Характеристика зональних антропогенних ландшафтів Полтавщини

3.1. Характеристика зональних антропогенних ландшафтів Полтавщини

У результаті тривалої історії освоєння людною території Полтавщини сформувалися сучасні антропогенні ландшафти. За своєю структурою антропогенні ландшафти Полтавщини, як і України, поділяють на зональні і азональні. Основоположники антропогенного ландшафтознавства Мільков Ф.М. і Г.І. Денисик та інші до зональних відносять: сільськогосподарські та лісогосподарській антропогенні ландшафти. До азональних: селитебні, водогосподарські, промислові, дорожні, белігеративні, сакральні і тафальні антропогенні ландшафти. Перейдемо до характеристики загальних антропогенних ландшафтів Полтавщини.

Сільськогосподарські ландшафти.

Проаналізувавши історико–географічні особливості зміни природи під впливом людини, можна стверджувати, що протягом двох останніх тисячоліть сільськогосподарські ландшафти домінували серед антропогенних, а з кінця ХVIII ст. до теперішнього часу є провідними на Полтавщині.

Загальна площа земель Полтавщини становить 2873,5 тис. га. (4,76% земельного фонду України). З них 2192,0 тис. га (76,2% загальної площі земель) займають власне–сільськогосподарські ландшафти. У структурі сільськогосподарських ландшафтів переважають орні землі – 1837,7 тис. га. (63,7%), перелоги становлять 2,1 тис. га. – (0,1%). Сіножаті та пасовища – природні кормову угіддя – займають 320 тис. га (5,2%), сади і городи – 126,5 тис. га. (4,4%) [35, с.61].

Характерною рисою сільськогосподарських ландшафтів Полтавщини є переважання в ґрунтовому покриві родючих чорноземних ґрунтів (понад 90% ріллі). Середній бонітет ґрунтів Полтавщини за ступенем придатності для вирощування зернових і технічних культур становить 65 балів (по Україні 60 б.). Найвищий бонітет (75 балів)мають чорноземи типові важко суглинисті, які розташовані на вододілах Псла. Найбагатші ґрунти поширені на сході, півдні і південному сході Полтавщини (Кременчуцький, Кобеляцький, Новосанжарський, Машівський, Оржицький райони). Орні землі у великій мірі визначають розвиток сільськогосподарського виробництва. Рівень забезпеченості земельними ресурсами сільськогосподарського призначення у світі становлять 0,3 га. На 1 жителя, на Україні 0,55 га., на Полтавщині – 1,04 га. Такий високий показник забезпечення орними землями досягається за рахунок високої розораності територій (60%).

Оптимальні ж значення цього показника для Полтавської області повинне бути в межах 35–40%. Отже, можна говорити, що резерви екстенсивного розвитку сільського господарства в області вичерпані, а також такі масштаби і рівень використання орної землі є екологічно небезпечним.

За характером основних видів виробничої діяльності сільськогосподарські ландшафти Полтавщини (за Г.І. Денисиком) поділяють на три класи: польовий, лучно–пасовищний, садовий. Польові ландшафти у структурі сільськогосподарських займають найбільші площі. Власне польові ландшафти на території Полтавщини становлять 1837,7 тис. га. (63,7 %). Функціонування польових ландшафтів забезпечується щорічним переорюванням верхнього шару ґрунту, внесення добрив і отрутохімікатів. Можна стверджувати, що польові сільськогосподарські антропогенні ландшафти рівномірно поширені по території області, але найбільші території займають на півдні і сході області. Лучно–пасовищні ландшафти – характерна складова сільськогосподарських ландшафтів Полтавщини. Вони становлять 320 тис. га., відповідно сіножаті займають 5,2%, а пасовища 5,8 %. Існування лучно–пасовищних ландшафтів підтримується систематичним сінокосінням і випасом худоби. Найбільші площі лучно–пасовищних ландшафтів займають на північному заході та на півдні області (Кременчуцький, Глобинський, Кобеляцький, Козельщинський райони). Садові ландшафти – їх ареал поширення значно вужчий від попередніх підкласів сільськогосподарських ландшафтів. Найчастіше сади створюють на крутих схилах, переважають на півдні області (Кобеляцький, Кременчуцький, Глобинський райони). У їх структурі збільшується роль терасових схилів, вирівняних ярів. У садах часто розорюють міжряддя, вносять добрива. Мікрокліматичні умови помітно відрізняються в садах. Тут завжди вологіше, панує затінок, температура на 1–2⁰ нижча ніж на суміжних територіях. У садах Полтавщини переважають різні сорти яблук, груш, сливи, вишні, черешні, абрикоси; кущі – смородина, малини, аґрус, чорна горобина.

У структурі земельних угідь та сільськогосподарських ландшафтів Полтавщини садові ландшафти займають 18,7 тис. га (0,6%) – це незначний показник для області. Найбільші площі садові ландшафти займають в таких частинах області: на півдні, сході, центрі.

Отже, у результаті інтенсивної діяльності людини у різній мірі деградовано 79% сільськогосподарських ландшафтів. Найбільші площі еродовані землі займають в північній частині краю (31–50% сільськогосподарських земель).

Для боротьби з ерозією застосовується комплекс заходів – контурно–меліоративне землеробство – планування полів у відповідності до контурів ландшафтів і впровадження для кожного контуру оптимальних меліоративних заходів і систем землеробства. Зокрема на ерозійно небезпечних землях застосовується відвальна оранка поперек схилів, терасування схилів і обвалювання вершин ярів; створення полезахисних протиерозійних лісосмуг. У сумі ці заходи зменшують ерозію на 54,4 %.

Для компенсації витрат необхідне внесення 8–10 т/га. гною: і заорювання в грунт фітомаси, внесення нормованої кількості добрив. Підвищення продуктивності землеробства не можлива без меліорації земель. Застосовуються різні види меліорації. Переважно на заході області проводиться осушення заболочених і перезволожених земель. Зрошування ведеться в південній частині області. Ґрунти півночі області кислі, тому потребують хімічної меліорації [5, с.27-30].

Таким чином для Полтавщини характерні відносно невеликі площі сільськогосподарських ландшафтів, які потребують водних меліорацій, але значні площі, які підлягають хімічним меліораціям, покращенню умов мінерального живлення рослин.

Лісогосподарські антропогенні ландшафти.

Протягом тривалого різнобічного освоєння лісові ландшафти знищували, створювали на їх місці сільськогосподарські, селитебні та промислові. Ті лісові ландшафти, що залишаються в межах Полтавщини є складним поєднанням штучних посадок і докорінно змінених натуральних ландшафтів. Лісогосподарський фонд Полтавської області складає 241,4 тис. га., у тому числі площа покрита лісом – 214,6 тис. га.. Полтавщина належить до малолісних і лісодефіцитних областей. Лісистість краю становить 8,04 % (з чагарниками і лісосмугами – 9,044%), а лісистість України становить 14,3%, світу – 29%. Інтенсивність сільськогосподарського освоєння природно–територіальних комплексів призвела до значного скорочення кількості лісів на Полтавщині. Більша частина області має лісистість менше 10%. Найбільш типовими лісогосподарськими ландшафтами області є сосняки (бори) та дубові ліси (діброви). Більше половини лісових насаджень створено штучно [14, с.61].

По території області лісогосподарські ландшафти розміщені не рівномірно. Оскільки основними елементами рельєфу області є річкові долини, балки та вододіли, то лісогосподарські ландшафти розміщуються по долинах великих річок, по балках на вододілах великих і малих річок. Переважають лісогосподарські ландшафти на півночі Полтавщини – займають тут 42,1% покритої лісом площі (Гадяцький, Чорнухинський, Миргородський та Зіньківський райони). Значно менше лісів у південні та південно–східній частині області, яка відноситься до перехідної від лісостепу до степної зони (21,8% лісопокритої площі) [5, с.64].

У структурі лісогосподарських антропогенних ландшафтів Полтавщині (за Г.І. Динисиком) доцільно виділяти умовно натуральні, похідні та лісокультурні лісогосподарські ландшафти. Умовно натуральні лісові ландшафти – ліси, відновлення яких відбувається після вирубок стихійно, вегетативним шляхом. Під їх впливом змінюється структура ярусів та видовий склад деревостанів та підліску.

Вторинні або похідні лісогосподарські ландшафти формуються на місці корінних після вирубки шляхом захоплення їх площі маломіцними породами дерев, що активно ростуть на освітлених місцях.

Лісокультурні ландшафти – ліси, штучно насаджені людиною. Лсіокультурні ландшафти належать до типу багаторічних частково регульованих антропогенних комплексів. Ліс виконує водоохоронну, водорегулюючу, ландшафтоутворюючу, ґрунтозахисну, санітарно–гігієнічну, рекреаційну і культурно–естетично виховну функції.

Захисні лісонасадження на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні лісосмуги в сівозмінах поглинають стік з прилеглих полів, захищають поверхню ґрунтів від водної та вітрової ерозії, зменшують швидкість вітру і цим знижують показники випаровування вологи, сприяючи підвищенню врожайності. Ліси відіграють важливу роль у створенні ресурсів чистої води.

Отже, сучасні лісогосподарські ландшафти є переважно поєднанням штучних посадок і докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. Виходячи з вищезазначеного, слідує, що територія Полтавщини є складним природно–територіальним утворенням, що сформувалися завдяки просторовому об’єднанню і тривалому функціонуванню сільськогосподарських і лісогосподарських ландшафтів.