Практика проведення УВЧ-терапії

3. Практика проведення УВЧ-терапії

Конденсаторні електроди, які застосовують для УВЧ-терапії, мають металеву круглу або прямокутну пластину, циліндр або провідник іншої форми, які ізольовані з усіх боків для захисту від опіків, які можуть мати місце при їх торканні.

Електроди зазвичай мають жорстку конструкцію і зміцнюються на кінцях електротримачів апарату. Найбільш часто застосовуються жорсткі електроди з круглою пластиною різного діаметру.

Використовуються також жорсткі конденсаторні електроди спеціального призначення:

вагінальний – у вигляді металевого стержня, вміщеного всередині пластмасового або скляного циліндричного кожуха;

пахвовий – має ізолюючий корпус у вигляді трикутної призми з увігнутою сферичною поверхнею для впливу на фурункули тощо.

Крім жорстких, знаходять застосування гнучкі електроди, виготовлені із запресованої у гуму металевої фольги або сітки. Для збільшення зазору між тілом і гнучким електродом під нього підкладається одна або кілька прокладок з перфорованого фетру. Гнучкий електрод і прокладки або фіксуються вагою тіла хворого, або закріплюються на тілі еластичним гумовим бинтом.

Дозування при УВЧ-терапії грунтується на відчуттях тепла пацієнтом. Для орієнтування медичного персоналу, особливо важливого при порушеннях теплової чутливості, багато апаратів для УВЧ-терапії мають прилад, що вимірює анодний струм генераторних ламп.

Прилад, показання якого можуть використовуватися тільки для оцінки відносної величини потужності і для відтворення однакових за умовами (електроди, зазори і ін) процедур, є також індикатором настройки у резонанс вихідного контуру апарату.

Оскільки мимовільні рухи хворого можуть призвести до розлаштування вихідного контуру і суттєво зменшити вихідну потужність, необхідно у процесі проведення процедури періодично підлаштовувати його за допомогою пристрою, який виведено на панель управління апарату. У деяких пересувних апаратах підстроювання проводиться автоматично без участі обслуговуючого персоналу.

Контроль налаштування може здійснюватися також за максимальним блиском неонової лампи на ізольованому руків`ї, яку підносять до електродів або до їх дротів. Слід стежити за тим, щоб не торкатися при цьому рукою дротів або електродів, в іншому випадку після відведення руки контур виявиться розлаштованим.

Металеві предмети в електричному полі УВЧ не нагріваються, проте близько них, особливо при наявності гострих країв і виступів, відбувається концентрація силових ліній поля, і, як наслідок цього, можуть мати місце місцеві перегріви і навіть опіки. З цієї причини сидіння або ліжко для хворого при проведенні процедур УВЧ-терапії не повинні мати металевих частин, а кільця, шпильки, голки та інші металеві предмети, що знаходяться у хворого, повинні бути вилучені, якщо вони розташовані близько до області дії.

Особливої обережності слід дотримуватися, якщо у паціента є зубні протези, а також металеві осколки, шрапнель, що залишилися в організмі після поранень або травм. Вологий одяг і його складки також можуть викликати місцеві перегріви, тому бажано одяг перед процедурою знімати, а вологу шкіру осушити.

Пацієнт повинен розташуватися зручно, щоб зберегти прийняте положення до кінця процедури.

З`єднувальні дроти не повинні торкатися тіла і один одного. Фіксація положення дротів здійснюється за допомогою фіксаторів із високочастотного діелектрика, які закріплюються на електротримачах, і гребінок, що вставляються поміж дротами.

Для регулювання високочастотної потужності слід користуватися ступінчастим перемикачем на панелі апарату. Абсолютно неприпустимо розлаштовувати для цієї мети вихідний контур, тому що при випадковому русі хворого потужність може раптово збільшитися та перевищити допустиму для даної процедури величину.

 

Висновок

УВЧ-терапія являє собою вплив на тканини тіла хворого електричним полем ультрависокої частоти.

Електричне поле створюється за допомогою двох конденсаторних електродів, з'єднаних дротами з генератором УВЧ коливань.

Для УВЧ-терапії частина тіла розміщується між електродами або, при внутрішньопорожнинних впливах, один з електродів вводиться у відповідну порожнину організму, а другий - розташовується біля поверхні тіла.

Цей спосіб електротерапії здійснює протизапальну, розсмоктуючу і болезаспокійливу дію і показаний при фібринозній (крупозній) пневмонії, спастичних кольках, парезі, паралічі, гострому асептичному гаймориті тощо.

Література

1. Системи комплексної електромагнітотерапіі: Навч. посібник для вузів/ Під ред. А.М. Беркутова, В. І. Жулева, Г.А. Кураєва, Є.М. Прошина. - М.: Лабораторія Базових знань, 2000. – 376 с.

2. Електронна апаратура для стимуляції органів і тканин/ Під ред. Р.І. Утямишева і М. Врани - М.: Вища школа, 2003. – 384 с.

3. Лівенсон А.Р. Електромедицинська апаратура.: [Навч. посібник] - Мн.: Медицина, 2001. – 344 с.

4. Катона З. Електроніка в медицині: Пер. з угор./ Під ред. Н.К.Розмахіна - Мн.: Медицина 2002. – 140с.