Вивчення правопису у 1-4 класах з допомогою засобів мультимедіа

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості створення дидактичних засобів для вивчення правопису (на прикладі уроків української мови в початковій школі)

1.1 Особливості вивчення правопису в початковій школі

1.2 Психолого-педагогічний аспект використання комп’ютера при вивченні правопису

1.3 Опис прикладного програмного забезпечення (ППЗ) для розробки дидактичних засобів

Розділ 2. Конспекти уроків розробки комп’ютерних дидактичних засобів для вивчення правопису (на прикладі української мови у початковій школі)

2.1 Конспект уроку з української мови.

Тема: Написання не з дієсловами

2.2 Конспект уроку з української мови. Тема: Правопис ненаголошених особових закінчень дієслів теперішнього і майбутнього часу

Висновки

Список використаної літератури

Додаток 1

Вступ

 

Пізнавальні процеси: сприйняття, увага, уява, пам’ять, мислення, мова – виступають як найважливіші компоненти будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольнити свої потреби, спілкуватися, грати, вчитися й працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, розуміти те, що ій потрібно зробити, запам’ятовувати, обмірковувати, висловлювати судження. Тому, без участі пізнавальних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід’ємні внутрішні моменти. Вони розвиваються в діяльності, і самі являють собою особливі види діяльності.

Приступаючи до педагогічної роботи з дітьми, насамперед, потрібно розібратися в тім, що дитині дано від природи й що здобувається під впливом середовища.

Розвиток людських задатків, перетворення їх у здібності – одне із завдань навчання й виховання, вирішити яке без знань і розвитку пізнавальних процесів не можливо. У міру розвитку людини, удосконалюються й самі задатки, здобуваючи потрібні якості. Знання психологічної структури пізнавальних процесів, законів їхнього формування необхідне для правильного вибору методів навчання й виховання. Великий внесок у вивчення й розвиток пізнавальних процесів внесли такі вчені, як: Л.С. Вигодський, А.Н. Леонтьєв, А.Н. Соколов, Ж Піаже, С.Л. Рубінштейн і ін.

Психологами були розроблені різні методики й теорії формування пізнавальних процесів. В наш час, щоб успішно розвивати пізнавальні процеси в навчальній діяльності, необхідно шукати більш сучасні форми й методи навчання. Використання комп’ютера з його величезними універсальними можливостями на уроках і буде одною із таких форм.

Виходячи з вищесказаного, ми вважаємо, що тема нашї роботи “Розробка комп’ютерних дидактичних засобів для вивчення правопису” є досить актуальною і потрібною.

Об’єктом курсової роботи стали дидактичні засоби на уроках української мови в початковій школі (зокрема для навчання правопису), зроблені з допомогою комп’ютера.

Предметом є вплив комп’ютерних педагогічних засобів на формування знань та розвиток молодшого школяра.

Метою роботи стала розробка необхідних дидактичних засобів та приклад впровадження їх у навчально-виховний процес.

Розділ 1. Особливості створення дидактичних засобів для вивчення правопису (на прикладі уроків української мови в початковій школі)

1.1 Особливості вивчення правопису в початковій школі

Щоб правильно і успішно проводити навчання дітей правопису, вчитель повинен знати принципи українського правопису, уміло ними керуватися.

В основі українського правопису лежать фонетичний і морфологічний принципи та традиційно-історичне написання.

Фонетичний принцип вимагає написання по слуху. За цим принципом графічне зображення слова збігається з слуховим сприйманням. Наприклад, слова мама, тато, вода, дорога, добра; день пишуться так, як вони вимовляються.

Письмо таких слів є найлегшим, а тому на перших кроках навчання, особливо в І класі, коли ще учні не знають правил словозміни, словотворення, треба для письма добирати слова, що пишуться за фонетичним принципом.

В українській мові є багато слів, що їх вимова розходиться з написанням. Слова пишуться на основі правил словотворення і словозміни. Письмо таких слів спирається на морфологічний принцип.

Морфологічний принцип вимагає однакового написання однакових коренів, префіксів, суфіксів, закінчень.

Так, при написанні слова ходить ми спираємось на морфологічне правило, що дієслова II дієвідміни в 3-й особі однини мають закінчення -ять, -їть, а тому це слово на письмі має форму ходить, а не ходе, як часто можна почути в діалектній вимові. Так само пишемо за правилами морфології слова розказати, одягаєшся, одягається, весло.

Правило написання префіксів роз-, без- дає підставу писати розказати, а не росказати; правило про закінчення дієслів з часткою -ся допоможе правильно написати слова одягаєшся, одягається; правило про ненаголошене е встановлює норму напису слова весло, бо весла.

Вивчення морфології в основному починається з III класу, а тому на письмі тут все частіше зустрічаються слова, що їх напис визначається морфологічними особливостями, отже, при письмі в III—IV класах ми щораз більше вдаємося до морфологічного аналізу слова.

Так, чергування приголосних в корені слів (сорока — сороці, нога — нозі, вухо — у вусі), правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників базуються на морфологічних особливостях цих слів.

Традиційно-історичне написання вимагає писати слова відповідно до того, як прийнято їх писати здавна за встановленим звичаєм, традицією. Так, наприклад, слова левада, комин, пиріг пишемо за традицією, бо до напису їх не можна застосувати правил морфології, а у вимові чується не то е, не то и. Напис таких слів треба запам'ятати. Так само за історичною традицією збереглося вживання букв я, ю, є з двома значеннями [моя (йа), синя (ьа)].

В основі сучасного правопису найголовніше місце займає морфологічний принцип. Переважна більшість слів в українській мові пишеться за правилами морфології, а правила морфології дає граматика. Отже, основою української орфографії є граматика з її правилами про склад слова, відмінювання слів, творення слів. Лише глибоке засвоєння учнями законів мови, правил граматики забезпечить високу грамотність письма учнів.

В основі пунктуації нашої мови лежить принцип структурно-смислового членування мови, що підкріплюється в багатьох випадках інтонацією мови.

Якщо речення одно від одного ми відділяємо крапкою або однорідні члени комами, то приймаємо до уваги насамперед структуру речення.

Залежно від змісту висловленої думки, від інтонації речення в кінці його може ставитися знак питання чи знак оклику.

Людина висловлює складні думки, поєднуючи кілька окремих думок, підпорядкованих одна одній або незалежних, рівноправних між собою; на письмі між окремими частинами складного речення ставиться відповідний знак. Так само вживання розділових знаків в середині простого речення (виділення звертання, вставних слів) обумовлюється граматичними особливостями речення, змістом, інтонацією.

Виділення знаками відокремлених означень, додатків, обставин вимагається особливим підкресленням змісту цієї групи слів; відокремлені члени у вимові також виділяються певною інтонацією.

Отже, пунктуація будується на правилах синтаксису, на структурно-смисловому членуванні мови. Знання учнями синтаксису, тобто правил про будову речень, зв'язок слів у реченні, забезпечить опанування ними навичок вживати на письмі розділові знаки.

Фактори, що сприяють засвоєнню української орфографії.

Процес вироблення навичок правильного письма досить складний. Орфографічні навички виробляються протягом тривалого часу, аж поки вони стають звичкою, постійними. Цього досягається в результаті тривалих і правильно організованих вправ.

Всі труднощі в навчанні правопису, успішно перемагаються за тих умов, якщо при навчанні правильно використовуються різні фактори засвоєння тих чи інших орфограм.

Таких факторів є чотири:

1.         Слухове сприймання;

2.         Зорове сприймання;

3.         Моторно-рухома пам'ять;

4.         Морфологічне усвідомлення, тобто знання граматики.

Слухове сприймання є важливим фактором при письмі слів, що їх написання не розходиться з вимовою. Чимало слів в українській мові пишеться за фонетичним принципом. За всіх випадків фонетичного написання слухові сприймання застерігають учнів від помилок на письмі, на пропуск чи заміну букв.

Так, наприклад, досить легко написати правильно слова муха, сом, машина, горох, бо кожен звук цих слів на письмі позначається відповідною буквою.

М'яка вимова приголосних в кінці або в середині слова полегшує правильність написання слів з м'яким знаком при застосуванні відповідного правила.

Так само при письмі слів з подвоєними приголосними (знання, життя, знаряддя, колосся) подовжена вимова приголосних н, т, д, с впливає на слух при вимові цих слів, а це полегшує написання подвоєних приголосних.

Підручники з граматики й орфографії для І—II класів містять текстовий матеріал для вправ переважно з такими словами, письмо яких спирається на слух. При навчанні письма в І та II класах треба побільше проводити вправ на вимову і звуковий аналіз слів (буря — бур'ян, ліз — лізь).

Однак кожного разу треба мати на увазі, в яких випадках письмо на слух буде корисним, і лише тоді ним користуватись.

Слухове сприймання може і шкідливо позначитися на правильності письма. Ніяк не можна покладатись на слухові сприймання при письмі слів, вимова яких розходиться з написом, а таких слів в українській мові досить багато.

У міру вивчення учнями правил орфографії й граматики треба привчати учнів більше вдаватись при письмі до відповідних граматичних правил. Спиратись тільки на слух при навчанні письма не можна.

Важливе значення у виробленні навичок з орфографії має зорове сприймання. Сприйняте зором запам'ятовується на довгий час. Отже, якщо учень кілька разів бачитиме правильно написане слово, то він і писатиме його правильно.

Так само дитина може запам'ятати й неправильно написане слово, навіть коли вона бачить його один раз. А тому не .слід допускати, щоб на очі дитини попадали неправильно написані слова на дошці, в зошиті і т. ін. З цього погляду неприпустимою є практика деяких учителів, коли вени після перевірки учнівських зошитів пропонують учням виписувати поряд з правильним написом і слово, написане з помилкою.

Шляхом зорового сприймання засвоюється найчастіше правопис слів, напис яких не перевіряється наголосом (тривога, черешня, природа, летіти, орден, механік, метал). Письмо важких з правописного боку для учнів слів також засвоюється на основі зору (велосипед, дисципліна, екскаватор, артилерія, бухгалтерія) .

Слова традиційного написання можуть бути засвоєні тільки шляхом кількаразових зорових сприймань та вказівок учителя, що так прийнято писати і так діти повинні писати їх; щастя — чується ш + ч, а пишемо щ ; свято — звук с вимовляється м'яко, а пишемо слово без м'якого знака; натхненний — від слова дихати, а пишемо т, а не д.

Зоровий фактор має більше значення при навчанні орфографії в молодших класах, поки ще учні мають менше граматичних знань. Та навіть і тоді, коли учні засвоюють граматико-орфографічні правила, вони так швидко не навчаться користуватись при письмі тільки правилами; і зорове сприймання допомагає краще засвоїти набуті знання з граматики й правопису.

При проведенні зорових диктантів, різних видів списування, при орфографічному розборі, що так часто запроваджуються при навчанні орфографії, маємо на увазі цінність зорового сприймання.

Не менше значення для засвоєння орфографії має моторно-рухома пам'ять. Відповідні рухи руки стають навичками при письмі. Внаслідок довготривалих вправ з письма ці навички наближаються до автоматичних.

Грамотна людина в більшості випадків написання слів не задумується над тим, як правильно написати дане слово, і не робить помилки в слові, якщо буквений склад слова для людини є звичним. Це досягається внаслідок довготривалого моторно-рухомого сприймання графічного зображення слова. Моторно-рухома пам'ять при навчанні письма діє нерозривно і в зв'язку з зоровим запам'ятовуванням написаного. Моторно-рухомі навички такі ж довготривалі, як і зорові запам'ятовування.

Завдання школи і вчителя полягає в тому, щоб виробити в учня потрібні навички грамотного письма шляхом багаторазових вправ. При всякому списуванні треба вимагати від дитини уважно вдивлятися в слово, а потім правильно його списувати. Ніяк не можна припускати, щоб у дитини вироблялись і зміцнювались навички письма слів з помилками.

Психологічний процес навчання письма полягає в тому, що чим довше виробляється навичка, тим важче її переробити. Тому-то необхідно вживати негайних заходів, щоб дитина на початку навчання письма не писала слів з помилками, бо ці помилки стануть звичкою, яку важко буде потім викоренити, переробити.

Краще попередити помилки в письмі учня, ніж потім їх виживати.

Отже, слухові, зорові і рухомі сприймання відіграють важливу роль в оволодінні навичками письма, але які з них матимуть перевагу в тому чи іншому випадку, буде залежати від характеру орфограм, від ступеня підготовленості учнів з граматики й орфографії.

При письмі часто діють одночасно різні фактори, можливо з перевагою одного якогось з них. Так, при письмі слів у І-II класах з йотованими буквами (няня, синє, давнє, люблю і т. ін.), мають значення як зорово-моторне сприймання, так і рух рукою при письмі. Такі слова учні цих класів навчаються писати через зіставлення вимови (слухове сприймання) і їх графічного зображення (зорове сприймання), бо вони ще не усвідомлюють глибоко, що ці букви можуть позначати один звук, а в іншому випадку два звуки (моя, грає). Отже, при письмі слів з йотованими діють фактори зорового, слухового і моторно-рухомого сприймання.

Подібних фактів українського письма можна навести чимало.

Не слід, однак, перебільшувати значення зазначених факторів. Зір, слух, вправи рукою при письмі мають додаткову роль в процесі навчання письма. У навчанні правопису основну роль відіграє свідомість письма. За всяких умов навчання письма учень повинен усвідомити зміст, побудову і форму-слів. Мається на увазі четвертий фактор при навчанні правопису — знання граматики.

Відомо, що основним принципом правопису української мови є морфологічний принцип, і Саме частина граматики — морфологія —визначає правила правопису коренів, префіксів, суфіксів, закінчень. Отже, лише глибоке усвідомлення, міцне засвоєння правил граматики створить основу для набуття навичок грамотного письма. Письмо навмання, без опори на певні правила може привести до письма неправильного, з грубими орфографічними помилками, які потім буде важко викорінювати як учителеві, так і учням.

Не можна навчити правильно писати іменники круча, сажа,, груша, площа в орудному відмінку однини, не застосувавши правила про те, що іменники жіночого роду на -жа, -ча, -ша, -ща в орудному відмінку однини мають закінчення -ею, а не -ою, як це мають подібні іменники на -а (хата — хатою).

З усього сказаного можна зробити висновок, що звичайним списуванням на зір чи слух не можна навчити учнів правильного письма. Орфографічне грамотного письма можна досягти тільки свідомим вивченням правил граматики й орфографії.

Особливістю письма грамотної людини є те, що вона легко,, швидко, майже непомітно для себе вміє застосувати в своєму письмі граматичні знання. Правильність письма досягається-звичкою завжди контролювати своє письмо, бути уважним під час письма. Таку звичку треба виробити в учнів в процесі всієї навчальної роботи в школі, зокрема під час письма. Лише знання граматики при достатній практиці письма, при умові уважного контролю за своїм письмом приведе учнів до повної орфографічної грамотності. Знаючи найголовніші фактори, що на них будується навчання правопису, вчитель буде добирати найдоцільніші прийоми і відповідні вправи для вироблення в учнів навичок грамотного письма.