Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів

Курсова робота

«Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів»

Зміст

Вступ

Розділ І. Фізичний розвиток та швидкісні здібності

1.1 Характеристика шкільної програми з легкої атлетики

1.2 Аналіз техніки і методики тренувань провідних спринтерів

1.3 Процес навчання техніці бігу на короткі дистанції середніх школярів

Розділ ІІ. Швидкісні здібності: основи тестування і методики розвитку

2.1 Критерії і методи оцінки швидкісних здібностей

2.1.1 Фактори, що визначають розвиток швидкісних здібностей

2.1.2 Задачі розвитку швидкісних здібностей

2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей

2.1.4 Особливості розвитку швидкості простої рухової реакції

2.2. Методика удосконалювання техніки бігу учнів VІIІ класу

Розділ ІІІ. Обговорення результатів дослідження

Висновки

Література

Додаток

Вступ

Актуальність роботи: В Україні легкою атлетикою займаються мільйони людей . Різноманітність фізичних вправ,точність регулювання навантажень відносна простота одладнання міcць заннять роблять її масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку.Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, в планах тренування з різних видів спорту, на заняттях фізичною культурою осіб середнього та похилого віку. Секції легкої атлетики займають провідне місце у колективах фізичної культури, добровільних спортивних товариствах, у вищих та середніх навчальних закладах і т. д. [1. c 8]

Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в основному проводяться на свіжому повітрі, а в виконанні вправ бере участь більшість м’язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-рухового апарату і систем організму в цілому.

Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економічними, удосконалити навички в подоланні перешкод і т. д.

Крім навчального, легка атлетика має також виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять і змагань сприяє формуванню особистості, розвитку її моральних якостей, розумових здібностей та естетичного смаку.

Для оцінки підготовленості легкоатлетів, стимулювання занять а також більш раціональної організації і проведення змагань введено поділ на розряди, норми яких періодично змінюються.

Спринт – це «динамічне» слово яке втілює драматичну зміну ситуації спортивної боротьби, гострі психологічні поєдинки, силу, молодість, мужність.

Із спринтерським бігом знайомі всі спортсмени без виключення. Можна ні разу в житті не стріляти з лука, не грати в хокей, але бігати швидко доводилось всім. Спринт широко використовується в тренуваннях представників самих різних видів спорту, як гарний засіб розвитку швидкісних здібностей людини. Спринт представляє надмірно високі вимоги до фізичних і психологічних якостей людини. Бігуни на короткі дистанції повинні володіти прекрасною реакцією, показувати високий рівень потужності, володіти самою досконалою технікою бігу і стартового розбігу [2. c. 3].

Прагнення учнів постійно і наполегливо тренуватися, щоб успішно виступати на змаганнях, показувати рекордні результати, не прийде само собою, його необхідно виховати. І перша роль в цьому відводиться тренеру, який встановлює ціль перед спортсменом [2 c .5].

Середній шкільний вік характеризується інтенсивним зростанням і збільшенням розмірів тіла. В цьому віці швидкими темпами розвивається м’язова сила [4. c. 192].

Підлітковий вік – це період тривалого рухового вдосконалення моторних здібностей, великих можливостей у розвитку рухових якостей. Достатньо високими темпами покращуються окремі координаційні здібності, силові і швидкісно-силові здібності, помірно збільшується швидкісні здібності [5. c. 18]

Швидкість в онтогенезі збільшується. Найбільшою вона стає у дітей 11-13 років. Швидкість проявляється у 3 формах: швидкість як тривалість руху, швидкість як прихований період реакції на подразнення і швидкість як темп м’язових скорочень і переміщення тіла або окремих його частин у просторі [6. c. 281].

Мета роботи: розглянути процес навчання техніці спринтерського бігу дітей середнього шкільного віку.

Задача:

1.         Дати характеристику шкільної програми з легкої атлетики для школярів.

2.         Проаналізувати методику проведення тренувань і техніку провідних спринтерів.

3.         Розробити програму для навчання техніці спринтерського бігу.

Методи дослідження:

1)         Аналіз науково-методичної літератури та документальних даних.

2)         Спостереження

3)         Педагогічний експеримент

4)         Тестування

Практична значимість роботи.

Цілеспрямований розвиток фізичних якостей, у середньому шкільному віці найбільш сприятливі фізіологічні умови для розвитку спринтерських здібностей, та формування у дітей правильної техніки спринтерського бігу.

Розділ І. Фізичний розвиток та спринтерські здібності

 

1.1 Характеристика шкільної програми з легкої атлетики

Програма спрямована на вирішення завдань особистісно-зорієнтованого виховання, досягнення високого освітнього рівня та забезпечення індивідуального підходу в оздоровлені учнів. При цьому програма враховує найсприятливіші вікові та анатомо-фізіологічні періоди розвитку школярів.

Програма складається з таких розділів:

1.         Навчально-періодичний матеріал для формування теоретичних знань з фізичної культури, основ здорового способу життя практичних умінь та навичок, методики розвитку фізичних якостей.

2.         Матеріал для обов’язкового повторення і домашніх завдань.

3.         Контрольно-навчальні нормативи і вимоги.

4.         Орієнтовний та обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості.

При виконанні програми реалізуються навчальні, розвивальні, пізнавальні і виховні цілі.

Плануючи роботу вчитель фізичної культури повинен скласти для кожного класу, з урахуванням його особливостей, графік розподілу і проходження навчального матеріалу, встановити кількість годин для кожного розділу, робочий план реалізації розділів програми на рік чи півріччя. Також вчителю необхідно спланувати проведення оздоровчих та фізкультурно-спортивних заходів у школі.

В програмі «Основи здоров’я та фізична культура» існує умовна сітка розподілу навчальних годин за темами та елементами програмного матеріалу, в якій для учнів 8-9 класів на заняття легкою атлетикою виділяється 16 годин. Програма включає в себе такі види, як: біг, стрибки, метання, естафетний біг.

Біг на 100м, 400м і 2000м

Біг на 100м розучується по частинах: старт, стартовий розбіг, біг по дистанції, фінішне прискорення і зупинка після фінішу.

Біг на 400м розучується по частинах, так як і біг на 100м, але вимагає розучування техніки бігу на віражі.

Особлива увага приділяється вивченню спеціально-бігових вправ, які використовуються для розминки легкоатлетів.

1.2 Аналіз техніки і методики тренувань провідних спринтерів

Огляд науково-методичної літератури, власні багаторічні дослідження Октайя Мирзоєва і Бориса Єрмолаєва, а також стаття М. Богена й О. Фетисова «Загадка тактики бігу на 100 м. [15. с.70], спонукали нас досліджувати проблему варіативності тактичної побудови спринтерського бігу.

Переосмислення результатів досліджень теорії і методики бігу на 100м, опублікованих ще наприкінці 40-х — початку 50-х років XX століття, а також власні дані дозволили М. Богену й О. Фетисову припустити, що тактичні розкладки в бігу на 100 м, як не дивно, існують, зокрема в бігунів високої кваліфікації. У підтвердження цього вони привели динаміку швидкості і часу пробігу 10- і 20-метрових відрізків дистанції Бенджаміном Джонсоном і Карлом Льюисом, зафіксовану під час бігу на 100 м на великих міжнародних змаганнях.

На підставі аналізу всього трьох результатів змагання автори роблять висновок про правомірність своїх теоретичних побудов по тактиці бігу на «стометрівці». Більш того, на їхню думку, практичний дозвіл цього питання виведе російських спринтерів із кризи.

Скажемо відразу, ми дотримуємо (і постараємося це обґрунтувати) іншої точки зору. В основі концепції М. Богена й О. Фетисова лежить формула, запропонована на початку 50-х років групою вчених ЛНИИФКа під керівництвом Б.Взорова. Оцінка результату в бігу на 100 м виводилася за часом пробігу відрізка 0—30 м (старту і стартового розгону, ТСТ=ТД+ +0,8 с), часу бігу на ЗО м з ходу (Тд) і часу пробігу останніх 10 м дистанції (Тф=Тд/3):

Трек-Тст+2Тд+Тф, відкіля випливає, що Трск=10/ЗТд+0,8с.

Далі, на думку М. Богена й О. Фетисова, тактичне (іншими словами, свідоме) регулювання швидкості бігу по дистанції дозволить вивести висококваліфікованого спринтера на заздалегідь запланований результат. Причому в практичній реалізації схеми висновку на заплановану швидкість бігу відзначається, що вихід на цю швидкість бігу на відрізку 60 м (чому не ЗО м, відповідно до запропонованої формули?) автоматично дозволить спортсмену стабільно демонструвати запланований результат у бігу на 100 м. Виходячи з уже згаданих співвідношень випливає, що результат бігу на 100 м редукується до часу пробігу ЗО м с/г з використанням поправочної константи 0,8 с.

Аналіз приведеного в тій же статті графіка динаміки швидкості бігу на 100 м (по 10-метрових відрізках) двох спортсменів демонструє досить складну конфігурацію кривої (багато в чому визначену швидкістю протікання біохімічних і нейрофизиологических процесів в організмі), якісно екстраполювати яку не представляється можливим ні по 30-метровому, ні навіть по 60-метровому відрізку дистанції.

Однак необхідний якісний, статистично представницький і достовірний аналіз структури розподілу швидкості пробігу окремих відрізків дистанції для рішення задачі моделювання тактичних особливостей бігу на 100 м.

Як відомо, біг на 100 м фахівці підрозділяють на старт і стартовий розгін (відрізок дистанції 0—30 м), біг по дистанції (відрізки 30—60 м 60—80 м) і фінішування (відрізок 80—100 м). Цей поділ обгрунтовується формальними задачами, розв'язуваними бігунами на біохімічному, біомеханічному, психологічному рівні.

Ми проаналізували результати змагань бігунів на 100 м, показані на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, міжнародних і всеросійських змаганнях. Відібрані дані досить рівномірно розподілилися на інтервалі від 9,79 до 10,90 (вибірка склала 208 результатів).

Найбільш адекватною математичною моделлю, що описує «тактичну розкладку сил» спортсмена, поява можливих акцентів у проходженні зазначених відрізків дистанції, є динаміка розподілу відносного часу пробігання відрізків у залежності від результату:

Т%і=100Ті/Т100

де: Т%і — відносний час пробігу 1-го відрізка дистанції (у відсотках); Ті — час на і-м відрізку дистанції; Т100 — спортивний результат у бігу на 100 м.

Так, результат 9,86, показаний рекордсменом світу на цій дистанції М.Гріном на чемпіонаті світу в Афінах у 1997 році, являє собою наступне: розподіл часу по відрізках: 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75 з, що складає - 38,54; 26,37; 17,34 і 17,75% від спортивного результату бігу на 100 м. Дослідження припускає виявити статистичний взаємозв'язок відносного часу пробігу кожного відрізка з результатом.

На мал. 1—4 представлені досліджувані результати, розташовані на кореляційному полі разом з апроксимуючої діаграму розсіювання, лінією регресії (по відрізках дистанції). На мал. 5 дана оцінка коефіцієнта парної кореляції на різних ділянках дистанції.

Результат (електронний час) с.

Рис 1 Розподіл відносного часу пробігання старту і стартового розбігу 0-30м

Результат (електронний час) с.

Рис 2 Розподіл відносного часу бігу по дистанції 30-60м

Результат (електронний час) с.

Рис 3 Розподіл відносного часу бігу по дистанції 60-80м

Результат (електронний час) с.

Рис 4 Розподіл відносного часу бігу на фінішному відрізку 80-100м

Результат (електронний час) с.

Рис 5 Коефіцієнт кореляції відносного часу пробігання різних відрізків дистанції 100 м і спортивного результату

Для практичного використання пропонованих модельних оцінок приведемо всі чотири прямі рівняння регресії, що ми одержали в наших дослідженнях.

Т%0-30=-1,486Т100+53,509

Т%30-60=-0,165Т100+27,951

Т%60-80=0,632100+11,010

Т%80-100=1,004Т100+7,676

Де Т100 — спортивний результат у бігу на 100 м,

(Т%0-30 Т%30-60 Т%60-80 Т%80-100 Т%80-100) — розподіл відносного часу пробігу по відрізках дистанції, причому коректність моделі забезпечується виконанням співвідношення

Т%0-30 +Т%30-60 +Т%60-80 +Т%80-100=100%

Адекватність статистичної моделі, потужність прогнозованих можливостей рівнянь регресії забезпечуються надзвичайно низькими погрішностями рівнянь, що складають, як показали розрахунки, що випливають величини: 1,5; 1,4; 2,0; 2,3% відповідно. Розташування вибірок на кореляційному полі (мал. 1—4), а також точність модельних оцінок (точність прогнозування) дозволяють установити існування загальної, універсальної і збалансованої тимчасової структури бігу на 100 м і деякі закономірності деформації цієї структури в залежності від спортивного результату.

Основна закономірність полягає в тому, що при поліпшенні спортивного результату спринтера інтенсивність росту швидкості пробігу окремих відрізків дистанції плавно зростає в міру видалення спортсмена від старту. При цьому негативна кореляція цього показника для ділянки 0—З0 м говорить не про погіршення часу пробігу цього відрізка для досягнення більш високого результату, а про відносно слабкий ріст цього показника. Іншими словами, фізіологічні і, отже, педагогічні резерви швидкості в бігу на 100 м варто шукати спринтеру і тренеру в бігу по дистанції (30—60 і 60—80 м) і особливо на фінішному відрізку (80—100 м). З ростом результату певні обмеження фізіологічних резервів спортсмена зв'язані з тенденцією вирівнювання швидкості бігу на останньому (80—100 м) і передостанньому (60—80 м) ділянці дистанції (див. таблицю).

Підкреслюючи фізіологічний характер цих резервів, ми хочемо акцентувати увагу на закономірностях, представлених на мал. 1 — 5 і демонстрируючих перспективні тенденції росту результатів. Ці закономірності носять (в рамках банальних статистичних погрішностей) загальний характер, визначаються і лімітуються, у першу чергу, деякими фізіологічними (у тому числі біохімічними і нейродина-мічними) обмеженнями і не дозволяють інтерпретувати дані на користь існування тактичних акцентів бігу по дистанції. Варто обмовитися, що досліджувані нами результати отримані в критичних, з погляду результату, змаганнях (тобто спортивний результат для спортсменів важливий). Крім того, мал.1—4 показують, що дисперсія досліджуваних вибірок, а відповідно і погрішності виявлених закономірностей, мінімальні для результатів у діапазоні від 9,80 до 10,20.

Передбачувані тактичні акценти в бігу, виявлені в статті М. Богена й О. Фетисова, засновані на статистично недостовірних даних — аналізі трьох (а фактично двох) результатів змагання. Крім того, тактичні акценти повинні значимо відрізнятися від загальних фундаментальних закономірностей зміни структури швидкості бігу по відрізках дистанції. У противному випадку, природні біохімічні процеси зміни енергетичного забезпечення бігу можливо інтерпритувати як свідомі «включення» і «виключения» спортсмена.

При педагогічній інтерпритації даних необхідно враховувати наступне: зазначені «включення» і «вимикання».

Швидкості повинні бути досить достовірні, як з погляду отримання вихідних даних, так і їхній математичній обробці (моделі), не кажучи вже про обґрунтованість і коректність застосовуваних технологій дослідження (якщо, наприклад, фотодіодні пристрої, що реєструють час бігу, стояли б не через кожні 10 м, а через кожний метр дистанції, то, можливо, кількість виявлених локальных екстрімумів істотно б зросло). Але ще Арістотель попереджував, що при вивченні будь-якого предмета не слід прагнути до більшої точності, ніж допускає природа предмета.

Крім того, у випадку свідомого керування швидкістю по дистанції це говорило б про те, що спортсмен у стані свідомо інтерпритувати, контролювати і керувати (кінематично коректувати) усіма процесами, що відбуваються в організмі, у надзвичайно коротких тимчасових інтервалах і при граничних м'язових зусиллях. Безумовно, м'язові відчуття спортсмена надають йому можливість, контролювати швидкість бігу, однак тимчасові показники і потужності характеристики цього контролю не можуть дозволити з необхідною точністю здійснити подібні тактичні побудови.

Результати цього контролю не можуть дозволити з необхідною точністю здійснити подібні тактичні побудови.

Але головне протиріччя проблеми розробки тактичних вариантів побудови бігу на 100 м полягає в наявності єдиної універсальної структури бігу, визначеної відповідними психофізіологічними механізмами і здатністю чи нездатністю індивідуальних м'язових відчуттів спортсмена перебудуватися під цю структуру. Розвиток почуття швидкості» (здатності почувати і регулювати швидкість бігу) і розпізнавальної чутливості рухів, особливо при максимальних проявах функцій організму, є перспективним засобом тренування, спрямованим на відчуття загальної схеми бігу, її перспективних тенденцій.

Результати моделювання єдиної універсальної тимчасової структури бігу на 100 м
Результат (с)	Час бігу на окремих ділянках дистанції (с) (складова спортивного результату, %)
	0-30 м	30-60 м	60-80 м	80-100 м
9,50 9,60 9,70 9,80 9,90 10,00 10,10 10,20 10,30 10,40 10,50 10,60 10,70 10,80 10,90 11,00	3,74 (39,39) 3,77 (39,24) 3,79 (39,09) 3,82 (38,95) 3,84 (38,80) 3,87 (38,65) 3,89 (38,50) 3,91 (38,35) 3,94 (38,20) 3,96 (38,05) 3,98 (37,91) 4,00 (37,76) 4,02 (37,61) 4,05 (37,46) 4,07 (37,31) 4,09 (37,16)	2,51(26,38) 2,53 (26,37) 2,56 (26,35) 2,58 (26,33) 2,61 (26,32) 2,63 (26,30) 2,65 (26,28) 2,68 (26,27) 2,70 (26,25) 2,73 (26,24) 2,75 (26,22) 2,78 (26,20) 2,80 (26,19) 2,83 (26,17) 2,85 (26,15) 2,88 (26,14)	1,62 (17,01) 1,64 (17,08) 1,66 (17,14) 1,69 (17,20) 1,71 (17,27) 1,73 (17,33) 1,76 (17,39) 1,78 (17,46) 1,80 (17,52) 1,83 (17,58) 1,85 (17,65) 1,88 (17,71) 1,90 (17,77) 1,93 (17,84) 1,95 (17,90) 1,98 (17,96)	1,64 (17,21) 1,66 (17,31) 1,69 (17,41) 1,72 (17,52) 1,74 (17,62) 1,77 917,72) 1,80 (17,82) 1,83 (17,92) 1,86 (18,02) 1,88 (18,12) 1,91 (18,22) 1,94 (18,32) 1,97 (18,42) 2,00 (18,52) 2,03 (18,62) 2,06 918,72)

Інша група факторів, облік впливу яких не знайшов своє відображення в аналізованій статті, зв'язана з впливом психологічної підготовки спринтера на його психофізіологічну готовність. Наприклад, у реальних умовах змагання може скластися ситуація, коли спортсмен твердо упевнений, що на визначеній ділянці дистанції він ясно відзначав (і активно генерував) суб'єктивне «включення» потужності бігу, а кінематична картина бігу неупереджено зафіксувала «скидання» швидкості і навпаки. Це зв'язано з індивідуальними особливостями моторного контролю в спортсмена, з одного боку, і психофізіологічними обмеженнями його якостей, з іншої.

Результати наших досліджень пропонують скорегувати розміщення акцентів у структурі пробігу окремих відрізків 100-метрової дистанції, що нагадує рукопис партитури Франца Листа, де на першій сторінці зазначено грати «швидше», на другій — «дуже швидко», на третій — «набагато швидше», на четвертій — «швидко, як тільки можливо» і все-таки на п'ятій — « ще швидше»!

Результати моделювання можуть служити специфічним критерієм оптимальності тимчасової структури конкретного результату в бігу на 100 м при визначенні наявних фізіологічних резервів на окремих відрізках і, відповідно, координаторами зсуву акцентів у плануванні тренувального навантаження. Так, приміром, результат, показаний М. Гріном (9,86), являє собою наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75, а на основі рівнянь регресії припускає — 3,831; 2,596; 1,700 і 1,733. Модельовані оцінки дозволяють припустити, що унікальна збалансованість пробігу всіх ділянок дистанції (відхилення показаного результату від прогнозованого оптимального на кожній ділянці дистанції складає менш 1%), феноменальне почуття швидкості в цілісній структурі бігу дозволили М.Грінові досягти настільки високого результату. Можливо, ці особливості стали базою для встановлення ним світового рекорду (9,79).

Відзначимо, що модельне пророкування результату 9,75 припускає наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,805; 2,568; 1,674 і 1,703. Ми вважаємо, що при найвищому рівні швидкісних можливостей і швидкісної витривалості, у рамках фізіологічних обмежень спринтерів (мал. 1—4), для досягнення результату 9,75 сучасним атлетам необхідно значно поліпшити час на другій половині дистанції (особливо на останній третині), при загальній збалансованості тимчасової структури бігу, що, наприклад, продемонстрував М. Грін для результату 9,86.

Труднощі збільшення швидкості бігу на останніх ділянках дистанції (60—80 і 80—100 м), а фактично наближення спринтером до своєї фізіологічної границі ми продемонструємо наступними оцінками. Визначимо кращі результати пробігу окремих відрізків дистанції (рекорди пробігу цих відрізків) по всій сукупності наданих у дослідженні результатів. Вони складають наступний розподіл часів — 3,72; 2,53; 1,67 і 1,70, що надає уяву про можливості сучасних спринтерів на окремих відрізках дистанції. Регресивна модель на основі кожного з цих показників дозволяє розрахувати можливий спортивний результат, при збалансованості проходження всієї дистанції. Одержимо наступний розподіл — 9,41; 9,59; 9,73 і 9,74. Приведені оцінки ще раз підтверджують положення, відповідно до якого основними факторами бігу, що лімітують, на 100м є можливості і резерви спринтера на відрізку 60—100 м.

Динаміка пробігання окремих відрізків, відбита в єдиній структурі, припускає цілісний характер і загальний фундаментальний механізм генезису цієї структури. Єдино, з чим ми можемо погодитися, маючи у виді статті М. Богена й О. Фетисова, так це з тим, що відносний час пробігу відрізка 30—60 м дистанції мінімально корелює зі спортивним результатом бігу на 100 м (див. мал. 2 і 5). Це говорить про те, що зазначена величина є в деякому змісті руховим інваріантом цілісної структури бігу. Відносний час пробігу цього відрізка дистанції є практично незмінною величиною для великого діапазону показуваних результатів. Іншими словами, час пробігу ділянки 30—60 м змінюється одночасно і пропорційно з результатом на 100 м і, відповідно, зазначена величина є своєрідним індикатором інтенсивності росту спортивного результату.

Біг на 100 м являє собою єдину вправу, внутрішню зв'язаність якого визначають психофізіологічні процеси в рамках індивідуальних для кожного спортсмена особливостей біомеханічної структури бігу (техніки).

Єдність тимчасової структури вправи ми розуміємо в такий спосіб: внутрішня логіка вправи дозволяє по будь-якому фрагменті (на підставі зазначених закономірностей) відновити найбільш раціональну цілісну картину. Практично так і відбувається знаючи, наприклад, лише час перших 30м. у бігу на 100м., ми можемо реконструювати найбільш ефективну «тимчасову розкладку сил спортсмена-» по всій дистанції (і єдино можливим способом!), виходячи з результатів статистичного моделювання. Обмовимося, що в реальності ми знаємо не відносний результат пробігу перших 30 м дистанції Т%0-30-, а абсолютний результат цього відрізка Т0-30, де Т%0-30=100 Т0-30/Т100. Підставляючи це вираження в перше рівняння регресії, одержуємо квадратне рівняння відносно Т100 . При його вирішенні знаходимо два корені, однак тільки один з них пасує умовам нашої задачі. Отримане значення Т 100 підставляємо в рівняння регресії, що залишилися, і одержуємо єдину збалансовану «тимчасову розкладку сил спортсмена» у бігу на всій 100-метровій дистанції. Аналогічно оптимальний розклад сил відновлюється за часом пробігу будь-якого відрізка дистанції. Уміння найбільш ефективним методом перебудуватися (скорегувати свої м'язові почуття) під виявлену загальну структуру бігу і являє собою «універсальну тактику» для бігу на конкретний результат. Пропонована модель на великому діапазоні результатів узагальнює нею сукупність особливостей фізіологічного забезпечення бігу на 100 м висококваліфікованими спринтерами з більш ніж задовільною точністю.

На закінчення хотілося б відзначити, що наші дослідження в пропонованому напрямку не можна розглядати як остаточне й однозначне рішення проблеми.

По-перше, ми не стверджуємо, що пропонована модель не може бути удосконалена, у тому числі самим радикальним способом.

По-друге, необхідно провести порівняльне дослідження виявленої структури бігу на 100 м і діапазону можливих змін подібних співвідношень і бігу на 200 і 400 м. Очевидний специфічний науково-методичний інтерес подібні дослідження здобувають у бар'єрних дистанціях.

По-третє, концепція бігу на 100 м не вичерпується дослідженням моделей, заснованих тільки на кінематичних показниках — ; можливий пошук інших кореляторів бігу (психологічних, біохімічних, фізіологічних і ін.).

Контроль технічної підготовленості

Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють у сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:

• обсяг техніки (шляхом виявлення загальної кількості технічних прийомів, дій, усвоєних і використовуваних спортсменом у тренувальних заняттях і змаганнях);

• ступінь реалізації обсягу техніки в змагальній атмосфері (визначається як відношення тренувального обсягу до змагального);

• різнобічність технічної підготовленості на основі виявлення різноманітності рухових дій, засвоєних і успішно використовуваних у тренуванні і на змаганнях;

• ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну (засновану на зіставленні техніки спортсменів з еталонними параметрами), порівняльну (предполагающую зіставлення техніки спортсменів різної кваліфікації), реалізаційну (засновану на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу в соревновательных умовах);

• стійкість до факторів, що збивають, (по стабільності основних динамічних і кинематичних характеристик рухів в умовах дії факторів, що збивають,) фізичного (стомлення, кліматичні умови й ін.) і психічного характеру (напруженість змагальної діяльності, поводження болільників і ін.).

При контролі технічної майстерності спортсменів користуються наступними оцінками:

• інтегральної, заснованої на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в змагальній діяльності;

• диференціальної, в основі якої покладене виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;

• диференційно-сумарної, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.

При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що настають в силу кумулятивного ефекта в процесі треніровки (від року до року, від етапу до етапу підготовки). У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що настають від дня до дня в зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. В оперативному контролі виявляються зміни в техніку, зв'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті.

Контроль економічності

Для контролю економічності витрати енергетичного потенціалу використовуються різноманітні показники, які регіструються в процесі виконання специфічних навантажень різної потужності і тривалості, і у періоді відновлення після їхнього закінчення.

Виділяють інтегральні показники, що несуть сукупну інформацію про механічний ефективності роботи й економічності енергетичних : процесів. У спортивній практиці найбільше широко застосовується реєстрація механічної ефективності роботи (визначається як відношення кількості енергії, необхідної для виконання роботи, до реально витраченої кількості енергії на її виконання). В умовах стандартних навантажень механічна ефективність роботи вище "у кваліфікованих спортсменів і коливається в межах 25—27 %, в осіб, що не займаються спортом, — у межах 20—22 %.

Киснева вартість роботи оцінюється по кількості кисню, витраченого на одиницю роботи (ммл О2/Вт). У спортсменів високого класу киснева вартість роботи на 40—60 % вище, ніж в осіб, що не займаються спортом.

Більш всебічному контролю економічності сприяє реєстрація значної кількості локальних показників, орієнтованих на оцінку економічності окремих функцій, що визначають механічну ефективність роботи й економічність енергетичних процесів. До таких показників відносяться: гемодинамичний і вентиляційний еквіваленти, ватт-пульс, пульсова вартість роботи й ін.

Гемодинамічний еквівалент (ум. од.) являє собою відношення серцевого викиду до споживання кисню і відбиває ефективність утилізації кисню з крові, що протікає до працюючих органів. У спортсменів високого класу, що відрізняються високою ефективністю системи утилізації кисню, часто реєструються величини порядку 6,25—6,50 ум. од., у той час як у спортсменів, що спеціалізуються у швидкісно-силових видах спорту, а також в осіб, що не займаються спортом, гемодинамічний еквівалент звичайно не опускається нижче 8—9 ум. од.

Вентиляційний еквівалент (ум. од.) являє собою відношення легеневої вентиляції до споживання кисню, відбиває ефективність утилізації кисню з повітря, що надходить у легені. У спортсменів високого класу ефективність утилізації кисню вище (24,5 ум. од.), ніж у нетренованих осіб і в представників швидкісно-силових видів спорту (30—35 ум. од.)

Показник кисневої вартості подиху (ммл О2/л О2) характеризує механічну ефективність апарату зовнішнього подиху, визначається відношенням споживання кисню, витраченого на роботу дихальних м'язів, до споживання кисню під час роботи. Під впливом тренування киснева вартість подиху істотно знижується й у висококваліфікованих спортсменів складає 140 л/хв — 2,6 мол О2/л О2, тоді як у малотренованих спортсменів — 4,8—5 мол О2/л О2.

Пульсова вартість роботи (уд.) характеризується загальною кількістю скорочень серця при виконанні стандартної по потужності і тривалій роботі. Реєструється сумарна частота скорочень серця (ЧСС), витрачена на виконання заданої роботи за винятком ЧСС спокою. Найбільш точна характеристика має місце в тому випадку, якщо визначається надлишкова кількість скорочень серця, зареєстрована як під час виконання роботи, так і у відновлювальному періоді [21c.450].

1.3 Процес навчання техніці бігу на короткі дистанції середніх школярів

При команді „На старт!” треба стати перед колодками, опуститися на руки (долоні) попереду лінії початку бігу, упертися сильнішою ногою в передню колодку, а другою в задню. Після цього слід опустити коліно задньої ноги і, не згинаючи рук у ліктях та не напружуючи їх, поставити кисті впритул до стартової лінії на ширину плечей або ширше.

Великі пальці повинні бути повернені всередину, а решта — назовні; плечі розташовані над лінією старту; спина трохи заокруглена; голову слід тримати прямо; шию не напружувати; погляд спрямувати вниз-вперед.

За командою "Увага!" бігун розгинає ноги і плавно підіймає таз угору (трохи вище рівня плечей), розподіляючи вагу тіла на передній нозі і на руках. Спина ледь заокруглена і похилена під кутом 20-30 градусів по горизонталі. За командою "Руш!" (постріл) спортсмен спочатку відриває руки від землі і одночасно, розгинаючи ноги, відштовхується від колодок. Тулуб і опорна нога утворюють тупий кут, відкритий вперед.

Перші 20-30 м спортсмен виконує стартовий розбіг, намагаючись набути максимальної швидкості, після чого переходить до відносно рівномірного бігу на дистанції.

Після стартового бігу швидкість зростає повільно; спортсмен по суті, переходить на біг шаховим кроком. Для збереження досягнутої швидкості кожен спортсмен повинен знати оптимальне співвідношення довжини і частоти кроків та дотримуватися техніки шахового кроку до кінця дистанції.

Фінішування полягає у перетинанні вертикальної площини над лінією фінішу. Перемагає спортсмен, що першим торкнувся тулубом стрічки, протягнутої впоперек напрямку бігу на висоті грудей.[10.сі 13]

В бігу на короткі дистанції розвиваються максимальні зусилля, напружуються м'язи, які не беруть участі у виконанні бігових рухів. Все це викликає зайві енерговитрати і знижує частоту робочих рухів.[9.с.52]

Фізичні вправи, що виконуємо з акцентом на одній із сторін руху, називаються спеціально розвиваючими.

При вирішенні задач розвитку основних якостей необхідно керуватися вченням І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності, враховуючи особливості дітей, що займаються. Наприклад, у одних бігунів на короткі дистанції гарна швидкість, у інших — гарна витривалість, але не досить розвинута швидкість. Перші продовжують розвивати швидкість, звертаючи увагу на розвиток витривалості, а інші більше уваги звертають на розвиток швидкості.

З починаючими легкоатлетами, особливо з дітьми та підлітками, однаково потрібно працювати над розвитком всіх якостей.

Сила. Сила м'язів характеризується ступенем м’язового напруження, вона проявляється в будь-якому русі, хоча і в різному ступені.

Фізичні вправи, що сприяють розвитку м'язової сили, можна розділити на 4 групи:

1.   Вправи, пов'язані з подоланням ваги власного тіла.

2.   Вправи з додатковим обтяженням (снарядом).

3.   Парні вправи (вправи вдвох).

4.   Вправи, що виконують на тренажерах.

Вправам для розвитку сили необхідно приділити увагу весь рік. [13.с.44]

Швидкість, як рухова якість людини, — це здібність виконувати рухи з великою швидкістю і частотою. Основою швидкості є: рухливість нервових процесів, сила розтягування і еластичність м'язів, здатність розслаблюватися, досконала техніка рухів, інтенсивність вольових зусиль та ін.

Вдосконалення швидкості має проходити одночасно з освоєнням техніки. Для бігунів на короткі дистанції велике значення мають вправи, розвиваючі швидкість рухової реакції,— швидке виконання завдання за несподіваним сигналом.[ 14.с.46].

Витривалість —- це здатність людини протистояти втомі. В легкій атлетиці розрізняють загальну і спеціальну витривалість.

На першому етапі основними завданнями є розвиток загальної витривалості поступове втягування організму в роботу й підготовка його до високих навантажень, зміцнення серцево-судинної і дихальної систем.

Від рівня розвитку спеціальної витривалості залежить досягнення високих спортивних результатів.[14.с.48]

Гнучкість визначається ступенем рухливості ланцюгів опорно-рухового апарата, здатністю виконувати рухи з великою амплітудою.

Розрізняють активну гнучкість (за рахунок м'язових зусиль) й пасивну (за рахунок зусиль партнера, сили тяжіння та ін.)

Гнучкість потрібно розвивати систематично. Вправи для розвитку гнучкості потрібно виконувати кожен день, два рази в день.

Спритність — це здатність оволодівати складними координаційним рухами, швидко вивчати і вдосконалювати спортивні рухи, раціонально застосовувати навички в мінливій атмосфері.

Для розвитку спритності найбільш ефективні наступні вправи: