Портфелі цінних паперів та фондовий ринок

2.3. Портфелі цінних паперів та фондовий ринок

У другій половині ХХ ст. в економіці розвинутих країн відбулися радикальні зміни. Вони були пов’язані з бурхливим нарощуванням інвестицій, зокрема і портфельних. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виникає єдиний міжнародний фондовий ринок. До традиційного набору фінансових інстурментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємства, державні облігації) додався постійно зростаючий список нових похідних інструментів – депозитарні розписки, форвардні контракти, ф’югерси на товари, опціони, варакти, сбони, процентні ставки. Як дозволяють реалізувати складніші та тонкіші стратегії управління доходністю й ризиком фінансових угод; як зазначає Довбенко у своїй статті “Сучасна теорія портфельних інвестицій” [14,31].

В сучасній економічній теорії під портфелем цінних паперів розуміється сукупність різного виду цінних паперів, які відповідають прийнятому для інвестора рівню доходності ризику та ліквідності. Як зазаначає Гриньова В. М. “управління портфелем цінних паперів повинно починатися з: оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель: визначення необхідного рівня прибутковості цінних паперів, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладення засобів; розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбання цінних паперів, з’ясування строку скупності акцій» [13, 251]. Відповідно до сучасного підходу до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підпрємства можлива їх наступна класифікація: Данілов, Івашина, Чумаченко виділяють лише два типи інвестиційного портфеля (ІП) за його метою формувння: портфель доходу – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестиційного капіталу на тривалу перспективу; портфель росту – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді [15, 176].

Але Гриньова, на відміну від Данілова та інших, крім двох вищезазначених типів ПІ, виділила ще й: портфель ризикового капіталу – складається пераважно з цінних паперів (ЦП) молодих компаній агресивного типу, що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації нової технологівї, випуску нової продукції; збалансовані портфелі – частково складаються з ЦП, що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково з високоприбуткових ЦП; спеціалізовані портфелі – об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішим критерієм, наприклад: критерії стабільного капіталу та доходу, портфелем іноземних цінних паперів, портфелем короткострокових фондів, портфелем середньо- і дострокових фондів з фіксованим доходом.

В економічній літературі за ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні, консервативні.

Як зазначають більшість економістів, теорія інвестиційного портфеля побудована на основі статистичного підходу, тобто про прибуток і ризик можна говорити тільки в середньому, за результатами діяльності протягом тривалого часу.

Так, щоб сформуватись, сучасна інвеситційна теорія пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Так Гриньова В. М. в підручнику за її редагуванням зазначає, що перший етап відноситься до 20-30 – х років ХХ сторіччя, збігається із зародженням теорії фінансів як науки і представлений основними роботами І. Фішера з теорії процентної ставки та Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінки капітальних вкладень. В цей час усвідомлювалася присутність і важливість визначеності факторів невизначеності і ризику. Однак початок сучасної теорії ймовірності пов’язують з появою у 1952 році статті Г. Марковіца “Вибір портфеля”, у якій вперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів і приведені методи побудови таких портфелів. Його основною заслугою є запропонована ним у цій статті теоретико-імовірнісна формалізація понять “доходність” і “ризик”. У його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їх очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей [13,25] . Як зазначає Довбенко М. у своїй сатті, саме Марковіц “вперше привернув увагу до загальноприйнятої практики диверсифікації портфеля і точно показав, як інвестори можуть зменшити стандартне відхилення його доходності, вибираючи акції, ціни на які змінюються по-різному” [14, 81]. Сьогодні вважається, що його модеь доцільно використовувати на першому етапі формування портфеля активів при розподілі капіталу, який інвестується за різними типами активів. У 1963 р. учнем Марковіца Шарпом В. була запропоновна однофакторна модель ринку капіталу, у якій вперше з’явилися знамениті “альфа“ - і “бета“ характеристики акцій. Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля. Модель Шарпа використовується “на другому етапі формування портфеля активів, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, які складають обраний сегмент“. Наприкінці 50-х початку 60-х років з’явилися праці Дж. Тобіна. Але на відміну від підходу Марковіца, який лежить в руслі мікроекономічного аналізу й акцентує увагу на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний портфель на основі оцінки прибутковості і ризику активів, що включаються в нього, підхід Тобіна макроекномічний, бо об’єктом вивчення стає розподіл сукупного капіталу в економіці у формі цінних паперів і у формі готівки. З середини 60-х років закінчується перший етап розвитку сучасної теорії інвестицій і починається наступний, пов’язаний з моделлю оцінки капітальних активів (САРМ)“. Розвиток даного етапу пов’язаний із працями Шарпа, Літнера, Моссіна. Значна частина їхніх праць була присвячена одній проблемі: “визначити ціни на ринку акцій, якщо всі інвестори, володіючи однаковою інформацією, однаково оцінять прибутковість і ризик окремих акцій і будуть формувати оптимальні в контексті теорії Марковіца портфелі, виходячи з індивідуальної схильності до ризику“, що вказується Гриньовою [13,251]. Данілов у своїй статті вказує, що “основним результатом САРМ стало встановлення співвідношення між доходністю та ризиком активів для рівноважного ринку. Важливим є той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повинен враховувати весь ризик, пов’язаний з активами (ризик за Марковіцем), а не тільки його частину, названу “систематичний“, “несистематичний,“ ризик ліквідується вибором відповідного портфеля“ [14, 81].

І Гриньова В. М. і Довбенко М. у своїх працях вказують, що наприкінці 70-х р. ця теорія зазанала критики в роботах Р. Ролла, бо САРМ не допускає емпіричної перевірки. Приблизно в той же час С. Россом було запропонована альтернативна модель оцінки капітальних активів, що одержала назву “арбітражної моделі“ (АРМ). Вона будується на основі того, що співвідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинно бути таким, що жоден індивідуальний інвестор не міг одержати необмежений дохід від чисто арбітражної угоди. В цілому з 80-х рр. інвестиційна теорія, що синтезує портфельну теорію Марковіца-Торбіна, САРМ, набуває широкого застосування [13, 251; 14, 81].

Незважаючи на тип портфеля цінних паперів ними необхідно управляти, існує два основних підходи: перший - оснований на методах фінансового управління і припускає створення збалансованого портфеля з врахувнням міжгалузевої диверсифікованості, при цьому інвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні компанії; другий підхід – сучасний, припускає успіх інвестицій, в основному залежить від правильного розподілу засобів за типами активів, також ризик інвестицій у визначений тип цінних паперів визначається імовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення, також в другому підході враховується, що загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть мінятися шляхом варіювання його структури, а всі оцінки носять ймовірний характер. Описані підходи управління портфелем цінних паперів інвестора були описані Гриньовою в підручнику за її редагуванням “Інвестування“ [13, 251].

Сьогодні серйозний вплив на економіку країн справляє фінансовий ринок та цінні папери.

На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи, Великобританії, Японії та Китаю. Упродовж останніх років зростає роль США та Європи, скорочується частка Японії й Південно-Східної Азії і стрімко розвивається, такими можна вважати Індію та країни Центральної та Східної Європи, міжнародні активи яких перевищують один трильйон доларів США.

Основними інструменами міжнародного фінансового ринку сьогодні є акції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та корпоративних облігацій. Так частка корпоративних облігацій зросла з 11,7% у 1993 р. до 26,5% у 2004 р., державних облігацій знизилась з 28,3% до 17,8%, а депозитів скоротилася з 31,1% до 27,9%, тобто відбувається зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Депозити і державні цінні папери є досить перспективною складовою майже для всіх сегментів міжнародного фондового ринку, оскільки найчастіше пов’язані з національними фондовими ринками [23,24].

Слід зазаначити, що країни СНД мають також фондовий ринок та ринок облігацій як його складової. Приблизно на одній стадії розвитку перебувають ринки облігацій Азербайджану, Вірменії, Грузії, Таджикистану, Білорусії. У цих країнах ринок облігацій малорозвинений. Його обсяг становить 17,2 млн. дол. і представлений ринком державних (15 млн. дол.) і корпоративних облігацій (2,2 млн. дол.). У Молдовії основну частку в структурі ринку облігацій посідає внутрішінй ринок державних облігацій, який є досить розвиненим. Його обсяг – 98 млн. дол. США. У Казахстані один із найрозвиненіших ринків облігацій серед країн СНД. Його загальний обсяг становить 5,969,9 млн. дол. Він представлений як внутрішнім (3,724,9 млн. дол.), так і зовнішнім (2,245 млн. дол.) ринками, які порівняно з Росією і Україною збалансовані: 60% - внутрішній і на 40% зовнішіній ринки. На внутрішньому ринку перебувають в обігу державні (2 604,4 млн. дол.), муніципальні (73 млн. дол.), корпоративні (1047,9 млн. дол.) облігації. Ринок облігацій Росії – найрозвиненіший серед країн СНД. Його обсяг – 74,912,4 млн. дол. Більшчу частку становить зовнішній ринок – 75% (55,983 млн. дол.) і внутрішній обсяг – 18,929,4 млн. дол. Ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані, де економіка не є ринковою, серед країн СНД. Україна входить до трійки держав, серед країн СНФ з найрозвиненішим фондовим ринком та ринком облігацій зокрема.

3. Іноземний капітал в Україні

 

3.1. Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України

Пожвавлення економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату. Для України іноземні інвестиції мають велике значення, тому пожвавлення інвестиційної діяльності в країні передбачає залучення фінансових ресурсів, нових технологій і передового досвіду розвинених країн, які пропонують для перебудови економіки залучення на взаємовигідних умовах ПІІ з метою розв’язання завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінних виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу. Розвиток інвестиційної політики, проблеми привабливості України на міжнародній арені та напрямів залучення іноземних інвестицій висвітлені в роботах вітчизняних та закордонних учених, як Федоренко В. Г., Проценко П. О., Солдатенко В. В., Степанов Д. В., Мойсюк О. М., Корецького М. та інші.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, становище та рівень технічого оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та економічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому [17,25]. Інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату – це сукупність політичних, правових, економічних, соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів, сприятливий інвестиційний клімат в Україні має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків; формування і розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва. Глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності [18, 40].

Абрамович Г. В. у своїй статті зазначає, що до чинників, які реально можуть вплинути на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України, відносяться:

Ø   підвищення рівня розвитку продуктивних сил та поліпшення стану ринку інвестицій;

Ø   стабілізація законодавчої бази;

Ø   інтеграція політичної волі усіх гілок влади;

Ø   нормалізація стану фінансово-кредитної системи;

Ø   підвищення пріоритетності статусу іноземного інвестора;

Ø   підвищення інвестиційної активності населення.

Іноземний капітал, який органічно з’єднується з національними зусиллями та ресурсами, генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основі застосування більш прогресивних засобів праці, збільшення кваліфікації робітників та покращення використання наявних виробничих ресурсів.

Сучасні умови економічного розвитку вимгають проведення активної політики по залученню ПІІ. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиціної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання. Прийнятим 19 березня 1996 р. Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень. Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво та допомога України з боку Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій. Для пошуку фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Значну роль у процесі іноземного інвестування в Україні відіграють іноземні банки, які кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними інвестиціями. Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій” [17, 25]. В умовах економічної та політичної криз, які переживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились. У зв’язку з цим великі надії покладаються на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується рядом проблем, подолати які можливо шляхом покращення інвестиційного клімату нашої держави.

3.2. Інвестиції на території України

Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. Тому залучення прямого іноземного капіталу в народногосподарський комплекс України й акумулювання його з вітчизняним дало б змогу вирішити низку інвестиційних проблем та, відповідно, вийти з економічної кризи.

Слід зазначити, що проблема іноземного інвестування широко дискутується в наукових працях провідних учених України та світу. Серед вітчизняних заслуговують на увагу дослідження Гаврилюка О. В., Герасимчука М. С., Макогона Ю. В., Пересади А. А. Проблемам функціонування ПІІ присвячені праці зарубіжних учених У. Чарпа, Р. Хотла, Д. Бейлі, Л. Гітмана, М. Джанка та ніших дослідників, як зазначила у своїй статті Войцеховська В. В.

Тому іноземні інвестиції виступають важливою умовою здійснення стурктурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, збільшення показників господарської діяльності підприємства. ПІІ мають велке значення для економіки країни, тому що вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки в світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперацій., є джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва, збільшують продуктивність праці, залучення вітчизняних підприємств до використання передового досвіду, сприяють розширенню інновацій, підвищують добробут населення країни [20, 61].

Безперечним є те, що інвестиційний простір України на сьогодні є конкурентним середовищем як з позиції конкуренції інвесторів за кращі інвест-проекти галузі на території для потенційного прямого інвестування, так і з позицій конкуренції певних підприємств, галузей та регіонів за потоки ПІІ. На противагу до конкуренції інвесторів за території, конкуренція території (галузей, підприємств, проектів) за потоки ПІІ в Україні є набагато сильнішою. Оскільки на сьогодні інвестиційний простір країни - так би мовити, ринок перебуває ще на стадії розвитку, то очевидною є поява певного роду “монополістів”, які у створеному інвестиційному кліматі змогли залучити до себе більші шматки “інвест-пирога” [21,28].

У процесі надходження ПІІ в Україну виділяють 3 етапи. Перший з них охоплює період з 1992 р. по 1994 р. і характеризується низьким значенням іноземних інвестицій. У 1994 р. інвестування не перевищуваол 10 дол. США на одну особу населення. Другий етап тривав до початку ХХІ ст. і відрізнявся динамічним зростанням зацікавленості іноземних інвесторів. За 1994-2000 рр. Обсяг ПІІ зріс у 6,8 разів й досягнув 78 дол. США на одного мешканця України. За 2001-2004 рр. Обсяг ПІІ зріс на 5,1 млрд. дол. США порівняно з 1994-2000 рр., або у 25 разів. Станом на 1 січня 2005 р. на одну особу населення вже припадало 177 дол. США, що в 19,5 разів перевищило рівень 1994 [19, 105].

Оскільки інвестиційний простір України є неоднорідним, то є доцільним зазначити частку надходжень ПІІ у регіони України. Так Харламова Г. О. у своїй статті на основі даних Держкомстату з надходжень ПІІ провела розрахунки частки регіону у надходженні в Україну (таб. 2)

Таблиця 2. Частки надходжень ПІІ у регіони України у 1995-2005 рр., %

Область	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
АР Крим	1,74	1,76	6,44	6,46	4,58	4,04	3,77	3,58	3,56	3,37	3,96
Вінницька	0,08	0,60	0,46	0,61	0,44	0,39	0,57	0,60	0,87	0,97	0,79
Волинська	0,46	0,36	0,73	1,10	1,50	1,30	1,26	1,07	0,98	1,30	1,17
Дніпропет- ровська	8,98	7,14	8,23	7,45	6,15	5,42	5,68	6,47	7,83	8,99	9,32
Донецька	12,55	8,85	6,02	5,42	5,91	7,90	7,92	7,35	7,11	6,52	5,91
Житомирська	0,66	0,45	2,23	1,84	1,14	0,85	0,72	0,84	1,06	1,16	0,99
Закарпатська	2,90	2,01	2,31	2,26	2,31	2,25	2,38	2,37	2,33	2,73	2,92
Запорізька	1,74	1,59	1,08	2,42	8,15	6,54	5,94	6,74	6,70	6,64	5,86
Івано-Франківська	2,54	2,01	1,30	1,20	1,23	1,12	1,03	1,02	1,28	1,44	1,45
Київська	2,96	3,61	8,40	9,87	9,25	8,15	8,84	9,08	7,73	7,12	6,12
Кіровоградська	0,95	0,76	0,61	0,62	0,55	0,51	0,50	0,79	0,69	0,88	1,28
Луганська	3,95	2,53	1,72	1,35	1,00	0,86	0,81	0,86	0,94	0,87	1,78
Львівська	5,56	4,86	3,80	3,53	2,94	3,45	3,87	3,51	4,02	4,58	4,19
Миколаївська	0,48	0,70	1,79	1,49	1,12	1,11	1,17	1,33	1,18	1,13	0,91
Одеська	12,23	8,62	7,54	6,12	6,50	5,59	5,24	5,17	5,32	5,43	6,07
Полтавська	2,17	1,52	1,47	1,79	3,05	6,34	4,67	3,28	2,79	2,65	2,46
Рівненська	0,50	0,38	1,31	1,54	1,81	1,41	1,18	1,05	0,93	0,81	0,86
Сумська	0,91	1,88	0,92	0,63	0,71	0,95	1,14	2,78	2,34	2,12	1,58
Тернопільська	1,80	1,01	0,74	1,00	0,65	0,53	0,55	0,50	0,49	0,43	0,45
Харківська	0,56	0,91	1,35	2,01	1,83	2,28	3,12	3,30	3,01	4,02	4,61
Херсонська	0,08	0,23	0,46	0,59	0,57	0,79	0,91	0,99	1,01	0,97	0,87
Хмельницька	0,95	0,78	0,60	0,55	0,44	0,42	0,40	0,47	0,52	0,70	0,80
Черкаська	4,65	3,14	7,13	6,49	4,30	3,16	2,70	1,20	1,52	1,46	1,47
Чернівецька	0,70	0,47	0,40	0,45	0,37	0,25	0,23	0,28	0,30	0,31	0,29
Чернігівська	1,70	1,35	1,55	1,55	1,51	1,43	1,33	1,18	1,12	1,14	1,13
м. Київ	24,96	40,80	30,38	29,95	30,74	31,79	33,24	33,84	34,05	31,98	32,13

Результати аналізу неоднорідності розподілу ПІІ по регіонах України дозволяють зробити висновок про достатньо високу та монотонно зростаючу концентрацію їх в м. Києві, Дніпропетровській, Київській, Одеській, Донецькій та Запорізькій областях.

Стрибок у диспропорціях інвестиційного простору припав на період 1995-1996 рр., коли економіка України перебувла на початку ринкового реформування та трансформації. Це пояснюється тим, що у дореформенний період регіональні розбіжності певною мірою згладжувались централізованою політикою вирівнювання індустріального розвитку регіонів і відсутністю реального інвестиціного процесу в країні. З 1997 р. відзначається відносна стабільність у тенденціях неоднорідної концентрації прямих інвестиційних надходжень у регіони України [21,28]. Незважаючи на зростання інвестиційних надходжень до країни у світовому потоці ПІІ на українську економіку припадає близько 1%. Незначний потік ПІІ можна пояснити тим, що серед європейських постсоціалістичних країн Україна сприймається як країна з найбільшим ризиком. За оцінкою Європейського центру досліджень підприємницький ризик інвестицій вУкраїну склав 80%.

За обсягом ПІІ на одну особу населення Україна суттєво відстає від країн Центральної Європи, Прибалтики, де цей показник перевищує позначку 1,5-2,5 тис. дол. США. Серед 25 держав Центральної Європи та СНД Україна за середнім обсягом на душу населення таких інвестицій посідає одне з останніх місць (22 місце). Навіть найбільший реципієнт ПІІ – м. Київ, де надходження перевищують 1000 дол. США на одного мешканця, не досягає рівня середніх показників західних сусідів України [19, 105].

Неоднорідність інвестиціного простору України не лише спостергіається за територіальною ознакою, а й за галузями економіки країни. Харламова Г. О. також у своїй статті за даними Держкомстату про надходження ПІІ за галузями економіки визначила частки надходжень у галузі економіки України (таб. 3)

Таблиця 3. Частка надходжень ПІІ у галузі економіки України, %

Область	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Промисловість	52,57	42,35	50,53	49,81	52,78	52,55	53,24	53,64	51,56	49,79	44,24
С/г	1,76	2,06	2,37	2,71	2,10	1,97	1,83	1,84	1,98	2,69	2,55
Лісове господарство	0,04	0,04	0,09	0,12	0,17	0,17	0,07	0,07	0,08	0,09	0,09
Транспорт та зв’язок	4,84	3,90	5,39	4,69	5,64	5,25	6,33	6,78	7,24	7,88	7,54
Будівництво	3,99	2,87	4,12	3,94	3,97	3,66	2,57	2,56	3,14	2,94	2,96
Операції з нерухомим майном	0,60	0,37	0,31	0,37	0,32	0,34	3,93	3,90	4,38	5,23	7,05
Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення	0,70	0,85	6,04	5,55	3,96	3,54	3,00	2,57	2,20	1,94	1,86
Освіта	0,19	0,12	0,08	0,07	0,05	0,04	0,06	0,07	0,06	0,05	0,04
Фінансова діяльність	2,59	7,38	8,04	8,43	7,00	6,56	8,08	7,80	7,69	7,37	8,23
Інші	32,72	40,06	23,03	24,32	24,00	25,92	20,90	20,77	21,65	22,02	25,45

Як видно з таблиці 2 наявна чітка “монополія” на надходження ПІІ у промисловість України на противагу іншим шалузям економіки, і ця тенденція прослідковується на всьому часовому проміжку. Це пояснюється такими причинами:

* промисловість України має сильну позицію на інвестиційному ринку галузей економіки України і високу результативність для інвесторів у порівнянні з іншими галузями;

* тенденція до концентрації у промивлості ПІІ визначається джерелом цих надходжень (ПІІ йдуть з промислово розвинених країн) [21, 28].

Основна частина зарубіжних інвестицій до цього часу спрямовується в ті сфери, які не є визначальними для вітчизняного господартсва. За даними на 1 січня 2005 р. найбільшим іноземним інвестором для України є США, проте американські корпорації вклали в машинобудівну галузь всього 2,7% від загальної суми своїх інвестицій, тоді як в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі – 15,9%, в харчову промисловість – 14,1%. Вкладення британських фірм у ці галузі дорівнюють 29,4% і 11,4%. Один із основних іноземних інвесторів (Нідерланди) майже весь ввезений капітал спрямував до оптової торгівлі та харчової промисловості України. Російські інвестиції у металургію та машинобудування становлять усього 4,4% і 2,1% від загальної суми надходжень капіталу з Російської Федерації.

В Україні сировинні та паливно-енергетичні галузі промисловості концентрують майже половину обсягу інвестицій в основний капітал, інша половтна припадає на обробні галузі. Найбільш адекватна галузева форма відтворення інвестиційного потенціалу економіки – машинобудування. Необхідність його вибору як бази економічного зростання зумовлено проблемою зношеності основних засобів, а також потребою перебудови індустріального комплексу України. Відтепер на зміну паливній, металургійній промисловості, важкому машинобудуванню приходить електроніка, інформатика, біотехнологія. Вони не тільки розвиваються самі, але дають імпульс для розвитку своїм суміжникам [19,105].

Порівнюючи результати таблиць 1 і 2 видно, що неоднорідність галузевого інвестування більша, ніж регіонального, і має чітку монотонно-спадаючу тенденцію.

Поступове повільне зростання рівномірності у розподілі ПІІ в галузях економіки України частково пояснюється, з одного боку, нарощенням потенціалу та, відповідно, інвестиційної привабливості інших галузей економіки, з іншого – приходом на інвестиційний ринок України все більшого числа інвесторів, які шукають “прогалини” в інвестиційному просторі країни, і не хочуть чи не мають можливості йти у промисловість або через велику конкуренцію в цій галузі, або через мізерні розміри потенцінйих інвест-проектів [21, 28].

Отже, як свідчать вищенаведені дані, зарубіжні капіталовкладення в Україні спрямовані не на підтримку національного виробника, а на захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг.

Відбувається також “захоплення” вітчизняного ринку банківських послуг іноземним капіталом. Питома вага сплаченого статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків виросла з 13,2% до 22,4%. Найбільші частки в загальній сумі іноземного банківського капіталу, що працює в Україні, належать інвесторам з Австрії (21,2%), Росії (18,4%) Польщі (8,8%), Нідерландів (8,3%). В умовах існування в Україні заборони на відкиття філій іноземних банків основним методом проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор є купівля акцій (10, 20%). Ціновий тендер на акції українських банків дещо завищений, що пояснюється тією обставиною, що практично всі перспективні ринки банківських послуг у країнах Центральної та Східної Європи поділені, найпривабливішими для інвесторів залишилися банки України. Однак іноземні інвестори, що приходять в Українській банківський ринок, не зацікавлені підвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявній капітальні базі [22, 79].

Отож, на мою думку, використання іноземних інвестицій сприяє забезпеченню потреб національної економіки в необхідній сировині й продукції, а головне – стимулює розвиток еономічно ефективних і конкурентноспроможних експортерів, що надає можливість Україні потрапити в всистему міжнародного розподілу праці і капіталу.

Висновки

Важливою формою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами, тобто його вивіз. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його у економічній діяльності інших країн. Як форма світогосподарських зв’язків вивіз капіталу сформувався на початку ХХ століття. У світовій практиці найпоширенішою формою міжнародного руху капіталів є іноземін інівестиції – переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановити контроль і взяти участь в управлінні об’єктом у країні, що приймає капітал.

В умовах глобальної світововї інтеграції економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності, особливе місце займає процес прямого іноземного інвестування. За умови ефективного використання ПІІ уряди багатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічні показники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями та сучасними методами управління, підвищити конкурентноспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках., вирішити соціально-політичні питання [20, 61].

Так, з вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що в структурі розподілу ПІІ між основними групами країн спостерігаються суттєві зміни. По-перше, загальні темпи іноземного капіталу знову прискорюються. По-друге, новим потужним регіоном залучення іноземного капіталу стоять країни Азії, а саме Китай та Індія. Основними мотивами руху капіталів в ці країни є низька собівртість виготовленої продукції та масштабний ринок збуту товарів і послуг. Водночас в більшість розвинених країн інвестиційний капітал надходить в заначно меншій кількості, а в окремих країнах вже сьогодні спостерігаєтсья чистий відтік інвестицій (Данія, Швеція, Німеччина). При цьому інвестиційнна привабливість колишніх країн ЦЕЄ – нових членів ЄС залишається на високому рівні завдяки значній ємності ринку, помірній вартості робочої сили та територіальній близькості до ЄС-15. Окремий інтерес становлять країни СНД, економічні умови яких дозволяють оптимістично оцінювати темпи розвитку інвестиційних процесів у регіоні [9, 70].

Для України також іноземні інвестиції мають велике значення. Адже проблема інвеситціного забезпечення є однією з найбільш складних для України і тому її вирішення в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе без їх залучення. У світовому потоці ПІІ на українську економіку припадає лише близько 1%. Навіть цей незначний потік інвестицій розподіляється нерівномірно як між регіонами, так і між галузями економіки України. Так, позитивні інвестиційні ефекти та вплив проявляються більшою мірою лише у тих регіонах та галузях економіки, які є безперечними лідерами по розвитку та економічному потенціалу й на внутрішньому ринку. А регіони й галузі, які найбьлше потерпають від недостачі ПІІ, залишаються на інвестиційній перифирії у структурі розподілу інвестицій на терені країни, що призводить до посилення диспропорцій у економічному розвитку регоінів та галузей країни. У зв’язку з наявною ситуацією, урядові заходи із посилення інвестиційних надходжень в економіку України повинні активно орієнтуватись на найактивніше приваблення інвесторів у периферійні регіони та галузі економіки задля підвищення середнього рівня розвитку економіки та рівня життя населення країни [21, 33].

В сучасних умовах фондовий ринок і цінні папери досить активно розпочали впливати на економіку країн. Основими інструментами міжнародного фондового ринку сьогодні є акції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та копоративних облігацій. За даних умову у світовій економіці відбувається тенденція зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Та в структурі використання міжнародного капіталу більше ніж у тричі зросла частка портфельних інвестицій – з 12% у 1983 р. до 41% у 2005 р. На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Великобританії, Європи, Японії, Китаю. За даної економічної ситуації фондовий ринок існує у всіх країнах СНД, ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані, де економіка не є ринковою. Ринки облігацій Росії, України, Казахстану – найрозвинутіші серед країн СНД [23, 22].

Залучення і використання іноземного капіталу в економіку країн стає найважливішим чинником реконстуркції, відновлення та створення нових виробництв і підриємств. Приплив іноземних інвестицій є одним із головних чинників прискорення розвитку не лише економіки якоїсь однієї взятої країни, але й прискорення розвитку світової економуки вцілому.

Література

 

1.         Теорія капітала: науково-економічний аспект / Лисенко А. І., Арлачтов Д. В. // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 7.

2.         Історія економічних учень: Підручник: У 2ч. – ч. 1 / За ред. Базилевич В. Д. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2003.

3.         Економіка: Принципи, проблеми та політика / Макконнелл К. Р., Брю С. Л. – В 2 т.: Пер. з англ. 11-го вид. Т.2 – М.: Республіка, 1992.

4.         Історія економічних вчень: Навч. посібник / Лісовицький В. М. – Київ: «Центр навчальної літератури».

5.         Основи економічниї теорії / За ред. Предборського В. А. – Київ. – Кондор, 2002.

6.         Економічний словник-довідник / За ред. док. економ. наук., проф. С. В. Мочерного. – Київ: Феміна, 1995 р.

7.         Інвестиційний словник: Навч. посібник. / Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Партин Г. О. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005.

8.         Модернізація основниго капіталу / Чинипко А. С. // Економіка і прогнозування. – Київ. – 2006 - №1.

9.         Сучасні особливості міжкраїновго розподілу прямих іноземних інвестицій у світовій економіці / Гайдукевич А. П. // Економіка та держава. – 2006. – №2.

10.      Сучасні тенденції розвитку світової економіки та рух капіталу / Понорілова Т. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2003.-№2.

11.      Зарубіжні інвестиції та економічні інтереси іноземних інвесторів / Гостюк М. // Економіка України: політико-економічний.-Київ.-2005-№8.

12.      Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД / Носова О. // Економіка України: політико-економічний.-Київ.-2005-№10.

13.      Інвестування: навчальний посібник / Гриньова В. М., Коюда В. О., Лепейко Т. І., Коюда О. П. – 2-е вид., допрац. і доп. – Х.: ВД «ІНЖЕК».

14.      Сучасна теорія порторельних інвестицій / Довбенко М. // Економіка України: політико-економічний. – 2006.-№6.

15.      Інвестування: Навч. посібник / Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. – К.: «Видавничий дім «Комп’ютерпрес»».

16.      Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевич. – 6-те вид., непероб. І доп. – К.: Знання – Прес, 2007.

17.      Напрями активізації державної політики щодо застосування іноземних інвестицій в економіку України / Абрамович І. В. // Економіка та держава.-2006.-№9.

18.      Основи інвестиційно-іноваційної діяльності / Федоренко В. Г. // Економіка та держава. – 2004.-№9.

19.      Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизнаного виробництва / Товстиженко О. В. // Актуальні проблеми економіки. – 2007.-№1.

20.      Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку / Вайцехович В. В. // Актуальні проблеми економіки.-2006.-№8.

21.      Неоднорідність інвестиційного простору України / Харламова Г. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2006.-№2.

22.      Іноземний капітал у банківському секторі України: проблеми і наслідки / Шолудько Н. М. // Фінанси України. – 2006. - №7.

23.      Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку / Лютий Ю., Міщенко В. І. // Фінанси України.-2006.-№3.