Вивчення морфемної будови слова у початковій школі

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи методики вивчення морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

1.1 Поняття про морфемну будову слова, словотвір

1.2 Зміст програмових вимог з розділу ,,Будова слова”

Розділ 2. Система роботи над вивченням морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

2.1 Підготовка першокласників до вивчення теми ,,Будова слова”.

2.2 Вивчення теми ,,Будова слова” у початковій школі

2.3 Підтвердження ефективності запропонованої методики

Висновки .

Список використаних джерел

Додатки

 

Вступ

Рідна мова – один з найважливіших предметів у системі навчально-виховного процесу. Через її вивчення «в початкових класах здійснюється початкова мовна освіта молодших школярів, їхній розумовий і мовленнєвий розвиток» [47, с.9], що надалі сприятиме формуванню, особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних формах, сферах і жанрах мовлення».Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення, уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові і образного мовлення дітей.

Вивчаючи морфемну будову слова, учні підвищують орфографічну грамотність, свідомо засвоюють основні правила української орфографії. Крім того, вони усвідомлюють будову слова і процеси його утворення, тобто проникають в «таємницю» слова, пізнають шляхи розвитку і поповнення словника мови новими словами, правильно розуміють значення слова. Вивчення теми розширює загальний розвиток учнів, підвищує їхню загально-мовну культуру.

Досвід проведення уроків у школі свідчить, що при опрацюванні цього розділу вчитель має приділяти більше уваги тому, щоб діти відкривали способи творення слів, усвідомлювали походження окремих з них, а також встановлювали взаємозв’язок між лексичним значенням слова та його морфемною будовою. Цілеспрямовано слід керувати збагаченням словникового запасу удосконаленням орфографічних навичок.

Опановуючи розділ «Будова слова», учні початкових класів мають практичне уявлення про основу і закінчення, вчаться виділяти значущі частини слова (корінь, суфікс, префікс). Разом з тим спостерігають за роллю суфіксів і префіксів у творенні нових слів, дізнаються про основне джерело поповнення нашої мови новими словами. Але при вивченні цього матеріалу виникає ряд труднощів, оскільки вживаються подібні терміни: основа, суфікс, префікс. Ці труднощі пов’язані з тим, що діти:

-       аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

-       враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо слова парк і сад (місце де ростуть дерева);

-       не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків (сніг, сніжок);

-       не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

-       «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня із слів заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак –корінь буде виділено правильно);

-       «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий визначити корінь робот-, робіт-, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів в тому, -от-, -іт- - суфікси, а не частини кореня;

-       «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові слоненятко суфікс –енятк- або –ятк- насправді ж тут три суфікси -ен-,

- ят-, -к-);

-       «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають, як суфікс –ка-).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, вчитель приділяє належну увагу попередженню цих типових учнівських помилок. Лише тоді, коли учні навчаться розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що матеріал вони засвоїли свідомо. Вивчення такого матеріалу відкриває широкі можливості для систематичної роботи над словом. Тому опрацювання його потрібно будувати так, щоб зацікавити учнів, якомога більше уваги приділити розширенню й поповненню їхнього словника. Усвідомлюючи важливе значення, які здобувають учні в процесі вивчення цього розділу, а також труднощі, які трапляються їм необхідно приділити цим питанням багато уваги, глибше опрацювати методичні поради щодо вивчення цього матеріалу в початкових класах школи, а також поглибити свої знання з теми шляхом ознайомлення з науковою літературою розділу, детального аналізу словотворчих та морфемних словників, щоб збагатити себе як науковими, так і методичними знаннями.

Окремі аспекти вивчення морфемної будови слова досліджувались такими вченими: К.Д. Ушинським, М.С. Вашуленком, С.І. Дорошенко, В.О. Горпинечем, Т.Я. Біленькою, Т.Ю. Горбунцовою, П.В. Тофанчуком, та іншими. Усі ці дослідження представляють науковий інтерес. Однак окремі аспекти морфемної будови слова ще не досліджено. Тому виникає проблема звернутися до ретельного вивчення даної теми: «Вивчення морфемної будови слова в початковій школі”.

Об’єкт дослідження – вивчення морфемної будови слова в початковій школі.

Предмет – методика роботи вчителя початкових класів над засвоєнням молодшими школярами морфемної будови слова.

Мета: на основі запропонованої роботи вивчення морфемної будови слова підвищити рівень деформованості умінь і навичок молодших школярів. Виходячи з визначення мети даної роботи, ставимо перед собою завдання, які необхідно виконати:

1.  Вивчити стан дослідження проблеми науково-педагогічної літератури.

2.  Узагальнити зміст і обсяг вимог з розділу, передбачених програмою з української мови в початкових класах, а також визначити ефективні методи, прийоми формування понять «основа слова», «закінчення», «корінь», «префікс», «суфікс».

3.  Запропонувати нові шляхи вдосконалення формування умінь і навичок з морфемної будови слова.

4.Розробити систему вправ для реалізування запропонованої методики.

5.Перевірити експериментальну ефективність запропонованої методики роботи з молодшими школярами.

База дослідження: аналіз літературних джерел, вивчення шкільної докуметації, аналіз і вивчення масового педагогічного досвіду, спостереження, педагогічний експеримент.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У даному дослідженні докладно проаналізовані основні методи та форми роботи вчителя початкових класів над вивченням морфемної будови слова молодших школярів та подані практичні розробки для втілення їх на практиці.

Практичне застосування: запропонований матеріал стане у пригоді студентам педагогічних навчальних закладів, батькам і усім, кого цікавить питання морфемної будови слова учнів початкових класів.

Місце застосування: в практичній роботі вчителів початкових класів.

Розділ 1. Теоретичні основи методики вивчення морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

 

1.1 Що таке морфемна будова слова, словотвір?

Сучасна українська лексика постійно збагачується завдяки творення нових слів за певними закономірностями. Є два джерела збагачення словникового запасу: утворення і запозичення слів. З інших мов запозичується відносно небагато слів. Основним джерелом збагачення лексики української мови є словотворення на базі власних ресурсів.

Наукові відкриття, розвиток виробництва, науки, техніки, культури викликають до життя нові предмети і поняття. А щоб назвати їх, потрібні і нові слова. Кожне таке слово є суспільним явищем, бо зумовлене потребами суспільства [14, с.43].

Наприклад, нові слова місяцехід, мовленнєвий виникли з елементів, що існували в мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за допомогою відомих суфіксів та префіксів). Всі новоутворені слова оформляються за граматичними законами мови [45, с.54].

Нові слова утворюються для того, щоб назвати нові предмети і поняття, але вони потрібні і для того, щоб по-новому назвати і вже давно існуючі реалії, тобто щоб замінити старі назви новими: колишню назву Петербург замінено новою Ленінград (відповідно змінилися і похідні петербурзький – ленінградський, петербуржці – ленінградці). Всі ці слова і їм потрібні не запозичені з інших мов. А утворене за аналогією до уже існуючих у мові слів. Звідси можна зробити висновок про те. Що словотворення є основним джерелом збагачення словникового запасу мови. [14, с. 28].

Словотвір як розділ мовознавства вивчає структуру слів, способи їх творення, словотворчі значення, що виникають у процесі словотворення. Словотворче значення – це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного, не має такого загального характеру і виявляється лише в межах словотворчого типу [45, с.103]. У цьому розділі з’ясовується не лексичне значення слова, а його похідність: з якими іншими словами споріднене, яким словом безпосередньо мотивується, як його твірна основа і словотворчий засіб, яким способом слово утворене.

Таким чином, словотворче значення реалізується в конкретному слові, тому основною одиницею словотвору є слово як конструктивне поєднання лексичних і граматичних значень.

Вивчивши розділ ,,словотвір”, учні повинні:

1)  усвідомити, що словотвір є головним джерелом поповнення лексики новими словами;

2)  вміти пояснити, як утворилося певне слово (тобто провести словотворчий аналіз слова);

3)  засвоїти всі способи словотвору української мови без уживання термінів (суфіксальний, префіксальний…).

Оскільки при вивчені і словотворчої і морфемної будови слова вживаються подібні терміни ( основа, суфікс, префікс), то в учнів складається хибне уявлення, що ніби словотвір і морфемна будова – це одне й те саме. Внаслідок цього учні змішують морфемний аналіз слова з словотворчим.

Тому з першого і до останнього уроку слід зосередити увагу учнів на тому, що між словотвором і морфемною будовою слова існує принципова різниця, яку треба обов’язково усвідомити. Лише тоді, коли учні будуть чітко розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що обидва розділи засвоєно свідомо [ 14, с.64].

У програмі молодшої школи немає цих двох тем (,,Поняття про словотвір” і ,,Словотвір як джерело збагачення лексики”), але у вступній бесіді на першому уроці з словотвору вчитель обов’язково у доступній формі на зрозумілих учням прикладах повинен розкрити ці питання, щоб сформувати у дітей відповідні поняття [14, с.67].

Кожне слово являє собою єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, що утворюють його як одиницю мови.

Розділ граматики, в якому вивчається найменші значимі частини слова,

називається морфемікою. Отже, морфеміка вивчає морфемну будову слова. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, що виділяються в слові. З точки зору морфеміки слово являє собою структурно системну єдність взаємопов’язаних і співвідносних елементів значення і вираження, тобто морфем, які утворюють його.

Більшість слів української мови являють собою структурне ціле, що складається з певним чином пов’язаних між собою частин морфем. Оскільки слово як одиниця мови виступає перед ними в єдності плану вираження і плану змісту, то так само і кожне з його частин має бінарну структуру: зовнішню та внутрішню сторони, форму та зміст.

І. Бодуен де Куртене у 70-х роках ХІХ століття дав чітке і розгорнуте тлумачення терміну ,,морфема”. На сьогоднішній день воно стало найбільш поширеним та загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці.

Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова, тобто най

менша двостороння одиниця в будові слова, яка не розкладається на одиниці такого ж порядку.

Наприклад, в словах виділяють такі морфеми, як корінь, префікс, суфікс, закінчення.

У слові піаністка можна виділити такі морфеми: корінь (піан-), суфікс (-іст-), суфікс(-к-), закінчення(-а).

З точки зору морфемної будови всі слова української мови можна розділити на 2 типи. Перший тип складають слова, які мають у своєму складі як мінімум дві морфеми ( основу і закінчення (мор-е, промов-а), а як максимум 7-8. Таких слів переважна більшість в сучасній українській мові. Другий тип це слова, які мають непохідну основу і не мають форм словозміни (над, під, але, ой!, там, лише, меню, шосе і т.д.).

Особливий тип складають слова, структура яких утворена за допомогою морфем, а інших слів, яким властиве самостійне функціонування в мові: ди-ван – ліжко, завод – автомат, виставка – продаж і т.д.

Значущість морфем виявляється у зіставленні граматичних форм одного й того самого слова або в ряді споріднених слів. Так, наприклад, слова дерев-о, дерев-а, дерев-у, дерев-ом, на дерев-і відрізняються своїми закінченнями, останнє зумовлює різницю граматичних значень: закінчення – о передає значення називного відмінка, середнього роду, однини; закінчення – а- значення родового відмінка, середнього роду, однини; закінчення –у- давального відмінка і т.д.

У словах брат, день, край та ін. ,.нульове” закінчення є носієм значення чоловічого роду, називного відмінка, однини.

Все це свідчить про те, що найважливішими ознаками морфеми є її значущість та мінімальність.

Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови

Морфема, будучи одиницею мови, певним чином співвідноситься з іншими мовними одиницями: словом і фонемою.

Морфема і слово – взаємопов’язані одиниці: слово поділяється на морфеми, морфеми функціонують лише у слові. Слово і морфема мають як спільні, так і відмінні риси.

Різниця між словами та морфемами має більш структурний характер:

-       слово поділяється на морфеми – значущі частини; морфеми ж не поділяються на ще менші значущі одиниці: о-щас-лив-и-ти, над-зор-ян-ий;

-       слово може функціонувати як самостійна синтаксична одиниця (Ніч. Ву-лиця. Ура!); морфема такої властивості не має; вона не може існувати поза словом: щир-ість, вис-окий, кобз-ар;

-       слово являє собою лексико-граматичну єдність, що зумовлює його належність до того чи іншого лексико-граматичного класу (частини мови);

морфема може виражати граматичне значення та особливим чином впливати на формування лексичного значення слова; наприклад: в слові ліс- овий саме суфікс –ов- зумовив не лише зміну лексичного значення твірного слова ліс, а й віднесеність до іншої частини мови – прикметника;

-       слово має здатність виражати поняття, морфема позбавлена цього, порівняйте: сутінь і префікс су-; прозорість і суфікс –ість;

-       слів в мові практично необмежена кількість, в той час як кількість морфем чітко обмежена. Оскільки морфеми, виступаючи будівельним матеріалом для слів, становлять однакові сегменти, які є складовими елементами різних лексичних одиниць (наприклад: надбудова, надприбуток, надпліччя; бігун, двигун, цвіркун), то однотипні значущі частини слова у різних комбінаціях творять чимало лексем;

-       поєднання морфем у словах і слів у реченнях здійснюється на різній основі;

-       морфеми здатні виражати більш узагальнюючі категорії, ніж слова, для них характерне ширше узагальнення порівняно зі словами. Наприклад, слово радіоприймач означає групу певного типу приладів, які служать для прийому звуків, сигналів по радіо, проте суфікс –ач- має не більш узагальнюючий характер, поєднуючись з різними коренями і вказуючи на багато значень: знарядь праці (сікач), предметів (звукозаписувач), назв осіб (глядач) та ін.

-       для слів характерна наголошуваність; морфеми цієї ознаки не мають. Ці відмінності між словами і морфемами потрібно враховувати в тих випадках, коли слово за формою вираження збігається із морфемою (наприклад: корінь час- і слово час). У мовознавстві фонема і морфема визначаються як елементарні, мінімальні та неподільні одиниці мови. Однак фонема є неподільною з формального боку, в той час як морфема є неподільною з боку і змісту, і форми.

Фонема – це одиниця мови, що має лише план вираження. Можна говорити про її односторонній характер. Сама по собі фонема змісту не має, лише виступаючи звуковою оболонкою значущих одиниць мови, вона опосередковано бере участь у передачі змісту.

Морфема – це двостороння одиниця, тобто вона має і план вираження і план змісту. Формальна сторона морфеми створюється за рахунок саме фонем, які формують звукову оболонку морфеми, її звуковий вигляд. Фонема функціонує в складі морфем і слів, і поза ними вона не мислиться.

Виходячи зі сказаного, можна виділити такі риси морфеми як одиниці словотвірного рівня:

1)  її мінімальність у плані значущих одиниць мови;

2)  2-сторонній характер;

3)  відтворюваність як готової і цілісної одиниці;

4)  її повторюваність в інших словах.

Таким чином, морфему можна визначити як мінімальну значущу частину слова, що має властивість відтворюватися і повторюватися [5, с.9-16].

Типи морфем за характером значення

Оскільки морфема – це найменша значуща одиниця мови, то класифікація морфем спирається на характер їх значень.

Морфеми залежно від їх значення поділяються на дві основні групи: кореневі та афіксальні. Цей поділ ґрунтується на тому, що корінь є обов’язковою структурною частиною слова ( не існує слів без кореня). Афікси – це факультативні морфеми ( виступають не у всіх словах). Корені можуть самостійно утворювати слова. Тобто матеріально дорівнювати слову, збігаючись своїм звуковим складом з відповідними словами, наприклад: день, стіл, син, дуб, там, де, ліс. Афікси не можуть утворювати слів без кореня, вони завжди прикріплені до нього. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці.

Корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюють це значення закінчення. Наприклад, корінь жовт – виражає лише загальне поняття кольру. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними закінченнями, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінне поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.

Корінь є ядром, довкола котрого можуть групуватися інші слова. Слова зі спільним коренем називаються спорідненими. Будучи носієм матеріального значення, корінь зберігається у споріднених словах: зоря, зірка, зіронька, зоряний, зоряність, зоріти, зоряно. В такий спосіб утворюються гнізда спільнокореневих слів.

Термін ,,корінь” запроваджено в українське мовознавство Я. Головацьким, цю частину слова називали ,,пень”. Корінь вважається найрізноманітнішою і найчисельнішою морфемою української мови. Їх нараховується декілька тисяч. Корінь слова займає центральну позицію порівняно з іншими морфемами у слові, він є найбільш незалежною в структурному та семантичному відношенні морфемою.

Носіями дериваційного значення у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які утворюють предметне значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб’я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, утворюючи значення кореня і вказуючи на ,.відсутність чого-небудь”.

Суфікси, на відміну від префіксів, містять також вказівку на граматичне значення слова, зокрема визначають залежність слова до певної частини мови. Так, наприклад, скляний ( прикметниковий суфікс –ян);учень (суфікс ень) вказує на чоловічий рід іменника [5, с.21-23].

Поняття морфемної структури слова

Морфемна структура слова передбачає наявність в ньому певної кількості певної якості морфем, які пов’язані між собою в слові в лінійному порядку.

Кількість морфем, їх типи та позиція у слові програмують (передбачаються) самою мовою.

Під структурою слова розуміють склад, взаємо-розташування та зв’язки його значущих частин.

Структура – це співвідношення, взаємне розташування частин мовної одиниці, її будова. Виходячи з цього, морфемну структуру слова можна визначити як морфемну будову слова, яка виражається у співвідношенні та розташуванні морфем відповідно до закономірностей української мови.

У будові простого слова української мови як морфемної моделі передбачено позиції для чотирьох типів морфем – префікса, кореня, суфікса, закінчення, які розміщуються у такій послідовності: ¬ .Такий склад морфем являє собою повну модель структури вербальної одиниці. Наприклад, під- став- к- а, над- мір- н- ий і тд. В різних словах ця модель може мати повну, неповну або розширену форму своєї реалізації. Ці модифікації виникають за рахунок морфем, до яких відносяться префікси та суфікси. Наприклад, дорог- а – дорож- н- ій - при-дорож-н-ій [5, с. 54, 55].

Вивчення основи слова і закінчення

Одним із базових понять морфеміки, які тісно пов’язані з поняттям структури слова і морфемною будовою зокрема, є поняття основи слова.

Основа слова – це частина слова. Треба додати, що це обов’язкова, невід’ємна частина будь-якого слова української мови [5, с.56].

Розуміння основи слова неможливе без знання того, що таке закінчення.

Вивчаючи закінчення, вчитель має розкрити перед школярами його ознаки:

-       закінчення – це змінна частина слова;

-       закінчення служить для зв’язку слів у реченні;

-       закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід врахувати, що труднощі в усвідомленні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зрозуміти функцію закінчення як засобу вираження граматичного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення –ою у слові весною є показником жіночого роду, однини, орудного відмінка. У зв’язку з відсутністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість терміна ,,нульове закінчення” вживається вислів ,,слово без закінчення”.

Робота над формуванням поняття про закінчення складається з кількох етапів: на першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Виростай, дитино, й пам’ятай – Батьківщина то найкращий край. Батьківщини рідної сади нахилились цвітом до води. Слава, слава в віках Батьківщині могутній. За Батьківщину у боях вмирали однаково – дорослі і малі. Виписавши слова Батьківщина, Батьківщини, батьківщині, Батьківщину, учні визначають змінну частину слова (-а, -и, -і, -у).

На другому етапі учні засвоюють термін ,,закінчення” і усвідомлюють функцію цієї частини слова – зв’язує слова в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропонувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв’язку слів у реченні.

Завдання:

Спишіть текст, вставляючи закінчення.

Уже давно відшуміли щедрі весняні паводки, відцвіли перші лугові квіти. Пташин малеча, наче жовті клубочки, бігала по трав

Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного

висновку й усвідомлення його (виведення правила): ,,Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв’язку слів у реченні.

Закінчення стоїть у кінці слова”. На цьому етапі вчитель показує схематичне позначення закінчення - [24, с. 152, 153].

Закінчення

Всі слова складаються з частин:

Є у всіх у них закінчення й основа.

Ця основа – без ніяких змін,

А закінчення – частина змінна в слові [26, с. 60].

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

-       визначте закінчення у виділених словах;

-       поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, виділіть закінчення;

-       складіть словосполучення з поданих слів [ 24, с. 153];

-       доповніть іменники прикметниками, позначте їх закінчення.

Зразок: Мова: українська, рідна, співуча, милозвучна, красива, солов’їна, калинова.

Зайчик: прудконогий, …

Дерево: високе, …

Сонце: веселе, …

Канікули: літні, …

Погода: тепла, …

До прикметників доберіть потрібні іменники. Позначте закінчення іменників.

Сіра, маленька, прудка (квіточка, мишка, ластівка).

Перша, ніжна, весняна (сніжинка, ялинка, квіточка).

Прозоре, синє. Безхмарне (вікно, небо, село).

Старанний, розумний, кмітливий (столик, будиночок, хлопчик).

Холодні, вранішні, густі (тумани, місяці, діти) [26, с.60].

Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легко зрозуміють характерні риси основи слова. Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що така частина слова, яка залишається після виділення в ньому закінчення, називається основою, і надалі вимагає від школярів називати під час розбору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками [24, с. 154].

Вивчення кореня слова

Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь – головна частина слова, яка обов’язково присутня в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення;

-       слова з однаковим коренем називаються спорідненими, або однокореневими.

Вводячи поняття ,,Споріднені слова” дітям можна запропонувати лінгвістичну казку ,,Споріднені слова” [24, с.154].

Споріднені слова

Намалювала Марічка казкового птаха і потяглася вгору, щоб вирівняти спинку. Коли чує якісь звуки. Прислухалась дівчинка… Це казковий Птах заговорив! Підійшла вона до птаха ближче і чує: ,.Я з Країни споріднених Слів! Давай злітаємо разом до моєї країни. Я хочу познайомити тебе зі своїми друзями”.

-       Я згодна! – Сказала Марічка з радістю. Птах встав, стрепенувся, розправив крила, посадив на них дівчинку і вони полинули до казки.

Перед ними з’явився квітучий сад, а поруч – маленький вишневий садочок. Їх зустрів незвичайний садівник із садовими квітами на голові. Він привітався і гостинно запросив гостей до столу. Там були мед, який бджілки принесли з маленького садка, і багато овочів з присадибної ділянки.

Прилетіли зграйками незвичайні пташки. Кожна зграйка мала свій колір пір’я, наче утворилося кілька веселок.

-       Хто це? – здивувалась дівчинка.

-       Це мої друзі – Споріднені слова. І в кожній зграйці всі вони різні між собою, тому мають один корінь і колір. Їх ще називають спільнокореневими словами.

Подякувала Марічка за гостинність. Повернув її Птах додому, знову став малюнком, а дівчинка ще довго пам’ятала ту казкову подорож до Країни Споріднених Слів.

Прослухавши дану казку, можна запропонувати таке завдання:

-       Куди прилетіла Марічка з казковим птахом? (у сад)

-       Виписати з цього тексту споріднені слова до слова сад.

Виконавши такі завдання, учням легше запам’ятається нова тема, та термін ,,споріднені слова”.

Після цього учні ширше ознайомлюються із даною темою:

-       слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній);

-       слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються однокореневими, бо у них різні корені (смислові частини). Наприклад, гора і горе;

-       у споріднених словах корінь може частково змінювати свій звуковий ( а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені).

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа – школи-школі).

У процесі вивчення кореня слова діти повинні усвідомити, що головний спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з даним словом, визначенні їхньої спільної частини, яка передає основне значення. Проте оволодіти цим способом не так просто. Цього дитину потрібно навчати.

Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спочатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вводиться термін ,.споріднені слова”, потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а споріднені слова називаються ще й однокореневими (2 клас).

На цьому етапі формування поняття ,,корінь слова”можна використати такі, наприклад, завдання:

-       порівняйте слова:

гриб, грибок, грибний,

подумайте, що між ними спільного, а чим вони відрізняються одне від одного;

-       згрупуйте слова за однією з можливих ознак, поясніть, як ви згрупували слова:

сад, парк, лісник, садівник, ліс.

Тут уже вчитель вводить значок для схематичного позначення кореня –

Діти знайомляться з терміном ,,корінь”.

Так, на цьому етапі засвоєння поняття ,,корінь слова” учні виділяють такі його істотні ознаки, які як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової частини.

На наступному етапі формування поняття слід показати, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів.

Тому проводиться протиставлення однокореневих слів і синонімів. А також однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми. Воно здійснюється на основі виконання учнями таких, наприклад, завдань:

-       випишіть з поданого ряду ті слова, які мають однакову частину:

гора, горить, горе.

Чи можна їх назвати однокореневими?

-       доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий звуковий склад, проте не є однокореневими:

вода, водити, підводний, водій;

-       випишіть спочатку близькі за значенням слова, а потім однокореневі:

хоробрий, хоробрість, сміливий, сміливість;

-       викресліть зайве слово:

школа, школяр, учень.

Протиставлення однокореневих слів і синонімів дає змогу вчителю попередити помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.

Протиставлення однокореневих слів і слів з коренями – омонімами попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.

Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у коренях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків. Вирішенню цього завдання можуть сприяти такі, зокрема, вправи:

-       скільки груп однокореневих слів записано: річ, річниця, рік, ріка, річковий, річний, роковини? Доведіть свою думку;

-       випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський ( засолювач, село, селянин, посолити)

Засвоєння поняття ,.корінь слова” потребує виконання ряду тренувальних вправ, таких, наприклад, як:

-       доберіть якомога більше однокореневих слів до слова сніг (можна провести у вигляді гри – змагання, у якій переможцем стає той, хто називає останнє слово);

-       випишіть із тексту однокореневі слова:

Хоч і зовсім крил не має,

Та, як блискавка. Літає.

Не літак, не вертоліт

Вирушає у політ.

Рік літає, два літає,

В небі льотчиків міняє,

Крізь розвихрені світи

Може й сам себе вести.

(Космічний корабель)

-       гра ,.хто більше?” (назвати однокореневі слова);

-       доберіть ,,родичів” із чергуванням голосних ( чи приголосних) звуків у корені.

Робота по формуванню поняття ,.корінь слова”, отже, зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова. Без якої слово не може існувати. До розрізнення коренів – омонімів. Варіантів коренів з чергуванням голосних і приголосних звуків. [24, с. 154 – 156].

Вивчення префікса

Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:

- префікси утворюють нові слова (внук-правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний-прегарний);

-       префікс стоїть перед коренем.

Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів, тому що до цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префіксів і з префіксами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти-присісти, читати-прочитати).

Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсловах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг-недруг, дід-прадід), прикметники (чудовий-пречудовий).

Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і прийменники _доїхав до Києва, від’їхав від столу). Це дає змогу учням краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Наприклад, у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують напрямок дії.

Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їхніх істотних ознак у спеціальному слові – термін, формулюється визначення префіксів (частина слова, що стоїть перед коренем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне позначення [24, с.156,157].

Префікс

Префікса можливості безмежні.

Пари слів, що змістом протилежні,

Префікс може в значеннях зрівняти.

Але що нам довго мізкувати?

Префікса до слів додаймо з вами –

Різні стануть означать те саме [26, с.60].

У 1-4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є засобом усвідомлення їх словотворчої ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно приєднуються до слова, а впливають на його лексичне значення.

Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір однокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наявністю префікса, на утворення за допомогою префіксів нових слів. Це можуть бути такі вправи:

-       порівняйте слова їхати-приїхати, співати-проспівати, поясніть, що в них спільного і чим вони відрізняються;

-       доберіть кілька слів з одним і тим же префіксом (ви-, за_ та ін.);

-       виділіть префікси у словах: припинити, прийти, присісти, поясніть значення слів;

-       доберіть антоніми до слів: вийти, занести [24, с. 157].

-       спишіть прислів’я виділяючи у словах префікси.

-       Думка най хуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.

-       Прислів’я сказав – дорогу показав.

-       Прислів’я нам допомагають, хоч інколи гіркі бувають.

-       до поданих слів доберіть антоніми з префіксом з- (с-). Префікси виділіть.

Відвертий – (скритний)

Віддалення – (зближення)

Зменшити – (збільшити)

Загублений – (знайдений)

З’являтися – (зникати)

Увечері – (зранку)

Ззаду – (спереду)

Підвищений – (зниження) [26, с.62, 63].

Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення – навчання учнів правильного вживання префіксів у мовленні [24, с. 157].

Вивчення суфікса

Мета вивчення суфікса в початкових класах – розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

Су3фікс – це частина слова, з допомогою якої утворюються нові слова;

Суфікс – це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета);

суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, що суфікс стоїть після кореня;

у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.

У початкових класах діти знайомляться тільки з суфіксами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та суфіксами, з допомогою яких утворюються назви найуживаніших предметів побуту.

Робота над засвоєнням поняття ,,суфікс” починається із з’ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.

При першому знайомстві з поняттям ,,суфікс” учитель спирається на конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або малюнки, вчитель спрямовує школярів від порівняння предметів у дійсності до порівняння слів – назв цих предметів. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, великого гриба і маленького. Діти роблять висновок, що поняття ,,малий” може передати не тільки слово малий, а й частинка слова:

-ець (прапор – прапорець), -ок (гриб – грибок).Школярі усвідомлюють, що нові слова (прапорець, грибок) утворилися саме за допомогою суфікса, приєднаного до кореня.

З терміном ,.суфікс” і його схематичним зображенням школярів знайомить учитель.

Подальша робота націлена на поглиблення уявлення учнів про словотворчу роль суфіксів. Так, діти на основі порівняння однокореневих слів (сир – сирник, чай – чайник, трактор – тракторист) переконуються в тому, що за допомогою суфіксів утворюються слова-назви предметів побуту чи занять людей. При цьому слід звертати увагу на те, що нове слово утворилося від іншого за допомогою суфікса, який завжди стоїть після кореня.

Усвідомити роль суфікса в слові допомагає дітям порівняння його з префіксом. Аналіз за будовою слів типу друг – дружок, і друг – недруг дає змогу зробити такий висновок: і префікс, і суфікс служать для утворення слів, але префікс стоїть перед коренем, а суфікс – після нього.

Зрозуміти роль суфікса в слові допоможе його порівняння з закінченням. І суфікс, і закінчення можуть стояти після кореня, але суфікс змінює значення слова (машина, машиніст), а закінчення змінює тільки форму слова: машина, машини, машиною, значення ж слова при цьому не міняється.

У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки ознайомлення із значенням морфем, а й забезпечує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення. Цій меті підпорядковуються такі типи вправ:

І. На спостереження за роллю морфем у слові:

·     розберіть подані слова за будовою, поясніть, яка частина другого слова змінила його значення ( дуб – дубок, літати – перелітати);

·     порівняйте слова вчитель – вчителька, поясніть, як утворилося друге слово;

·     поясніть, від якої частини мови утворилося друге слово, якою частиною мови воно є, як утворилося ( ліс – лісовий, синій – синька).

ІІ. На зміну морфем у слові:

·     у поданих словах замініть суфікс –ик суфіксом –ищ (котик, хвостик, вовчик). Яке значення мають утворені вами слова?

·     У словах вийти, роз’єднати замініть префікс іншим, щоб вийшло слово з протилежним значенням.

ІІІ. На добір слів:

·     Доберіть слова за поданими схемами:

·     Доберіть до слова білизна однокореневі слова, які б належали до різних частин мови, поясніть, як вони утворилися;

·     У слові книжка знайдіть суфікс, доберіть ще кілька слів із цим самим суфіксом, поясніть значення утворених слів;

·     У слові перебігти визначте префікс, доберіть ще кілька слів із цим самим префіксом, поясніть значення утворених слів.

ІV. На утворення слів:

·     Утворіть від поданих іменників прикметники (вчитель, трактор, рука);

·     Утворіть від поданих іменників прикметники (слива, яблука, машина);

·     Утворіть від поданих дієслів іменники за зразком читати – читання ( малювати - …, лежати -…);

·     Утворіть дієслова, ставлячи замість крапок дібрані префікси

 

Пере

. . . ходити

. . .

. . .

Вивчення морфемної будови слова сприяє усвідомленню учнями зв’язку, який існує в мові між лексичним значенням слова і його морфемним складом.[24, с.157 – 165]