завершенням та двох прямокутних, вужчих і трохи нижчих, по обидва боки. Кути стін основного масиву і прибудов оброблені рустованими лопатками. Такі ж лопатки ділять північну та південну стіни церкви на три поля. В середніх полях – по три вікна із заокругленим завершенням, оброблених профільованими тягами; в західних полях – по два таких самих вікна, а посередині – двері (на північній стіні – закладені). Головні двері – в центрі західної стіни, яка завершується зараз фронтоном барокових форм з хрестом та рипідами. Над дверима – вишукані ковані навіси (очевидно, кінця ХІХ – початку ХХ століття). У західній частині споруди (притворі), відділеній від власне церкви, влаштований вхід до печер. Після перебудови церква, як і раніше, увінчувалася бароковою банею з маківкою.
рис.8.
На гравюрі Л. Тамзевича “Краєвид Києво-Печерської лаври з-за Дніпра (рис.8) бачимо іще один фронтон, який відділяє центральну частину будівлі з банею від вівтаря; до нашого часу він не зберігся.
У 1810 році, очевидно, відразу після завершення ремонту церкви Зачаття Ганни той самий майстер В. Ф. Серіков і також за проектом О.І.Якушкіна зводить на місці попереднього новий кам’яний будинок для блюстителя Дальніх печер. Як уже вказувалося, нова споруда включила, очевидно, фундаменти своєї попередниці і значною мірою повторила її композицію. Це – одноповерховий будинок на високому рустованому цоколі, витягнутий у напрямку схід – захід. У центральній його частині – дерев’яний третій поверх з балконами (відновлений в результаті нещодавньої реставрації). Кути основного масиву споруди оброблені рустованими лопатками, як і в церкві Зачаття Ганни. Ризаліт на північному фасаді має таку саму композицію з трьох вікон, як і прибудови до згаданої церкви. На східному фасаді будинку – галерея, підтримана низькими колонами без капітелей, стовбури яких помітно звужуються догори. І пропорції, і кількість колон – п’ять – абсолютно нетипові для класицистичних портиків, зате нагадують ганки будинків у стилі українського бароко. Пари колонок підтримують також дахи балконів третього поверху. Стиль будинку в цілому – провінційний варіант класицизму з бароковими ремінісценціями.
У 1820х роках (священноархімандритом Лаври протягом 1823-1837 років був визначний історик митрополит Євгеній Болховітінов) на місці дерев’яних келій, що стояли над обривом у північній частині майданчика над печерами, зводяться нові будівлі – схимницький корпус (на захід від церкви Зачаття Ганни, відразу за входом до галереї, що веде до Ближніх печер) і братські келії (на захід від нього).
Остання будівля в стилі класицизму на Дальніх печерах – це братський корпус (корпус №50), зведений десь у першій половині ХІХ століття на південь від церкви Зачаття Ганни.
Рис.9. Невідомий художник. Краєвид Ближніх та Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Літографія. Друга половина ХІХ ст. Фрагмент.
У 1844-1848 роках у зв’язку з будівництвом Новопечерської фортеці, на території якої опинилась і Лавра, навколо Дальніх печер зводиться стіна з бастіоном за проектом військового інженера О. фон Фраймана. Матеріал споруди – славетна київська жовта цегла. На прохання священноархімандрита Лаври митрополита Філарета Амфітеатрова (був митрополитом у 1837-1857 роках, нещодавно канонізований), адресованим імператору Миколі І, первісний проект стіни був змінений, так що стіна пройшла на достатній віддалі від церкви Різдва Богородиці й не пошкодила кладовища навколо церкви. Будівництво вказаної стіни назавжди обмежило розвиток надпечерного ансамблю в південному напрямку.
Похожие работы
... і фундатор церкви П.Герцик (XVIII ст.), шість київських митрополитів (друга половина XIX - початок XX ст.ст.). З Хресто-воздвиженської церкви є вихід у Ближні печери. У 1990 р. церкву передано Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі Української Православної Церкви. У 1994 - 1996 рр. проведено великі реставраційні та ремонтні роботи. Велика Лаврська дзвіниця - XVIII ст. Велика Лаврська дзві ...
... ’яток Львова б’ють на сполох: розміщення скляних об’єктів серед суцільних пам’яток архітектури в центральній частині міста є прямим порушенням пам’яток охоронного законодавства, оскільки такі будівлі спотворюють історичне середовище. Чим Львів приваблює туристів? Багато хто відповість: "Своєю архітектурою та збереженим історичним середовищем". Власне це приваблює не лише гостей міста, це також є ...
... зміст: “Ми з ласки нашої то єму одпустили, і ти би що до твого не висилал і ярмарочних доходов брати і людей судити не веліл, і ні вошто не вступовал і дал в том покой конечно”[8.ст.29]. Отже, історія виникнення Почаївської Лаври складна і охоплює майже вісім сторіч. Все, що написане про перші сторіччя – це легенди. Але дослідники гадають, що легенди поставлені не лише на розповідях, а й мали ...
... при досить високому площинному показнику техногенізації (53%) має один із найменших об'ємних показників техногенізації (17,6 м3/га) і найбільший об'ємний показник фітогенізації (9,4м3/га), що свідчить про екологічну збалансованість ландшафтно-архітектурної структури. Простішу структуру мають ландшафтно-архітектурні системи давньої та сучасної забудови парків і лісопарків акумулятивних давньоалюв ...
0 комментариев