Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН)
Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній діяльності
Комісія з прав людини
Гуманітарна інтервенція, як засіб врегулювання збройних конфліктів
Особливості та напрямки гуманітарної діяльності ООН
Практична реалізація гуманітарної діяльності ООН в 1990-2000 рр
Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики ООН
Навигация
Комісія з прав людини
Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй
66537
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Комісія з прав людини.
Комісія ООН з прав людини заснована ЕКОСОР у 1946 році. Спочатку в її склад входило 18 членів. В даний час
Комісія обирається ЕКОСОР на три роки і складається вже з 43 членів.
Основне завдання Комісії полягає в розробці пропозицій і рекомендацій і представленні ЕКОСОР доповідей щодо міжнародно-правової регламентації громадянських і політичних прав людини, прав жінок і дітей, захисту меншин, попередження дискримінації за ознаками статі, раси, мови і релігії, іншими питаннями прав людини.
З цією метою Комісія створила декілька допоміжних органів, у тому числі Підкомісію із попередження дискримінації і захисту меншин, Робочу групу з питання про насильницькі або недобровільні зникнення людей та ін.
Уряди держав-членів ООН і неурядові організації, як міжнародного, так і національного характеру, представляють Комісії за її вимогою інформацію про порушення прав людини. У Комісії або її органах заслуховуються представники урядів із метою надання пояснень і відповідей з аналізованих питань.
Якщо ситуація є досить серйозною, Комісія може прийняти рішення доручити розслідування певних фактів незалежним експертам і закликати відповідний уряд здійснити необхідну зміну. У такому порядку, наприклад, був розглянутий ряд конкретних ситуацій у Південній Африці й Намібії (1967 рік), на окупованих арабських територіях, включаючи Палестину (1968 рік), у Чилі (1975-1978 роки), в Афганістані, Сальвадорі та ін. [5, 23].
Засідання Комісії проходять у Женеві (Швейцарія).
1.3 Еволюція миротворчої діяльності ООН. Гуманітарні інтервенції
У світлі існуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити дві теоретичні ситуації, у яких застосовується гуманітарна інтервенція.
Перша містить у собі використання збройної сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини або, говорячи іншою мовою, де уряд піддає своє населення систематичній політиці терору (приміром, може служити режим Червоних кхмерів у Камбоджі). Друга може бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з урядом, що потерпів крах, тотальним хаосом й анархією, які випливають із даної ситуації й ведуть до етнічних, релігійних або/і цивільних хвилювань, заворушень, внаслідок порушення прав якоїсь частини громадян ("failed state").
Гуманітарна інтервенція, за визначенням, має на увазі використання збройної сили й відсутність необхідності в реальній згоді законного уряду на проведення дій, що вживаються третьою стороною - державою або групою держав. Ці правові вимоги, або складові елементи, є за своєю суттю сукупними. Якщо один з елементів випадає, то операція може кваліфікуватися як така, що забезпечує "гуманітарну допомогу", але не може характеризуватися як гуманітарна інтервенція [1, 165].
Традиційні миротворчі операції ООН не підпадають під доктрину гуманітарної інтервенції. Дотепер миротворчі операції ООН завжди вживала за згодою держави, на її території й на основі угоди з ООН. Тенденція, яка наразі існує в Секретаріаті ООН й міститься у введенні поняття "операції по припиненню вогню або/і за спостереженням", не тільки виходить за межі традиційної миротворчості, але й, більше того, може ґрунтуватися на попередніх угодах по припиненню вогню, досягнутих відповідними сторонами.
Рада Безпеки має право вводити примусові міри, відповідно до статті 42, якщо, як відзначено в статті 39, злодіяння й інші систематичні або масові порушення фундаментальних прав людини усередині держави являють собою загрозу миру або торкаються підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки.
У Ради є два шляхи в рамках статті 42: вона може вжити примусових заходів, санкціонуючи проведення військових акцій, або ж може дати згоду державам - членам ООН вдатися до використання збройної сили. Через відсутність особливих угод, передбачених у статті 43 Уставу, Рада не буде прямо вирішувати питання про примусові міри військового характеру, якщо не доведена їхня ефективність, можливість і політична здійсненність у даній конкретній ситуації.
Якщо санкція на примусові міри надається державам-членам, то якась окрема країна не повинна сама прибігати до збройної сили для виправлення ситуації у відповідній країні (хоча примусові міри є обов'язковими й для відповідної країни й для інших держав). Це є лише "рекомендацією, яка підтверджує законність використання збройної сили, що заборонено в інших випадках статтею 2 (4) Уставу" [ 1, 166].
Примусові міри
Після руйнівної другої війни в Перській затоці Рада Безпеки прийняла десятьма голосами "за" і трьома "проти" (Куба, Ємен і Зімбабве) при двох, які утрималися (Індія, Китай), гуманітарну Резолюцію Ради Безпеки № 688 від 5 квітня 1991 р. Для багатьох аналітиків дана резолюція виявляє собою цілу віху в діяльності Ради Безпеки в дусі Уставу: на їхню думку, резолюція забезпечувала міцну правову основу для втручання сил союзників, створення "безпечних портів" і введення "зон заборони для польотів". Згідно із цими думками, резолюція санкціонувала першу операцію в дусі глави 7 для цілей гуманітарного характеру: кричущі порушення прав людини й варварських дій проти цивільного населення (головним чином проти курдів на півночі країни), проведені урядом Іраку, і довела свою першорядність стосовно досі недоторканного принципу суверенітету.
Якщо глибоко задуматися над даною проблемою, то можна поставити під сумнів можливість створення союзниками "безпечних портів" і введення "зон заборони для польотів", які ґрунтуються на резолюції. Інакше кажучи, погляди на Резолюцію Ради Безпеки № 688 дотепер відображають старі дискусії між "реалістами" й "теоретиками", або між прихильниками права на гуманітарну інтервенцію й тими, хто стверджує, що дане право не існує в міжнародному праві в період після прийняття Уставу [1, 167].
Похожие работы
... блоку НАТО, грубо порушені норми і принципи міжнародного гуманітарного права, застосовуваного в період збройних конфліктів. НАТО була почата чергова спроба підірвати роль Організації Об'єднаних Націй як головної структури по встановленню і підтримці міжнародного світу і безпеки, узаконити дії на світовій арені в обхід Ради Безпеки, а іноді і всупереч зайнятій їм позиції", уклав Усеслов'янський ...
... іх форм співробітництва як у рамках, так і поза рамками СНД при забезпеченні принципів взаємовигоди, поважанні інтересів один одного і при дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права. 1.2.7 ІНШІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ Наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) – міжнародної органі ...
... ія Об'єднаних Націй для підготовки статуту такої організації у відповідності з положеннями, які були розроблені в ході прелімінарних переговорів. Було встановлено, що в основу діяльності Організації Об'єднаних Націй повинен бути покладений принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки ООН при вирішенні кардинальних питань забезпечення миру. Учасники конференції домовились про те, що ...
... ія – це набагато більші витрати, оскільки легалізація документів іноземної організації коштує недешево. В Україні законодавчо визначених органів та способів публічного контролю за діяльністю неприбуткових організацій не існує. 2. Аналіз фінансовий потоків Товариства Червоний Хрест України 2.1 Характеристика діяльності організації Товариство Червоного Хреста України (далі ТЧХУ) є всеукраї ...
0 комментариев