Місце розгляду справ про адміністративне правопорушення

2. Місце розгляду справ про адміністративне правопорушення

 

Всі обставини розгляду справ про адміністративні правопорушення зібрані в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП), витяг з якого стосовно даного питання приведений нижче.

Стаття 276. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 – 126, статтями 128 – 129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КУпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 173-2, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 – у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 – у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП – у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 278. Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 279. Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Стаття 280. Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 281. Протокол засідання колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначаються:

1) дата і місце засідання;

2) найменування і склад органу, який розглядає справу;

3) зміст справи, що розглядається;

4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;

5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;

6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;

7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз'яснення порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

Стаття 282. Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень

Орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. При вжитті заходів протягом місяця з дня надходження пропозиції повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який вніс пропозицію.

Нижче наведено форму одного з документів (в даному разі клопотання про місце розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 268 КУпАП), який оформлюється після скоєння адміністративного правопорушення.

КЛОПОТАННЯ

про місце розгляду справи

(в порядку ч.1 ст.268 КУпАП: «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: …заявляти клопотання»)

«___»_____________2009 року стосовно мене складено протокол №_____________ про вчинення мною адміністративного правопорушення, передбаченого ч.__ст._____КУпАП.

У відповідності до ч.1 ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Як вбачається з матеріалів справи, місце вчинення інкримінованого мені правопорушення збігається з місцем складення стосовно мене протоколу про вчинення адміністративного правопорушення. Дана територіальна одиниця значно віддалена від мого місця проживання. Термін мого подальшого перебування в місцевості, де складено протокол, досить обмежений, а розгляд справи на даний час унеможливлюється необхідністю скористатися правовою допомогою (про що заявлено клопотання). Повторний приїзд на розгляд справи до даної місцевості значно ускладнюється територіальною незручністю та суворою трудовою дисципліною за місцем роботи. У зв’язку з цим моя явка на розгляд справи може стати взагалі неможливою, що значно ускладнить своєчасність розгляду справи. А в разі розгляду справи за моєї відсутності з поважних причин, буде порушено принципи повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи, що неодмінно призведе до скасування винесеної постанови у справі. Для таких та інших подібних випадків законодавцем створено норму – ч.2 ст.276 КУпАП, згідно якої справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 – 126, 127-1 – 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Таким чином, із врахуванням зазначених обставин, розгляд справи про адміністративне правопорушення буде доречніше здійснити за місцем мого проживання, що в повній мірі відповідатиме завданням провадження у справі про всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, керуючись ч.1 ст.268, ч.2 ст.276 КУпАП,

ПРОШУ:

1. Долучити дане клопотання до матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

2. Розгляд даної справи про адміністративне правопорушення здійснювати за місцем мого проживання.

3. Про дату, час та місце розгляду справи повідомити письмово.

"___" ____________2009 р.

__________________

Підпис

3. Проблема матеріально-технічного забезпечення адміністративних судів та шляхи її подолання

 

Проблеми фінансування адміністративних судів

Закон про Державний бюджет України на 2009 рік від 19.12.2008 року передбачає 1,2 % на утримання судової влади від загального розміру видаткової частини бюджету та на 10000 тис. грн. скорочує видатки розвитку в порівнянні із попереднім бюджетом.

Проте матеріальне забезпечення судів навіть на рівні законодавчо визначених коштів унеможливлюється через невиконання приписів щорічного Закону про Державний бюджет. За підсумковими даними Голови Державної судової адміністрації недофінансування видатків на утримання судових органів станом на 1 січня 2009 року становить 87,4 млн. грн. Рівень видатків на безпосереднє здійснення правосуддя у бюджеті 2009 року становив 59,7 % від дійсної потреби, що відповідно вплинуло на організацію роботи судів.

Цьому сприяє правове регулювання питань щодо розпорядження бюджетними коштами. Відповідно до Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України має монопольне право законодавчої ініціативи щодо проектів річних законів про Державний бюджет України і на власний розсуд формулює пропозиції до Верховної Ради щодо фінансування судової влади. У кодексі відсутні положення, які б зобов’язували при підготовці проектів бюджетних законів брати до уваги пропозиції судової влади щодо її фінансування. Головний розпорядник коштів Державного бюджету України по фінансовому забезпеченню діяльності судів теж немає юридичної можливості розробляти бюджетний запит.

Крім того, законодавство немає приписів про відповідальність за несвоєчасне та неповне надання бюджетних коштів. Внаслідок цього реальне фінансування судів залежить від Державного казначейства України, оскільки порядок виділення і перерахування бюджетних коштів їх розпорядникам являє собою перерахування коштів від Державного казначейства його управлінням, а від управлінь – відділенням.

З кінця 2005 року зволікається прийняття Закону „Про тимчасовий порядок фінансування судової влади в Україні”. Саме він має встановити особливий порядок планування, розподілу, використання бюджетних асигнувань на фінансування судів, органів державної влади, установ, організацій, які функціонують при судах, а також вивести фінансування судової влади з казначейської системи обслуговування бюджетних коштів.

Забезпечення судів приміщеннями

Система адміністративних судів в Україні включає: ВАСУ, 7 апеляційних та 27 окружних адміністративних судів. На сьогодні приміщенням, яке дозволяє здійснювати правосуддя, забезпечений лише ВАСУ. Ще два суди (у м. Харкові та м. Вінниці) отримали приміщення, але ті потребують ремонту і не дають можливості суддям повноцінно функціонувати. Решта судів фактично ще не мають своїх приміщень: одні суди (ті, де вже призначені голови судів) не мають приміщень через відсутність належних пропозицій від місцевих держадміністрацій та достатнього фінансування, інші суди (там, де є домовленість ВАСУ чи ДСА про оренду приміщень з місцевими держадміністраціями), – не можуть формально ці приміщення отримати через відсутність голів судів. Така ситуація потребує прояву політичної волі і спільного вирішення проблеми, оскільки згідно з Указом Президента адміністративні суди повинні були запрацювати з 1 вересня 2009 року, а ситуація з їх забезпеченням приміщеннями не дає сподівань на те, що вони запрацюють до кінця 2009 року. Заробітна плата суддів адміністративних судів сьогодні оцінюється як адекватна виконуваним обов’язкам, тоді як заробітна плата інших працівників адміністративних судів є надзвичайно низькою і потребує перегляду та підвищення (зокрема, місячний оклад помічника судді у понад 10 разів менший за місячний оклад судді, хоча помічник судді і має надзвичайно великі навантаження). Порівняно високі розміри заробітної плати суддів адміністративних судів вважаються необхідними, щоб судді могли бути незалежними від органів влади і якомога менше користуватися додатковими пільгами (на які вони мають право), які потенційно створюють можливості для впливу на суддів. Разом з тим, органи місцевої влади і Кабінет Міністрів України не виконують повною мірою своїх обов’язків щодо забезпечення окремим житлом суддів адміністративних судів, призначених чи обраних на посади.

Матеріально-технічне забезпечення судів

Адміністративні суди мають бути забезпечені комп’ютерним і офісним обладнанням у кількості, достатній для оперативного розгляду судових справ. Сьогодні навіть ВАСУ не забезпечений комп’ютерами повністю, хоча порівняно з іншими судами (особливо місцевими) ситуація в ньому набагато краща. Комп’ютерами забезпечені судді, але ще не забезпечені достатньою мірою інші працівники суду. Технічні засоби, необхідні для фіксування судового процесу, є, але у недостатній кількості для повного фіксування усіх засідань. Програми діловодства, розроблені на тендерних умовах, мають невисоку якість, в результаті чого працівники суду змушені зберігати необхідну інформацію додатково у друкованому вигляді. Створена локальна комп’ютерна мережа суду має доступ до мережі Інтернет, але виділена для цього телефонна лінія обмежує телефонний зв’язок суддів та працівників суду з громадянами, які потребують їхніх послуг, оскільки для зв’язку є лише дві телефонні лінії. Потрібні також ліцензійні програми програмного забезпечення, принтери, сканери та ксерокси. Окремим питання є забезпечення суддів матеріалами, що стосуються чинного законодавства.

Пропозиції

Шляхами підвищення ефективності функціонування судової гілки влади мають стати:

1.         Першочергове прийняття:

- Закону “Про тимчасовий порядок фінансування судової влади” (він встановить особливий порядок фінансування діяльності всіх судів України з метою забезпечення гарантій їх незалежності при здійсненні судочинства; виведе фінансування судової влади з казначейської системи обслуговування бюджетних коштів, що зробить суди і органи Державної судової адміністрації незалежними від органів виконавчої влади у питаннях їх матеріально-технічного забезпечення);

- Адміністративно-процедурного кодексу, (який врегулює порядок розгляду звернень громадян, процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових осіб та вирішення адміністративної справи суб’єктом розгляду скарги - відповідним органом влади.

2. Розробка нормативно-правових актів на виконання Концепції суддівства щодо створення та забезпечення діяльності:

-           Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

-           Дисциплінарної комісії суддів України;

-           Вищої ради юстиції.

При створенні нормативного забезпечення діяльності цих органів необхідно передбачити у державному бюджеті видатки на їх фінансування.

Від практики здійснення членами кваліфікаційних та дисциплінарних органів своїх повноважень на громадських засадах варто відмовитися як від не результативної та передбачити оплатну основу їх діяльності.

3. Доповнення Бюджетного кодексу України нормами про:

-           відповідальність за невиконання приписів бюджетного законодавства, особливо у випадку неповного та несвоєчасного надання коштів;

- обов’язкове врахування пропозицій судової влади щодо її потреб при прийнятті відповідного річного закону про Державний бюджет України (необхідно надати право Державній судовій адміністрації як головному розпоряднику коштів та Раді суддів формувати та включати свої пропозиції до бюджету) ;

-           заборону зменшувати розмір поточних видатків органів судової влади у річних бюджетних законах.

4. Внесення відповідних змін до процесуального законодавства:

- спрощення судових процедур, особливо господарського процесу (скорочення термінів розгляду справ, оскарження судових актів та перегляду у зв’язку з ново виявленими обставинами, чітке визначення таких обставин);

- узгодження Цивільного, Господарського і Адміністративного процесуальних кодексів щодо розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів;

-           відновлення у господарському процесі претензійного порядку розгляду для всіх категорій справ, що виникають із господарських зобов’язань;

- посилення відповідальності боржника за невиконання судового рішення.

5. Вдосконалення норм про дисциплінарну відповідальність суддів:

- усунення протиріччя п.2 ст.97 Закону “Про судоустрій” і ч.1 ст.34 “Про статус суддів” щодо переліку суб’єктів ініціювання дисциплінарного провадження;

- визначення поняття проступків, що порочать звання судді (для цього доцільно на законодавчому рівні прийняти Кодекс професійної поведінки (етики) судді, в якому передбачити найбільш повний перелік таких проступків, наприклад скоєння аморального вчинку, неповага до сторін у процесі та інші.

- доповнення переліку обов’язків судді, визначеного у ст. 6 Закону “Про статус суддів” виконанням Кодексу професійної поведінки (етики) судді.

- розширення переліку дисциплінарних стягнень, встановленого ст. 32 Закону України «Про статус суддів», звільненням з посади голови суду (його заступника) та попередженням судді.

- регламентація таких стадій дисциплінарного провадження як виконання рішення у справі й перегляд рішення по скарзі.

6. Забезпечення однакового застосування законодавства судами:

- повернення Пленуму Верховного Суду України права приймати керівні роз’яснення, виконання яких було б обов’язковим не тільки для судів, а й для інших органів і службових осіб, які застосовували закон;

- надання Верховному Суду України право законодавчої ініціативи для забезпечення можливості самостійно порушувати питання перед Верховною Радою про внесення змін до чинних законодавчих актів чи прийняття нових. Таке повноваження Верховного суду надасть йому змогу ефективно реагувати на протиріччя та прогалини законодавства, які спричиняють неоднакове застосування законодавства судами загальної юрисдикції.

7. Впровадження та розвиток альтернативних способів вирішення спорів: третейського розгляду, медіації або примирення сторін в кримінальному процесі.

8. Створення системи правової допомоги:

-           виконання етапів формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, запропонованих у відповідній Концепції, схваленій Президентом України 9 червня 2009 року;

-           забезпечення адвокатам компенсації реальної вартості юридичних послуг, що надаються ними безоплатно.

9. Удосконалення системи виконання судових рішень:

-           доповнення Закону „Про виконавче впровадження” переліком обов’язкових дій державного виконавця, визначенням строків виконання та відповідальності за невиконання своїх обов’язків;

-           встановлення обов’язку органів внутрішніх справ супроводжувати державних виконавців при здійсненні ними виконавчих дій щодо майна боржника (взаємодію органів державної виконавчої служби та органів внутрішніх справ при примусовому виконанні рішень судів доцільно передбачити у відповідному Порядку);

-           підвищення відповідальності боржників за невиконання законних вимог державних виконавців;

-           зміцнення матеріально-технічного забезпечення діяльності органів державної виконавчої служби;

-           забезпечення належних умов для підвищення професійного рівню підготовки працівників державної виконавчої служби та соціального захисту.