Стратегія сталого розвитку

3.3. Стратегія сталого розвитку

На сучасному етапі у зв’язку із гуманізацією, соціологізацією, екологізацією науки РПС та регіональної економіки популярними є концепції меж розвитку та сталого розвитку. Їх модифікацією є вчення про альтернативну цивілізацію.

В сучасному світі існує два типи проблем – проблеми відносин людини з природою і проблеми відносин людини з іншими людьми, тобто проблеми суспільства.

Людина використовує природу нераціонально, а головне – небезпечно для себе. Якщо економіка буде так розвиватися далі, людина стикнеться з рядом проблем. Трагедія людства полягає не у тому, що воно не знає, що йому робити, а в тому, що воно не хоче цього робити. Воно вважає, що для правильних вчинків ще не наступив час, як говорив економічний “прагматик” Дж. М. Кейнс. Він писав: “Коли всі будуть забезпечені, суспільство знову почне цінувати цілі вище, ніж засоби, і надавати перевагу доброму перед корисним. Але не спішіть! Для всього цього час ще не настав. Принаймні, ще 100 років ми повинні внушити собі та іншим, що погане – добре, і добре – погано. Тому що погане – вигідне, а добре – ні. Жадібність, вигода і завбачливість ще деякий час повинні залишатися нашими богами. Тільки вони можуть вивести нас на денне світло із тунелю економічної необхідності”.

Засновник Римського клубу Печчен так розумів проблему: “Справжня проблема людського виду на даному етапі його еволюції полягає в тому, що він виявився нездатним в культурному відношенні йти в ногу і повністю пристосовуватися до тих змін, які він сам вніс в цей світ”.

Нова цивілізація повинна стати низькоенергетиною, високостійкою, екологічно чистою, повністю демілітаризованою і гуманною. Таким чином повинна бути створена економіка, основана на нових принципах (альтернативна економіка).

В умовах такої економіки у процесі праці надається можливість досягти таких цілей:

-          дати особистості можливість використовувати і розвивати свої здібності;

-          дозволить перебороти егоцентризм, об’єднавшись з іншими людьми для спільної діяльності , і виробити товари та послуги, необхідні для існування.

Автори альтернативної економіки стверджують, що економічний розвиток підвласний дії моральних імперативів, благих намірів, здорового глузду. Вони впевнені, що ринковий механізм може адекватно реагувати на дефіцит природи, якщо підприємець буде нести відповідальність за нанесений природі збиток.

Першим кроком повинна стати відмова від ідеї індустріалізму, промислового росту як передумови чи мети розвитку. Необхідно забути ідею достатку, оскільки потреби не можуть бути задоволені ніколи у системі, яка орієнтована на ріст, тому що потреби зростають швидше, ніж продуктивні сили. Іншими словами, необхідно відмовитися від росту виробництва. Але різні країни знаходяться на різних рівнях. Є два варіанти розвитку: застосувати принцип лише до розвинутих країн, а низькорозвинутим надати можливості досягти їх рівень, або загальмувати розвиток всіх країн одночасно. Спеціалісти по альтернативній економіці вважають, що кращим є другий шлях. Необхідністю є добровільне спрощення потреб, почуття соціальної відповідальності. Людство повинно бути здатим передбачити результати своїх дій, вміти оцінити стан довкілля, знати ту межу, яка відділяє можливість розвитку цивілізації від її згасання.

Відмовитися від росту виробництва можна двома шляхами. Перший – перейти на натуральне господарство – нереальний. Другий – суміщати альтернативну економіку із існуючим виробництвом. Однак у цьому випадку виникають проблеми власності.

Основний принцип альтернативної економіки повинен полягати в тому, що вона у першу чергу намагається задовольнити нематеріальні потреби людини, вона дає можливість людям гарно робити свої справи за винагороду чи безплатно, буде спонукати намагання опиратися на власні сили, вона буде розглядати здоров’я як складову багатства, берегти ресурси і довкілля. Це цитата із програми англійських “зелених”. Ідеї альтернативної економіки викладені в доповіді Римського клубу “Межі росту”, в маніфесті англійських екологів “Проект виживання”, в книзі Е.Шумахера “Мале – це прекрасно”.

Концепцію альтернативної економіки значно розвинула концеація сталого (стабільного) розвитку, яка була затверджена у 1992 році і Ріо-де-Жанейро на ІІ конференції ООН з довкілля та розвитку.

Стратегія сталого розвитку направлена на забезпечення збалансованого рішення завдань, збереження сприятливого довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб теперішнього і майбутніх поколінь.

Необхідність переходу до стратегії сталого розвитку обумовлена тими умовами, в яких опинилося суспільство. За останні 100 років відбулися кардинальні зміни. Чисельність населення збільшилася в 3,1 раза. Валовий світовий продукт зріс у 350 разів. Обсяг споживання прісної води збільшився в 11 разів. Площа орних земель зросла в 2 рази. Приріст площі пустель становить 156 млн. га. Площа зелених насаджень зменшилася на 7,5 млн км² ( з них 2 було втрачено за останні десятиліття). Чисельність видів рослин і тварин скоротилося на одну п’яту частину.

Людська цивілізація споживає до 40% чистої первинної продукції біосфери. Лише 10% використовується на споживання, а решат 30% просто руйнується. Природний механізм кругообігу речовин порушений.

Принесені природою жертви не вирішили соціальні проблеми людства. Говорять про зростаючу еколого-соціальну кризу. Вийти з неї можна лише шляхом кардинального перегляду уявлень в економічній. соціальній, екологічній і морально-етичній сфері. Ці уявлення повинні бути строго узгоджені із об’єктивними законами розвитку біосфери і з усіми витікаючи ми звідси обмеженнями і заборонами.

Зараз сформувалося три ареали дестабілізації довкілля. Це Північноамериканський (США, Канада, Мексика), Європейський, Південно-Східно-Азіатський ареали. Із них поступає основна маса забрудників. По одній третій дають перші два ареали, одну шосту – останній. На противагу цим ареалам – є ареали сабіізації довкілля. Це території із суцільних масивів з непорушеними чи слабо порушеними екосистемами. Такими стабілізаційними ареалами є північні ареали Канади та північні і азіатські Росії, Амазонія, Австралія. Стратегія сталого розвитку повинна забезпечити цілеспрямовану самоорієнтаці суспільства в екологічній, соціальній та економічній сферах. Показниками сталого розвитку повинні бути економічна ефективність, екологічна безпека та соціальна справедливість.

Базисом стратегії талого розвитку повинне стати створення такої економіки в глобальному масштабі, яка не виходила б за межі господарської ємності екосистеми, ємності біосфери. Для досягнення сталого розвитку економіка повинна бути змінена так, щоб досягти оптимальних обсягів виробництва при мінімальних затратах ресурсів. Необхідно кардинально змінити поведінкові стереотипи. Кінцева мета сталого розвитку суспільства полягає не тільки в тому, щоб зберегти біосферу і забезпечити її здатність компенсувати антропогенні порушення. але і в забезпеченні зростання якості життя і підвищенні духовного потенціалу людини.

Сталого розвитку можна досягти тільки в глобальному масштабі. Проте шляхи і темпи переходу до сталого розвитку в кожній країні свої. Вони різні не лише у різних країнах, а і у різних регіонах однієї країни. Стратегія сталого розвитку країни розробляється і здійснюється поетапно. На першому етапі необхідно подолати економічну і структурну кризу. Необхідно покращити екологічну ситуацію у найбільш неблагополучних регіонах. Це закладено у державних програмах розвитку.

Будь-які принципи в економіці, екології, соціології повинні бути підтверджені кількісними показниками (критеріями). Все господарство, вся природа і людство становлять єдину систему взаємопов’язаних елементів і описується набором параметрів. Низкою міжнародних організацій було запропоновано показники сталого розвитку для різних масштабів: глобального, національного, регіонального, локального, галузевого і навіть для окремих населених пунктів та підприємств. Сталий розвиток може бути описаний як набором показників, так і єдиним інтегральним показником. Такі показники, як чисельність населення, обсяг ВВП, ресурсо- та енергоємність внутрішньої продукції, зміна структури господарства, середня тривалість життя населення, рівень доходу населення, стан здоров’я населення, рівень освіти і професійної підготовки, площа непорушених територій, викиди і накопичення полютантів в природних середовищах; наявність здорового середовища проживання населення є основними. Вони характеризують динаміку переходу до сталого розвитку. Як узагальнений показник пропонується використовувати «індекс людського розвитку» (ІЛР).