Зміст
Перелік умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Аналіз літературних джерел за темою дослідження
1.1 Загальна характеристика психологічної підготовки в спорті
1.1.1 Тривожність, як один з основних показників при зайняттях спортом
1.2 Психологічна регуляція в підготовці спортсменів. Характеристика аутогенного тренування
Розділ II. Методи і організація дослідження
2.1 Мета та задачі дослідження
2.2 Методи дослідження
2.3 Організація дослідження
Розділ III. Результати власних досліджень
Висновки
Список використаних джерел
Додатоки
АУТ - аутогенне тренування
ЗПП - загальна психологічна підготовка
СПП - спеціальна психологічна підготовка
ЧСС - частота серцевих скорочень
N - кількість ударів (кидків, підсічок і так далі), виконаних спортсменом
n/N - коефіцієнт атакуючих дій.
РТ - реактивна тривожність
Спорт надзвичайно різноманітний як за формою, так і за змістом. Це проявляється у багатьох його видах, різноманітності змістовних і процесуальних проявів спортивної діяльності, обумовлених специфічними особливостями змагальних вправ і умовами спортивного змагання.
Специфічною ознакою спорту є те, що в ньому неможлива повноцінна адаптація до навантажень, високий рівень підготовленості спортсмена, якщо немає вираженого психічного напруження, втоми або стресу. Без конкретного вивчення психологічних особливостей кожного з видів спорту неможливо науково обґрунтувати навчально-тренувальні методи в цих видах спорту.
У зв’язку з тим, що спортсмен сам виступає одночасно об’єктом і суб’єктом спортивної діяльності, найважливішим завданням психології спорту є вивчення психологічних особливостей особистості спортсмена як загальних (продиктованих психологічними особливостями спортивної діяльності в цілому), так і специфічних для виду спорту, в якому спеціалізуються спортсмени [1].
Психологія спорту є однією зі спеціальних галузей психологічної науки, а саме "Психологія фізичного виховання і спорту", що має практичну спрямованість у сфері фізичного виховання і спорту. Поняття "психологія спорту " застосовують у тих випадках, коли необхідно визначити конкретні проблеми, що виникають [2].
На думку фахівців, значення та необхідність психології спорту для спортивної діяльності важко переоцінити. Взагалі немає такого тренера або спортивного діяча, який би не підкреслював роль психологічної підготовки в спорті, особливо на попередніх етапах підготовки в кожному конкретному виді спорту для подальшої спеціалізації. Тому визначення методик, які впливають на психічний стан юних спортсменів під час тренувальних занять і змагань, є край важливим. Але, в спеціальній літературі не достатньо освітлюється ця проблема в окремих видах спорту, зокрема стосовно єдиноборств. Цим обумовлюється актуальність роботи.
Об’ект дослідження - змагально-тренувальний процесс юних єдиноборців.
Предмет дослідження - аутогенне тренування як засіб психологічної підготовки юних єдиноборців у процесі тренувальної та змагальної діяльності.
Мета дослідження - проаналізувати психологічний стан юних єдиноборців та вплив на нього методу аутогенного тренування під час тренувальної та змагальної діяльності.
Завдання:
Вивчити особливості психологічної підготовки на сучасному етапі розвитку рукопашного бою.
Визначити деякі показники психологічної підготовки хлопчиків 14-15 років, які займаються рукопашним боєм на базовому етапі підготовки.
Виявити вплив аутогенного тренування на психологічну підготовку юних спортсменів під час тренувальної та змагальної діяльності.
Методи дослідження: аналіз літературних джерел, педагогічні методи дослідження, анкетування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики та метод аутогенного тренування.
Теоретична значимість даної роботи полягає в обгрунтуванні методики психологічної підготовки юних спортсменів (єдиноборців), а також в обгрунтуванні принципів, які впливають на планування психологічної підготовки спортсменів 14-15 років.
Практична значимість дослідження: можливість використання його основних положень і висновків при складанні методичних посібників, читанні лекцій, проведення семінарських занять, при проведенні занять по рукопашному бою.
Структура роботи. Робота складається з введення, 3-х розділів, загальних виводів, бібліографії (105), 3 таблиць, 3 графіків та додатків.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на педагогічних зборах і були упроваджені в роботу з групами базової підготовки юних спортсменів в спортивному клубі з рукопашного бою "Ронін".
Психологія спорту вивчає закономірності прояву і розвитку психіки людини, формування її особистості в специфічних умовах спортивної діяльності. В той самий час предметом психології спорту є й психологічний аналіз різних видів спортивної діяльності (видів спорту) та вивчення психології особистості спортсмена в різноманітних умовах тренувань і змагань.
Психологія спорту - це прикладна галузь психологічної науки, що вивчає особливості та прояви особистості спортсмена, який діє в особливих умовах спортивної діяльності, переживаючи при цьому специфічні психічні стани [3].
Психологія спорту тісно пов’язана з іншими галузями наукових знань, що вивчають людину в умовах спортивної діяльності, - загальною теорією спорту, теорією і методикою фізичного виховання та тренування в конкретних видах спорту, спортивною фізіологією, біомеханікою, педагогікою та ін., чиї доробки та знання використовує для підвищення ефективності спортивної діяльності. Найтісніший зв’язок психологія спорту має із загальною психологією, зокрема з її теоріями побудови та змісту діяльності, структури особистості, міжособистісних стосунків в групі, колективі, напрямів діагностики та особливостей відбору [1-3].
Головною ланкою, котра пов’язує всі напрями, якими опікується психологія спорту, є людина (спортсмен, тренер), тому на думку спеціалістів, основним змістом сучасної психології спорту є визначення структури особистості, наповнення її конкретним експериментальним змістом та забезпечення діяльності практичним спрямуванням.
Основними завданнями психології спорту є такі [4-6]:
Вивчення впливу спортивної діяльності, тобто тренувальних та змагальних навантажень, на психіку спортсменів.
Формування стану готовності спортсмена до діяльності.
Розробка психологічних умов підвищення ефективності підготовки спортсмена.
Розробка психологічних основ перед змагальної та змагальної підготовки спортсменів, а також обґрунтування оптимальних умов після змагальної діяльності.
Вивчення механізмів активації резервних можливостей спортсменів.
Вивчення соціально-психологічного життя спортивної команди для створення оптимальних міжособистісних відносин і формування комфортного психологічного клімату в ній.
Розробка психологічних умов гуманізації спортивної діяльності, зміст якої полягає в підвищенні змістовності спортивної діяльності, профілактиці травматизму, перевтомлення, професійних захворювань спортсменів, а також деформацій особистості тренера та спортсмена.
Розробка системи психорегулюючих і психокорегуючих вправ, які б знижували або усували негативні наслідки тренувальних та змагальних впливів на психіку спортсмена.
Створення умов для формування психологічних аспектів морально-патріотичного виховання спортсменів як патріотів Батьківщини, які представляють її на змаганнях різних рівнів [5,6].
Специфічною ознакою спорту є те, що в ньому неможлива повноцінна адаптація до навантажень, високий рівень підготовленості спортсмена, якщо немає вираженого психічного напруження, втоми або стресу.
Досягнення високих результатів в спорті передбачає належний рівень не тільки функціональної, фізичної, техніко-тактичної, а й психологічної підготовки до спортивної діяльності.
Психологічна підготовка є складовою частиною всієї системи управління процесом підготовки спортсмена і входить у комплекс заходів для його забезпечення.
У загальному вигляді психологічна підготовка становить процес розвитку й удосконалення найбільш значущих проявів психіки спортсмена, що відповідають вимогам тренувальної й змагальної діяльності. Психологічна підготовка спрямована на формування в особистості необхідних для спортивної діяльності психічних якостей, професійно важливих знань, умінь і навичок і досягнення такої їхньої стійкості, що забезпечить можливість вирішення поставлених завдань під час змагань [1,2,6,8].
Психологічна підготовка в спорті має ряд істотних особливостей.
Це завжди підготовка до визначеного виду діяльності (до тренувального процесу або змагань).
У ході такої підготовки потрібно цілеспрямовано формувати ті властивості й якості психіки спортсмена, що забезпечують високу результативність спортивної діяльності.
Психологічна підготовка тісно пов язана з процесом виховання, навчання і тренування спортсмена і спрямована не тільки на формування і розвиток окремих сторін психіки, а й на вдосконалення важливих для спорту позитивних властивостей особистості.
У процесі психологічної підготовки спортсмена знаходить відображення класична схема розвитку психіки на основі вдосконалення основних трьох груп психічних явищ: процесів, станів і властивостей особистості спортсмена [9].
Зі спеціальної літератури відомо, що метою психологічної підготовки спортсмена є розвиток психологічних якостей, необхідних для досягнення високого рівня спортивної досконалості, психічної стійкості й готовності до змагальної діяльності.
Розглядаючи психологічну підготовку в її загальному вигляді за допомогою системного аналізу, в ній виділяють такі рівні [9,10]:
психофізіологічний;
власне психологічний;
соціально-психологічний.
Кожен із названих рівнів має свою мету, вирішує завдання, пов’язані зі специфікою підходу, та свої технології допомоги спортсмену в процесі його підготовки.
Психологічна підготовка - це також і педагогічний процес, успішність якого залежить від урахування ряду загальних дидактичних принципів: свідомості й активності, систематичності й послідовності, доступності, індивідуальності та ін. Стосовно процесу психологічної підготовки в спорті ці принципи є основою його раціональної побудови і практичного здійснення [11-15].
Аналізуя сутність психологічної підготовки, фахівці виділяють її основні напрями.
Перший напрям припускає формування функціональної надійності психіки спортсмена, що досягається шляхом удосконалення спеціалізованих форм пізнавальної діяльності. У результаті формуються спеціальні знання, практичні уміння і навички, специфічний руховий досвід.
Другий напрям пов язаний із формуванням емоційно-вольової стійкості, психологічної надійності спортсмена. Це передбачає розвиток здатності керувати своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях спортивної діяльності, ефективно діяти під час змагань.
Третій напрям передбачає формування психічної готовності до змагань в умовах міжособистісного і групового суперництва. Тут важливо своєчасно психологічно адаптуватися до мінливих обставин змагальної боротьби, подолати психологічні суб єктивні бар єри, знати сильні й слабкі сторони суперника, його тактики та ін. [9,16].
Четвертий напрям психологічної підготовки обумовлений досягнутими на змаганнях результатами й особливостями після змагальної діяльності. Особливо це актуально в ситуації, коли атлет закінчує спортивну кар’єру, активні заняття спортом і має потребу в підтриманні оптимального рівня психічної працездатності, адаптації до нових умов діяльності.
Напрями психологічної підготовки тісно пов’язані, для їх реалізації потрібне ретельне попереднє планування. Плануючи психологічну підготовку, необхідно враховувати як спрямованість певних навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів та періодів підготовки спортсмена. Особливу увагу рекомендується звернути на розвиток і вдосконалення тих якостей психіки спортсмена, котрі визначають результативність тренувальної і змагальної діяльності.
Вирішення завдань психологічної підготовки здійснюється за допомогою відповідних засобів і методів [3,9,16-18].
Загальними засобами психологічної підготовки спортсмена є фізичні вправи, засоби техніки і тактики даного виду спорту. Спеціальні засоби - психологічні вправи (дії на зразок завдань з чіткою настановою і психологічною спрямованістю), а також психологічні впливи. Це можуть бути психологічні засоби і прийоми регуляції й саморегуляції, способи відновлення спеціальної працездатності, різноманітні тренінги та ін.
Різні засоби і прийоми психологічної підготовки об’єднуються в методи. Виділяють три основні групи методів: наочні, вербальні й практичні. Залежно від вирішення завдань їх можна використовувати в різних варіантах.
Психологічна підготовка спортсмена є багатогранним педагогічним процесом. Вона здійснюється на базовому рівні в підготовчому періоді тренування і на спеціальному - у змагальному періоді та на етапі безпосередньої підготовки до змагань, що дозволяє визначити її основні види [17-20].
Процес психологічної підготовки охоплює два відносно самостійних і в той же час тісно взаємопов’язаних напрямки:
Виховання моральних і вольових якостей.
Удосконалення специфічних психічних можливостей.
У вольовій дії психології відокремлюють підготовчий, виконавчий і одинарний етапи, а структуру вольових якостей і діяльності визначають щодо об’єктивних особливостей конкретного виду спорту (А.І. Пуні, 1994г) [9].
Психологічна підготовка - одна з провідних форм психологічного забезпечення, що охоплює період з моменту приходу дитини в той чи інший вид спорту і деякий час після закінчення спортсменом регулярних занять спортом та переходу його до інших видів діяльності. Значущість даного виду підготовки обумовлена спрямованістю на формування саме тих якостей та властивостей психіки спортсмена, що забезпечують високу результативність його діяльності.
Психологічна підготовка здійснюється завжди в поєднанні з іншими видами підготовки спортсмена: фізичною, тактичною, технічною. Особливу роль вона відіграє в тому випадку, коли спортсмени мають однаковий рівень за всіма видами підготовки, окрім психологічної [19-22].
Планування психологічної підготовки є важливим раціональним її елементом, що має цілеспрямований характер, конкретні види та потребує врахування як спрямованості окремих навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів, періодів підготовки спортсмена, і, таким чином, дозволяє уникнути стихійності.
Психологічна підготовка є дуже тривалим, а тому складним процесом, який включає загальну (ЗПП) та спеціальну (СПП) психологічну підготовку. Кожен із цих видів спрямований на підготовку до визначеного виду діяльності в спорті, що зумовлює їх конкретну мету, зміст та специфіку організації [20,23-25].
Тенденція відчувати неспокій і побоювання взагалі і в окремих випадках давно привертала увагу психологів і фахівців, що займаються особою в нормі і патології. Деякі психоаналітики використовують терміни "тривога", "тривожність" для позначення надмірного похмурого передчуття. Під "страхом" мається на увазі усвідомлена оцінка реальної загрози ситуації.
Взагалі ж під "тривожністю" розуміють як риси особи, так і стан. Як риса особи тривожність характеризує наявну в нас тенденцію, схильність випробовувати побоювання, страх у більшості ситуацій [19,25-29].
Додатково до того рівня загальної і специфічної тривожності, який суб’єкт може відчувати в різних повсякденних і стресових ситуаціях, існують і багато інших параметрів прояву тривожності, знання яких важливе для спортсмена і його тренера.
Наприклад, деякі учені, оцінюючи тривожність у суб'єктів, що знаходяться в загрозливих ситуаціях, виявили, що їх досліджувані випробовували або "травматичну тривожність", або тривожність у зв'язку з очікуванням невдачі. Одним з істотних чинників стурбованості, вираженої у цих ситуаціях, був страх невідповісти очікуванням своїх товаришів або боязнь підвести своїх керівників, тренерів. Отже, тривожність як боязнь невдачі пов'язана із сприйняттям індивідом соціальних наслідків його успіху або невдачі в даній ситуації [27-30].
Цей вид тривожності був найважливішим для більшості випробовуваних в порівнянні з "травматичною тривожністю" - боязню отримати серйозну фізичну травму або поранення. Можна з достатньою ймовірністю припустити, що в напружених видах спорту з наявністю фізичного контакту тривожність учасника частіше пов'язана з подальшим соціальним несхваленням або похвалою, чим з побоюванням отримати травму. Тому рівень тривожності, який може заважати діяльності, мабуть, пов'язаний з відношенням людини до успіху і невдачі і з його загальною потребою в досягненні.
Необхідно відзначити, що сміливі в своїй поведінці спортсмени, які займаються видами спорту, де потрібен прояв мужності, не завжди вільні від високого рівня тривожності. Не виключено, що такі спортсмени могли обрати діяльність, яка вимагає зовнішнього прояву сміливості, щоб довести собі і іншим, що вони не такі боязливі, якими іноді бувають [8,13,31].
Тривожність і вік. З цього питання існують найсуперечливіші думки. За даними Кеттелла і інших авторів [8,9], які досліджували рівень тривожності у людей різного віку, тривожність підвищується в підлітковому (юнацькому) віці, але до 30 років знижується.
Віковий діапазон між підвищенням рівнів тривожності дуже близько відповідає періоду, під час якого спортсмени досягають свого фізичного потенціалу в спорті. Якщо соціальний статус і, непрямим чином, привабливість для протилежного полу пов'язані з успіхом у спорті (а в деяких ситуаціях успіх або невдача у спорті мають дуже важливе значення для наступної оцінки людиною себе як професійного спортсмена і як особи), то недивно, що стрес змагання від юнацького віку приблизно до 30 років для багатьох є непосильною працею.
У дослідженнях тривожності було встановлено, що рівень неспокою можно передбачити і він змінюється в часі: до, в час і після того, як наступає стресова ситуація. Наприклад, рівень передробочої тривожності зазвичай високий. Очікування настання стресової події, очевидно, робить істотний вплив на динаміку особи. З іншого боку, після реального контакту з ситуацією рівень тривожності має тенденцію до зниження [8,32-37].
Після виступу в змаганнях часто можна помітити підвищення тривожності, аналогічне тому, яке спостерігається перед стартом. Спортсмени і тренери зазвичай увечері або навіть через декілька днів після цього в думках знов і знов переживають окремі епізоди боротьби змагання.
У високотривожних людей більше вірогідність порушення діяльності в умовах стресу, у низькотревожних менше. Хронічна дія значного стресу може привести до зриву навіть дуже стійких суб'єктів. З іншого боку, систематичне подолання помірного або поступово зростаючого стресу часто сприяє створенню міцності у індивіда (психологічної, і можливо, фізіологічної), яка дозволяє йому краще справлятися зі стресом. Таким чином, існує тенденція адаптуватися до стресу, можливість навчитися управляти їм, якщо його інтенсивність не дуже велика. На думку фахівців тренер і всі, хто працює зі спортсменами, повинні створювати такі ситуації, щоб спортсмен поступово адаптувався до стресових умов, з якими йому доведеться зустрітися [30,35,37-40].
1.2 Психологічна регуляція в підготовці спортсменів. Характеристика аутогенного тренуванняПсихорегуляція є необхідною формою психологічного забезпечення підготовки в спорті. Це пов’язано з тим, що на сьогодні спортивні змагання - це насамперед боротьба особистостей, рівних за фізичною, техніко-тактичною підготовленістю, де останні вагомі корективи в хід боротьби вносять навички самоконтролю та саморегуляції. Як видно з наукових доробок ряда авторів [24,39], психорегуляція в спорті широко застосовується для вирішення наступних завдань:
регуляції негативних психологічних станів спортсменів;
формування поведінкових настанов перед змаганнями;
відновлення спеціальної працездатності спортсменів під час тренувань, змагань та після них;
створення мобілізаційної готовності спортсмена до майбутнього змагання;
підвищення психічної надійності спортсмена;
підвищення результативності змагальної діяльності;
покращення навчання під час оволодіння спортивними вправами та виправлення помилок у техніці рухів;
підвищення у спортсмена впевненості в собі;
формування почуття спокою в спортивній діяльності та ситуаціях особистого життя [41,42].
Вищенаведені завдання підтверджуються дослідженнями, що доводять переваги змін стану тих спортсменів, які володіють методами психорегуляції та використовують їх в процесі спортивної діяльності. Отримані дані дають можливість стверджувати, що у спортсменів, які успішно оволоділи необхідними навичками психорегуляції, покращилися показники поведінки на змаганнях, зменшилася кількість негативних реакцій на зауваження тренера, зросла кількість позитивних реагувань. Поведінка цих спортсменів стала більш керованою та контрольованою, а перед змаганнями багато таких спортсменів перебували в оптимальному до змагальному стані. Але найбільш позитивним наслідком оволодіння прийомами психорегуляції вважається значне підвищення результативності змагальної діяльності.
Ефективності діяльності в спорті сприяє багато факторів, але, на думку фахівців, одним із головних серед них є рівень психічного напруження спортсмена [81]. У спорті психічне напруження виникає як під час тренувань, так і під час змагань, але воно розрізняється як за спрямованістю, так і за змістом. Напруження на тренуваннях пов’язане з процесом діяльності, з необхідністю реагувати на вплив зростаючих фізичних навантажень, тому воно називається процесуальним. В екстремальних умовах змагань додається ще й напруження, обумовлене метою досягнення найкращого результату. Це - результативне напруження. Ці два види психічного напруження можуть виявлятися не лише в процесі здійснення тренувальної чи змагальної діяльності, а й до неї, при цьому процесуальне напруження виникає безпосередньо перед тренуванням, а результативне - ще задовго до початку змагань.
Дослідження спеціалістів у галузі психології спорту доводять, що саме по собі психічне напруження є чинником позитивним, що свідчить про активізацію всіх функцій і систем організму, що забезпечує її високу продуктивність, оскільки в організмі спортсмена відбувається ряд психофізіологічних змін, які мобілізують енергетичні, гуморальні, вегетативні та інші ресурси, домотають успішному виконанню діяльності спортсмена.
Серед факторів, що сприяють і посилюють виникнення психічного напруження виділяють інформаційно-операційний, особистісний і ситуативний [43]. Однак, якщо напруженість надмірно висока, з чим постійно пов’язаний спорт, вона може перерости в психічне напруження. Тому психологи розглядають його як фактор, що негативно впливає на спортсмена, оскільки це - дисгармонія функцій, надмірне емоційне порушення, надлишкова і невиправдана витрата нервової енергії. Як відмічають Б.П. Яковлєв і В.А. Багіна [44], психічне напруження розкриває особливості мобілізації психофізіологічних функцій спортсмена в конкретному виді спорту і залежно ввід виду виконуваної при цьому діяльності або умов, за яких вона відбувається. Психічне напруження як природне реагування організму спортсмена на збільшення загального зовнішнього навантаження полягає у збільшенні загального рівня активності центральної нервової системи, підвищенні частоти серцевих скорочень і систолічного тиску при розширенні кровоносних судин.
Конкретними чинниками, що спричиняють зміну психічного напруження спортсмена, називають [45,46]:
значущість змагань;
склад учасників змагань;
організація змагань;
поведінка людей, які оточують спортсмена;
індивідуально-психологічні особливості спортсмена;
особливості виду спорту та змагальних вправ;
ступінь оволодіння засобами саморегуляції;
виконання усталеного ритуалу до змагальної поведінки;
психологічний клімат у команді;
організація вільного часу спортсмена.
Методи психорегуляції класифікуються за кількома ознаками. За способом впливу вони підрозділяються на методи впливу ззовні (гетерорегуляція) і методи самовпливу (ауторегуляція), за змістом - на вербальні (реалізовані за допомогою слів) і невербальні, які підрозділяються на апаратурні і без апаратурні. За особливостями реалізації методи психорегуляції поділяються на контактні і безконтактні.
Характеристика аутогенного тренування.
Аутогенне тренування - метод самостійного викликання у себе особливого (аутогенного) стану, використання цього стану і самостійного виходу з нього. "Ауто" - сам, "генос" - народження. Слово "аутогенна" (самородна) вказує, що джерелом позитивних дій є той, що сам займається, а слово "тренування" підкреслює необхідність регулярних занять
Аутогенне тренування запропоноване в 1932 р. Німецьким лікарем Іоганном Генріхом Шульцем (1884-1970 рр). Вивчаючи самовідгуки людей, занурених в гіпнотичний стан, І Г. Шульц відмітив, що фізіологічні зрушення супроводяться певними відчуттями. Наприклад, розслаблення м'язів супроводиться відчуттям тягаря, а наповнення кров'ю капілярів шкіри - відчуттям тепла. Їм був запропонований метод викликання фізіологічного зрушення шляхом пасивної концентрації уваги на зачатках відчуття, що викликає це зрушення. Так концентрація уваги на реальному тягарі тіла сприяє поглибленню розслаблення м'язів, а концентрація на реальному теплі тіла - притоці крові в капіляри шкіри [39,47-50].
В аутогенних тренуваннях використовуються дії на стан нервової системи.
Необхідно враховувати особливості впливу тонусу скелетних м'язів і дихання на центральну нервову систему. Якщо свідомо загальмувати рухові реакції, відповідні психічному стану людини, його внутрішньому переживанню, то воно помітно ослабіє або зникне. Неспання завжди пов'язане з високим м'язовим тонусом, а повне розслаблення всіх м'язів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінімуму, сприяє розвитку сонливості. Ця фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенних тренувань. Необхідно повністю навчитися розслабляти м'язи свого тіла перш, ніж зайнятися аутотренингом [40,51-54].
Дії на нервову систему пов'язані з уявленнями, плотськими образами (зоровими, слуховими тощо). Плотський образ - доволі активний інструмент впливу на психічний стан і здоров'я людини. Якщо людина постійно представляє похмурі картини, при цьому відчуваючи себе стороною, "що потерпіла", це, поза сумнівом, відіб'ється на його здоров'ї. Оздоровлюючим же чином діють приємні, радісні образи і уявлення. М'язове розслаблення допомагає підвищити значення плотських образів.
Дія на психофізіологічні функції організму регулюється і програмується словами, вимовними не лише вголос, але і в думках. Дія словесного самонавіяння на фізіологічні функції зростає в стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування. Характер цієї дії залежить від сенсу і змісту словесних формулювань. Фрази при самонавіянні зазвичай прості і короткі, і в думках вимовляються повільно в такт диханню.
Ці дії в аутогенних тренуваннях використовуються зазвичай в такій послідовності: релаксація - уявлення - словесне самонавіяння.
Комплекс вправ, що становить сутність аутогенних тренувань, - це засіб, який сприяє зростанню резервних можливостей людини і удосконалює діяльність програмуючих механізмів мозку [55].
Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, таких як:
Управління увагою. Увага - одна з найбільш творчих функцій психіки. Якщо Ви не можете управляти увагою для утримання його на предметі власної діяльності, то не зможете добитися необхідного результату. Спочатку необхідно концентруватися на монотонно рухомих зовнішніх об'єктах. Потім фіксувати увагу на простих предметах.
Операція плотськими образами. Реальні предмети замінюються уявними. Від простих плотських образів треба перейти до складніших, включаючих відчуття тягаря, тепло рук, ніг і далі всього тіла. Плотські образи ускладнюються, це можуть бути зорові образи (ласкавий гомін морить, шелест зеленої діброви, ластівки в синяві неба), що поєднуються з фізичними відчуттями (тепла, освіжаючого вітерця) і внутрішніми переживаннями (розслаблення, спокій) [56].
Речові навіювання. У частково загальмованому стані на сильний подразник нервові клітини майже не реагують, а ось на слабкий (у даному випадку слово), вони відповідають яскраво вираженою реакцією. Організуючий вплив словесних самонавіювань ефективно виявляється в процесі тренування, коли образні уявлення підкріплюються відповідними речовими формулами, вимовними в думках, що прискорює настання бажаного фізіологічного ефекту. Слово впливає на перебіг фізіологічних процесів шляхом підвищення або пониження рівня активності основних нервових процесів. Формулювання будуються у вигляді граничних простих тверджень (не більше двох слів). При вдиху вимовляється одне слово, при видиху - інше, і лише на видиху, якщо фраза з одного слова [33,39,57-60].
Регуляція м'язового тонусу. Аутотренінг включає стани повного розслаблення всіх м'язів (релаксацію), але перед виходом з цього стану для активізації психофізичних функцій необхідно навмисно підвищувати тонус окремих груп м'язів або всього тіла.
Управління ритмом дихання. Під час аутотренінгу використовуються закономірності дії дихання на рівень психічної активності. При вдиху відбувається активація психічного стану, а при видиху настає заспокоєння. Встановлюючи ритм дихання з тривалішим видихом можна добитися більш вираженого заспокоєння.
Класичний варіант АУТ охоплює шість тренувальних ступенів, кожен з яких спрямований на визначену зону чи систему органів тіла: м язи, кровоносні судини, серце, легені, органи травлення, голову. Допоміжні вправи АУТ спрямовані на значущі в саморегуляції функціональні зони. Основними суб активними спонуканнями до занять АУТ є: підвищена емоційна збудливість, схильність до нестійкості настрою, понаднормова тривожність, стомлюваність та ін. [61-63].
Ключовим моментом АУТ є вміння досягти стану аутогенного занурення, свого роду напівдрімоти, коли образні, емоційно забарвлені, позитивні уявлення впливають на вегетативну систему, не керовану свідомо волею людини. Тому за допомогою АУТ можна навчитися розслабляти м язи, концентрувати чи відволікати увагу, керувати через вегетативну нервову систему діяльністю внутрішніх органів, створювати стан спокою, навіювати собі бажані моделі оптимальної поведінки в конкретній спортивній ситуації [33,54,62-66].
Формули, які застосовуються при АУТ, поділяються на ті, що викликають м’язове розслаблення і заспокоєння, а також яскраві образні уявлення, котрі впливають на психічний стан.
Якщо мета АУТ - відпочити, відновитися, заспокоїтися в процесі тренувань чи змагань, то формули закінчуються мобілізуючою частиною. Якщо мета - відновлення міцного сну, засинання, то немає потреби в мобілізуючій частині.
Зміст формул складають найбільш яскраві, образні, приємні уявлення, що дозволяють викликати у спортсмена відчуття тепла і важкості.
Практика проведення АУТ зі спортсменами високої кваліфікації свідчить про значне прискорення його засвоєння та підвищення ефективності, якщо воно проводиться в приміщенні з урахуванням відповідності його кольорового оформлення, завданнями АУТ та при відповідному музичному супроводі [33,54,62-66].
Особливості фізичного та психічного стану дітей 14-15 років.
Організм дітей 14-15 років має свої анатомо-фізіологічні і психологічні особливості. Це слід враховувати при організації проведення занять по рукопашному бою.
Вік 14-15 років найбільш сприятливий для розвитку таких фізичних якостей, як швидкість, спритність і витривалість. Саме ці якості надалі стають фундаментом для вдосконалення спортивної майстерності. Підлітки і хлопці відрізняються від дорослих спортсменів більшою наслідувальною здатністю. Це позитивно позначається на підготовці. Але є і такі чинники, які затрудняють педагогічний процес виховання юних одноборців. Річ у тому, що організм підлітків і хлопців знаходиться у стані формування і розвитку, у них швидше настає стомлення, менш стійка увага, недостатньо розвинена сила м'язів. Вони більшою мірою, чим дорослі, реагують на ті або інші подразники [60,67].
У юних єдиноборців спостерігається бурхливе зростання тіла в довжину (до 10 см на рік). Окостеніння хребта, грудної клітини, тазу і кінцівок в цьому віці не закінчується. Тому ми дуже обережно застосовуємо вправи для розвитку сили і гнучкості, щоб не перешкодити зростанню кісток. В той же час велика еластичність зв'язкового апарату сприяє розвитку у дітей гнучкості і рухливості в суглобах.
Функціональні можливості м'язової системи у підлітків і хлопців нижчі, ніж у дорослих. Тому слід застосовувати вправи на розвиток сили і витривалості в певній послідовності, поступово нарощуючи навантаження.
Дослідження професора В. Фарфеля показали, що приблизно з 15 років можна починати цілеспрямовано розвиток сили. Цьому сприяє помітне зростання поперечних розмірів тіла [60].
У заняттях з підлітками і хлопцями, за рекомендаціями фахівців, слід також враховувати особливості їх серцево-судинної системи. Зокрема в цьому віці спостерігається відносно сповільнене збільшення просвіту артерій, діяльність серця і судин недостатньо регулюється з боку головного мозку.
Юнацький організм не володіє здатністю підтримувати високий рівень працездатності протягом довгого часу. Підлітки і хлопці швидко стомлюються, але і швидко відновлюють свої сили. При цьому відновлення сил відбувається лише тоді, коли спортсмени отримують малі або оптимальні навантаження. Тому для підтримки працездатності впродовж всього часу слід робити часті перерви для відпочинку [60,64,68].
Органи дихання у юних спортсменів також мають свої особливості. Збільшення грудного периметра відбувається повільніше, ніж зростання тіла в довжину. Цю обставину обмежує розвиток дихальної системи, хоча легенева вентиляція досягає 3400 см3. Недосконалість регуляції дихання при заняттях фізичними вправами з великими навантаженнями може привести до порушення ритму дихання [60,68].
У віці 14-15 років у хлопців розвивається здатність логічно мислити, аналізувати свої вчинки і поведінку. Юні спортсмени прагнуть бути схожими на дорослих, прагнуть до самостійності. Завдання тренера полягає в тому, щоб спонукати до розвитку позитивних якостей спортсменів, що займаються спортивною діяльністю [60,69,70].
Юні спортсмени схильні переоцінювати свої сили, братися за виконання вправ, які не відповідають їх фізичному розвитку. Тому їх слід строго контролювати [71].
Облік вікових особливостей підлітків і хлопців дозволяє краще організувати учбово-виховний процес.
Хлопці більшою мірою, ніж дорослі переживають свої успіхи і невдачі. Тому, виробленню уміння, вірно оцінювати свої дії, слід приділяти увагу на кожному занятті [65,72].
Процес навчання з хлопцями підліткового віку повинен проводитись систематично і послідовно. Регулярне відвідування занять створює передумови до засвоєння техніки бійця без збитку для здоров'я тих юних спортсмнів. Певний матеріал часто необхідно повторювати. В процесі навчання окремі "будівлі", уявлення, поняття, зв'язуються в цілу систему.
У юнацькому віці первинне значення має всестороння фізична підготовка. Її мета - формування правильної постави, всесторонній фізичний розвиток, розвиток спеціальних якостей для подальшого оволодіння технічними діями. У хлопців 12-14 років легше розвивається швидкість, спритність і гнучкість; у хлопців 15-16 років росте сила, з'являється здібність до виконання швидкісно-силових вправ [60].
Розвиток сили в юнацькому віці слід здійснювати в основному вправами швидкісно-силового характеру. У хлопців 14-15 років силу розвивають переважно вправами з гантелями, набивними м'ячами, з партнером, на гімнастичних снарядах, у хлопців 16 років вправи на силу ускладнюються за рахунок збільшення ваги знаряду, зміни початкового положення, збільшення часу на виконання вправ, зменшення відпочинку між виконаннями вправ. Дослідження професора А.В. Коропкова довели, що показники сили м'язів у підлітків і хлопців (розрахунок на 1кг власної ваги) наближаються до показників тих, що не займаються спортом дорослих вже до 13-15 років [73].
На заняттях, зазвичай, використовується інтервальний метод виконання вправ. Учбово-тренувальні бої проводяться з частими перервами для відпочинку. Поступово у міру пристосування до навантаження періоди відпочинку скорочуються. Потім збільшується час виконання вправ, збільшується темп ведення боїв. Для розвитку витривалості слід використовувати бої в різних умовах: не обмеженому місці, партнером вище ростом, більше вагою, бої з декількома партнерами підряд. Такі завдання привчають хлопців знаходити вихід з будь-яких положень, що створилися у бою. Гнучкість і рухливість в суглобах у хлопців 14-15 років розвивається вправами з невеликими обтяженнями (гімнастичною палицею, набивним м'ячем, гантелями, гирями, штангою) [72,74-78].
Разом з фізичними якостями слід систематично виховувати у учнів, вольові якості: сміливість, витримку, упевненість, ініціативу, завзятість. Вольові якості виявляються в процесі подолання певних труднощів. До таких труднощів відносяться: велика вага снаряда, сильний противник, подолання больових відчуттів в бою, виконання складного прийому, непередбачені обставини в змаганнях [75,79,80].
Навчаючи юних спортсменів тактиці рукопашного бою, фахівці радять враховувати ту обставину, що поєдинок для них - це гра. У цій грі вони засвоюють правила, привчаються раціонально використовувати засоби тактики для досягнення перемоги. Ось чому слід широко застосовувати ігровий метод [77].
Завдання тренера - навчити учнів поважати своїх спортивних противників. Навчити учнів вести бій активно, але без зайвої гарячності, заохочувати насичений технічними діями бій і засуджувати грубі дії.
Підготовку хлопців слід розділити на два основні етапи: етап раннього навчання і спортивної спеціалізації. На першому етапі (до 13-14 років) відбувається всесторонній фізичний розвиток і формування основних рухових навиків, що дозволяє пізніше перейти до поглибленої спортивної спеціалізації. Протягом першого року навчання не проводяться офіційні змагання, за винятком контрольних випробувань по фізичній підготовленості. Лише на другому етапі, значно зростає об'єм спеціальної підготовки і хлопця готуються до високих досягнень.
У 14-15 років велика небезпека перенапруження, коли спортсмени вже здатні проявляти великі зусилля, але серцево-судинна, нервова і гормональна системи ще не в змозі забезпечити повноцінне виконання тренувальної і змагання діяльності [79,81].
Перший етап - етап початкової підготовки, лише базовий. Його основне завдання - забезпечення подальшої спортивної спеціалізації. Застосовуються різноманітні засоби, направлені на підвищення загальної фізичної підготовленості і зміцнення здоров'я [26,60].
Об'єм засобів загальнофізичної підготовки складає 70% на першому році навчання. Юні бійці-рукопашники беруть участь в змаганнях лише після річної підготовки, навчившись виконувати технічні дії при активному опорі противника. На етапі початкового навчання проводяться тільки підготовчі і контрольні змагання. Вони є складовою частиною учбово-тренувального процесу, дозволяючи контролювати ефективність освоєння програмного матеріалу.
На початку спеціалізованої базавой підготовки осоновне місце займають загальна і допоміжна підготовка, широко застосовуються вправи зі суміжних видів спорту, удосконалюється технічна підготовка. Друга половина етапу підготовки стає більш спеціалізованою.
На цьому етапі широко використовуються засоби, що дозволяють підвищити функціональний потенціал організму спортсмена без застосування великого об'єму роботи, максимально наближеної по характеру до діяльності змагання [65,82,85].
У рукопашному бою слід обережно виконувати великі об'єми роботи, направленої на підвищення можливостей аеробів. Спортсмени у віці 14-15 років легко справляються з такою роботою, в результаті у них різко підвищуються можливості системи аероба енергозабезпечення і на цій основі різко зростають спортивні результати. У зв'язку з цим в практиці тренування в цьому віці часто планують виконання великих об'ємів роботи з щодо невисокою інтенсивністю.
Специфічна особливість цього періоду полягає в тому, що з одного боку, по рівню характеру психічного розвитку це типова епоха дитинства, з іншої - перед нами зростаюча людина, в ускладненій діяльності якого чітко намічається спрямованість на новий характер суспільних спостережень. Він реально вступає в нові форми взаємозв'язків, спілкування, намагається усвідомити їх характер, самовизначиться. Найважливіший факт фізичного розвитку в підлітковому віці - статеве дозрівання, почала функціонування статевих залоз. І хоча воно не є єдиним джерелом психологічних особливостей даного віку, роблячи лише опосередкований вплив на розвиток особи через стосунки дитяти до навколишнього світу, але, проте, ми не можемо заперечувати, що воно вносить багато нового у життя підлітка. Статеве дозрівання провокує інтенсивне зростання скелету, що досягає 10 см на рік, яке випереджає розвиток мускулатури. Все це приводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цей час незграбними, ніяковими. З'являються вторинні статеві признаки - зовнішні ознаки статевого дозрівання і теж в різний час у різних дітей. У зв'язку з швидким розвитком виникають труднщі функціонування серця, легенів, з кровопостачанням головного мозку. Тому для підлітків характерні перепади судинного і м'язового тонусу. А такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану і, відповідно, настрою. У підлітковому віці емоційний фон стає нерівним, нестабільним. До цього слід додати, що дитя вимушене постійно пристосовуватися до фізичних і фізіологічних змін, що відбуваються в його організмі, переживати саму “гормональну бурю” [79,81].
Завдяки бурхливому зростанню і перебудові організму в підлітковому віці різко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий образ фізичного “Я". За його гіпертрофованої значущості діти гостро переживають всі вади зовнішності, дійсні і уявні. Непропорційність часток тіла, незручність рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу чистоту, зайву вагу або худоба - все турбує, а інколи приводить до відчуття неповноцінності, замкнутості, навіть неврозу.
Центральним і специфічним новоутворенням в особі підлітка є виникнення у нього уявлення про те, що він вже не дитина (відчуття дорослості); дієва сторона цього уявлення виявляється в прагненні бути і вважатися дорослим. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості в засвоєнні норм, цінностей і способів поведінки, які існують в світі дорослих і в їх стосунках [7,86].
На початку підліткового періоду складається ситуація, яка загрожує виникненням суперечностей, якщо у дорослого зберігається відношення до підлітка ще як до дитяти. Це відношення, з одного боку, вступає в суперечність із завданнями виховання і перешкоджає розвитку соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в суперечність з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права.
Необхідно знайти такий ступінь самостійності, яка відповідала б можливостям підлітка, суспільним вимогам до нього і дозволяла дорослому направляти його, впливати на нього. Саме співпраця дозволяє дорослому поставити підлітка в нове положення - свого помічника в різних справах і заняттях, а самому стати для нього зразком і другом [87-90].
Спілкування підлітка з однолітками виконує специфічну функцію: у практиці цих стосунків засвоюється мораль дорослих (а тим самим і розвивається соціально-моральна дорослість дитини), причому центральний зміст цієї моралі - норми рівності, вірності і колегіальності - антагоністично нормам "моралі слухняності" відносно дитини і дорослого.
Ці особливості психології підлітка слід враховувати тренерові при формуванні колективу, здорових взаємин між його учасниками, прагнути виключити моменти агресії. На даному етапі дорослішання тренерові предстоїть складне завдання бути прикладом і авторитетом в очах підлітка.
Багато дітей інтенсивно займаються різними видами спорту. Спорт є однією з небагатьох сфер діяльності дітей, якою вони можуть займатися активно і яка має певне значення для них самих [88,91-93].
Пік спортивної діяльності більшості дітей приходиться на 14 років. Згідно даним вікової психології, цей вік є критичним з погляду соціального розвитку і становлення самооцінки дитини. Таким чином, заняття спортом в цьому віці можуть надавати істотний позитивний вплив на особу і її психічний розвиток (Р.С. Уейнберг, Д. Гоулд, 2001) [60,94-99].
За даними спеціальної літератури, діти з низьким рівнем сприйняття своїх здібностей не займаються спортом (або припиняють займатися) на відміну від дітей з високими рівнями сприйманої компетентності. З цього виходить, що треба знаходити засоби підвищувати рівень компетентності, яка сприймається. У зв'язку з цим можна навчити дітей оцінювати свої виступи на підставі їх власних стандартів поліпшення результатів, а, не виходячи з результатів змагань (перемога або ураження) [87,90,100-105].
Загальна характеристика сучасного рукопашного бою.
Cтановлення рукопашного бою нерозривно пов'язано з розвитком суспільства. Адже вся історія цивілізації рясніє військовими конфліктами. Найбільш ранні згадки про рукопашний бій зустрічаються в епосі країн Близького Сходу, Індії і Китаю. А перші пам'ятники образотворчого мистецтва з сценами поєдинків датуються рубежами IV-III тисячоліть до нашої ери. Наприклад, зображення двох чоловіків, що борються, на вапняковій плиті для жертвопринесень знайдене в Месопотамії. Або плита, на якій показаний поєдинок з використанням копій. Відомий рельєф з сценою кулачного бою, що відноситься до другої половини III тисячоліття. Найбільш раннім пам'ятником, культури Єгипту пов'язаним з боротьбою, є зображення серії рухів, виявлене в гробниці Фіоххотена (середина III тисячоліття до н. е) в Саккаре [32,33,44].
Визначення "рукопашний" має в своїй основі два терміни, один з яких "рука", вказуючий безпосередньо на участь рук в передбачуваному виді діяльності, а другий - видозмінений "піший", тобто вказуючий на роботу ніг, в передбачуваному виді діяльності, а саме - бою. Таким чином, рукопашний бой може бути визначений, як спосіб ведення контактного бою з використанням функціональних здібностей рук і ніг, але не більш, тобто без застосування якого-небудь підручного інвентарю.
Сучасна комерційна спортіндустрія досить чітко визначила Рукопашний бій як спортивне єдиноборство, що відповідають всім вимогам сталих поглядів на мистецтво бою з погляду спортивної ортодоксальної практики. З іншого боку, так склалося, що рукопашний бій є більшою мірою надбанням озброєних сил і силових структур, під егідою яких і відбувається популяризація даної дисципліни [61,67].
Рукопашний бій - контактний швидкісно-силовий вид спорту. Він пред'являє високі вимоги до силової і функціональної підготовки бійців. У рукопашному бою бали нараховуються за чисте попадання рукою в голову - 1 очко, ногою - 2 очки. За ефективне попадання рукою або ногою в корпус - 1 очко. Можна виграти сутичку, зробивши больовий прийом на яку або частку тіла (руку або ногу). Так само очки нараховуються за кидкову техніку. У повноконтактному рукопашному бою спаринг ведеться без зупинки, за винятком небезпечних порушень правив, які загрожують здоров'ю спортсменів. Оцінюються тільки удари і кидки, проведені в повну силу. Дозволено добивання на підлозі руками і ногами, зокрема у спину і голову. Дозволені больові і задушливі прийоми.
Боєць, що виходить на поєдинок, зобов'язаний ретельно будувати малюнок бою, бути психологічно і технічно підготовленим, украй обережним і розраховувати тільки на себе. Він має бути готовий не лише наносити, але і отримувати сильні удари. Він повинен поводитись адекватно ситуації, в цьому і полягає застава його безпеки. Це абсолютно інша, сучасна психологія бою, що вимагає іншого, реального підходу до навчання, особливо серед професіоналів.
Справедливо відзначити і недоліки контактного одноборства, яких теж немало. Добре відомо, що помітних успіхів в контактних поєдинках добиваються далеко не всі претенденти. Особливі багато проблем у людей із слабою психікою, обмеженим зором і рядом інших фізичних недоліків [95].
Не кожен може займатися регулярно 2-3 роки, щоб отримати навіть мінімальні навички.
Змагання проводяться на борцовському килимі, по олімпійській системі з вибуванням після одного ураження. Тривалість поєдинків: З хвилини (фінали - 4 хвилини) [67].
Мета дослідження - проаналізувати психологічний стан юних єдиноборців та вплив на нього методу аутогенного тренування під час тренувальних занять і змагальної діяльності.
Виходячи з мети дослідження, були поставлені наступні завдання:
Вивчити стан проблеми в спеціальній літературі на сучасному етапі розвитку рукопашного бою.
Визначити деякі показники психологічної підготовки хлопчиків 14-15 років, які займаються рукопашним боєм на базовому етапі підготовки.
Виявити вплив аутогенного тренування на психологічну підготовку юних спортсменів під час тренувальної та змагальної діяльності.
2.2 Методи дослідженняДля вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: аналіз літературних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики, метод аутогенного тренування
2.3 Організація дослідженняВідповідно до мети і поставлених завдань, протягом навчального року проводилися тренування в двох групах юних єдиноборців, що займаються рукопашним боєм в клубі бойових мистецтв "Ронін" м. Запоріжжя. Вони склали експериментальну і контрольну групи, по 10 спортсменів у кожній.
В експериментальній групі застосовувався метод психічної підготовки, яким було визнано метод аутогенного тренування (АУТ). Для визначення ефективності методу АУТ, запропонованого експериментальній групі, було проведено тестування спортсменів обох груп з використанням шкали реактивної тривожності за Ч. Спілбергером [5,96,97]. Також були визначені показники ЧСС, проаналізовані данні виявлення результатів ефективності атакуючих дій при проведенні модельних змагань і участі спортсменів у чемпіонаті Запорізької області.
Тренування, згідно рекомендаціям спеціальної літератури та віку спортсменів, проводились 5 раз на тиждень, їх тривалість складала 120 хвилин (2 години). В обох групах (експериментальній і контрольній) заняття проводились по однаковим методикам, які були затверджені на педагогічній раді клубу "Ронін", і відповідали загальним програмамам тренувань з рукопашного бою.
Терміни і етапи проведення досліджень.
Дослідження проводились з 1 вересня 2008г. по 1 травня 2009г. і складалося з двох етапів:
1етап - з 1 вересня по 28 грудня 2008р.;
2 етап - з 10 січня по 1 травня 2009 р. .
На протязі цього періоду проводився контроль показників, відповідно завданням дослідження. Він складався з трьох етапів:
1 етап - констатуючий експеримент, з метою виявлення вихідних показників, які характеризують психологічний стан спортсменів 14-15 років експериментальної та контрольної груп на момент початку дослідження;
2 етап - реєістрація показників в експриментальній групі після першого етапу педагогічного експерименту та констатуючий експеримент в контрольній групі;
3 етап - реєістрація показників в експериментальній групі після другого етапу педагогічного експерименту та констатуючий експеримент в контрольній групі.
На першому етапі визначалися наступні показники: ЧСС в стані відносного спокою і безпосередньо перед модельними змаганнями між експериментальною та контрольною групами на базі спортивного клубу "Ронін". Також перед змаганнями проводився тест на визначення рівня тривожності по методу Спілбергера і були зафіксовані показники атакуючих дій під час змагальної діяльності.
Метою другого етапу було визначення та аналіз динаміки зазначених показників після проведення першого етапу педагогічного експерименту. Завданням цього етапу було підтвердження припущень щодо позитивного впливу запропонованого методу аутогенного тренування на психологічний стан єдиноборців.
На третьому етапі визначалися: ЧСС в стані відносного спокою і безпосередньо перед головними змаганнями року для даної вікової категорії - Чемпіонатом Запорізької області з рукопашного бою. Як і на попередніх етапах дослідження, перед змаганнями проводився тест на визначення рівня тривожності по методу Спілбергера. Також були зафіксовані показники ефективності атакуючих дій під час проведення змагань, в яких приймали участь всі учасники дослідження (спортсмени експериментальної та конторольної груп).
Рівень підготовки спортсменів контрольної і експериментальної груп відповідав базовому етапу багаторічної підготовки спортсменів.
Для оцінювання ефективності атакуючих дій бійця рахувалась кількість ударів (кидків, підсічок і так далі), виконаних спортсменом (N), і кількість ударів (кидків, підсічок і так далі), що дійшли до мети (n). Відношення n/N, за рекомендаціями спеціальної літерарури, розглядалось як коефіцієнт атакуючих дій: чим вище коефіцієнт, тим вище показник ефективності техніки, зокрема - атакуючих дій [87].
Тест Ч. Спілбергера:
Тест Ч. Спілбергера належить до методик, що досліджують психологічний феномен тривожності в спорті. Він представляє собою опитувальник, який складається з 20 висловів, що відносяться до тривожності як стану (стан тривожності, реактивна або ситуативна тривожність). Стан тривожності характеризується суб’єктивними, свідомо сприйманими відчуттями загрози і напруги. Він супроводжується пов’язаним з активацією збудженням автономної нервової системи. Тривожність, як межа особи, означає мотив або придбану поведінкову диспозицію, яка забов’язує індивіда до сприйняття широкого кола об’єктивно безпечних обставин, як що містять загрозу, спонукаючи реагувати на них станами тривоги, інтенсивність яких не відповідає величині реальної небезпеки. Шкала реактивної тривожності Ч. Спілбергера є єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особову властивість, і як стан.
Реактивна (ситуативна) тривожність - це стан суб'єкта в даний момент часу, який характеризується емоціями, що суб'єктивно переживаються: напругою, неспокоєм, заклопотаністю, нервозністю в даній конкретній обстановці. Цей стан виникає як емоційна реакція на екстремальну або стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністю та динамічним в часі.
Тест приведений у додатку А.
Для психологічної підготовки в експериментальній групі був застосован метод аутогенного тренування (АУТ), який розділявся на окремі частки: заспокійливу та мобілізуючу.
Заспокійлива частка АУТ:
розслаблення м'язів;
заспокоєння внутрішніх органів;
заспокоєння нервової системи
Мобілізуюча частка АУТ:
відпрацьовування відчуття прохолоди;
відпрацьовування відчуття легкості;
активізація організму.
За даними спеціальної літератури, перша частка, зазвичай, використовується у випадках, коли потрібно заспокоїтись та розслабитись після тренування, перед сном, для зняття зайвого хвилювання і напруги перед змаганнями і після них.
Друга - для підготовки організму спортсмена до змагального виступу, для усунення млявості, апатії, зняття напруги тощо.
Програма проведення заспокійливої та мобілізуючої часток АУТ наведено у додатках Б та В.
Педагогічний експеримент проводився протягом навчального 2008-2009 року в двох групах юних єдиноборців, що займаються рукопашним боєм в клубі бойових мистецтв "Ронін" м. Запоріжжя. Вони склали експериментальну і контрольну групи, по 10 спортсменів у кожній.
Згідно рекомендацій спеціальної літератури було вирішено в експериментальній групі застосовувати метод психологічної підготовки - аутогенне тренування (АУТ). Для визначення початкових даних було проведено тестування спортсменів експериментальної та контрольної груп з використанням шкали реактивної тривожності за Ч. Спілбергером [5,97-99]. Також були визначені показники ЧСС у спокої та під час виступу у модельних змаганнях. З метою більш поглибленого вивчення психологічного стану юних єдиноборців були проаналізовані дані виявлення результатів ефективності атакуючих дій в період змагальної діяльності.
Тренування, згідно віку спортсменів та відповідно рекомендаціям фахівців, проводились 5 раз на тиждень. Тривалість кожного заняття складала 120 хвилин (2 години). Вони проводились в обох групах (експериментальній і контрольній) по однаковим методикам, які були затверджені на педагогічній раді клубу "Ронін", і відповідали загальним програмамам тренувань з рукопашного бою.
Дослідження проводились у два етапи:
1етап - з 1 вересня по 28 грудня 2008р.;
0 комментариев