1.2 Проблеми ринку ВРХ
У 2006 році на територію України було завезено близько 230 тис. тонн м'яса та м'ясопродуктів (в тому числі в останньому кварталі — 96 тис. тонн) через вільні економічні зони (ВЕЗ) Донецької області [4], 2008 250 тис. тонн.
Такий шлях потрапляння на ринок сировини означає несплату податків до Держбюджету на суму понад 930 млн. грн..
Крім зазначеного безмитного потрапляння через ВЕЗ, на українському ринку присутнє також м'ясо, завезене за давальницькими схемами, мито з якого також не сплачується.
Спроби через суди примусити імпортерів сплатити податки ні до чого не призвели. Судова влада була на боці порушників Закону, не відносячи групу товарів «1,24» до звільнення від оподаткування при імпорті (мито та податок на додану вартість) [8].
Вартість завезеної продукції не перебільшувала 2,5-3,5 грн./кг для м'ясопереробної промисловості.
Ціна на м'ясо » Україні відповідно впала на 25%. Сьогодні м'ясопереробні підприємства не беруть українських тварин на переробку або пропонують ціну 5,5-6 грн./кг, що нижче за собівартість.
На початку березня уряд нібито почув заклики виробників м'яса: «Ми розглядаємо можливість проведення антидемпінгового розслідування щодо імпортерів цієї продукції в Україну, — запевняв заступник міністра аграрної політики Борис Супіханов. — 1 розслідування - це тільки один із варіантів захисту українських виробників. Міністерства і відомства, які причетні до вирішення проблеми, отримали доручення розробити заходи для посилення контролю за виконанням законодавства, що регулює торгівлю через ВЕЗ і ТПР, а також додаткові заходи щодо боротьби з контрабандою». Проте реальних зрушень вітчизняні виробники так і не відчули, а імпортне м'ясо і далі надходить до України... [16]
Закони ринку прості: не хочемо допомагати власному виробникові, будемо фінансувати закордонного. Принаймні років шість-сім. Щоб одержати, виростити майбутню корову й замінити поголів'я, потрібно три з половиною роки, щоб його подвоїти — ще стільки ж.
Прописна істина: якщо селянська продукція потрібна державі, вона повинна скуповуватися й сприяти збільшенню виробництва.
В усьому світі, дотуючи виробництво молока і м'яса, держава укладає із сільськогосподарським виробником "джентльменську угоду": ми (держава) компенсуємо частину ваших витрат, ви поставляєте продукцію першої потреби за помірними цінами.
Перша частина цієї угоди для основної маси українських виробників продукції — так і не запрацювала. Наші джентльмени селянських подвір'їв дружньої підтримки уряду наразі позбавлені й сподіваються лише на удачу. А помірні ціни влада (на шкоду селу) штучно стримує завезенням дешевого продовольства з країн із дотаційним с.-г. виробництвом. Як не крути, але дві третини нереалізованого потенціалу у виробництві молока й м'яса залежать від аграрної політики однойменного міністерства і його фінансового забезпечення. Дві третини — це диспаритет цін на м'ясо-молочну продукцію селян і низька продуктивність стада великої рогатої худоби [16].
Завезення дешевої сировини (імпорту) відбувається на тлі реального збільшення виробництва м'яса в Україні. До того ж, згідно з планами на 2007 рік, українські товаровиробники взяли на себе зобов'язання випустити на ринок додатково ще 150 тис. тонн м'яса. А це свідчить про те, що в країні є повна можливість забезпечити населення високоякісною продукцією без участі імпорту [17].
ЄС не пошкодував 2,3 млрд. екю (попередниця євровалюти), щоб напередодні другого тисячоріччя спробувати зрозуміти, чому три колишні радянські "сестри" (Росія, Білорусія, Україна) не здатні виробляти прибуткове молоко в умовах вільного ринку. В Україні під мікроскоп експертів Європейського Союзу (проект ТАСІ5) потрапила молочна індустрія Кіровоградської і Чернівецької областей.
Завжди цікаво подивитися на себе збоку очима європейських сусідів. З цього великого за обсягом аналізу (на 60 сторінок тексту) випливає, що:
ü наші пасовища, зарослі бур'яном, — це лише майданчики для прогулянок корів. Щоб стати повноцінними кормовими столами, вони повинні бути засіяні райграсом і білою конюшиною, з розрахунку 1-1,5 га на корову, й бути розташованими на відстані не далі 1 км від ферми;
ü солома — не корм (підкреслено кілька разів!) і має бути вилучена з раціону корів;
ü раціони худоби незбалансовані, у них завищена частка зернових як плата за низькоякісне випасання й нікудишній за якістю силос;
ü технологію якісного силосування повсюдно порушують (запізніла стадія збирання трав, недостатнє подрібнення, сильне забруднення силосної маси, задовгі терміни заповнюваності силосних траншей, для їхнього укриття не завжди використовують плівку). Втрати якості силосу з цих причин сягають 40-60%;
ü дуже висока витрата пального на виробництво фуражу: 200-400 л/га проти 50-100 л/га в ЄС;
ü відтворення стада залишає бажати кращого навіть там, де ним займаються;
ü ідентифікація поголів'я не стала повсюдною й повсякденною нормою життя;
ü річне виробництво молока в країнах ЄС досягло, в середньому, 5000 л (у лідерів — 6000 л) на корову за рік [14].
Завдяки відчайдушному "ринковому" вирізуванню молочного стада, за надоями молока . Україна сьогодні займає нестабільне й малопочесне лідерство серед країн співдружності, але відстає від цивілізованої Європи й розвинутих країн Північної Америки, відповідно, вдвічі-втричі [16].
0 комментариев