Держава та ринок: шляхи партнерства

3.3 Держава та ринок: шляхи партнерства

Економічна наука давно довела і практика економічно розвинених країн підтвердила доцільність і необхідність добиватися в соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється по-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство пред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх же інтересах розвивати.

З одного боку, із забезпеченням сприятливої економічної кон'юнктури з'явилися серйозні можливості для прискорення економічного зростання, а з іншого – необхідно забезпечити збалансований розвиток економіки і не допустити значного розвитку інфляції і погіршення інших макроекономічних показників розвитку України. Існує багато варіантів вирішення проблеми, і всі вони мають ряд як переваг, так і недоліків. На жаль, в державних органах управління єдності з даного питання немає.

У науці управління є такий принцип – точно сформулювати мету і вибрати один з найбільш ефективних шляхів її досягнення, а не займатися нескінченно їх вибором. Проблема нашого державного управління можливо полягає в тому, що останні 15 років ми не можемо сформулювати стратегічне економічне завдання для країни і намітити більш менш осмислений шлях до поставленої мети.

Слід пам'ятати, що до тих пір, поки дійсно ринкові відносини не займуть пануюче положення, управління підприємствами і роль в ньому держави істотно відрізнятимуться, зокрема, від західних прототипів. Перспектива полягає в тому, щоб створити механізм, який об'єднував би ринкові і державні важелі управління. Для цього його форми слід трансформувати так, щоб вказане поєднання мало несуперечливий характер.

Ігнорування особливостей українського шляху ринкового розвитку і нав'язування країні якогось "західного" або "східного" варіанту виглядає, з практичної точки зору, як елементарна зневага уроками сучасної історії. А з теоретичної точки зору, прагнення іноземних радників сьогодні вмонтувати економічні роздуми А. Сміта про "невидиму руку", яка управляє ринком, і оспівувану всіма адептами ринкової економіки (До. Поппером, Ф. Хайеком, М. Фрідменом і багатьма іншими) здібність ринку до "спонтанного саморегулювання" економіки, на чому наполягають іноземні радники, - не що інше, як прагнення досягти космосу на кінній тязі. Чому? Тому, що вони не допускали і думки про необхідність свідомого регулювання економіки, втручання держави, соціальній орієнтації ринку і так далі.

Отже, ринок не всесильний і "без держави йому не обійтися". Необхідне доповнення ринку державним регулюванням, оскільки в плановій економіці інвестиції концентрувалися в руках планових органів і використовувалися з метою здійснення ефективних проектів. А в даний час доходи розкрадаються, капітали вивозяться за межу і в розвиток економіки не вкладаються. Як наслідок – виробничі фонди безнадійно застарівають і виходять з ладу. В результаті закривається шлях до зростання економіки і добробуту населення. Звідси висновок: нам необхідно прийняти модель змішаної економіки (потрібне господарювання різними способами, як ринковими, так і плановими), в якій держава мала б можливість активно впливати на її розвиток.

Розвинені країни періодично проводять кампанії дерегулювання, які обмежені в часі і по цілях, але це відбувається в умовах зрілої системи державного регулювання. У Україні такої системи не існує, вона повинна бути створена (планове адміністрування не має нічого спільного з капіталістичним регулюванням економіки). Без посилення ролі держави не можна справитися з кризовою ситуацією в економіці. Тут потрібна тверда державна воля, яка послідовно реалізується на плановій основі.

Різні соціально-економічні теорії – марксизм, кейнсіанство, монетаризм – використовуються як база для обґрунтування характеру і ступеня державної дії на економіку. Якщо керуватися Бюджетним кодексом України, то українську економіку слід представляти у вигляді сукупності трьох секторів: державного, муніципального і приватного. До складу держсектора включаються всі юридичні особи, управління якими здійснюється державою через органи виконавчої влади; у муніципальний – юридичні особи, які знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування; у приватний – юридичні і фізичні особи, що не входять до складу державного і муніципального секторів економіки. Проте часто бюджетний процес ототожнюють з управлінням тільки витратною частиною бюджету, а управління його прибутковою частиною відносять до питань податкового регулювання або специфічного права стягування неподаткових платежів. Отже, акцент в рамках бюджетного процесу робиться на управлінні витратної частини. Але цілі, пов'язані з управлінням економікою держави, у тому числі і бюджетного процесу, не будуть досягнуті без прогнозу і аналізу прибуткової частини бюджету. Таким чином, процедура бюджетного процесу повинна бути направлена на забезпечення збалансованих обов'язків і ресурсів, ефективності прибуткової і витратної частин бюджету, а також на створення раціональної системи управління державними фінансами.

Сьогоднішній стан політичної і економічної нестабільності безпосередньо пов'язаний з характером того політичного режиму, який зазвичай встановлюється після економічних або революційних потрясінь суспільства. Його найважливіша межа – постійне маневрування влади між соціальними угрупуваннями з істотно різними соціально-економічними інтересами. В результаті виникає дуже своєрідна система, в якій сама стабільність забезпечується за рахунок коливання влади, прагнучої до створення нових коаліцій.

Словом, не дивлячись на очевидну політичну консолідацію еліти, можна з упевненістю констатувати довготривалий період постреволюційної нестабільності в нашій країні. Зрозуміло, це вже нестабільність абсолютно іншого роду, чим нестабільність революційної епохи, оскільки тепер в країні впродовж певного періоду зберігатимуться стабільність і порядок, а істотні політичні коливання і вибухи почнуть відбуватися періодично, час від часу, хоча сам факт їх можливості створює досить неприємний фон для соціально-економічного розвитку країни. [17].

ВИСНОВОК

Процес державного регулювання економіки створюючи відповідні умови стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

Але останнім часом з’являються дискусійні наукові дослідження де обґрунтовується теза що управління є складовою регулювання. Виходячи з цього твердження державне регулювання економіки розглядають як систему заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної, управлінської та ін. видів діяльності держави, спрямованих на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Підтримуюча діяльність держави це правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави компенсує недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям. Управлінська діяльність держави це управління у сфері економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Держава використовує багато адміністративних та економічних регуляторів ринкових відносин. Проте жоден із них не ідеальний, оскільки, забезпечуючи позитивний ефект в одному напрямі призводить до негативних наслідків у іншому.

Різні країни застосовують неоднакові методи регулювання суспільно-економічного розвитку. В одних із них надають перевагу кредитуванню, в інших — системі податків, у третіх вирішальна роль належить індикативному плануванню розвитку держави.

Між адміністративними та економічними методами регулювання розвитку країни немає чіткої межі, вони доповнюють один одного і за оптимального поєднання дають найбільший ефект. В умовах глобалізації суспільно-економічних процесів особливого значення набуває регулювання зовнішньоекономічних зв'язків країни.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється по-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство пред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх же інтересах розвиватись.

Дослідження існуючих проблем у нашій державі приводить до джерел його становлення як країни з ринковою економікою. Трансформація командно-адміністративної економіки торкнулася всієї системи господарювання і призвела до незворотних наслідків. Розгляд питання розвитку нашої держави, з точки зору ідеології ринкових відносин, дозволив визначити ступінь розвитку основних економічних процесів та їх вплив на практичну діяльність суб'єктів господарювання.

Позитивним на даний час для України в ситуації кризи світового господарства є, як би парадоксально це не звучало, - нерозвиненість економіки і слабка інтеграція на світові товарний і фінансовий ринок. Крім того, на тлі погіршення кон'юнктури на світовому ринку і зниження ділової активності в розвинутих країнах, ситуація в державі, що розвивається, Україна, для інвесторів, буде більш привабливою. Ці обставини є дуже слабкою втіхою для згладжування негативних факторів, що впливають на економіку України, однак це показує неоднозначність кризоутворюючих факторів і як наслідок антикризового управління як одного з методів державного регулювання ринковою економікою.

Економіка України в цілому нестабільна і знаходиться в стані депресії, спад промислового виробництва має системний характер, глибокі інфляційні процеси протікають поруч з інтенсивним зростанням усіх видів неплатежів, загострилися відносини між підприємствами.

Отже основними принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні є такі:

-     розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;

-     адекватності — система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

-     поступовості — командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.         Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua – 2010.

2.         Господарський кодекс України N 436-IV від 16.01.2003 р. зі змінами та доповненнями // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua – 2010.

3.         А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. Основи економічної теорії. Навч. посібник. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tnpu.edu.ua/kurs/301/192.htm - 2010.

4.         Бедратий В.М. Державне регулювання в умовах інтеграції національної економіки у європейський та світовий економічний простір // Економіка та держава. - №7. – 2006. – С. 82-84.

5.         Державне регулювання економіки : навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін.]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 440 с.

6.         Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.

7.         Іващенко А.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки. №6. – 2008. – С.41-46.

8.         Золотарьов В. Ф. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / В. Ф. Золотарьов. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – 292 с.

9.         Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.

10.      Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.

11.      Каховська О. В. Сутність та необхідність державного регулювання економіки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.nbuv.gov.ua/portal/48/018.pdf - 2010.

12.      Мамутов В.К. О сочетании госрегулирования и рыночной саморегуляции // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 59 – 65.

13.      Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.

14.      Перехідна економіка: Підручник /За ред. В. М. Гейця, – К.: Вища шк., 2003.

15.      Основи економічної теорії. Підручник. За ред. С.В. Мочерного. – К.: “Академія”, 1998.

16.      Основы экономической теории.: Политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н.Климко. – К.: Знания-Пресс, 2001.

17.      Симоненко В. Держава і ринок: шляхи партнерства / В. Симоненко // Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 71 – 76.

18.      Соколовська А. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні / А. Соколовська // Економіка України. – 2008. – № 3. – С. 20 – 33.

19.      Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К. : МАУП, 2000. – 176 с.

20.      Рудь І. Міжнародні економічні відносини і Україна. Вигоди і пріоритети // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrslovo.org.ua/index.php - 2010.