Навигация
Вулицями старого Дрогобича
71045
знаков
0
таблиц
4
изображения
4.1 Вулицями старого Дрогобича
Над Тисьменичков-річков,
Що звесь «нафтовов калюжею»,
Там город преславний Дрогобич лежить,
Преславний, та не дуже.
І хоч Борислав, Трускавець,
Стебник і другі діти
На нього сиплють слави блиск, –
Він якось не міг проясніти.
І хоч дрогобицькі самі
Тож лепські горожане,
Цибулярі і зваричі, –
Все ж місто їх мало де знане.
Та й не скажу, щоб мало вни
О славу міста дбали:
Щоб в світі вславитись, чого
Вони не виробляли!
Іван Франко. «Похвала Дрогобичу»
У передгір’ях зелених Карпат, оперезаних синьою стрічкою Тисмениці, на межі з Наддністрянською рівниною розкинувся стародавній Дрогобич.
Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового у тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом лісиста гора Тіптюж існувало поселення Бич, оточене валами з дерев’яним частоколом і ровами з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, ймовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали Другий Бич. З плином століть народна традиція об’єднала ці два слова в одне, і вийшов Дрогобич.
Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слова "другий бік", що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалось на другому боці річки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов’язують топонім Дрогобич і зі словом "драговина", що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.
Який вік Дрогобича, невідомо. Кажуть про 900, 1000 і більше років, хоча достовірних доказів не подають. Тим часом найдавніша з відомих документальна згадка є у міському акті Львова і датується 6 листопада 1387р. Не викликає сумнівів, що початок Дрогобичу дали джерела ропи – солоної води, з якої виварюють сіль, колись дуже дорогу.
Сіль у Дрогобичі почали вивалювати і постачати на внутрішній та європейський ринок приблизно 1000 років тому. Цим займалися працівники жупи – солеварні. Технологія проста і збереглась донині. У мідні або залізні чани (черіні) наливали добуту з колодязя відрами ропу, під чанами палав вогонь, вода випаровувалась, а сіль залишалась. Щороку спалювали тисячі возів дров. Сіль продавали на розсип, у мішках, бочках або у вигляді конусоподібних, запечених на вогні топок. Солевари й заснували найдавнішу дільницю Дрогобича – Зваричі, з якої зародилось місто. Є в Дрогобичі й вулиця Жупна. Дев’ять топок білої солі, розташовані на блакитному тлі згори у низ у пропорції 4, 3, 2, складають основу герба і прапора міста.
Дрогобич заснували предки русинів-українців, які мешкали тут з прадавніх часів. Потім місто входило до складу могутньої Української держави – Русі зі столицею в Києві. Коли вона впала під ударами монголо-татарських орд, Дрогобич залишився в складі Галицько-Волинської держави.
Від 1339р. місто разом з іншими землями Галичини було зайняте королівською Польщею. Сюди почали прибувати у все більшій кількості польські чиновники, ремісники, купці, духовенство. За ними потягнулися представники інших національностей, зокрема євреї, які вже у XVII ст. займали ціле передмістя – Лан.
Під впливом королівської адміністрації українське населення витіснялося з центральної частини на околиці. За міськими валами сформувалися передмістя – Зварицьке, Задвірне, Плебанія, Міські Загороди, Лішнянське, Завіжне. Разом з уже згадуваним єврейським передмістям Лан і початково заселеним передмістям Війтівська Гора вони у ХІХ ст. після ліквідації міських валів злились і утворили місто Дрогобич у сучасному розумінні.
Повільний плин життя Дрогобича тих часів постійно порушувався непередбаченими подіями. Місто часто потерпало від повеней, неврожаїв, епідемій чуми і холери, іноземних військ, що переходили через нього, непосильних поборів. Багато разів воно горіло, його затоплювали води Побуку і Тисмениці.
Жахлива руїна, цілковитий занепад господарства. Небувале зубожіння населення – ось що побачили австрійські війська і чиновники, коли внаслідок першого поділу Польщі в 1772р. Галичина опинилася під владою цісарської династії Габсбургів.
Нова, хоч теж окупаційна, влада дозволила монахам-о.о.Василіанам побудувати монастир з церквою Святих апостолів Петра і Павла і відкрити там першу міську гімназію з українською мовою навчання. Їм же передали будівлі монастиря і костелу кармелітів (тепер кафедральний собор Пресвятої Трійці).
Наступний потужний розвиток Дрогобича безпосередньо пов’язаний з початком промислової переробки бориславської нафти. "Чорне золото" черпали відрами просто з неглибоких колодязів, а при свердлінні землі воно «вибухало» – било високими фонтанами. Від 1860-х рр. у Дрогобичі появились перші нафтопереробні заводи, по-тодішньому рафінерії. Сюди попливли іноземні капітали, спеціалісти, робоча сила, а особливо після побудови залізниці через Дрогобич. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич "нафтовий", швидкої забудови кам’яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесансного, барочного, класичного – до електричного і модерного.
Розпочнемо екскурсію з майдану Ринок. Основна споруда майдану – ратуша. Перша міська ратуша була дерев’яною. У XVII ст. стояла вже друга ратуша – мурована. Центр міста був обнесений високими валами з дубовим частоколом, глибокими ровами. Збереглися назви вулиць Завалля і Підвалля. До центру вели чотири брами, обабіч яких стояли оборонні вежі: брама Жупна, Угорська, Львівська, Замкова. Мурована ратуша мала високу вежу на якій сидів дозорець із трубою, що сповіщав про пожежі чи про наближення ворогів. Перший поверх складався з кімнат війта, писаря, канцелярії. Другий поверх займала велика кімната, в якій сидів бургомістр і райці. Масивні залізні двері вели до скарбівні, де зберігався "меч правосуддя" (меч ката). Ката в Дрогобичі не було. При потребі його викликали зі Львова. У підземних мурах ратуші знаходилася тюрма.
Сьогоднішня ратуша – п'ята за чергою – споруджена в 20-х роках минулого століття, архітектори – І.Семкович, М.Никодимович. Декілька століть Ринкова площа була центром торгівлі. Щопонеділка їхали сюди возами селяни з усього повіту, і починався торг. Продавались-купувались дари землі, лісу, річок, ремісницькі вироби. У Дрогобичі XVI-XVIII ст. ремісники об’єднувались в цехи, котрі мали свої статути, герби. Цехів було немало: ковальський, бондарський, ткацький, кравецький, шинкарський, кушнірський, шевський… Були у місті сідлярі, пекарі, котлярі, "поворозники", пивовари і навіть водоноси (перший скромний водогін у місті споруджено в 1552р. – він з’єднував центр із Гіркою). У XVII ст. (1663р.) Дрогобич придбав на ратушу годинник. Центр був заселений переважно поляками, передмістя – переважно українцями, крім Лану, де оселилися євреї. У 1578р. король Стефан видав суворий наказ, за яким прибулому єврею не дозволялося перебувати в місті більше трьох днів. Оскільки євреїв все більшало, дрогобицький староста Микола Данилкович у 1616р. «розщедрився» для них на недорідний лан, звідки й пішла назва передмістя.
«Твій Ghetto, що зоветься Лан,
Оце-то раз дивниця:
Здаєсь, що не зрівняєсь з ним
І львівська Зарваниця.»
Іван Франко. «Похвала Дрогобичу»
На Лані в 1835 році відкрито одну з найбільших на західноукраїнських землях хоральну синагогу. Незважаючи на постійні утиски, дискримінацію, частина єврейських поселенців, займаючись торгівлею і ремеслом, зуміла скласти значний капітал і поступово перебралася у центральну частину Дрогобича, де вже на початку ХХ ст. їм належала більшість домів і склепів.
Свій початок з майдану Ринок бере вулиця І.Мазепи. Тепер, як і в старі часи дрогобичани любили поласувати кавою. У гарному будинку №2 знаходилася цукорня купця Ю.Федевича. був то місцевий чоловік, який зумів збити капітал і відкрити тут, сказати б по-сьогоднішньому, кафе. Торгував кавою, чаєм, тістечками, не відмовляв і любителям хмільного.
З південного боку площу Ринок "замикає" кам'яна церква Пресвятої Трійці. почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р. Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувала Австрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав під церкву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратське бюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцям василіанам за умови, що ті вестимуть у ньому "нормальну", тобто чотирикласну школу. Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко. В цей час він жив у своєї тітки Кошицької. Хата стояла праворуч Бориславського тракту за потоком. Тітчин чоловік утримував столярню.
Пізніше, у 1882 році, у своєму творі "Похвала Дрогобичу", Іван Франко напише:
«Твій бориславський тракт – гай, гай,
Се восьме чудо світу!
Здаєсь, що на нім ти болото зібрав
З ціліського повіту»
У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчя від дня народження М.С.Шашкевича – українського письменника, організатора та керівника "Руської трійці" – гуртка передової молоді, до складу якого входили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурному відродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні мети було видання безсмертного альманаху «Русалка Дністровая».
Того року передова українська громадськість Дрогобича встановила на церкві Пресвятої Трійці пам’ятну дошку з пристрасними рядками М.Шашкевича:
«Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чому ж мова єй не мила?»
Ця дошка проіснувала до 40-х років минулого століття. В часи культу особи її зняли. Кілька десятиліть про меморіальну плиту нічого не було відомо. Але дбайливістю добрих людей вона зберігалась у запасниках Дрогобицького краєзнавчого музею. У жовтні 1989р. пам’ятку повернуто на її законне місце.
В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію і наново розписано приміщення церкви.
Дзвонить годинник на ратушній вежі. Чого тільки не бачив цей майдан протягом століть: залізні полки Данила Галицького, турецько-татарських загарбників, козаків Хмельницького, Українських Січових Стрільців, "визволителів" 1939р., німецьких окупантів, труни з останками 486 своїх громадян. Майорить на шпилі ратуші національний прапор, піднятий 2 квітня 1990р. Пережив майдан й "Помаранчеву революцію". Віддзвонює годинник на вежі новий час.
Підходимо до площі Замкова Гора. Величний пам’ятник нашому землякові, вченому середньовіччя Юрію Дрогобичу (Котермаку). Свої праці він підписував псевдонімом Дрогобич. Його наукова праця "Прогностична оцінка поточного 1483р." стала науковим посібником для студентів Болонського університету, поміж якими був і Миколай Копернік. У цьому університеті Ю.Котермак був ректором. Скульптор пам’ятника Теодозія Бриж не дожила до відкриття скульптури 3 місяці, хоча скульптура була готова і зберігалася в комунальних службах понад 10 років. Пам’ятник відкрито восени 1990р. На відкритті був присутній Президент України Л.Кучма.
Перейдемо до найстаріших споруд міста. Одна з них – готичний парафіяльний костьол св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня 1392р. ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцяв щорічно виділяти на будову "6 куп грошей широких". Навряд чи довго допомагав король грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні кошти дрогобичан. Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразових руйнувань. Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолу встановили, що зведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи і частина цього терему увійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, з внутрішніми розмірами 8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом, написаною, можливо, в XIV ст., фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я.Матейка, С.Виспянського, Ю.Мегоффера.
На жаль, ця пам’ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазнала тяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крім реставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частини настінних фресок, кількох великих дерев’яних таблиць з латинським і польським текстами, надгробку п. Рамултової, близько 13% вітражів, тут майже нічого не залишилося.
Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, над дверима, зображений герб Дрогобича за часів Польщі: орел з розпростертими крилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменю два великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом (1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князю Вітовту два мечі й заявили: "Прийміть, щоб мали чим битися". Прийняв зухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовське військо, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, король подарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом у Дрогобич. У Дрогобичі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок. Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверей костьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під час поновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів – як їх бачимо нині. В 1910р. біля костьолу спорудили окремий пам’ятник Грюндвальської битви. На жаль він не зберігся.
Поряд з костьолом знаходиться оборонна цегляна вежа, яка датується ХІІІ – першою половиною XV ст. В 1551р. будівничий з Перемишля Іван Грендош надбудував на ній ще один ярус висотою 2,5 – 3 м. При реставрації в ХІХ ст. цей ярус розібрали і надали будівлі інших форм. Товщина стін сягає 2м. дверні прорізи на висоті другого-третього ярусів служили виходами на земляний вал та на бойову галерею дерев’яного частоколу поверх цього валу. У порівнянні з центром, костьол у фортифікаційному відношенні був майже недоступним. На значно меншій території тут стояли свої три башти, а головне – оборонна вежа. Та й сама споруда костьолу була опоясана вгорі двома рядами бійниць. Центр міста і костьол з’єднувала мурована брама Жупна з дубовим відкидним мостом.
Виходимо на вулицю імені Тараса Шевченка, підходимо до будинку, де колись була розташована "Мистецька вітальня", а зараз розташована адміністрація нафтопроводу "Дружба".
Пригадаймо початок повісті І.Франка "Борислав сміється": "Сонце досягло полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розі вулиць Панської і Зеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою, гостям, купами глини і подобав на велику руїну." . Вулиця Панська – то нинішня Т.Шевченка, Зелена – теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловець Гартенберг будує цю велику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенберг забагнув вимостити підлогу вітальні золотими австрійськими монетами. За дозволом він звернувся до цісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставив умову: монети викладати не плазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.
За часи Івана Франка, вулиця носила назву Панська. Та вона й відповідала своїй назві. Селилися тут багаті жителі міста: нафтопромисловці, лікарі, адвокати. У ті часи вулиця була зашутрованою але брудною. На 1911р. очікувався візит до Дрогобича наступника австрійського престолу, архікнязя Карла-Франса Йосифа, або простіше, Карла Габсбурга. Магістрат, не бажаючи осоромитись перед такою особою, приступив до корінної реконструкції вулиці. Роботами керували майстри Василь Петричка і Валігула. Камінь доставляли з околиць села Сколе, бруківку – з міста Тшебіня в Чехо-Словатччині. Спочатку зняли на 70 см. верхній шар проїжджої частини. На самий низ насипали грубий шар шутру, далі – коленого каменю, який укладали "на ребро", тоді – товченого шутру, після чого утрамбували 20-тонним паровим котком. Потім його накрили шаром щебеневого відсіву та піску і знову провальцювали. Лише на таку надійну "подушку" уклали бруківку. Таке кам'яне покриття можна вважати вічним. Карл Габсбург приїхав акурат на Великдень, у квітні місяці. Сам був на красивому коні. Супроводжував сина цісаря ескадрон уланів. Пробув він у Дрогобичі не більше одного дня, а впорядкована вулиця стала місцем прогулянок, зустрічей дрогобичан.
З правої сторони в приміщенні теперішнього концертного залу Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю "Верховина" до 20-х років минулого століття знаходився магістрат. У прибудованій до магістрату тюрмі – цюпці – був ув’язнений І.Я.Франко, якого 11 – 13 червня 1880р. етапу вала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція. З кінця 20-х років і до 1939р. тут містився польський стрілецький легіон.
На той час, аж до розпаду Австро-Угорської імперії бургомістром Дрогобича був Раймонд Ярош. Його власністю були дім і поле у селі Модричі, санаторій у Трускавці, басейн на Помірках, фабрика паперу біля міста Кросно в Польщі. Коли з Дрогобича виїжджали нафтові магнати брати Шпіцмани, Ярош купив у них гарну кам'яницю (бувший Палац школярів, навпроти філологічного факультету Педагогічного Університету), збудовану в еклектичному стилі. Отак жили колись "вершки" ділового Дрогобича. Всі вони переважно належали до польської або єврейської грошовитої еліти. Серед місцевих українців великих багачів не було. Водночас існувало і дрогобицьке "дно" – жебраки. Серед жебраків були й свої рекордсмени. Так, один з них назбирав на весілля доні 17 тисяч золотих, за які міг купити 150 корів. Була ще й одна жінка – Февронія Сікорова. Нажебравши грошей, вона замовила каменяреві спорудити на цвинтарі пам’ятник… самій собі. Кожного дня ходила молитися до цього пам’ятника. Діти перші дві літери в прізвищі стерли. Неписьменна Сікорова лише згодом дізналася про причину їх насмішок.
Через дорогу від будинку Раймонда Яроша знаходиться приміщення колишньої гімназії, яка відкрилася 21 вересня 1858 року.
Саме до цієї гімназії, після закінчення "нормальної" школи отців-василіан (1864-1867), вступив Іван Франко. Навчалися у гімназії 8 років. Суворою була дисципліна в гімназії: за "двійку" батьки учня платили 15 злотих штрафу. Гімназист не смів після восьмої години вечора з'являтися на вулицях міста. За згадкою І.Погорецького, "в гімназії був Франко дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і багато читав". Розпорядженням ради від 9 травня 1868 року Івана Франка, як кращого учня, але матеріально незабезпеченого, було звільнено від оплати за навчання. Заробляв Франко на прожиття тим, що навчав дітей багатих міщан. У тодішній гімназії було кілька вчителів які справили вплив на формування світогляду світозвістного Каменяра: Іван Верхратський, Юлій Туринський, Міхонський, Гюкель. У Дрогобичі Іван Франко розпочав свою літературну діяльність. Тут він написав "Народну пісню", "Котляревський", багато ліричних поезій. Після закінчення гімназії І.Франко продовжував навчання у Львівському університеті.
У цій же гімназії з 1890 по 1892 рр. навчалися Лесь Мартович і Василь Стефаник, які перевелися сюди з Коломийської гімназії.
В 1896 році гімназію було переведено в новозбудоване триповерхове приміщення, а цей будинок віддали під жіночу школу ім. Королеви Ядвіги.
Поряд з гімназією – погруддя польського поета Адама Міцкевича. На старих поштових листівках збереглося зображення первісного пам’ятника поетові, спорудженого в 1894 році. Там він височіє на повен зріст. Однак, пізніше, скульптуру було пошкоджено. Відновлено її після Другої Світової війни.
Переходячи по вулиці імені Тараса Шевченка, з лівої сторони ми бачили вулицю імені Адама Міцкевича, яка належить до найкоротших у місті. Та в архітектурному відношенні – це цікавий куточок Дрогобича. В красивих, просторих кам’яницях кінця ХІХ –початку ХХ ст. мешкали представники імущих класів. Австрійські власті порахувалися з побажаннями корінного українського населення і на честь 100-літнього ювілею великого Кобзаря присвоїли вулиці його ім’я. Від 1990р. – вул. Адама Міцкевича. Є згадка, що на цій вулиці, у будинку, поряд з кінотеатром жив на початку 90-х років ХІХ ст. український письменник Лесь Мартович (в цей час учень гімназії).
Пройшовши сквером, виходимо до міського Будинку "Просвіта". Біля цього будинку 9 жовтня 1966р., коли відзначалося 110-річчя від дня народження Івана Франка, відкрито один із кращих пам’ятників письменникові (автори В.Одрехівський, Я.Чайка, Є.Мисько).
З лівої сторони розташований будинок, що належав "нафтовому" адвокатові Йонашу Гершдерферу. Споруджений він на початку ХХ ст. Гершдерфер спеціалізувався на справах бориславських нафтових капіталістів. Мав він свого садівника, який вирощував коло дому екзотичні для нашого краю дерева. Частина з них, зокрема магнолія та оцтове дерево, збереглися донині.
В 2001 році в сквері, який дрогобичани завжди називали "парком Сталіна", оскільки тут стояв пам’ятник Сталіну до 1961 року, було споруджено пам’ятник борцеві за волю України, національному героєві – Степану Бандері.
Сотні однодумців, сивих ветеранів боротьби за волю України, бувших воїнів визвольної боротьби були присутні на відкритті пам’ятника. Під час відкриття пам’ятника з промовою виступив онук Степана Бандери – Степан Бандера.
Переходимо на площу Т.Шевченка. Поет зображений у молодому віці (скульптори І.Гончар та А.Гончар, архітектори В.Гнатюк та М.Стухляк). Чому в молодому, а не в старшому віці? Пам’ятник молодому Шевченкові збудований у Вашингтоні, в Буенос-Айресі, на Україні в місті Яготині на Київщині. Так чому ж саме молодому? Шевченків "Кобзар" з'явився, коли авторові було 26. Найреволюційніші твори – "Сон", "Кавказ", "Заповіт", "Єретик", "І мертвим, і живим, і ненародженим…" – поет написав в 1884-1845 рр., тобто в 30-31-річному віці. Ще раніше були написані знамениті "Гайдамаки", драма "Назар Стодоля". Пам’ятник молодому Шевченкові у Дрогобичі – символ нашого відродження, загального оновлення. Пам’ятник відкрито в день святкування 900-річчя міста.
Похожие работы
... ів "Платон Кречет", "Калиновий гай", "Весняний потік", "Лук’ян Кобилиця", "Леся" та ін., українська класика – "Титарівна" М.Кропивницького, "Земля" та "У неділю рано зілля копала" за О.Кобилянською. 4. ІНФРАСТРУКТУРНІ РЕСУРСИ БУКОВИНИ 4.1 Транспортна система Довжина залізниць Чернівецької області складає 458 км. Основні залізничні лінії: Львів – Івано-Франковськ – Чернівці і далі на пі ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно- ...
... творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання. Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як пі ...
0 комментариев