Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.)

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Кафедра історія України

Вінниччина в добу Директорії

(1917-1919 рр.)

Курсова робота

студентки 2 курсу

інституту історії, етнології і

права

денної форми навчання

Науковий керівник –

Вінниця – 2009

План

Вступ

1.         Українська Директорія: перші кроки

2.         Перебування Директорії у Вінниці

Висновки

Джерела та література

Вступ

Проблема вивчення Директорії займає важливе місце в історії державотворення України. В теперішній час, коли Україна стала незалежною державою, зріс інтерес до вивчення історії Директорії.

Саме період Директорії є періодом в історії, коли прагнули побудувати незалежну, самостійну державу.

Займались даною проблемою Н. Полонська-Василенко, Д. Дорошенко, М. Брайчевський, М. Стовпчак, та багато інших. В своїх працях вони дають оцінку тим історичним подіям, їх здобуткам та недолікам.

Велику увагу історії Директорії приділяли її творці: С. Винниченко, С. Петлюра, В. Антонович, І. Огієнко, І. Мазепа, М. Тарновський та інші її члени. Вони у своїй діяльності звертали увагу на те, щоб народ, який проживає в Україні ніколи не був у залежності від когось. Члени Директорії в своїх роботах висвітлювали, ідеї самостійності, соборності, незалежності держави. Прагнули зміцнити позиції держави в усіх її аспектах...

Серед розмаїття джерел, за якими вивчається діяльність Директорії УНР, важливе місце посідає подільська преса. Адже з Поділлям тісно пов’язані найважливіші, часто трагічні віхи її діяльності. Відомо, що Директорія тричі перебувала у м. Вінниці.

Вперше це сталося наприкінці листопада 1918 року. Другий вінницький період діяльності Директорії припадає на лютий-березень 1919 року.

Останнє перебування керівництва української держави у Вінниці датується травнем 1920 року в умовах походу польського війська на Київ.

Кожен період перебування УНР у Вінниці був по своєму знаменним. Кожного разу тут йшов інтенсивний пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу, ухвалювались рішення, що позначились на подальшій долі України [1].

Наприклад, газета „Український козак” приділила значну увагу воєнним діям на Поділлі у 1919 році.

Поділля в 1917-1920 роках перебувало у проблемах культурного, аграрного та економічного аспекту.

Саме Поділля стало осередком усіх визначних подій та кроків діяльності Директорії. З подільським краєм, зокрема з Кам’янцем Подільським, пов’язаний найскладніший період в історії Української революції, який отримав назву Кам’янецької доби. Це був найтриваліший період урядування Директорії на території України.

Не слід забувати і про те, що на території подільського краю розгорнулись найбільш жорстокі бої збройних сил УНР за державну незалежність, як проти більшовицької Росії, так і білогвардійців.

Подільська преса доби Директорії і до сьогодні не втратила своєї значущості. Вона дозволяє не лише з’ясувати захоплюючі подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні, а й більш глибоко дослідити такий феномен в історії нашого народу, а й головніше в історії нашого краю...

Дана робота повинна довести значимість Вінничини для процесу розбудови Української державності.

Вінничина не є периферією, саме тут відбувався третій момент і спроба незалежної, соборної України.

Директорія на Вінниччині зробила спробу розробити важливі кроки до поставленої мети, встановити владу. Уряд УНР став прикладом для наступних поколінь та державних діячів.

Актуальність цієї теми постає насамперед у тому аспекті, що Директорія усіма зусиллями прагнула до встановлення нової влади, яка б забезпечила успішне процвітання Української держави.

Розділ І. Українська Директорія: перші кроки

У жовтні 1917 року найрадикальніша частина російської соціал-демократії (більшовики) на чолі зі своїм вождем В. Ульяновим-Леніним взяла курс на збройне повалення влади Тимчасового уряду. У сфері її інтересу та впливу виявилася і Вінниця — тилове місто Південно-Західного та Румунського фронтів, значний економічний та адміністративний центр Правобережної України.

Під впливом демагогічної більшовицької пропаганди в цей час опинилися значні військові сили, які базувалися у Вінниці: друга повітряна ескадра, п’ятнадцятий запасний полк, В'ятська дружина тощо. Крім цього, з ініціативи більшовиків підконтрольний їм виконком Вінницької Ради робітничих і солдатських депутатів 20 жовтня ухвалює рішення про формування так званого «червоногвардійського» загону.

Командування Південно-Західного фронту, стурбоване більшовизацією військ вінницького гарнізону, вирішує вивести з міста ненадійний п’ятнадцятий запасний полк, а також підтягнути вірні козацькі частини. У відповідь, пробільшовицьки налаштовані солдати вищезгаданого полку, 23 жовтня 1917 р. з червоними прапорами та лозунгами вирушили до Народного дому, де в цей час проходило засідання Вінницької Ради робітничих і солдатських депутатів. Після того, як представники полку проінформували депутатів про дії армійського командування на мітингу перед Народним домом, солдати вирішили не виходити з Вінниці та підкорятись лише Вінницькій Раді.

Увечері того ж дня за пропозицією М. Тарногродського відбулося засідання виконкому Вінницької Ради. На ньому було створено ревком, названий Комітетом з охорони революції. Його очолив М. Тарногродський.

25 жовтня 1917 р. виконком Вінницької Ради ухвалює рішення про те, щоб залишити у місті 15-ий запасний полк та вивести вірні Тимчасовому уряду частини. Одночасно з цим було прийнято рішення про озброєння солдат гарнізону з військових складів. Таким чином, до ревкому потрапило три тисячі гвинтівок зі складу сьомої армії. Крім цього, у розпорядженні більшовиків опинилася і кулеметна команда зі 150 кулеметами на озброєнні.

Для придушення більшовицького виступу командування Південно-Західного фронту вислало спеціальний загін, до складу якого входило кількасот козаків 40-го Донського полку, батальйон юнкерів та 9 панцирників. Того ж 25 жовтня вищезгаданий загін був уже у Вінниці. Його керівництво висунуло вимоги перед місцевою Радою про роззброєння та виведення з міста 15-го запасного полку. Однак ця вимога була відхилена. У цих умовах прибічники Тимчасового уряду не стали вдаватися до активних дій, а почали стягувати додаткові сили. Із Києва до них прибув загін юнкерів з гарматами, з Бердичева — панцирники, а на підході були інші сили (два полки третьої гвардійської дивізії тощо).

28 жовтня 1917 р. близько сімнадцятої години, війська під проводом Авраамова та Костіцина оточили Народний дім, де засідала Вінницька Рада. Після пред'явлення ультиматуму про капітуляцію, розпочався кулеметний та гарматний обстріл Народного дому. На допомогу обложеним виступили червоногвардійці та солдати п’ятнадцятого полку і другої повітряної ескадри. На вулицях міста розпочалися запеклі бої.

Подільський губернський комісар, який на той час перебував у Вінниці, телеграфував у Київ Центральній Раді: «У Вінниці 28 жовтня в післяобідню добу почалися криваві сутички урядового війська з більшовицьким. День і ніч стрекочуть кулемети, гарматний бій, у городі окопи, передмістя Замостє відрізано від города, сила покалічених, побитих. Населення у невимовному переляку. Бракує печеного хліба, немає води, електрики. Почтотелеграф занято більшовиками. Зв'язку з повітами немає. Рятуйте трудову людність. Чути, що на Вінницю насувають юрби солдатів».

Того ж дня почала виявлятися перевага більшовицьких сил. Вночі солдати п’ятнадцятого запасного полку на чолі зі своїм командиром, поручиком І. Зубриліним здійснили вдалий маневр, перейшовши по П'ятничанському мосту на правий берег Бугу і оволодівши центральною частиною міста. Вони взяли також під контроль дорогу Вінниця — Літин. Однак урядовим військовим частинам все ж вдалося дістати нові підкріплення. Отримавши певну перевагу, вони 29 жовтня відтіснили більшовицькі сили на околиці міста. Сподівання більшовиків на допомогу другого гвардійського корпусу не справдилися, оскільки вона запізнилася. Таким чином, виступ більшовиків зазнав поразки. Частину з них було заарештовано, а решта відступила до Жмеринки та Літина.

Невдовзі, після придушення більшовицького заколоту 28-29 жовтня для розслідування подій, які мали місце у Вінниці впродовж останніх днів, була створена слідча комісія. Очолив її член армійського комітету сьомої армії Соловйов. Міська дума постановила організувати 15 загонів із розшуку зброї. На допомогу їм було виділено 15 гласних: по одному до кожного із загонів. Дума прийняла також на рахунок міста утримання 65 арештованих солдатів, учасників більшовицького заколоту, вшанувала пам'ять загиблих у боях захисників міста[2].

Однак влада Тимчасового уряду протрималася у місті недовго. Дізнавшись про те, що збільшовичені солдати артилерійської бригади 2-го гвардійського корпусу, Кексгольмського і Волинського гвардійських полків зайняли Жмеринку й припинили рух військових ешелонів, другого листопада 1917 р. війська Тимчасового уряду поспішно залишають Вінницю. А вже 4 листопада до міста повертаються члени Ради та комітету РСДРП(б), відновлюється влада ревкому.