Проблеми адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією

Національна академія внутрішніх справ України

Кафедра адміністративного права

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Тема: “Проблеми адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією.”

Виконав: викладач УПППМ УМВС України
в Житомирській області
капітан міліції
 

Керівник: Доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України
І.П. Голосніченко

м. Київ 2003 р.

План

Стр.

Вступ

Глава І. Вдосконалення механізму правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.

§ 1. Норми адміністративного права і правовідносини у сфері застосування засобів адміністративного припинення;

§ 2. Адміністративна правосуб’єктність державних органів виконавчої влади щодо реалізації спеціальних засобів адміністративного припинення;

§ 3. Соціальна обумовленість вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення;

Глава ІІ. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку.

§ 1. Адміністративно-правова практика застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку;

§ 2. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів нарядами патрульно-постової служби міліції при охороні громадського порядку;

§ 3. Особливості застосування спеціальних засобів при проведенні спеціальних операцій:

3.1. при припиненні масових безладь;

3.2. при захопленні озброєного злочинця, звільненні заручників;

Заключна частина.

Список використаної літератури

7

31

45

51

63

68

73

84

87

Вступ

В умовах побудови правової держави підвищення ефективності правового регулювання різноманітних соціальних зв’язків набуває особливої актуальності. Зростає необхідність вдосконалення правового впливу на поведінку людей, підвищення їх правосвідомості.

В демократичному суспільстві головне завдання державної влади, зокрема виконавчої, - забезпечення прав і свобод громадян. Так, стаття 3 Конституції України проголошує, що: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає за свою діяльність. Утвердження і безпека прав і свобод людини є головним обов’язком держави.”

В той же час досягнення високого рівня дисципліни і законності неможливо без законослухняної поведінки громадян, покращання якості та ефективності роботи правоохоронних органів. Ухилення від виконання обов’язків, закріплених в законі, передбачає адекватне реагування держави, у тому числі, застосування заходів адміністративного примусу. Застосування заходів державного примусу за будь-які протиправні діяння завжди привертало увагу суспільства, соціальних груп, так, як воно більше всього торкається інтересів людей, їх об’єднань.

Одним з найбільш серйозних втручань з боку правоохоронних органів в життєдіяльність громадян являється застосування до них спеціальних засобів адміністративного припинення. В зв’язку з цим питання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення є предметом адміністративно-правового регулювання та реалізації органами держави.

Підвищена увага до цієї проблеми обумовлюється також і можливістю помилок, свавілля, потурання державних органів чи посадових осіб, застосовуючих примус. Для ілюстрації загальної картини з цього приводу можна привести такий приклад, що в 1998 році судами України задоволено 96% позовів і скарг про захист порушених прав громадян і юридичних осіб.¹

 

^_______

¹ “Голос України” №11 1996 рік. “Дві третини честі і гідності”.

Необхідно звернути увагу на те, що криміногенна обстановка залишається складною. Продовжує збільшуватись інтенсивність злочинної агресії, насильницьких посягань на життя і здоров’я людей.

Понад тисячі їх стали жертвами вбивств, більше тисячі одержали тяжкі тілесні ушкодження. Тільки за минулий рік загинуло більше 70 правоохоронців¹. Деякі з них при посяганні на їх життя невміло застосовували спец. засоби, або в необхідній момент не застосовували їх зовсім. А тому питання підвищення ефективності застосування спеціальних засобів працівниками органів внутрішніх справ, вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання цієї групи правовідносин набуває значної актуальності.

Опитування працівників міліції окремого батальйону патрульно-постової служби міліції управління міністерства внутрішніх справ в Житомирській області свідчить: 95.7% працівників стверджують, що відбувається зростання злісної непокори правопорушників законним вимогам працівників міліції, а 85.3% - фізичного опору під час їх затримання. В умовах, які склалися дуже гостро стоїть питання підвищення рівня професійної підготовки особового складу міліції по тактико-спеціальній, бойовій підготовці, особливо в частині застосування заходів фізичного впливу, вогнепальної зброї, спеціальних засобів адміністративного припинення, підвищення рівня технічного забезпечення міліції для боротьби з різновидами правопорушень.

Практика свідчить, що в більшості випадків у особового складу органів внутрішніх справ відсутні необхідні навички по застосуванню спеціальних засобів адміністративного припинення.

Існуюча в Україні нормативна база – Закон України “Про міліцію”
від 20.12.90 р., Постанова Ради Міністрів УРСР №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” від 27.02.91 р., підзаконні акти, які регламентують особливості застосування застосування цих засобів є деякі недоліки спеціальних засобів адміністративного __________

¹ Звіт перед українським народом про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ
у 1998 році. – Голос України, №7, 1999.

 припинення дозволяє рішуче припиняти порушення законності, але в механізмі адміністративно-правового регулювання, наприклад: не визначені окремо засоби кримінального припинення і адміністративного припинення з урахуванням їх можливостей і законодавчим закріпленням, не визначено на законодавчому рівні що мається на увазі під термінами “виключні випадки”, “інші антигромадські діяння”, не зрозуміло як і ким визначається інтенсивність застосування спеціальних засобів забезпечення спеціальних операцій, не визначені випадки, коли при проведенні спеціальних операцій забороняється застосування тих чи інших спеціальних засобів, відсутні методичні рекомендації, типові розробки, посібники для командирів підрозділів патрульно-постової служби, командирів спеціальних підрозділів міліції по підготовці особового складу до застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, та в ході вирішення оперативних завдань.

В зв’язку з вищевказаними недоліками навчання особового складу органів внутрішніх справ з питань застосування спеціальних засобів проводиться на низькому організаційному та методичному рівні, практичні тренування, навчання проводяться дуже рідко і без використання всього комплексу спеціальних засобів, які стоять на озброєнні органів внутрішніх справ.

Проблеми адміністративно-правового регулювання в сфері охорони громадського порядку висвітлювались в цілому ряді монографій, дисертацій, навчальних посібників, статей:

Афанасьєва В.Г., Астемірова З.О., Бахраха Д.М., Бондурка О.М.,
Веремеєнка І.І., Голосніченка І.П., Гончарука С.Т., Даньшина І.М., Дорогих М.М., Єропкіна М.І., Єфімова М.Е., Жалінського О.Е., Загороднікова М.І., Зотова Л.В., Ігітова В.І., Коваля Л.В., Казімірчук В.П., Керімова Д.О., Клюшніченка О.П., Курагіна Г.Г., Курнікова В.В., Карпец І.І., Ратінова А.Р., Луньова А.Е.,
Лойфмана І.Я., Манохіна В.М., Орзих І.Ф., Ореховського О.І., Попова Л.Л., Петрова Р.І., Реутова В.П., Саввіна М.Е., Серьогіна О.П., Сіденко О.П., Сорокіна В.Д., Юсупова В.О., Явіч В.С., Якуба О.М., але комплексного дослідження проблем вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування засобів адміністративного припинення не проводилось.

Дослідження вищевказаної групи відносин необхідне для подальшого поліпшення законодавства, що регулює правоохоронну діяльність міліції, покращання його застосування, вдосконалення ефективності застосування спеціальних засобів.

Даному дослідженню властива наукова новизна, яка полягає у тому, що робиться спроба дослідити застосування спеціальних засобів як групи відносин механізму адміністративно-правового регулювання. Найбільш близько до цієї проблеми підійшли науковці органів внутрішніх справ Бандурка О.М.,
Голосніченко І.П., якими були досліджені заходи адміністративного припинення в діяльності міліції, зроблений аналіз системи існуючих видів заходів, але питання вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів в діяльності органів внутрішніх справ досліджено не було.

На думку автора, пропозиції, які будуть вироблені на підставі дослідження механізму адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення можуть бути використані для розробки законів та підзаконних актів для підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів по охороні громадського порядку, по застосуванню спеціальних засобів адміністративного припинення.

Окремі положення дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі з метою підвищення професійної підготовки працівників міліції, а також для вдосконалення практики застосування спеціальних засобів з метою попередження порушень прав людини всіма суб’єктами суспільних правовідносин.

Дослідження обгрунтовує необхідність введення в штати підрозділів органів внутрішніх справ посади інструкторів по навчанню працівників міліції правовим підставам, організаційним, тактичним прийомам застосування спеціальних засобів, а також розробку методик щодо їх використання, оптимізацію обліку кількості фактів застосування цих засобів.

Глава І. Вдосконалення механізму правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.

§ 1. Норми адміністративного права і правовідносини у сфері застосування засобів адміністративного припинення.

Правовий аналіз механізму правового регулювання свідчить про однобічний порядок регулювання зазначеної групи правовідносин – є права міліції по застосуванню спеціальних засобів і відповідальність громадян за дії, що посягають на встановлений порядок управління, реалізацію громадянами своїх прав і свобод в зазначених суспільних правовідносинах, а існуючі норми мають декларативний характер.

Відомо, що правозастосувальні відносини складаються із юридичного змісту (права і обов’язки учасників правовідносин) і змісту матеріального (їх фактична поведінка – дії, бездіяльність).

Вказана диференціація дозволяє уникнути однобічної обмеженості під час правового врегулювання той чи іншої групи суспільних правовідносин, в свою чергу, не змішує матеріальне і юридичне в правовідносинах. Таким чином, в правозастосовчих відносинах потрібно розрізняти поведінку, діяльність їх суб’єктів (матеріальний зміст), а також правомочність і обов’язки (юридичний зміст).

Застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією регламентовано ст. ст. 12-15¹ Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р. Вказані норми права є переважно матеріальними (регулюють поведінку, діяльність співробітників міліції), але частково вони являються і процесуальними так як носять організаційно-процесуальний характер, встановлюють порядок застосування норм матеріального права.

Окремо процесуальні норми даної групи правовідносин практично відсутні, так як не визначені форми і методи застосування кожного виду спеціальних засобів, зброї.

Не визначені окремо спеціальні засоби адміністративного та кримінального припинення так як ступінь суспільної небезпеки при вчиненні двох, навіть схожих, правопорушень не буває абсолютно однаковою.

Постає питання: яким чином діяти і яким повинен бути порядок під час застосування спеціальних засобів адміністративного, кримінального припинення.

Існуюча на сьогоднішній день норма, що встановлює порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї є диспозитивною, так як вона передписує варіант поведінки, але при цьому надають суб’єктам можливість у певних межах врегулювати зазначені правовідносини в індивідуальному порядку. (“Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника”. Ст.14 Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р).

Юридична норма, що нами розглядається, має уповноважуючий характер так як визначає певні випадки коли відповідні суб’єкти вказаних суспільних правовідносин мають право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Як дозволи так і окремі заборони адресуються співробітникам міліції і мають загальний характер.

Практика свідчить, що відповідні правила застосування спеціальних засобів вогнепальної зброї повинні бути чітко визначені і навіть не окремими інструкціями, а відповідним Законом, так як саме Закон повинен визначати вид спеціального засобу та особливості його застосування в залежності від ступені суспільної небезпечності протиправного діяння.

Щодо норми застосування спеціальних засобів адміністративного припинення, то вона міститься у п’яти статтях третього розділу Закону України “Про міліцію”(ст.ст. 12-15¹). Для того, щоб довести незручність викладення зазначеної правової норми потрібно зробити її юридичний аналіз.

Гіпотеза є складною так як пов’язує дію норми з наявністю багатьох умов. Вони містяться майже у всіх вказаних вище статтях. Так, в ст.12 Закону України “Про міліцію” визначається, що всі спеціальні засоби адміністративного припинення застосовуються у випадках і в порядку, передбачених вказаним вище Законом;

-         Застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини;

-           Без попередження вказані заходи можуть застосовуватись, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

Тобто умови застосування сили мають загальний характер і не визначають чіткого порядку застосування кожного виду спецзасобів, зброї в тих чи інших умовах (затримання правопорушника, особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь...). На озброєнні суб’єктів суспільних правовідносин, які мають право застосовувати силу, є великий арсенал спеціальних засобів і потрібно чітко визначити умови застосування кожного спеціального засобу окремо.

Стаття 14 Закону України “Про міліцію” свідчить про альтернативний характер гіпотези (різновид складної): “Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника”, тобто, передбачається, що для вступу правової норми в силу достатньо одної із вказаних в ній фактичних обставин.

Зазначена гіпотеза не вказує конкретних умов застосування того чи іншого спеціального засобу (або їх видів) – активної оборони, забезпечення спеціальних операцій, малогабаритних вибухових пристроїв, службових собак), порядку і меж застосування сили з указанням можливого використання відповідно арсеналу спецзасобів адміністративного припинення співробітниками певних підрозділів (з урахуванням специфіки служби: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції). В зв’язку з тим, вона є абстрактною, що не сприяє укріпленню законності.

Автор вважає, що коли йдеться про застосування водометів, бронемашин, сльозоточивих речовин, службових собак... гіпотеза повинна бути не абстрактною, а казустичною¹ – тобто пов’язувати реалізацію юридичної норми, виникнення,
¹ Потрібно відмітити, що в юридичній літературі, під час класифікації гипотез за формою вираження даний їх разновид часто називають казуістичною. Однак цей термін, що отримав своє розповсюдження в дореволюційній літературі, є невдалим. Термін “казуістична” походить від латинського слова “казуістика” (тобто перекручення під час доказування неправдивих, сумнівних положень) і не має нічого спільного стосовно характеристики гіпотези, що покликана містить чіткі, ясні вказівки на умови реалізації правової норми. Інша справа, коли термін “казустична гіпотеза” віддзеркалює вказівку на юридичні факти – конкретні життєві випадки (казуси).

змінення чи припинення нею певних правовідносин з окремими суворо визначеними індивідуальними випадками (казусами) – припинення адміністративного правопорушення, злочину, масових безладь.

Розглянемо наступний елемент юридичної норми, що регламентує застосування спеціальних засобів адміністративного припинення (диспозицію) і є головною частиною правової норми, містить відповідні правила правомірної поведінки, що здійснюються при наявності передбачених гіпотезою умов.

Диспозиція, що нами досліджується, зустрічається у двох своїх формах:

уповноважуюча - працівники міліції мають право... і забороняюча – забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.(п.7 ст.15 Закону України “Про міліцію”). “Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору” (п.7 ст.15 Закону України “Про міліцію”).

Але переважно диспозиція норми уповноважуюча. Отже, працівник міліції сам повинен зорієнтуватись в екстремальній ситуації, що передує застосуванню спеціальних засобів. Ну, а якщо він помилився у визначенні виду спеціального засобу, часі початку, інтенсивності його застосування?

Виходить, що це його особисті проблеми, які можуть полягати і у позбавленні волі за перевищення сили, необхідної оборони. Також це стосується і оточуючих, які можуть постраждати внаслідок помилок працівника міліції.

Диспозиція норми, на думку автора, повинна мати зобов’язуючий характер. Так як ситуація, що сьогодні склалася у чинному законодавстві України з зазначеного питання вимагає від працівників міліції балансування на межі законності і ставить під загрозу життя і здоров’я людей.

Остання стадія у механізмі правового регулювання, що нами розглядається – це безпосередньо застосування спецзасобів адміністративного припинення, що має факультативний характер і є охоронним актом, який покликаний забезпечити дотримання всіма суб’єктами суспільних правовідносин певних правил поведінки; застосовується як крайній захід, коли безперешкодно реалізувати законні права, інтереси не вдається. Якщо норма права по застосуванню сили має невдале формулювання, то вірогідність порушення законності збільшується (помилкова оцінка ситуації суб’єктом суспільних правовідносин, який має право застосувати спеціальні засоби адміністративного припинення).

Автором був зроблений аналіз випадків застосування зброї, спеціальних засобів і випадків отримання тілесних ушкоджень працівниками міліції під час несення служби по охороні громадського порядку(додаток № ).

Цифри свідчать про високий рівень травматизму серед особового складу незважаючи на те, що під час несення служби міліціонери мають табельну зброю, спеціальні засоби, несуть службу по декілька співробітників разом і мають певні повноваження по застосуванню сили до правопорушників у визначених Законом України “Про міліцію” випадках.

Як бачимо є факти і неправомірного застосування зброї.

У порівнянні з високим рівнем травматизму на службі (а це неспроможність ефективно протистояти опору правопорушників) мало випадків (протягом року) застосування і використання вогнепальної зброї, не зважаючи на складну криміногенну обстановку, агресивність затримуваних осіб велику кількість загиблих при виконанні службових обов’язків працівників міліції. Це свідчить про невміння особового складу захистити не тільки громадян, а навіть себе. Це і слабка фізична підготовка, і відсутність необхідних навичок по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, застосуванню і використанню вогнепальної зброї і недосконалі спеціальні засоби, що є в наявності у співробітників міліції.

Закон України “Про міліцію” не дає визначення: при яких обставинах застосовується той чи інший вид спеціального засобу, коли співробітник міліції приймає власне рішення на застосування фізичної сили, зброї, спецзасобів, а коли це рішення приймає старший наряду, офіцер, керівник спеціальною операцією, стосовно яких категорій осіб (психічний стан, вік, фізичні переваги...). отже ця невизначеність, як свідчить практика, часто призводить до порушення законності, так як працівник міліції під час несення служби сам вирішує, як написано в Законі, вид спеціального засобу, час початку, інтенсивність його застосування (можливо і помилково), а також суспільну небезпечність особи правопорушника.

Обрання певного виду спеціального засобу адміністративного припинення повинно залежати від ступені суспільної небезпеки протиправного діяння. Чим вище її рівень, тим суворіший вплив на правопорушника.

Автор пропонує поділити всі спеціальні засоби, що застосовуються ОВС при охороні громадського порядку на дві групи:

Спеціальні засоби адміністративного припинення

(Застосовуються при вчиненні адміністративного правопорушення, що не являють собою великої суспільної небезпеки)

-           гумовий кийок;

-           сльозоточиві речовини дратівливої дії в аерозольних упаковках

-           газова зброя;

-           пневматична зброя;

-           електрошоковий пристрій.

Спеціальні засоби кримінального припинення

(Застосовуються при вчиненні протиправних дій, що містять ознаки злочину).

-           використання вогнепальної зброї;

-           застосування вогнепальної зброї;

-           застосування сльозоточивих речовин дратівливої дії: “Черемуха-1”, “Черемуха-4”, “Черемуха-5”, “Черемуха-6”, “Черемуха-12”, “Сирень-1”, “Сирень-2”, “Сирень-3”;

-           світлошумова граната “Заря”;

-           світлошумовий пристрій “Пламя”;

-           патрони з гумовою кулею “Волна-Р”;

-           водомети;

-           бронемашини та інші транспортні засоби на колісному ході;

-           пристрої для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М”, “Диана”;

-           пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками “Ключ”, “Импульс”.

Правила застосування спеціальних засобів
адміністративного припинення

Правила застосування гумового кийка

Гумовий кийок застосовується, коли вичерпані заходи профілактичного впливу на правопорушника і під час припинення протиправного діяння, що не являють собою великої суспільної небезпеки (передбачені адміністративним законодавством України) у наступних випадках:

- при вчиненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі співробітника міліції, члена добровільного формування, військовослужбовця під час виконання ними обов’язків по охороні громадського порядку;

- для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних і кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень;

- для захисту громадян та самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих співробітника міліції загрожує небезпека.

Застосуванню гумового кийка повинно передувати попередження про намір його використання крім випадків раптового або збройного нападу на громадян, військовослужбовців, членів добровільних формувань по охороні громадського порядку, при нападі з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів.

Гумовий кийок застосовується по кінцівках з силою достатньою для припинення протиправного діяння.

Забороняється застосовувати гумовий кийок по голові , шиї, ключиці, животі, статевих та інших життєво важливих органах, а також до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з вираженими ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

За порушення правил застосування гумового кийка, або перевищення достатнього мінімуму сили під час його застосування тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України .

Застосування сльозоточивих речовин дратівливої дії в аерозольних упаковках.

Застосовуються, коли вичерпані заходи профілактичного впливу на правопорушника і під час припинення протиправних діянь, що не являють собою великої суспільної небезпеки і передбачені адміністративним законодавством України, у наступних випадках:

- при вчиненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі співробітника міліції, члена добровільного формування, військовослужбовця під час виконання ними обов’язків по охороні громадського порядку;

- для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних і кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень.

- для захисту громадян та самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека.

Застосуванню сльозоточивих речовин повинно передувати попередження про намір їх використання крім випадків раптового або збройного нападу, при наряді з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів.

Сльозоточиві речовини дратівливої дії в аерозольних упаковках застосовуються на відстані 90см протягом 1-2 секунд в область груді.

Забороняється застосовувати сльозоточиві речовини до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з вираженими ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Забороняється застосування сльозоточивих речовин у випадках, коли можуть постраждати оточуючі.

Незаконне застосування сльозоточивих речовин дратівливої дії тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України .

Правила застосування наручників.

Спеціальний засіб пасивного впливу на правопорушника.

Застосовується, коли вичерпані заходи профілактичного впливу на правопорушника і під час припинення протиправного діяння у наступних випадках:

- при вчиненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі співробітника міліції, члена добровільного формування, військовослужбовця під час виконання ними обов’язків по охороні громадського порядку;

- для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних і кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень.

- для захисту громадян та самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека.

Забороняється застосовувати наручники до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Забороняється надмірно затискати наручники на руках затримуваних осіб.

Фіксація замків перевіряється кожні 2 години, а в осінньо-зимовий період – кожні 30 хвилин.

Наручники застосовуються у положенні “руки ззаду”.

При конвоюванні літаком а також, коли життю, здоров’ю затримуваної особи загрожує небезпека, наручники застосовуються у положенні “руки попереду”.

Порушення правил застосування наручників тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України .

Правила застосування газової зброї

Застосовується виключно табельна газова зброя, коли застосування інших спеціальних засобів не дало бажаного результату на правопорушника, під час припинення протиправних діянь, що не являють собою великої суспільної небезпеки, передбачених адміністративним законодавством України у наступних випадках:

-           для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень;

-           для захисту громадян і самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека;

-           для припинення групових порушень громадського порядку.

Застосуванню газової зброї повинно передувати попередження про намір її використання крім випадків раптового або збройного нападу, при нападі з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів.

Газова зброя застосовується з відстані 1-3 метрів в область груді.

Використовуються набої із сльозоточивою речовиною дратівливої дії.

Забороняється застосовувати табельну газову зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку, інвалідів з вираженими ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Забороняється прицільна стрільба у ділянку голови порушника, повторне застосування газової зброї в межах зони ураження в період дії газу. Забороняється застосовувати табельну газову зброю на відстані ближче 1 метру, а також у приміщеннях, на виробництвах, пов’язаних з виготовленням продукції з вибухових і легкозаймистих речовин, у дитячих та лікувальних закладах, у приміщеннях та на земельних ділянках, закріплених за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, виключаючи випадки, коли від глав представництв надійде прохання застосувати в цих місцях відповідні заходи та засоби до правопорушників.

Порушення правил застосування табельної газової зброї тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України .

Правила застосування пневматичної зброї

Застосовується виключно табельна пневматична зброя у випадках, коли вичерпані заходи профілактичного впливу на правопорушника і під час припинення протиправних діянь, що не являють собою великої суспільної небезпеки, передбачених адміністративним законодавством України у наступних випадках:

-           для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень під час вчинення затримуваними непокори;

-           для захисту громадян і самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих загрожує небезпека;

-           для припинення групових порушень громадського порядку.

Застосуванню пневматичної зброї повинно передувати попередження про намір її використання крім випадків раптового або збройного нападу, при нападі з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів.

Пневматична зброя застосовується з відстані 5-7 метрів по кінцівках.

Забороняється застосовувати пневматичну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з вираженими ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Забороняється застосовувати табельну пневматичну зброю на відстані ближче 5 метрів, а також по життєво важливих органах.

Порушення правил застосування табельної пневматичної зброї тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України .

Правила застосування електрошокового пристрою.

Застосовується виключно табельний електрошоковий пристрій, коли застосування інших спеціальних засобів не дало бажаного результату, до правопорушника і під час припинення протиправних діянь, що не являють собою великої суспільної небезпеки, передбачених адміністративним законодавством України у наступних випадках:

-           для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних і кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень;

-           для захисту громадян і самозахисту від протиправних дій, якщо життю, здоров’ю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека;

-           для припинення групових порушень громадського порядку.

Застосуванню електрошокового пристрою повинно передувати попередження про намір його використання крім випадків раптового або збройного нападу, при нападі з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів. Електрошоковий пристрій застосовується протягом 2-3 секунди до відкритої частини кінцівки.

Забороняється застосовувати електрошоковий пристрій до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Забороняється застосовувати електрошоковий пристрій у ділянку голови, шиї та інших життєво важливих органах, перевищувати допустимий час впливу електророзряду на правопорушника, використовувати електрошокери, що мають зовнішні пошкодження та несправні запобіжну чи пускову кнопку; користуватись електрошокером у приміщеннях, де є легкозаймисті або вибухонебезпечні речовини.

Після здійснення ураження правопорушника йому в разі необхідності надається перша допомога.

Порушення правил застосування електрошокового пристрою тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Правила застосування спеціальних засобів кримінального припинення

Правила використання вогнепальної зброї

Використання вогнепальної зброї – це приведення її в бойову готовність.

Працівники міліції мають право використання табельної вогнепальної зброї як засіб психологічного впливу на правопорушників у випадках припинення злочинного діяння, коли застосувати зброю неможливо без ризику завдання шкоди оточуючим:

-                для затримання правопорушників у порядку здійснення адміністративно-процесуальних і кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень у випадках здійснення затримуваними особами опору;

-                для захисту громадян, самозахисту від протиправних дій, якщо життю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека;

-                при перевірці документів у підозрілих осіб.

Використанню табельної вогнепальної зброї повинно передувати попередження про можливість її застосування.

Забороняється використовувати табельну вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

Порушення правил використання табельної зброї тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Правила застосування вогнепальної зброї

Працівники міліції мають право застосовувати табельну вогнепальну зброю під час припинення злочинного діяння, коли застосування заходів адміністративного впливу не дало бажаних результатів:

-                для захисту громадян, самозахисту від протиправних дій, якщо життю оточуючих, співробітника міліції загрожує небезпека;

-                для затримання правопорушників у порядку здійснення кримінально-процесуальних та примусових заходів відповідно до судових рішень.

Застосуванню вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір її використання крім випадків групового або збройного нападу на співробітника міліції, громадян, нападу з використанням транспортних засобів, бойової техніки, літальних апаратів, втечі з-під варти зі зброєю або з використанням транспортних засобів, для визволення заручників.

Рішення на застосування зброї приймає старший наряду по охороні громадського порядку або керівник спеціальною операцією.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку , інвалідів з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу або опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції.

Забороняється застосовувати табельну вогнепальну зброю по життєво важливих органах людини, а також у випадках, якщо можуть постраждати оточуючі.

Після застосування або використання зброї співробітник міліції зобов’язаний надати потерпілим першу допомогу.

Правила застосування ручних газових гранат,

 патронів з газовими гранатами.

Ручні газові гранати, патрони з газовими гранатами призначені для психофізичної дії на правопорушників шляхом створення газодимної хмари непереносимої концентрації і є спеціальним засобом кримінального припинення протиправних діянь, що містять ознаки злочину.

Ручні газові гранати, патрони з газовими гранатами застосовуються як на відкритій місцевості так і в приміщенні для припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь, захоплення озброєного злочинця шляхом створення газодимної хмари об’ємом до 20 м³.

Патрони з газовими гранатами відстрілюються із спеціальної зброї на відстань до 100 м.

Забороняється застосовувати ручні газові гранати, патрони з газовими гранатами у приміщеннях, на виробництвах, пов’язаних з виготовленням продукції з вибухових і легкозаймистих речовин, у дитячих та лікувальних закладах, у приміщеннях і на земельних ділянках, закріплених за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, виключаючи випадки, коли від глав представництв надійде прохання застосувати відповідні заходи та засоби до правопорушників, у випадках, якщо можуть постраждати оточуючі, відстрілювати патрони з газовими гранатами по горизонтальній траєкторії, а також прицільно по правопорушнику.

Порушення правил застосування ручних газових гранат, патронів з газовими гранатами тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Правила застосування спеціальних засобів забезпечення спеціальних

операцій.

Спеціальні засоби забезпечення спеціальних операцій застосовуються у випадках припинення протиправних діянь, що містять ознаки злочину у наступних випадках:

-                для припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь;

-                для примусової зупинки автотранспорту;

-                для захоплення озброєного злочинця;

-                звільнення заручників.

Спеціальні засоби забезпечення спеціальних операцій застосовуються:

-                водомети - шляхом спрямування водяного стовпа під тиском 10-12 атмосфер по нижній частині ніг правопорушників і при температурі атмосферного повітря не нижче 0°С;

-                світлозвукові пристрої відволікаючої дії шляхом вчинення психофізичного впливу на правопорушника потужними світловими (30×10⁶ Кд) та акустичними (до 172 ДБ) імпульсами на відстані не ближче 2 метрів від правопорушника;

-                малогабаритні вибухові пристрої – шляхом швидкого пробивання отворів у дверях та інших перешкодах, крім приміщень, де знаходяться заручники;

-                патрони з гумовою кулею – шляхом відстрілу із спеціальної зброї по нижній частині ніг з відстані не ближче 20 метрів;

-                пристрої для примусової зупинки автотранспорту правопорушників шляхом перекриття автошляхів і виключно до транспортного засобу правопорушника, крім мотоциклів, вантажних автомобілів, транспортних засобів, що перевозять пасажирів.

Забороняється застосовувати спеціальні засоби забезпечення спеціальних операцій у випадках, коли можуть постраждати оточуючі.

Порушення правил застосування спеціальних засобів забезпечення спеціальних операцій тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Правила застосування для охорони громадського порядку спеціальних транспортних засобів

Для охорони громадського порядку використовується спеціально обладнана техніка на колісному ході, а також мотоцикли, катери і гелікоптери у випадках:

-                несення патрульно-постової служби;

-                забезпечення безпеки дорожнього руху;

-                виконання оперативних завдань;

-                охорони громадського порядку під час проведення масових заходів;

-                забезпечення організаційних міроприємств щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Транспортні засоби повинні бути обладнані у відповідності до завдань, що виконуються, радіостанціями та іншими необхідними технічними засобами, а також пофарбовані відповідно до прийнятої кольоровографічної схеми.

Забороняється перевозити спеціальними транспортними засобами сторонніх громадян (крім випадків термінового доставлення хворих, якщо їх життю загрожує небезпека, в лікувальні заклади), вантажі, а також залишати транспортний засіб без нагляду; знаходитись у автомобілі під час зупинок у пунктах зупинок, за винятком ведення переговорів радіостанції та при розгляді справ; перевищувати встановлену швидкість руху, якщо це не пов’язано зі службовою необхідністю; самовільно відхилятися від призначеного маршруту та змінювати порядок несення служби, якщо це не пов’язано зі службовою необхідністю; передавати стороннім особам керування транспортними засобами; залишати без нагляду затриманих в транспортних засобах; використовувати транспортні засоби у випадках, коли від цього можуть постраждати оточуючі.

Правила застосування службових тварин під час охорони громадського

 порядку

Для попередження протиправних діянь, охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю використовуються службові тварини ( собаки і коні), які пройшли відповідний курс дресирування і визнані придатними для службового використання у наступних випадках:

-                кінні наряди – на маршрутах (постах) у лісопаркових зонах, а також в місцях забезпечення масових міроприємств;

-                службові собаки - на маршрутах (постах) для проведення оперативно-розшукової діяльності, охорони об’єктів, а також охорони затриманих, взятих під варту осіб.

Забороняється застосування службових собак для припинення протиправного діяння, що не містить ознак злочину.

Порушення правил використання службових тварин тягне відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Статтю12 Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р “Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” потрібно викласти в іншій редакції з встановленням допустимих тактико-технічних характеристик спеціальних засобів, що знаходяться на озброєнні ОВС з метою дотримання і виконання принципу завдання мінімальної шкоди правопорушнику

Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим законом.

Використанню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх застосування крім випадків, коли сила застосовується без попередження: при груповому або збройному нападі, при нападі з використанні бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, при втечі з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів, при звільнені заручників.

З метою дотримання принципу завдання мінімальної шкоди правопорушнику застосовуються спеціальні засоби і зброя з наступними тактико-технічними характеристиками:

-                сльозоточиві речовини заряджаються препаратами безпечними для здоров’я людини, радіус дії газових гранат (створення газодимної хмари непереносимої концентрації), в умовах міста на відкритій місцевості, не повинен перевищувати 20 м³, а в приміщеннях – загальну площадь об’єкта, де переховується правопорушник з метою уникнення небезпечної для життя людини концентрації речовин сльозоточивої та дратівливої дії;

-                для ведення вогню гумовими кулями використовується зброя, що забезпечує початкову швидкість польоту кулі не більше м/сек;

-                водомети застосовуються на відкритій місцевості, а потужність водяного стовпа, що спрямовується на правопорушника не повинна перевищувати 12 атмосфер;

-                сила току електрошокового пристрою не повинна перевищувати В;

-                імпульси світлозвукових пристроїв не повинні перевищувати відповідно 30×10⁶ кд і 172 дБ.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу до жінок з явними ознаками вагітності, осіб літнього віку або з явними ознаками інвалідності, також неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу , опору, що загрожує життю, здоров’ю оточуючих, співробітників міліції або збройного нападу чи збройного опору.

У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників.

При завданні шкоди міліція невідкладно забезпечує надання першої допомоги потерпілим.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї працівник міліції зобов’язаний негайно і письмово повідомити командиру підрозділу для сповіщення прокуророві.

Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У сучасному Кодексі про адміністративні правопорушення України ступінь суспільної небезпеки впливає на санкцію правової норми. Про її високий рівень свідчать такі санкції, як адміністративний арешт, позбавлення певних прав, високі суми штрафів з твердою нижньою межею. Про незначний ступінь суспільної небезпеки правопорушення свідчать штрафи у невеликих розмірах, а також попередження.

Отже, на сьогодні, санкції по застосуванню сили є альтернативними. Але вже наголошувалось, що питання застосування сили повинні бути врегульовані більш докладно, а тому санкції з питань застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї повинні бути абсолютно визначеними – точно вказувати захід державного впливу, який повинен бути застосований при порушенні норм адміністративного або кримінального права.

Так як санкція – це найбільш динамічна частина норми права, то вона особливо чутливо реагує на зміни у житті суспільства і держави. Змінюючи санкції, у певних межах, можна позитивно впливати на вирішення певних проблем у суспільних відносинах.

Яким чином можна скористатись цією можливістю при здійсненні силового впливу на суб’єктів, що порушують встановлені у суспільстві правила поведінки?

При аналізі правопорушень можна виявити ті, що скоюються найбільш частіше і, навіть, спрогнозувати криміногенну обстановку на найближчий час¹. Таким чином, запровадженням більш суворих санкцій до найбільш розповсюджених правопорушень законодавець сприяє вихованню маргінальної поведінки (страху перед покаранням). Враховуючи менталітет нації, це першочергові заходи правового виховання окремої категорії громадян на довгому шляху побудови правової
держави, від яких в подальшому можна відмовитись, так як насилля і виховання це протилежні поняття.

Взагалі, це питання не тільки міліції, а і місцевих органів виконавчої влади, громадськості, всього суспільства так як правовий вплив повинен бути двухсторонній.

Дотриманню законності з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення буде сприяти прийняття Закону України “Про застосування сили посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків”, який би найбільш повно визначав всі права і свободи людини з урахуванням
головних положень таких міжнародних нормативних актів як:

Загальна декларація прав людини 10.12.1948р.; Міжнародний пакт про громадські та політичні права; Звід принципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню або ув’язненню в будь-якій формі від 09.12.88р.; Конвенція проти катувань та інших жорстких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 09.12.1975р.; Конвенція про права дитини. 20.11.89р. набула чинність в Україні 27.09.1991р.; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок – від 18.12.1979р.; Декларація про права інвалідів від 09.01.1975р.; Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку – від 17.12.1979р.; Головні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку, що були прийняті на Восьмому Конгресі ООН по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 29.11.85р., Європейська Конвенція з прав людини – 04.11.1950р.; Віденська декларація – 09.10.1993р. та інші.

¹ Гадышев В.А. Статистический анализ и прогнозирование социально-экономических процессов в деятельности органов внутренних дел (на примере МВД Украинской ССР). – М.:Академия МВД СССР, ГИЦ МВД СССР, 1989. – 234с.

Механізм імплементації норм міжнародного права має бути закріплений в Законодавчому Кодексі України, що буде сприяти гармонізації і одночасно кодифікації національного законодавства.

Кодифікації підлягають не тільки міжнародні нормативні акти (спеціальна кодифікація)а і все чинне законодавство, що є однією із необхідних умов організації і існування правової держави, так як від правильного вибору правових засобів в кінцевому наслідку залежить досягнення головної мети правового регулювання – ефективність права в цілому.

Запровадження вказаних заходів – об’єктивна необхідність, так як згідно із Конституцією України, Закону України “Про міжнародні договори України” від 22.12.93р. в державі визнається і діє принцип верховенства права, а чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Але питання імплементації норм міжнародного права з питань реалізації основних принципів застосування сили посадовими особами по підтриманню правопорядку залишається відкритим.

Запровадження вказаних вище заходів покликаро сприяти розробленню механізму стримувань і противаг з питань застосування сили представниками органів виконавчої влади до громадян. Без врегулювання цього питання неможлива успішна побудова правового суспільства, в якому життя, честь, гідність людини (як проголошує Конституція України) визначається найвищою соціальною цінністю і буде існувати не тільки на папері.

 

§2. Адміністративна правосуб’єктність державних органів виконавчої влади щодо реалізації спеціальних засобів адміністративного припинення.

Необхідно відзначити, що статтями 12-15¹ Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., керуються не тільки працівники міліції, а й військовослужбовці внутрішніх військ МВС України (Закону України ”Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.92р.), співробітники Служби безпеки України(Закону України ”Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.), громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону (Закону України ”Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 01.08.00р.).

У ст.12 ”Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” Закону України ”Про міліцію” вказано, що “У разі можливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян”. Остання фраза суперечить ч.2 ст.15 Закону України ”Про міліцію”, де вказується що ”Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи”.

Попередні положення суперечать Конституції України, нормам міжнародного права: ”Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку” від 17.12.79р., ”Головним принципам застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку”, що були прийняті на Восьмому Конгресі ООН по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 29.11.85р., “Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання” від 09.12.75р., “Загальної Декларації прав людини”(ООН, 1948р.), ”Міжнародному пакту про громадські і політичні права”(ООН, 1966р.).

З іншого боку, у відповідності із ч. 2 ст. 14 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., співробітникам міліції надається право в індивідуальному порядку визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Співробітнику міліції важко не помилитись в екстремальній ситуації під час затримання правопорушника. Суду, наприклад, потрібен певний час, щоб дослідити всі обставини справи і прийняти рішення, а співробітник міліції це вимушений зробити за одну мить.

Це свідчить про недосконалість нормативно-правової бази з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї.

На діяльності міліції віддзеркалюється і недосконала забеспеченність технікою, спеціальними засобами (електрошокери, газова зброя, гумові кийки (більш зручні в застосуванні), слабка фізична підготовка, відсутність необхідних навичок по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, застосуванню і використанню вогнепальної зброї.

Складною залишається і криміногенна обстановка. Багато випадків здійснення злісної непокори, опору законним вимогам, розпорядженням співробітників міліції, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Цифри свідчать про правову незахищеність співробітників міліції які вимушені балансувати на межі законності.

Поняття “правосуб’єктність” включає такі складові як права, свободи, обов’язки, тобто роль вказаних вище суб’єктів суспільних правовідносин у правовому вихованні населення з питань застосування такого виду заходів адміністративного примусу, як сила(заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, зброя).

У вказані відносини повинен бути закладений динамізм – взаємний вплив, що повинен в майбутньому привести до відмови від насильства в суспільстві через правове виховання нації, так як в основу таких відносин покладено досягнення компромісу, рівноваги на підставі поваги до особистих прав і встановлених правил поведінки, Закону.

У Закон України “Про застосування сили посадовими особами при виконанні ними службових обов’язків” доцільно внести норми, що встановлюють права громадян, співробітників міліції у ситуаціях, що пов’язані із застосуванням працівниками міліції сили.

Наприклад: співробітник міліції має право не застосовувати заходи фізичного

впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у наступних випадках:

-   під час ведення переговорів з правопорушником про припинення протиправної поведінки;

-   використанням психологічного впливу на правопорушника демонстрацією готовності до застосування сили;

-   коли чисельність наряду міліції вдвічі переважає кількість затримуваних осіб.

Отже, застосування сили співробітниками міліції – це повинно стати останнім аргументом не тільки на бумазі, а і в дійсності. Так як право застосовувати силу негативно впливає на правове виховання і співробітників міліції як суб’єктів суспільних правовідносин.

Так як правосвідомість пересічного громадянина ще знаходиться на низькому рівні, то з метою правового виховання як правозахисників так і правопорушників в дусі поваги до Закону кожен правопорушник в момент затримання повинен знати свої права.

Наприклад: під час затримання громадянин, який підозрюється у вчиненні правопорушення має право: знати свої права щодо порядку та правил затримання, доставлення, тримання під вартою; має право скористатись правовою допомогою адвоката, відмовитись відповідати на питання в його відсутності; має право на один телефонний дзвінок.

Крім прав під час припинення протиправного діяння як співробітник міліції так і затримуваний повинні мати певні обов’язки.

Наприклад: під час затримання особи, що підозрюється у скоєні протиправного діяння співробітник міліції зобов’язаний:

-      Поважати її конституційні права та свободи;

-      Дотримуватись принципу мінімізму застосування сили, правил застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї;

-      Зачитати затримуваному його права;

-      Виключити можливості постраждання оточуючих під час затримання;

-      Надати потерпілому, внаслідок затримання, правопорушникові першу допомогу

-      Доповісти рапортом безпосередньому начальнику, скласти необхідні процесуальні документи.

Під час затримання співробітником міліції громадянин, що підозрюється у скоєні протиправного діяння, зобов’язаний:

-         виконувати законні вимоги співробітника міліції;

-         повідомити про наявність(відсутність) предметів, заборонених для носіння, а також речей що мають відношення до скоєння особою протиправного діяння;

-         надати можливість співробітнику міліції провести особистий огляд, повідомити про наявність або відсутність свідків.

-         утриматись від вчинення непокори, опору законним вимогам працівника міліції.

Так як суб’єктами застосування засобів фізичного впливу, спецзасобів, вогнепальної зброї крім працівників міліції є військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, співробітники Служби безпеки України, громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону - є необхідність дослідити їх правосуб’єктність із вказаного вище питання.

Наступним суб’єктом що має право застосовувати силу при охороні громадського порядку є внутрішні війська Міністерства внутрішніх Справ України.

Зазначене право військовослужбовцям надається п.5 ст.10 однойменного Закону: “... використовувати та застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України ”Про міліцію”, військовими Статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства України”.

Порядок застосування зброї військовими передбачається ст.ст. 197-204 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України ”¹.

¹ – Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.236.

Застосування зброї, службових собак військовослужбовцем має свої особливості так як це право може бути здійснене тільки під час охорони об’єктів, що є бойовим завданням Ст.99. “…несення вартової служби є виконанням бойового завдання”. ¹

Але, у відповідності із чинним законодавством України військовослужбовці МВС України можуть залучатись і до охорони громадського порядку, а об’єктом охорони може бути призначене що завгодно: ст.104. “Для безпосередньої оборони та охорони об’єктів із складу варти встановлюються вартові. Вартовим називається озброєний вартовий, який виконує бойове завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста.

Все доручене до охорони та оборони вартовому, а також місце або ділянка місцевості на якій він виконує свої обов’язки називається постом. До постів також належать об’єкти та ділянки місцевості, що їх охороняє варта, на яких встановлено технічні засоби охорони або є вартові собаки”.²

Уявимо собі, що підрозділу внутрішніх військ МВС України під час групових порушень громадського порядку або масових безладь керівництво зведеного загону доручило охороняти адміністративний будинок місцевих органів влади або управління Міністерства внутрішніх справ в області.

Ситуація одразу ж вийде з-під контролю, коли голодні, обмануті люди, яким нічого в цьому житті втрачати, розпочнуть активні дії у відповідь на чергові обіцянки про покращення соціального забезпечення.

Що робити військовим? Їм поставлене бойове завдання – охорона об’єкту. Але вартові можуть застосувати зброю і без попередження, якщо виникла загроза їх життю або здоров’ю, не кажучи вже про напад на охоронюваний об’єкт.

Так як чинним законодавством таке право зазначеним підрозділам надається, то залишається одне питання: яким чином буде застосована і яка зброя? По-перше, дозволяється захищатися багнетом і прикладом.

¹ - Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.252.

² – Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.215

Отже Законом України “Про міліцію” не передбачається застосування під час захисту громадян, самозахисту від протиправних посягань, холодної зброї. Да і бити прикладом людей, навіть якщо вони напали, не гуманно і не ефективно. Таким чином натиск натовпу не стримати.

Залишається вогнепальна зброя, бойова техніка.

Застосувати автоматичну вогнепальну зброю можуть тільки фахівці, до яких висуваються особливі вимоги і то вибірково – проти активістів збройного натовпу, що здійснюють активні протиправні дії, а застосовувати бойову техніку, особливо на гусеничному ході під час припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь дуже небезпечно і малоефективно.

Новий Кримінальний Кодекс України вже не містить смертної кари і дозвіл на застосування зброї підчас проведення спеціальної операції до правопорушника, винність якого навіть не була визначена судом, є проблематичним питанням.

Із наведених норм можна зробити висновок, що застосування сили військовослужбовцями при охороні громадського порядку не конкретизовано. А саме: які спеціальні засоби знаходяться на озброєнні у внутрішніх військ, яка зброя може застосовуватись (пістолети, автомати, кулемети, гранатомети), яка бойова техніка (танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти, бойові машини десанту, установки залпового вогню “Град”) і яким чином?

В історії колишнього Радянського Союзу є сумний досвід використання військовослужбовців під час припинення масових безпорядків: Новочеркасськ, Тбілісі, Вільнюс, Москва, Алма-Ата.

Вперше військові були задіяні для охорони громадського порядку з метою припинення групових порушень у 1962 році у Новочеркаські.

Події, що трапилися 2-го червня запам’яталися своїм трагізмом: представники влади відмовилися розмовляти з демонстрантами, що висували соціальні вимоги і солдати строкової служби опинилися віч-на-віч з обуреним натовпом. Ситуація вийшла з-під контролю і по людях була застосована автоматична вогнепальна зброя. Як свідчать учасники тих подій, використовувалась і бойова техніка – танки. За твердженням генерала Шапошнікова, 2-го червня в Новочеркаську загинуло 24 чоловіка (серед них один школяр) і 30 громадян було

поранено¹. Пізніше М.К.Шапошнікову за спроби добитися офіційного розслідування цієї трагедії було пред’явлено звинувачення за ст. 70 КК РСФСР в антирадянській агітації і пропаганді...

В 1989р., 15 червня, під час припинення масових безладь, групових порушень громадського порядку у Ферганській області отримали тілесні ушкодження 137 військовослужбовців внутрішніх військ і 57 працівників міліції². А вже через місяць, 21липня 1989року, у Абхазії, старший лейтенант міліції В.Новіков і курсант Ленінградського вищого училища внутрішніх військ МВС СРСР В.Акопов загинули під час проведення рейду по вилученню у населення зброї, зустрівшись із озброєним протистоянням групи порушників.

Наступний приклад негативного досвіду застосування військовослужбовців в охороні громадського порядку – події у Прибалтиці (січень 1990р.).

Досвід використання військових свідчить, що вони до припинення протиправних дій, особливо групових порушень громадського порядку, масових
безладь не готові ні морально, ні фізично, ні психологічно, так як приймали присягу на вірність своєму народу, Батьківщині і покликані її захищати, а не навпаки. А як застосувати службових собак, якщо вони пройшли підготовку тільки для охорони об’єктів, у відповідності із військовим статутом гарнізонної і вартової служби?

І залишається у солдата гумовий кийок, щит, каска, бронежилет. Що він зробить проти дорослих людей.

Логіка підказує, що військовослужбовців можна залучати під час охорони громадського порядку тільки у чітко визначених випадках, без надання права застосування зброї, багнета, приклада...

Повинно бути визнано також їх екіпіювання і види бойової техніки, що може бути використана у визначених законом випадках.

На нашу думку, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України можна залучати тільки для припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь, що повинно бути визначено у Законі України “Про охорону громадського порядку”.

¹ Цуканов А.Н. Расстрел в Новочеркасске: Худ. – публ. очерк. – Волгоград.: ред. – изд. центр, 1991. – 32 с.

² Почему это случилось? – Красная Звезда, №6, 1989

У складі військового підрозділу можна успішно використовувати хімічне відділення, взвод для застосування дозволених видів спеціальних засобів у визначених законом випадках.

Військовослужбовців не потрібно використовувати на ударних напрямках під час припинення безладь, а визначити їх місце у тактичній схемі як охоронців спеціальної техніки: машин для перевезення затриманих осіб, машин швидкої медичної допомоги, пересувних агітаційних пунктів, техніки, що застосовується для оточення місця події.

Наступним суб’єктом суспільних правовідносин, які мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї є військовослужбовці Служби безпеки України.

Процитуємо ст.26 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.: “Військовослужбовці Служби безпеки України мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України “Про міліцію”, військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства”.

Аналіз правових норм Закону України “Про міліцію” свідчить, що їх застосування специфічно і навіть вони потребують деталізації. У Служби безпеки інший рід діяльності, інші службові задачі. Хоча Законом передбачається залучення військовослужбовців СБУ до охорони громадського порядку на практиці це не прижилося.

Так як у військовослужбовців СБУ інші завдання і обов’язки ніж у міліції, то і застосування ними сили повинно відбуватися з урахуванням особливостей їх службової діяльності. В Законі України “Про Службу безпеки України” повинні передбачатись відповідні статті по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, інший обсяг повноважень військовослужбовців СБУ по застосуванню сили, а також гарантії їх особистої безпеки під час виконання службових завдань. Питання участі в охороні громадського порядку повинно передбачати конкретний перелік випадків і роль Служби безпеки у зазначених заходах, а застосування сили під час їх проведення – це прерогатива міліції.

Нещодавно було прийнято Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” 01.08.00.р., де в розділі IV вказані правила застосування заходів фізичного впливу членами громадських формувань по охороні громадського порядку і державного кордону разом із співробітниками ОВС, прикордонниками під час виконання ними завдань по охороні громадського порядку і державного кордону.

У вказаному вище Законі допущені характерні юридичні помилки як і в Законі України “Про міліцію”, а саме відсутні:

-                перелік спеціальних засобів, дозволених для застосування;

-                особливості їх застосування як членами громадськості так і прикордонниками;

-                правові підстави їх застосування з урахуванням ступеня небезпечності протиправного діяння. (Отже, охорона громадського порядку членами громадськості в населеному пункті – одні особливості, а під час охорони державного кордону - інші).

Щодо охорони державного кордону, то у відповідності до Закону України “Про прикордонні війська України” від 04.11.91р. для військовослужбовців прикордонних військ повинні бути передбачені окремі повноваження по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, бойової техніки під час охорони державного кордону, так як це є бойовим завданням, охороною незалежності, суверенітету держави і здійснюється збройним державним формуванням, має військову специфіку (тактика ведення бою із використанням військових підрозділів у відповідності до Закону України “Про Збройні Сили України” від 06.12.91р., стрілецької зброї, бойової техніки, артилерії, авіації...)

Щодо громадських формувань, то правила застосування ними заходів фізичного впливу, спецзасобів повинні бути викладені в Законі України “Про охорону громадського порядку” із визначенням переліку спецзасобів, що знаходяться на озброєнні у таких громадських формувань.

В Закон України “Про Прикордонні війська України” від 04.11.91р. повинні бути внесені доповнення щодо порядку взаємодії з прикордонниками під час відбиття групового, збройного порушення державного кордону України.

До того ж, до громадян-членів громадських формувань з охорони громадського порядку, які будуть уповноважені застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, то до них повинні висуватись ті ж самі вимоги, як і до працівників міліції( відповідна теоретична, практична, психологічна підготовка з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення).

Допущені в Законі України “Про міліцію” від 20.12.90р. помилки щодо змісту правової норми, з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення автоматично переносяться в інші нормативні акти без урахування особливостей правового статусу інших, крім співробітників міліції, суб’єктів суспільних правовідносин що нами досліджуються.

§ 3. Соціальна обумовленість вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.

Справедливість має двосторонній характер. Під час виконання своїх службових обов’язків працівники міліції не звільняються від відповідальності за порушення законності.

Рішення на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї в більшості випадків приймає співробітник міліції в індивідуальному порядку.

Виникає питання: “Чому такі важливі рішення, виконання яких може призвести до трагічних наслідків, приймають працівники міліції, які у більшості випадків не мають юридичної освіти, можливо досвіду роботи, відпрацьованих спеціальних навичок?”.

Дані статистики МВС України, що кожен рік мають місце випадки неправомірного застосування табельної зброї.

Практика свідчить, що врегулювання такого важливого питання, як застосування співробітниками міліції спеціальних засобів, вогнепальної зброї знаходиться на незадовільному рівні.

На підставі вище сказаного можна зробити висновок, що у деяких питаннях застосування сили працівниками міліції потрібен громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.

Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми має стати наказ МВС України № 414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.

Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об’єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного наказу є Закон “України про звернення громадян” від 23.10.96р.

Одним із елементів вдосконалення механізму застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією є громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.

Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми став наказ МВС України №414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.

Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об’єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо мова йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного нормативного акту є Закон України “Про звернення громадян” від 23.10.96р. Але питання попередження небажаних наслідків застосування працівниками міліції сили під час несення служби по охороні громадського порядку залишається відкритим.

Участь у вирішенні таких важливих питань, як застосування спеціальних засобів під час припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь повинні приймати і місцеві ради на території яких відбуваються відповідні події. Сьогодні ця компетенція належить посадовій особі, яка відповідає за забезпечення громадського порядку, чи керівнику конкретної спеціальної операції, або в окремих випадках, співробітнику міліції, який згідно із законом України “Про міліцію” має право сам визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обстановки, яка склалася, особи правопорушника та характеру правопорушення. Щодо місцевих рад, то
ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”
від 12.06.97р. передбачає, що до їх компетенції належать і певні питання щодо забезпечення правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Конкретну участь виконавчі органи місцевого самоврядування можуть прийняти при розробці схематичних планів припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь на відповідній території сільської, селищної чи міської ради.

У плані повинен бути визначений порядок, тактичні прийоми застосування певних видів спеціальних засобів з урахуванням особливостей місцевості: наявність дитячих, лікарняних закладів, підприємств харчової промисловості...

Під тактичними прийомами мається на увазі певні особливості застосування, тактико-технічні характеристики того чи іншого виду спеціального засобу.

До спеціальної операції можна віднести затримання водія, що керує транспортним засобом у стані сп’яніння шляхом застосування спеціального пристрою для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М” чи “Диана”. Отже, на вулицях міста це зробити непросто, тому що існує активний транспортний рух. А тому складання схем вірогідного застосування зазначеного виду спеціальних засобів потребує узгодженості дій міліції і органів місцевого самоврядування.

Також повинна бути спрощена процедура отримання дозволу на проведення вуличних мітингів, зборів громадян. Масове обурення може виникнути раптово, стихійно і ніхто не буде подавати заяву про проведення масового заходу у виконком не пізніше ніж за 10 діб і очікувати 5 діб відповіді виконкому про прийняте ним рішення. Може людям потрібно обговорити негайні проблеми, як пишуть “випустити пар”. Це ще не порушення. А якщо існуючих формальностей не дотримано – це вже у відповідності до чинного законодавства України, протизаконно і дії правоохоронних органів, які ще не мають досвіду припинення масових безладь, можуть призвести до небажаних наслідків. Зазначені події легше попередити, а ніж припинити. (Достатньо пригадати події в Алма-Аті, Тбілісі, Фергані, Москві..., що передували параду суверенітетів колишніх союзних республік).

Органами місцевого самоврядування може бути визначено заздалегідь і місце, де дозволяється проведення мітингів, зборів громадян, час, протягом якого цей захід може бути проведений, перелік питань, при вирішенні яких не потрібен офіційний дозвіл для зборів, визначення переліку дій, що згідно із чинним законодавством України розцінюються як групові порушення громадського порядку чи безладдя.

Зазначені вимоги можуть бути оформлені у вигляді знаків (на зразок шляхових) і встановлені у місцях, де громадяни можуть без офіційного дозволу збиратись і проводити мітинги, збори... Саме з органами місцевого самоврядування потрібно узгодити порядок застосування спеціальної техніки для блокування місця подій та забезпечення проведення спеціальної операції (якщо така потреба виникає). Також з органами місцевого самоврядування можуть бути визначені заходи адміністративного чи кримінального припинення порушень громадського порядку у випадках, передбачених ст. 219 КпАП України.

Також місцеві ради можуть взяти на себе таку функцію як проведення правової роботи з населенням: пропаганда правових знань на сторінках місцевих періодичних видань, телебаченні, проведення університетів правової культури на базі навчальних закладів з метою виховання у громадян високих моральних якостей, сумлінного відношення до праці, поваги до приватної власності, контролювання дотримання громадянами санітарних норм на дворових дільницях, дотримання паспортного режиму, правил пожежної безпеки, контроль стану ремонту будинків, підтримання зв’язку з відділами захисту прав споживачів, міліцією, засобами масової інформації.

Виховання високої правосвідомості громадян повинно грунтуватись також на створенні обстановки неприпустимості скоєння правопорушень і нетерпимості громадськості до антисоціальної поведінки відповідних суб’єктів суспільних правовідносин, сприяння розкриттю злочинів, застосування громадських санкцій до правопорушників.

Звичайно, що ці заходи не нові, але сьогодні єдиного підходу до цілеспрямованого правового виховання громадян в державі, що стала на шлях побудови правового суспільства, не існує.

Крім проведення виховної роботи місцеві ради можуть здійснювати функції народного контролю за діяльністю правоохоронних органів, розглядати скарги, зауваження громадян щодо порушення їх прав і законних інтересів, звертатись з депутатськими запитами до органів виконавчої влади з питань усунення виявлених недоліків в роботі органів внутрішніх справ, їх взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, перевірка виконання місцевими органами виконавчої влади, міліцією завдань по укріпленню законності і підтриманню громадського порядку на території підвідомчої даній місцевій раді.

Доцільно відродити діяльність комісій з питань охорони громадського порядку, яка повинна взяти на себе повноваження по організації роботи товариських судів, домових, батьківських комітетів з питань охорони громадського порядку, профілактики правопорушень, контролю за виконанням відповідними посадовими особами, на місцях, правових приписів центральних органів виконавчої влади, проведення відповідної аналітичної роботи з питань попередження групових порушень громадського порядку, масових безпорядків (домові комітети – це загальні збори громадян, що здійснюють комплекс виховних заходів з питань профілактики правопорушень неповнолітніх, в першу чергу з батьками, вживають заходів до виявлення та влаштування дітей, які залишилися без батьків. Роботу домового комітету координують депутатські групи, що створюються районною радою на території кожної житлової контори).

Контроль за діяльністю комісії місцевих рад з питань охорони громадського порядку доцільно покласти на відповідний профільний комітет Верховної Ради України.

Вказані вище положення потрібно закріпити на законодавчому рівні (Закон України “Про охорону громадського порядку”, Закон України “Про міліцію місцевого самоврядування”), а також потрібно визначити які суспільні відносини включаються в сферу громадського порядку з метою попередження порушень законності, прав і законних інтересів громадян.

Отже, попередження порушень законності – клопіт не тільки представників органів виконавчої влади, а і громадськості.

У сучасному світі актуалізація прав людини стає не тільки прискорювачем соціально-економічного і політико-правового життя в окремих країнах, а й чинником становлення такого порядку, який би надавав громадянинові можливість захищати свої невід’ємні права і свободи як недоторканні цінності цивілізації.

Глава ІІ. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в діяльності міліції.

§ 1. Адміністративно-правова практика застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку.

Основними нормативними актами, що регламентують застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в Україні є: Закон України “Про міліцію” від 20.12.90р., Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.92р. №597; від 30.07.93р. №583 про застосування працівниками міліції існуючого переліку видів спеціальних засобів у випадках, вказаних у “Статуті патрульно-постової служби міліції України”. (Наказ МВС України від 28.07.99р. №404), Наказ МВС України від 30.03.91р. №118 “Про оголошення постанови РМ УРСР “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 30.12.92р. №751 “Про порядок виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення доповнень до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 23.02.92р. №45 “Заходи по вдосконаленню служби ДАІ”.

Чинне законодавство України визначає перелік видів спеціальних засобів, що стоять на озброєнні органів внутрішніх справ, їх класифікацію, порядок та особливості застосування.

У ІІ розділі Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із вище вказаними змінами, існуючі спеціальні засоби поділяються на наступні категорії:

І. Засоби індивідуального захисту: шоломи (стальні армійські, “Сфера”, каска захисна пластмасова), бронежилети, протиударні та броньові щити;

ІІ. Засоби активної оборони: гумові кийки, наручники, ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами (“Черемуха-1”, “Черемуха-4”, “Черемуха-5”, “Черемуха-6”, “Черемуха-7”, “Черемуха-10”, “Черемуха-12”, “Сирень-1”, “Сирень-2”, “Сирень-3”);

ІІІ. Засоби забезпечення спеціальних операцій: ранцеві апарати “Облако”, світлошумова граната “Заря”, світлошумовий пристрій “Пламя”, патрони з гумовою кулею “Волна-Р”, водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрій для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М”;

IV. Пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої “Ключ”, “Импульс”.

В окрему категорію входять службові собаки.

Для застосування спеціальних засобів адміністративного припинення повинна бути наявність правової та фактичної підстав.

Правова підстава – це наявність складу правопорушення у діях особи, а фактична – необхідність негайного його припинення із застосуванням сили.

Терміном “сила” у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку від 17.12.79р. (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 34/169), Законі України “Про міліцію» від 20.12.90р., узагальнюються всі спеціальні засоби адміністративного припинення (заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальна зброя).

Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав її застосування, взятих у їх сукупності.

Тобто, аналіз адміністративно-правової практики застосування вказаних вище спеціальних засобів дозволить розробити заходи по вдосконаленню механізму правового регулювання розглядаємої нами групи суспільних правовідносин.

В останній час спостерігається погіршення кримінальної обстановки, активізація злочинного елементу. Все частіше скоюються злочини з особливою зухвалістю, в тому числі з застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та інших засобів.

Звернемо увагу на основні показники стану злочинності за 1998 рік у Житомирській області.

У першу чергу, на криміногенну ситуацію у країні впливають економічні чинники.

Так, недофінансування бюджетної сфери, відсутність засобів на соціальні програми і захист малозабезпечених тощо породжують відстороненність основної маси населення від завдань, що вирішуються в процесі реформування власності і економічного облаштування країни. Зростає розчарування, зневага до моральних норм і законослухняної поведінки.

Це підтверджується відносно великою кількістю справ про злочин та адміністративні правопорушення, скоєні проти особового складу ОВС.

Під час охорони громадського порядку часто виникають ситуації, коли працівники міліції повинні застосовувати вогнепальну зброю. В основному зброя працівниками міліції застосовується, як крайній захід. В той же час, внаслідок відсутності необхідних навичок, знань, вмінь у володінні вогнепальною зброєю, спеціальними засобами, недосконалість чинного законодавства України з цього питання, є наслідком не просто помилок, яких припускаються працівники міліції у екстремальних ситуаціях при затриманні правопорушників, а і для багатьох співробітників закінчується трагічно (додаток № ).

Отже, можна зробити висновок про те, що наявність певних норм Закону України “Про міліцію”, чисельних підзаконних актів з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї працівниками міліції
по-перше , не впливають на рівень злочинності, по-друге, не захищають громадян від протиправних посягань, по-третє, не захищають самих працівників міліції.

Спробуємо дослідити адміністративно-правову практику застосування спеціальних засобів адміністративного припинення співробітниками міліції при охороні громадського порядку.

Всі передбачені законом випадки застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї можна умовно поділити на два: