Складові елементи адміністративно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ

1.2. Складові елементи адміністративно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ

Закріплений у Конституції України курс на створення правової держави, забезпечення пріоритету інтересів особистості визначає основну цільову спрямованість адміністративного нагляду взагалі, і адміністративного нагляду органів внутрішніх справ, зокрема.

Дослідження адміністративно-наглядової діяльності міліції не втратили своєї актуальності і в умовах сьогодення. І хоча вони, тією чи іншою мірою висвітлювалися в юридичній літературі, все ж таки дослідження цієї діяльності потрібне, оскільки ще й дотепер не сформульовано єдиного розуміння поняття адміністративного нагляду, його змісту і призначення, а також інші питання, важливі необхідні для повного і всебічного вивчення цієї діяльності.

Мета адміністративного нагляду органів внутрішніх справ, як бажаний результат їх діяльності, являє собою такий ідеальний режим функціонування і життєдіяльності відповідних суб’єктів права (підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також громадян), за якого забезпечується належною мірою захищеність певних об’єктів від різноманітних посягань.

В якості таких об’єктів виступають особистість, власність, держава, суспільство в цілому, тобто сукупність таких суспільних відносин, шкода яким може бути нанесена порушенням або недотриманням установлених норм, інструкцій, правил, стандартів, вимог тощо.

Говорячи про цільову спрямованість адміністративного нагляду, Р.І. Денисов зазначав, що він “забезпечує недоторканність охоронюваних об’єктів від різноманітного роду посягань, які спроможні завдати матеріальної або моральної шкоди”. [35, С. 34]

В даний час в якості об’єктів, безпека яких забезпечується за допомогою адміністративного нагляду органів внутрішніх справ, можна назвати суспільні відносини в галузі:

-   охорони громадського порядку;

-   охорони власності;

-   безпеки дорожнього руху;

-   пожежної безпеки;

-   екологічної безпеки;

-   видачі дозволів на вчинення певних дій та ліцензійної діяльності;

-   забезпечення прав громадян на свободу пересування і вибору місця проживання тощо.

Посягання на перелічені об’єкти виражається із одного боку, в порушенні піднаглядними підприємствами, установами і організаціями тих правил, норм, інструкцій, у відповідності з якими вони повинні функціонувати, причому воно може бути як винуватим (навмисним або необережним) − різноманітні порушення правил дорожнього руху, правил пожежної безпеки, так і невинуватим − посягання особи з обмеженою дієздатністю, неповнолітнім.

З іншого, – джерелами небезпеки цим суспільним відносинам можуть виступати не лише фізичні і юридичні особи, але й тварини − скажений собака на вулиці, дика тварина на автошляху, що створює загрозу безпеці дорожнього руху; стихійні явища (гроза − пожежна безпека), події техногенного характеру (вибух на підприємстві, падіння літака).

Досліджуючи поняття адміністративного нагляду, вважаємо за слушне розглянути доктринальний аспект адміністративного нагляду, здійснюваного міліцією.

Так, М.І. Єропкін визначає адміністративний нагляд міліції як “систематичне спостереження органів міліції за точним виконанням посадовими особами і громадянами законів та інших нормативних актів з метою забезпечення громадського порядку, попередження і припинення порушень, виявлення порушників і вжиття до них заходів громадського чи адміністративного впливу”. [40, С. 89]

А.П. Клюшниченко трактував адміністративний нагляд міліції “як спостереження апаратів міліції за точним виконанням посадовими особами й окремими громадянами правил, що регулюють громадський порядок, з метою попередження і припинення його порушень і залучення винних осіб до відповідальності”. [8, С. 255]

Якщо уважно проаналізувати ці визначення, то можна констатувати їх “змістовну синонімічність”, за винятком того, що М.І. Єропкін додає “обов’язок спостерігати не лише за виконанням правил, що регулюють громадський порядок, але й за виконанням законів”, що, на нашу думку, дуже істотно.

На думку А.П. Коренєва, “адміністративний нагляд міліції − це систематичне спостереження, контроль за точним і неухильним дотриманням посадовими особами і громадянами правил, що регулюють громадський порядок і безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правил, виявлення порушників і притягнення їх до відповідальності або вжиття до них інших заходів впливу”. [4, C.273]

У запропонованому автором визначенні незаслужено відсутня вказівка на те, що спостереження мусить здійснюватися не лише за дотриманням правил, що регулюють громадський порядок, але й за дотриманням закону. Крім того, ми вважаємо зайвим вживання терміну “контроль”, оскільки нагляд і контроль − це різні юридичні інститути. Разом з тим, вважаємо за доцільне введення у визначення термінів “громадська безпека” нарівні з терміном “громадський порядок”, оскільки вони взаємозалежні між собою.

Аналізуючи висловлювання вчених-адміністративістів стосовно поняття адміністративного нагляду, здійснюваного міліцією, запропонуємо власне визначення цього питання.

На наш погляд, адміністративний нагляд міліції − це систематичне спостереження підрозділів міліції та окремих співробітників, які володіють наглядовими повноваженнями, за дотриманням громадянами і посадовими особами підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), а також іноземцями та особами без громадянства законів та інших нормативних актів, що регулюють відносини у сфері охорони громадського порядку та різних форм власності, забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки, організації роботи паспортно-реєстраційної та міграційної служби, дозвільної системи з метою попередження і припинення вчинення порушень та притягнення винних до відповідальності.

Сформульоване дозволяє підійти до визначення питання про призначення адміністративного нагляду в сфері охорони громадського порядку. А оскільки призначення нагляду − це визначення його цілей і завдань, тому розглянемо мету й завдання адміністративного нагляду детальніше.

Отже, мета адміністративного нагляду передусім полягає:

-    у попередженні правопорушень.

Попередження правопорушень − це встановлення сприятливих обставин їх вчинення і в силу своєї компетенції усунення цих обставин, а також попередження вчинення інших правопорушень;

-    у припиненні правопорушень.

Припинення правопорушень − це дії стосовно примусового припинення правопорушень, запобігання або зменшення їх шкідливих наслідків, застосування запобіжних заходів до правопорушників (у тому числі й фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї);

-    у притягненні до відповідальності винуватих осіб.

Притягнення до відповідальності винних осіб − це в межах власної компетенції самостійно порушити і розглянути справу про адміністративне правопорушення, накласти адміністративне стягнення, або направити матеріал про правопорушення до суду, органам і посадовим особам, уповноваженим розглядати відповідні справи;

-    у нормотворчості.

Нормотворчість − це затвердження норм і правил разом з органами виконавчої влади та іншими органами адміністративного нагляду, підготовка проектів нормативних актів, що затверджуються (приймаються) іншими органами, узгодження проектів правових актів, прийнятих іншими органами.

Виходячи із змісту складових елементів та мети адміністративного нагляду можна визначити його завдання.

Із завданнями будь-якої діяльності вчені звичайно пов’язують сукупність проблем, що потребують вирішення для досягнення цілей у конкретній обстановці, при наявності певних ресурсів. [85, С. 145] Так, Р.І. Денисов головне завдання органів адміністративного нагляду вбачає у “спостереженні за відповідністю виробничої або іншої діяльності колективів людей або окремих громадян правовим розпорядженням з метою охорони конкретних суспільних відносин або складних об’єктів у сфері управління від різноманітного роду посягань”. [35, С. 58]

Завдання адміністративного нагляду міліції в сфері охорони громадського порядку є забезпечення чіткого, однозначного дотримання спеціальних норм і загальнообов’язкових правил, стандартів, вимог, тобто забезпечення законності в управлінні. Іншими словами, завданням адміністративного нагляду є забезпечення проведення в життя законів та інших нормативних актів, що регулюють поведінку об’єктів нагляду (поведінка людей у громадських місцях, діяльність паспортної-реєстраційної та міграційної служби, порядок руху транспорту, правила дозвільної системи тощо).

З аналізу деяких нормативних актів та чинного законодавства України вбачається наявність певної невідповідності щодо розмежування понять завдань, функцій та цілей. Наприклад, у п. 3 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 серпня 2001 року [116], в якості основних завдань Державної служби охорони при МВС України віднесені:

-    здійснення за договорами заходів охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, що затверджується Кабінетом міністрів України, інших об'єктів (обмежені території, будівлі та споруди тощо), вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації, і перевезення цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки громадян;

-    розробка основних вимог щодо захисту об’єктів та громадян від злочинних посягань, типових договорів і вимог до інженерно-технічного зміцнення та захисту об’єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі – технічні засоби охоронного призначення), а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій;

-    участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розробки нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).

На наш погляд, з перерахованих завдань основною метою діяльності Державної служби охорони при МВС України є охорона власності, а функціями − розробка основних вимог, проведення єдиної технічної політики.

У Законі України від 17 грудня 1993 року “Про пожежну безпеку” [46] у ст. 14 чітко визначено мету і завдання пожежної охорони. Так, пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної охорони, в свою чергу, є:

-    здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

-    запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

-    гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Аналізуючи нормативні акті, які регламентують реалізацію адміністративного нагляду органами внутрішніх справ, варто зупинитися на завданнях Державтоінспекції. Відповідно до п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 14 квітня 1997 року “Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ” [115] основними її завданнями є:

-    реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

-    організація контролю за дотриманням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів (далі – транспортних засобів);

-    удосконалення регулювання дорожнього руху з метою забезпечення його безпеки та підвищення ефективності використання транспортних засобів;

-    виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Не можна залишити поза увагою й завдання, що покладаються на Міністерство внутрішніх справ України. Згідно з п. 3 Указу Президента України від 17 жовтня 2000 року “Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України” [137] до основних його завдань відносяться:

-    організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

-    участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

-    забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

-    забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

-    забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

-    визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

-    підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Таким чином, призначення адміністративного нагляду полягає у забезпеченні чіткого, однозначного дотримання спеціальних норм і загальнообов’язкових правил (поведінки людей у громадських місцях, діяльності з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, порядку руху транспорту, дозвільної системи) з метою попередження, припинення правопорушень, притягнення винних до відповідальності і здійснення нормотворчості.

В числі важливих рис змісту адміністративного нагляду органів внутрішніх справ назвемо також його вольовий, державно-владний характер. Щоб управляти, потрібно мати владу, а саме управління припускає її застосування. Ф. Енгельс у статті “Про авторитет” писав, що в суспільстві, незалежно від того, як вирішуються питання − одноособово чи більшістю голосів, “воля окремих осіб завжди мусить підпорядковуватися, а це означає, що питання вирішуватимуть авторитарно”. “Авторитет, − зазначав Ф. Енгельс, − у тому змісті, про який тут йдеться, означає нав’язування нам чужої волі, авторитет припускає підпорядкування”. [91, С. 302] Враховуючи це, суб’єкти державного управління наділяються державно-владними повноваженнями. Вольовий заряд, що йде від суб’єкта управління до об’єкта управління, дозволяє підпорядкувати волю і діяльність об’єкта управління волі суб’єкта управління, що в ряді випадків потрібно для досягнення цілей і розв’язання завдань, обумовлених суб’єктом управління. [85, С. 148]

Для того, щоб глибше усвідомити сутність адміністративного нагляду, розглянемо, яке місце він займає в структурі функцій міліції.

У загальному розумінні, адміністративний нагляд органів внутрішніх справ можна розглядати як вид управлінської діяльності, зміст якої з функціональної точки зору складають так звані загальні функції управління. Вони виражають його специфічну сутність, як різновид державної управлінської діяльності. Ці функції, як самостійний вид діяльності, завжди присутні там, тоді й остільки, де, коли й оскільки здійснюється управління.

До загальних функцій управління відносяться:

-   прогнозування − передбачення майбутнього стану системи, процесу, явища;

-   планування − визначення мети і засобів її досягнення;

-   організація − формування в системі відповідних відносин і підтримання їх на належному рівні;

-   контроль і аналіз інформації − виявлення справжнього стану об’єкта управління і його порівняння з очікуваним результатом;

-   регулювання − виявлення проблемної ситуації, що склалася після здійсненого управлінського впливу, встановлення причин відхилення від плану та усунення недоліків.

Аналізуючи основні функції радянської міліції, О.Ф. Мураметс зазначав, що соціальна роль міліції виражається за допомогою реалізації її функції. Основні функції того або іншого органу визначаються як найзагальніші і найважливіші напрямки його діяльності по здійсненню найбільш глобальних, властивих йому соціальних завдань і цілей стратегічного характеру. Система основних функцій об’єктивно обумовлюється соціальним призначенням даного органу, його місцем у державному механізмі або в системі − політичної організації суспільства. У той же час його завдання реалізуються ним за допомогою здійснення функцій. Кожна з основних функцій містить у собі ряд підфункцій (не основних функцій), що носять локальний характер, охоплюють діяльність з реалізації завдань і цілей у менш загальній галузі соціального життя. [93, С. 45] На підставі цього він виділив чотири основні функції міліції:

-    правоохоронну;

-    профілактичну;

-    функцію сприяння державним органам, громадським організаціям, посадовим особам і громадянам у зв’язку із забезпеченням громадського порядку;

-    функцію обслуговування населення.

Особисту точку зору щодо функцій адміністративного нагляду міліції висловлював А.П. Коренєв, згідно з якою структура функцій міліції поділяється на три напрямки діяльності:

-       адміністративну;

-       оперативно-розшукову;

-       кримінально-процесуальну. [4, С. 200]

Спробуємо розкрити зміст кожної із названих функцій.

1) Адміністративна діяльність − це безпосереднє, практичне здійснення міліцією функцій по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю адміністративно-правовими засобами.

2) Оперативно-розшукова діяльність − це діяльність, що проводиться гласно і негласно оперативними підрозділами міліції відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 року “Про оперативно-розшукову діяльність” [45] з метою виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, а також виявлення і встановлення осіб, які їх підготовляють, здійснюють чи вчинюють, розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства, суду, які ухиляються від кримінального переслідування, безвісно зниклих громадян, тощо.

3) Кримінально-процесуальна діяльність − це діяльність, яка включає:

-    проведення дізнання з кримінальних справ у межах, установлених законом;

-    виконання невідкладних слідчих дій із справ, за якими обов’язкове попереднє розслідування;

-    виконання доручень прокурора і слідчого про ведення пошукових і слідчих дій.

Разом з тим додамо, що названі види діяльності міліції (тобто адміністративна, оперативно-розшукова і кримінально-процесуальна діяльність) взаємопов’язані між собою й у повсякденній практиці міліції виступають у єдності. Наприклад, співробітники міліції громадської безпеки, здійснюючи адміністративну діяльність, зобов’язані попереджувати і припиняти будь-які інші злочини.

Існують й інші думки щодо функцій міліції. Наприклад, С.І. Котюргін критикував подібний поділ функцій міліції, наголошуючи при цьому, що “працівники міліції погоджують свою діяльність з нормами цивільного, цивільно-процесуального, трудового законодавства. Отже, якщо бути логічним, то потрібно вести мову і про цивільний і трудовий напрямки в діяльності міліції”. [77, С. 8]

Класифікуючи функції міліції, він запропонував свою систему. На його думку, функції міліції поділяються на три групи:

1) загальні функції (які містять у собі облік, прогнозування, планування, регулювання і контроль);

2) спеціальні функції (загальний нагляд, спеціальний нагляд, оперативно-розшукова діяльність і дізнання);

3) особливі функції (виховна, забезпечення громадської безпеки, обслуговування, застосування примусових заходів, економічна). [77, С. 10]

Не зовсім зрозумілою стає та обставина, чому С.І. Котюргін виділив функції “спеціальні” та “особливі”. Крім того, стосовно названих тут функцій є чимало питань. На нашу думку, міліція не володіє ні виховною, ні економічною функціями хоча б тому, що жодна з них не перебуває у сфері завдань міліції, і їх неправильне трактування може порушити її статус.

Звичайно, при здійсненні міліцією своїх функцій у певних випадках розуміється економічний ефект (наприклад, при стягуванні штрафу з порушника) чи виховний ефект (наприклад, при здійсненні профілактичної роботи чи накладенні адміністративного стягнення). Але це виступає лише в якості додаткового результату при здійсненні міліцією своїх функцій.

Що ж стосується примусових заходів, те це не функції міліції, а методи її діяльності при виконанні своїх функцій. Стосовно загальних функцій, скажемо, що вони характерні для будь-якого органу управління.

Таким чином, серед безлічі поглядів на класифікацію функцій міліції, найприйнятнішою, на нашу думку, є класифікація, запропонована А.П. Коренєвим, оскільки три напрямки діяльності міліції випливають із завдань поставлених законодавцем перед міліцією. Разом з тим запропоновані ним функції дістали відображення серед передбачених у ст. 7 Закону України від 20 грудня 1990 року “Про міліцію” [43] адміністративної, профілактичної, оперативно-розшукової, кримінально-процесуальної, виконавчої та охоронної (на договірних засадах) функцій.

Цілі, завдання і функції державного управління у загальному вигляді, і адміністративного нагляду органів внутрішніх справ − зокрема, складають у сукупності зміст цього виду управлінської діяльності, що виступає в різноманітних формах.

Теорія адміністративного права в даний час виробила і види форм державного управління. Це насамперед структурні, внутрішні його форми. Разом із структурними формами державного управління існують і зовнішні форми вираження цієї діяльності. Крім цього діє і процесуальна форма управлінської діяльності.

Характеризуючи поняття адміністративного нагляду як особливого виду державної контрольно-наглядової діяльності, ми зазначали, що адміністративний нагляд − це особлива управлінська діяльність, здійснювана спеціальними суб’єктами управління щодо організаційно непідпорядкованих об’єктів управління. Суб’єкти управління − органи адміністративного нагляду, які утворюють управлінську систему, до якої стосовно органів внутрішніх справ входять:

-    МВС України і його структурні підрозділи, що реалізують наглядові функції (Департамент адміністративної служби міліції, Державний департамент з пожежної безпеки, Головне управління Державної автомобільної інспекції);

-    ГУМВС України в Автономнвй республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях та м. Севастополі (структурні підрозділи міліції громадської безпеки, Державного пожежного нагляду, Державної автомобільної інспекції);

-    на місцевому рівні − район, місто, район у місті − структурні підрозділи міліції.

Серед розглянутих суб’єктів управління певні особливості має місцевий рівень підрозділів міліції. Так, варто вказати, що міліція громадської безпеки має свої підрозділи аж до районного рівня, вона суворо прив’язана до адміністративно-територіального поділу відповідного суб’єкта. В свою чергу, структура державної протипожежної служби відрізняється від структури міліції громадської безпеки тим, що відповідно до ст. 15 Закону України від 17 грудня 1993 р. “Про пожежну безпеку” [46], крім територіальних підрозділів (Державна пожежна охорона), створених для організації попередження пожеж та їх гасіння в населених пунктах, існує також відомча, сільська та добровільна.

Тут дістає своє підтвердження теоретичне положення про те, що “кожний суб’єкт управління, щоб якнайкраще забезпечувати досягнення поставлених перед ним цілей, вирішувати різноманітні завдання і виконувати функції управління, мусить бути належним чином організаційно оформлений”. [85, С. 173]

Разом із структурними формами суб’єктів адміністративного нагляду органів внутрішніх справ існує і зовнішнє вираження цього виду державної діяльності. Воно може бути як правовим, так і не правовим.

До правових форм адміністративного нагляду органів внутрішніх справ відноситься видання нормативних та індивідуальних актів управління.

Видання нормативних актів управління являє собою процес регламентації поведінки піднаглядних суб’єктів, реалізацію правовстановлюючої функції адміністративного нагляду органів внутрішніх справ. Як вже зазначалося, правила, норми, вимоги, стандарти, що складають об’єкт нагляду, можуть встановлюватися постановою Кабінету міністрів України (наприклад, Правила дорожнього руху затверджені постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року [117]).

Підрозділи і служби органів внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, беруть активну участь у розробці цих правових актів, дають свої пропозиції щодо внесення до них змін, виносять їх на розгляд компетентних органів.

До цієї правової форми адміністративного нагляду органів внутрішніх справ відноситься також видання відомчих нормативних актів, що визначають порядок реалізації окремих норм основних правових актів. Це різноманітні правила, статути, настанови, інструкції, які, звичайно, підтверджуються і оголошуються наказами МВС України, наприклад, наказ МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року “Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”. [103]

Наступна правова форма адміністративного нагляду органів внутрішніх справ − видання індивідуальних актів управління −реалізується в основному у формі застосування і виконання (використання) норм права.

Так, І.І. Веремєєнко, детально досліджуючи питання механізму адміністративно-правового регулювання в сфері охорони громадського порядку, вказує на використання при здійсненні адміністративного нагляду органами внутрішніх справ таких індивідуальних правових актів управління:

-    індивідуальних актів дозволу, наприклад дозвіл на право керування транспортним засобом, дозволи на купівлю, продаж, перевезення зброї тощо;

-    індивідуальних актів-розпоряджень, наприклад, розпорядження інспектора держпожнагляду про усунення виявлених порушень правил пожежної безпеки;

-    індивідуальних актів-попереджень, які виносяться в тих випадках, коли правопорушення ще не скоєне, але є всі передумови його вчинення. В основному це акти по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів, таких, як введення карантинів, обмеження руху транспортних засобів, оплатне вилучення вогнепальної зброї в психічно хворого тощо;

-    індивідуальних актів припинення, що застосовуються стосовно до правопорушників, по-перше, на стадії, коли шкідливі наслідки ще не наступили (заборона руху, призупинення робіт, позбавлення прав на керування транспортним засобом і, по-друге, забезпечувального характеру, – адміністративне затримання, огляди, вилучення і т.д. [29, С. 90]

Головною відмінною ознакою правових форм державного управління в загальному вигляді, і адміністративного нагляду органів внутрішніх справ – зокрема, є наявність юридичних наслідків − зміна правового статусу суб’єктів і об’єктів нагляду: надання певних прав і покладання певних обов’язків.

Неправові форми адміністративного нагляду органів внутрішніх справ у вигляді організаційних заходів і матеріально-технічних дій, відповідно не мають цієї особливості, не тягнуть за собою правових наслідків, проте їхнє значення для реалізації наглядових функцій органів внутрішніх справ є достатньо великим і тому їх розгляду буде присвячений другий розділ дисертації.

І, зрештою, процесуальна форма адміністративного нагляду органів внутрішніх справ.

Процес у широкому його розумінні − це послідовна зміна фаз і станів у розвитку якогось явища, послідовність дій по досягненню якогось результату [78, С. 165] − характерний для всього державного управління, і адміністративному нагляду органів внутрішніх справ – зокрема.

“Управління як діяльність здійснюється у вигляді змінюючих послідовно одна одну і вчинюваних у певному порядку і певним способом оформлених дій, тобто протікає відповідно певної процедури. Від того, наскільки правильна процедура за змістом і наскільки точно вона виконуються на практиці, багато в чому залежить і зміст прийнятих органами управління рішень, різноманітних офіційних дій і реалізація їх”, – зазначав Б.М. Лазарєв. [85, С. 182] Далі він звертає увагу, що в державному управлінні через багатство і розмаїтість його змісту нема єдиної універсальної процедури, а спостерігається множинність процедур, пристосованих до вирішення різного роду питань; відповідно тут немає і єдиного процесу. [85, С. 185]

Таким чином, процесуальна форма адміністративного нагляду органів внутрішніх справ являє собою особливу процедуру наглядового провадження, яку можна уявити у вигляді відповідних стадій (складається з фаз і циклів).

Перша стадія − стадія правовстановлення − являє собою процедуру регламентації поведінки піднаглядних суб’єктів. Ця стадія за своїм змістом і призначенням збігається зі стадією нормотворчості всього механізму адміністративно-правового регулювання. Її особливістю стосовно адміністративного нагляду органів внутрішніх справ є та, що об’єкти нагляду (правила, інструкції, норми, вимоги, стандарти тощо) встановлюються законодавчими органами або вищими органами загальної компетенції відповідно до встановленого для них порядку видання нормативних актів. Ними ж приймається рішення про віднесення конкретного предмету нагляду до відання органів внутрішніх справ. Самі органи внутрішніх справ у цій галузі наділені правами участі в розробці відповідного предмету нагляду і його подальшого нормативного регулювання також відповідно встановленому порядку.

Друга стадія − наглядові заходи, складається з двох фаз, перша з яких включає фазу здійснення попереджувальних заходів і спостереження, і друга – фазу оцінки відповідності фактичного становища справ встановленому об’єкту нагляду. Зазначимо, що друга стадія при відсутності відхилення від установленого режиму має явно циклічний характер і, на нашу думку, її можна назвати циклом нормального функціонування.

Третя стадія пов’язана з виявленням органом адміністративного нагляду порушень установлених правил, норм, вимог і виходом із цієї причини піднаглядного суб’єкта з режиму нормального функціонування. Вона також складається з кількох фаз: перша з них − фаза припинення – припинення протиправної поведінки, друга фаза − фаза відновлення − приведення піднаглядного суб’єкта до режиму нормальною функціонування, і третя фаза − оцінки ефективності вжитих заходів, і має циклічний характер. Її, на наш погляд, теж можна назвати циклом відновлення, що триває до входження усієї системи в перший цикл, тобто приведення її до режиму нормального функціонування.

Якщо за результатами аналізу діяльності піднаглядного суб’єкта буде виявлена невідповідність установлених правил поведінки сучасним реаліям, то потрібне повернення до першої стадії − стадії правовстановлення. Цей цикл можна назвати циклом коригування об’єкта нагляду.

Четверта стадія − “включення юрисдикційного механізму”, механізму юридичної відповідальності. Така досить загальна назва останньої стадії адміністративно-наглядового провадження органів внутрішніх справ пов’язана з тим, що до безпосередньої компетенції органів внутрішніх справ віднесено застосування заходів лише адміністративної відповідальності і лише за правопорушення, прямо зазначених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актах. У випадках, коли відхилення об’єкта нагляду від продиктованої поведінки носить незначний характер, можливе інформування органом адміністративного нагляду вищих інстанцій піднаглядного суб’єкта з метою притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності. У тих випадках, коли ці відхилення носять характер злочину, органи внутрішніх справ мусять діяти відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, залучаючи механізм кримінального переслідування.

Наступний елемент змісту адміністративного нагляду органів внутрішніх справ − методи адміністративного нагляду органів внутрішніх справ. Традиційно під методами в юридичній літературі розуміють засоби впливу суб’єкта управління на поведінку, діяльність та волю об’єкта управління. [19, С. 78] Традиційною стала також класифікація методів управління залежно від засобів впливу на волю об’єкта управління.

Відповідно до цієї класифікації, методи державного управління поділяються на переконання − система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними і громадськими органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних та заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. [13, с. 150]

Виходячи з державно-владного характеру діяльності органів внутрішніх справ, можна стверджувати, що основним методом їх діяльності є метод державного примусу − психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми.

Використання методу державного примусу прямо зазначено в більшості нормативних актів, які визначають компетенцію підрозділів і служб органів внутрішніх справ, що здійснюють адміністративний нагляд. Їх посадові особи при виконанні своїх обов’язків наділяються правами одержувати потрібні дані, вимагати від відповідних піднаглядних суб’єктів виконання своїх вказівок з дотримання певних правил, інструкцій тощо, припиняти усі відхилення від продиктованої поведінки, застосовувати різноманітні заходи державного примусу, у тому числі й адміністративного, аж до накладення адміністративних стягнень. [139, С. 14]

Так, відповідно до ст. 7 Закону України від 17 грудня 1993 р. “Про пожежну безпеку” [46] посадовим особам органів державного пожежного нагляду при здійсненні державного пожежного нагляду надається право:

-    п. 2 ст. 7 “давати (надсилати) керівникам центральних органів державної виконавчої влади, структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки.

У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадках випуску пожежнонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності – припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежнонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежнонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дію виданих дозволів на право проведення робіт”;

-    п. 4 ст. 7 “притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням”;

-    п. 5 ст. 7 “застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду”. [46]

Зрозуміло, держава, у тому числі і в особі органів внутрішніх справ, наділених функцією адміністративного нагляду, використовує для досягнення своїх цілей і розв’язання, що стоять перед нею завдань, не лише владні розпорядження, але й примус. Вони можуть, наприклад, досягати тих же самих результатів і шляхом виховного впливу на суб’єкти управління, і за допомогою економічного стимулювання. [85, С. 149]

Названі вище методи діяльності підрозділів і служб органів внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, у розумінні досягнення основної і проміжних цілей, дістають своє проявлення у ряді спеціальних методів, таких як спостереження, огляд, реєстрація, перевірка, запит тощо, які, по суті вирішують ряд спеціальних завдань адміністративного нагляду.

Продовжуючи дослідження адміністративного нагляду, зазначимо, що у своїй діяльності він виступає в двох аспектах:

1)   як спосіб забезпечення законності в державному управлінні;

2)   як одна з функцій державного управління.

Стосовно адміністративного нагляду як способу забезпечення законності в державному управлінні серед вчених-адміністративістів існують різні думки.

Відповідно до однієї адміністративний нагляд поглинається контролем у системі способів забезпечення законності, стосовно другої − розглядається як самостійний спосіб цієї системи. [19, С. 172] Подібна подвійність думок склалася у вигляді розходжень у підході до визначення понять контролю і нагляду, в оцінці контрольних і наглядових органів, їхній характеристиці.

Одним із важливих завдань державного управління є охорона громадського порядку. Виділення цього завдання, на наш погляд, обумовлене: по-перше, тим, що сфера громадського порядку значною мірою відрізняється від усіх інших сфер життя суспільства і держави [40, С. 33]; по-друге, тим, що суб’єкти адміністративного нагляду в сфері громадського порядку організаційно належать особливій системі правоохоронних органів − органам внутрішніх справ (міліції).

Для повнішого й детальнішого розгляду теми дисертаційного дослідження вважаємо за потрібне зупинитися на аналізі змісту понять “громадський порядок” і “громадська безпека”.

Щоб зрозуміти специфіку адміністративного нагляду за дотриманням громадського порядку варто розкрити особливості самого поняття “громадський порядок”.

Досить повно розкрив зміст поняття громадського порядку В.В. Лазарєв, який пише: “громадський порядок − це певна якість (властивість) системи суспільних відносин, що складаються у такій упорядкованості соціальних зв’язків, що веде до погодженості і ритмічності громадського життя, безперешкодного здійснення учасниками суспільних відносин своїх прав і обов’язків і захисту їхніх обґрунтованих інтересів, суспільного та особистого спокою”. [86, с. 105]

Визначаючи поняття громадського порядку, потрібно враховувати, що громадський порядок варто розуміти й вузькому і широкому розумінні.

Так, А.П. Коренєв у широкому розумінні цього слова визначає “громадський порядок як соціальну категорію, тобто систему усіх соціальних зв’язків і відносин” [86, С. 190]. У цьому дисертаційному дослідженні нами розглядається інтерпретація громадського порядку у вузькому змісті цього слова, що “охоплює не всю систему врегульованих соціальними нормами суспільних відносин, а їх частину (підсистему), яка складається у певній сфері громадського життя” [86, С. 191].

Виділення поняття громадського порядку у вузькому розумінні слова обумовлене тим, що суспільні відносини, які складаються в тій чи іншій соціальній сфері, мають певну специфіку, що встановлює відповідальність за правопорушення, які посягають на громадський порядок як правову категорію, а також визначає спеціальні функції по забезпеченню громадського порядку та органів, що реалізують ці функції.

Власне визначення поняття “громадський порядок” пропонує М.В. Корнієнко. Так, під громадським порядком він розуміє обумовлену потребами суспільства система врегульованих соціальними нормами відносин, що складаються в громадських місцях в процесі спілкування людей, яка має за мету забезпечення сприятливої обстановки функціонування суспільного життя, нормальних умов для праці та відпочинку людей, для діяльності державних органів, підприємств, установ і організацій. [75, С. 19]

Слушним, на наш погляд, є визначення громадського порядку, запропоноване дослідником проблем адміністративної відповідальності в сфері громадського порядку В.Ф. Захаровим. Під громадським порядком він розуміє систему суспільних відносин, що регулюються нормами права і моралі, яка в інтересах народу сприяє створенню нормальних умов для виробництва, культурного відпочинку та спілкування людей, для функціонування органів державної влади, а також забезпечує недоторканість громадян і спокій у громадських місцях. Як наслідок, система суспільних відносин, які є змістом громадського порядку, охоплює різні групи вольових зв‘язків. Такими, по-перше, виступають зв‘язки, спрямовані на створення нормальних виробничих відносин, культурного відпочинку, побуту і спілкування людей; по-друге, зв‘язки, що сприяють нормальному функціонуванню органів державної влади; по-третє, зв‘язки, що забезпечують недоторканість громадян і спокій у громадських місцях [58, С. 7-8].

Підкреслюючи соціальний зміст відносин громадського порядку, які складаються не тільки в місцях присутності громадян, але і в інших місцях, у суспільстві в цілому, І.П. Голосніченко відзначає, що досліджуване поняття включає в себе всі існуючі в ньому відносини, які складаються не тільки під впливом права. [31, С. 15]

На жаль, дотепер у нормативних документах немає чіткого і єдиного визначення, що є громадським порядком, хоча одним із завдань покладених на міліцію, є “охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки” [43]. Ми сподіваємося, що законодавець зверне на це увагу й усуне невідповідність.

Для того, щоб найглибше усвідомити призначення адміністративного нагляду в сфері охорони громадського порядку, треба також визначити поняття, – а що ж таке охорона громадського порядку? На нашу думку, дуже точне трактування цього поняття дали М.І. Єропкін і Л.Л. Попов. “Охорона громадського порядку − це проведення державними органами в тісному зв’язку з громадськістю різноманітних заходів для забезпечення недоторканності громадян, захисту їх прав і законних інтересів, народного надбання, по створенню обстановки спокою, нормальних умов для роботи державних, суспільних підприємств, організацій і установ” [41, С. 8].

Хотілося б також зазначити, що громадський порядок тісно пов’язаний з іншою сферою життя суспільства − громадською безпекою, суть якої визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх погроз, що їх покликані забезпечувати органи держави, й особливо органи внутрішніх справ (міліція). Крім цього, на нашу думку, громадська безпека включає в себе забезпечення особистої безпеки громадян, незалежно від того, де перебувають громадяни (у громадському місці чи у себе вдома).

Взагалі, між громадським порядком і громадською безпекою існує тісний взаємозв’язок. Зміцнення громадського порядку сприяє підвищенню громадської безпеки. Так, забезпечення належного громадського порядку при проведенні масових заходів (спортивних ігор, мітингів, демонстрацій і тощо.) одночасно є і забезпеченням громадської безпеки, оскільки має за мету запобігати настанню небезпеки для життя і здоров’я людей або їх майна.

Разом з тим дотримання правил і вимог громадської безпеки (наприклад, правил дорожнього руху) є важливою умовою підтримки належного громадського порядку. Проте, незважаючи на тісний взаємозв’язок, вони не тотожні і поєднують у собі різні групи суспільних відносин, врегульовані відповідними нормами і правилами.

На нашу думку, не зовсім правомірно пропонувати міліції, щоб вона вимагала дотримання тих соціальних норм, не врегульованих нормами права, що впливають на громадський порядок. Наприклад, у правилах користування громадським транспортом є вимога про те, що молоді люди повинні уступати місця особам похилого віку, інвалідам та особам, які мають при собі малолітніх дітей. Безумовно, органи міліції зобов’язані вимагати дотримання громадського порядку, але тільки в тій його частині, які врегульована нормами права, тобто співробітники міліції повинні вимагати від громадян виконання ними правил користування громадським транспортом, але тільки в тих межах, які зазначені в законі (наприклад, безквитковий проїзд), і не вправі вимагати та накладати стягнення за те, що пасажири не уступають місця у громадському транспорті.

Беззаперечним вважається припущення про те, що громадський порядок формують не лише правові норми, але й інші соціальні норми (норми моралі, правила співжиття тощо.). На наш погляд, було б неправильним вимагати від правозастосовчого органу, яким є міліція, здійснення адміністративного нагляду за дотриманням неправових соціальних норм. Раніше в радянський період деякі учені висловлювали думки, що міліція мусить вимагати від громадян дотримання норм моралі, правил співжиття, але сьогодні відповідно до законодавства міліція повинна вимагати дотримання закону.

Стосовно відношенні правил співжиття, потрібно мати на увазі такий приклад. Якщо у громадянина у квартирі голосно грає музика до 23.00 години, то втручання співробітників міліції і вжиття до нього заходів впливу може бути лише у вигляді усного попередження, що не тягне за собою правових наслідків.

Немаловажне значення має і та обставина, що забезпечення громадського порядку потрібне не тільки для попередження і припинення протиправних дій правопорушників, але й при різних стихійних лихах (землетрусі, повені), а також при виникненні техногенних катастроф (аварії, розливи нафтопродуктів, вибухи на підприємствах з небезпечним виробництвом тощо), епідеміях і епізоотіях.

Особливість характеристики сфери громадського порядку, як об’єкта управління, полягає в тому, що відносини у сфері громадського порядку − це управлінські відносини, тобто соціальні відносини особливого роду, а тому соціальними (суспільними) відносинами є всі ті, де громадяни взаємодіють один з одним.

Охорона громадського порядку − результат свідомої і керованої діяльності. Підкреслимо, що це не є діяльністю не пов’язаних між собою індивідів, а насамперед процес функціонування державних органів та їх посадових осіб, що являють собою складові частини єдиної системи правоохоронних органів. У числі суб’єктів охорони громадського порядку, перебувають не лише особи, професійним обов’язком яких є розглянута діяльність, але й різні громадські формування, що займаються цим на добровільних засадах.

Підхід до питання правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони громадського порядку обумовлений рядом причин. Суспільні відносини в сфері охорони громадського порядку складні і від їх нормального правового регулювання залежать нормальне життя суспільства, її громадян, діяльність державних і громадських організацій.

Суспільні відносини, що виникають у сфері охорони громадського порядку, у значному обсязі виявляють себе як категорія стабільна й у той же час динамічна. Охорона громадського порядку є одним із соціальних факторів, що помітно впливають на економіку країни, побут людей, на стан правопорядку в суспільстві, на життя суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.

Отже, враховуючи викладене, можна дійти висновку, що адміністративний нагляд, як спосіб забезпечення законності, має місце в діяльності різних підсистем, що функціонують у сфері охорони громадського порядку. Але їх наглядові повноваження поширюються на громадський порядок у його широкому розумінні слова.

Недоцільність розгляду подібного роду повноважень у цій роботі не викликає сумнівів, оскільки це виходить за рамки теми нашого дослідження. Тим більше, що їх аналіз дозволяє з впевненістю стверджувати, що з яких би позицій не трактувалося поняття громадського порядку, природа наглядової діяльності, місце і роль адміністративного нагляду, як способу забезпечення законності, залишаються єдиними.

В умовах будівництва правової держави адміністративний нагляд виявляє себе на рівні з іншими способами забезпечення законності в державному управлінні, в галузі охорони громадського порядку як діяльність спеціальних органів, що входять у систему органів управління.

Для органів адміністративного нагляду характерно наступне:

-    участь у підготовці і розробці нормативних актів, що регламентують поведінку всіх, хто в індивідуальному порядку, або в процесі виконання службових чи громадських обов’язків вступає у відносини з об'єктом нагляду;

-    видача обов’язкових розпоряджень;

-    вирішення всіх питань, що стосуються охоронюваних об’єктів та об’єктів нагляду;

-    застосування примусових заходів до осіб, які зазіхають на недоторканність об’єкта, охоронюваного наглядовим органом.

Таким чином, для адміністративного нагляду характерні ознаки діяльності, врегульовані законами України та іншими нормативними актами, що служить безумовною підставою вважати нагляд одним зі способів забезпечення законності.

Розглянемо детальніше адміністративний нагляд як функцію державного управління, відзначивши при цьому такі моменти:

-    адміністративний нагляд здійснюється лише стосовно спеціальних об'єктів і тільки із спеціального кола питань;

-    адміністративний нагляд є діяльністю лише уповноважених на те органів, наділених відповідною компетенцією.

Отже, хоча адміністративний нагляд і поширюється на різні галузі виробничої і невиробничої сфери, нагляд все ж таки є прерогативою спеціальних, а не всіх, як у випадку контролю, суб’єктів управління, що володіють організаційною відособленістю в системі органів управління. Отже, наглядова діяльність має вужче коло суб’єктів, що вирішують спеціалізовані завдання в системі управління. Наприклад, завдання забезпечення безпеки основного виду робіт у транспортній системі країни (польоти повітряних суден, дорожній рух автотранспортних засобів, плавання морських і річкових суден, рух на залізничному транспорті) є загальними для управління транспортом в Україні.

У свою чергу, нагляд за безпечним рухом транспортних засобів, як джерела підвищеної небезпеки, і є по суті одним із загальних завдань, делегованих системою управління своїй спеціалізованій ланці. І в цьому розумінні завдання адміністративного нагляду являють собою завдання управління, а наглядова діяльність є різновидом управлінської поряд із плановою, контрольною тощо.

Уявляється, що саме такий підхід до визначення функцій, власне кажучи, відображає об’єктивно сформовані зв’язки управлінських категорій на практиці.

Викладене дає підставу для висновку, що функції управління взагалі, а адміністративний нагляд зокрема, реалізуються лише в результаті діяльності конкретних суб’єктів, що можуть розглядатися як організаційна форма зовнішнього вираження змісту управління.

Отже, підведемо деякі підсумки розгляду складових елементів адміністративного нагляду органів внутрішніх справ.

Відособлений, самостійний характер цієї діяльності можна пояснити наявністю спеціальних завдань у сфері управління, відмінних від іншої управлінської діяльності; об’єктивною потребою нагляду, спрямованого на забезпечення законності в процесі взаємодії системи управління із суб'єктами управління і, нарешті, тим, що в органах управління дістала організаційне обґрунтування спеціальна система суб'єктів нагляду.

На користь того, що наглядова діяльність однорідна за змістом, говорить і той факт, що незалежно від організаційного рівня свого прояву, функція нагляду певною мірою постійна у своїх параметрах, як і основні форми і методи її реалізації.

Про особливу цілеспрямованість нагляду свідчать завдання цієї діяльності, розв’язання яких, в остаточному підсумку забезпечує охорону об’єктів від будь-яких посягань, що виходять за межі, встановлені відповідними нормативними актами.

Неважко помітити, що будь-який вид наглядової діяльності виникає із змісту принципу законності. В його межах, на наш погляд, і закладені об'єктивно обумовлені функції, серед яких виразно проглядається загальний нагляд прокуратури, державний і громадський контроль, адміністративний нагляд.

На підставі викладених у підрозділі положень і пропозицій сформулюємо такі проміжні висновки.

1. Викладене вище дає підставу стверджувати, що адміністративний нагляд є об’єктивно потрібною функцією, обумовленою вимогами законності та ефективності управління, і яка реалізується в процесі діяльності спеціальною системою органів.

2. Основною метою адміністративного нагляду органів внутрішніх справ є забезпечення функціонування і життєдіяльності піднаглядних суб’єктів відповідно до встановленого порядку, у зв’язку з чим потрібне чітке розмежування саме наглядових і юрисдикційних функцій органів внутрішніх справ.

Похожие работы

Органи внутрішніх справ України

Скачать

44389

1

0

... ІШНІ ВІЙСЬКА   ОРГАНИ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ   ОРГАНИ ПОПЕРЕДНЬОГОСЛІДСТВА   МІЛІЦІЯ     І І. МІЛІЦІЯ - ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. Міліція в Україні — державний озброєний орган ви­конавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси сусп ...

Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика

Скачать

198064

0

0

... аналіз мотиваційної сфери співробітників ОВС, скоївших злочини, носить трохи умовний характер, тому що він не може охопити розмаїття мотивів їх злочинної поведінки. БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА Кримінологічні попередження злочинів загального характеру   Актуальною проблемою вбачається посилення цілеспрямованої розробки проблематичних питань ...

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства

Скачать

245992

2

2

... видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Таким чином, за порушення податкового законодавства діючим законодавством України передбачена кримінальна, фінансова та адміністративна відповідальність. Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер ...

Особливості інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ та шляхи його оптимізації

Скачать

51603

0

0

... ілити сили і засоби ОВС, як їх використати, які корективи потрібно вносити у форми і методи їх роботи. РОЗДІЛ ІІ. Інформаційне забезпечення ОВС та напрями його здійснення Розглядаючи стан, проблеми та стратегію розвиток інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ, слід зауважити, що основи існуючого інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України було закладено ще у ...