Генезис та сучасний стан олімпізма та олімпійського руху

Зміст

 

Вступ

Розділ 1 Огляд літературних джерел про олімпійський рух

1.1 Літературні джерела щодо міжнародного олімпійського руху

1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху

Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення олімпійського руху

2.1 Сутність та ідеї олімпійського руху та олімпізму

2.2 Олімпійська хартія

2.3 Олімпійський рух і механізм його дії

Розділ 3 Олімпійський рух

3.1 Олімпійський рух в історії людства

3.2 Міжнародні спортивні федерації

Розділ 4 Факельна естафета

4.1 Факельна естафета в Торіно

4.2 Факельна естафета Солт-Лейк-Ситі

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження досить величезна, адже Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу.

Міжнародний спортивний рух - це важлива частина соціально-культурної сфери суспільного життя. Сюди можна віднести наступні заходи які класифікуються по наступних ознаках: а) по географічному - на усесвітніх і регіональних; би) по характеру членства в них - на колективних і індивідуальних; у) по професійній приналежності - по видах спорту; г) по релігійних переконаннях.

Ці організації можуть бути класифіковані по термінах їх діяльності на тимчасових і постійних. До категорії тимчасових відносяться міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції. До постійних - спортивні неурядові організації, наприклад Генеральна Асоціація міжнародних спортивних федерацій. Звідси витікає, що членами спортивних організацій є національні і міжнародні спортивні організації. Розрізняють НСК(Національний спортивний комітет) загального характеру, (наприклад, Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту - МРФВІС); спеціальні - по видах спорту (міжнародні спортивні федерації); по галузях відомий і діяльності (наприклад, Асоціація спортивної преси - АСП); за професійною ознакою (наприклад, Європейська федерація психології спорту і фізичної діяльності - ЄПСІФД); по релігійному (наприклад, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту) і інші об'єднання.

Метою дослідження є теоретичний опис та дослідження олімпійського руху.

Об’єктом дослідження є ґенези та сучасного стану олімпізма та олімпійського руху. Предметом дослідження є аналіз міжнародного олімпійського руху.

Розділ 1 Огляд літературних джерел про олімпійський рух

  1.1 Літературні джерела щодо міжнародного олімпійського руху

 

На сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.

Так, в статті Л. П. Арськой містяться нові цікаві матеріали про діяльність Кубертена, про його погляди на дорозі установлення миру в міждержавних відносинах.

Пьер Кубертен – засновник сучасного олімпійського руху.

Також виділяються статті, в яких робиться спроба охарактеризувати гуманістичний ідеал особи спортсмена-олімпійця. Автори цих статей - Пітер Макинтош, відомий англійський соціолог спорту, Мохамед Мзалі, прем'єр-міністр Тунісу, ЧЛЕН-МОК, і Ст І. Столярів, автор проекту "СпАрт", на основі якого в Росії з 1991 р. розвивається новий культурно-спортивний рух.

Міжнародний спортивний рух (МСД), який включає і олімпійський, до теперішнього часу не був предметом комплексного системного аналізу. Окремі спроби, зроблені в цьому напрямі, носили історіографічний і культурологічний характер. Організаційно-правові аспекти структуризації і функціонування даного соціального явища не отримали належного віддзеркалення ні у вітчизняній, ні в зарубіжній науковій літературі, хоча окремі їх питання розглядалися вченими в різні періоди.

В результаті проведеного дослідження з'ясувалося, що суспільні об'єднання, у тому числі і спортивні, є певним блоком і складають органічну частину будь-якої політичної системи тієї або іншої держави. Вони включаються в цю систему разом з іншими неурядовими організаціями і діють разом з ними. Свою діяльність вони здійснюють на користь єдиної політики в розвитку спорту вищих досягнень відповідно до законодавства тієї або іншої країни, Олімпійській Хартії і статутними документами.

Важливе теоретичне і практичне значення має питання про взаємодію громадських організацій і державних органів. Ця взаємодія відбивається в багатьох сферах життя того або іншого суспільства, особливо в соціально-культурній, куди відноситься і міжнародний спортивний рух.

Послідовне розширення і зміцнення статусу неурядових спортивних організацій є одній із сторін такої закономірності. Наприклад, підвищення ролі громадських організацій на сучасному етапі. Необхідно відмітити, що статус даних неурядових спортивних організацій носить комплексний характер і здійснюється різними галузями права, що складаються з багатьох елементів. Важливе місце серед цих елементів займає конституційне право громадян на об'єднання в громадські організації, у тому числі і спортивні. Не менше важливий і інше. Громадські (неурядові) спортивні організації в МСД до певної міри володіють якістю так званої "політичності". Наявність такої якості дозволяє розглядати спортивні неурядові організації як цілісний феномен політичної системи. Це наголошується в більшості конституцій різних держав. Так, наприклад, в Конституції Італії, в статті 18, говориться: "Громадяни мають право вільно, без особливого дозволу об'єднуватися в організації, переслідуючі цілі, не заборонені кримінальним законодавством окремим особам". Конституція Угорщини, в главі 6, передбачає, що: "За підтримки і допомозі відповідних державних органів спортивні об'єднання повинні забезпечувати для широких шарів молоді можливості для розвитку фізичної культури і заняття спортом".

Цікава постановка даного питання, яка трактується в Конституції Республіки Куби. Глава перша, стаття 8, свідчить: "Будучи владою народу, службовки самому народові, гарантує, що не буде людини, яка не мала б доступу до навчання, культури і спорту", а в Конституції Румунії, в статті 27, сказано, що "громадяни Румунії мають право об'єднуватися в різні об'єднання, у тому числі спортивні. Держава підтримує діяльність масових і суспільних організацій, створює умови для розвитку матеріальної бази цих організацій і охороняє їх майно. Масові і суспільні організації забезпечують широку участь народних мас в політичному, соціальному і культурному житті Румунії". Наведені приклади і витримки з Конституцій деяких держав дають підставу говорити про те, що громадські (неурядові) спортивні організації в МСД носять політичний характер і відповідають системі, типові і формі демократії тієї або іншої держави.

Міжнародні спортивні об'єднання (МСО) відносяться до неурядових організацій. В даний час їх понад 200, більшість з яких є міжнародними федераціями по видах спорту. Єдиної класифікації МСО на даний період не існує.

Як наголошується в літературі, громадські спортивні організації (об'єднання) (ОСО) є перш за все сукупністю осіб, що здійснюють організаційні функції на громадських засадах (Д.Н. Бахрах, 1978).

Підставою для визнання ОСО суб'єктами МСД є наявність у них особливого статусу. Для них властиві ознаки, загальні для всіх суб'єктів адміністративного права: самостійність цілей і завдань, організаційна єдність і внутрішня відособленість, правоздатність і дієздатність органів, право приймати управлінські рішення, реалізовувати свої права в повсякденній соціально-культурній діяльності по керівництву МСД.

Лідируюча правова риса в діяльності сучасних міжнародних спортивних об'єднань полягає в тому, що статути і положення про них є свого роду договорами, що мають певні особливості. Так, наприклад, Статут міжнародної організації на відміну від звичайного багатобічного міжнародного договору створює міжнародний механізм, який діє на його підставі. Він визначає статус учасників договору, а також цілі і завдання організації (об'єднання). З цього виходить, що статути спортивних об'єднань - це складніше джерело права, чим звичайний багатобічний договір.

Необхідно відмітити, що статути багатьох неурядових організацій, їх положення застосовні і до статутів МСО. В той же час мають місце окремі випадки змін в них. Цього дотримується, зокрема, Віденська конференція про право міжнародних договорів 1969 років, стаття 5 якою свідчить: "Справжня конвенція застосовується до будь-якого договору, що є засновницьким актом міжнародної організації, без збитку відповідних правил даної організації".

Результати досліджень дозволяють прийти до виводу, що внутрішньоорганізаційна діяльність ОСО регулюється не законодавством, а організаційними нормами, які здійснюють свою діяльність по моделі, визначуваній як суспільне управління. Таким чином, МСО - це неурядова структура, що складається з національних спортивних федерацій і інших об'єднань, що є добровільним союзом осіб, що займаються спортом, фізичною, педагогічною і олімпійською освітою, для задоволення своїх потреб, захисту прав і інтересів на основі статутних документів.

Необхідно також визнати, що деякі нагромадження спортивних об'єднань в загальній структурі МСД наводять до непотрібного паралелізму в роботі. Так, наприклад, Європейська спортивна конференція (ЕСЬК), створена в 1973 році, ставить своєю за мету гасити конфлікти, що виникають в МСД. В той же час потрібний відмітити, що в Європі існує ще одна структура, переслідуюча подібні цілі -- Комітет з розвитку спорту Поради Європи. Ці організації в своїй роботі фактично дублюють один одного, а сили витрачаються на вирішення одних і тих же завдань. У зв'язку з цим було б правильніше і ефективніше розробити конкретний механізм координації цих двох організацій. З врахуванням цього можливе створення Виконкому Європейської конференції, куди на постійній основі і з рівними правами запрошувалися б представники Комітету Поради Європи і інших Європейських спортивних організацій, для участі в координаційному процесі.

1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху

Ідею самостійного НОК підтримує спортивна преса. Наприкінці 1988 року "Спортивна газета" однією з перших в Україні почала друкувати листи громадян про необхідність створення у республіці Українського олімпійського комітету.

У вересні 1989 року в газеті " Львів спортивний" Євген Бобко запитує: "Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх?" На його думку, яку поділяла переважна більшість українців, Україна, як рівноправний суб'єкт ООН і ЮНЕСКО, мала повне на це право.