ПЕРЕВАГА ІНІЦІАТОРА — МОДЕЛЬ СТАКЕЛБЕРГА

1.3. ПЕРЕВАГА ІНІЦІАТОРА — МОДЕЛЬ СТАКЕЛБЕРГА

Ми припустили, що обидва наших дуополісти одночасно приймають рішення щодо своїх обсягів виробництва. Тепєр з'ясуемо, що станється, якщо одна з фірм першою визна-чить свій обсяг. Інтерес для нас мають два питання. По-першє, чи прагнутиме дана фірма першою визначити свій обсяг виробництва. Інакшє кажучи, чи вигідно бути ініціатором? По-другє, якою є наслідкова точка рівноваги (тобто скільки, врешті-решт, вироблятиме кожна фірма)?

Ми знову ж таки припускаемо, що граничні витрати обох фірм дорівнюють нулю, а крива ринкового попиту задана рівнянням Ц= 30 - К, де К — сумарний обсяг вироб-ництва. Припустімо, що фірма № 1 першою визначить свт обсяг виробництва, а після цього фірма № 2, дослідивши обсяг фірми № 1, прийме свое рішенпя щодо обсягу. Таке припущення відмінне від моделі Курно, згідно з якою жодна з фірм не мае можливості рєагувати самостійно.

Почнемо з фірми № 2. Оскільки вона приймає рішсння щодо обсягу виробництва післяфірми № 1, то вона вважає обсяг виробництва фірми № 1 фіксованим. Отже, обсяг виробництва фірми № 2, що максимізує прибуток, задано кривою рєакції Курно, яку ми визначаемо таким чином;

Крива реакцЇЇ фірми№ 2: К₂=15- 1/2К₁. (4)

А як щодо фірми № 1? Щоб максимізувати прибуток, вона вибирае для себе обсяг виробництва К₁ , так що її гранична виручка дорівнює її нульовим граничним витратам. Пригадаймо, що виручка фірми № 1 становить

В₁=ЦК₁ =30К₁-К²₁ -К₂К₁. (5)

Оскільки В₁залежить від К₂, фірма № 1 має перєдбачати, скпіьки виробить фірма № 2.

Водночас фірма № 1 знає, що фірма № 2 вибере К₂ відповідно до кривої реакції(4). Підставляючи рівняння (4) замість К₁ в рівняння (5), ми розраховуємо виручку фірми № 1 :

В₁ =30К₁ -К²₁ - К₁(І5- 1/2К₁) =15К₁ - 1/2К²_1,

отже, її гранична виручка

ГВ₁ =В/К₁= 15-К₁.

Прирівнюючи ГВ₁ до нуля, отримуемо К₁ = 15. А за кривою реакції фірми № 2 (4), ми визначаємо, що К₁ = 7,5. Фірма № 1 виробляє вдвічі більше від фірми № 2 і одержує вдвічі більше прибутку. Ініціатива дає фірмі № 1 перевагу. На перший погляд, це суперечить логіці: здавалося б, оприлюднювати першим обсяг свого виробництва є невигідним. Чому ж тоді ініціатива дає стратегічну перевагу?

Причина полягає в тому, що повідомити першим — означає довести до відома конкурента факт, що здійснився, — що б він там не робив, ваш обсяг виробництва буде значним. Щоб максимізувати прибуток, ваш конкурент повинен прийняти ваш значений обсяг виробництва як заданий і встановити для самого себе низький виробничий рівень. (Якби ваш конкурент збільшував обсяг свого виробництва, це призвело б до падіння цін, і обидві фірми програли б від цього. Отже, якщо тільки ваш конкурент не прагне “зрівняти рахунок” більше, ніж заробити грошей, для нього було б нелогічним виробляти великий обсяг). Такий вид “переваги ініціатора” має місце в багатьох стратегічних ситуаціях.

Моделі Курно та Стакелберга є альтернативними ілюстраціями олігополістичної поведінки. Те, яка модель доцільніша, залежить від галузі. Для галузі, яка об'єднує приблизно однакові за розміром фірми, жодна з яких не, користується значною оперативною перевагою чи становищем лідера, найдоцільнішою є модель Курно. 3 іншого боку, в деяких галузях домінує велика фірма, яка, як правило, є лідером у впровадженні нових товарів чи встановленні цін; прикладом цього є ринок комп'ютерів із лідером-компанією “ІВМ”. Тоді реалістичнішою буде модель Стакелберга.

1.4.ЦІНОВА КОНКУРЕНЦІЯ – МОДЕЛЬ БЕРТРАНА

Ми припустили, що наші фірми-олігополісти конкурують, визначаючи обсяги виробництва. Проте в багатьох олігополістичних галузях конкуренція виникає і в площині цін. Наприклад, для “Дженерал моторз”, “Форд” і “Крайслер” — це головна змінна, і кожна з цих компаній призначає свою ціну, не випускаючи з виду конкурентів. У цьому підрозділі ми скористаємося концепцією рівноваги за Нешем для дослідження цінової конкуренції, в галузі, яка виробляє однорідний товар.

Конкуренція цін на однорідні товари — модель Бертрана

Ця модель була розроблена в 1883 р. французьким економістом Жозефом Бертраном. Як і у випадку з моделлю Курно, фірми виробляють однорідний товар. Однак тепер вони замість обсягів виробництва визначають ціни. Як ми побачимо далі, цей факт може істотно вплинути на результат.

Повернемося до прикладу з дуополією, за якої крива ринкового попиту має такий
вигляд:

Ц=30-К,

Де К = К₁ + К₂ — також сумарний обсяг виробництва однорідного товару. Цього разу ми припустимо, що граничні витрати для фірми № 1 і фірми № 2 становлять 3 дол.:

ГВт₁=ГВт₂ = 3.

Рівновага Курно для дуополії, яка виникає у разі, коли обидві фірми одночасно вибирають для себе обсяги виробництва, становить К₁ = К₂ = 9. Ви можете також пересвідчитись, що в цій точці рівноваги ринкова ціна дорівнює 12 дол., так що кожна з фірм одержує прибуток в розмірі 81 дол. Тепер уявімо, що два дуополісти конкурують між собою, одночасно визначаючи свої ціни, а не обсяги. Яку ціну вибере кожна з фірм і скільки прибутку кожна одержить? Щоб дати відповідь, зауважимо, що, оскільки товар є однорідним, споживачі купуватимуть його лише у продавця з нижчою ціною. Звідси, якщо обидві фірми призначають різні ціни, фірма, ціна якої нижча, забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Якщо обидві фірми призначають однакову ціну, споживачам буде байдуже, в якої фірми купувати, отже, можна припустити, що кожна фірма в цьому випадку задовольнятиме половину ринку.

1.5.ТЕОРІЯ ІГОР ТА КОНКУРУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ

На відміну від чистого монополіста, або абсолютно конкурентної фірми, більшість фірм мають при прийнятті стратегічних рішень щодо ціни, рекламних витрат, інвестицій у нове устаткування та щодо інших змінних враховувати можливу реакцію конкурентів. Наприклад, чому фірми на одних ринках укладають таємні угоди, а на інших запекло конкурують між собою? Яким чином деяким фірмам удається перекрити вхід до ринку потенційним конкурентам? І як треба фірмам приймати рішення про ціни в умовах, коли попит і витрати змінюються або до ринку входять нові конкуренти?

Щоб відповісти на ці запитання, ми скористаємося теорією ігор, що дасть змогу поглибити аналіз стратегічних рішень, які приймаються фірмами. Застосування теорії ігор зробило важливий внесок у мікроекономіку.“ Насамперед треба з'ясувати, що таке гра та прийняття стратегічних рішень. По суті нас цікавить таке питання: якщо, на мою думку, мої конкуренти — мислячі особи і діють з метою максимізації власних прибутків, то як слід мені враховувати їх, поведінку, приймаючи рішення щодо максимізації власних прибутків?

Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі.

Прикладом кооперативної гри є торг між покупцем та продавцем із приводу ціни на килим. Якщо витрати на виробництво килима становлять 100 дол., а покупець оцінює його в 200 дол., то кооперативний результат даної гри є можливим, оскільки угода про продаж килима за будь-якою ціною в проміжку від 101 до 199 дол. максимізуватиме суму споживчого надлишку покупця та прибуток продавця, і від цього виграють обидві сторони. Інша кооперативна гра відбувається в галузі, в якій дві фірми обговорюють можливість спільних інвестицій у розробку нової технології (оскільки жодна з фірм не має достатнього обсягу “ноу-хау”, щоб досягти індивідуального успіху). Якщо фірми підпишуть контракт, згідно з яким прибутки від їх, спільного інвестування розподілятимуться між ними, то можливий спільний результат, від якого виграють обидві сторони. Прикладом некооперативної гри є ситуація, в якій дві конкуруючі фірми враховують можливу поведінку свого конкурента і самостійно визначають цінову та рекламну стратегію з метою здобуття частки ринку.

Зауважте, що фундаментальна різниця між кооперативною та некооперативною іграми полягає в можливостях договору. В кооперативних іграх зобов'язання по контракту можливі; в некооперативних їх бути не може.

Нас цікавитимуть переважно некооперативні ігри. Проте в будь-якій грі найважливіший аспект розробки стратегії — це розуміння точки зору вашого супротивника (за умови, що ваш опонент раціональна особа), виведення висновку щодо можливості реакції його (чи її) на ваші дії. Це може здатися очевидним -, звичайно, точку зору свого опонента потрібно розуміти. Проте навіть у простих ігрових ситуаціях люди часто ігнорують або неправильно розуміють позицію своїх супротивників та логічну реакцію, що випливає з цієї позиції.

Прикладом цього є гра, автор якої Мартін Шубік. На аукціоні продається доларова банкнота, проте у незвичайний спосіб. Особа, що призначає найвищу ціну, одержує долар в обмін на суму, яку вона згодна заплатити. Проте той покупець, чия ціна йде наступною, повинен також сплатити суму, яку він оголосив, але він не одержує взамін нічого.

Досвід показує, що студенти часто припиняють торг, коли аукціонна ціна перевищує долар за долар. Найчастіше події розгортаються так: один гравець оголошує ціну 20 центів, інший — 30 центів. Першій особі тепер загрожує втрата 20 центів, проте, за її підрахунками, вона, підвищуючи ставку, може одержати долар, а тому вона оголошує ціну 40 центів. Торг продовжується доти, доки двох гравців не підвищують аукціонну ціну до 90 центів за долар. Тепер тому студентові, що оголосив ціну 90 центів, доводиться вибирати: або призначати за долар ціну 1,10 дол., або заплатити 90 центів задарма. Найчастіше він підіймає ставку — і торг продовжується. В деяких випадках “переможцю” доводиться платити більше 3 доларів, щоб одержати 1 долар.

Як можуть студенти опинитися в такій ситуації? Вони просто не замислюються над тим, якою може бути реакція решти гравців, та над тим, як розгортатимуться події.

Як вибрати найкращу стратегію гри? Як визначити ймовірний результат гри? Потрібна теорія, яка б допомогла визначити, як раціональна поведінка кожного з гравців призводить до результату рівноваги? Деякі зі стратегій можуть принести успіх, якщо конкуренти роблять певний вибір, проте можуть зазнати невдачі у випадку, якщо вибір їх відрізнятиметься. Водночас інші стратегії можуть бути успішними незалежно від дій конкурентів. Щоб визначити ймовірний результат гри, треба постійно шукати “само реалізуючі” або “стабільні” стратегії. Домінуючі стратегії—стійкі, проте в багатьох іграх один або й більше гравців не користуються такими стратегіями. Отже, потрібна більш узагальнена концепція рівноваги.

Пригадаймо, що рівновага за Нешем — це набір таких стратегій (або дій), коли кожен гравець, знаючи дії свого конкурента, повністю реалізує свій потенціал. Оскільки жоден з гравців не має причин відхилятися від своєї стратегії Неша, ці стратегії стабільні. Це є рівновагою за Нешем, оскільки, знаючи рішення свого конкурента, кожна з фірм задоволена тим, що вона прийняла оптимальне рішення і в неї немає причин змінювати своє рішення.

За моделлю Курно, наприклад, кожна з фірм визначає свій обсяг виробництва, вважаючи обсяги виробництва своїх конкурентів фіксованими. Ми побачили, що в моделі рівноваги Курно у жодної з фірм немає стимулів в однобічному порядку змінювати обсяг виробництва, оскільки кожна фірма, маючи інформацію про рішення своїх конкурентів, покаже все, на що вона здатна. Звідси, рівновага Курно є рівновагою за Нешем . Ми також розглянули моделі, в яких фірми вибирають для себе ціни, приймаючи як задані ціни своїх конкурентів. І знову ж, в точці рівноваги за Нешем, кожна фірма одержує максимально можливий прибуток, знаючи ціни своїх конкурентів, і, таким чином, причин змінювати ціну в неї немає.

Доцільно порівняти концепцію рівноваги за Нешем із концепцією рівноваги при домінуючих стратегіях:

Домінуючі стратегії: Я роблю все можливе, незалежно від того, що робите ви.

Ви робите все можливе, незалежно від того, що роблю я.

Рівновага за Нешем: Я роблю все можливе, знаючи, що робите ви.

Ви робите все можливе, знаючи, що роблю я.

Зауважте, що рівновага домінуючих стратегій є особливим випадком рівноваги за Нешем.

Загалом у грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді точка рівноваги за Нешем узагалі відсутня, а іноді таких точок є декілька (тобто існує декілька само реалізуючих та стабільних наборів стратегій).

Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а й також від способу мислення його опонента. Цей факт може обмежувати простір діяльності як показано в таблиці 1.

У цій грі “чесна” гра є для гравця № 2 домінуючою стратегію, оскільки, користуючись нею, гравець № 2 виграє (одержавши 1 замість 0), незалежно від того, що робитиме гравець № 1. Таким чином, гравцю № 1 слід очікувати, що гравець № 2 дотримуватиметься “правильної” стратегії. В цьому випадку гравцю № 1 краще зіграти в “нижню” гру (одержавши 2 одиниці), ніж грати у “верхню” гру (одержавши 1). Очевидно, що результат (справа вгорі) виявиться для даної гри точкою рівноваги за Нешем, і можемо пересвідчитись, що це єдина точка рівноваги за Нешем. Проте зауважте, що гравець № 1 почувався б краще, якби гравець № 2 розумів гру і діяв раціонально. Якби гравець № 2 припустився помилки і зіграв “нечесно”, то це завдало б гравцю № 1 значних утрат.

Таблиця 1. Стратегії максиміну

Гравець № 2

Лівий бік Правий бік

Гравець №1	Верх  Низ	1,0	1,1
		-1000,0	2,1

Якщо діяти обережно і враховувати, що гравець № 2 може бути не повністю поінформованою або нераціонально мислячою особою, можемо вибрати варіант “верх”, і в цьому разі обов'язково одержати прибуток у розмірі 1, і не ризикуватимете втратити 1000. Така стратегія називається стратегією максиміну, оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати. Якби обидва гравці користувалися такими стратегіями, результатом була б верхня права клітинка матриці. Стратегія максиміну консервативна, проте вона не максимізує прибуток (оскільки гравець № 1 одержить прибуток у розмірі 1, а не 2). Якби гравець № 1 знав напевне, що гравець № 2 користуватиметься стратегією максиміну, то перший віддав би перевагу ігровому варіанту “низ” (і одержав би 2), замість того, щоб користуватися стратегією максиміну і грати варіант “верх”.

В іграх ми розглядали стратегії, в яких гравці роблять однозначний вибір або вдаються до однозначних дій. Стратегії такого роду називаються чистими стратегіями. Проте існують й ігри, в яких дотримання чистих стратегій — не найкращий вихід.

Приклад цьому — гра “орел і решка”. В цій грі кожен із гравців вибирає для себе орла чи решку й обидва гравці одночасно відкривають свої монетки. Якщо монети в обох гравців випали однаковим боком, перемагає гравець А, якому гравець Б сплачує долар. Якщо сторони монет не співпадають, то виграш в один долар належить гравцеві Б. Матрицю виграшів для цієї гри показано в таблиці 2.

Таблиця 2. “Орел або решка”

Гравець Б

Орел Решка

Гравець А	Орел Решка	1, -1	-1, 1
		-1,1	1, -1

Зауважте, що у разі застосування для даної гри чистих стратегій рівноваги за Нешем не виникає. Припустімо, наприклад, що гравець А у своїй стратегії зробив ставку “орла”. Тоді гравець Б вибрав “решку”. Жодна з комбінацій “орел-решка” не задовольняняє змішані стратегії. Звичайно, доцільність рішень, які передбачають змішані стратегії, залежить від конкретної гри та гравців. Змішані стратегії найдоцільніше застосовувати в “орел і решка”, покері та інших іграх такого типу. 3 іншого боку, фірма, можливо не повірить у те, що її конкурент призначатиме свої ціни навмання.

У деяких іграх точки рівноваги за Нешем існують як у чистих, так і в змішаних стратегіях. Прикладом є “боротьба статей”. Суть її полягає ось у чому. Джім і Джона хотіли б провести суботній вечір разом, проте мають різні уподобання стосовно дозвілля. Джона пропонує піти в оперу, а Джім хотів би подивитися змагання з вільної боротьби. (Уподобання цих осіб можна поміняти місцями). Як бачимо з матриці виграшів (таблиця 3), Джона прагне піти в оперу з Джімом, проте з двох інших альтернатив — піти разом із Джімом на змагання чи самій відвідати оперу — вона вибирає першу. Це саме справедливо і для Джіма.

Таблиця 3. Боротьба статей

Джоан

Змагання з боротьби Опера

Джім Змагання з боротьби Опера	2,1	0,0
	0,0	1,2

Насамперед зауважте, що для даної гри існують дві точки рівноваги за Нешем у чистих стратегіях — перша, в якій Джім і Джоан разом дивляться змагання з боротьби, та інша, в якій обоє йдуть до опери. Джім, звичайно, вибрав би перший варіант, а Джоан — другий, проте обидва ці результати є точками рівноваги — ні Джім, ні Джоан не хотіли б міняти своє рішення, знаючи про вибір другого.

Ця гра також має точку рівноваги у разі змішаних стратегій: Джім вибирає змагання з імовірністю 2/3 та похід в оперу з імовірність 1/3, ймовірність вибору Джоан змагань із боротьби становить 1/3, а опери — 2/3. Можна пересвідчитися: якщо Джоан скористається цією стратегією, то Джім не реалізує ніяку іншу стратегію, і навпаки. Результат передбачити неможливо, а очікуваний доход (віддача) як для Джім, так і для Джоан дорівнює 2/3.

Чи слід чекати, що Джім і Джоан скористаються цими змішаними стратегіями? Очевидно, ні, якщо тільки ця пара не полюбляє ризик або ж відрізняється якоюсь іншою ексцентричністю. Погодившись на будь-яку з двох форм дозвілля, кожен матиме віддачу в розмірі принаймні 1, що перевищує очікуваний результат 2/3 від вибору, зробленого навмання. В цій грі, як і в багатьох інших, змішані стратегії надають інший вибір, проте не дуже реалістичний. Тому у цьому розділі ми зосередимо увагу на чистих стратегіях

Фірми на олігополістичних ринках часто опиняються перед дилемою , приймаючи рішення щодо обсягу виробництва та ціноутворення. Чи можуть фірми знайти вихід із цієї дилеми, скориставшись перевагами олігополістичної координації та співробітництва (очевидного чи неочевидного)? В реальному житті фірми грають у повторні ігри. 3 кожним новим повторенням фірми можуть створити певний стереотип своєї поведінки, а також вивчити поведінку своїх конкурентів. В таких іграх кожен гравець дотримується принципів співробітництва, допоки їх дотримується конкурент.

Окрім повторюваних ігор є послідовні. У послідовній грі гравці роблять ходи по черзі. В деяких випадках перевагу має той, хто першим виявляє ініціативу. Тоді у гравців може виникнути стимул спробувати взяти на себе певні зобов’язання до того, як це зроблять їх конкуренти. Наприклад, модель Стакелберга, яку ми розглянули на початку, є послідовною грою, в якій одна з фірм визначає обсяг свого виробництва до того, як це зробить інша.

Фірма, котра входить на ринок першою може перекрити вхід на ринок потенційним конкурентам: змусити існуючих конкурентів підняти ціни, зменшити обсяг виробництва чи взагалі залишити ринок.

Дія, яка надає таку перевагу. Називається стратегічним ходом. Чітко визначив термін “стратегічний хід” Томас Шеллінг, який уперше дав пояснення цій концепції та її застосуванню. “Стратегічний хід – це такий хід, що чинить вплив на вибір іншої особи у спосіб, сприятливий для ініціатора, впливаючи на очікування іншої особи щодо поведінки даного ініціатора. Можна вплинути на вибір свого партнера, обмежуючи свої власні дії”.

Припустимо, що фірма №1 виробляє персональні комп’ютери, якими можна користуватися, які можна використовувати в різних галузях, а фірма № 2 – вузькоспеціальні. Як показує практика доки фірма № 1 призначатиме на свої комп’ютери високі ціни, обидві фірми будуть одержувати значні прибутки. На віть якщо фірма №2 призначіть низькі ціни на всю продукцію, багато людей так саме і будуть купувати комп’ютери фірми №1. Проте, якщо фірма № 1 призначить низьку ціну, фірмі № 2 прийдеться вчинити так саме (інакше її прибуток буде дорівнювати нулю), а прибуток обох фірм значно зменшиться. Щоб не знизити свої прибутки фірма №1, вона є домінуючою при ціноутворенні у цій галузі, не бути знижувати ціни, так як від цього більш програє вона. Тому її загроза є удавана. Удавана загроза – така, щодо якої немає намірів її фактичного виконання. Якщо конкуренти – раціонально мислячі особи, то удавана загроза немає цінності. Щоб зробити загрозу правдоподібною, іноді необхідно обмежити свободу своїх дій у майбутньому, так, щоб насправді виник намір для виконання цієї загрози.

Якщо конкурент поведе себе, як нераціонально мисляча людина, то першій компанії прийдеться виконати свою загрозу. А фірма № 2 створить собі певну репутацію. Сформування певної репутації також може надати фірмі стратегічної переваги. Нерозсудлива поведінка протягом деякого періоду гри може забезпечити їй значні прибутки у довгостроковому періоді.

Щоб зберегти прибутки й перевагу на ринку фірмі іноді треба перекрити вхід до ринку конкурентів. Вона повинна переконати потенційного конкурента в неприбутковості його входження. Це можна зробити шляхом інвестування, надаючи таким чином правдоподібності загрозі розпочати війну цін. Фірма, вже діюча на ринку, може розширити виробництво і знизити ціни, щоб конкуренту було невигідно розпочинати виробництво такого ж товару.

Іноді таку мету переслідують стратегічні заходи уряди у сфері торгівлі. У деяких ситуаціях випереджуючі інвестиції - субсидовані або заохочуванні урядом в інакший спосіб – можуть дати країні перевагу на міжнародних ринках і стати важливим інструментом міжнародної політики. Шляхом субсидіювання або зменшення податків уряд може радше заохотити вітчизняні фірми розширювати виробництво швидкими темпами. Це може стримати фірми інших країн від виходу на світовий ринок, так, що вітчизняна галузь може одержати прибутки від високих цін та збільшення обсягу збуту. Таку політику можна зробити дієвою, створюючи правдоподібну загрозу потенційним конкурентам; великі вітчизняні фірми, користуючись вигодою від економії на масштабах, змогли б задовольнити світовий попит за низького рівня цін, так, що у разі входження інших фірм ціни можуть впасти нижче від того рівня, на якому вони даватимуть прибуток.

Іноді щоб досягнути кращих результатів треба піти на поступки й укласти угоду з конкурентами. Ситуація укладення угоди – це приклад кооперативних ігор. Як і у випадку некооперативних ігор, при укладенні угоди іноді можна, обмежуючи гнучкість своїх дій, одержати стратегічну перевагу.

ЛІТЕРАТУРА:

1.   Р. Піндайк, Д.Рубінфелд Мікроекономіка. К.: Основи, 1996.

2.   Петюх В.Н. Рыночная экономика. К.: Урожай, 1995.

3.   Киреев А. Международная экономика ч.1. М.: Международные отношения, 1999.

4.   Р.Пиндайк, Д. Рубинфельд Экономикс. М.: Дело, 1992.