Етап - загальна оцінка стану майна підприємства та його складових частин за даними, які наведено у таблиці

1 етап - загальна оцінка стану майна підприємства та його складових частин за даними, які наведено у таблиці

Коефіцієнт приросту майна (Кпм):

Кпм = А₁ – А₀/ А₀ (1)

Де, А₁, А₀ – середня вартість активів (майна) відповідно за звітний та базисний період.

Кпм = 1281,7 – 1252,5 / 1252,5 = 0,023

2 етап- аналіз виробничого потенціалу підприємства.

До виробничого потенціалу (активів) належать:

- основні засоби;

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- витрати майбутніх періодів.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

1) наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

2) наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реальній вартості майна та ефективність їх використання;

3) коефіцієнт зносу основних засобів;

4) середня норма амортизації;

5) наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей. Цей показник не повинен бути нижчим за 50%. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники.

Показник питомої ваги вартості основних фондів ( Кпвв₀₃ ) у загальній вартості коштів підприємства розраховують

Кпвв₀₃ = ОЗ/А, (2)

Такий розрахунок здійснюється на початку року і на кінець звітного періоду. Одержані показники порівнюють зі стандартними значеннями для підприємств галузі, а також з показниками високорентабельних підприємств.

Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним. Фізичне зношення – це втрата основними фондами їх споживчих якостей.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зносу основних фондів:

Коефіцієнт фізичного зносу = Сума зносу за період експлуатації / первісну вартість основних фондів

Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за формулою:

Кф.зн. = (Тф/Тн) * 100% (3)

де Тф, Тн – відповідно фактичний та нормативний строк служби основних фондів, роки.

Моральний зношення – це обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів, або використанням більш продуктивних засобів праці.

Мірилом морального зношення є коефіцієнт морального зносу (К мор. зн.):

Кмор.зн. = (Вп – Вв)/Вв (4)

де Вп – первісна вартість основних фондів;

Вв – відновна (переоцінена) вартість основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (К заг. зн.) визначається за формулою:

Краг.зн. = 1 – (1-Кф.зн) х (1-Кмор.зн) (5)

Про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу свідчить коефіцієнт накопичення зносу, який визначає інтенсивність формування одного з джерел коштів на капітальні вкладення:

Кн.з= Зн/В₁ (6)

Зн – нарахована сума зносу.

Крім розрахунку коефіцієнту зносу дається і якісна характеристика його змін. Для оцінки інтенсивності накопичення зносу основних засобів використовується показник середньої норми амортизації, що обчислюється як відношення суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних відрахувань. Цей показник порівнюється з показниками інших підприємств і стандартними значеннями даного показника.

Виробничий потенціал підприємства характеризується також відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції. Високі темпи зростання фінансових вкладень можуть знизити виробничі можливості підприємства.

3 етап - аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів.

Вивчається співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, показники мобільності всього майна підприємства і оборотних активів.

Для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна, який розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів.

К моб: на початок 120/861,5 = 0,1393 на кінець 190/766,7 = 0,2478

Збільшення коефіцієнтів мобільності всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію прискорення оборотності майнових засобів підприємства.

Важливим показником майнового стану підприємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує яку часту у вартості майна становлять засоби виробництва:

КВМ = (Оз.з + Вз + Нв) / А (7)

де Озз – основні засоби за залишковою вартістю;

Вз - виробничі запаси;

Нв – незавершене виробництво;

А – вартість активів підприємства.

Цей показник визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва.

Загально прийнято, що якщо значення даного показника нижче 0,5, то на підприємстві є негативним.

На основі аналізу структури оборотних активів вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних активів у цілому, а після цього – в розрізі окремих статей.

Причинами зміни оборотних активів можуть бути:

1) приріст власних засобів;

2) збільшення заборгованості за кредитами і позиками;

3) збільшення зобов’язань з кредиторської заборгованості.

Причини зменшення оборотних коштів:

1) витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

2) капітальні вкладення;

3) довгострокові фінансові вкладення;

4) зменшення кредиторської заборгованості.

Окремо проводиться аналіз складу та структури дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та може бути достовірно визначена її сума. Розрізняють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість. Довгострокова дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість обернена до довгострокової ДЗ. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги оцінюється за первісною вартістю, а в валюту балансу включається за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості визначають суму сумнівного боргу, тобто поточну заборгованість за продукцію щодо якої існує непевність її погашення боржником. Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Така класифікація здійснюється шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійності дебіторської заборгованості за продукцію, за попередні звітні періоди. Даний коефіцієнт зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості на продукцію відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Аналіз ефективності використання поточних активів підприємства

Економічна ефективність використання оборотних засобів виражається в корисному результаті, одержуваному підприємством у процесі здійснення своєї діяльності. Вона визначається показниками оборотності. Під оборотністю оборотних засобіврозуміється рух оборотних засобів у процесі виробництва та реалізації виробленої продукції, тобто тривалість одного повного кругообігу засобів від придбання виробничих запасів та виплати заробітної плати до реалізації готової продукції і надходження грошей на поточний рахунок підприємства.

Оборотність оборотних активів (в т.ч. дебіторської заборгованості) характеризується за допомогою таких показників:

Коефіцієнт оборотності (Коб), який визначається за формулою:

Коб = ЧД / ОА (ДЗ), (8)

де ЧД – чистий дохід від реалізації продукції за певний період (рік, квартал)

ОА (ДЗ) – середня вартість оборотних активів (дебіторської заборгованості) за певний період (рік, квартал)

Чим вищим є цей показник, тим ефективнішим є використання підприємством у своїй господарській діяльності оборотних засобів.

Обернена величина коефіцієнту оборотності називається коефіцієнтом завантаження (закріплення) (Кз), тобто :

Кз = ОА (ДЗ) / ЧД (9)

Показник є однотипним показнику фондомісткості, що розрахована до оборотних засобів. Він відображає те, скільки оборотних засобів приходиться на гривню реалізації.

Діяльність підприємства може призвести до прискорення чи уповільнення оборотності оборотних засобів, якавизначається шляхом зіставлення фактичних показників оборотності з плановими чи відповідними даними за минулі періоди.

Ефективність використання основних фондів підприємства характеризується рядом показників, які поділяються на загальні та часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача.

Слід зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

довгострокового фінансування господарської діяльності – знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;

відповідальності та захисту прав кредиторів – відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом;

фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

самостійності та влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності (автономності) та впливу його власників на підприємство;

розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

Збереження свого капіталу підприємство може забезпечити тільки при отриманні прибутку.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок прибуткової господарської діяльності, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка (індексація) необоротних активів, переоцінка оборотних активів тощо).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

інвестований (вкладений або сплачений капітал);

прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений та індексований капітал, резервний капітал, спеціальні фонди і нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, ста-тутний капітал – це первісне джерело інвестування та формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Активи підприємства можуть формуватися за рахунок прирівняних до власного капіталу джерел – забезпечення наступних витрат і платежів, величина яких на календарну дату може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам, додаткове пенсійне забезпечення, виконання гарантійних зобов'язань, реструктуризацію, виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами і використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Для здійснення господарської діяльності всі суб’єкти підприємництва, як правило, залучають майно через зобов’язання.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань належать:

довгострокові кредити банків;

інші довгострокові фінансові зобов’язання;

відстрочені податкові зобов’язання;

інші довгострокові зобов’язання.

Поточні зобов'язання включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов’язання.

Непередбачене зобов'язання – це:

1) зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2) теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.