Суїцидальна поведінка

2.2 Суїцидальна поведінка

 

Суїцид (самогубство) - свідоме усунення себе з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає сенс.

Можна виділити:

•   ритуальні самогубства - усунення себе з життя відповідно до релігійної або культурної традиції;

•   героїчні (альтруїстичні) самогубства - жертвування собою заради інших людей або надцінної ідей;

• самогубство як реакцію на нездоланну життєву ситуацію.

Ймовірність дезадаптації індивіду об'єктивно зростає у періоди соціально економічної нестабільності в суспільстві. Але світова статистика свідчить, що заможні і благополучні країни страждають від цієї проблеми такою ж мірою, як і країнами з економічними негараздами і ознаками соціальної кризи.

Певний відтінок на суїцидальну поведінку накладають такі чинники:

•   соціальний і майновий стан (бідні люди накладають на себе руки через нестачу джерел існування, а заможні - через втрату престижу і становища у суспільстві);

•   професія (ризикованими є професії, пов'язані з небезпечною для життя і великою відповідальністю, наприклад: поліцейські, лікарі, юристи);

•   стать (жінки ідуть на суїцид частіше через проблеми у особистих взаєминах, а чоловіки через проблеми на роботі);

•   вік (в молодості це пов'язано з високою емоційністю, надмірними вимогами до себе і браком життєвого досвіду, у старості - з втратою життєвого сенсу перспектив, звуженням кола спілкування і соматичними хворобами).

Але тим не менше соціальні та демографічні чинники ще не визначають схильності до суїциду. Коріння самогубства лежить у конкретній ситуації існування окремого індивіду і його особистих, психологічних якостях.

Найчастіше до спроб суїциду призводять такі ситуації:

• особисто-сімейні конфлікти (розлучення, невдалі шлюби, хвороба або смерть близьких родичів, невдала любов, статева неспроможність тощо);

• проблеми, пов'язані зі станом здоров'я (прогресуючи хвороби, невиліковність хвороби, каліцтво);

• проблеми, пов'язані з асоціальною поведінкою суїцидента (страх перед кримінальною відповідальністю тощо);

• конфлікти на роботі або в навчальних закладах.

Мотивом суїцидальної поведінки можуть бути як бажання позбутися проблеми, втекти від неї, так і бажання відплати, протест.

Серед психологічних чинників, що сприяють формуванню суїцидальних намірів, можемо виділити:

1. Психічні хвороби (шизофренія, МДП).

2. Наявність характерологічних деформацій (акцентуацій характеру, психопатій - дистимічної, циклоїдної, лабільної, сензитивної).

3. Наявність гострих або хронічних межових психічних розладів.

У своїй більшості суїциденти - це ті, хто більше за інших схильний до депресій, у кого легко розвивається почуття безнадії, хто більше за інших уразливий щодо стресу, імпульсивний, невпевнений у собі, схильний до сумнівів, залежний від оточуючих або недостатньо гучний, безкомпромісний, надмірно вимогливий до себе. [10;17]

Виділяють такі групи ризику, пов'язані із суїцидами:

1. Молодь з порушенням міжособистісних відносин, ті, хто зловживає алкоголем або наркотиками, молоді люди з девіантною, кримінальною поведінкою.

2. Представники расових, національних або сексуальних меншин.

3. Ув'язнені в тюрмах.

4. Військовослужбовці першого року служби.

5. Ветерани війни.

6. Люди похилого віку, які страждають від хвороб або покинуті близькими.

7. Люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції.

Стан людини, яка стоїть на порозі самогубства, характеризується такими рисами:

- звуженою свідомістю, повною концентрацією на болісних переживаннях;

- відчуттям безпорадності;

- прагненням втекти від проблеми;

-  нездатністю побачити альтернативні шляхи виходу з психотравмуючої ситуації;

- пошуком зовнішньої допомоги.

Наявність у людини суїцидальних ознак можна виявити за такими зовнішніми ознаками.

Вербальні ознаки:

- людина часто говорить про свій душевний стан;

- прямо і явно говорить про смерть;

- вдається до опосередкованих натяків ("я не буду для когось проблемою" , "тобі більше не доведеться про мене піклуватись");

- жартує з приводу самогубства;

- надмірно самокритична;

- надмірно зацікавлена проблемою смерті.

Ситуативні ознаки:

-    соціальна ізоляція;

- нестабільне соціальне оточення: серйозні проблеми у сім’ї, тяжкі хвороби;

членів сім’ї, утому числі алкоголізм і наркоманія;

- незавершена спроба самогубства;

- випадки самогубства в сім’ї. [17;25]

 

2.3 Форми прояву адиктивної поведінки

Серед проблем, що стоять перед нашим суспільством, однією з найболючіших є наркоманія. За останні роки постійно збільшується кількість осіб, хворих на наркоманію. Все більше людей, перш за все молоді, вживають наркотики періодично. Деякі з них (канабіс, екстезі) стають частиною субкультури певного кола молоді. Наркотики - це психоактивні речовини, які оказують специфічний вплив на нервову систему та організм людини у цілому, викликають стан зміни свідомості, а при тривалому використанні здатні викликати залежність, що призводить до вживання даної речовини у шкідливих до здоров'я дозах.

Процес залучення окремої особистості або соціальної групи до немедичного вживання наркотиків називається наркотизацією, поведінка, пов'язана із вживанням наркотиків - адиктивною, а хвороба, викликана наркотичною залежністю - наркоманією.

Єдиного чинника, який спричинює схильність до вживання наркотиків, не встановлено. Можна виділити ряд соціальних і психологічних чинників, які сприяють наркотизації.

Серед соціальних чинників, що сприяють поширенню вживання наркотиків, можемо виділити такі:

-   загострення соціальних суперечностей, соціальне розшарування суспільства (підвищується загальне незадоволення своїм життям, нервовість, тривожність і агресивність особистості);

-   криза суспільних цінностей (люди перестають орієнтуватися на позитивні цінності, норми моралі);

-   нерозвиненість соціально-культурної сфери, брак можливостей задовольнити дозвільні і творчі потреби, проявити соціальну, політичну і творчу активність;

-   традиції вживання наркотиків (у багатьох культурах вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, є складовим елементом обрядів і ритуалів або звичним способом проведення вільного часу);

-   поширені в суспільній свідомості ілюзії щодо властивостей наркотиків (а саме їх можливості викликати задоволення, "кайф", знімати стрес, активізувати тощо).

Значну роль у формуванні адиктивної поведінки відіграють чинники мікросередовища, такі як негативний приклад батьків, родичів і друзів, асоціальна спрямованість сім'ї, невирішеність сімейних проблем і конфлікти в сім'ях, бездоглядність дитини, а також стійкий конфлікт з мікросередовищем.

Серед особистісних чинників, які зменшують опірність людини негативному впливу середовища і сприяють формуванню адиктивної поведінки можемо виділити:

- низький рівень інтелекту, нездатність передбачити наслідки своїх дій;

- низький рівень духовного розвитку, культури проведення вільного часу;

- низька стійкість до психічних перенавантажень, стресів;

- інфантилізм, імпульсивність, надмірна орієнтація на авторитет;

- гедоністична спрямованість особистості;

- відсутність сенсу життя;

- акцентуації характеру і психопатії (істероїдна, гіпертимна, нестійка);

- наявність функціональних уражень мозку.

Будь-який з наведених чинників сам по собі безпосередньо не призводить до наркотизації окремої людини. Але взаємодія кількох соціальних і психологічних чинників ризику послаблює адаптивні можливості індивіда, робить його вразливішим щодо проблем і збільшує вірогідність того, що при певних обставинах він може звернутися до наркотиків. Тому необхідно визначити групи ризику наркотизації.[12;35]

Група ризику - це умовна група людей, які за своїм соціальним становищем, родом занять або особистісними характеристиками найбільш вразливі щодо певної проблеми. До груп ризику наркотизації можемо віднести:

1. Підлітки та молодь, у родинах яких були випадки алкоголізму, наркоманії. Ризик наркотизації у них пов'язаний з можливою спадковою схильністю до алкоголізму і наркоманії, орієнтацією на негативний приклад батьків або близьких, залученням до вживання наркотиків самими батьками і родичами, таврування з боку оточуючих.

2. Підлітки з проблемних, конфліктних і педагогічно некомпетентних сімей. Дитина в таких сім'ях може відчувати психологічну напругу, агресію, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батьків. Батьки інколи неспроможні дати дитині необхідні знання, належне виховання. В результаті вона стає психічно нестабільною, прагне більше часу проводити поза домівкою. У дитини може розвинутися негативне ставлення до батьків, бажання причинити їм неприємності, орієнтується на авторитети поза сім'єю.

3. Особи, схильні до кримінальної поведінки та ті, хто виховувався у кримінальному середовищі. Наркотики є складовою частиною кримінальної субкультури.

4. Особи з вираженими відхиленнями поведінці внаслідок психічної патології або дефектів виховання. Названі порушення знижують адаптивні можливості людини, її здатність керувати своїми вчинками можуть призвести до конфлікту із соціальним оточенням.

Проте належність до групи ризику сама по собі ще не призводить до наркотизації. Багато дітей виховуються у неблагополучних сім'ях, мають низький культурний рівень, однак далеко не всі вони стають наркоманами. Формування адиктивної поведінки багато в чому залежить від конкретних обставин життя людини, особливостей її світосприйняття, внутрішнього світу, переживань тієї чи іншої події свого життя. Тому необхідно визначати мотивацію вживання наркотиків. [12;27]