Циклічний - вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів

3.       Циклічний - вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Необхідно зауважити, що за останні десятиріччя окремі країни почали приймати бюджети з незначним дефіцитом, а США вперше за останні 30 років передбачено в бюджеті на 1999 р. позитивне сальдо на суму 9,5 млрд. дол.

Бюджетний дефіцит, який планувався в Україні й був затверджений Законами про Державний бюджет у 1992—1999 рр. наведено в табл.1.

При плануванні бюджету постійно передбачався його дефіцит. В окремі роки рівень дефіциту бюджету становив майже 1/5 частину видатків.

Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

1.   Зменшення приросту національного доходу.

2.   Збільшення бюджетних витрат.

3.   Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4.   Відсутність чіткої фінансової стратегії.

5.   Інфляційні процеси.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

-   державні внутрішні та зовнішні запозичення;

-   внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

-   внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Основні заходи, які застосовувались щодо зменшення бюджетного дефіциту, були такі:

1.   Налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети всіх рівнів.

2.   Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.

3.   Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4.   Поступове зменшення, аж до відміни, дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5.   Розширення приватизаційних процесів.

6.   Реформування міжбюджетних відносин.

7.   Контроль рівня інфляції.

Бюджетний дефіцит є причиною багатьох економічних і соціальних проблем, тому в останні роки в зарубіжних державах і в Україні він не планується.

3.3. Управління бюджетним дефіцитом і державним боргом

Управління боргом — складний аспект державного управління та економічної політики, оскільки передбачається спільна робота кількох міністерств і відомств. Його мета — допомогти уряду вико­нувати зобов'язання щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення в майбутньому проблем у сфері платіжного ба­лансу та державного бюджету.

Державний борг можна розглядати з двох позицій. З одного боку державні позики збільшують навантаження на державний бюджет; з іншого — сприяють економічному зростанню країни. Тому дуже важливо визначити оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і внутрішніми та зовнішніми позиками країни. При цьому умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовніш­ній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями. Значні витрати щодо обслуговування боргу, порівняно з податковими надходжен­нями до державного бюджету, викликають занепокоєння в уряді та вимагають побудови стрункої системи його управління.

У процесі управління державним боргом розв'язуються такі ос­новні завдання:

-   пошук ефективних умов отримання позик з точки зору мінімізації вартості боргу;

-   недопущення неефективного та нецільового використання по­зик;

-   забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

-   визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми позиками за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

-   забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати такі чинники:

-   економічну та політичну ситуацію в країні;

-   рівень інфляції в країні;

-   ділову активність суб'єктів підприємницької та господарської діяльності;

-   ступінь ризику країни щодо можливості неповернення боргу.

Необхідність контролю за дефіцитом державного бюджету зумов­лена тим, що його фінансування може призвести до шкідливих со­ціально-економічних наслідків. Загалом державні видатки фінансу­ються за допомогою податків. Однак у разі їх нестачі фінансування може здійснюватися за допомогою так званого інфляційного подат­ку (планова емісія). Такий метод покриття дефіциту державного бюд­жету практикувався в Україні протягом 1992-1995 рр. Його викори­стання сприяло перетворенню інфляційних процесів у економіці на гіперінфляційні, що тим самим загрожувало економічному устрою. В Україні на практиці було доведено, що використання інфляційного податку має межі, за якими починають проявлятися негативні на­слідки: населення відмовляється від національної грошової одиниці, долар використовується як міра вартості та засобу нагромадження, руйнується національна грошова система загалом.

Поряд з інфляційним податком як внутрішнє дже­рело фінансування використовуються облігації внутрішньої держав­ної позики (ОВДП). Їх частка у цей період становила близько 7,3 % загального обсягу внутрішнього фінансування дефіциту. ОВДП є якісно іншим інструментом впливу на розмір бюджетного дефіциту. Їх принципова ознака полягає в тому, що держава є позичальником грошей у населення та юридичних осіб, що призводить до появи внутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чер­гу, лягає тягарем на державний бюджет. Однак, на відміну від інфляційного податку, боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей не змінюється, оскільки, вилу­чивши гроші в покупців державної позики, держава оформлює їх як видатки.

Отже, боргове покриття дефіциту державного бюджету має пере­ваги над інфляційним податком, оскільки не спричинює прямих інфляційних процесів у економіці. Саме йому віддав перевагу україн­ський уряд. У 1995 р. в Україні було вперше використано зовнішні джерела покриття дефіциту державного бюджету. Сума зовнішніх позик була досить вагомою: вона майже в чотири рази перевищува­ла обсяг фінансування за рахунок ОВДП і покривала понад 20 % де­фіциту державного бюджету. З 1996 р. починає різко зростати част­ка ОВДП у покритті дефіциту державного бюджету. Якщо в 1995 р. вона становила 5,8 %, то в 1996 р. — 39,5 %, а в 1997 р. — 78,5 %.

¹ Обсяги внутрішніх державних позик зросли не лише через необ­хідність покриття так би мовити природних видатків. Процентні платежі держави, що збільшувалися протягом 1996-1997 рр., пере­творилися на значну видаткову частину бюджету, яка вимагала по­криття. Постійний дефіцит державного бюджету й те, що націо­нальна економіка майже не розвивалася, вимагали додаткових емі­сій ОВДП, щоб покривати не стільки природний дефіцит, скільки дефіцит, утворений розміщенням облігацій. Така ситуація не могла залишитися непомітною і стала підставою для змін у бюджетній політиці. Так, у 1998 р. частка ОВДП у фінансуванні бюджетного дефіциту скоротилася більш як на 10 % і становила 66,7 %, що, як і в 1997 р., відповідало повному обсягу внутрішнього фінансування дефіциту.

Зі зміною масштабів внутрішнього боргового покриття дефіциту державного бюджету змінилися й обсяги зовнішнього фінансування. Збільшення частки зовнішнього фінансування не спричинило зрос­тання зовнішньої заборгованості, оскільки його абсолютна величина завдяки триразовому зменшенню дефіциту державного бюджету не збільшилася, а навпаки, зменшилася більш як у двічі. Отже, бюджет­на політика в Україні демонструвала певні елементи гнучкості. Але вони й надалі залишатимуться елементами, а не системою, доки зла­годжено не запрацює весь економічний механізм, який сприятиме розширенню дохідної бази державного бюджету.

Аналізуючи структуру джерел покриття дефіциту бюджету за ос­танні три роки, слід зазначити, що за цей час акцент щодо вибору джерел фінансування змістився — від прямих позик НБУ до держав­них облігацій при відносно стабільній питомій вазі зовнішніх позик. Виходячи з неемісійної природи залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних облігацій, це явище мало на попередньому етапі певний позитивний характер. Проте, враховуючи надзвичайно високу дохідність ОВДП, коротко­терміновий характер обігу та розміщення значної їх кількості серед нерезидентів, воно стало негативно позначатися на стані економіки України.

Ситуація фактичної безальтернативності ОВДП як джерела фі­нансування дефіциту бюджету, а також те, що покупці віддали пере­вагу облігаціям іноземних інвесторів, поставили уряд України в за­лежність від міжнародних потоків капіталу та створили умови для дестабілізації фінансового й валютного ринків України.

Розглядаючи питання, пов'язані з фінансуванням дефіциту держав­ного бюджету, ми не можемо абстрагуватися від теми державного боргу, оскільки головна мета державних позик — це саме покриття бюджетного дефіциту на республіканському й регіональному (місце­вому) рівнях і фінансування різноманітних проектів. Державний борг є важливим структурним елементом фінансової системи багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу, тобто він є результатом накопичення обсягів зобов'язань держави перед позичальниками (кредиторами). Структурно державний борг України складається із зовнішнього та внутрішнього. Дослідження засад обслуговування та управління зов­нішнім і внутрішнім боргом у динаміці дає змогу виокремити кілька етапів цього процесу за деякими характерними ознаками. Перший з них (1991 р. — перша половина 1994 р.) характеризу­ється безсистемним утворенням і накопиченням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавалися урядові гарантії за іноземними кре­дитами українським підприємствам, урегульовувалися боргові відно­сини з Російською Федерацією. На початку 1994р. державний борг становив 4,8 млрд. дол. (з них три четвертих — зовнішній).

На другому етапі (друга половина 1994р. — перша половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувались зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг за цей період зріс на 56 %. Внутрішній борг (початок 1995 р.) формувався переважно інфляційним шляхом, тобто розміщенням облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП відкрив нову сторінку в історії вітчизняної фінансової систе­ми. Позичання коштів через механізм ОВДП пожвавило економіч­ний кругообіг, відкрило нові можливості управління бюджетним де­фіцитом, підтримало ліквідність різних фінансових інститутів. Вод­ночас надмірне форсування динаміки внутрішнього боргу з 1996 р. і перехід до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок випуску облігацій державних позик зумовили штучну надекспансію сектора ОВДП у структурі боргових зобов'язань держави. Негативні /явища поглиблювалися незадовільними темпами приватизації та ''розбалансованістю фіскальної політики держави. Активізація опе­рацій на боргових ринках разом з розширенням позичкового інстру­ментарію призвели до значного зростання державного боргу до 12 млрд дол. за станом на 01.07.97 (з них зовнішній — 74,1 % , внут­рішній—25,9 %).

Характерною ознакою третього етапу (друга половина 1997 р. — перша половина 1998 р.) є активне позичання на зовнішніх ринках капіталу. Це було зумовлено передусім меншою вартістю таких гро­шей (порівняно з ціною позик на внутрішньому ринку), а також тим, що дані кредити мали певну ознаку, а саме вони не були пов'язаними (тобто кредитори не пов'язували надання коштів з виконанням пев­них програм, як це робить, наприклад, МВФ). На 01.07.98 зовнішній борг України досяг 10,65 млрд дол.

І нарешті, четвертий етап (друга половина 1998 р. —донині). По­чинаючи з другої половини 1998 р. уряд України суттєво скорочує обсяг позик на зовнішніх ринках через азійську, а потім і російську кризи, які негативно вплинули на бажання інвесторів вкладати кош­ти в перехідні економіки, обмеживши, таким чином, можливості от­римання позик. Україна була серед держав, які значно постраждали від кризи, тому для нівелювання її наслідків країна мала відмовити­ся від позик узагалі. Проте зовнішній борг країни станом на 01.01.2000 р. становив приблизно 12,4 млрд. дол. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішньо­го боргу. Як аргументацію наведено кілька показників:

1.      Однією з основних характеристик зовнішнього боргує співвідно­шення суми зовнішнього боргу та ВВП (критичним рівнем вва­жається 80-100 %). Для України цей показник на 2000 р. становив близько 57%.

2.      Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни, щороку використовують співвідношення обсягу платежів з обслуговування зовнішнього боргу та обсягу експорту. Цей показник дає змору оцінити платоспроможність на найближчу перспективу (критичним рівнем вважається 20-25 %). Для України цей показ­ник на 2000 р. становив 16 %.

3. Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використо­вується співвідношення дисконтованої вартості боргу та обсягу експорту (критичним рівнем вважається 200-250 %). Для України цей показник на 2000 р. не досягав 60 %.

Отже, зовнішній борг України начебто не є загрозливим, про що свідчать наведені дані. Однак структура платежів по цьому боргу все ж таки створює значне навантаження на державний бюджет. Саме на останні три роки припадає погашення майже 3,6 млрд. дол. і сплата процентів на суму 1,3 млрд. дол. США. Фактично за цей період з державного бюджету необхідно було сплатити майже 50 % усього зовнішнього боргу. Отже, на економічні процеси в Україні впливає не стільки обсяг державного боргу (хоча й це також суттє­вий показник), скільки його структура щодо поділу на зовнішній та внутрішній, характер позичальників, а також напрями використан­ня позик.

Як зазначалося, критична ситуація в економіці настає тоді, коли загальна сума державного боргу сягає понад 80 % ВВП. В Україні вона становить 57 %, тобто не є критичною. Однак враховуючи кризовий стан української економіки, зокрема її бюджетної систе­ми, цей борг може реально загрожувати нашому розвитку. Небезпе­ка нарощування обсягу боргу пов'язана з тим, що в умовах скоро­чення ВВП відволікання значних коштів на обслуговування боргу знекровлює українську економіку, затримує вихід країни з еконо­мічної кризи.

Одним із негативних наслідків залучення зовнішніх позик є їх вплив на національне багатство країни, оскільки обслуговування зовнішнього боргу-вимагає відчуження частини цього багатства та його передачі іноземним власникам. Залучення зовнішніх кредитів, крім того, обмежує можливості щодо реалізації країною незалежної економічної політики, оскільки потрібно задовольняти вимоги між­народних фінансових організацій, які не завжди враховують специ­фіку конкретної країни, а тому ці вимоги не завжди прийнятні для неї. Залежність країни від зовнішніх позик породжує також небезпе­ку дестабілізації її фінансової сфери в разі їх нерівномірного надход­ження. Так, нерівномірне надходження зовнішніх кредитів в Україну протягом 1996-1998 рр. суттєво впливало на вартісні показники рин­ку державних облігацій.

(Особливості впливу внутрішнього боргу на розвиток економіки України зумовлені особливостями нарощування його обсягу протя­гом 1995-1998 рр., а саме:

-   високими темпами зростання державного внутрішнього боргу по ОВДП;

-   високою вартістю позик на ринку ОВДП;

-   короткостроковим характером позик;

-   залученням іноземного капіталу на ринок ОВДП.

Усе це не могло не виснажувати державний бюджет. Основними наслідками впливу зростання обсягу внутрішнього боргу на соціаль­но-економічні процеси в Україні стали:

а) відплив капіталу з реального в грошовий сектор економіки, через що отримати кредити для довгострокових інвестицій та економіч­ного зростання стало практично неможливо. Внаслідок цього ви­никла криза ліквідності, що гальмувала відновлення економічно­го зростання в Україні;

б) зменшення валютних резервів НБУ через репатріацію нерезиден­тами коштів, які вони тримали в ОВДП, і зростання попиту на американські долари на валютному ринку;

в) погіршення становища в банківському секторі економіки внаслі­док примусової конверсії ОВДП, до якої уряд змушений був вда­тися, оскільки не міг їх своєчасно погасити;

г) ослаблення довіри до уряду, як наслідок обмеження можливості отримати нові позички на внутрішньому фондовому ринку;

ї) неможливість нормального функціонування фондового ринку України.

Частково напруженість ситуації в країні зумовлена ще й невико­нанням підприємствами своїх зобов'язань по іноземних кредитах, от­риманих під гарантії уряду. У 2000 р., як і в попередні роки, значним навантаженням для державного бюджету України було погашення та обслуговування за рахунок бюджетних коштів іноземних товарних кредитів, залучених юридичними особами України на умовах окуп­ності під гарантії уряду.

Однак, незважаючи на хронічні неплатежі підприємств-боржників, Кабінет Міністрів України й далі надає іноземним кредиторам гаран­тії щодо забезпечення зобов'язань позичальників за іноземними товар­ними кредитами. Можна констатувати, що нераціональна з точки зору державних інтересів політика уряду щодо управління державним боргом іноді призводить до некерованого збільшення його обсягів і стрімкого зростання витрат на його погашення та обслуговування.

Проте з державним боргом пов'язані не лише негативні наслідки для української економіки. Необхідність збільшення обсягів позик в Україні набула актуальності у зв'язку з труднощами перехідного пе­ріоду, глибиною трансформаційних процесів і неминучих при цьому кризових явищ. За цих умов позики допомагають неемісійним шля­хом фінансувати дефіцит державного бюджету, а отже, запобігати зростанню темпів інфляції, пом'якшувати дефіцит платіжного балан­су, підтримувати курс національної валюти, фінансувати критичний імпорт, деякі інвестиційні проекти тощо.

Отже, вплив боргу на економічний розвиток України не можна охарактеризувати однозначно: він досить складний та суперечливий і значною мірою залежить від характеру використання позик. (Так, зовнішні позики можуть сприяти економічному зростанню, якщо вони спрямовуються на розвиток національного виробництва, а не активно проїдаються. За умов їх продуктивного використання не виникає проблем з поверненням наданих кредитів і зі сплатою про­центів по них. Кредити, надані Світовим банком у 2000 р. під конк­ретні проекти, тобто спрямовані на реформування української еконо­міки, розподілялися так: розвиток підприємств (200 млн. дол.), струк­турна перебудова фінансового сектора (110 млн. дол.), реформування державного управління (100 млн. дол.), управління державними ре­сурсами (100 млн. дол.), структурна перебудова вугільного сектора (80 млн. дол.). Важливим напрямом використання зовнішніх позик є підтримка національної валюти. З цією метою передбачалося залучи­ти 520 млн. дол. (20,3 % загальної суми зовнішніх позик). За допомо­гою цих позик передбачалося розв'язати гострі проблеми, що поста­ють перед Україною. Однак в нашій країні зовнішні позики такого спрямування становлять незначну частку в їх загальній сумі. Зокре­ма, позики Європейського банку реконструкції та розвитку під інве­стиційні проекти у 2000 р. мали досягти 713 млн. дол. США, однак не були реалізовані.

І ще одним позитивним аспектом впливу зовнішніх позик є те, що вони сприяють прискоренню ринкової трансформації економіки Ук­раїни, оскільки частина з них має форму пов'язаних кредитів. Зокре­ма, найбільші кредитори України — МВФ і Світовий банк — нада­ють кредити при дотриманні країною певних умов. МВФ, як прави­ло, вимагає проведення скоригованої з ним фіскально-грошової політики, яка, на думку Фонду, має забезпечити поліпшення платіж­ного балансу, а Світовий банк вимагає лібералізувати торгівлю або провести приватизацію державного майна.

Однак не можна забувати, що накопичення зовнішніх боргів за певних умов може перетворити країну на неплатоспроможного бор­жника. Значні обсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах реального падіння ВВП значно посилюють економічну за­лежність держави від зовнішніх і внутрішніх кредиторів, а отже, ство­рюють небезпеку економічній незалежності України. Крім того, залу­чення коштів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках може ма­ти негативні наслідки, які необхідно враховувати:

-   збільшення загальної суми державного боргу є перекладанням по­точних витрат на майбутні періоди, а таке накопичення боргу мо­же призвести до боргової кризи;

-   позичені кошти мають свою ціну (часто невиправдано високу) і цим знову ж таки збільшують навантаження як на поточний, так і на наступні бюджети;

-   позики на внутрішніх фінансових ринках відволікають наявні кредитні ресурси з реального сектора економіки, що негативно позначається на фінансовому стані підприємств та інвестиційно­му кліматі в країні.

В Україні реальність цієї загрози посилюється такими чинниками:

-   абсолютним переважанням у структурі зовнішніх позик кредитів, »у процесі використання яких не створюється джерело для їх повернен­ня та сплати процентів, так що для їх обслуговування держава має залучати нові кредити, потрапляючи тим самим у замкнене коло;

-   неефективним використанням інвестиційних кредитів, про що свідчить зростання заборгованості юридичних осіб — резидентів України по кредитах, наданих під гарантії уряду;

-   відсутністю належного контролю за витрачанням даних коштів, внаслідок чого вони можуть використовуватися з своїм цільовим призначенням щодо конкретних проектів.

Вищезазначене зумовлює необхідність розв'язання ряду боргових проблем. Першочергове завдання— їх законодавче та інституційне врегулювання. Нині відчувається гостра потреба в законопроекті про державний борг, який би вдосконалив процедури надання державних гарантій по іноземних кредитах і посилив контроль за по­ведінкою фінансових посередників на боргових ринках. Крім того, дуже важливо, щоб сучасна політика управління державним боргом була спрямована на вирішення таких питань:

-     скорочення обсягів державних позик;

-     зниження їх вартості;

-     пролонгацію термінів їх обігу;

-     скорочення непріоритетних видатків;

-     коригування фіскальної та приватизаційної політики держави.

Саме ці питання й намагається вирішувати Державне казначей­ство, здійснюючи управління бюджетним дефіцитом і державним боргом країни. В останньому випадку це відбувається при тісній взає­модії й співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відпові­дальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. Зазначимо, що у світовій практиці роль міністерств і ві­домств в управлінні державним боргом різна. В деяких країнах каз­начейство виконує основні функції щодо управління державним бор­гом, в інших такі функції покладено на міністерство фінансів та цен­тральний банк країни. Отже, загалом в управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністер­ство фінансів України, Національний банк України, Державне казна­чейство України.

Казначейство в системі управління державним боргом виконує такі функції:

-   здійснює разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним бор­гом і його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

-   фінансує витрати з державного бюджету для обслуговування дер­жавного боргу в терміни згідно з графіком;

-   забезпечує фінансування витрат з державного бюджету для пога­шення державних цінних паперів і сплати доходу по них;

-   здійснює облік випуску та погашення державних цінних папе­рів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класи­фікації;

-   нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

-   здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юри­дичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України;

-   інформує Міністерство фінансів України та Національне агент­ство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які отри­мали кредити в іноземній валюті під гарантії уряду України, і про застосовані до них санкції.

Належне виконання зазначених функцій дає змогу, по-перше, по­ліпшити ситуацію у сфері управління державним боргом, по-друге, наповнити дохідну частину державного бюджету України. Розгля­нувши процес управління державним боргом у динаміці, можна зро­бити висновок, що критична оцінка розмірів державного боргу та зростання витрат на його обслуговування як одне із першочергових ставлять питання про керованість борговим портфелем держави. При цьому найбільшу зацікавленість з точки зору фінансових мож­ливостей України обслуговувати загальний обсяг державного боргу викликає визначення його реального рівня.

Похожие работы

Причини виникнення бюджетного дефіциту в Україні

Скачать

13006

0

0

... способи фінансування дефіциту державного бюджету, а саме: кредитно-грошова емісія (монетизація); випуск державних позик; збільшення податкових надходжень до державного бюджету. Причини виникнення бюджетного дефіциту і збільшення державного боргу Бюджетний дефіцит є системою економічних відносин, пов'язаних із залученням додаткових доходів, понад тих, що є у держави, і їх використанням на фі ...

Бюджетний дефіцит

Скачать

69592

0

0

... ; - квазіфіскальний. 2. За причинами виникнення: - вимушений; - свідомий. 3. За напрямом державного фінансування: - активний; - пасивний. 4. За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту: - фактичний; - структурний; - циклічний. 5. За терміном дії: - тимчасовий; - стійкий. 6. За зв'язком із державним боргом: - первинний; - операційний. 3. Розділ. Подолання ...

Економічна природа дефіциту бюджету

Скачать

26573

0

0

... незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної кон­цепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету. Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отрима­ти внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) ...

Бюджет України: актуальні проблеми

Скачать

99792

3

1

... і переділу дотацій споживачам. Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався. Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує ...