Навигация
2. Коран і Сунна
Коран (араб. – читання) – основа релігії ісламу, священна книга мусульман. Коран визначає звичаї і традиції, важливі моменти побуту життя і способу поведінки сотень мільйонів людей, які сповідують ісламську релігію. У Корані можна знайти регламентацію релігійних обрядів, моральних правил і приписів, правових норм й установлень. Тексти Корану проголошуються під час громадських і приватних зборів, молитов, на державних і сімейних святах, під час різних заходів громадського і приватного життя. Образи і мотиви Корану насичують літературу народів мусульманського світу.
Коран не є цільним літературним твором, в ньому нема чіткої сюжетної побудови, яку, наприклад, можна знайти в текстах Старого і Нового Заповітів Біблії. Коран – це твір, який народжувався стихійно без будь-якого плану і сюжетної побудови. Коран складається з промов і проповідей, умовляльник і викривальних «пророцьких об`явлень», повчальних історико-релігійних оповідей про долю стародавніх народів і посланих до них пророків - посланців Аллаха, притч і заклинань, етико-правових і обрядових приписів. Вони виголошувалися з 610 по 632рр. перед різною аудиторією, у зв`язку з різними подіями.
Ранні частини Корану – це ліричні віросповідання, пристрасні монологи про всемогутність Аллаха і неминучу відплату в Судний день, яку зазнають багатобожники, всі, хто служать своїм язичницьким богам і не визнають єдиного Бога – Аллаха. «Немає Бога, крім Аллаха» - ключова фраза Корану, яка повторюється по кілька разів у кожній сурі.
Зміст Корану хаотичний і багатоплановий, що утруднює його сприйняття. Будучи в основному релігійно-філософським і законодавчим пам`ятником, Коран водночас є унікальним історично-культурним пам`ятником Аравії кінця VI –першої чвертіVIIст., а також літературним твором, що має видатну художню цінність.
Коран – глибокий психологічний документ, в якому викарбувані етапи еволюції особистості Муххаммада, його становлення як віровчителя і людини нової епохи – законодавця, політика, дипломата, воєначальника.
Коран – ранній пам`ятник прози арабською мовою. Сприйняття Корану як слова Аллаха відіграло виключно важливу роль у формуванні літературної мови арабських народів і в поширенні цієї мови як священної мови в країнах Азії і Африки.
Ще одна особливість Корану – він склався як діалог Муххаммада з самим собою, діалог між Аллахом і Муххаммадом, між Аллахом і людьми. При цьому Аллах говорить від свого імені і у першій особі: «Я», «Ми». Це – діалог між Муххаммадом і його слухачами – язичниками (багато божниками), його ж соплемінниками, а також з мекканськими і мединськими іудеями та християнами, які сповідували монотеїстичного Бога і не були багато божниками. Це – діалог Муххаммада зі своїми єдиновірцями і тими, хто не повірив у Муххаммада як «Посланника Аллаха», з бажаючими почути богооб`явлене слово і тими, що зі злобою посміювалися над словами Пророка. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадках нічого не відомо ні про одних, ні про інших.
Крім того, в Корані подано мову лише однієї сторони – слова Муххаммада, виголошені ним у відповідь на невідомі нам репліки його аудиторії, відповіді на якісь запитання або подив послідовників, Суть цього всього вже була не зрозуміла найближчим до цього періоду поколінням мусульман. Тільки в декількох випадках Муххаммад цитує звернені до нього репліки або переказує слова своїх опонентів, на які дає відповідь він сам або Аллах.
Проте значення низки слів і виразів, дійсний підтекст і зміст багатьох місць Корану так і залишився нерозкритим. Це якраз і створює складність перекладачам, які змушені перекладати текст Корану поза смислового контексту. Але ж перекладений іншими мовами Коран не вважається священним текстом. Священна мова Корану – арабська. І лише арабською мовою використовується Коран в ісламській релігії.
Основний хронологічний поділ Корану – мекканські і мединські сури (глави). Перші охоплюють період до переселення Муххаммада з Мекки в Ясриб (Медину) у 622р. і становлять більшу частину Корану – 90 сур. Другі створювалися з 622 по 632 рік. Мекканські сури складаються із 3 періодів, кожний з яких має свої особливості лексики і стилю. Ці сури поділяються на поетичні (48 сур), рахманні (від найменування Аллаха – Рамхан (Милосердний), яке існує поряд з іменем Аллах) (21 сура), та пророчі (21 сура). До мединського періоду належать 24 сури. Сури поділяються на аяти (фрагменти фраз).
Ранні сури більш темпераментні, яскраві, поетичні. У пізній період діяльності Муххаммада виклад сур в`ялий, розтягнутий, розсудливіший. Ранні частини Корану – це пристрасні монологи про всемогутність Аллаха («Немає Бога, крім Аллаха, і Муххаммад – посланець Аллаха»), про неминучу розплату в Судний день для тих, хто не сповідує іслам.
Перші за часом Сури закликали людей визнати Муххаммада пророком Аллаха. Ім`я Аллаха не було новим для мекканців: воно означало найменування племінного бога мекканських корейшитів – племені, до якого належав сам Муххаммад. Новим і незвичним спочатку була категорична вимога Муххаммада визнати його посланцем, пророком Аллаха.
Чудес Муххаммад не робив. Єдине, на що він посилався, - його «видіння», «одкровення», але мекканські купці були діловими людьми, не схильними вірити тільки на слово. Що стосується низів мекканського суспільства, то для них початкова проповідь Муххаммада не була привабливою.
Поряд із абстрактними закликами «увірувати в Аллаха», у ранніх сурах Корану висувається вимога «творити добрі справи», за що Пророк обіцяє «велику нагороду» від Аллаха. Серед добрих справ спочатку фігурує одна – «нагодувати бідняка». Піддаються осудові ті, які «не вірять в Аллаха Великого». Звинувачують ся ті, які не виявляють молитовної ревності, не вірять у Судний день і відмовляються «нагодувати бідняка».
На певному етапі розвитку одкровення Муххаммада з`являється ідея єдинобожжя, яка потім стає головною у всьому мусульманському віровченні: «Немає божества, крім Аллаха…»
Упродовж усього мекканського періоду (610-622) Муххаммад не закликав вести боротьбу з багатобожниками, які не визнають єдиного Аллаха. Він лише обмежувався посиланням на те, що «потім вони зрозуміють». У сурах неодноразово повторюється заклик «відвернутися від багатобожників і від невіруючих».
З часом моральні приписи, етичні настанови стають складнішими. До вимог «нагодувати бідняка» додаються інші: «шанувати сиріт», «добре ставитися до батьків, людей похилого віку». Мерзотою оголошується перелюбство. Мекканські сури фіксують досить гуманну і прогресивну на той час вимогу: відмовлятися від вбивства «зайвих новонароджених дівчаток» (давній звичай закопувати у пісок пустелі «зайвих» новонароджених, яких не взмозі було прогодувати). Ставиться вимога до торговців: не обмірювати і не обважувати. Муххаммад не посягав на традиції кровної помсти. Однак обмежив її дію. Пропонував мирні переговори і практику викупу.
Багатство і бідність визнаються станами, встановленими Аллахом за одним, тільки йому відомим, наміром: «Ми одним дали перевагу над іншими», «Ми поділили між ними їхню їжу в близькому житті і піднесли одних ступенями над іншими, щоб одні із них були в услужінні для інших». Отже, за Кораном, порядок, який розподіляє людей на соціальні класи і групи, незмінний і вічний у цьому житті.
Мединські сури характеризуються впевненістю і категоричністю: вони не лише закликають і вмовляють, але, насамперед, наставляють, викривають. З`являється нова турбота Пророка: серед тих, які масово стали поповнювати табір мусульман, відрізняти істинно віруючих від лицемірів. Для тих, які стоять на позиції старих (язичницьких) вірувань, визначається нова лінія. Їх рекомендується знищувати. Мединські сури сповнені священною ненавистю до тих, хто чинить опір переходу в іслам, закликають воювати з ними і вбивати їх.
У 651р. збережені в пам`яті і у приватних записах одкровення Муххаммада були зібрані й зведені в єдиний список, текст якого був проголошений єдино повним і правдивим словом Аллаха. Визнані під час складання цього списку справжніми тексти Корану становлять 114 сур, які розміщені за формальною ознакою: найдовші сури – на початку, короткі – в кінці.
Коран є передусім релігійно-філософським і законодавчим документом. У ньому містяться положення і норми мусульманського права щодо шлюбно-сімейних взаємин, означені роль, обов`язки і права чоловіка і жінки в сім`ї, процедура оформлення майнової спадщини і прав власності, ставлення мусульман до язичників, іудеїв і християн. Сприйняття Корану як вічного слова Аллаха відіграло винятково важливу роль у формуванні літературної мови арабських народів і зростанні її авторитету в країнах Азії й Африки.
Сунна (араб. – звичай, приклад) – приклад життєвого шляху Муххаммада – пророка Аллаха, еталон і керівництво для життєдіяльності мусульманської громади і кожного мусульманина. Коран і Сунна сприймаються віруючими мусульманами як основа іслама і водночас два важливі «корені» мусульманського права.
Основний елемент Сунни – хадис (араб. – новина, вістка, оповідь), повідомлення із життя Муххаммада, переказ про його слова і дії, які стосуються різних релігійно-правових аспектів життя мусульманина. По суті, Сунна править у системі мусульманського права як Судебник, який використовується у судовій практиці.
Сунна вміщує різноманітний матеріал, який стосується релігійних, правових, морально-етичних аспектів життя мусульманської громади. Численні хадиси висвітлюють культово-обрядову сферу ісламу і догматичні принципи. Історичні хадиси лягли в основу сіри – життєпису Пророка Муххаммада. Хадиси пророчі містять повідомлення про політичні зміни, різного роду катаклізми. Окрема категорія хадисів – перекази про гідність арабських племен і пріоритетність сфер світу ісламу. Священні хадиси – висловлювання самого Аллаха.
Відомості про те, що Пророк говорив, як він вчиняв, яка була його реакція на ті чи інші події і дії, які відбувалися в його присутності, записувалися ісламськими вченими. Ще за життя Пророка деякі із його сподвижників записували його висловлювання і вчинки для власного використовування. Ці записи, а також усні перекази згодом були використані вченими ісламознавцями для розвитку науки про хадиси. А коли ця наука остаточно сформувалася, вона отримала назву ільм аль-хадис.
Хадиси пророка є одним із елементів Божественного об`явлення. Аллах, як записано в Корані, навчив Пророка «Книги» і «Мудрості». Книга означає Коран, а Мудрість – Сунну. Коран, посланий Пророку, є Божим Словом і за викладом, і за змістом, тоді як хадиси, хоча і випливають від Божественного керівництва, однак переказані самим Пророком, в його власному викладі.
Похожие работы
... , мистецтвознавчих, культурологічних тем і проблем, інші – більш докладно, адресно) зробили чималий внесок у проблему яка висвітлюється в нашій магістерській роботі – релігійно-художня символіка мусульманської культури. З аналізу історіографічного доробку досліджуваної нами теми можна зробити висновок, що ії окремі аспекти знайшли часткове висвітлення у працях як зарубіжних, так і вітчизняних ...
... в більш культурних областях мусульманського світу, допускали більш вільне тлумачення вчення. Особливої взаємної відчудженості і ворогування між прихильниками цих чотирьох шкіл немає. 2.4.3. Суфізм В тих же VII-X ст. в ісламі виникла містична, напівчернеча течія суфізму (від слова «суфі» - груба вовняна тканина). Вона зародилась в шиїзмі, але проникла також і в середовище суннітів. В суфійському ...
... і надається можливість свободи совісті, але у межах однієї обраної релігії. Свобода церкви - законодавчо закріплене й гарантоване державою право на вільну діяльність церкви та інших релігійних організацій в мелісах їх функціонального призначення, організаційно-управлінських потреб. Це надає можливість церквам, релігійним організаціям та установам автономно виконувати свою діяльність незалежно від ...
... що поділ існуючих у нас релігійних спільнот, з’являтимуться на цій основі якісь нові церковні утворення. В цьому неабияку роль відіграватиме вже суб’єктивний чинник. 2. Релігійна ситуація Рівненської області 2.1 Історико-релігійні особливості краю Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 р. територія України відійшла до складу Російської імперії й відповідно Рівненщина опинилася у складі ...
0 комментариев