Підсічні ландшафти – комплекси, у своєму виникненні пов’язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу)

2. Підсічні ландшафти – комплекси, у своєму виникненні пов’язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу).

3. Розорювані, або араційні (від лат. aro – розорювати), ландшафти – антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання території з трав’янистою рослинністю. До їх числа належать польові ландшафти.

4. Пірогенні ландшафти – комплекси, зумовлені випалюванням лісів, степів та інших типів корінної рослинності з метою використання земель під пашню чи покращення трав’яного покриву. Пірогенний фактор визначає структуру багатьох лісових, степових, лісостепових та саванних районів земної кулі. Вогонь, за Л.Я. Гордягіним, головна причина безлісся різнотравно–лучних степів, і причина існування самого лісового ландшафту. Явно антропогенного походження має більшість типів саван, за винятком вологих.

5. Пасовищно–дигресійні (пасквально–дигреційні, за Г.Н. Висоцьким) ландшафти–комплекси, що виникли в місцях непланомірного випасу худоби. Такі худобопрогони вкриті споришем і подорожником. Чітких розмежених критеріїв між природними ландшафтами, що зазнали тих чи інших змін під впливом випасання і антропогенними пасовищно–дигресійними ландшафтами немає.

ІV Класифікація антропогенних комплексів за цілеспрямованістю їх утворення.

1.         Прямі антропогенні ландшафти запрограмовані комплекси, що виникають у результаті цілеспрямованої господарської діяльності (озеро в балці, велике водосховище в долині річки, полезахисні лісосмуги);

2.         Супутні антропогенні комплекси, безпосередньо не створені людиною. Вони – результат природних процесів, активізованих чи викликаних господарською діяльністю людини: яр на місці борозни чи дорожнього кювету, болото в зоні підтоплення водосховища, різні форми підземного карсту, в районах антропогенної діяльності. Часто супутні антропогенні комплекси є переважаючими в структурі сучасних ландшафтів.

V. Класифікація антропогенних комплексів за тривалістю їх існування і ступеня саморегулювання.

Створення антропогенних комплексів завжди означає втручання у встановлені взаємозв’язки природних ландшафтів. Це призводить до того, що у ряді випадків відбувається „відчуження” антропогенних комплексів і – якщо вони повністю належать самі собі – їх руйнування. Руйнування різних антропогенних комплексів здійснюється з неоднаковою інтенсивністю. Звідси випливає різна тривалість існування антропогенних комплексів – від одного чи декількох років до багатьох століть. Тривалість існування – важлива риса не лише антропогенних, але й природних ландшафтів. Природні ландшафти хоч і знаходяться в безперервному розвитку, маючи свій вік і вік існування, але зміни в них, як правило, проходять поступово, еволюційним шляхом і більшість з них можна віднести до категорії довговічних.

Навпаки, тривалість існування багатьох антропогенних ландшафтів невелика і людина змушена підтримувати їх за допомогою спеціальних заходів. Ось чому тривалість існування Ф.М. Мільков розглядає в якості важливого критерію при класифікації антропогенних ландшафтів.

За тривалістю існування антропогенні ландшафти поділяються на три групи:

1.         Довговічні саморегульовані ландшафти. Ландшафти цієї групи існують тривалий час – без будь–яких додаткових засобів з боку людини для їх підтримання. До довговічних саморегульованих ландшафтів відносять кургани, земляні вали – рештки оборонних споруд, кам’яноломні пустоші, деякі штучні водойми.

2.         Багаторічні, частково регульовані людиною ландшафти. Вони можуть існувати відносно тривалий термін – десятиріччя і більше, але час від часу потребують захисних заходів.

Прикладом їх можуть бути лісокультурні ландшафти. Один раз насаджені лісові культури будуть рости, але для нормального розвитку потребують періодичного догляду. Це особливо стосується лісових культур на межі їх існування у лісостеповій та степовій зонах, де відсутність регулярного догляду рано чи пізно призводить до загибелі лісових насаджень. До числа багаторічних, частково регульованих людиною ландшафтів належать луки лісових зон. У випадку припинення випасання худоби та викошування вони через деякий час вкрилися б лісом. Багаторічними, частково регульованими комплексами є також ставки і більшість водосховищ. Якщо не вживати заходів проти засмічення і не проводити періодичної очистки водойм, більшість з них буде швидко замутнена.

3.         Короткочасні регульовані ландшафтні комплекси, існування яких постійно підтримується спеціальними агротехнічними заходами. До їх числа належать поля – посіви зернових та технічних культур, а також плодові сади.

VІ. Класифікація антропогенних комплексів за їх господарською цінністю.

За ступенем господарської цінності бонітету, всі антропогенні ландшафти поділяються на дві категорії:

1.         Культурні, чи конструктивні ландшафти – зазвичай прямі, регульовані людиною антропогенні комплекси, постійно підтримуються в стані, оптимальному для виконання покладених на них господарських, естетичних, ті інших функцій. Культурні ландшафти – результат раціонального ведення господарства, продуктивність їх, як правило, вище тих природних ландшафтів, на місці яких вони виникли. Більша частина пашних розроблених полів, полезахисних смуг, ставків, плодових садів, належить до типу культурних антропогенних ландшафтів.

2.         Акультурні ландшафти – антропогенні комплекси низького бонітету, так звані покинуті землі, „антропогенний бедленд”, що виникає в результаті нераціонального, неправильного ведення господарства. А.С.Барков такі ландшафти називає деструктивними.

Частіше за все акультурними ландшафтами є супутні антропогенні комплекси – яри, вторинні солончаки, покинуті кар’єри. Разом з цим акультурними можуть бути і прямі антропогенні комплекси: недоглянута полезахисна лісова смуга з пригніченими деревами у некошеному трав’яному покриві, довго не чищене озеро, що перетворилося в штучне болото. Площа „антропогенного бедленду” дуже велика. Еродовані, вторинно засолені та заболочені землі, рухомі піски, латеритні та гіпсові кори, покинуті гірничо–видобувні розробки, та інші, займають 4–5 млн. км², що становить 3% площі суходолу. У перспективі це резерв для збільшення площі культурних ландшафтів, але поки площі „антропогенного бедленду” продовжує збільшуватися [32, с.32-46]

Продовжувачем започаткованого напрямку дослідження Ф.М. Мількова став Г.І. Денисик. Головним недоліком попередніх спроб класифікацій антропогенних ландшафтів він вважає змішування двох цілком різних понять – класифікації і районів співвідношення натуральних та антропогенних комплексів.

Класифікація антропогенних ландшафтів означає поділ їх на групи за якоюсь ознакою – або найбільш суттєвою у самій структурі комплексу, або важливою для потреб практики. Найбільше визнання і широке застосування в практиці отримали дві із запропонованих вченим класифікацій – за їх змістом і генезисом. Усі інші мають допоміжне значення.

Денисик Г.І. вважає, що головною є класифікація за генезисом. Враховуючи способи виникнення антропогенних ландшафтів, можна виділити шість генетичних груп.

1.         Підсічні ландшафти – комплекси зародження яких пов’язано з вирубкою лісу. Якщо взяти до уваги, що в минулому більшість території було зайнято лісовими масивами, то вирубці та розкорчовуванню лісу завдячує своїм походженням більша частина сучасних сільськогосподарських, селитебних, дорожніх ландшафтів.

2.         Орні ландшафти – антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання незайманих ділянок. До них відносяться: частина сучасних польових ландшафтів, покинуті земельні наділи, контури яких і тепер добре помітні на схилах долин річок.

3.         Пірогенні ландшафти – антропогенні комплекси, що сформувалися на місці спалених лісів і степів. Переважно це польові, рідше пасовищні ландшафти. Антропогенні та історичні матеріали свідчать, що пірогенний фактор відігравав важливу роль у формуванні антропогенних ландшафтів.