Теорії територіального комплексування і системоформування

2.2. Теорії територіального комплексування і системоформування

 

Основою формування економічного району є територіальні соціально-економічні системи – це таке просторове поєднання населення, соціальної, економічної, екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємо доповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.

Термiн "соцiально-економiчний територiальний комплекс" означає взаємоузгодженi ланки суспiльного виробництва на певнiй територiї (С.Я.Ниммик, 1969). Тобто СЕК - це iсторично сформованi, взаємопов'язанi i взаємообумовленi на певнiй економiчнiй територiї галузi виробничої i соціальної сфер, якi вiдзначаються спiльнiстю проблем розвитку, функцiональною структурою, цiлiснiстю, вiдносною автономнiстю i своєю часткою в суспiльною територiальному подiлi працi (Hиммик С.Я., 1981). Соцiально-економiчний територiальний комплекс У.I.Мересте визначає як територiальну єднiсть суспiльного виробництва в цiлому на певнiй суспiльно-iсторичнiй основi.

Стрижнем територіальної соціально-економічної системи є територіально-виробничий комплекс (ТВК).

ТВК – це поєднання підприємств (і установ), для якого територіальна спільність компонентів – фактор додаткового підвищення економічної ефективності за рахунок: а) значної стійкості взаємних зв’язків (особливо зв’язків інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; б) скорочення транспортних затрат; в) раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів і більш сприятливих умов для маневрування ними; г) створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) планування і управління з територіальним плануванням і управлінням.

Передумовами розвитку ТВК є:

  природно-ресурсний потенціал території;

  соціально-демографічні умови;

  техніко-економічні умови.

Компонентна структура ТВК. Під структурою розуміється упорядкування елементів (підприємств, виробництв), що проявляється у певних пропорціональних відношеннях і зв’язках між ними.

Елементи ТВК – це поєднання підприємств що пов’язані техніко-економічними зв’язками (цукровий завод і сільськогосподарські підприємства, деревообробний завод і лісгоспи).

Всі галузі ТВК за функціональною роллю поділяються:

- галузі спеціалізації, які визначають місце району у територіальному поділі праці і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами. Це так звана вивізна спеціалізація. Існує думка, що галузі, які виробляють продукцію у великому обсязі і зосереджують у собі велику кількість праці та капіталу, є теж галузями спеціалізації. Для них підходить термін головні галузі;

- допоміжні галузі забезпечують напівфабрикатами, виробничими послугами, головними засобами, в тому числі будівництвом галузі першої групи;

- обслуговуючі галузі забезпечують населення регіону, а також суспільне невиробниче споживання продуктами і послугами.

Цей поділ досить умовний, оскільки ті ж обслуговуючі галузі можуть давати дешеву продукцію (послуги) для поза районного споживання, отже, можуть бути галузями спеціалізації. Наприклад, туризм.

Ще один підхід до функціонально-компонентної структури – підхід ієрархії розшарування. Він передбачає виділення інфраструктури і ультраструктури, роль яких у функціонуванні комплексів різна.

Інфраструктура (“нижня” частина структури територіально-господарського комплексу) – це поєднання діючих споруд, будинків, інженерних комунікаційних мереж і систем, які прямо не належать до виробництва, але необхідні для виробництва матеріальних благ (виробнича інфраструктура – транспорт, зв’язок, мережі водо- і енергопостачання, будівельні організації та ін.) і забезпечення повсякденної життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура – заклади побутового обслуговування, освіти, охорони здоров’я, культури тощо). Часто в поняття інфраструктури включають галузевий зміст: це допоміжні й обслуговуючі галузі (а, отже, не лише заклади чи комунікації, але й цілі галузеві системи) загального призначення.

“Ультраструктура” (“верхня” частина структури) – це поєднання галузей, галузевих і міжгалузевих комплексів, які безпосередньо належать до виробництва матеріальних благ та інформаційного продукту. Виробництво інформаційного продукту дуже важливе в період інформатизації суспільства, й особливо виробничої сфери.

Для вивчення ТВК і розробки їх типології ефективний є метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). Поняття „енерговиробничий цикл” було введено М.М. Колосовським у 1947р. Ним же було виділено 8 ЕВЦ.

ЕВЦ – це економіко-технологічний ланцюжок виробництва від видобутку сировини і палива до виробництва кінцевих видів продукції. Схема ЕВЦ нагадує гроно винограду (див. приклад лісовиробничого ЕВЦ на рисунку).

На сучасному етапі, виходячи із новітніх напрямків розвитку технологій, в економічній географії виділяють наступні ЕВЦ:

1.        Пірометалургійний цикл чорних металів. Поширений в районах концентрації кам’яного вугілля, руд чорних металів. Включає такі технологічні стадії як: видобуток і збагачення сировини, коксування вугілля, металургійний ланцюг (чавун – сталь – прокат), та ін.

2.        Пірометалургійний цикл кольорових металів. Головною метою цього циклу є вилучення з руди кольорових металів супутніх компонентів, та їх використання.

3.        Нафтоенергохімічний цикл. Поширений в районах видобутку та переробки нафти. Включає переробку нафтопродуктів, а також хімію органічного синтезу, основну хімію, що базується на використанні нафтопродуктів.

4.        Лісоенергохімічний. Включає заготівлю і обробку деревини, целюлозно-картонне, лісохімічне виробництво та ін.

5.        Гідроенергопромисловий цикл. Поширений в районах з значними запасами гідроенергоресурсів. Включає ГЕС та енергомісткі виробництва (електрометалургія, електрохімія (фосфор, хлор, фтор) та ін.

6.        Гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл. Поширений в районах з аридним кліматом. Включає виробництво будівельних матеріалів для гідротехнічних споруд.

7.        Індустріально-аграрні цикли. Сільське господарство, разом із галузями переробки сільськогосподарської продукції.

8.        Інші цикли переробної індустрії (гірничохімічний, машинбудівний, атомно-енергопромисловий та ін.).

2.3 Інформаційно-технологічні енерго-виробничі цикли Участь нових інформаційно-спрямованих галузей в ЕВЦ поки що не визначена, оскільки концепція ЕВЦ спирається на старі уявлення та теоретичні підходи. Зокрема, в традиційних підходах дуже жорстко регламентуються уявлення про матеріальне і нематеріальне виробництво. Галузеве наповнення традиційних ЕВЦ складають лише галузі матеріального виробництва. В той же час інтенсивними темпами розвиваються галузі, що виробляють інформацію. Може настав час погодитись з тим, що інформація також матеріальна? З таких позицій нові ЕВЦ по виробленню інформації будуються на зовсім нових теоретичних засадах. Найголовніша їх ознака формування – виключення матеріало-, енерго- та середовищемістких виробництв із територіального поєднання галузей. Роль інших галузей також докорінно міняється. Машинобудування. хімічна промисловість, металургія, будівництво з «районоутворюючих», «базових» галузей перетворюються на обслуговуючі. Завдяки мережі Інтернет немає потреби говорити про економію, яка виникає внаслідок поєднання окремих стадій ЕВЦ в межах однієї території. Швидше, економія зростатиме при наявності окремих ланок інформаційно-технологічної фірми за кордоном завдяки більшому врахуванню місцевих умов (дешевої робочої сили, низьких цін на матеріали тощо). На вході та виході таких ЕВЦ замість звичайної сировини та енергії стоїть інтелектомістка продукція (комп’ютери, програми, зразки техніки нового дизайно та ін), тобто уречевлена інформація. В конкретному випадку з «Силіконовою долиною» ланками такого технологічно-інформаційного ЕВЦ можуть бути: -          науково-інформаційна інфраструктура – редакції наукових часописів, реферативні журнали, поліграфічна промисловість, в межах і за допомогою яких здійснюється кастинг наукових кадрів у всіх країнах світу. Просторово відірвані від «Силіконової долини»; -          менеджмент персоналу – структури, які здійснюють процес адаптації нових робітників (контракти, працевлаштування, мовна підготовка та ін.) працюють як у США, так і в інших країнах; -          обслуговування – (служби дозвілля, соціальна інфраструктура) працюють безпосередньо на місці; -          допоміжні галузі – будівельна індустрія (будівництво виробничих корпусів та житла); машинобудування (виготовлення корпусів для оргтехніки, електронних плат та ін.); хімія полімерів (виготовлення штучних кристалів, оплітки електричного дроту, оптоволоконних кабулів, деталей для оргтехніки та ін.); «мала металургія» (виплавка невеликих партій сталі, кольорових і особливо рідкоземельних металів) – працюють на довізних матеріалах в безпосередній близькості, але виненсені за межі технологічної зони, щоб не псувати навколишнє середовище; -          енергетичне забезпечення – «власні» вітряки та геліостанції, що працюють поруч на тихоокеанському узбережжі; -          науково-інженерний корпус – найголовніша ланка ЕВЦ – носії інтелекту або живі люди із своїми потребами, смаками, навіть примхами; -          служба безпеки – забезпечує зберігання інформації від промислового шпіонажу.

ТВК може бути районно галузевим або міжгалузевим. Міжгалузеві територіальні комплекси мають такі типи зв’язків:

  послідовна або часткова переробка перехідного типу сировини;

  по виробництву повністю або частково взаємозамінної продукції (ПЕК, Транспортний комплекс);

  по розв’язані в процесі функціонування певної територіальної проблеми (економічної, соціальної, екологічної, продовольчої, проблеми зайнятості і тд.)

Основні форми організації виробництва. Для ТВК характерні наступні форми організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування.

Концентрація – зосередження засобів виробництва, предметів виробництва і робочої сили, випуску продукції на великих підприємствах. Причинами концентрації можуть виступати:

  Необхідність поєднання всіх стадій технологічного процесу, що дає комплексно використовувати сировину і матеріали.

  Об’єднання взаємопов’язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт.

  Забезпечення циклу „наука à технічні розробки à інвестиції à виробництво à збут à споживання”.

  Масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що скорочує витрати на одиницю продукції, що дає змогу здешевити продукцію.

Концентрація має найбільші переваги в таких галузях як енергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування, військова промисловість.

Недоліки концентрації :

  великі підприємства мають громіздку структуру управління;

  низька мобільність на ринку (важко перепрофілюватися);

  великі підприємства неефективні в легкій і харчовій промисловості;

  розукрупнення великих підприємств необхідне з метою подолання монополізму.

Спеціалізація – переважаюче виробництво певної продукції на одному підприємстві. Спеціалізація буває: предметна, подетальна, технологічна чи стадійна. Найпоширенішою є предметна спеціалізація. Підприємства одного циклу можуть тяжіти до різних факторів: первинної переробки сировини – до сировини, кінцевого продукту – до споживача.

Комбінування – об’єднання на одному підприємстві кількох економічно і технологічно пов’язаних підприємств різних галузей (металургійний та хімічний комбінат). Розрізняють наступні форми комбінування:

1. На поєднанні послідовних стадій обробки сировини.

2. На комплексній переробці сировини.

3. На використанні відходів.

Кооперування – становлення тісних виробничих зв’язків між окремими підприємствами для виробництва певного виду продукції (між автомобільним заводом і підприємствами по виробництво окремих комплектуючих і деталей).

Спеціалізація і кооперування викликають необхідність певних стандартів.

Стандартизація – встановлення норм і вимог до розмірів, форм, якості виробів і напівфабрикатів, які закріплюються у певних документах (стандартах). Форми стандартизації – типізація і уніфікація.

Типізація – доцільне скорочення номенклатури виробів і їх типів.

Уніфікація – усунення зайвої різноманітності матеріалів, процесів, деталей.