Навигация
Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям
40520
знаков
1
таблица
0
изображений
1.1. Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям
Українська католицька церква, утворена на Берестейському церковному соборі 1596 внаслідок відмови Київської митрополії від ієрархічного верховенства Константинопольського патріарха і переходу під протекторат папи Римського. Первісна назва церкви - уніатська. З 1774 церкву називали Греко-католицька церква, а вірних - греко-католиками. У 1930 роках почала вживатися назва Українська греко-католицька церква (раніше - Руська греко-католицька церква), а пізніше-Українська католицька церква. Ця назва з 1960 років вживається в офіційних документах Ватикану.
Особливість віровчення УГКЦ полягала у поєднанні католицької і православної догматики, проголошеної Фло0рентійським собором 1439, при збереженні руської обрядової практики. Юрисдикція з'єднаної Київської (уніатської) митрополії поширювалась на всі українські та білоруські землі у складі Речі Посполитої за винятком Львівської і Перемиської єпархій, єпископи яких не визнали рішень Берестейського собору.
Зі встановленням радянської влади у західноукраїнських землях УГКЦ була ліквідована.
Греко-Католицьку церкву було ліквідовано наступними шляхами:
1. Терор серед населення, залякування віруючих шляхом «вивчення настроїв серед населення».
2. Арешти духовенства. Офіційно ця кампанія називалася не інакше, як «перевиховання» духовенства і «заспокоєння» віруючих.
3. Створення так званої «ініціативної групи» з возз’єднання» УГКЦ з РПЦ на чолі з Г. Костельником, М. Мельником, А. Пельвецьким.
4. Скликання Львівського собору, на якому було фактично заперечено Берестейську унію 1596 р., таким чином було припинено офіційну діяльність УГКЦ.
5. Ліквідація греко-католицьких монастирів, шкіл.
6. Ліквідація УГКЦ на Закарпатті.
11.4.1945 заарештовано всіх ієрархів церкви. Створена радянськими органами держбезпеки "Ініціативна група" на чолі з Г. Костельником була визнана "єдиним тимчасовим адміністративним органом УГКЦ". 8-10.3.1946 у Львові відбувся псевдособор, який проголосив скасування Берестейської унії 1596 і "возз'єднання" УГКЦ з Російською православною церквою (див. Львівський собор 1946). 28.8.1949 на регіональному релігійному з'їзді у Мукачеві таким самим чином проголошено про розрив унії з Римом і підпорядкування греко-католицької церкви на Закарпатті Московському патріархові. На Заході Львівський собор був визнаний неканонічним, а ліквідація УГКЦ проголошувалась незаконною (папська енцикліка "Східні Церкви" від 15.12.1958). Незважаючи на неканонічність Львівського собору, радянський уряд визнав Українську греко-католицьку церкву скасованою і розпочав ліквідацію її парафій та церков. Близько тисячі греко-католицьких священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення або депортовано. Більше 200 священиків взялися творити структуру Української греко-католицької церкви у підпіллі. Понад 40 років священнослужителі й вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади.
З початку 1950-х рр. церква почала поступово виходити із кризи. Активізувалася нелегальна діяльність «невозз’єднаного» духовенства, відновлювалася діяльність нелегальних структур Греко-Католицької церкви. Тим самим почалася нова сторінка діяльності Української Греко-Католицької церкви.
У 1956 р. М.Чарнецький дозволив священикам, що перейшли в православ'я, таємно повертатись до УГКЦ через накладання епітимії. Після смерті єпископа Чарнецького його наступником було обрано ігумена редемптористів В. Величковського. У 1963 з ув'язнення звільнено митрополита Й. Сліпого, 4 лютого йому дозволили виїхати на Другий Ватиканський собор. У лютому 1963 Й. Сліпий у Московському готелі таємно передав свої повноваження з особливою відповідальністю за Львівську єпархію єпископу Величковському (виконував до свого арешту в 1969). У лютому 1972 (перед виїздом за межі СРСР) Й.Сліпий передав свої повноваження єпископу В. Стернюкові. Для Івано-Франківської єпархії таємно було рукоположено в 1968 о.Софрона Дмитерка. Апостольським адміністратором Мукачівсько-Ужгородської єпархії у 1983 став Іван Семедій.
З переїздом за кордон митрополита Й. Сліпого відбулась консолідація роз'єднаних діаспорних греко-католицьких парохій в єдину помісну церкву. Після смерті патріарха Йосифа (1984) Верховним архієпископом УГКЦ став Іван Мирослав Любачівський (з 1985 - кардинал).
У кінці1980-х років розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з двох українських національних церков. 4.8.1987 у Львові група представників церкви звернулася з заявою до Римського папи Іоана Павла та тодішнього керівника СРСР М.Горбачева про вихід греко-католиків України з підпілля. Заява стала початком відкритої боротьби за легалізацію УГКЦ в Україні. Протягом 1989-90 відбувалися масові віча, пікетування, голодівки в краю і в Москві з вимогою визнання офіційного статусу Української католицької церкви в Україні. У грудні 1989 уряд СРСР офіційно визнав легальною діяльність УГКЦ в Україні. 20.3.1991 патріарх УГКЦ кардинал Іван Мирослав Любачівський повернувся до свого престолу на Святоюрській горі у Львові.
Українська Греко-Католицька Церква є найбільшою Східною Католицькою Церквою в світі. Вона налічує понад 5,5 мільйонів віруючих.
За статистичними даними Державного Комітету у справах релігій в Україні, станом на 1 січня 2004 року Українська Греко-Католицька Церква нараховує:
| Громад | Монастирів | Навчальних закладів | Священно-служителів | Неділь-них шкіл | Періодичних видань | Культо-вих споруд |
| 3328/12 | 92 (1134 ченців і черниць) | 13 (1385/196 слухачі) | 2051 | 1132 | 27 | 2721 (будується 306) |
Очолює УГКЦ Верховний Архиєпископ, Митрополит Львівський і Галицький, єпископ Кам’янець-Подільський Кардинал Любомир Гузар.
У Римі постійно перебуває Прокуратор Верховного Архиєпископа - Владика Гліб Лончина.
Упродовж 1989-2003 рр. відбулось тринадцять Синодів Єпископів та три сесії Патріаршого Собору УГКЦ: перша була присвячена проблемам нової євангелізації (1996 р.), друга - ролі мирян у житті сучасної Церкви (1998 р.), а третя - соціальним проблемам українського суспільства, зокрема проблемам абортів, розлучень, корупції та алкоголізму (2002 р.) .
Після виходу з підпілля, в період з 1989 до 1992 року, греко-католики України належали до трьох єпархій – Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. На Синоді Єпископів, який відбувся у Львові 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територіальний устрій, згідно з яким кількість єпархій збільшилась на чотири: Тернопільську, Зборівську, Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку. Окремий статус отримав Києво-Вишгородський екзархат, який охоплює територію поза Галичиною, Закарпаттям і Буковиною.
Згідно з рішенням Синоду Єпископів, який проходив у Бучачі в серпні 2000 року, створено дві нові єпархії - Стрийську і Сокальську - та реорганізовано Тернопільську і Зборівську: утворено Тернопільсько-Зборівську та Бучацьку єпархії.
Із листопада 2000 р. юрисдикції Верховного Архиєпископа та Синоду Єпископів підлягає вся Україна.
У лютому 2002 року проголошено утворення Донецько-Харківського eкзархату.
28 липня 2003 року проголошено утворення Одесько-Кримського екзархату.
Верховне архиєпископство в україні поділено на такі єпархії та екзархії:
1. Львівська архиєпархія , яку очолює Верховний Архиєпископ Любомир Кардинал Гузар;
2. Івано-Франківська єпархія - Єпарх Владика Софрон Мудрий;
3. Коломийсько-Чернівецька єпархія - Єпарх Владика Павло Василик;
4. Самбірсько-Дрогобицька єпархія - Єпарх Владика Юліан Вороновський;
5. Тернопільсько-Зборівська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Сабрига;
6. Бучацька єпархія - Єпарх Владика Іриней Білик;
7. Стрийська єпархія - Єпарх Владика Юліан Ґбур;
8. Сокальська єпархія - Єпарх Владика Михаїл Колтун;
9. Києво-Вишгородський екзарахат - Екзарх Владика Василь Медвіт;
10. Донецько-Харківський екзарахат - Екзарх Владика Степан Меньок;
11. Одесько-Кримський екзархат - Екзарх Владика Василь Івасюк.
Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Мукачівською єпархією з осідком в Ужгороді керує Владика Мілан Шашік.
Поза межами України до верховного архиєпископства входять:
· у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300 тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;
· у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;
· у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:
· США - Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;
· Канада - Вінніпеґська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.
Крім того, існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига і Даугавпілс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані та Росії.
У діаспорі діють Апостольські Екзархати Німеччини, Франції, Великобританії, Чехії, 5 єпархій у Канаді (Вінніпезька Архієпархія, Едмонтонська, єпархії Торонто, Сакстауна і Нью-Вестмінстера), 4 єпархії у США (святого о.Миколая в Чикаго, Стемфорді, св. Йосафата у Пармі і Філадельфійська Митрополича Архієпархія), єпархія українців католиків в Австралії, Новій Зеландії і Океанії, св. Покрови Буенос-Айреса в Аргентині, Куритибська св.Івана Хрестителя в Бразилії, Гайдудорська в Угорщині, Пряшівська в Словаччині, Криживецький єпископат у Хорватії, вікаріат єпархії Бая Маре в Румунії, прокураторія в Італії, Перемисько-Варшавська митрополія в Польщі і підпорядкована їй Вроцлавсько-Гданська єпархія.
Отже, проблема українського православ`я постає як опосередковане, однак цілком адекватне відбиття загальноукраїнської та соціокультурної ситуації, стану національної самосвідомості, глибини регіональних відмінностей тощо. Для православного середовища на заході України самочинне проголошення автокефалії стало єдиною реальною відповіддю на вимогу чіткої ідентифікації з боку національно-політичного руху, а також- на виклик бурхливої розбудови УГКЦ. ля центру ця ідея могла б виявитися привабливою за умов послідовної, гнучкої і розумної праці, однак виявилася девальвованою внаслідок спроб форсувати події, що супроводжувалися міжцерковними зіткненнями. Зрештою, для південно- і східноукраїнської свідомості, де ще далеко не завжди диференціюється “російське” і “українське” – ця ідея виявляється, значною мірою, неприйнятною. До цього слід додати консерватизм церковної свідомості. заполітизованість релігійного життя і граничну незацікавленість Московського Патріархату в автокефалії православних в Україні.
ІІ. Автокефалізаційні процеси православ’я в незалежній Україні
Похожие работы
... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...
... місць, памяток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих памяток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані. Створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, звязок, місця відпочинку). Підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знанням історії, культури, ...
... рянина: Митрополит надавав великого значення піднесенню авторитету чернецтва, яке визначав як "християнського життя досконалість", що має ґрунтуватися на любові до Бога. Взагалі принцип любові у Петра Могили, за визначенням відомої дослідниці його спадщини В.М. Нічик, "є засадовим щодо всієї системи філософсько-теологічних роздумів". Він поділяє любов до Бога на світську й духовну, які не ...
... земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебратися якомога далі віднебезпеки. ...
0 комментариев