Теоретичні основи маркетингових досліджень друкованих змі

1. Теоретичні основи маркетингових досліджень друкованих змі

1.1 Загальна характеристика ЗМІ

Мільйони газетних смуг щодня попадають у руки читачів. Хвилі сотень радіостанцій пронизують сьогодні ефір, доносячи до слухачів новини з будь-якого куточка нашої планети. Тисячі телевеж, десятки космічних супутників роблять нас свідками подій у різних країнах світу.

Значення печатки, радіо і телебачення в сучасному світі переоцінити просто неможливо. Вони перетворилися в могутній інструмент впливу, охоплюючи своїм впливом безпрецедентне в історії число людей. З вище сказаного стає ясно, що соціологу – досліднику просто необхідно знати всі процеси, що зв'язують ЗМІ і їхню аудиторію, для того, щоб зрозуміти закономірності формування суспільної думки, ідеології.

ЗМІ це розвиті технічні засоби комунікації:

·          преса – засіб поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту і зображення;

·          радіо – передачі звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль;

·          телебачення – передачі звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль. (для радіо і телебачення обов'язкове використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три системи комунікації: печатка, радіо і телебачення, кожна з який складається з величезного числа каналів – окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по усьому світі, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна окрема система виконує свою функцію на основі використання своїх специфічних особливостей, що виявляються насамперед у способах фіксації і передачі інформації.

Печатка (газети, щотижневики, журнали, альманахи, книги) придбала особливе місце в системі ЗМІ в зв'язку з фіксацією інформації на паперовому листі (на тканині, полімерній полотнині і т.д., що не принципово) за допомогою типографської техніки відтворення текстів і зображень у чорно-білому чи кольоровому варіанті. Продукція, що вийшла з-під друкованого верстата, несе інформацію у виді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків і інших зображувально-графічних форм, що сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для одержання радіо – телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т.д.).

Це обставина (те, що інформація в пресі фіксується на паперовому листі і сприймається читачем «без посередників»), сприяє прояву ряду важливих властивостей взаємин преси й аудиторії.

По-перше, мається можливість швидкого, оглядового ознайомлення з усім «репертуаром» повідомлень, включених у чи номер книгу, що у свою чергу дає можливість одержати первинну цілісну орієнтацію у всьому обсязі і розмаїтості інформації (на основі місця добутку на сторінці, заголовків і підзаголовків, «лідів» і інших виділених частин добутків). Завдяки цьому можна скласти загальне враження про зміст випуску і, далі, вибравши цікавлячий матеріал, визначити характер «витягу» (перегляд, вибіркове ознайомлення, докладне читання, збереження чи номера вирізки з нього для збереження і повторного ознайомлення і т.д.).

По-друге, можна користатися можливостями «відкладеного читання» – після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного прочитання в зручний час і в придатному місці (допустимо, перенести знайомство з номером на вечір, перервати читання книги, щоб повернутися до нього пізніше і т.д.).

Усе це можливо тому, що друковані видання автономні завдяки способу фіксації. Їх легко мати «при собі» і звертатися до «витягу» інформації в зручний час, не заважаючи навколишнім, і в обставинах, що не дозволяють чи заважають слухати чи радіо дивитися телепередачі (у потязі, метро, автобусі, літаку і т.д.). Правда, можна використовувати переносної і постачений навушниками чи радіоприймач телевізор (у тому числі плеєр), але в цьому випадку виникають додаткові труднощі й обмеження (треба носити із собою техніку, можливі перешкоди і заборони, екранування, трансляція не цікавлячої передачі і т.д.). При цьому читання тексту і сприйняття образотворчого друкованого матеріалу проходить відповідно до бажання вибірково, у тім порядку, темпі і ритмі, що встановлює сам читач. Він може звертатися до тому самому добутку кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки на полях (маргіналії) і т.д. і т. п. Усе це визначає безліч ступенів волі при контакті з друкованими виданнями, що робить їх на доступний для огляду період незамінними і важливими носіями масової інформації.

Однак і в печатки є властивості, по яких вона програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення й особливе радіо здатні передавати інформацію практично безупинно і найвищою мірою оперативно, то печатка самою технологією приречена на дискретність випуску номерів і книг. В даний час частота випуску друкованої періодики коливається від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Звичайно, можна робити випуски газет, особливо з екстреною інформацією, і кілька разів у добу (так часто случалося в умовах нерозвиненості аудіовізуальних засобів комунікацій), але це сполучено з труднощями печатки і доставки, і тому з повсюдним поширенням радіо і телебачення така практика майже припинилася.

Таким чином, преса програє в оперативності інформування. Адже неможливо уникнути значного розриву в часі між підготовкою номера, друкуванням тиражу, доставкою й одержанням його «споживачем». Це особливо стосується преси, розповсюджуваної по всій країні. Хоча багато видань друкуються на місцях (з отриманих по фототелеграфі оригіналів) практично одночасно з друкуванням їх в основному місці видання, проте, у зв'язку з різницею в годинних поясах між різними регіонами країни і необхідністю часу на доставку значна частина аудиторії одержує загальнонаціональні газети набагато пізніше місцевих, а часом і на втор-третій день.

Не можна не враховувати також, що печатка доступна тільки грамотній людині, що розташовує досить розвитими навичками читання, що дозволяють використовувати всі переваги цього комунікативного засобу: високий і в зв'язку з розвитком радіо і телебачення всі рівень, що підвищується, аналітичності і коментованості інформації; організованість газетних і журнальних добірок і сторінок по особливим «правилах»; систему підбору шрифтів, розміщення матеріалів по їхній значимості, різного роду виділення і т.д. Наприклад, відсутність навички переглядати видання по заголовками розташуванню матеріалів, визначаючи в такий спосіб об'єкти і характер читання, значно ускладнює контакти читача з пресою й обмежує можливості оптимального використання періодики для одержання «необхідної і достатньої» інформації.

І позитивні, і негативні властивості печатки залежать від природи цього носія масової інформації. В умовах сусідства з радіо і телебаченням вони повинні максимально враховуватися журналістами, щоб можливо повно використовувати позитивні і мінімізувати негативні. Основа, на якій будується діяльність журналіста преси, припускає опору на специфіку: відносно рідкий вихід, що дозволяє і вимагає заглибленої аналітичності інформації; фіксованість на паперовому носії, що дає можливість різноманітити режим «зняття» інформації; можливість тривалого збереження і різних форм використання зафіксованої на папері інформації.

Підсистема печатки в структурі системи масової інформації – сама розвита і складається з величезної розмаїтості видів газет, щотижневиків, журналів, книг. Так на сьогодні в Україні зареєстровані і перереєстровані 17 тисяч 371 періодичне видання, 7 тисяч 406 з них – загальнодержавної, регіональної чи закордонної сфери поширення, 9 тисяч 965 місцевої сфери поширення. Переважна більшість друкованих періодичних видань з місцевою сферою поширення складають газети – 8 тисяч 403, журнали 1 тис. 562. Винятково україномовних видань зареєстровано 3 тис. 481 друкованих ЗМІ, винятково російськомовних – 2 тис. 364. У змішаному варіанті – по-українському і на інших мовах виходять 2 тис. 84 видання, по-російському і на інших мовах – 2 тис. 773 видання.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук (включаючи і паузи). Радіозв'язок (використовує радіохвилі – ефірне віщання, здійснювана по проводах – провідне віщання) дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому одержання сигналу відбувається в момент передачі (чи – при передачі на дуже великі відстані – з невеликою затримкою). Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення надходить практично в момент здійснення події, чого неможливо в принципі домогтися в пресі.

Якщо спочатку радіо було здатно транслювати тільки мовні повідомлення, то в міру удосконалювання передавальної і приймаючої радіотехніки стала можливої передача звуку всіх типів – звучної мови, музики, шумів. Завдяки цьому радіо здатно створювати повнокровну звукову картину світу. Ще більш збагачують його технічні можливості запис і відтворення звуку в режимах «стерео» і «квадро», часто набагато збільшує здатність передавати «» звук, щомалює, при висвітленні подій, трансляції сценічної дії, музичних добутків. Винахід різних способів запису звуку дозволило широко використовувати можливості монтажу, відтворювати чи цілком «цитувати» давно минулі передачі, створювати «перемонтажні» добутки і т.д.

Характерним для радіо є вневізуальність – (лат. viceo «бачення»). На перший погляд це недолік радіо, насправді ж, складаючи глибоку основу специфіки радіо, вневізуальність дозволяє реалізувати можливості звуку в такій мірі, у якій не дозволяє зробити це телебачення. Журналісту радіо варто постійно пам'ятати, що печатка дає нерухоме зображення, телебачення – рухливе, а на радіо треба в максимальному ступені реалізувати можливість «чистого звуку».

Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо дві групи можливостей сприйняття. Перша зв'язана з тим, що «чистий» звук сприймається більш повно і глибоко, оскільки слухач не відволікається від звучної мови, музики, голосів життя, «не поділяє» своєї уваги до звуку з тим, що його супроводжує. У цьому змісті існує велика різниця між прослуховуванням концерту класичної музики по радіо і «слуханням-баченням» його по телебаченню (адже в першому випадку ми сприймаємо вже «зроблене» добуток, а в другому – стаємо очевидцями того, «як робиться» добуток диригентом, оркестровими групами, окремими оркестрантами, і, крім того, спостерігаємо живу реакцію глядачевий зали і т.д.) Радіо як би відфільтровує звук від всіх інших компонентів ситуації, що неминуче несуть при зоровому сприйнятті інформацію, часто непотрібну і навіть небажану, і тим самим зосереджує сприйняття на ньому «самому по собі». Але «монополія» звуку, зрозуміло, обмежує можливості для аудиторії «побачити», як і ким створюється «звукова картина».

Друга група можливостей сприйняття, зв'язана з відсутністю відеоряду, – це активізація уяви слухачів, що дозволяє їм виявити свої здібності «фантазування» уявного образа. Радіотеатр, радіомемуари, читання художніх творів і передача літературно – музичних композицій не примушують слухача через вигляд актора сприймати чи Гамлета короля Ліра, а дозволяють створювати за допомогою музики і тексту своє бачення персонажа, що відповідає особистому характеру сприйняття художнього твору (хоча чи актор ведучий деяким чином «задає рамки» слухацької фантазії).

Однак особливості радіо визначають і деякі його негативні властивості. Радіомовлення у визначеному змісті примусово-передачу можна слухати лише в той час, коли вона йде в ефір, кубло в тім же порядку, темпі і ритмі, що задані в студії. Тому неможливо відкласти прослуховування на зручний час (і отут не завжди допоможе наявність магнітофона), робити це чи швидше повільніше, в обраному порядку, тим більше «переглядати», як це властиво контактам із друкованими текстами. Ці риси радіо змушують особливо уважно вивчати можливості тих чи інших шарів аудиторії і складати програми з максимальним обліком типових форм розподілу часу, характеру занять, психічного і фізичного стану слухачів у різні тимчасові відрізки. Відповідно підвищується роль огляду, що випереджає передачі, їхнього змісту (типу «спочатку новини коротенько») і внутрішньої будівлі, що враховує закономірності зосередження, переключення і відволікання уваги, а також, зрозуміло, більшої опори на переваги, інтереси, мотиви аудиторії при звертанні до інформації радіо.

Певним чином при контактах з радіо негативно позначається та обставина, що при сприйнятті передач задіяні тільки слухові рецептори, завдяки чому з'являється можливість сполучення зі слуханням передач багатьох інших справ і занять, де переважно зайняті руки і зір. У силу цього, з одного боку, розширюються можливості передачі масової інформації, тому що заповнюються недоступні для преси і телебачення «ніші» її сприйняття («радіозабезпечення» ранкового часу, часу в дорозі, організація функціонального радіо в трудовому процесі на підприємствах, наприклад, швейної чи годинної промисловості, радіо в житті домогосподарки, молодої матері і т.д.) при широкому поширенні легкодоступної і простій у звертанні радіотехніки, насамперед переносної транзисторної. Але, з іншого боку, при такім сполученні слухання радіопередач стає фоновим, що неминуче зв'язано з втратами інформації. Тому потрібно відповідна організація віщання з урахуванням розподілу уваги, що веде до необхідності повторів, акцентування істотного, збільшенню в програмах часу, відведеного для музики і розважальних кліпів.

Нарешті, слід зазначити, що, хоча і можливе створення безлічі каналів радіомовлення, слухач у визначений відрізок часу здатний сприймати тільки одну програму, відмовивши від всіх інших, що одночасно йдуть (адже відкладене слухання, як, наприклад, відкладене читання, неможливо). Тому важлива стругаючи, чітко розрахована на аудиторію програмна політика, при гарній реалізації якої «накладення» необхідних для однієї і тієї ж аудиторії передач буде мінімальним.

Телебачення ввійшло в життя в 30-х роках і стало, як і радіо, рівноправним учасником «тріумвірату» засобів масової інформації в 60-х роках XX століття. Надалі воно розвивалося випереджальними темпами і по ряду параметрів (подійна інформація, культура, розвага) висунулося на перше місце.

Телевізійна специфіка народилася як би на перетинанні можливостей радіо і кіно. Від радіо телебачення взяло можливість передавати сигнал за допомогою радіохвиль на далекі відстані (правда, у зв'язку з тим, що телебачення користається метровими і дециметровими хвилями, що поширюються по прямої лінії, великі відстані телебачення може перебороти тільки за допомогою наземних ретрансляційних чи ліній космічного супутникового зв'язку). Цей сигнал одночасно має звукову і відеоінформацію, що на екрані телевізора в залежності від характеру передачі несе кінематографічний чи характер же характер фотокадру, схеми, графіка і т.д. Інакше кажучи, відеоряд на телебаченні може бути подібним кінозображенню і книжково-журнально-газетним формам представлення відеоматеріалів (як у чорно-білому, так і в кольоровому варіанті), з тими обмеженнями, що зв'язані з розмірами, можливостями передачі кольору, що дозволяє здатністю телевізійного екрана. На екрані телевізора може бути відтворений і друкований текст.

Як і на радіо, на телебаченні можлива організація оперативних передач як зі студії, так і з місця подій (хоча пряме включення має ряд труднощів технічного порядку, подоланих з розвитком відеотехніки і каналів зв'язку). Переваги ж такої оперативної «живої» передачі, що йде прямо в ефір з місця події, у значно більшому, ніж у радіо, «ефекті присутності», оскільки в органічній єдності знаходяться звуко- і відеоряд і задіяні обоє найважливіших типу рецепторів людини, що забезпечує створення більш міцних зв'язків з аудиторією. Єдність аудіовізуальних (звукоглядацьких) засобів створює ті ж можливості і для записаних на плівку (кіно – чи відео-) передач, що займають значне місце в структурі програм.

Аудіовізуальний синтез на телебаченні може здобувати різні форми – «аудіо» і «відео» можуть виступати і на рівних, але в необхідних випадках передачі робляться з акцентом або на звуковий ряд або на відеоряд (як, наприклад, передача з картинної галереї). Значиму, часом визначальну роль для якості передач має монтаж (навіть у випадку з одним актором), уміле використання великого плану, темпоритмічної організації подачі матеріалу. Специфіка телебачення визначає особливості всіх типів програм – і публіцистичних, і художніх, і науково-популярних.

Важливо враховувати особливості сприйняття програм аудиторією. Хоча в сукупності аудиторія телебачення складає мільйони, в екрана звичайно збирається невелика, найчастіше сімейна, група людей, причому перегляд проходить, як правило, у домашніх умовах. Це дуже важлива обставина. Якщо газети, журнали, книги споконвічно призначені для читання поодинці, до того ж у самих різних умовах (у тому числі в дорозі і навіть на роботі), якщо прослуховування радіопередач також може проходити в самих різних умовах і переважно індивідуально, то телебачення (родинне по своїх аудіовізуальних характеристиках кіно і театру – видам мистецтва, що здавна сложились як колективні видовища) вимагає уміння звертатися одночасно і до мільйонної аудиторії, і до малої групи людей, контакт із який повинний відбуватися на високому рівні довірчості. У той же час це не виключає трансляції з великих залів з показом великих груп глядачів, коли характер спілкування з аудиторією виявляється іншим, близьким по типі до «мітингу мільйонів».

Така ж (як і в радіо) «примусовість» телепрограм, тобто неможливість для глядача змінити час перегляду передач, їхній порядок, структуру і темпоритм, вимагає особливо ретельного підходу до складання програм.

Печатка, радіо і телебачення являють собою своєрідний «тріумвірат» засобів масової інформації, кожне з який володіє поруч особливостей, що виявляються в характері і способах повідомлення інформації до аудиторії. Однак при наявності специфічних властивостей печатка, радіо і телебачення мають щось загальне – це здатність донести до масової аудиторії більш-менш оперативно словесно-понятійну й емоційно-образну інформацію. Форми втілення поняття й образи можуть бути загальними для двох із трьох засобів комунікації (звук на радіо і телебаченні, нерухоме зображення на телебаченні й у печатці, вневізуальне – звукове і словесне – оповідання на радіо й у печатці і т.д.). Але є і своєрідні риси, що належать тільки якому-небудь одному засобу (кінематографічне зображення на телебаченні, словесно-буквена інформація в пресі, вневізуальне звукове повідомлення на радіо).

До цим «тріумвірам» в останнє десятиліття приєднується й активно розвивається четвертий тип каналів інформації – всесвітня комп'ютерна мережа (представлена в наш час Інтернетом), у якій значне місце (поряд зі спеціальною) займає масова інформація. Це електронні версії і дайджести газет, т.зв. мережні газети і журнали, радіо- і теле – «мовленн», сайти («сторінки») окремих журналістів, притім оперативно змінюють зміст і одержувані в режимі реального часу. Таким чином, комп'ютерні мережі з'єднують у собі можливості всіх типів ЗМІ, щоправда, друковані тексти можуть читатися лише з монітора (і при необхідності роздруковуватися на власному принтері). Важливо врахувати також, що найбільша частина інформації передається на іноземних мовах, що утрудняє для багатьох повноцінне освоєння інформації навіть при наявності в комп'ютері програми-перекладача.

Видання і програми широко використовують свої комунікативні можливості. При цьому в аудиторії в практиці контактів з різними комунікаційними засобами складаються свої переваги і мотивації, врахувати які також корисно журналістам.

При звертанні читача до преси на першому місці виявляються прагнення глибше орієнтуватися в що відбувається, розбиратися в закономірностях життя, потім – бажання почерпнути яку-небудь утилітарно-корисну інформацію, з толком провести вільний час. Радіо насамперед задовольняє прагнення одержувати оперативну інформацію, якому супроводжує бажання цікаве провести вільний час, бути включеним у рух життя, одержати практичні поради. Мотиви звертання до телебачення подібні з причинами звертання до радіо, різниця лише в тім (однак немаловажна), що на перше місце тут висувається бажання провести в телевізора вільний час, а одержання оперативної інформації іде на другий план.

Якщо враховувати ці мотиви і переваги, то можна сказати наступне. Для діяльності преси повинне бути характерним зведене представлення подійної інформації, що супроводжується серйозним коментарем і звертанням до фундаментальних закономірностей життя; важлива також практична спрямованість інформації, орієнтація ж на відпочинок може бути ослабленої і використовуватися як фонова. Для радіо характерно, насамперед, оперативне висвітлення подій дня (і в першу чергу – останніх годин), причому активним тлом цієї інформації може бути чи музика інша інформація «культурного дозвілля»; при цьому безперервність і розмаїтість інформаційного потоку створюють повну можливість відчути «пульс життя світу», а довідкові зведення про погоду, програми передач, відповіді на питання, реклама і т.д. задовольняють бажання одержати утилітарну інформацію.

Значення для масової аудиторії інформації, що надходить по глобальних комп'ютерних мережах типу «Інтернет» поки недостатньо ясно. За даними Держкомітету зв'язку й інформації, послугами «Інтернету» з різною періодичністю користається 4–7% жителів України. Велика частина українців ще не має можливості виходити в «Інтернет». Ті ж які користуються можливостями «Інтернету» найчастіше тільки набудовуються на одержання інформації, «прикидають» на себе його можливості, виробляють своє відношення до нього як каналу масової інформації. Але вже є і «фанати», на яких «Інтернет» діє як свого роду інформаційний наркотик.