Аналіз і оцінка комерційної діяльності ПП РТА "Рубін"

РЕФЕРАТ

Випускна робота на тему " Аналіз і оцінка комерційної діяльності ПП РТА "Рубін" написана на 95 сторінках, містить вступ, три розділи:

1. Характеристика сфери послуг на Україні;

2. Управлінське обстеження ПП РТА "Рубін";

3. Аналіз і оцінка комерційної діяльності на ПП РТА "Рубін";

а також висновки, список використаної літератури, який складається з 57 джерел. Робота містить 2 таблиці, 3 рисунка, 6 додатків.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1 Характеристика сфери послуг на Україні

1.1 Особливості сфери послуг як галузі економіки

1.2 Історія розвитку сфери послуг

1.3 Роль побутового обслуговування в сфері надання послуг

Розділ 2 Управлінське обстеження ПП РТА "Рубін"

2.1 Історія створення ПП РТА "Рубін" та сфера його діяльності

2.2 Аналіз чинників зовнішнього середовища

2.3 Аналіз чинників внутрішнього середовища

2.4 Аналіз сильних та слабких сторін

Розділ 3 Аналіз і оцінка комерційної діяльності на ПП РТА "Рубін"

3.1 Аналіз ліквідності

3.2 Аналіз довгострокової платоспроможності

3.3 Аналіз рентабельності

3.4 Аналіз і оцінка комерційної діяльності ПП РТА "Рубін"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 ДОДАТКИ

ВСТУП

Менеджмент - це сукупність принципів, методів і засобів управління діяльністю з метою підвищення ефективності діяльності і збільшення прибутку. Він уявляє собою узагальнення теорії та практики, яке забезпечує комерційний успіх передусім в масштабах підприємства.

Опанування мистецтвом менеджменту є одним з головних важелів збільшення результативності господарської діяльності, який в багатьох випадках виявляється більш дійним, ніж додаткові фінансові "ін'єкції" або створення нових виробничих потужностей. Основна мета управління як такого полягає в створенні необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних та т. ін.) для реалізації задач організації, встановлення "гармонії" між індивідуальними трудовими процесами, координування і узгодження конкретних запланованих результатів. Отже, управління - це насамперед робота з людьми, а їх трудова діяльність являє об'єкт управлінського впливу. Основною задачею менеджменту є мобілізація сил організації для вирішення відомих і певних задач, тому охоплює не тільки розподіл, обмін і фінансування, але і канали комунікації, за допомогою яких здійснюються ці процеси, рішення питань соціального характеру, бо підприємство - це наперед усе соціальна система, ефективність якої в багатьом залежить від її головного ресурсу - кадрів. Тому задача менеджерів полягає в організації ефективної спільної праці, в процесі якої кожен чоловік здатен максимально використовувати свій потенціал.

Все це потребує аналізу діяльності за всіма прийнятними факторами, оцінки ступеню їх впливу на діяльність підприємства з метою розробки, прийняття і реалізації управлінських рішень, підвищення її ефективності.

Розвиток процесу організації управління, як невід'ємного атрибуту розвитку комерційної діяльності підприємства в нестійких умовах середовища, виступає необхідною запорукою постійної підтримки конкурентоспроможності і успіху підприємства. В сучасних умовах менеджмент перетворився в

найважливіший фактор розвитку суспільства, і аналіз основних положень теорії і практики менеджменту та задач, які він призначен вирішувати в процесі організації і здійснення підприємницької діяльності, призводить до висновку про необхідність розробки концепції менеджменту як основи розвитку сучасного підприємництва, особливо ця вимога висувається сучасними умовами ринкових відносин в Україні. В період переходу України до ринкових відносин особливо вагомим стає питання досвідченого управління підприємствами. В зв'язку з тим з'являється необхідність в обґрунтованої оцінці аналізу діяльності для виявлення сильних та слабких сторін і можливостей до зросту. Тому тема даной роботи є актуальною. Задачею роботи є проведення аналізу комерційної діяльності на підприємстві ПП РТА "Рубін". Цілями роботи є:

- оцінка становища ринка послуг на Україні;

- управлінське обстеження підприємства РТА "Рубін", яке належить до ринку побутового обслуговування населення;

- аналіз чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, які безпосередньо чинять вплив на діяльність зазначеного підприємства;

- аналіз сильних та слабких сторін, який дає підприємству змогу виявити загрози або потенціал для розвитку;

- проведення фінансового аналізу становища з метою надання пропозицій щодо шляхів подальшого розвитку підприємства РТА "Рубін".

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПОСЛУГ НА УКРАЇНІ

1.1 Особливості сфери послуг як галузі економіки

У відповідності з загальноприйнятою міжнародною галузевою економічною класифікацією виділяються три великих сектори народного господарства:

·           первинний - сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

·           вторинний - промисловість, будівництво, добувні галузі енергетики;

·           третинний - вся сфера послуг, куди відносяться торгівля, громадське харчування, транспорт, зв'язок, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування (промислове та особисте), освіта і наука, охорона здоров'я і соціальне забезпечення, культура і мистецтво, фізична культура і спорт, послуги фінансово - кредитної системи, а також послуги державних і громадських установ [19].

Сучасний етап розвитку розвинутих країн світу позначене подальшими істотними структурними зрушеннями в народному господарстві у бік сфери послуг. Прискорення розвитку сфери послуг прийнято називати "сервізацією" сучасного суспільства. Ця тенденція виступає як важлива характеристика постіндутріалізації суспільства.

Сфера послуг охоплює як послуги виробничого, так і невиробничого характеру. Послуги виробничого призначення (матеріальні послуги) поділяються на 2 види:

1. пов'язані з рухом продукту в самому процесі виробництва і обслуговуванням продуктивного споживання — ремонт виробничого обладнання, вантажний транспорт, виробничий зв'язок, торгівля товарами виробничого призначення, правові та фінансово - кредитні послуги по обслуговуванню виробництва, ділові та інформаційно - консультаційні послуги (лізинг, інжиніринг, маркетинг і т.п.).

2. пов'язані з продовженням матеріального виробництва в сфері обігу, розподілу та особистого споживання, тобто послуги, пов'язані з обслуговуванням руху матеріальних благ за межами сфери виробництва - роздрібна торгівля, заготівки, громадське харчування, ремонт і технічне обслуговування споживчих товарів.

Невиробничі (нематеріальні) послуги також складаються з 2 груп:

1. послуги, які безпосередньо впливають на людину - невиробничі послуги особистого характеру (хімічне чищення, перукарня і т. ін.), послуги житлово - комунального господарства, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення та послуги, пов'язані з організацією відпочинку;

2. послуги, пов'язані з функціонуванням суспільних та державних структур країни, тобто послуги органів державного управління, громадського порядку, оборони і суспільних організацій [22].

Наведена класифікація послуг з позиції їх кінцевої функціональної спрямованості не досконала як і будь-яка соціально-економічна класифікація, бо немає абсолютно чистих суспільних явищ та процесів. Так, наприклад, віднесення інформаційно-консультаційних і ділових послуг до виробничих послуг виконано в більшої мірі приблизно, бо лізингові послуги, пов'язані з орендою споживчих товарів, наприклад, прокат автомобілю, здача номерів в готелях, фінансово-кредитні та правові операції по обслуговуванню населення логічніше віднести до невиробничих послуг. Існують умовності і при поділі особистих та суспільних послуг невиробничого характеру. Так, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, культура задовольняють як особисті так і суспільні потреби. Тому віднесення цих галузей до першої чи другої групі невиробничих послуг у будь-якому випадку буде неточним, бо вони займають граничне положення і , проводячи поділ послуг на види і групи необхідно йти на відповідне огрубіння реальних процесів.

В класифікації західних країн прийнято відокремлювати слідуючи групи послуг:

- орієнтовані на виробництво;

- торгові;

- особисті;

- послуги соціального характеру.

Таблиця 1.1

Розподіл зайнятих робітників по зазначеним групам послуг в провідних країнах світу, 1998 рік ( % від загальної зайнятості)

З таблиці видно, що в сфері послуг провідних країн світу зайнято більш 50 % населення. Найбільша частка зайнятих в сфер послуг в США - 71,8 % від загальної кількості зайнятих в народному господарстві цієї країни. З наведених видів послуг найбільшу частку займають торгові послуги («21 %) та послуги соціального характеру («25 %) [ 22 ].

Таблиця 1.2

Частка зайнятих робітників в сфері послуг країн світу ( % від загальної зайнятості) і частка сфери послуг в ВНП цих країн, 1999 рік

Як видно з таблиці в країнах світу у сфері послуг зайнята велика кількість населення і її частка у ВНП цих країн досить значна - в основному більше половини. Найбільша частка зайнятості в сфері послуг в Канаді - 72 % від загальної кількості населення, зайнятого в галузях народногосподарського комплексу. Найбільшу частку в ВНП сфера послуг займає в США - 72 % при зайнятості населення в неї 69 % [ 56 ].

Враховуючи сервісно орієнтований характер всіх послуг (виробничих і невиробничих) і їх зростаючу роль як економічного блага доцільне виділяти сферу послуг з народногосподарчого комплексу.

В даний час поряд з поняттям сфери послуг широко використовується в соціально - економічній літературі такі поняття як сфера обслуговування, соціальна інфраструктура, соціально - культурний комплекс та сфера нематеріального виробництва [57].

При всьому різноманітті послуг є щось спільне, що об'єднує їх в одну сферу і відрізняє від матеріального виробництва:

1. існує історична спільність виникнення і розвитку окремих видів послуг як самостійних галузей і підгалузей народного господарства. Початково послуги включені в безпосередній процес матеріального виробництва і, згодом, в ході розвитку суспільного поділу праці, відбувається відокремлення їх в самостійні підгалузі і галузі економіки. Цей процес відбувається і в даний час. Прикладом тому є поява інформаційно - комунікаційної галузі. З поглибленням галузевого розподілу праці одночасно розвиваються різні форми кооперації інтеграції галузей сфери послуг з виробництвом.

2. виробництво послуг відрізняється від матеріально - речового виробництва значно більшою близькістю до кінцевого споживання благ. Більш того, виробництво багатьох видів послуг співпадає в часі і просторі з їх споживанням. Воно виступає в симбіозній формі - "споживчого виробництва" і, отже, не залишає відчутних результатів. Невідчутна природа послуги ускладнює процес споживчого вибору. Корисність послуги оцінюється споживачем після їх виробництва, а заздалегідь споживач не в змозі знати о споживчих властивостях послуги у зв'язку з її невідчутністю. У споживача існує тільки можливість побічного зв'язку оцінки результатів діяльності робітників сфери послуг по аналогії, на основі погляду інших споживачів і за допомогою рекламного образу.

Ряд послуг втілюється (наприклад, відеокасети, кінофільми, скульптура) в матеріально - речових об'єктах, і ці послуги володіють самостійною формою,

уособленою як від споживача, так і від виробництва і реалізуються як товари. Але і в цьому випадку корисний ефект послуги буде визначатися якістю і змістом інформації, що передається, соціальним і художнім образом. При цьому матеріальний субстрат (камінь, полотно, кінострічка) грає супутню, допоміжну роль [42].

3. з невідчутністю послуг пов'язана неможливість їх зберігання і транспортування, розосередженість і локальність ринку послуг. Так, наприклад, доход від незаповнених глядацьких місць у кінотеатрі, і доход від незданого номеру в готелі втрачається назавжди. Неможливість зберігання послуги збільшує ступень ризику виробника послуги, особливо в умовах нестійкості ринкової кон'юнктури. Послуги не можна зберігати з метою наступної їх реалізації. Сфера послуг в порівнянні з виробництвом товарів в більшої мірі повинна враховувати фактор часу (сезоні коливання попиту, пікові періоди попиту на протязі доби) і в зв'язку з цим виникає необхідність застосування особливих засобів по узгодженню попиту і пропозиції на ринку послуг (широка практика попередніх замовлень, диференціація цін на послуги в залежності від сезонності і пікових перепадів в попиті на послуги; масове залучення тимчасових робітників на умовах роботи неповний робочий день, сумісників і т. ін.).

4. послуга, як правило, невідокремлена від її виробника і сфера послуг тому представляє широке поле особистих контактів виробника и покупців послуг. З ростом персоніфікації і індивідуалізації запитів на послуги, з ускладненням асортимент}' послуг значення особистих контактів збільшується, а також зростає роль кваліфікації виробника послуг - їх професійних знань і вмінь робітників сфери послуг, їх комунікабельності та інших особистих якостей, від яких набагато залежить конкурентоспроможність підприємства, яке надає послуги. В кадрової політиці при відбірці робітників в сфері послуг звертається особлива увага не тільки на професійно - технічний, але й на соціально - психологічний бік кваліфікації.

5. у зв'язку з існуванням багатьох послуг в вигляді живої людської діяльності, участі людини як суб'єктивного, а не технічного фактору системи, не існує надійної гарантії забезпечення постійності в якості послуги. Якісні характеристики послуги можуть коливатися в великих діапазонах там, де це можливо, прагнучи звести до мінімуму суб'єктивно обумовлену непостійність якості послуг за допомогою технічних засобів (наприклад, система відеозвукозапису, система дублювання при кінозйомках і ін.). Особливості природи послуги визначають особливості економічної діяльності в цілому і в окремих її галузях. Подвійна, симбіозна природа сфери послуг як "споживчого виробництва" придає специфічний багатошаровий характер економічним відносинам в сфері послуг [37].

В сфері послуг діють економічні відношення матеріального виробництва, тобто ці відношення з приводу руху матеріального продукту за межами виробництва. Ці відношення переважають у сфері виробничих послуг (вантажний транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування та ін.) і умови економічної діяльності в цих областях близькі до галузей матеріального виробництва. Звичайно, і в галузях виробничих послуг є певна специфіка умов господарювання, обумовлена великим споживчим напрямом цих галузей у порівняні з виробничими галузями.

Економічні відносини сфери послуг включають власне економічні відносини з приводу відтворення послуг. Це передбачає відтворення особистого і речового фактору. Надання послуг, а також формування суспільно необхідних витрат праці. Специфіка економічних відношень в сфері послуг визначається взаємозв'язком її зі сферою домашнього господарства та з соціально-політичною сферою всього суспільства. Якщо економічні відносини в матеріальному виробництві щільно пов'язані з організаційно - економічними відносинами, то економічні відносини сфери послуг розглядаються у взаємозв'язку з динамікою соціально - економічних процесів суспільства. Власне, економічні відносини сфери послуг найбільш яскраво представлені в галузях нематеріальних, невиробничих послуг, тобто в так званої невиробничої сфері [42].

В третинному секторі народного господарства невиробнича сфера займає особливе місце. Економічна діяльність таких провідних невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я, культура розглядаються з позиції теорії суспільних благ, обмеженості дії ринкового механізму, суспільного бюджету, фінансування і нормативної економіки. Загальноприйняте вважати, як в нашої країні, так і на Заході, що невиробничі, соціально - культурні послуги, а також послуги охорони внутрішньої та зовнішньої безпеки людей (армія, міліція, пожежна охорона) уявляють собою суспільні блага. У відміні від інших благ вони відрізняються наступними характеристиками: неподільністю, сумісним характером споживання, високою соціальною значимістю і переважанням суспільно - державних форм власності у виробництві і споживанні суспільних благ [22].

Багато які невиробничі послуги як суспільні блага утворюють неринковий сектор економіки. Тут розподіл ресурсів не підкоряється законам ринка. Як правило, попит на соціально - культурні послуги нееластичний. Однак окремі конструкції ринкового механізму можна з успіхом використовувати в економічній діяльності невиробничої сфери.

Найбільш загальним показником, який характеризує кінцеві результати економічної діяльності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери, є показник ВНП. За його допомогою можна охопити такі взаємозв'язані економічні процеси, як виробництво матеріальних благ і послуг, розподіл доходів і кінцеве використання матеріальних благ та послуг. Утворений ВНП визначається як сума "валової доданої вартості" всіх галузей народного господарства, ВНП не включає вартість витраченої сировини, матеріалів, палива, енергії і інших матеріальних ресурсів, а також наданих господарським одиницям послуг. Використаний ВНП виступає, як кінцеве споживання матеріальних благ та послуг, капіталовкладення, приріст матеріальних обігових коштів і сальдо зовнішньої торгівлі [22].

Ресурсний потенціал сфери послуг представляє собою сукупність матеріально - технічних, трудових, фінансових, організаційно - управлінських і інформаційних ресурсів, які характеризують економічні можливості сфери послуг для виконання властивих її функцій. Ресурсний потенціал сфери послуг, який є складовою частиною економічного і трудового потенціалу суспільства, його національного скарбу, дає уявлення про економічну важливість цієї сфери в системі суспільного відтворення. Зростаючий обсяг ресурсів, які задіяні в невиробничих галузях, істотно впливає на динаміку розвитку міжгосподарчих зв'язків в суспільному відтворенні і на характер спрямованості галузевих матеріальних і фінансових потоків. Без обліку руху ресурсів сфери послуг в даний час неможливо додержати важливіші макроекономічні пропорції, в тому числі пропорції між споживанням і нагромаджуванням, між особистим і виробничим споживанням, між виробничим і невиробничим нагромаджуванням. Без обліку трудових ресурсів сфери послуг неможливо забезпечити пропорціональність між трудовими ресурсами і робочими місцями у всьому народному господарстві і не можна зрозуміти закономірності трудової мобільності робітників, власне, спрямувати рух міжгалузевих потоків трудових ресурсів. Статистичним інструментом обліку складу і руху ресурсів є система балансів основних фондів (які в сфері послуг утворюють матеріально - технічні умови праці її робітників), баланси трудових ресурсів та інші [21].

Особливість сфери послуг складається у тому, що тут зниження матеріало - і енергоспоживання супроводжується одночасним збільшенням доданої вартості і зростання ВНП.

Розвиток сфери послуг породив виробництво нових видів товарів культурно - побутового, сервісного призначення і збільшив попит на сучасну техніку і технологію. Стримуючим фактором НТП в сфері послуг в багатьох розвинутих країнах є більш низький рівень заробітної плати робітників, чим в матеріальному виробництві. Так робітники в приватним секторі послуг США заробляють тільки 67 % від рівня заробітної плати робітників промисловості, в Японії, яка займає провідне місце в світі по рівню розвитку сфери послуг заробітки робітників в сфері послуг тільки на 7 % нижчі, ніж в промисловості, а в Німеччині - на 11 % [36]. Збереження невисокої заробітної плати робітників сфери послуг, особливо в торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні в порівнянні зі середньої в народному господарстві, обмежує масштаби упровадження нової техніки, масштаби заміни ручної праці машинною працею. Низький рівень заробітної плати в сфері послуг сприяє розширенню зайнятості в неї.

Прискорений розвиток сфери послуг обумовлений дією ряда факторів: 1.збільшення продуктивності праці і збільшення фондовіддачі в матеріальному виробництві на основі прогресу науки та техніки був і продовжує залишатися вирішальним фактором розширення сфери послуг. З ростом продуктивності праці знижаються витрати виробництва товарів і послуг, збільшується покупна спроможність грошей і зростають реальні доходи населення, в наслідок змінюється співвідношення статей витрат в родинному бюджеті в бік збільшення питомої ваги послуг;

2. зростання суспільної продуктивності праці сприяє скороченню робочого часу і за рахунок цього - збільшення неробочого часу як "простору" для творчого розвитку особистості;

3. за досвідом розвинутих країн, перехід до ринкової економіки визволяє з виробничої сфери біля 30 млн. чоловік, з яких значна частка перерозподіляється у невиробничі галузі;

4. висока гнучкість і стійкість сфери послуг до економічних криз, спадів в порівнянні з виробничою сферою, що позитивно відображається як на економіці країни в цілому, так і на добробуті людей. Наприклад, криза в США 1969-1982 років: зайнятість в сфері послуг збільшилась на 1 %, в той час, як в виробничої сфері знизилася на 7 % [22].

Залежність обсягу споживання послуг від вище перелічених факторів може бути відображена в слідуючий економічної моделі:

де:

у - об'єми послуг;

а_і - споживач відповідної послуги;

х_і - співвідношення робочого і вільного часу споживача;

х₂ - структура розподілу доходів населення;

х₃ - статево вікова структура населення;

х₄ - співвідношення міського і сільського населення;

х₅ - рівень освіти

Е - інші фактори [22].

Переорієнтація соціально - економічного розвитку на задоволення потреб населення, з урахуванням їх інтересів припускає рішення задач, пов'язаних з піднесенням народного добробуту, збалансування попиту і пропозиції та інше. Одна з таких задач - розвиток сфери послуг, складовою частиною якої є створення системи платних послуг для населення. Сфера послуг грає все більш значну роль в розвитку соціальної та трудової активності населення. Тому все більш наполегливішою стає суспільна потреба перетворення сфери послуг у великий народногосподарчий комплекс, здатний внести свій вклад в стабілізацію споживчого ринка.

1.2 Історія розвитку сфери послуг

Тривалий період часу при плануванні розвитку різних ланків народного господарства роль сфери послуг практично недооцінювалась, що негативно відбилось як на рівні її розвитку, так і на ефективності суспільного виробництва в цілому. Розвитку сфери суспільного обслуговування сприяв закономірний процес поглиблення суспільного розподілу, праці.

Сфера послуг як така існувала з давніх часів. Так на Русі здавна обслуговуванням населення займалися ремісники. За замовленням купців, заводчиків, поміщиків, чиновників вони виробляли дивовижні за красою

вироби: одяг, меблі, предмети розкоші і релігійних обрядів. За замовленням простого народу частіше за все ремонтували взуття, одяг, замки, сковорідки та інші предмети домашнього посуду. Називалися вони за видом своєї діяльності - хто шив каптани - каптанники, хто лагодив сковорідки - сковородники, а також черевичники, капелюшники, сарафанники, замочники та інші [28]. Рівень обслуговування народу ремісниками був вельми низьким. Вступ Росії (в складі якої у тої час знаходилась Україна) в епоху капіталізму призвело до виникнення нових промислових центрів та регіонів, в яких почало інтенсивно розвиватися побутове обслуговування населення. В кінці 19 століття в Києві було, наприклад, 20 тис. ремісників, з яких 14 тис. надавали послуги населенню - різноманітні теслярі, столяри, пічники, годинникарі, фотографи, перукарі [28]. З'являлися великі салони для заможних, які тримали іноземні майстри. З'являлися значні підприємства по обслуговуванню населення - приватні залізниці, пральні і т. ін. Однак процес концентрації виробництва в сфері послуг істотно відставав від добувних і переробних галузей промисловості. Найманий труд на підприємствах сфери послуг використовувався в обмежених розмірах і сама кількість найманих робітників була незначна. Напередодні першої світової війни Міністерством внутрішніх справ царської Росії було проведене обстеження ремісничого виробництва 214 місць держави. Дані обстеження показали, що з 1900 по 1910 роки в цих місцях, наприклад, кількість майстерень кравців з кількістю найманого труда більш 2 чоловік зросла з 15,9 до 20,2 тис; кількість чоботарських майстерень - з 10,4 до 13,7 тис; ювелірних - з 2 до 2,4 тис; столярних та паркетних - з 5,7 до 7,5 тис; годинникових - з 0,6 до 1 тис; пралень - з 407 до510 тис. Крім того у містах була значна кількість ремісників, які працювали одноособо або з одним найманим працівником. Всього в 1910 році в цих містах нараховувалося 95,4 тис. чол. робітників [28].

Відразу після Жовтневої революції починає відбуватися націоналізація підприємств й установ цілого ряду галузей сфери послуг: в 1918 році, наприклад, націоналізуються приватні залізниці. Націоналізація торкнулася

також найбільш великих об'єктів побутового обслуговування, які знаходилися в приватної власності, де використовувалася наймана робоча сила - лазні, пральні, швацькі ательє, ательє фотографії і інші підприємства побутового обслуговування, які належали головним чином іноземним капіталістам [52]. В 1920 році повністю забороняється приватна торгівля.

У квітні 1919 року приймається постанова про сприяння кустарної промисловості, у відповідності з якою заборонялася конфіскація, муніципалізація і націоналізація дрібних кустарних і ремісничих підприємств. Місцевим органам приписувалося чинити їм всіляку підтримку. Восени 1920 року встановлюється єдиний порядок державного регулювання кустарної промисловості з метою регулювання постачання населенню продукції кустарної, ремісничої та дрібної промисловості, а також з метою боротьби зі спекуляцією. Кустарні підприємства були зобов'язані виконувати всі замовлення державних органів і здавати їм продукцію, вироблену з сировини, наданої державними органами або за їх замовленням. Кустарям, які працювали без застосування найомної праці, надавалося право продавати свої вироби на місцевих ринках. Підприємства, які використовували найману працю, продавати свої вироби на вільний ринок заборонялося.

З 1921 року в сфері послуг, як і в промисловості і в сільському господарстві, почалося оживлення діяльності: почалися передбачатися заходи для розвитку кустарної та дрібної промисловості як у формі приватних підприємств, так і кооперативних. З липня 1921 р. надавалося право орендувати державні підприємства кооперативам, товариствам, а також іншим об'єднанням та окремим громадянам. Були встановлені патентні, зрівняльні збори, міські відрахування, а з 1923 р. - обов'язкова реєстрація всіх діючих та знов винекнених приватних підприємств. Основними мотивами зайняття кустарною діяльністю були:

1. бажання отримати додатковий доход;

2. нездатність за станом здоров'я працювати в народному господарстві;

3. бажання вільно обирати ритм та час роботи;

4. творче задоволення.

Якщо звернутися до аналізу масштабів приватної економіки, то можна побачити, що в 1922-1923 pp. в руках приватного капіталу знаходилося більш 500 тис. торгівельних підприємств і він охоплював 75 % всього товарообігу [40]. В валової продукції приватний сектор займав * 30 %, а в сільському господарстві « 98,5 % [46]. Приватний капітал зосереджувався головним чином в підприємствах зі швидко обіговими коштами, включаючи послуги. Приватний сектор в сфері послуг і в промисловості в роки НЕПа в своєї більшості представляли денаціоналізовані та передані назад приватним підприємцям дрібні заклади, які ставали їх власністю. Серед підприємств, які виробляли товари народного споживання та послуги, 4/5 загальної їх кількості були кустарно - ремісничі [40], і вони, в основному, були найдрібніших розмірів, більша їх частка зосереджувалася в сільської місцевості, бо тут були надані податкові пільги. Переважна кількість кустарно - ремісничих підприємств (86,4 %) не використовували найманий труд [28].

З 1924 р. починається процес посиленого переведення на орендні відношення великого приватного капіталу. В 1925 р. в орендному користуванні вже знаходилося 68 % капіталістичних підприємств, на яких було зайнято 70,9 % робітників цього сектору і виконувалося 66,4 % промислової продукції [40]. Ці підприємства знаходилися у власності держави.

Першим наступом на приватну торгівлю було рішення уряду в 1924 p., яке зобов'язувало споживкооперацію торгувати по цінам, нижчим за середньориночні ціни приватної торгівлі. Початок індустріалізації країни прискорив витиснення приватного торговця. З другої половини 20х років стають більш жорсткими заходи, що обмежували діяльність приватних осіб і підприємств, через податкову політику - з'являються додаткові збори, патенти, диференціація платників за подохідним податком, податок на зверх прибуток, ставки податків приватних підприємств стають більшими, ніж у державних в 1,5-2 рази. І вже в 1930 р. частка приватного сектору в торговому обороті країни не перевищувала 6 %, а к 1934 p. вона знизилася ще на 0,2 % [46]. В 1928

p. скасовується закон 1921 р. про оренду підприємств. Наприкінці 20х років і на протязі 3 Ох років директивні заходи держави були спрямовані переважно на кооператизацію індивідуального виробництва. В 1931 р. вже 60 % кооперованих кустарів і ремісників працювали в спільних майстернях, їх продукція складала 75 % всього виробництва системи промислової кооперації [28]. Ця незручність, а також ускладнення податкової політики (введення додаткових зборів, заборона у видачі багатьох ліцензії та ін.) призвела до згортання приватної діяльності. Таким чином були підготовлені умови для створення в країні сугубо державні або, в кращому випадку, державно -кооперативних галузевих систем обслуговування населення.

Якщо в цілому характеризувати динаміку використання індивідуальної праці в народному господарстві держави, то слід зауважити, що в 20-3Ох роках сфера послуг (за виключенням торгівлі) довше за всіх утримувала свої позиції. Навіть в періоди самого сильного утиску на індивідуальну трудову діяльність труд кустарів і ремісників знаходив підтримку в партійних, державних і господарських органів. Це спостерігалося в першу чергу при прийнятті рішень про розвиток сфери платних послуг. В цих випадках практично завжди відмічалася позитивна роль кустарно - ремісничого сектору в обслуговуванні населення. Однак, загальне негативне відношення до приватного сектору обумовило цілковите зниження наприкінці 3 Ox pp. кількості індивідуально працюючих кустарів та ремісників, так і погіршення професійного їх складу. Серед некооперованих кустарів і ремісників на межі 30-40х років практично не було здорових осіб працездатного віку; вища кваліфікація спостерігалася лише у кустарів - інвалідів, а також в осіб достатньо похилого віку [35].

Істотні зрушення відбулися в 60х роках, вони були викликані спрощенням системи промислової кооперації, яка до цього грала головну роль в побутовому обслуговуванню населення. Відбулася передача підприємств, які виконували побутові послуги, з ведення різних Міністерств і відомств у ведення знов утвореного Головного управління побутовим обслуговуванням населення при Радах Міністерств союзних республік (1961-1963 p.), які потім перетворилися в галузеві республіканські Міністерства (1965 р.). В 1965 році було створене також Міністерство побутового обслуговування населення. На місцях підприємства служби побуту перейшли в підпорядкування місцевих Рад. Ці зміни дозволили внести прогресивні зміни до структури підгалузей побутового обслуговування.

На початку 60х років негативні відношення до кустарів вилилися в конкретні кроки по обмеженню сфери їх трудової діяльності: труднощі в отримані ліцензій, критика в пресі, по телебаченню , і т. ін.. Негативна громадська думка вчинила свій вплив - чисельність кустарів в бОті роки почала катастрофічно знижуватися. В 1960 р. їх налічувалося 110 тисяч, а в 1973 р.-10 тисяч [28]. Проте, к середині 70х років, коли відношення суспільства до діяльності населення в особистому підсобному господарстві стало сприятливим, знов з'явилася цікавість до праці індивідуальних виробників. Конституція СРСР від 1977 р. (ст. 17) підтверджувала право населення на здійснення трудової діяльності. Однак це не вирішувало всіх питань по регулюванню індивідуальної трудової діяльності. Тому 19 листопада 1986 року був прийнятий закон "Про індивідуальну трудову діяльність", який підняв на якісно новий рівень правове регулювання індивідуальної діяльності, яка починає здійснюватися на міцної законодавчий основі, обов'язкової для всіх організації, установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Тепер неурочна праця ставиться в межи закону і дає можливість з користю зайняти дозвілля мільйонів людей. Але, незважаючи на позитивний вплив цього закону, був і негативний бік: державний сектор залишився більш важливим і в більшому виграші, ніж індивідуальні виробники, і матеріально - технічне їх забезпечення помітно відставало. В той час найбільш поширеними видами послуг стали: пошиття та ремонт одягу та взуття, ремонт телевізійної апаратури, послуги перукарень, фотографій, лазень, пралень, в'язання виробів і т. ін. [23]. В 1966-1970 pp. завдяки високим темпам росту нових видів послуг, в якості самостійних стали фігурувати (в тому числі у державної звітності) послуги з ремонту, прокату та виготовленню меблів, ремонту і технічному

обслуговуванню транспортних засобів, будівництво та ремонт квартир і т. ін. Більшість кустарів та звільнялися від сплати прибуткового податку, та мали різні пільги. Всього в сфері послуг в середині 80х років сплачували податки 190,7 тис. чол. і середній заробіток був нижчим, ніж в промисловості і в цілому по народному господарстві: в народному господарстві середня заробітна плата складала 190,1 руб., а в сфері послуг - 137,8 руб. [40].

Основними причинами звернення населення до часників були:

1. не задоволення якістю послуг державних підприємств сфери обслуговування. Претензії висуваються приблизно на 60 % виконаних послуг;

2. претензії до порушення строків виконання замовлень («100 %);

3. у сільській місцевості - віддаленість пунктів побутового обслуговування, тому вони приблизно на 60-80 % користувалися послугами часників [48].

Самим крупним сектором нелегального ринку платних послуг була сфера побутового обслуговування населення; середня заробітна плата тут складала 80 руб., сума тіньового доходу оцінювалася в 600-700 млн. руб. (несплачений прибутковий податок). Тіньовий сектор оцінювався в 2,5-3 млн. чол. [28].

Випереджальними темпами зростав обсяг безкоштовних послуг. їх частка в загальному обсязі послуг збільшилася з 59 % (1970 р.) до 62 % (1988 р.) [28]. В абсолютному прирості загального обсягу послуг збільшення безкоштовних послуг склало 70 %. ¹/₂ всіх безкоштовних послуг складали: охорона здоров'я, освіта і культура. Відрахування з централізованих фондів на розвиток сфери послуг в 88 році складало:

46 % - безкоштовні послуги;

24 % - освіта і культура;

16 % - охорона здоров'я;

6 % - на утримання житлового фонду.

54 % грошових виплат - пенсії, пособія, стипендії. [35].

В платних послугах випереджальними темпами зростали послуги зв'язку для населення та послуги комунально - побутового господарства. Але все ж

таки частка платних послуг зменшувалася в загальному обсязі послуг: з 41 % (1970 р.) до 39 % (1988 p.), тобто на 2 %. А обсяг незадоволеного попиту складав 1/3 суми витрат населення на обслуговування [51]. З 1971-85 pp. темп зростання обсягу послуг практично по всім видам складав 2,0-2,4 рази:

в 2,4 рази збільшився обсяг споживання послуг в галузях комунального господарства і побутового обслуговування, культури і мистецтва, зв'язку;

в 2,2 рази - в галузях охорони здоров'я, фізичної культури та соціального обслуговування.

Найменшими темпами (в 1,9 разів) зростали послуги житлового господарства та пасажирського транспорту [45].

Якщо розглядати в цілому показник споживання населення, то частка споживання послуг то в 1970-80 pp. складало лише 10 %, у той час, коли споживання товарів складало * 90 % [51], що свідчить про величезні витрати населенням свого неробочого вільного часу на самообслуговування у побуті та на відпочинку.

В товарному блоці споживання найбільш питома вага - витрати на харчування, а в блоці послуг - витрати на оплату послуг, які забезпечують задоволення матеріальних потреб (квартплата, комунальні платежі, транспорт, побутові послуги) і відповідно низькій рівень споживання послуг соціального і духовного характеру (фізична культура та спорт, культура та мистецтво, санаторно - курортні, оздоровчі та інші). Така структура споживання достатньо повно відображає як труднощі формування та задоволення потреб населення, так і становище споживчого ринку. Основним стримуючим фактором є відсутність пропозиції і низька якість обслуговування. Забезпеченість платними послугами в 1989 р. складала 47,7 % від державного нормативу [45]. Найбільше відставання припадало на соціально - культурні послуги. Це пояснюється тим, що надаванні послуги не повністю задовольняють потреби населення як по їх номенклатурі, так і за асортиментом та якістю. Було зрозуміло, що створити систему платних послуг, яка би поєднувала в собі бездоганне обслуговування, різноманітність, якість та доступність на основі державного сектору економіки практично не можливо. Створена в державі галузева система управління оказує негативний вплив на обслуговування населення. Жорстка галузева спеціалізація є одного боку, та централізація з іншого, практично зробили не можливим виробництво багатьох видів послуг.

В той же час стали затверджуватися завдання з надання платних послуг населенню підприємствами і організаціями, для яких надання цих послуг не було основною діяльністю. Негативне відношення до організації платних послуг населенню на непрофільних підприємствах знаходить своє відображення як в сповільненні росту обсягів їх реалізації, так і в постійному невиконанні плану з послуг (в 1988 р. такі підприємства на Vi не забезпечили виконання плану) [28]

За 1985-1990 pp. істотно збільшився потенціал надаваних послуг за рахунок втягнення до цієї роботи підприємств практично всіх галузей народного господарства і невиробничої сфери. За цей термін обсяг платних послуг збільшився на 60,6 %; з'явилися нові види послуг: продаж матеріалів та ремонт житла, збільшилася питома вага туристично-екскурсійних послуг. Основну частку складали побутові послуги (22,8 %), пасажирського транспорту (24 %), комунальні послуги (11,9 %). Разом з тим, масштаби і темпи розвитку платних послуг також не відповідали зростаючому попиту. Обсяги їх реалізації забезпечували задоволення потреб населення трохи більшим ніж на 53 % від раціонального нормативу, що значно нижче, чим по товарам громадського споживання [51]. При знижуючих темпах нарощування обсягів відрізнялося збільшення розмірів тарифів на послуги. За даними статистичної звітності, за 1990 р. побутові послуги подорожчали в середньому на 1,5 % [23]. Враховуючи, що побутові послуги складають вагомий елемент економічної системи орієнтованої на споживача, подальше зниження темпів розвитку сфери послуг здатне привести до виникнення чергового фактору суспільного напруження, бо складності з різними видами побутового обслуговування в будь - який момент неминуче може перестати бути проблемою переважно економічною. Обсяг послуг, наданих кожному мешканцю в 1990 році збільшився в порівнянні з

Похожие работы

Рентабельність підприємства

Скачать

109765

11

21

... і являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну. Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов' ...

Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації

Скачать

140818

2

0

... ці засоби.[9] 1.3. Журналістика, як інформаційний простір (Дивіться Додаток 2) Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор­маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле­них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у зна­ченні національного інформаційного простору, який ...