Основні напрями співробітництва Збройних Сил України з НАТО

2.3. Основні напрями співробітництва Збройних Сил України з НАТО

 

Україна розцінює Програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ) як важливий елемент загальної структури європейської стабільності і безпеки, що спрямована на подальший розвиток і практичне поглиблення стосунків НАТО з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства, а також іншими зацікавленими країнами – членами ОБСЄ, у галузі оборони, військово-цивільного співробітництва та миротворчих операцій.

Основні напрями співробітництва між Збройними Силами України та НАТО включають:

створення ефективної системи цивільно-військових відносин;

вдосконалення демократичного контролю над збройними силами;

створення ефективної системи оборонного планування, яка збалансує основні пріоритети реформування та розвитку ЗС України, у т.ч.:

проведення короткострокового та середньострокового оборонного планування включаючи оновлення законодавчої бази діяльності ЗС відповідно до проведеного оборонного огляду в Україні у всьому спектрі його призначення;

інтеграція Процесу планування і оцінки сил в національну систему оборонного планування України;

забезпечення реалізації рішень Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань воєнної реформи та Спільної робочої групи з питань оборонно-технічного співробітництва;

досягнення взаємосумісності підрозділів ЗС України з військовими формуваннями Північноатлантичного Альянсу з метою участі в операціях з підтримання миру під проводом НАТО шляхом продовження безпосередньої участі у них, а також досягнення Цілей партнерства, визначених для Збройних Сил України в рамках третього етапу ППОС;

сприяння повному переходу ЗС України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом;

вдосконалення існуючої нормативно-правової бази співробітництва, зокрема виконання заходів в рамках Плану дій Україна – НАТО та щорічних Цільових планів Україна – НАТО в частині, що стосується Міністерства оборони України.

наближення законодавчої бази до правового поля країн-членів НАТО, адаптації до стандартів Альянсу та фахової підготовки у відповідних галузях;

реалізація пілотного проекту Україна – НАТО щодо майбутньої структури ЗС України (зокрема, стосовно створення Об’єднаного оперативного командування);

реалізація пілотного проекту Україна-НАТО з професійної підготовки цивільного персоналу для потреб Міністерства оборони України;

мінімізацію негативних наслідків реформування ЗС України (конверсія оборонних об’єктів, утилізація надлишкових боєприпасів, легких озброєнь та стрілецької зброї (ЛОСЗ), соціальні питання, рекультивація територій, забруднених внаслідок військової діяльності тощо);

інформування громадськості про стан співробітництва з Альянсом, а також здійснення заходів воєнної реформи в Україні;

співробітництво з НАТО у сфері управління повітряним рухом, обмін даними про повітряну обстановку;

участь у боротьбі проти тероризму тощо [17; 4].

Висновки

Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Пізніше, між 1952 і 1982 рр., до Договору приєдналися ще 4 європейських країни.

Сам Договір є простим документом. Він відкривається короткою преамбулою, у якій чітко зазначено, що Договір укладається в дусі Статуту ООН. Власне, із Статуту й випливає його легітимність. Решта тексту складається з чотирнадцяти статей, у яких сформульовано найголовніші зобов'язання, котрі члени беруть один перед одним і перед Альянсом у цілому.

Деякі статті заслуговують на особливу увагу. Стаття 3 є основою для розробки планів колективної оборони. Вона покладає на країни-члени обов'язок підтримувати й розвивати індивідуальний та колективний оборонний потенціал. Стаття 4 надає можливості для консультацій між державами-членами, коли будь-яка з них відчуває, що її безпека під загрозою. Саме в цій статті робиться наголос на першорядній важливості процесу широкомасштабних консультацій, що відбуваються в рамках Альянсу, і пояснюється, чому НАТО бере на себе нові функції, покликані зміцнити безпеку в усьому євроатлантичному регіоні,

Стаття 5 підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане и Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх. Стаття 6 визначає географічний район, на який поширюється дія Статті 5.

Статтею 9 засновано Північноатлантичну раду як єдиний офіційний орган, започаткований безпосередньо Договором. Він доручає Раді створювати такі "допоміжні органи", які можуть знадобитися для реалізації цілей Договору. Сьогоднішні комітети й агенції, які утворені Радою й діють за підтримки своїх військових і цивільних підрозділів, визначають структуру Організації Північноатлантичного Договору.

На засіданні Північноатлантичної ради на вищому рівні у Мадриді в липні 1997 р. Альянс запросив три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо вступу в НАТО у 1999 р. Водночас лідери Альянсу проголосили, що двері організації лишаються відкритими, і вони сподіваються пізніше надіслати подібні запрошення іншим країнам. Прагнучи до членства в НАТО, ці країни хочуть отримати страховий поліс на майбутнє. Це їхнє право. Що ж стосується страхового полісу, то вони мають бути готові оплатити страхову премію. Вони повинні виявити спроможність і волю взяти на себе це зобов'язання. Стаття 10 Північноатлантичного договору передбачає таку можливість. У ній сказано, що члени Альянсу можуть "за одностайною згодою запросити будь-яку іншу європейську державу, здатну здійснювати принципи Договору і сприяти зміцненню безпеки в північноатлантичному регіоні, приєднатися до цього Договору".

За іншими статтями Договору кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту". Договір містить і положення про зусилля, які слід спрямувати на заохочення економічної співпраці між країнами-членами та усування суперечностей у їхній міжнародній економічній політиці.

Північноатлантичний договір забезпечує безпеку країн-членів з 1949 р. Чимало інших європейських країн отримали посередню вигоду від безпеки, гарантованої Альянсом. Сьогодні, коли покладено край холодній війні та розмежуванню Європи, Альянс не тільки запросив три нові держави приєднатися до своїх рядів, а й реорганізувався таким чином, щоб інші країни могли брати активну участь в його заходах. Уся Європа виграє від посиленої внаслідок цих процесів стабільності й взаємної довіри.

НАТО спрямовує свої зусилля на майбутню безпеку. Проте членство в НАТО й співпраця з Альянсом - це не просто планування на чорний день. Мова йде про активні кроки на шляху до зміцнення безпеки у Європі. З 1995 р. співпраця НАТО з країнами, що не с членами Альянсу, та з міжнародними організаціями допомогла запобігти подальшому загостренню конфлікту в Боснії й утвердити перспективи миру. Альянс - єдина міжнародна організація, що мас необхідний потенціал для здійснення цієї місії. Щоб підготуватися до розв'язання подібних проблем у майбутньому, Альянс трансформував свої політичні та військові структури, пристосувавши їх до проведення миротворчих операцій та управління кризовими ситуаціями.

Перетворення США після закінчення другої світової війни на могутню країну світу, в його економічний центр та військово-політичного лідера, призвело до проведення глобального зовнішньополітичного курсу Вашингтону. Оптимальною з точки зору правлячих кіл США формою устрою міжнародних відносин був би "світ по-американські" -"Pax Americana". Після другої світової війни Сполученні Штати постійно почали втручатися у події на Європейському континенті. І до кінця 20-го століття таки забезпечили собі політичне лідерство в світі.

США з її величезним економічним та політичним потенціалом звичайно ж можуть претендувати на роль гегемона у світовій політиці. Цим і пояснюється значна перевага Сполучених Штатів як країни, що користується найбільшим впливом в НАТО. Недарма деякі американські політики зазначають, що історія Північноатлантичного Союзу - це історія американської воєнної політики.

США використовують своє лідерство в НАТО, роль $ у фінансовій системі світу, економічну, військову та ідеологічну присутність в Західній Європі, свої ядерні гарантії, науково-технічну перевагу та ряд інших заходів , і продовжують впливати на орієнтацію західноєвропейських держав у зовнішньому світі, змушуючи їх у деяких випадках поступатися своїми інтересами.

При укріпленні американського лідерства НАТО впевнено вступає в майбутнє 21-е століття і як основна організація по європейській безпеці, і як основа трансатлантичного партнерства.

Документи і матеріали

1. Указ Президента України "Про Цільовий план Україна – НАТО на 2006 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО" (виданий 07.04.2006).

2. Декларація сесії Північноатлантичної Ради. Брюссель, 1994.

3. Зустріч на вищому рівні в Мадриді. Брюссель, 1997.

4. Імплементаційна угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією НАТО з питань матеріально-технічного забезпечення і постачання (NAMSO) щодо утилізації переносних зенітно-ракетних комплексів, легких озброєнь, стрілецької зброї та звичайних боєприпасів (підписана 23.11.05 під час засідання Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань озброєнь, м. Брюссель, Бельгія).

5. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією Північноатлантичного Договору щодо призначення Офіцерів зв’язку НАТО в Україні (підписаний 09.12.1998).

6. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування (NAMSA) (підписаний 06.12.2001).

7. Нова стратегічна концепція Північноатлантичного Союзу. Брюссель, 1991.

Партнерство заради миру. Брюссель, 1994.

8. Угода між Національним координаційним центром соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, Кабінету Міністрів України та Організацією Північноатлантичного Договору “Про практичну реалізацію ініціативу НАТО щодо перепідготовки українських військовослужбовців, звільнених в запас або відставку” (підписана 11.11.1999).

9. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (підписана 09.07.1997).

Список використаної літератури

1. Александров И. "Планы США по обеспечению безопасности новых членов НАТО"//Зарубежное военное обозрение, 1997, №5, с.9-11.

2. Бертрам Крістоф "Чому НАТО має розширюватись?". Брюссель, 1997, 11 с.

3. Браун Г. "Нужно ли НАТО расширяться?"// США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с.64-75.

4. Варшавский договор и современность". Москва, 1990, 190 с.

5. Воронцов Г.А. "Атлантические отношения и современность". Москва, 1977, 111 с.

6. Волков В. "Голландский ученый про новую концепцию НАТО" // Компас, Москва, 1997, №29, с.10-17.

7. Гебхардт фон Мольтке "Аналитический доклад по вопросам расширения НАТО"//Компас, Москва, 1996, №4, с.13-20.

8. Гончар Б.М., Гончар Ю.Б. "Ставлення США до проблем інтеграції країн Центрально-Східної Європи в Західноєвропейське об'єднання"// Питання нової та новітньої історії. Київ, 1996, випуск 42, с.139-146.

9. Гончар Ю.Б. "Маастріхт, США і європейська безпека" // Питання нової та новітньої історії. Київ, 1995, випуск 41, с.142-150.

10. Дорожовець О. "Плата за НАТО"// День. Київ,1997, 11 липня, с.3.

11. Дослідження з питань про розширення НАТО. Брюссель, 1995, 41 с.

12. Иванова И.М. "Концепция Атлантического сообщества во внешней политике США". Москва, 1973, 279 с.

13. Казанцев Б. "Последствия расширения НАТО" // Международная жизнь, Москва, 1997, №11-12, с.20-26.

14. Караганов С.А., Трофименко Г.А., Шеин В.С. "США-диктатор НАТО". Москва, 1985, 208 с.

15. Карновале Марко "Партнери і члени НАТО". Брюссель, 1997,13с.

16. Каспрук Б. "НАТО - як гарант стабільності та безпеки в Європі й світі // Час. Київ, 1997, 9-15 жовтня, №40, с.4.

17. Квітка В. "Для чого існує завтра?"// Столиця. Київ, 1998, 10 лютого, №14, с.4.

18. Кикило В. "Американские эксперты о проблемах расширения НАТО"//Компас, Москва,1997, №29, с.17-29.

19. Кудрявцев В.Б. "Военная политика НАТО и европейская безопасность"//США: Экономика, политика, идеология, Москва, 1991, №6, с.12-19.

20. Мадридський Самміт// Спеціальний випуск НАТО рев'ю. Брюссель, 1997, 47 с.

21. Майбутнє НАТО: Альянс дев'ятнадцяти в 1999 році //НАТО рев'ю, Брюссель, 1997, №1, 35 с.

22. Маслов С., Хохлов А."Десять наивных вопросов о НАТО" //Комсомольская правда.Москва, 1997, 17 травня, с.3.

23. Медведенко А., Минеев А. "НАТО после Мадридской встречи в верхах"// Компас. Москва, 1997, №29, с. 29-34.

24. Менделбаум М. "Сохранение нового мира. Доводы против расширения НАТО//США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с.59-63.

25. НАТО. Довідник. Київ, 1997, 430 с.

26. Недюха І. "Ядерні" запитання президентові США Б.Клінтону" // Вечірній Київ. Київ, 1996, 25 грудня, с.3.

27. Організація Північноатлантичного Договору. Структура та устрій. Брюссель, 1993, 17 с.

28. Орлов А. "Дорога на Восток: "за" и "против"//Новое время. Москва, 1997 №16, с.22-25.

29. Откуда исходит угроза миру. Москва, 1987, 109 с.

30. Перммуттер А., Гален Карпентер Т. "Дорогостоящий поход НАТО на Восток"//Компас. Москва, 1997, №9, с. 19-24.

31. Писанська В. "Бути чи не бути в ...НАТО"// Голос України. Київ, 1998, 11 лютого, с.5.

32. Писанська В. "Пристрасті на тлі НАТО"// Голос України. Київ, 1997, 5 липня, с. 8.

33. Поліщук В. "Не тільки пропагандист, а й агітатор" // Голос України. Київ, 1998, 13 січня, с.4.

34. Рей Норман "Новий рівень партнерства в оборонному забезпеченні НАТО"// Майбутнє НАТО: Альянс дев'ятнадцяти в 1999 році"//НАТО рев'ю, 1997, № 1, с. 27-31.

35. Рюе Ф. "Стратегия НАТО: совместная оборона и устрашение" //За рубежом. Москва, 1993, №41, с.7.

36. Сабрі Ю. "Новий рулевий НАТО"// Всеукраїнські відомості. Київ, 1996, 4 січня, с.4.

37. Сміт Р. "НАТО, яка змінюється".Брюссель, 1997, 3 травня, 12 с.

38. Современные США. Энциклопедический справочник. Москва, 1988, 592 с.

39. Солана Хав'єр "Готуючись до Мадридської зустрічі у верхах". Брюссель, 1997, 7 с.

40. Трушін О. "США и расширение НАТО"// Компас. Москва, 1998, №1, с.19-28.

41. Уорнер Крістофер про розширення НАТО і майбутнє Європи // Урядовий кур'єр. Київ, 1996, 15 червня, с.4.

42. Холбрук Р. "Америка - европейськая держава"//США: Экономика, политика, идеология. Москва, 1995, №8, с. 44-65.

43. Шаклеина Т.А. "Дискуссии в США по вопросам внешней политики"//США:Экономика, политика, идеология. Москва, 1996,. №2, с. 29-44.

44. Шеин В.С. "США и НАТО: Эволюция империалистического партнерства". Москва, 1985, 192 с.

45. Шитов А. "Конференция в США про будущее НАТО" // Компас. Москва, 1997, №17-18, с. 10-21.