Макроекономіка як наука

Опорний конспект лекцій

з «Макроекономіки»

Макроекономіка як наука

Фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між безмежними матеріальними потребами людей і відносно обмеженими економічними ресурсами для їх задоволення.

Під ефективністю економіки розуміють відношення результатів виробництва до витрат на це виробництво.

Складові ефективного використання ресурсів:

1.         Забезпечення повної зайнятості ресурсів.

Повна зайнятість – це залучення до виробництва всіх придатних ресурсів.

2. Досягнення повного обсягу виробництва.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовуються так, щоб найповніше задовольнити потреби суспільства.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.

Національна економіка може бути визначена як:

1)         сукупність об’єктів виробничої і невиробничої сфери, що розташовані в межах певного природного середовища і державної території та використовуються суб’єктами господарювання;

2)         система галузей, видів виробництв і територіальних комплексів;

3)         економічна система, яка здатна задовольнити потреби даної країни та захистити її інтереси, забезпечити її господарську та політичну самостійність.

Об’єктом макроекономіки є економічна система та її агреговані показники. Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.

Агреговані параметри відображають сукупність специфічних економічних одиниць так, ніби ті складають одне ціле. (наприклад, уся сукупність підприємств в Україні складають один агрегат – фірми).

Суб’єкти національної економіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор

3. Державний сектор

4. Сектор закордон

Методи макроекономічних досліджень:

діалектико-матеріалістичні методи:

ü   аналіз;

ü   синтез;

ü   індукція;

ü   дедукція;

ü   абстракція;

ü   інші.

економіко-математичне моделювання

Економічна модель – це спрощене відображення економічного явища, об’єкта або процесу, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.

Економічна змінна – це вимірна величина (наприклад, річний обсяг виробництва, сума грошей, темп інфляції), що може набувати різноманітних значень.

Відрізняють дві групи таких змінних:

а) ендогенні змінні – це характеристики об’єкта, які треба визначити в результаті розрахунків по моделі (невідомі величини);

б) екзогенні змінні – це характеристики зовнішніх (по відношенню до об’єкта моделювання) умов, які модель бере як дані.

Статичні моделі фіксують економічний процес на початку та кінці певного періоду і не зображують перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні моделі з урахуванням фактора часу.

Функції макроекономіки:

практична.

пізнавальна.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв’язки і залежності, властивості національної економіки, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки.

Виконуючи практичну функцію, макроекономіка виступає як нормативна, або макроекономічне регулювання. Макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього досягти.

Макроекономічні показники в системі національних рахунків

Найважливішим показником розвитку економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП). Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Суб’єкти господарювання вважають резидентами тієї економіки, з якою діяльність пов’язана тісніше, ніж з будь-якою іншою.

Принципи розрахунку ВВП:

1) у ВВП враховується вартість кінцевої продукції і не враховується вартість проміжної продукції.

Кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою споживання.

Проміжна продукція – товари і послуги, що купуються з метою подальшої обробки, переробки.

2) у ВВП не враховуються невиробничі фінансові операції:

а) державні трансферти;

б) приватні трансферти;

в) купівля-продаж цінних паперів.

3) ВВП не враховує продукцію, вироблену лише в поточному періоді, тому операції по перепродажу раніше виготовлених товарів не враховується.

Методи розрахунку ВВП:

1. за виробленою продукцією (виробничий метод)

2. за витратами (метод кінцевого використання)

3. за доходами (розподільчий метод)

Виробничий метод: ВВП розраховується як сума доданої вартості, створеної всіма галузями економіки.

Додана вартість – різниця між вартістю виготовлених товарів та вартістю проміжних товарів і послуг, які були придбані для виробництва продукції.

 

Метод кінцевого використання: ВВП = У = С + Іg + G + NX

де С – споживчі витрати домогосподарства на товари і послуги;

Ig – валові приватні внутрішні інвестиції: Іg = In + А, де In – чисті приватні внутрішні інвестиції (або чистий приріст нагромадженого капіталу), А – амортизація.

G – державні закупки товарів і послуг

NX – чистий експорт (різниця між експортом та імпортом)

 

Розподільчий метод: ВВП = А + Тн + W + R + і + р = А + Тн + факторні доходи,

де Тн – непрямі податки на бізнес;

W – винагорода за працю

R – рентні доходи (рента),

і – процент –

р – прибуток.

Валовий національний продукт – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, незалежно від того, де використовувались ці фактори – у країні чи за кордоном.

Національний доход – це весь доход, вироблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у країні чи за кордоном.

.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється у сталих (незмінних, базових) цінах.

Індекс цін визначає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг («ринкового кошика») для певного періоду часу й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів й послуг у базовому періоді.

Розрізняють декілька індексів цін:

Індекс Ласпейреса (індекс споживчих цін або агрегатний індекс цін) – показує, як змінюється ціни за два періоди, що порівнюються, якщо товарна структура виробленого ВВП залишається такою, як в базовому році. Індекс Пааше показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо товарна структура виробленого ВВП відповідає поточному року. Індекс Пааше розрахований для сукупної вартості товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (І_ц < 1) або менша за 100%, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (І_ц > 1) або більше 100%, то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Недоліки показника «ВВП»

·          у ВВП не враховується вартість негативних зовнішніх ефектів (зокрема забруднення довкілля, перенаселення тощо);

·          ВВП не враховує вартість неринкових операцій (таких, як робота домогосподарки, особистий ремонт власного будинку тощо);

·          у ВВП не враховується вартісна оцінка дозвілля і не відображається повною мірою покращення або є погіршення якості товарів;

·          ВВП не враховує обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки.

У 1972 р. дослідники з Йельського університету (США) Уільям Нордгауз та Джеймс Торбін запропонували новий показник: «Чистий економічний добробут», який враховує ці недоліки.

Етапи розвитку систем макроекономічних показників:

І) 30-ті – початок 50-х років. В колишньому СРСР складалась і закріпилась система статистичного обліку у формі балансу народного господарства (БНГ).

ІІ) 50 – 60 роки. В міжнародній статистиці офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників – система національних рахунків (СНР) (в капіталістичних країнах) та баланс народного господарства (в соціалістичних країнах)

ІІІ) 70-і рр. – до нашого часу. Практично всі країни світу використовують СНР.

Система національних рахунків – це система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу результатів функціонування економіки на макрорівні.

Елементи СНР

І. Сектори. «Підприємства», «Фінансові установи», «Державні установи»,

«Громадські та приватні організації», «Домашні господарства», «Зовнішньоекономічні зв’язки».

ІІ. Галузі.

ІІІ. Економічні операції: операції з продуктами і послугами, розподільчі і фінансові операції.

ІV. Рахунки: рахунок товарів і послуг; рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу, рахунок капіталу.

Рис. 2.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо макроекономічні тотожності: C+ T+ S+ M = C+ I+ G+ X.

Звідси T+ M + S = I + G + X.

тобто «витоки» = «ін’єкції».

3. Товарний ринок

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Позначається літерами AD. Включає внутрішній і зовнішній попит на вітчизняні товари і послуги.

Цінові фактори (чинники) сукупного попиту визначають нахил кривої AD і обумовлюють рух від однієї точки до іншої, не змінюючи положення самої кривої, за правилом: при незмінній пропозиції грошей і постійній швидкості їх обігу величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

Серед цінових факторів виділяють:.

Ефект Пігу – збільшення домогосподарствами видатків споживання, що зумовлене зростанням добробуту споживачів внаслідок зниження цін.

Ефект Кейнса – вищий рівень цін збільшує попит на гроші, підвищує процентну ставку і через інвестиційні витрати скорочує сукупний попит.

Ефект обмінного курсу – падіння рівня цін у країні знижує в ній процентні ставки і реальний обмінний курс, що стимулює експорт і отримує імпорт, внаслідок чого сукупний попит зростає – через чистий експорт.

Нецінові фактори сускупного попиту

1. Зміни у споживчих витратах:

а) добробут споживачів

б) очікування споживачів

в) заборгованість споживачів

г) податки на доходи споживачів

2. Зміни в інвестиційних витратах:

а) процентні ставки

б) очікування прибутків від інвестицій

в) податки з підприємств

г) технології

д) надлишкові потужності

3. Зміни в державних витратах

4. Зміни в витратах на чистий експорт:

а) національний доход інших країн

б) валютні курси

Сукупна пропозиція (AS) – це загальний обсяг товарів і послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами для продажу, для кожного рівня внутрішніх цін.

Форма кривої AS інтерпретується по-різному в класичній та кейнсіанській школах. Класична модель описує поведінку економіки у довгостроковому періоді. Припускає існування чистих ринків та гнучких цін заробітної плати. Гнучкість цін і заробітної плати – це їх здатність одразу підвищуватися і знижуватися під впливом змін у попиті або пропозиції. Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки у короткостроковому періоді, виходячи з відносної жорсткості цін й заробітної плати, а також неповної зайнятості факторів виробництва.

 

Рис. 3.1. Крива сукупної пропозиції

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової AS належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищення рівня цін.

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Вони зсувають криву АS вліво при зменшенні пропозиції та вправо при її збільшенні.

Короткострокова рівновага характеризує ситуацію в економіці, коли ціни на ресурси є незмінними, а змінюються лише ціни на готову продукцію під впливом сукупного попиту. Довгострокова рівновага характеризує рівень цін на ресурси. Подвійна рівновага – поєднання довго – та короткострокової рівноваги ситуація, коли ціни на ресурси та на готову продукцію є врегульованими (рівними).

Теорія раціональних сподівань – гіпотеза, згідно з якою фірми і домогосподарства на основі отриманої інформації очікують, що економічна політика держави певним чином вплине на економіку, і, керуючись власною вигодою, здійснюють заходи, які роблять політику неефективною.

Теорія економіки пропозиції – концепція, яка акцентує увагу на урядових заходах, які впливають на сукупну пропозицію

Шок пропозиції – це несподівані зміни у затратах на одиницю продукції або продуктивності праці, які різко переміщують криву сукупної пропозиції. Приклад – зростання цін на нафту у 70-х роках.

Шок попиту – це несподівані зміни у сукупних доходах і витратах, які різко переміщують криву сукупного попиту. Приклад – зростання витрат, спричинене війною