КАПІТАЛ ТА РИНОК ІНВЕСТИЦІЙ

2          КАПІТАЛ ТА РИНОК ІНВЕСТИЦІЙ

2.1      КАПІТАЛ, ЯК ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється
метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про
об'єкт купівлі-продажу па ринку ресурсів, то мається на увазі не
весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з'являється в даний період у виробництві. Підприємства пред'являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об'єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Розрізняють фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів і
послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Ринок капіталу — це ринок чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку з акціями) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можна вважати, що існує єдиний ринок капіталу.

2.2      СТАН РИНКУ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЙОГО ІНФРАСТРУКТУРА

Перш за все потрібно визначити, що розуміється під поняттям "інвестиційний ринок" або "ринок інвестицій". В економічній літературі стале визначення одержало таке поняття як фінансовий ринок, який складається з грошового ринку і ринку капіталів, тобто ринку фінансових ресурсів, що використовуються на споживання та нагромадження.

Термін "інвестиційний ринок" зараз широко використовується в економічній літературі і, звичайно, як заведено, це поняття по-різному тлумачать. З нашої точки зору, інвестиційний ринок формує його суб'єкт — інвестор, тобто суб'єкт господарювання, який має інвестиційні ресурси, але в той же час у якого виникає попит на додаткові інвестиції та інвестиційні товари.

Існує безліч класифікацій ринків, найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, проте не існує єдиної принципової схеми. У примітивному розумінні фінансовий ринок капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які хочуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор завжди намагається залучити акціонерний капітал у справу з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рисунку 2.1 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор

Рисунок 2.1 Схема ринкових відносин

Після задоволення власних потреб потенційний інвестор вивчає кон'юнктуру інвестиційного ринку. Ринок реальних активів (інколи застосовується термін "матеріальних чи фізичних активів") пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття,

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру ( дивись рисунок 2.2 ).

Рисунок 2.1 Інфраструктура інвестиційного ринку

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан
інвестиційного ринку.

2.3      КРЕДИТ ЯК ДЖЕРЕЛО СТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ ТА ПОЗИЧКОВИЙ ВІДСОТОК

Одним із можливих джерел фінансування капітальних інвестицій
може бути довгостроковий/середньостроковий банківський кредит.

Довгостроковий кредит становить економічні відносини між кредитором і позичальником щодо фінансування інвестиційних заходів. Загальні засади таких відносин визначаються Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Кредитор надає позичальнику кошти на визначений строк, для цільового використання та під процент. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та у зворотному напрямку з метою отримання прибутку.

Банківський кредит як джерело запозичених коштів у повному обсязі відповідає ринковим умовам господарювання. За такого способу фінансування інвестицій повною мірою спостерігається стимулюючий вплив низки економічних важелів, серед яких:

— поворотність коштів, що є дієвим засобом впливу на підприємство
щодо його зусиль зі всебічного обґрунтування проекту, своєчасного його
впровадження та ефективної експлуатації;

— платність;

— диференціація умов кредитування;

— необхідність вкладання в реалізацію інвестиційного проекту власних активів;

— контроль за окупністю капітальних вкладень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент — це чистий доход (прибуток), який отримує власник
капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом
певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік
повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка — ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках. Попередньому прикладу відповідає процентна ставка 0.1 або 10%.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб'єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента с ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів ґрунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового активу обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грошових одиниць доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі РV обчислюватиметься за формулою

РV = N / і. (2.1)

де і — ринкова процентна ставка, %.

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина
коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою

РV = FV_n / (1 + i)ⁿ. (2.2)

У цьому випадку i є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і процентну ставку i.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рисунку 2.2:

r, i

D S

10 E

K

Рисунок 2.2 Визначення ставки відсотку і доходу у короткостроковому періоді

r, i

D S₁

Е*

K

Рисунок 2.3 Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктивності капіталу. Крива попиту D на рисунку 2.2 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетин лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємства. Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рисунку 2.3 подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної відсоткової ставки.

3          ПРОЦЕС ІНВЕСТУВАННЯ

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [6 ].

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

 > будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

> цінні папери;

> цільові грошові вклади;

> науково-технічна продукція;

> інтелектуальні цінності;

> інші об'єкти власності та майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких, не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Таким чином, приріст капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування.

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладення капіталів і одержання прибутку - відбуваються упродовж певного часу, а тому вкладення капіталу, а потім і отримання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним.

У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку
можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між
періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час,
тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей
інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто
трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій
країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні
вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Інвестування - це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та інше), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори - ресурси, а далі у капітал.

Найвідоміші методи оцінки ефективності інвестицій можна поділити на три групи:

1.         Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношень грошових надходжень.

2.         Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю.

3.         Методи оцінки ефективності інвестицій, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і порівнюється інвестиційна привабливість напрямів інвестування окремих проектів або об’єктів

Важливим фактором, який впливає на процес інвестування є інвестиційний клімат. На мікроекономічному рівні інвестиційний клімат проявляє себе через двосторонні відносини фірми-інвестора і конкретних державних органів, господарських суб'єктів-постачальників, покупців, банків, а також профспілок і трудових колективів приймаючої країни. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим середовищем.

ВИСНОВОК

На сьогоднішній день, можна сказати, що створення капіталу, розвиток і посилення ефективності господарської та економічної діяльності багатьох підприємств, господарюючих суб’єктів, значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки становлять інвестиції. Інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції.

На сьогодні велика увага приділяється визначенню сутності та розгляду форм інвестицій. Розмаїття трактувань сутності інвестицій свідчить не лише про різні підходи до розкриття їх змісту, але і про незавершеність дослідження цієї проблеми. Крім того, аналіз наукової літератури довів, що недостатня увага приділяється розгляду форм інвестицій, зокрема, реальним інвестиціям, які в наш час набули певного поширення у зв'язку з активізацією вкладень коштів у об'єкти будівництва.

Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Кожне підприємство у своїй виробничій діяльності використовує певні капітальні блага. Збільшення капіталу у виробника здійснюється завдяки інвестиціям. Отже, приріст капіталу за рахунок інвестицій можна назвати процесом інвестування. Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток.