Навигация
Протистояння Київського патріархату з Греко-католицькою
40520
знаков
1
таблица
0
изображений
2.2. Протистояння Київського патріархату з Греко-католицькою
Церквою. Конфлікти Київського патріархату з УАПЦ
Утворення УПЦ-КП було використане державною владою для позбавлення юридичних прав УАПЦ. Хоча головна мета “об`єднав чого собору 25 червня” не була досягнута й УПЦ Московського Патріархату збереглася як правно незалежне релігійне об`єднання, втративши лише кілька десятків парафій, за поданням Кабінету Міністрів України Рада в справах релігій ухвалою від 7 липня 1992 р. передала юридичні права УАПЦ новоутвореній УПЦ-КП. Тим самим УАПЦ в Україні повернулася до правого статусу перед своєю легалізацією 20 жовтня 1990 р.
В усіх єпархіях УАПЦ протягом липня-листопада 1992 р. пройшли єпархіальні збори, що схвалили входження до складу УПЦ-КП. Жодне з цих зібрань не мало патріаршого благословення. Вірність патріархові зберегли за цих умов Львівське й Харківське крайові братва, Свято-Михайлівська парафія м. Києва (настоятель о. Юрій Бойко). Патріарх своїм указом замість виведеного поза клир митрополита Антонія Масендича призначив тимчасово керуючим справами Патріархії архієпископа Петра Петруся, уповноваживши його представляти в державних установах інтереси УАПЦ під час відсутності патріарха в Україні. Керуючому справами було доручено скликати 22 січня 1993 р. у Львові розширену архієрейську нараду по підготовці до Всеукраїнського православного собору.
22 січня 1993 р. у Львові з патріаршого благословення було скликано розширену архієрейську нараду, на яку архієпископ Петро Петрусь запросив усіх єпископів, які й надалі перебували в клирі УАПЦ. Прибув лише єпископ Михайло Дуткевич. Відтоді, почався процес повернення до УАПЦ тих, хто перейшов до УПЦ-КП через непорозуміння або слабкодухість. Було скасовано зміни , внесені до єпархіального статуту Львівської єпархії, за якими єпархія переходила до юрисдикції УПЦ-КП. Частина семінаристів і викладачів лишились вірними УАПЦ, але вони мусили продовжувати заняття в приміщеннях єпархіального управління.
Центром управління УАПЦ в Україні став Львів. Архієпископ Петро Петрусь не бажав організовувати патріаршу канцелярію в Києві. Органом УАПЦ став журнал “Православна Галичина”. Локалізація УАПЦ в Галичині засвідчила вплив на церковне життя проекту “Галицької автономної митрополії”, нав`язуваного Московською Патріархією для захисту східноукраїнських єпархій УПЦ-МП від ідей Помісної Церкви. Первісна мета цього проекту – протистояння “Галицької автономної митрополії” УГКЦ – доповнювалася новими завданнями: використати УАПЦ для боротьби проти УПЦ-КП й допустити її самостійного впливу на релігійне життя України.
Статут УАПЦ вимагав, аби вибір патріарха був проведений 3 місяці після упокоєння його попередника, але серед діючих єпископів не було гідного кандидата. Тоді на закритому засіданні Архієрейського собору було вирішено просити 77-річного протопресвітера Володимира Ярему та його дружину Юлію прийняти монарший постриг, щоб мати змогу здійснити єпископське рукоположення першого ініціатора відродження УАПЦ в Україні. Патріарх Димитрій заявив, що він розглядає свою постать як невідповідну патріаршому престолові й тимчасову і спробує домовитися з предстоятелями УПЦ-МП й УПЦ-КП скласти свої повноваження й провести вибір спільного предстоятеля єдиної Помісної Церкви.
Владні ж структури продовжують нехтувати існуванням УАПЦ. Голова Ради в справах релігій Арсен Зінченко, відверто підтримуючи УПЦ-КП, протидіє відновленню юридичного статусу УАПЦ. У листопаді – грудні 1993 р. в Києві проходять протестаційні акції УАПЦ біля Софійського Собору, президентської адміністрації. З кінця 1994 р., в міру наростання в УАПЦ конфлікту між синодальною (архієпископа Петра) і соборною (Патріарха Димитрія) концепціями Церкви, архієпископ Петро від імені Львівської єпархії все частіше починає говорити про необхідність о`бєднання з іншими Православними Церквами в Україні. У відповідь на це Вищою Церковною Радою УАПЦ було створено комісією для вивчення умов до об`єднання Православних Церков України. Здійснюється спроба ввести до клиру УАПЦ єпископа Спиридона Бабського, котрий залишив УПЦ-КП й заявив про перехід до РПЦ. Єпископа Феоктиста Пересаду звільнено з Луцької кафедри.
19-20 жовтня 1995 р. розпочинається історія авантюри з приєднанням УАПЦ до т. зв. “об`єднаної УАПЦ-КП”, що її утворила група західноукраїнських єпископів і священників. Довілавшись про акцію 19-20 жовтня, духовенство східноукраїнських єпархій вивчає ситуацію, що склалася.
5 вересня 1996 р. в Києві пройшла чергова конференція східноукраїнського духовенства, очолювана патріархом Димитрієм. Вона запевнила патріарха у своїц вірності статутові УАПЦ й церковним канонам, закликавши до подолання двозначної ситуації, коли створилася небезпека розчинення УАПЦ в розкольницькій “УАПЦ-КП”. 8 вересня патріарх Димитрій здійснив перший крок до повного повернення своєї канонічної влади: проголосив Успенську церкву м. Львова своєю ставропігією, відновлюючи колишній статус храму.
Згідно з традиціями комфортного життя Київської митрополії Константинопольського Патріархату, з 1996 р. неодмінною передумовою архієрейських свячень в УАПЦ стає рекомендація кандидата єпархіальним собором єпархії, до якої кандидат має бути висвяченим. Єпископ Макарій Малетич прийняв священня на Львівську кафедру 3 листопада 1996 р.після його обрання 1 листопада єпархіальним собором й схвалення єпископатом. Так само єпископ Яків Макарчув був рукоположений на Черкаського владику 8 листопада 1998 р. після його обрання єпархіальним собором у Черкасах і підтвердження вибору Архієрейським собором 30 жовтня. Ця практика була закріплена новою редакцією статуту УАПЦ.
ІІІ. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в
Галичині.
3.1. Існування УАПЦ
Єпархіальний поділ УАПЦ унормовується. Патріарша Рада 27 червня 1997 р. визначила територіальні межі 11 єпархій УАПЦ в Україні, покінчивши з практикою формального проголошення реально неіснуючих єпархій. Найбільшими єпархіями лишалися Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська.
Принципово новим у суспільному служінні УАПЦ після 1996 р. стає послідовне відстоювання власної соціальної доктрини, базованої на соціальній етиці Євангелія, вчення апостолів і Святих Отців. Не схвалюється участь священнослужителів у виборчих кампаніях, але заохочується здійснення ними духовної опіки над партіями і громадськими організаціями, підтримка тих, хто боронить християнські ідеали, і протидія атеїстичним ліворадикальним силам. На відзнаку політиків, які захищають права Церкви та її вірних, установлено медаль Патріарха Мстислава, якою нагороджуються 1998 р. – Сергій Головатий, 1999 р. – Ярослава Стецько.
Новітня ідеологія УАПЦ узагальнюються в концептуальних посланнях патріарха Димитрія до 2000-річчя Різдва Христового, з серії “Про страшне сьогодення”. Глибока критична оцінка адміністративного досвіду президента Леоніда Кучми подана в меморандумі в справах церковного життя України протягом 1995 – 1998 рр., оприлюдненому наприкінці 1998 р.
Нова редакція Статуту заклала тверде канонічне підґрунтя для спрямування міжнародних церковних зв`язків УАПЦ, підкресливши: “1.2 УАПЦ рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні. УАПЦ визнає свій особливий зв`язок зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір`ю, через якусь Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви…1.6. УАПЦ визнає особливий авторитет у справах віри Вселенського Константинопольського Патріарха ”.
Одначе вже перший Архієрейський собор після похорону Патріарха Димитрія, що пройшов 1 березня 2000 р. за участю Державного комітету України в справах релігіїй Віктора Бондаренка, засвідчив нездатність більшості єпископату й членів Патріаршої Ради захиститися від тиску панівного режиму, незацікавленого в переході УАПЦ в підпорядкування канонічно визнаного єпископату української діаспори. Згодившись поминати на богослужіннях митрополита УАПЦ в діаспорі Константина як главу церкви, більшість учасників спільного засідання Архієрейського собору та Патріаршої Ради проголосувала за обрання патріаршого місцеблюстителя, котрий звичайно поставляється в разі відсутності глави Церкви. На місцеблюстителя було обрано митрополита Мефодія Кудряшова, одіозну особу, відому своїм вибуховим характером і великою залежністю від силових відомств.
Помісний собор14-15 вересня 2000 р. закріпив подвійний характер управління Церквою. Він визнав митрополита Константина духовним опікуном УАПЦ, але при цьому обрав митрополита Мефодія за предстоятеля. Утворилася нестабільна рівновага, ускладнювана тим, що керуючий справами Патріархії був обраний Помісним Собором і призначений указом митрополита Константина, а отже, не був підзвітний предстоятелеві. Митрополит Мефодій, вихований у РПЦ й незвичний до соборного церковного життя, невдовзі відійшов від ухвал Помісного Собору. Він діє самостійно, не інформуючи ані Патріархію, ні духовного главу УАПЦ, а вже 2001 р. відмовляється виконувати благословення митрополита Константина.
12 грудня 2002 р. митрополит Мефодій без благословення духовного опікуна УАПЦ проводить Архієрейський собор, який здійснив спробу передати всю повноту влади в УАПЦ предстоятелеві.Коли ж частина УАПЦ відмовилася виконувати ці ухвали, митрополит Мефодій видав укази про відлучення від церковного спілкування архієпископа Ігоря та передання найбільшої Львівської єпархії іншому архієреєві. 9 квітня 2003 р. Архієрейський собор, що репрезентував прихильників Мефодія Кудряшова, надав Мефодієві титул глави Церкви – “Блаженнішого митрополита Київського і всієї України” й визнав його право одноосібно керувати УАПЦ. Незгідна з цими рішеннями частина УАПЦ 11квітня 2003 р. заявила про свою вірність заповітові Патріарха Димитрія та ухвалам Помісного Собору 2000 р. й визнання єдиним канонічним главою УАПЦ в цілому світі митрополита Константина. Ця частина юридично збереглася як Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ.
За офіційною статистикою на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалось 1110 громад УАПЦ. Фактична кількість громад, які реально належать до УАПЦ, значно нижче.
Похожие работы
... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...
... місць, памяток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих памяток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані. Створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, звязок, місця відпочинку). Підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знанням історії, культури, ...
... рянина: Митрополит надавав великого значення піднесенню авторитету чернецтва, яке визначав як "християнського життя досконалість", що має ґрунтуватися на любові до Бога. Взагалі принцип любові у Петра Могили, за визначенням відомої дослідниці його спадщини В.М. Нічик, "є засадовим щодо всієї системи філософсько-теологічних роздумів". Він поділяє любов до Бога на світську й духовну, які не ...
... земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебратися якомога далі віднебезпеки. ...
0 комментариев