Економіко-математичні методи і моделі в працях зарубіжних дослідників
Економіко-математичні методи і моделі в працях вітчизняних економістів
Необхідність побудови математичних моделей зовнішньополітичної поведінки на єдиній методологічній основі
Функціональні простори і проблема представлення залежності як суперпозиції елементарних
Основні підходи використовування систем індикаторів для аналізу зовнішньополітичних процесів
Навигация
Економіко-математичні методи і моделі в працях зарубіжних дослідників
Економіко–математичне моделювання
140123
знака
0
таблиц
3
изображения
1.1.2. Економіко-математичні методи і моделі в працях зарубіжних дослідників
Економіко-математичні методи, математична економіка і економетрія, що розуміється як набір статистичних методів для нагляду за ходом розвитку економіки, її аналізу і прогнозів, пройшли тривалий шлях свого розвитку.
Економетрія (разом з мікроекономікою і макроекономікою) входить в основу сучасного утворення дослідника-економіста. Економісти часто по різному визначають поняття економетрії. Так, академік В.Л. Макаров, директор Центрального економ і ко-математичного інституту РАН вважає, що в протилежність до економічної теорії, яка займається причинно-наслідковими зв'язками, економетрія займається зв'язками без виявлення їх причин. „основна задача економетрія - наповнити емпіричним змістом апріорні економічні міркування” (Клейн).
Тим часом, економетрія не могла бути належним чином розвинена, починаючи з роботами її основоположника У. Петі (1623-1627), до тих пір, поки не одержали належного розвитку теорія вірогідності і математична статистика. Перші ідеї, з яких згодом і оформилися ці дисципліни, грунтувалися на міркуваннях теорії азартних ігор (Кардано, Ферма, Паскаль і ін.). Закон великих чисел, доведений у вигляді теореми Якобом Бернуллі (1654-1705), був першим теоретичним обгрунтовуванням накопичених раніше фактів. Теорія вірогідності стає стрункою математичною наукою лише в XIX-XX століттях з появою основоположних праць П. Л. Чебишева, а також. А. Маркова, A.M. Ляпунова і потім С.Н. Бернштейна, А.Н. Колмогорова. По суті лише в роботах А. Н. Колмогорова, якими був закладений аксіоматичний фундамент в підставу дисципліни, теорія вірогідності придбаває таку ж Евклідову строгість, як і диференціальне і інтегральне числення.
Тим самим, економетрія в її нинішньому розумінні є в деякому розумінні вершиною тривалого розвитку економіко-математичної ідеї, що використовує новітні досягнення математичної науки.
Тим часом, математична сторона економіко-математичної ідеї має власні корені.
Математика як така зародилася з практичних потреб рахунку, числення часу, вимірювання ділянок і об'ємів судин. Накопичення фактичного матеріалу йшло по шляху розвитку уявлень про числа і фігури, створення усної і письмової системи числення, виникнення зачатків арифметики і геометрії. Вважаючи Евкліда основоположником побудови математичної теорії „від аксіом до висновків” слід зазначити, що уявлення про аксіоматичний метод з'явилися задовго до Евкліда. Так, попередниками Евкліда в аксіоматичному методі є, зокрема, Гіппократ, Платон і Арістотель. В той же час „Початку” Евкліда з'явилися зразком побудови будь-якої змістовної теорії і стали еталоном. В геометрії Евкліда постулюються (аксіоматизуються) накопичені тисячоліттями геометричні знання. Таке розуміння аксіоматизації одержало назву змістовного (інтуїтивного) і лише в XIX столітті мав місце перехід до формального розуміння аксіоматичного методу, коли була відкрита неевклідові геометрія. Саме з появою неевклідових геометрії зрозуміла можливість створення математичних теорій шляхом правильно виконаної абстракції від обмежень, що накладалися раніше. У зв'язку з виниклим питанням про несуперечність нових аксіоматичних теорій (зокрема, неевклідових геометрії) виникло питання про побудову конкретної моделі, на якій та або інша аксіоматика реалізується. В роботах західних дослідників Бельтрамі, Клейна і Пуанкаре і був повністю досліджено питання про несуперечність неевклідових геометрії.
Академік А.И. Колмогоров розділяє всю історію математики на чотири періоди: періоди зародження математики, елементарної математики, математики змінних величин і сучасної математики.
Період елементарної математики (від VI в. до н.е. по XVI в. включно) починається з приведення накопичених знань в систему і характеризується в основному успіхами у вивченні постійних величин. Цей період закінчується початками вивчень процесів руху.
Період математики змінних величин (XVII-XIX століття) починається з аналітичної геометрії Декарта і вивчення змінних величин в працях И. Ньютона і Р. Лейбніца. В математику міцно входить виказана ще стародавніми греками ідея безперервності, і створюються математичні методи вивчення руху.
Період сучасної математики (середина XIX століття і до теперішнього часу) характеризується украй широким розгалуженням математики. Д. Гільберт, в докладі на міжнародному математичному конгресі 1900 р. відзначив: „... чи осуджена математика на загибель подібно іншим наукам, що розділилися на окремі галузі, представники яких ледве розуміють один одного, і зв'язок між якими стає все більш слабким?...я не вірю в це і не бажаю цього. Математична наука, в моєму розумінні, є неподільне ціле, організм, життєвість якого обумовлена зв'язком його частин... нам ясна схожість логічних апаратів, взаємозв'язок ідей в математиці як в цілому і численні аналогії між її різними областями... радісно, що з розвитком математики її органічний характер не тільки не втрачається, але і виявляється ще більш ясно.., чим далі розвивається математична теорія, тим більше гармонійно і однорідно розвивається її конструкція і відкриваються безперечні зв'язки між далекими до того областями науки”.
На жаль, час вносить свої корективи, і на рубежі тисячоліть, не дивлячись на всі спроби повторити і поповнити прогнози Гільберта, більш менш стрункого і повного аналога не вийшло. Поширена думка, що з відходом А.Н. Колмогорова в світі не залишилося математика, здатного розуміти співтовариство своїх колег, що неймовірно розширилося, що не так вже і недивно, якщо врахувати, що експоненціальне зростання кількості інформації перевершує фізіологічні здібності людського мозку до нарощування осмисленої інформації.
Розуміння того факту, що якісне використовування напрацьованого століттями економіко-математичного апарату неможливе без аналізу і розуміння витоків його виникнення і основних віх розвитку, приводить до необхідності дослідження в повній відповідності з принципом системності: від перших дослідів побудови математичних моделей в економіці до їх сучасного стану.
Побудова математичних моделей в суспільних науках має, ймовірно, корені у використовуванні фізичних аналогій при вивченні соціальних процесів - соціальна фізика XVII-XVIII ст. Так, Спіноза вважав, що люди один одного відштовхують через фізичний закон, навпаки, Г. Гроцій вважав, що має місце зворотне тяжіння людей один до одного. О. Фур’є в своєму „Вченні про пристрасті” вважав атрибутом (невід'ємною частиною) людини його прагнення до об'єднання в групи, що визначається психологічними чинниками. Поведінкові теорії в своїх спробах пояснити ті або інші процеси в соціальному ареалі шукали аналогії в тваринному світі. Так, в політиці на базі теорії біхейвіорізму з'явився напрям „біхейвіоралізм”. Поняття функції корисності сходить в своєму розвитку до статті Д. Бернуллі від 1738 р., а перша спроба кількісно описати національну економіку належить французькому економісту Ф. Кене (1694-1774).
Сам термін „економіко-математичні методи і моделі” з'явився лише в XX столітті. До цього економіко-математична наука розвивалася лише в рамках політичної економії, а пізніше в рамках чистої економічної теорії. Термін „політична економія” був введений у Франції в 1614 р. Антуаном де Монкретьеном і позначав науку про державне господарство, про економіку національних держав. Політична економія розглядалася А.Смітом як галузь знання, необхідна державному діячу і законодавцю, як наука „про збагачення як народу, так і держави”.
З моменту виходу книги англійського економіста Альфреда Маршалла „Принципи економіки” в 1890 р. з'являється термін „економічна теорія”, що розуміється як суспільна наука, що вивчає поведінку людей в процесі виробництва, обміну і споживання благ і послуг. Термін „політична економія” зберігся лише в тій частині економічної теорії, яка торкається ролі в регулюванні економіки.
Перша кількісна модель економіки, належна Франсуа Кене (1694-1774), містила зачатки таких майбутніх теорій як теорія ринку, модель мультиплікатора, теорія економічної динаміки і т.п.
Вальрас Леон (1834-1910), швейцарський економіст, побудував узагальнену модель економіки, очолюючи кафедру політичної економії в лозаннському університеті.
Парето Вільфредо (1848-1923) змінив Вальраса на посту завідуючого кафедрою лозаннського університету. Відомий своїм знаменитим принципом Парето: „всяка зміна, яка нікому не приносить збитків, і яка деяким людям приносить користь (за їх власною оцінкою), є поліпшенням”.
Засновники маржиналістських (граничних) теорій в економіці – граничної корисності, граничної прибутковості, граничної продуктивності праці Стенлі Джевонс Уїльям (1835-1882) і Кларк Джон Бейтс (1847-1938).
Маршал Альфред (1842-1924), англійський економіст, керівник кафедри політекономії кембріджського університету, засновник неокласичної економічної теорії, математичної економіки.
Кейнс Джон Мейнард (1883-1946), англійський економіст і державний діяч, засновник макроекономіки, активний прихильник державного регулювання економіки. Розробив модель загальної економічної рівноваги, розвинув поняття мультиплікатора, автор моделей грошового обігу, інфляції, міжнародної грошової системи.
Істотний внесок в створенні і використовуванні економетричних моделей внесли Рональд Фішер (1890-1962) - англійський статист і генетик, Рагнар Фріш (1895-1973) - норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії по економіці 1969 р. за „науковий внесок у формування понять економетрії і математичної економіки”.
Історично правильний виклад динаміки зародження і становлення ідеї економіко-математичного походу є складною задачею зважаючи на величезну кількість фактичного матеріалу, різноманітності різних шкіл і переконань, їх взаємозв'язків і переплетень, різного відношення економістів до основ економічної теорії, її розвитку і структури.
Неоднозначність, поглядів і наявність різних шкіл і напрямів в економічній науці пояснюється різними підходами до аналізу економічної дійсності. Таким же чином пояснюються і різні типології, тобто способи розподілу економістів по школах і напрямах досліджень. Виникає питання про класифікацію класифікацій, тобто про встановлення методів ранжирування економічних шкіл і концепцій. Природне і питання про впорядковування подібних шкіл і концепцій по їх статусу. Відомо, що найвищий статус в подібній класифікації мають макро - і мікротеорії, потім йдуть економетрія, кредитно-грошові відносини, міжнародна торгівля, фінанси, історія економічної науки і теорія порівняння економічних систем - компаравистика. У формуванні тих або інших шкіл можуть домінувати як імена окремих видатних осіб, так і інші, наприклад, географічні принципи (кембріджська, стокгольмська школи), а також окремі наукові принципи (позитивізм, нормативізм, меркантилізм). Прийнято вважати, що знання історії економіко-математичної думки не належить виключно історії - воно несе елементи наших сьогоднішніх і завтрашніх уявлень і поглядів. Для глибокого розуміння дійсності недостатньо знайомства з якою-небудь однією концепцією або теорією в чистому вигляді не застосовується по суті жодна з теорій, що вивчаються.
При класифікації економічних теорій слід зазначити, що з часом міняються не тільки їх назви, але і їх зміст, вони переживають періоди еволюції, зростання і спаду популярності. Будь-яка класифікація так чи інакше суб’єктивна - вона відображає в тій чи іншій мірі смаки і погляди укладача, його оцінку тих або інших наукових установ і області дослідження.
В різних економічних теоріях по різному використовуються економіко-математичні ідеї. В цьому значенні можна говорити про більш „математизовані” теорії (школах), або менш „математизованих”. Учені-економісти створювали своє уявлення про економіку, або свою модель економіки, на шляхах пошуку закономірностей вони виділяли на їх думку головні, зводили їх в принципи і намагалися логічно вивести з них окремі (приватні) економічні закони. При аналізі економічних процесів математичними методами неминуче доводиться дотримуватися тієї або іншої економічної концепції. Сукупність вживаних приватних принципів і економічних законів часто називають економічною політикою. В будь-якій концепції економіко-математичного моделювання ця економічна основа є видимою - так, відомий фахівець в області математичного моделювання економіки В.И. Малихін постійно підкреслює, що дотримується так званого неокласичного напряму в економіці, має корені в навчанні Адама Сміта (1723-1790), що вважав, що окремі учасники економіки діють незалежно один від одного, якась „невидима рука” проте координує їх дії, роль держави мінімальна.
Послідовників А.Сміта називають „класиками”. Відзначимо також послідовників Джона Кейнса (1883-1946), які називаються „кейнсіанцями”, вважаючи, що в певні моменти роль держави може бути визначаючою, грошовий обіг має самостійне значення, а не є тільки віддзеркалення обігу товарів і послуг.
Попередницями класичної теорії є ідеї стародавнього миру, цивілізацій Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції, пов'язані з іменами Конфуція (551-479 рр. до н.е.), Ксенофонта (430-354 рр. до н.е.), а також Платона (423-347 рр. до н.е.) і Арістотеля (384-322 р.р. до н.е.). Економічна думка середньовіччя (Хома Аквінський, 1225-1274 рр. і ін.) і пізнього феодалізму дали поштовх до більш змістовних економічних теорій, характерним прикладом яких є концепція меркантилізму. Послідовники меркантилізму бачили в зовнішній торгівлі джерело багатства за рахунок активного торгового балансу. Меркантилістами в самому закінченому вигляді була розвинена металістична теорія грошей як багатстві нації. Найвідоміші послідовники меркантилізму в Англії - У.Стаффорд (1554-1612), Т. Манн (1571-1641). У Франції велику популярність здобули А. Монкретьен (1575-1621) і Ж. Кольбер (1619-1693).
Класичний напрям в економіці заснований на трудовій теорії вартості, головним принципом якого було повне невтручання держави в питання економіки. Біля витоків цієї школи стояли У. Петі (Англія), 1623-1687) і П. Буагильбер (Франція, 1646-1714). Розвиток цієї школи пов'язаний з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Т. Мальтуса, Ж.Б. Сея, Ф. Бастіа - Процес розвитку класичної школи завершується працями Дж. С. Миля і До. Маркса.
Класичний напрям в економіці дав також теорію фізіократії, пов'язану з дослідженнями у Франції, основною задачею яких ставили сільсько-господарське виробництво. Основоположник школи фізіократів Ф. Кене (1694-1774) був автором „Економічної таблиці”, в якій показано, як сукупний річний продукт, створений в сільському господарстві, розподіляється між класами. Іншим видним представником теорії фізіократії був А. Тюрго (1727-1781), вперше що сформулював закон убуваючої родючості грунтів.
Класична школа мала різні напрями свого подальшого розвитку. Одним з напрямів переходу до неокласицизму була концепція використовування теорії граничних величин в економіці - маржиналізм. Перший етап маржиналізму - 70-80 роки XIX століття пов'язаний з іменами У. Джевонса (1835-1882), засновника математичної школи, К. Менгера (1840-1921) - засновника австрійської школи і Л. Вальраса (1834-1910) засновника лозаннской школи. Цей етап одержав назву „суб'єктивного напряму” в політичній економії, внаслідок введення умови визначення цінності товару. Другий етап маржиналізму відносять до 90-м рокам XIX століття і пов'язують з іменами А. Маршалла (1842-1924) і Д. Кларка (1847-1938). Видними розробниками теорії маржиналізму були, також засновник англійської школи маржиналізму А. Пігу (1877-1958) і австрійський економіст І. Шумпетер (1883-1950).
Історичною школою економічної теорії називається напрям другої половини XIX століття, представники якої розглядали політичну економію як науку про національне господарство. Основні етапи розвитку цього напряму - „стара” історична школа (40-е роки XIX століття) і „молода” історична школа (80-е роки XIX століття).
Інституціальним напрямом економічної теорії називається напрям 20-30 рр. XX століття, сформоване для дослідження соціально-економічних чинників і соціального контролю суспільства над економікою.
Поєднання ідей психології і економіки привело до створення психологічної теорії економічного розвитку Т. Веблена (1857-1929) послідовниками якого були соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса (1862-1945) і кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм У. Мітчелла (1874-1948).
Неоліберальне напрям економічної теорії як вчення про державне регулювання господарських процесів зв'язаний, з ім'ям Ф. Хаєка (1899-1992). австрійського економіста і соціолога. Слід зазначити і інші напрями економічної теорії, пов'язані з іменами 3, Чемберліна (1899-1967) - автора теорії монополістичної конкуренції, Джо Робінсона (1903-1983) („теорія недосконалої конкуренції”) і т.п. Неолібералізм австрійського економіста Л. Мізеса (I88M973) характерний контролем за цінами і заробітною платнею.
Монетаристський напрям (зародилося в 60-роки XX століття) заснований на визначальній ролі грошової маси, що знаходиться в обігу. Засновником і лідером цієї теорії є американський економіст М. Фрідмен(рід. 1912г.) і т.п.
Всі ці напрями економічної думки в тому або іншому ступені або використовують кількісні співвідношення між величинами, що вивчаються, і так чи інакше пов'язані з моделюванням (уявленням) економіки, або з'явилися основою економіко-математичного моделювання. Моделювати економіку і бути вільним від її економічних основ і переконань неможливо.
Математик, працюючої у сфері економічних категорій, повинен мати чітке уявлення про предмет моделювання, його історії, категорійному і понятійному апаратах, уміти орієнтуватися в різноманітті економічних підходів і шкіл. Змістовний економіст, охочий застосувати математичні методи і моделі для аналізу економічної діяльності, у свою чергу повинен орієнтуватися в різних розділах математики, бачити їх взаємозв'язок і шляхи розвитку.
Симбіозом економіко-математичного співпраці є стадія змістовної інтерпретації результатів економіко-математичного моделювання, що є плодом спільної діяльності змістовного економіста і прикладного математика
Похожие работы
... змін, спостерігається тільки нестабільність та по деяких господарствах різкі зміни собівартості продукції, що виготовляється та реалізується. 3. Економіко-математичне моделювання в управлінні підприємством 3.1 Економіко-математичне моделювання урожайності сільськогосподарської продукції методом Брандона. Нехай економіко-математична модель матиме вид: , Де =; =; = ; Y - ...
... 2006. - 92 с. - с.46-52. 7. Особистий внесок. Усі результати, наведені в дисертаційній роботі, належать дисертанту й отримані ним особисто. 8. Негребецька Л.А. Економіко-математичне моделювання діяльності кредитних спілок. - Рукопис. Анотація Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.02 - економіко-математичне моделювання. ...
... праць. За матеріалами міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 27-28 березня 2007 року. - К.: КНЕУ. - 2007. С.371-372. - 0,1 друк. арк. АНОТАЦІЯ Сільченко М.В. Економіко-математичне моделювання процесу ціноутворення на ринку опціонів. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.08 - економіко-математичне моделювання. - Киї ...
... . – Донецк: ДонГУ, 2007. – №4. – С.70-74. (Автором синтезовано моделі прогнозу доходності активів оптимального формування портфеля цінних паперів).Анотація Маліч Л.А. Економіко-математичне моделювання та прогноз характеристик цінних паперів. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.03.02 - Економіко-математичне моделювання. Донецький ...
0 комментариев