Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом

Кафедра кримінального права Курсова робота

“Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом”

План роботи

1.         Вступ

2.         Склад злочину незаконного заволодіння транспортними засобами в кримінальному праві

3.         Об’єкт злочину і дискусійні питання його визначення

4.         Об’єктивна сторона злочину

5.         Суб’єкт злочину

6.         Суб’єктивна сторона злочину

7.         ІІ. Обставини, що впливають на кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами

8.         ІІІ. Практика розвинених країн щодо питання кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом

9.         Висновок

10.       Список використаної літератури

11.       Додаток

Вступ

 

Питання боротьби з незаконними заволодіннями транспортними засобами займає важливе місце в боротьбі зі злочинністю. Адже таке заволодіння може призвести до людських жертв, пошкоджень транспортних засобів, дорожніх споруд і комунікацій, знижує безпеку руху. Понад 20 відсотків викрадень автотранспорту, причому здебільшого з тяжкими наслідками, скоюється неповнолітніми, у зв’язку з чим цей злочин набуває ще більшої суспільної небезпеки. Тому дана проблема потребує підвищеної уваги і ефективності боротьби як з боку органів внутрішніх справ України, так і з боку суспільства.

Суспільна небезпечність незаконного заволодіння транспортними засобами обумовлюється неконтрольованим використанням джерел підвищеної небезпеки, що нерідко спричинює вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчиняють особи, які не мають водійського посвідчення, перебувають у стані сп'яніння (від 70 до 80 відсотків винних скоюють заволодіння в нетверезому стані), не мають необхідних навичок водіння, не володіють технічними особливостями транспортних засобів. Ці особи, як правило, не здатні виконувати у сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обста­новці, адже незаконне заволодіння, як правило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений діяти поспішно, здебільшого йому доводиться переховуватись від переслідування, рухатись з не ввімкнутими світловими приладами, ігнорувати сигнали світлофора, не виконувати вимог дорожньої розмітки і знаків, не витримувати безпечну швидкість, порушувати інші правила дорожнього руху, попередньо не переконавшись в технічній справності транспортного засобу.

Як свідчить статистика 2003 року з 596218 тис. зареєс­трованих злочинів на незаконне заволодіння транспортними засобами припадало 6085 випадків, з них на автомобілі - 4366.

За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння транспортними засобами автомобілів усіх видів, мото­циклів, тракторів та інших самохідних машин. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби зазначені у примітці до ст.289 КК. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

Аналіз ст.289 КК України і практики її застосування свідчить, що при кваліфікації незаконного заволодіння транспортними засобами допускається різне тлумачення окремих, вжитих законодавцем понять, що призводить до різнобою у слідчій та судовій практиці, неоднакового вирішення задач, що постають. Таким чином, існує потреба в удосконаленні як самої норми, так і практики її застосування, а отже й судового її тлумачення, а також приведення до загального знаменника цілого ряду питань. Щоб розібратись з усім цим, треба перш за все розглянути, що являє собою склад зазначеного злочину.

І. Склад злочину незаконного заволодіння транспортними засобами в кримінальному праві

 

1.  1. Об’єкт злочину і дискусійні питання його визначення

 

Відомо, що „об'єкт злочину – це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин”.

В теорії кримінального права думки науковців розділились щодо визначення об’єкта злочину незаконного заволодіння транспортним засобом. Деякі автори вважають, що незаконне заволодіння транспортними засобами має один безпосередній об'єкт, але визначають щодо нього різні суспільні відносини: «безпека експлуатації транспортних засобів», «громадський порядок», «громадська безпека», «сис­тема суспільних відносин, що регламентують права власності», « безпека життя і здоров'я людей», тощо. Так, наприклад В.О. Навроцький вважає, що „Основним безпосереднім об'єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК.” [2]. Контрольоване використання транспорту, як об'єкт пояснюється тим що самовільне незаконне заволодіння транспортними засобами у багатьох випадках скоюється особами у стані алкогольного сп'яніння, при відсутності прав на керування транспортом. Але трапляються й такі випадки коли незаконне заволодіння транспортними засобами скоюється особами які добре володіють правилами дорожнього руху і реальної заг­рози безпеці руху не виникає.

Інші вчені поділяють безпосередній об'єкт незаконного заволодіння транспортними на головний та додатковий, висловлюють різні точки зору як з питання про те, які суспільні відносини складають безпосередній об'єкт даного злочину, так і про те, які суспільні відносини належать до голов­ного, а які до додаткового об'єкта. Адже незаконне заволодіння транспортними засобами, як і багато інших злочинів, завдають шкоди декільком групам суспільних відносин, тому це діяння посягає не лише на один об'єкт (громадський порядок, громадську безпеку чи безпеку руху механічних транспортних засобів). Професори М. Й. Коржанський з В.А. Мисливим приділяють увагу не лише безпосередньому, а й додатковий об’єкту. Вони зазначають, що «Основний безпосередній об'єкт цього злочину - безпека руху та експлуатації транспорту, додатковий - здоров'я, життя громадян та відносини власності” [8]. На мою думку досить логічною є думка В.І. Єгорова, який зазначає, що «головним безпосереднім об'єктом незаконного заволодіння транспортним є право власності, а додатковим - порядок використання транспорту як джерела підвищеної небезпеки” [9], адже право власності, на відміну від безпеки руху та експлуатації транспорту, порушується завжди, зокрема при пересуванні на них там, де відсутні інші транспортні засоби (у полі, лісі, безлюдних відкритих місцевостях), або при незаконному заволодінні транспортним засобом досвідченою особою, яка має кваліфікацію водія. Власник при цьому позбавляється можливості використовувати право власності, яке передбачено законом, тобто порушуються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпоряджання майном (ст. 316, 317 ЦК України) [3]. На основі вищевикладеного вважаю за необхідне погодитись з думкою професора В.І. Єгорова, який доводить, що безпосереднім об'єктом злочину слід визначати не суспільні відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а суспільні відносини у сфері власності. Адже, наприклад, вряд чи можна погодитись, з тим, що незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене водієм-професіоналом у тверезому стані, який дотримується правил дорожнього руху, загрожує суспільним відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту.

Незаконне заволодіння транспортним засобом завжди порушує права власника авто­транспортного засобу щодо користування і розпоряджання майном, тобто посягає на основні складові права власності. При цьому, вчиняючи незаконне заволодіння транспортним засобом, винний усвідомлює порушення ним прав власника та незаконне використання чужого майна. Конституція України у п. 4 ст. 13 проголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки[1]. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Актуальним є погляд Ю. Іванова, який вважає, що стаття, що регламентує відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами має бути вміщено у ту главу КК України, яка встановлює відповідальність за посягання на власність. Треба врахувати специфічність предмета злочину - транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки, а також те, що це діяння спрямоване не лише на остаточне заволодіння цим засобом, так і на тимчасове його використання.

Норми кримінального законодавства, які встановлюють відповідальність за транспортні злочини, мають бланкетні диспозиції. При такому способі описування ознак злочину їх неможливо повністю визначити без глибокого вивчення нормативних актів, що належать до інших галузей права. Предмет злочинів неможливо визначити, якщо перед цим не звернутися до п. 13 Правил дорожнього руху ( затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 і введені вдію з 1 січня 2002), де дано поняття механічного транспортного засобу. До останніх належать транспортні засоби, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см.), а також тролейбуси та інші транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт [3]. Мопеди та велосипеди з підвісним двигуном, з робочим об'ємом до 50 куб. см. не належать до механічних транспортних засобів і не реєструється у ДАІ. Більш детального роз’яснення щодо поняття «механічних транс­портних засобів» у Правилах дорожнього руху нема. Але під «самохідними машинами» слід вважати пасажир­ські й вантажні трамваї та тролейбуси, а також шляхові, будівельні, збиральні, сільськогосподарські та спеціальні самохідні машини (екскаватори, грейдери, автокрани, автонавантажувачі тощо).