Вступ

 

Актуальністтю теми по вирішенню проблеми сім’ї, займались такі наукові працівники, як Гурко Т.А., Буянов М.І., Вакуленко О.В.; проблемами адаптації дітей в неблагополучних сім’ях займались такі автори, як Зайцева З.Г., Батіщева Г.О., Буянов М.І.та ін., [№14. №18. №22]. Проблему в соціальному дослідженні психологічного впливу на дітей в неблагополучних сім’ях вивчали: Петровський А.В., Дружинін В.Н., Бевз Г.М., [№16. №17. №35] над проблемою підготовки молоді до вступу в шлюб працювали й зараз працюють такі наукові працівники: Батіщева Г.О., Трубавіна І.М. Та це далеко не весь список науковних працівників котрі досліджують та вносять вагомий вклад в соціалізацію особистості в сім’ї. [№14. №49]

Розглянувши результати соціальних досліджень і психологічних досліджень вищезазначених авторів які свідчать про те, що майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім’ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обов’язку батьків.

У зв’язку з цим у нових умовах виникає необхідність значного посилення уваги з боку держави, громадськості, школи до проблем сім’ї, вирішення труднощів. [№21]. Соціальна робота з сім’єю – це можна сказати свого роду спеціальна соціологічна теорія формування, про фунціонування сім’ї, шлюбно – сімейні відносини у конкретних культурних та соціально – економічних відносин. [№37].

Тому саме в нашій роботі об’єктом соціального дослідження виступає неблагополучна сім’я. Так, як сім’я проходить ряд життєвих етапів, послідовність яких складається у сімейних або життєвих циклах сім’ї.

Саме на цих етапах виникає потреба у соціальній роботі з сім’єю. Додержання принципу егалітарності на противагу патриархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професій та духовного зростання.

Отже предметом соціального дослідження є вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях.

Як нам відомо специфічними обставинами формування сім’ї є: місце проживання (регіон, вид поселення); соціально-класова та етнічна належність; матеріальне становище; рівень освіти і культури членів сім’ї; традиції, цінності на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї.

На сьогоднішній день в Україні налічується 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Частка сімей з однією дитиною становить – 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – 2,9%, бездітних -10%. [№63].

Нині в Україні переважають прості сім’ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім’ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари. [№43].

Спад виворництва, інфляція, безробіття невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникненню деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім’ї. Допомога у подоланні саме цих чинників і є завдання соціальнї роботи з сім’єю.

Головною ціллю та завданнями даної роботи є вивчення можливостей соціальної роботи по слідуючим факторам:

1)         Проаналізувати літературно-наукові джерела, визначити передумови оптимізації здорового розвитку сім’ї та соціалізації в ній дитини.

Провести дослідження, визначити пріоритетні потреби, ціль та завдання яке вже описала. Тобто проведення анонімного анкетування учнів середніх класів Апостолівської середньої школи №3.

В ході дослідження ми вирішили запровадити слідуючі дії:

2) Встановити рівень виявленої неблагополучної атмосфери в сім’ї, здорового розвитку та соціалізації дітей в неблагополучних сім’ях, спираючись на аналіз анкетних даних та розглянутих нормативно-правових документів, у сфері захисту дитинства.

3) Визначення ефективності проведеної соціальної роботи по виявленю та оптимізації емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях.

Гіпотеза – причина унаслідованого зв’язку. Причина – незалежна змінна якою виступає програма соціальної роботи «Збереження вогнища Родинного Дому» по рішенню проблеми неблагополучних сімей. А залежна змінна – емоційна атмосфера в неблагополучних сім’ях, як вона відображається на благополуччі сім’ї.

Соціальна програма «Збереження багаття Родинного Дому», створена для суттєвого впливу на покращення емоційної атмосфери у неблагополучних сім’ях.


1. Теоретичний огляд сучасних підходів до вивчення сім’ї

 

1.1      Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

 

Сутність поняття «сім’я». Існує безліч дефініцій поняття «сім’я». Усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи, коли предметом її вивчення стає сім’я як соціальний інститу, мала група й система взаємовідносин. Наведемо деякі відомі визначення поняття «сім’я».

Сім’я – це «соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у зставленні до дітей та осіб похилого віку». [№52]

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку сусупільства та виконує в ньому такі функції: господарсько-економічну, репродуктивну, комунікативну, виховну, рекреативну, психотерапевтичну. [№49]

Виходячи із парадигми розуміння сім’ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністтю проживання

(чи тимчасовою відсутністтю) і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва),

Спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов’ю, взаємною моральною відповідальністтю.

Сім’я складається з трьох основних підсистем: чоловік-жінка; батьки-діти; дитина – дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Сім’я виступає насамперед провідним важливим чинником в соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищенності; формуванні цінісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім’ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки ісоціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім’ї подане І. Трубавіною. [№49]

«Сім’я – це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім’ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановленні зв’язки між членами сім’ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищенності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім’ї), прав сім’ї в суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед сусупільством за своїх членів.

Розуміння сутності поняття «сім’я», знаючи всі її типологічні аналізи, функції дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи з сім’єю. Насамперед соціально-педагогічна робота з сім’єю є одним із двох провідних напрямів, що сприяють стабілізації сімейного способу життя (другий стосується підвищення рівня соціальної суб’єктивності самої сім’ї).

Як зазначає Т. Шеляга, «перш ніж відбутися як homo sapiens, людина сформувалася як homo families. Протягом історії становлення людства як сукупності «людей розумних», як сполучення різного рівня соціальних співтовариств не було жодної моделі розвитку, що створювалася б не на основі сім’ї. Більше того, саме закріплення сапієнтності, мабуть, пов’язане із зародженням і становленням сімейного способу життя». [№52]

Загальна поширеність сімейної форми організація життя призвела до переносу закономірностей сімейних стосунків на інші форми соціальних спільностей. В наслідок цього утворився образ «державної сім’ї» (суворий, але справедливий батько-правитель і діти-піддані, які потребують опіки), демократичного цивільного товариства, сформувалися культурологічні уявлення про суспільний устрій тощо. Стереотип взаємостосунків дітей і батьків, старших і молодших характерний для будь-якої спільності, поєднаній особистими взаєминами.

У зв’язку з тим, що сім’я всебічно охоплює різні форми життєдіяльності, сімейний спосіб життя означає дослідження всіх форм життя товариства в цілому через призму сім’ї в сполученні й переплетенні тих взаємозв’язків, що стосуються сім’ї. Подібні дослідження показують, що сполучення зовнішніх стосовно сім’ї соціально-економічних труднощів у нашій країні й загальносвітових, власне, сімейних проблем, пов’язаних, насамперед, із так званою «кризою так званої сучасної сім’ї».

З огляду на це загальновизнаною системою допомоги сім’ї стає організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства, здійснювана на фаховій основі, спеціально підготовленими людьми (соціальними працівниками), що належать до особливих структур (служб соціальної роботи).

Можна визначити три класи завдань, що розв’язує соціальний працівник у сім’ї: сприяння виживанню сім’ї, допомога в підтримці її функціонування, а також сприяння розвитку сім’ї. Обсяг кожного виду діяльності, розв’язуваних завдань залежить від стану й типу суспільства, його соціокультурних характеристик.

Соціальний працівник спирається на ресурси самоі сім’ї, залучає її до активної участі, організації й спонукає до розв’язання її власних проблем.

Активність сім’ї як суб’єкта соціальної роботи виходить із принципу її суверенності:

-           сім’я, що перебуває у важкій життєвій ситуації, має право шукати допомоги й приймати її; вона також має право не приймати запропоновану їй допомогу;

-           сім’я може вибрати з наявних варіантів той вид сприяння, який вона визначає найбільш прийнятним для себе, навіть у тих особливих випадках, коли їй підійшов би інший (на думку соціального працівника) вид допомоги;

-           втручатися в особисте життя сім’ї можна лише за її згоди (за винятком випадків, обумовлених законом); [№9]

-           ніяка сім’я і ні в якій ситуації не може бути залишена без підтримки під приводом «безнадійності», «марності» й т. Ін.

Робота з сім’єю з об’єктивною необхідністю містить у собі врахування ознак таких понять, як «проблемна ситуація» і «важка життєва ситуація».

Проблемна ситуація означає такий стан соціокультурного життя на всіх її рівнях, за якого раніше сталі процеси способу життя, взаємодії людей, їх динамічні зв’язки з оточенням видаються порушеннями, а механізми відновлення балансу відсутні. Виникає необхідність перегляду (аж до відмови від них) звичних соціокультурних зразків, цінностей, звичних норм, оскільки за обставин, що змінилися, вони втрачають функції засобів підтримки соціокультурного порядку, надійних орієнтирів в організації дій і взаємодій, що приводять до бажаних результатів.

Важка життєва ситуація – ситуація, за якої об’єктивно порушується життєдіяльність громадянина (інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою; сирітство, бездоглядність, малозабезпеченість, безробіття, відсутність визначенного місця проживання, конфлікти й жорстоке поводження в сім’ї, самотність і т.ін.), і він не може здолати її самостійно.

Об’єктивна наявність «проблемного поля» соціальної роботи з сім’єю, детермінована суперечностями самої соціальної дійсності, зумовлює той факт, що наявністьтих чи інших видів та інструментів соціальної допомоги сім’ї не означає автоматичної можливості розв’язання всіх проблем, що виникають. Так, в умовах масштабного ресурсного дефіциту держави важко поліпшити ситуацію кожної визначеної сім’ї, що її потребує, ми ризикуємо збудити в ній утриманські настрої, прагнення до пасивного отримання допомоги. Тут особливо слід зазначати, що розуміння проблемного поля соціальної роботи з сім’єю у вітчизняній теорії практиці соціальної роботи певною мірою є адекватним зарубіжному досвіду щодо розуміння соціальної роботи, «орієнтованої на розв’язання завдань соціальної роботи з сім’єю».

Сучасним інститутом поліпшення соціального статусу сім’ї в межах соціально-педагогічної роботи є застосування соціальних технологій.

Робота з сім’єю на основі технологічного підходу містить одну фундаментальну суперечність. З одного боку, в умовах обмежених соціальних ресурсів і величезної кількості соціальних проблем сім’ї ефективність соціальної роботи з нею може бути досягнута лише завдяки послідовному й фаховому застосуванню технологічного підходу. З іншого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує повної ефективності соціальної роботи з сім’єю.

Як ми уже зазначали, призначення соціально-педагогічної роботи – надати сім’ї можливість соціального функціонування або посилити її чи відновити у випадку втрати. Тут проглядаються два взаємозалежних і взаємодоповнюючих процеси – адаптація і трансформація, що, з огляду на їх загальність можна назвати соціальними метатехнологіями.

У роботі з сім’єю надзвичайно важливо розуміти ті процеси, що відбуваються на метатехнологічному рівні. Так, адаптація сім’ї до суспільних реалій потребує трансформації певних її конкретних характеристик. Але й суспільство не тільки може, а й повинно в ряді випадків трансформувати себе таким чином, щоб мати змогу адаптуватися до потреб сім’ї. Це можна сказати по відношенню, наприклад, до дезадаптованої сім’ї, для якої асоціальна поведінка її членів нерідко є єдиною формою адаптації до суспільства.

Мета технологій соціальної роботи є вищим рівнем у системі її технологій. Розрізняють загальні технології, міждисциплінарні технології й методику соціальної роботи, а також конкретні технології й методи соціальної роботи.

У контексті технологічного підходу соціальна робота з сім’єю будується на основі визначених принципів, що відбивають її особливості як управлінської, комунікативної діяльності, де основні функції (діагностичні, медіаторські, фасилітативні, диспетчерські, посередницькі й ін.) залежать від сфери застосування й характеру розв’язування завдань.

Таким чином, соціальна робота з сім’єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну прблему індивіда, особистості на проблему сім’ї. У соціальній роботі з сім’єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціальної роботи з сім’єю.

Соціальна робота з сім’єю регулюється поєднанням загальних і специфічних принципів соціальної роботи.

До таких принципів насамперед відносять принцип об’єктивності в широкому (соціальному) і вузькому (на рівні практики соціальної роботи) значеннях.

У широкому соціологічному аспекті принцип об’єктивності припускає об’єктивний підхід до проблем сім’ї на теоретичному й державноорганізаційному рівнях. Нині соціальна робота в країні характеризується відсутністю об’єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім’ї як соціальної проблеми, що у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її розв’язання.

У вузькому розумінні принцип об’єктивності вимагає від фахівця, який надає допомогу сім’ї, подолання всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником.

При взаємодії з сім’єю це здолати непросто: кожний має певний досвід власної сім’ї своїх батьків, близьких, знайомих тощо. Саме через його соціальну первинність, нативність існує спокуса вважати цей свій досвід загальнозначущим, поширити його на життєдіяльність і спілкування всіх інших сімей. З іншого боку, щось нове, чого не було в індивідуальному досвіді соціального працівника, може викликати певну реакцію: «цього не може бути» або ще гірше – «цього не повинно бути».

Таке використання власного життєвого знання в практиці соціальної роботи з сім’єю є серйозною методологічною помилкою, що може спонукати соціального працівника, який не володіє навичками постійної саморефлексії, надавати своїм уявленням про сім’ю нормативної значущості й нав’язувати їх сім’ї клієнтів.

Принцип системності. За цим принципом, сім’я – це органічна єдність, що становить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому вичленовувати для розв’язання того чи іншого спеціального завдання щодо впливу на сім’ю той або інший відокремлений елемент цієї ситеми, варто пам’ятати, що таке вичленовування є умовним і тимчасовим і служить для конкретних цілей згідно з визначеною потребою.

Цілісність сім’ї не є статичною вона динамічна. Активність сім’ї залежить від типу її структуроутворюючих зв’язків, що мусить знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності з сім’єю. Так, солідарна сім’я, що володіє високим рівнем організації, як правило, гнучко реагує на супільні сплески й переструктурується відповідно до нових вимог, не втрачаючи глибини та якості зв’язків. Дезорганізована сім’я має зв’язки «на межі розриву», що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній розриваються. Псевдосолідарна сім’я відрізняється ригідною жорсткістю своїх стосунків, за яких члени сім’ї «липнуть» одне до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім’ї відносно невисокий.

Сім’я – це також система по задоволенню вітальних та емоційних потреб (у захисті, визнанні, належності тощо) своїх членів. Якщо істотні потреби сім’ї систематично не задовольняються, відбувається дезорієнтація сім’ї або хоча б деяких її зв’язків. За винятком екстремальних ситуацій, зовнішні чинники впливу на сім’ю здійснюють непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник має враховувати той факт, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв’язку в одному елементі сім’ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім’ю має бути системною, тобто містити сукупність системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і звязкам процесу життєдіяльності сім’ї та її конкретних проблем.

Фамілієцентриський принцип (або принцип фамілієцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства і т. ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім’ї опосередковано. Соціальна ж робота з сім’єю – це система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається, насамперед, на зміні соціального самопочуття сім’ї й лише опосередковано – на демографічних, економічних і тому подібних наслідках.

Наслідування цього принципу ставить актуальне питання про співвідношення прав сім’ї і прав особистості в сім’ї.У цьому розумінні сім’я – не сукупність суверених особистостей, а якась нова якість. Можна припустит, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім’ї «із «мети для себе» в «мету для всіх».

Крім специфічних принципів соціальної роботи з сім’єю, можна вести мову і про саму специфіку сім’ї, знання й розуміння котрої необхідно соціальному працівникові для ефективності власної діяльності.

Сім’я – один із найбільш консервативних соціальних інститутів, що чинить опір будь-яким змінам. Але непомітний, на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись, викликає різку зміну всередині сім’ї та сімейного способу життя. У результаті виникає ефект «накопичення проблем» сімей, що обтяжені різноманітними труднощами.

Сім’я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об’єктивно-суб’єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв’язків.

Завдання соціального працівника полягає в тому, що він має диференціювати сім’ї, з якими буде працювати, за ознакою спроможності сім’ї до самодостатності щодо отримання соціальних послуг.

Річ у тім, що в деяких (поки виняткових) випадках власний потенціал сім’ї є достатнім для того, аби, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливими для неї показниками (поліпшити свій економічний стан, перейти з розряду одержувачів допомоги в розряд фінансово не залежних суб’єктів, які самозабезпечуються тощо). Але не всі сім’ї здатні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність. Соціальні проблеми сім’ї виявляються досить багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреба в професійній допомозі сім’ї залежить від її функцій та типу про, що ми розглянемо в наступних розділах.

 



Информация о работе «Вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях»
Раздел: Социология
Количество знаков с пробелами: 102192
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
168119
8
8

... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї   3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
449685
6
1

... сьогоднішній день успішна реалізація завдань психотерапевтичної роботи в ОВС силами служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності є проблематичною. Слід підкреслити, що соціальна робота в органах внутрішніх справ, яка реалізується в діяльності служби психологічного забезпечення, базується на чітко визначеному правовому підґрунті. Служба психологічного забезпечення у своїй ...

Скачать
39777
0
0

... акуратність, вміння доводити справу до кінця, старанність і терплячість. Ми розглянули спрямованість змісту роботи соціальних педагогів із різними типами сімей, визначили у якому напрямі слід працювати з батьками, які допускають серйозні прорахунки в сімейному вихованні. Визначили також форми роботи з такими батьками. Звичайно, в роботі з неблагополучною сім’єю загально - шкільні, на рівні класу ...

0 комментариев


Наверх