Поліпшення породного складу

3.2 Поліпшення породного складу

Ефективність скотарства значною мірою залежить від:

·          характеру і умов використання поголів’я,

·          санітарно-гігієнічного стану ферм.

Сучасний етап розвитку скотарства значно підвищує вимоги до селекційно-племінної роботи. Важливого значення набуває проблема формування тварин у такому напрямі, що найповніше відповідає особливостям промислового виробництва продуктів тваринництва [5].

Чим інтенсивніше ведеться господарство тим більше зростає роль і значення породи худоби. При інтенсифікації виробництва кількість продукції збільшується головним чином за рахунок підвищення індивідуальної продуктивності тварин.

Племінна робота в скотарстві спрямована на підвищення продуктивності, поліпшення якості продукції і зниження її собівартості.

Основними елементами племінної роботи є відбір, методи розведення, техніка відтворення, спрямоване вирощування молодняку, зоотехнічний та племінний облік [3]. В удосконаленні племінних та продуктивних якостей тварин вирішальне значення має відбір. Племінну цінність тварин (ПЦ) за всіма селекційними ознаками визначають за формулою:

(3.1)  , де

П – це величина селекційної ознаки тварин;

СП – стандарт породи за відповідною ознакою.

Після закінчення бонітування складають звіт із відповідним аналізом роботи.

На підставі цих матеріалів розробляють план комплектування стада племінними тваринами визначають кількість молодняку, який необхідно виростити для власних потреб і реалізації іншим господарствам [7].

У створенні нових і вдосконаленні існуючих порід ВРХ застосовують чистопородне розведення, відтворене і ввідне схрещування. Продуктивні та племінні якості молочних і комбінованих порід поліпшують за рахунок генофонду гомитинської, англерської, червоної, датської порід та шведської американської селекції.

В системі заходів по підвищенню продуктивності одним з основних напрямів є вдосконалення районованих м’ясних і молочно – м’ясних порід великої рогатої худоби. Тварини цих порід були і залишаються на перспективу основними, тому що екологічно пристосовані до умов природно-економічних зон розведення.

У сучасних умовах ведення скотарства на великих спеціалізованих фермах і комплексах виникає необхідність впровадження нових методів селекції і вдосконалення структури поголів’я та якісних характеристик тварин в племінних господарствах [5].

Тому в останніх технологія утримання тварин повинна наближатися до технології, застосовуваної на промислових комплексах.

Важливий напрям поліпшення якісних показників худоби при чистопородному розведенні – створення в кожній породі високопродуктивних типів та заводських ліній.

Саме так створюють жирномолочний тип атлеризованої худоби, підвищують на основі широкого впровадження перевірки та оцінки плідників за якістю потомства.

На сучасному етапі завдання полягає в тому, щоб

1)         на основі великомасштабної селекції з використанням методів біотехнології прискорити якісне оновлення стада,

2)         різко підвищити питому вагу висококласних тварин, які при даних кормових ресурсах забезпечують вищу продуктивність [11].

3.3 Резерви збільшення прибутку

Чистий дохід – показник, який найповніше відображає ефективність виробництва і являє собою різницю між грошовою виручкою та собівартістю. Складовими грошової виручки є вартість виробленої продукції з урахуванням її якості, а також витрати на доставку в місця реалізації.

Собівартість продукції є головним фактором формування цін на продукцію сільського господарства. Ціна встановлюється на основі необхідності відшкодування тих виробничих витрат, що включаються у собівартість. Ціни повинні відшкодовувати передусім витрати, що входять до складу собівартості продукції [3].

Прибуток розподіляють відповідно до діючих нормативних актів, які регулюють економічні відносини між підприємствами і бюджетом, а також регламентують внутрішньогосподарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Велике значення для багатьох видів продукції має ступінь транспортабельності, що впливає на формування ринків її збуту і відповідно масштабів виробництва. Однак скотарство в приміських залах розвине ще недостатньо, що зумовлює необхідність завозити м’ясо в міста і великі промислові центри з віддалених районів [9].

Усуненню такого становища повинна активно сприяти система цін. З метою стимулювання виробництва молока в сировинних зонах молокозаводів, безперебійного постачання населення їх продукцією, необхідно підвищити закупівельні ціни на даний продукт порівняно з іншими цінами.

Економічна необхідність встановлення підвищеної ціни на молоко для господарств приміських зон зумовлена її більш високим рівнем оплати праці в цих районах, оскільки у великих містах створюються реальні можливості для працевлаштування жителів цих зон. Тому для закріплення кадрів в такій складній галузі, як скотарство необхідно їх матеріально зацікавити – забезпечити вищий рівень оплати праці при інших рівних умовах, ніж у глибинних районах [8].

Первинною територіальною одиницею при формуванні цінових зон на молоко в умовах України повинен бути адміністративний район. Оптимізації рівня сукупної рентабельності підприємств у районах можна досягти не ціновими, а іншими методами: планування заготівель, поглибленням спеціалізації, вдосконаленням як механізму міжгосподарських зв’язків при кооперуванні виробництва, так і матеріально-технічного постачання тощо.

При розробці конструктивної концепції територіальної диференціації цін на молоко слід враховувати формування ринку збуту цього продукту.

Для розв’язання проблеми оптимальної диференціації рентабельності і цін на яловичину необхідно виходити з єдиних методичних передумов. Слід вирішити при якому розмірі міста (по чисельності населення) виникає постійна потреба в організації м’ясного виробництва на промисловій основі [6].

Основними шляхами зниження собівартості одиниці продукції є:

-  у галузі тваринництва - зростання продуктивності тварин на основі раціональної спеціалізації і індустріалізації галузі, зміцнення кормової бази, збалансованої за всіма елемента ми годівлі тварин;

-  розвиток механізації та автоматизації виробництва, застосування нових машин і обладнання, підвищення ефективності використання основних засобів та зростання на цій основі продуктивності праці;

-  зниження матеріаломісткості виробництва продукції шляхом впровадження ресурсо- та енергоощадних технологій;

-  суворе дотримання режиму економії на всіх етапах виробничого процесу;

-  оптимальна концентрація та спеціалізація аграрних підприємств;

-  удосконалення організаційної структури та системи управління виробництвом, запровадження наукової організації праці, належного матеріального стимулювання;

-  підвищення якості і скорочення втрат сільськогосподарської продукції.

Для того щоб збільшити виробництво продукції потрібно перш за все збільшити середньодобовий приріст. Для цього потрібно покращити раціон тварин.

Висновки і пропозиції

Дану курсову роботу було проведено на основі статистичних звітних даних приватного підприємства «Аграрій СВПП».

Під час проведення аналізу даних підприємства було виявлено збитковість підприємства у виробництві даної продукції. Але при цьому проведено аналіз роботи підприємства у цій сфері діяльності і виявлено ефективні зрушення у вираженні показників ефективності виробництва яловичини.

Якісні зміни у виробництві у поєднанні з кількісними забезпечили зниження збитковості галузі. Підприємство врахувало якісний ріст виробництва і взявши курс на концентрацію і спеціалізацію виробництва у даній сфері, забезпечило позитивні зміни у сфері виробництва м’яса ВРХ.

В цілому, по Україні наявний занепад виробництва у цій сфері, національні виробники не спроможні впроваджувати досягнення науки. До загальної нестабільності і, як правило, збитковості галузі додається надто великий вплив імпорту продукції, що просто вбиває національного виробника.

В даній ситуації не можливо щось дійсно ефективно зробити без втручання держави, яка натомість не проводить дієвих заходів у наведеній сфері.

Підвищення мита на імпорт продукції ВРХ, встановлення квот на ввезення яловичини дало б змогу підприємствам більш ефективніше проводити діяльність у сфері виробництва м’яса ВРХ. Тому що поки держава зволікає «невидима рука» ринку може зробити непоправне у національному виробництві.

1.    Аграрна економіка: Підручник/ Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С., Школьний О.О., Бурляй О.Л., М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П.Бурляй, А.І.Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред.. Д.К. Семенди та О.І.Здоровцова. – Умань, 2005 – 318 с.

2.    Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

3.    Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

4.    Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. – 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

5.    Семенда Д.К. Роль кормової бази у розвитку тваринництва// Економіка АПК, 2002, №2, с.24 – 27.

6.    Наказ Міністерства Аграрної політики України „Про затвердження Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств” № 132 від 18.05.2001 зі змінами// Інфодиск „Законодавство України” від 01.04.04, ліцензія №:15АЕ0Е76

7.    Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

8.    Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка,

М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. – Урожай, 1998. – 201 с.

9.    Економіка сільського господарства. Коваленко Н.Я. – М.: ЄКМОС, 1998р.

10.  Данилевська О.Є. Економічні та зоотехнічні аспекти породної структури молочної худоби України//Економіка АПК, 2002, №3, с.35 – 41.

11.  Опря А.Т. Статистика – К.: „Урожай”, 2002р.

12.  Статистика. Підручник /Головач А.В. та ін. / – К.: Вища школа,

1996. – 623 с.

13.  Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001

14.  Правдюк А.Л. Державна реєстрація сільськогосподарських тварин і розвиток галузі тваринництва//Економіка АПК. – 2008. - № 4. С.-98-102.

15.  Сонячна М. М’ясну кризу не зупинити? // Агробізнес сьогодні – 2008. - № 7. – с. -14-15.

16.  Олійник В. М’ясна справа – не пріоритет? // Агробізнес сьогодні. – 2007 - № 5 – с – 28

17.  Оляднійчук Н.В. Ефективність інноваційних технологій при виробництві яловичини // Економіка АПК. – 2008 - № 3 – с. 55-60