Навигация
4. Течії ісламу
Поділ ісламу на течії (основних течій три – хариджити, суніти, шиїти) та різні секти (ісмаїліти, суффіти, ваххабіти та ін.) пов`язаний з однією істотною причиною – боротьбою за владу в халіфаті, яка розпочалася після смерті Муххаммада.
Перший поділ в ісламі започаткували хариджити. Майже одночасно з їхньою появою виник напрям шиїтів. Шиїти згодом утворили потужний рух і стали основою одного із двох головних віросповідань ісламу. Хариджити, в свою чергу, розпалися на низку відгалужень, із яких відомі ібадіти, азракіти і суфрити. Виникли ще секти під назвами мудріти і кадарити.
Історія появи перших мусульманських течій і сект пов`язана з боротьбою за владу у халіфаті в першій половині 50-х років VIIст. Як відомо, всі перші чотири халіфи були з близького оточення Пророка Муххаммада, його зяті або тесті. Проте така спорідненість не гарантувала стабільності в халіфаті після смерті Муххаммада у 632 році. Виникло незадоволення з вимогою змінити третього халіфа Османа (644 – 656) двоюрідним братом і зятем Пророка Муххаммада – Алі. Навколо Алі згрупувалися численні його сподвижники. Після вбивства ними Османа, Алі посів трон халіфа (656-661). Але це було лише початком боротьби.
Хариджити зробили вагомий внесок в опрацювання догматичних питань, пов`язаних з теорією влади в ісламі. Відстоюючи позиції «родової аристократії», вони вважали, що халіф повинен отримувати державну владу від громади виборним шляхом. Якщо ж халіф не відповідає своєму призначенню, громада має право його скинути з трону, а якщо необхідно, то й убити. Халіфом може стати будь-який мусульманин, незалежно від його соціального походження й етнічної приналежності. Головна вимога до претендента на владу халіфа – бути відданим Корану і Сунні, справедливо ставитися до членів мусульманської громади і захищати її інтереси зі зброєю в руках. Халіф вважався уповноваженою особою громади і воєначальником. Йому не приписувалось сакральне значення.
Алі був убитий фанатиком-хариджитом під час молитви у п`ятницю в мечеті. Уже в другій половині VII ст. серед хариджитів відбувся поділ на дрібні угруповання – азракитів, ібадитів, суфритів, які змагалися між собою. Виступи проти центральної влади дестабілізували обстановку у халіфаті. Спочатку сильні позиції хариджити завоювали в Ірані, Іраці, Саудівській Аравії, північній Африці. У Х ст. вплив хариджитів різко пішов на спад. Сьогодні окремі нечисленні хариджитські громади збереглися в Омані, Алжирі, Лівії.
Під час боротьби за халіфат між династією Омейядів і родиною Алі стався поділ ісламу на два основні його віросповідання – сунізм і шиїзм, який відбувся у другій половині VII ст..
Ще за життя Алі об`єднані навколо нього послідовники іменували себе «шиа» - група, фракція, партія. Після того, як Омейяди остаточно захопили трон, шиїти не скорилися, навпаки, суперечності між ними і панівною групою Омейядів з часом поглиблювалися. В їх основі лежала боротьба демократичних елементів і феодально-аристократичної верхівки халіфата на чолі з Омейядами. Політичним гаслом цієї боротьби було надання трону халіфа спочатку Алі, а після його смерті – його нащадкам, що повинно було означати визнання спадкоємності династичного принципу заміщення трону.
Унаслідок боротьби за халіфат між прихильниками Алі і династією Омейядів відбувалося звеличення і майже обожнювання покійного Алі. За переказами шиїтів, Алі виявився не лише рівним Муххаммаду, але й більшим за нього. Поширювалося таке «висловлювання Аллаха», звернене до Муххаммада: «якщо б не ти, Я не створив би небес, але коли б не Алі, Я не створив би тебе». До 114 Сур Корану шиїти додали ще одну – «Два світильники», в якій одним із світильників визнається Муххаммад, другим – Алі.
У міру того, як фіксувалися і накопичувалися перекази Сунни, текст Корану і зміст віровчення дедалі більше препарувався на користь ідей, сприятливих для володарювання Омейядів. Звичайно, шиїти не могли з цим змиритися і демонстрували своє вороже ставлення до Сунни. Паралельно з Сунною у шиїтів формувався свій священний переказ – Ахбар. Проте не слід протиставляти ці два зведення священного переказу. Більшість текстів є спільними і розрізняються лише за іменами тих, хто передав їх. І все ж найменування основного напряму в ісламі – сунізм – полягає в тому, що відмінною ознакою його віровчення є саме визнання Сунни.
Значення імамів (керівників громади) у віровченні шиїзму має більшу вагу, ніж у системі сунізму. За шиїтським віровченням, імами отримують свою владу установленням Аллаха, оскільки народження кожного із них у династії алідів (нащадків Алі) установлено спочатку Аллахом. Імами непогрішні, а їхня думка з будь-якого політичного або віросповідного питання виражає авторитетність останньої інстанції. Щодо цього шиїзм різко відрізняється від сунізму, оскільки в останньому остаточне рішення досягається загальною згодою богословів та інших авторитетних в ісламській ієрархії осіб. У шиїтів остаточне рішення залишається за авторитетом імама.
Ідеї величності страждання за віру, втілені у трагічній долі низки шиїтських імамів, починаючи з Алі і його сина Хусейна, шиїтами надається виключного значення. Міста Неджеф, в якому, за переказом, був похований Алі, і Кербела (Ірак), де розташовано мечеть, побудована на передбачуваному місці поховання «величнішого мученика» Хусейна, є святинями шиїтів і місцями їхнього паломництва. Місцями поклоніння шиїтів також є міста Кум і Мешхед (Іран). Саме тому більшість шиїтів мешкають в Ірані й Іраці. По суті, Іран – виключно шиїтська за конфесійною ознакою країна. Авторитет шиїтських імамів до цього часу в Ірані беззастережний.
У нинішньому Ірані, який по суті є теократичною ісламською державою, верховний імам – аятола активно впливає на законодавчу і виконавчу владу. Його санкція є вирішальною у прийнятті чи відхиленні законодавчих актів і рішень виконавчої влади. У сусідній з Іраном країні – Іраці понад 60% населення – шиїти. По суті, їхнє опозиційне ставлення до режиму Саддама Хусейна було однією із вирішальних причин його швидкого падіння у квітні 2003 року. Шиїтські імами не оголосили джихад проти американо-англійського альянсу, який виступив проти режиму Хусейна.
У мусульманському світі налічується до 10-15% шиїтів. Крім Ірану і Іраку, шиїти є в Йемені. Групи шиїтів проживають також в Афганістані, Пакистані, Індії, Сирії, Єгипті. Нечисленні групи шиїтів фіксуються також у сучасному Азербайджані і Таджикистані.
Найбільшою течією в ісламі є сунізм. Майже 90% мусульман є сунітами. Повне найменування сунітів – «люди Сунни і згоди громади» - відображає беззастережну прихильність і відданість ісламським цінностям, зафіксованим у Сунні, та ідеї керівної ролі громади у вирішенні життєво важливих проблем.
Основні ознаки приналежності до сунізму: визнання законної влади чотирьох «праведних халіфів – Абу Бакра, Омара, Османа, Алі; прийняття як достовірних шести канонічних збірників хадисів; приналежність до однієї з чотирьох правових шкіл сунізму.
На відміну від шиїтів, суніти відкидають ідею посередництва між Аллахом і людьми після смерті пророка Муххаммада, не сприймають ідеї про «божественну» природу Алі і право його нащадків на духовне верховенство у мусульманській громаді.
Сунізм виник як негативна реакція на становлення шиїзму. У X-XI ст. сунізм набув статусу самостійної течії. Характерно, що в лоні сунізму не постали секти, що й відрізняє його від шиїзму.
Похожие работы
... , мистецтвознавчих, культурологічних тем і проблем, інші – більш докладно, адресно) зробили чималий внесок у проблему яка висвітлюється в нашій магістерській роботі – релігійно-художня символіка мусульманської культури. З аналізу історіографічного доробку досліджуваної нами теми можна зробити висновок, що ії окремі аспекти знайшли часткове висвітлення у працях як зарубіжних, так і вітчизняних ...
... в більш культурних областях мусульманського світу, допускали більш вільне тлумачення вчення. Особливої взаємної відчудженості і ворогування між прихильниками цих чотирьох шкіл немає. 2.4.3. Суфізм В тих же VII-X ст. в ісламі виникла містична, напівчернеча течія суфізму (від слова «суфі» - груба вовняна тканина). Вона зародилась в шиїзмі, але проникла також і в середовище суннітів. В суфійському ...
... і надається можливість свободи совісті, але у межах однієї обраної релігії. Свобода церкви - законодавчо закріплене й гарантоване державою право на вільну діяльність церкви та інших релігійних організацій в мелісах їх функціонального призначення, організаційно-управлінських потреб. Це надає можливість церквам, релігійним організаціям та установам автономно виконувати свою діяльність незалежно від ...
... що поділ існуючих у нас релігійних спільнот, з’являтимуться на цій основі якісь нові церковні утворення. В цьому неабияку роль відіграватиме вже суб’єктивний чинник. 2. Релігійна ситуація Рівненської області 2.1 Історико-релігійні особливості краю Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 р. територія України відійшла до складу Російської імперії й відповідно Рівненщина опинилася у складі ...
0 комментариев