Навигация
Політична свідомість: зміст, структура, типологія
51264
знака
0
таблиц
0
изображений
5. Політична свідомість: зміст, структура, типологія
Політична свідомість – одна з основних форм суспільної свідомості, вона виникає разом з появою державності, політичної влади. Це найбільш загальна категорія, що характеризує суб'єктивну сторону політики. По своєму змісті вона охоплює почуттєві і теоретичні, ціннісні і нормативні уявлення громадян, що опосередковують їхні зв'язки з інститутами влади.
У політології політична свідомість виступає багатогранним, систематичним і складно структурованим поняттям. Політико-соціологічний аналіз, насамперед, передбачає диференціацію свідомості щодо його суб'єктів, у самому загально-конкретному значенні:
ü політична свідомість усього суспільства,
ü нації,
ü соціальної групи,
ü окремо узятої особистості.
Функції політичної свідомості:
· регулятивна (дає орієнтири за допомогою ідей, уявлень, переконань і т.п. щодо політичної участі);
· оцінююча (сприяє виробленню відношення до політичного життя, до конкретних політичних подій);
· інтегруюча (сприяє об'єднанню соціальних груп суспільства на основі загальних цінностей, ідей, установок);
· гносеологічна (допомагає людям засвоїти політичну інформацію, аналізувати навколишню політичну дійсність);
· прогностична (створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичного процесу, дозволяє одержати інформацію про майбутні політичні відносини);
· мобілізуюча (спонукує людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільно-політичному житті заради відстоювання своїх інтересів, до об'єднання зі своїми однодумцями в партії, рухи та інші об'єднання).
Виходячи з гносеологічної функції, у політичній свідомості можна виділити чотири різних рівні: 1) емпіричний; 2) повсякденний; 3) теоретичний; 4)ідеологічний.
Первинною, самою нижньою ланкою відображення політичної дійсності є емпірична політична свідомість, на якій безпосередньо фіксується весь попередній практичний досвід політичного суб'єкта. Найчастіше емпіричний рівень синтезують, змішують, плутають з рівнем повсякденним, однак, вони далеко не тотожні, тому що повсякденна свідомість містить в собі ще й елементи ідеологічного і теоретичного рівнів. Повсякденна політична свідомість являє собою систему ідей, поглядів, представлень, що випливають безпосередньо з повсякденного життя того чи іншого суб'єкта суспільно-політичних відносин. Тут слід певним чином відокремити перші два рівні від ідеологічного і теоретичного, тому що, на думку більшості дослідників, емпірична і повсякденна свідомість відображають тільки поверхневі процеси політичного життя, особливо не аналізуючи всіх її проявів, і характеризуються такі рівні політичної свідомості, в основному, соціально-психологічними факторами, такими як: впливом емоцій, почуттів, настроїв і ін. Сучасний арсенал способів впливу на повсякденну політичну свідомість дуже різноманітний і включає цілу гаму спеціальних методів і технологій. До них відносяться: систематичне розповсюдження соціальних міфів, підтасування фактів, фрагментація інформації і її упереджене коментування, а також використання спеціальних методів формування ілюзорної свідомості, таких, як “напівправда”, “наклеювання ярликів”, “перенесення чужого авторитету”, “спіраль умовчання”, показ на телебаченні небажаних політиків у непривабливих ракурсах, використання для компрометації супротивників монтажу кадрів, які спотворюють реальність, застосування витончених маніпулятивних електоральних технологій тощо. Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними засобами маніпулювання існують і спеціальні методи формування ілюзорної свідомості та управління політичною поведінкою людей У перший період життя людей повсякденна свідомість була єдиною і головною. По мірі розвитку суспільства виникає необхідність у більш глибоких узагальненнях, а повсякденна свідомість стає недостатнім для задоволення зрослих потреб. Тоді виникає теоретична свідомість. Виникаючи на основі повсякденної свідомості, воно націлює увагу людей на відображення сутності явищ природи і суспільства, спонукаючи до більш глибокого їхнього аналізу. Через повсякденну свідомість теоретична свідомість зв'язана із суспільним буттям. Теоретична свідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє більш глибокому розвитку суспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і сутність матеріальних і духовних процесів. Над суспільною психологією піднімається ідеологія. Ідеологія - це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відбивають суспільні відносини в більш-менш стрункій системі. Ідеологія містить у собі політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.
Способом вираження повсякденної свідомості є суспільна психологія, у структуру якої включаються такі елементи, як потреби, інтереси, цінності, традиції, звичаї, емоції, почуття, настрій, наслідування, сугестивність. Повсякденна свідомість коректується, шліфується і перевіряється практичним життям. В ній відбивається відношення суб'єктів до державної влади, і вона визначається рівнем економічного і соціального життя. Повсякденна політична свідомість цінна тим, що вона характеризується цілісністю життєрозуміння і, піддаючись творчій обробці, є основою для теоретичної політичної свідомості.
У залежності від суб'єктів в загальноабстрактному розумінні політична свідомість може бути:
масовою (виражає суспільну думку, настрій і дію мас);
груповою (узагальнює установки і мотиви політичного поводження конкретних класів, шарів, еліт);
індивідуальною (містить систему інформаційних, мотиваційних і ціннісних компонентів, що забезпечують пізнання особою політики й участь у ній).
Говорячи про процес формування політичної свідомості окремого індивіда, звичайно відзначають чотири фактори, що впливають на цей процес:
1) власний життєвий досвід людини (включаючи соціально-економічні умови її існування);
2) міжособистісні комунікації, що розширюють індивідуальний досвід людини до сукупного досвіду його референтної групи;
3) суспільні інститути (церква, школа, партії й об'єднання і т.п.), що тиражують очищений до ідеології досвід різних соціальних груп;
4) засоби масової комунікації (ЗМІ), які надають можливість кожному скористатися досвідом усіх у всім різноманітті форм і змісту (головним чином, ставка робиться на InterNet).
Імовірно, що тільки ЗМК, включаючи (крім газет, журналів, радіо, кіно, телебачення і InterNet) і найперший «засіб» масової комунікації – книги – дозволяють сучасній людині по-справжньому повно усвідомити своє місце в політичному просторі. Однак така «завершальна» у процесі політичної самоідентифікації індивіда роль ЗМІ зовсім не обов'язково є вирішальної і визначальної. Внесок кожного фактора в цей процес, мабуть, сильно розрізняється для різних людей. Переходячи від категорії індивідуального до категорії масового, можна сказати, що значення і роль кожного з перерахованих факторів у формуванні масової політичної свідомості в різних суспільствах різна. Це обумовлено не тільки національно-культурними особливостями й історією того чи іншого суспільства чи держави, рівнем його економічного, соціального і технологічного розвитку, але і пережитої їм у даний період конкретною соціально-політичною ситуацією. Ясно, що характер відносин суспільства й інституту ЗМК у країнах постсоціалістичного простору (зокрема, в Україні) не тільки істотно відрізняється від характеру аналогічних відносин в інших країнах, але він також помітно видозмінився з часів кінця 80-х і тим більше 70-х років.
Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, визначати природу діяльності в сфері влади як окремих людей, так і їхніх суспільних об'єднань. Тому від політичної свідомості прямо залежить зміст і характер політичного процесу, мети і засоби режиму правління.
Використана література
1. Алексеев С.С. Государство и право. М., 1994.
2. Горань О.В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). Київ. Либідь. 1993.
3. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. Видавництво: Генеза (Київ) 1995.
4. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак. Відп.pед. Боpис І. Д..- К.:ВEHТУРІ, 2005.
5. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. -К., 1994.
6. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Донецьк. Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. 1999.
7. Політологія / За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. -С., 2001.
Похожие работы
... , що ускладнить і до того непростий шлях розвитку аналізу державної політики в Україні. Однак це лише один бік проблеми. Головна ж перешкода полягає в різниці підходів до принципів та процедур вироблення державної політики в Україні й у західних країнах, що, у свою чергу, відображається у проблемі термінології. Виправлення такого становища можливо лише в контексті здійснення адміністративної ...
... іття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. [7] ІІ Розділ. Державна політика стимулювання зайнятості в Україні У ринковій економіці суб’єктами на ринку праці є роботодавці та працівники. Держава виступає в ролі роботодавця на державних підприє ...
... роль у великій драмі під назвою державне управління суспільством — суспільством, яке вже сьогодні є всесвітом. 3. Особливості стосунків між політиками та вищими державними службовцями в перехідних демократіях Розмежування політичних та адміністративних посад. Розмежування політичних та адміністративних посад є загальноприйнятим принципом професійного державного управління в демократичних кра ...
... . Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення. 2. Державна політика забезпечення економічної трансформації Аналіз функцій уряду щодо перерозподілу доходів, ресурсів і стабілізації економіки на основі моделі економічного обігу в державі дає ...
0 комментариев