Характеристика азональних антропогенних ландшафтів Полтавщини. Селитебні ландшафти

3.2. Характеристика азональних антропогенних ландшафтів Полтавщини. Селитебні ландшафти

Азональні антропогенні ландшафти не підпорядковані прямій дії природних чинників, а лише залежить від них опосередковано. Головним чинником їх утворення є діяльність людини. До азональних антропогенних ландшафтів відносять: селитебні, промислові, водогосподарські, дорожні, сакральні й тафальні ландшафти.

Ландшафти заселених територій, або селитебні ландшафти займають особливе місце в структурі антропогенних ландшафтів.

Враховуючи глибину перетворень природних ландшафтів селитебні поділяють на два типи: міські та сільські азональні антропогенні ландшафти [14, с.75-76]. Нині на території Полтавщини розташовано 1898 населених пунктів, з яких 36–міські, 1862– сільські. Найбільшими містами області є: Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород, Комсомольськ. Найбільша кількість населених пунктів зосереджена в центральних та північних районах області. Найменша кількість населення у східних і західних районах Полтавщини [35, с.218-220]. Міські ландшафти з їх господарством і скупченням населення являють найбільш активну форму впливу людини на природу. При цьому природні ландшафти докорінно перебудовуються, на їх місці формуються якісно нові комплекси і системи – міські ландшафти.

Розглянемо перехід натуральних компонентів і ландшафтних комплексів в антропогенні на прикладі міста Полтави.

Для міста Полтави характерне поєднання малоповерхового та багатоповерхового типу міських ландшафтів. В 1944 році Дніпробуд розробив схему планування Полтави і проект першочергових відбудовних робіт. Протягом 1944–1958 рр. відбудовувалась стара частина міста; з’явилися нові площі, ансамбль привокзальної площі станції Полтава–Південна, Театральна, Зигіна, споруджено перший в місті 9–ти поверховий будинок.

У місті Полтава гармонійно поєднуються малоповерховий і багатоповерховий тип міського ландшафту. Мікрорайони, такі як, Алмазний, Браїлки, Половки, Огнівка, Левада, Сади–І, Сади – ІІ є „спальними” районами, тобто такими, де переважає багатоповерховий тип міського ландшафту, а зокрема 5–, 9–, 14–ти поверхові будинки переважають тут. Багатоповерховий тип міського ландшафту в Полтаві формується на вирівняних або слабо хвилястих поверхнях вододілів. Міський ландшафт ускладнюють ділянки з малоповерховою забудовою. Розширення міста Полтави проходить завдяки включенню в його межі населених пунктів прилеглих територій – Гожули, Розсошенці, Рибці, Кротенки, Щербані, Терешки, Супрунівка, Пушкарівка.

Цей тип міських ландшафтів займає схилові, розчленовані балками і ярами горбисті місцевості. Малоповерховий тип міського ландшафту Полтави – це складна мозаїка невеликих за площею ландшафтно–технічних комплексів представлених одно– і двоповерховими будовами, вулицями. Крім прилеглих населених пунктів до малоповерхового типу міських ландшафтів належить центральна (древня) частина міста. Тут багато– і малоповерховий типи міських ландшафтів переплітаються і утворюють щільну структурую.

В Полтаві представлений і промислово–селитебний тип міського антропогенного ландшафту. Промислові об’єкти в Полтаві приурочені до вирівняних або слабо хвилястих поверхонь терас та вододілів. Характерними ознаками промислово–селитебного типу міського ландшафту є висока ступінь насичення техногенним об’єктом та мікрокліматичні умови.

До промислово–селитебного типу міських ландшафтів міста Полтави належать такі промислові об’єкти: Полтавський гірничо–збагачувальний комбінат, Полтавська хімічна фабрика „Хімпласт”, Полтавський авто агрегатний завод, Полтавський турбомеханічний завод, Полтавський завод газорозрядних ламп, Полтавський „Електромотор”, Полтавський завод штучних алмазів і алмазного інструменту, Полтавський завод „Хіммаш”, Полтавський меблевий комбінат, Полтавський комбінат будматеріалів, Полтавський фарфоровий завод, Полтавська бавовняно–прядильна фабрика, Полтавська швейно–трикотажна фабрика, Полтавський консервний завод, Полтавський м’ясокомбінат, Полтавська кондитерська фабрика „Домінік”, Полтавський комбінат хлібопродуктів, Полтавський лікеро–горілчаний комбінат, Полтавський пивзавод.

Промислово–селитебний тип міського ландшафту визначає сучасну екологічну ситуацію в місті Полтава та в Полтавській обл.. До структури міського типу входить водно рекреаційний тип. Він переважно розташований на берегах річки Ворскла. Прибережна смуга вздовж річки інтенсивно використовується жителями для рекреації. У процесі рекреаційного використання ландшафтні комплекси зазнають тут докорінних змін. У них спрямляють русло, створено штучні пляжі, береги річки засмічуються займаючи найнижчі ділянки території міста, він концентрує в собі значну частину ставків, що часто є сильно забрудненими [5, с.9-16] .

Значне місце у структурі міського ландшафту Полтави посідає садово–парковий тип. Сади і парки відіграють помітну роль у ландшафтній структурі. Вони приурочені до крупних схилів і заплав долин річок, балок, зустрічаються на вододілах. У Полтаві нараховується 11 парків загальною площею 223 га., 15 скверів, 7 бульварів, ботанічний сад при ПДПУ. Понад 8 тис га. земельних насаджень у міській забудові. Навколо Полтави – зелене кільце площею 40 тис. га..

Полтавський міський парк – Дендропарк – пам’ятка садово–паркового мистецтва, він розташований у північно–східній частині міста, поблизу Яківців. Займає площу близько 14 га., зберігає ділянки степової рослинності, каскад ставків [36, с.736].

Більша частина населених пунктів Полтавщини належать до сільських – їх 1862. Сільські селитебні ландшафти пропонуємо розглянути на прикладі смт. Решетилівка. Хоча зараз Решетилівка є райцентром, але довгий час вона розвивалася як сільський селитебний ландшафт.

На розташування даного населеного пункту впливали різні чинники: природні – Решетилівка розташована на берегах річки Говтви, у місці, де зливаються дві її складові частини – Вільхова Говтва та Грузька Говтва, ґрунти – чорноземи, високої родючості, значну площу займають ліси на околицях – „Сосна”, „Дубина”, „Горячківський”, „Сенівський”; історичні чинники – дана територія має давню історію заселення, а саме в мікрорайонах Сені та Прокопівка виявлено поселення Черняхівської культури, що датуються 3–4 ст. н.е. Останнім часом площа Решетилівки значно зросла за рахунок дачних масивів, що створюють нові мікрорайони: Хоружі, Шкурупіївка, Новоселівка, Сені, Колотії. При виникненні та розбудові Решетилівки першими зазнали змін рослинний і пов’язаний з ним тваринний світ. Ґрунти присадибних ділянок завжди угноєні, доглянуті та інтенсивно використовуються. У Решетилівці побудовані колодязі, що дозволяє частково використовувати підземні води. У Решетилівці використання підземних вод є доцільним, оскільки вони мають лікувальні властивості і якісно кращі за водопровідну воду, яка перенасичена фтором.

Підсумовуючи зазначимо, що розташування сільських селитебних ландшафтів Полтавщини підпорядковане дії таких чинників: природних (Сухорабівка, Рунівщина, Ковалівка), історичним (Мачухи, Більськ, Гінці), екологічні – села поблизу розробок корисних копалин (Розбишівка, Качанове).

Перейдемо до характеристики водогосподарських антропогенних ландшафтів Полтавщини. У структурі водогосподарських антропогенних ландшафтів Полтавщини переважають ставки, наявні водосховища, канали на території області не представленні. Для того, щоб запобігти втратам води підчас весняної повені стік майже всіх річок області зарегульовано. Побудовано 90 водорегулюючих споруд, в тому числі 66 водосховищ із загальною площею водного дзеркала 6252 га. обсяг зарегульованої води в них складає 143 млн. км². Найбільшими в області є водосховища, що утворилися після спорудження Кременчуцької (1952 р.) та Дніпродзержинської (1964 р.) ГЕС у долині Дніпра.

Водосховища – це основа водогосподарських антропогенних ландшафтів як України, так і Полтавщини. Адже вони створюються людиною для накопичення та збереження води в ділянках регулювання стоку, зрошення та інших господарських потреб.

Площа водного дзеркала Кременчуцького водосховища складає 225 тис. га., ширина 15–26 км., а середня глибина 6 м., max – 20 м. Повний об’єм водосховища складає 135 200 млн. м³. Метою створення Кременчуцького водосховища було забезпечення потреб водопостачання, річкового транспорту, енергетики, рибного господарства.

Водосховища є зоною відпочинку і туризму [15, с.413].

На півдні територію Полтавщини омивають води Дніпродзержинського водосховища, яке за розмірами значно менше Кременчуцького, його площа складає 62 тис. га., ширина 10 м, середня глибина – 4,3 м., max – 16 м., повний об’єм води 2450 млн. м³, середній річний стік –51 400 млн. м³. Водосховище забезпечує потреби енергетики, водного транспорту, зрошування, технічного та побутового водокористування, рибного господарства. Дніпродзержинське водосховище є районом туризму, розташовані бази відпочинку [35, с.35]. Водосховища є також в долинах Ворскли, Псла, Сули. На Ворсклі в межах Полтавської області нараховується 16 водосховищ, загальним об’ємом 26,45 млн. м³; на Сулі 10,0 об’ємом – 26,13 млн. м³, на Пслі – 30,0, загальним об’ємом 64,95 млн. м³, Орелі – 6, об’ємом – 10,24 млн. м³.

На Кременчуцькому і Дніпродзержинському водосховищах переважає глибоководний тип ландшафту. Для цього типу ландшафту характерне активне накопичення намулу, що веде до зростання концентрації органічних речовин.

Решта водосховищ Полтавщини є мілководними. У результаті багатого рослинного і тваринного світу цей тип водосховищ став природним для рекреації.

Важливе місце в структурі водогосподарських антропогенних ландшафтів Полтавщини посідають ставки. Маючи значні розміри та об’єм води, вони представляють собою урочища або групу урочищ. Ставки мають площу дзеркала менше 1 км². Ставки можуть створюватися не лише в долинах річок, але й по балках, ярах, а також шляхом будівництва котлованів глибиною 3–5 м на вододілах. Всього на території Полтавщини нараховується 1240 ставків із загальною площею 15300га. Обсяг зарегульованої води в ставках становить 225 млн. м³. Використовують ставки для риборозведення, вирощування водоплавної птиці і для потреб сільського господарства [35, с.36].

Попри створення штучних водойм Полтавська область належить до вододефіцитних районів. З річкового стоку, що формується в межах області, на одного жителя припадає лише 903 м³ води, в цілому по Україні трохи більше 1000 м³. Тому слід налагодити раціональне використання водних ресурсів. Важливо найближчий час запровадити водозберігаючі технології, організувати безпечні виробництва, економити воду під час зрошення, раціонально використовувати воду в промисловості, побуті, комунальному господарстві [4, с.25-36].

Наступною складовою азональних антропогенних ландшафтів є гірничо–промислові. Гірничо–промислові ландшафти, що сформувалися на Полтавщині відрізняються складною внутрішньою структурою. Її особливості залежать від способу розробки, технології видобування сировини, рельєфу, гідрологічного режиму і грунтів відпрацьованих ділянок, характеру оточуючих ландшафтів. Переважно це азональні ландшафтні комплекси у структурі яких виділяється 3 типи: кар’єрно–відвальний, торфово–болотних, пустошей, териконно–псевдокарстовий. Кар’єрно–відвальний займає особливе місце в структурі промислових ландшафтів Полтавщини. Більшість корисних копалин видобуваються відкритим способом. В структурі кар’єрно–відвального типу виділяють типи місцевостей „кам’янистий бедленд”. Тут видобуток сировини ведеться відкритим способом. На території краю „кам’янистий бедленд” представлений п’ятьма варіантами: гранітним, залізорудним, пісковим, гіпсовим, доломіто–марганцевим. „Кам’янистий бедленд” на Полтавщині має свої особливості, відмінні від інших регіонів України. „Кам’янистий бедленд” являє собою поєднання днищ кар’єрів, провалів, останців і напівзруйнованих підвалів. При видобутку корисних копалин відкритим шляхом пошкоджуються або навіть знищуються цінні сільськогосподарські землі. А саме великої шкоди зазнають значні поля з родючими чорноземами. Вітри далеко розносять пил відвалів підривних робіт. Пил накопичується на прилеглих ґрунтах, знижуючи їх родючість.

Найбільші площі „кам’янистий бедленд” займає на півдні Полтавщини, в районі Кременчуцької магнітної аномалії, дещо менше представлений на решті територій (Котелевський, Чутівський, Гадяцький райони) [22, с.6-7]. Монокотловинні місцевості створені в результаті антропогенної денудації. Виникають у результаті видобутку глин, суглинків та пісків. Ці родовища рівномірно поширені по території області, в антропогенному рельєфі представлені не глибокими кар’єрами (до 6м.) [14, с.37].

Озерно–пустошеві місцевості формуються там, де з відходів переробки залізних руд створюються шлакосховища. На Полтавщині озерно–пустошеві місцевості приурочені до Кременчуцького магнітної аномалії.

Наступним типом гірничопромислових ландшафтів є териконно–псевдокарстовий, що формується в районах підземного видобутку. При такій формі видобутку формуються такі форми антропогенного рельєфу як терикони (териконники) – конусоподібні насипи з пустої породи. З їх крутих, не закріплених рослинністю схилів зноситься пил та шкідливі гази на оточуючі території. Вони різко знижують екологічний стан прилеглих населених пунктів, забруднюють поля й сади. Цей тип ландшафтів менш представлений на території області лише на північному заході і півдні (Пирятинський та Кременчуцький райони).

Тип ландшафту торфово–болотних пустошей формується в місцях торфорозробок. Торфорозробки приурочені до заплавного і надзаплавно–терасового типів місцевостей. Під час видобутку торфове болото порушується траншеями, котрі відразу ж заповнюються водою. В області зосереджені відносно незначні запаси торфу, основна маса родовищ знаходиться в західній та північній частинах.

Гірничо–промислові ландшафти займають важливе місце в структурі антропогенних ландшафтів Полтавщини. Але йде „постійне перетягування канату” – чи використовувати родючі чорноземи під ріллю, збільшуючи врожай, чи видобувати корисні копалини необхідні людству. Ця дилема для Полтавщини залишається невирішеною.

Наступним видом азональних антропогенних ландшафтів є дорожні. Багато форм антропогенного рельєфу пов’язані зі спорудженням і прокладанням доріг. Серед них найбільший об’єм мають насипи автомобільних та залізничних доріг. Залізнична та автомобільна сітки на Полтавщині досить густі. Це сприяє затримці схилових потоків та їх концентрації. У результаті цього розмиваються дорожні насипи, придорожні канави і кувети. Часто на їх місці вздовж доріг виникають яри та балки. Накопичення води в придорожніх канавах призводить до перезволоження ґрунтів. Тому вздовж доріг можуть активізуватися зсуви. Поширені дорожні антропогенні ландшафти по всій території області, особливо небезпечними є великі населенні пункти, де навантаження особливо зростає.

Наступною одиницею у структурі антропогенних ландшафтів є тафальні. Тафальні ландшафти почали формуватися на території Полтавщини ще за прадавніх часів. Прикладом давніх поховань на території області є кургани, які послужили витоками сучасних цвинтарів.

Кургани – це горби насипані над похованнями різних історичних епох, здебільшого круті у плані, конусовидні за формою, висотою 20 метрів і більше, діаметром часом понад 100 м.. Поховання в курганах знаходяться на давній поверхні або в спеціальних заглибленнях в землі: простих і перекритих ямах, дерев’яних зрубам, кам’яних склепах. Кургани на Україні з’явилися в епоху міді–бронзи (поч. 1 тис. до н. е.) і споруджувалися до середньовіччя (14 ст.). Розміри курганів і склад похованого інвентарю залежали від майнового становища похованих. Кургани Полтавщини залишені скотарським племенем степової зони, найбільші за розмірами належали лісостеповими землеробськими племенами скіфського часу (6–3 ст. до н. е.). Значну кількість тафальних ландшафтів можна віднести до власне антропогенних ландшафтів, а ті їх частини, де відбувається подальше їх функціонування, – до ландшафтно–інженерних систем. Сучасні тафальні ландшафти, а саме кладовища поширені поблизу всіх населених пунктів Полтавщини, а іноді й на їх території через розростання цих пунктів.

Сакральними ландшафтами називаються природні або природно–антропогенні геосистеми, які виконують духовну функцію, пов’язану з релігійними законами людства, які є об’єктами паломництва, тобто викликають у певної категорії населення прагнення до спілкування з ними. Сьогодні паломництво до святих місць стало важливою частиною туризму, тому сакральні ландшафти можна зарахувати до рекреаційних територіальних комплексів з усіма притаманними їм проблемами та інфраструктурними елементами. Сакральні ландшафти Полтавщини також є місцем паломництва людей. Найвідоміші з них: Густинський та Мгарський монастирі, Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, собори в Полтаві, Прилуках, Лубнах, церкви в Лютенці, Великих Сорочинцях, Жуках, Успенський Собор в Полтаві, Троїцька церква в Диканьці, Миколаївська в Полтаві та багато інших.

Отже, сакральні ландшафти як і інші категорії антропогенних ландшафтів існують об’єктивно завдяки їхнім специфічним функціям у цивілізованому процесі.

ВИСНОВКИ

Ми живемо в епоху тісної взаємодії між людським суспільством і природою, коли господарська діяльність визначає обличчя довколишнього ландшафту. Під впливом діяльності людини формуються антропогенні ландшафти. Антропогенне ландшафтознавство – молода наука, тому перш ніж розглянути антропогенні ландшафти України доцільно з’ясувати теоретичні засади антропогенного ландшафтознавство. Продовжує точитися гостра дискусія стосовно оцінки антропогенного впливу на ландшафти. Серед багатьох підходів до даної проблеми доцільно виділити три, які є визначальними:

1) природничий. Прихильники цієї точки зору стверджують: які б великі зміни не були внесені в природу, основні риси природних ландшафтів зберігаються. Цю точку зору відстоюють С.В.Колісник, Н.А.Солнцев.

2) природно-суспільний. А.Г.Ісаченко стверджує, що змінені ландшафти – це частини природи, які в першу чергу підпорядковуються природним закономірностям і надають ландшафту якісну визначеність і стійкість. Антропогенні об’єкти є складовими природної системи і крім суспільних підпорядковані природним закономірностям. А.Г.Ісаченко відстоює таку позицію: ”У якому б ступені ландшафт не був змінений, він залишається частиною природи і в ньому продовжують діяти природні закономірності. Якщо рівень змінності не значний, і ландшафту вдається відновитися то він повертається до попереднього стану; якщо ж ступень змінності суттєвий або навіть кардинальний, то ландшафт перетворюється в інший інваріант, де решта комплексів перестроюються до одного зміненого. ”

3)суспільно-природничий. Ф.М.Мільков стверджує, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними у розвитку ландшафтів, хоча вони в свою чергу підпорядковуються як природним, так і суспільно-економічним закономірностям.

Г.І.Денисик підтримує цей підхід, але зазначає, що антропогенні ландшафти є природними комплексами. Від інших натуральних комплексів їх відрізняє лише генезис.– походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з генетичних рядів ландшафтів

Ф.М.Мільков стверджує, що антропогенні ландшафти – це ландшафт або природний комплекс, в якому докорінних змін зазнав хоча б один з природних компонентів. На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства послідовником Ф.М.Мількова і Г.І.Денисик.

Г.І.Денисик стверджує, що відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура або хоча б один з компонентів.

За теоретичну основу дослідження взято підхід Ф.М.Мількова та його учня Г.І.Денисика. Ґрунтуючись на цьому можна дати визначення поняття, антропогенний ландшафт – це комплекс, створений людиною, в якому всі або один з природних компонентів зазнали корінних змін під впливом людини.

Дослідженням проблем класифікації антропогенних ландшафтів займалися: Ф.М.Мільков, А.Г.Ісаченко, В.Г.Федотов, С.В.Колісник, В.Л.Котельнікова, С.В.Трохимчук. У дипломній роботі приведено класифікації у хронологічній послідовності. На сьогоднішній день найгрунтовнішою залишається класифікація Ф.М.Мількова.

Посилаючись на дослідження науковців Б.Воловик, С.Романчук, класифікація була доповнена і вдосконалена автором.

Враховуючи доповнення класифікація антропогенних ландшафтів має вигляд (за Ф.М.Мільковим):

І. Зональні антропогенні ландшафти.

а) сільськогосподарські.

б) лісогосподарські.

ІІ. Азональні антропогенні ландшафти.

а) водогосподарські

б) селитебні

в) промислові

г) дорожні

д) белігеративні

е) тафальні

є) сакральні.

На сучасному етапі питаннями класифікації антропогенних ландшафтів займається вінницька школа, зокрема такі науковці як: Г.Денисик, А.Гудзевич, Г.Хаєцький, Л. Жовнір, С. Жовнір, Л.Стефанков, А. Ковальова. Вони разом з колегами А.Шкарубо та Н.Тупіциною доповнили та вдосконалили класифікацію антропогенних ландшафтів. Науковці керувалися принципом диференціації, тобто поділяли тип, підтип, вид. Дослідження антропогенних ландшафтів України дало змогу дати такі висновки.

За видами виробничої діяльності сільськогосподарські ландшафти поділяють на: польові, лучно–пасовищні, садові.

На території України сільськогосподарські ландшафти займають найбільші площі –62%.

Впливаючи на лісовий покрив Землі, змінюючи, трансформуючи його людина створює лісогосподарські ландшафти. Ліс основний поглинач СО₂ і виробник кисню, постачає людству цінні матеріали. Сучасні лісогосподарські ландшафти є переважно поєднанням штучних посадок і докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. У структурі лісогосподарських ландшафтів України виділяють: умовно–натуральні, похідні і лісокультурні ландшафти.

Селитебні ландшафти – ландшафти заселених територій. Основним джерелом їх функціонування є наявність людей та техніки. Вони поділяються на 2 типи: міські та сільські. Територія України являє собою мережу селитебних ландшафтів, так як населення проживає в містах (Львів, Харків, Одеса) та сільських (Сухорабівка, Остап’є) селитебних ландшафтах.

Дорожні ландшафти – це складні системи антропогенного походження, структуру і функціонування яких визначають власне дороги та численні прилеглі до них об’єкти. Дорожні ландшафти – результат багатовікової й специфічної діяльності людей, вони мають важливе значення не лише для багатьох сфера, а й об’єднують їх формуючи єдиний комплекс антропогенного ландшафту. Дорожні ландшафти характеризуються своєрідним лінійним поширенням у просторі. Значення і роль дорожніх ландшафтів у структурі сучасних ландшафтів України, постійно й швидкими темпами зростає.

Впливаючи на водні об’єкти утворюються водогосподарські ландшафти. У структурі водогосподарських ландшафтів України виділяться водосховища, ставки, канали.

Людина, впливаючи на земельні ресурси, геологічною та гірничо видобувною діяльністю створює гірничопромислові ландшафти. Особливості гірничопромислових ландшафтів залежать від способу видобутку, технологічного видобутку сировини, рельєфу, гідрологічного режиму і ґрунтів відпрацьованих ділянок. У їх структурі виділяють три типи: кар’єрно–відвальний, торфово–болотних пустошей, териконно−псевдокарстовий. На території України гірничопромислові ландшафти густо зосереджені в районах кам’яновугільних басейнів, буровугільного, залізорудних, нафтогазоносних провінцій.

Тафальні ландшафти сформувалися на місцях поховань. До них належать кургани, групові–могили, кладовища. Ці види антропогенних ландшафтів приурочені до околиць усіх населених пунктів України.

Сакральні ландшафти – це природні або природно–антропогенні геосистеми, які виконують духовну функцію пов’язані з релігійними запитаннями людства. Спілкування з цими місцями завжди супроводжується особливим ставленням до них (Почаївська Лавра, Спаська Церква).

Дипломне дослідження має особливу цінність, тому що автором охарактеризовано закономірності поширення антропогенних ландшафтів на території Полтавщини.

Як відомо найродючіші ґрунти – чорноземи. У ґрунтовому покриві Полтавщини переважають чорноземи, тому частка с/г ландшафтів вища за середні показники по Україні і становить – 76,2%.

Польовий підтип сільськогосподарських ландшафтів переважає в південній і південно-східній частинах Полтавщини (Кременчуцький, Кобеляцький, Новосанжарський та Машівський райони). Лучно–польові ландшафти: 4,2 – сінокоси, 5,8 – пасовища. Найбільші площі займає на півдні (Глобинський, Кобеляцький, Козельщинський райони). Садові ландшафти займають 1,6– переважають на півдні області.

Полтавщина належить до малолісних і сільськогосподарських областей, лісистість краю становить 8,04%. Лісогосподарські ландшафти переважають в північній та північно-східній частині області (Гадяцький, Чорнухинський, Миргородський та Зіньківський райони).

Селитебні ландшафти на території Полтавщини представлені 1898 населеними пунктами, з яких 36 міських і 1862 сільські ландшафти. Міські ландшафти з їх господарством і скупченням населення є найбільш активною формою впливу людства на природу, для них характерний багатоповерховий тип. Для сільських селитебних ландшафтів характерний малоповерховий тип.

Дорожні ландшафти мають широке розповсюдження не території області. Вони представлені залізничними коліями, які по території області розміщені рівномірно, та автомобільними трасами. Найбільшу густоту автошляхів мають південні райони області (Кременчуцький, Карлівський, Машівський, Новосанжарський, Полтавський, Решетилівський райони).

У структурі водогосподарських ландшафтів Полтавщини переважають ставки, наявні водосховища. Щоб запобігти втратам води під час весняної повені стік майже всіх річок області зарегульованою Побудовано біля 90 водорегулюючих споруд, в тому числі 66 водосховищ, з яких найбільшим є Кременчуцьке і Дніпродзержинське. Важливе місце у сфері ландшафтів посідають ставки – яких на території області нараховується 1240, переважають у південних і південно–східних частинах. Попри створення штучних водойм Полтавська область належить до вододефіцитних районів, тому слід проводити раціональне використання водних ресурсів.

У структурі гірничопромислових ландшафтів провідне місце посідає „кам’янистий бедленд”, який поширений переважно на півдні області (Кременчуцький, Козельщинський, Новосанжарський райони) і утворився в результаті видобутку глин і пісків. У районах видобутку залізних руд формуються місцевості кар’єрно–відвальних пустошей, що поширені на південному і північному заході Полтавщини (Глобинський, Кременчуцький райони). Просадочно–териконовий тип ландшафту формується в районах підземного видобутку корисних копалин. Цей тип переважає на заході і півночі (Чорнухинський, Гадяцький, Лубенський та Лохвицький райони).

Місцями паломництва людей в Полтавській області є: Мгарський монастир, Полтавський Хресто–Воздвиженський монастир, собори в Прилуках, Полтаві.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані частково, повністю чи фрагментально – студентами вищих навчальних закладів, учителями географії, учнями при вивченні теми антропогенних ландшафтів Землі, України, Полтавщини, у курсах фізичної географії материків і фізична географія України. Крім того дане дослідження має зацікавити тих, хто працює над своїм світоглядом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.         Алексеев Б.А. Глобальная модель современных ландшафтов мира // Краєзнавство. Географія. Туризм – 2005. − №1819. − С.30–33.

2.         Байдала В.Д. Дублін В.І., Еколого географічні підходи до збереження лісів та розвитку лісокористування в природо господарському регіоні// Географічна освіта й наука в Україні: Зб. наукових праць – К.,2003.– С. 91–92.

3.         Байдіков І.А., Пащенко В.М., Ландшафтний каркас як просторова і структурна основа екології // Український географічний журнал. – 2000. –№4. – С. 11–18.

4.         Білоусько О.А., Мирошніченко В.І. Історія Полтавщини: Пробний підручник для 7 кл. – Полтава: „Оріянс”, 2003. – 264с.

5.         Булава Л.М. Географія Полтавської області. Навчальний посібник для учнів 8–9 класів – Полтава: ПОІПОПП, 1999. –56с.

6.         Виноградов Б.В. Основы ландшафтной экологии.– М. РЕОС, 1999, – 418с.

7.         Воловик Б. Тафальні ландшафти // Краєзнавство. Географія. Туризм. 2002.– №18. – С. 9

8.         Воропай Л.І. Роль антропогенного фактора в развитии географической оболочки. − Черновцы, 1975. – 76 с.

9.         Гетьман В. Проблеми збереження ландшафтного різноманіття в Україні.// Географія та основи економіки в школі. –2001. –№6. – С. 29–30.

10.      Гриневецький В.П. Природоохоронне ландшафтознавство: наукові засади, потреби, передумови розвитку в Україні // Український географічний журнал. – 2004.– №3.– С.44-50.

11.      Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. К.: Либідь, 1993. – 224 с.

12.      Гуцуляк В.М. Основи ландшафтознавства. – К.: НМК ВО, 1992. –59с.

13.      Дем’яненко С.О. Теоретичні основи дослідження антропогенної трансформації геосистем // Географічна освіта і наука в Україні. Зб. наукових праць. – К., 2003. – С. 117–118.

14.      Денисик Г.І. Лісополе України. – Вінниця: Тезис, 2001. – 283.с.

15.      Энцеклопедический словарь юного географа–краеведа. / Гл. ред. Г.В.Корнеев. М.: Педагогика, 1981. – 384с.

16.      Жекулін В.С.Ландшафти. – М.: Знання, 1983. – 489с.

17.      Жепан Я.В. Антропогенні ландшафти Полтавщини // збірник матеріалів ІХ студентської наукової конференції історичного факультету. Квітень 2006. – Полтава: АСМІ, 2006 – С. 198–205.

18.      Забалуєв В. Техногенні території і рекультивація, антропогенізація ландшафтів, раціональне використання. // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2004. – №18–19. – С. 23–25

19.      Исаченко А.Г. О так называемых антропогенных ландшафтах М.: Всесоюзное географическое общество., 1971. − 214 с.

20.      Исаченко А.Г. Ландшафтоведенье и физико–географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991. – 365 с.

21.      Коломієць М.Ф.Полтавська область. – Харків: Видавництво харківського університету, 1959. – 91с.

22.      Корнілова Н.В. Вивчення впливу природно–технічних факторів та виникнення територій з критичною екологією. // Географічна освіта й наука України: Зб. наукових праць. − К., 2003. – С. 138–139.

23.      Коцов В.Л. Антропогенні ландшафти Кривбасу. // Проблеми антропогенного розмаїття України: Зб. наукових праць К.; 2000. – С. 108–112.

24.      Куницина М.Г. Селитебные ландшафты, основы целосности // Ландшафти і сучасність. К– Вінниця, 2000. – С. 179−181.

25.      Куракова Л.И. Современные ландшафты и хозяйственная деятельность. – М.: Просвещение, 1983. –279с.

26.      Кучерявський В.А. Природная среда города. – Львов: Высшая школа, 1984. – 369с.

27.      Мамай В.И. Островное природоосваивание; проблемы и перспективы. – М.: Знание, 1991. – 46с.

28.      Мамай І. Ландшафтознавство, становлення, розвиток, сучасний стан.// Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2004 – №39. – С. 8-11.

29.      Маринич О.М. Основні напрямки, результати і перспективи ландшафтного дослідження.// Український географічний журнал. – 2001 –№3. – С. 28-38

30.      Мильков Ф.Н., Антропогенное ландшафтоведенье, предмет изучения// Современное состояние// Вопросы географии: влияние человека на ландшафты. – 1977. – Вып. 106. – С. 11-27.

31.      Мильков Ф.Н. Рукотворные ландшафты. – М: Знание, 1978. – 87с.

32.      Мильков Ф.Н.Человек и ландшафты. – М., Мысль, 1973. – 287 с.

33.      Міхелі С.В. Основи ландшафтознавства. – К. – Кам’янець-Подільський: „Етика-Нова”, 2002. – 184 с.

34.      Пащенко В.М. Наукознавчі оцінювання ландшафтних утворень// Український географічний журнал. – 2006. – №3 – С. 9-15.

35.      Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис / За ред. К.О. Маца. − Полтава: Полтавський літератор, 1998. − 336 с.

36.      Полтавщина: енциклопедичний довідник// За ред. Кудрицького Л.В. − К.: Українська енциклопедія, 1992. – 1022с.

37.      Преображенський В.М. Ландшафт в науці і практиці. // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. –№19. – С. 3-4.

38.      Рибчинко Л.С. Особливості впливу урбанізації на зміну температури повітря і сонячної радіації // Український географічний журнал. – 2006 – №1. – С.17-22.

39.      Романчук С. Сакральні ландшафти // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. – №18. – С. 9.

40.      Руденко Л.Г., Лісовський С.А. Концепція сталого (збалансованого) розвитку та її прийняття в Україні. // Український географічний журнал. – 2005. – №4, – С.3-10.

41.      Руденко Л.Г., Разов В.Г., Національний атлас України: блок карт „екологічний стан природного середовища” // Український географічний журнал. – 2006. – №1. – С.3-12.

42.      Сорокіна Л.Ю. Дослідження антропогенної перетвореності у зв’язку з розбудовою екологічної мережі України // Географічна наука і освіта в Україні: Зб. наукових праць. –К., 2003. – С. 199-200.

43.      Стеценко М.П., Ткачов П.О. Сучасні проблеми використання і відтворення ландшафтного різноманіття в Україні // Український географічний журнал. – 2001. – №2. – С.58.

44.      Суматохіна І.М., Дук Н.М. Оцінка та картографування техногенного впливу на природне середовище екосистем // Український географічний журнал. – 2006. – №2. – С.40-45.

45.      Федотов В.И. Техногенные ландшафты: Теория, структура, практика. – Воронеж, 1985. − 287 с.

46.      Чехлій В.М. Теоретико-методологічні засади вивчення сезонних станів ландшафтних комплексів // Український географічний журнал. – 2003. – №2. – С.9-12.

47.      Чайка А.Е. Місто і ландшафти // Урбоекологія. – Вінниця, 1999. – С. 107−110.

48.      Шевченко Л.М. Геохімічні аспекти проблеми природокористування в гірничопромислових ландшафтах України // Український географічний журнал. – 2004. – №4. – С.19-23.

49.      Шевченко Л.М. Сучасне антропогенне ландшафтознавство // Український географічний журнал. – 2003. – №4. – С.74-76.

50.      Шищенко Т.І. Ландшафти у теорії, методології, практиці // Географія і основи економіки в школі. – 2004. –№4. – С. 32-34.